Ідеї народності педагогічної науки та християнські погляди на виховання у пам'ятках Київської Рус
p align="left">Справжнім дидактичним матеріалом були "розрізні азбуки" -- черепки з нанесеними на них окремими буквами, з яких діти утворювали склади. Подібні азбуки широко використовували на Русі. Археологи знаходили їх під час розкопок старої Рязані, Коршева (Волинської обл.), Василева на Дніпрі.

Букво-складовий метод навчання запозичений із давніх грецьких міст -- колоній Північного Причорномор'я. Він був відомий на Русі з XII ст. У Новгороді знайдено берестяну грамоту хлопчика Онфіма з малюнками і вправами в письмі. На бересті зображені вершники. Одна з грамот -- це овальне нижнє денце берестяної посудини, скріплене берестяними смужками. На верхній смузі -- вправи в написанні азбуки з 36 букв. Далі -- 53 склади: ба, ва, га, бе, ве, ге та ін. На нижній -- також склади -- від "би" до "си", на зворотній стороні денця -- малюнок з написом "ІІзвір". Зі складів діти утворювали слова. Потім читали невеликі молитви -- акровірші, перші рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Це були перші зв'язні тексти, які читали діти. Основним осередком народної освіти та виховання була церква. Священики і дяки вчили дітей читати й писати за богослужбовими книгами. Спеціальних шкільних підручників не було. Після того, як діти навчилися зі складів утворювати слова, починалось читання за богослужбовими книгами. У процесі читання одночасно з новими знаннями засвоювались основні положення християнського вчення та моральні норми, викладені у богослужбових книгах. Тобто не тільки підвищувався рівень знань людини, а й формувалася її культура, духовність. Першою книгою, яку читали учні таких шкіл, був Часослов. Потім -- Псалтир, Апостол. Євангельські події читали як побожну повість. У Псалтирі відкривали скарби життєвої мудрості. Щоправда, через дорожнечу пергаменту книги були недоступні більшості дітей. Знайдені археологами в стародавньому Новгороді книжки з фрагментами текстів, засвідчують, як долали ці труднощі в давні часи. За доступну плату вчителі переписували фрагменти дорогих книг у берестяні зошити, якими користувались учні, опановуючи читання.

Єдиною методикою вдосконалення техніки читання було зазубрювання богослужбових текстів. Незрозумілі терміни й поняття коментували вчителі. Ілюстрації на релігійні сюжети служили наочністю. Подібні ілюстрації для навчальних цілей виготовляли й вчителі та учні. Дехто приносив ікони, розглядання яких і обговорення побаченого розвивали певним чином дитяче мислення.

Діти, яких готували до світського життя, на цьому й завершували науку. З такою підготовкою вони могли знайти певну роботу або самотужки продовжувати навчання, використовуючи інші книги -- перекладні й оригінальні. Навчання письма й лічби було другим ступенем освіти. Письма навчали у два етапи. Спочатку на вощаних дощечках діти писали букви металевими або кістяними стрижнями-писалами. Верхньою частиною писала, що мала форму лопатки, згладжували написане по воску -- і дощечка була готова до нових написів. Подібний спосіб застосовували в Болгарії -- у дерев'яному жолобі, заповненому піском, діти могли писати й стирати написане, вирівнюючи пісок. Після того як діти навчилися писати по м'якому воску, вони вправлялися на твердій бересті -- березовій корі. Писали під диктовку вчителя -- "на слух". В учнівських берестяних грамотах-диктантах чимало пропусків, перестановок букв, незакінчених слів, що свідчить про значні труднощі, пов'язані зі слуховим сприйманням та написанням букв. Дітей вчили спрощеному письму -- без титл, виносних букв, переносів.

На території України виявлено письмо на бересті в 10 давньоруських містах, наприклад при розкопках Звенигорода (галицького). Металеві та кістяні писала знайдені в 35 містах на території України. Це безперечні свідчення поширення писемності на Русі. В Новгороді знайдені берестяні грамоти XI--XII ст. За змістом текстів та малюнків до них -- це торгові угоди, приватні листи, поспіхом написані записки, надіслані принагідно, звістки про виконання господарських робіт, повідомлення про походи, запрошення на поминки, загадки, вірші та багато іншого.

На стінах давньоруських церков збереглися безцінні вислови -- живі, жартівливі, написані парафіянами, які, очевидно, не соромилися неуваги стіни богослужбової будови. Тут і звичне "Господи, помози", і написи подорожніх -- "страньный грешный Ян Воин" (Новгород, Софійський собор). Є й насмішки над церковними хорами -- "хо-хо-хо крылошанин святой, богородиця" (Київ, Софійський собор), прокляття Прокопію та Уляні, епіграми на сусіда, який заснув під час служби -- "Якиме стоя усне, а рта и о камень не ростепе".

Тексти окремих берестяних грамот засвідчують поширення письменності в середовищі ремісників, купців тощо. Навчання арифметики мало свої особливості. У давнину цифр не було. Числові символи позначались 27 буквами грецького походження. Букви, позначені титлами (рисками) або крапками, означали цифри. Відповідно до послідовності букв визначався й числовий ряд (А -- 1 і далі). Пізніше винайшли "цифровий алфавіт". Він мав три ряди букв -- по дев'ять у кожному ряду. Букви верхнього ряду означали сотні (100--900), середнього -- десятки (10--90), нижнього -- одиниці (1--9). Азбуку й цифровий алфавіт діти вчили одночасно. Наприклад, СКГ (букви, взяті з трьох різних рядів) означало 223. Відоме тогочасне прислів'я: "Без грамоти й цифір не вдалась". Найближчим і найдоступнішим дидактичним матеріалом для лічби були пальці й кисті рук: рука символізувала число 5, а пальці -- кількість предметів від 1 до 10. На вже згадуваній берестяній грамоті хлопчика Онфіма зображена одна рука з дев'ятьма пальцями, друга -- з чотирма. Складнішим був наступний прийом навчання лічби --- на суглобах. Кожен суглоб означав число 12 (дюжину), а палець, який мав З суглоби, -- число 36. Цей спосіб лічби існував у стародавньому Римі, звідки був запозичений школами грамоти Західної Європи та Русі в X--XIV ст. У пам'ятках давньоруської писемності йдеться про результати такої лічби. Цей метод як допоміжний згадується і в "Арифметиці" (1703) Л. П. Магпицького.

Повільно, але неухильно, християнство та візантійська культура змінювали погляди, вірування, мистецтво, науку, освіту -- усі аспекти життя на Русі. Сприяли цьому зусилля священиків, ченців, а також церковних архітекторів, майстрів мозаїки, малярства, художників, співаків, чиє мистецтво за княжої доби досягло високого рівня. Провідниками християнства спочатку були чужинці -- греки та болгари. У 1051 році за наказом Ярослава Мудрого собор руських єпископів поставив митрополитом київським "Іларіона русина". Літопис так його характеризує: "муж благ, і книжник, і постник". Це визначна особистість, ерудит, блискучий промовець, палкий патріот. Він -- автор "Слова о законі і благодаті", в якому виступає за політичну й культурну самостійність Русі. Та з 1072 року на чолі української церкви знову стали грецькі митрополити. Удруге, без порозуміння з Царго-родом, висвятили українця на митрополита в 1147 р. Клим Смолятич теж був непересічною особистістю, "книжник і філософ". Це ще одна спроба визволити українську церкву з-під прямого впливу Візантії, але пізніше вона знову відновила своє право присилати митрополитів до Києва.

Грамотні люди й освітянські заклади -- школи, бібліотеки -- зосереджувались у Києві, Новгороді, а також у Полоцьку, Чернігові, Галичі, Володимирі-Волинському. Серед освічених людей найбільше представників духівництва. Саме вони були водночас і вчителями, і живописцями, і ораторами, і письменниками, і літописцями. Вони творили тодішню українську науку, яка разом з освітою на той час перебувала під впливом Візантії. Це закономірно, оскільки Візантія була другим після Риму світовим центром культури. Київ за княжої доби був великим містом. Є відомості, що у 1018 році у Києві налічувалося понад 400 церков, а під час пожежі 1124 р., як оповідає літопис, згоріло більше 600 церков. Це в свою чергу свідчить про чималу кількість осередків грамотних людей.

Провідна роль належала Києво-Печерському монастирю. Богословська освіта тут сягала рівня візантійської духовно-патріаршої академії. З кіпця XI до середини XIII ст. він підготував чимало видатних діячів давньоруської культури, богословсько-філософської думки. Інтелектуальне життя в монастирі було невід'ємною складовою релігійно-культурного процесу Русі. Чимало князів, бояр з усієї України постриглися там у ченці або просто доживали віку, передавши монастирю і коштовності, і книги. Це, як правило, були добре освічені люди свого часу. Київські й новгородські шкільні традиції досить швидко поширились на близькі й далекі, великі та малі міста. Про це є свідчення в рукописних книгах. Знайдені археологами писала, книжкові застібки, графіті, берестяні грамоти вказують на місце розташування навчальних закладів. Іноді під час розкопок храмів знаходять кам'яні іконки із зображенням святих Кузьми й Дем'яна -- покровителів навчання дітей, лікарської справи, ковалів. Звідси роблять висновок про патронат над школами руських ремісничих братств.

З XII ст. письменність шириться і в середовищі жінок з нижчих верств суспільства. Саме до цього періоду належать перші берестяні грамоти, авторами чи адресатами яких були жінки. На стінах Софійського собору в Києві та новгородської Софії виявлено жіночі графіті. Цікаву інформацію зберегли прясла, на яких вирізано написи для тих жінок, які вміли читати. З Києва відомі пряслиці з іменами Іуліани, Жирці (скорочене від Жирослава), Потвори (Потвора -- жіноче язичницьке ім'я), із Любеча -- Степаниди, Нежили. Окремі склади, слова, букви вирізьблено на пряслицях з Белза, Галича, Малого Листвина, Плісиецька, Теребовлі та ін. Факт письменності жінок свідчить про досить високий рівень загальнокультурного розвитку давньоруського суспільства. Поширенню грамотності в той період сприяла єдність мови народної та державної. Саме тому в Русі грамота була доступна не лише знаті, а й простим міщанам. У Західній Європі з сім'ї діти знали рідну мову, а у школі навчали латинською, це ускладнювало навчання.

Опануванням читання, письма, арифметики завершувалася початкова освіта. Ті, хто хотів надалі прийняти духовний сан, училися довше, бо повинні були пізнати докладніше святе письмо й богослужбові книги. Але від них не вимагалось великих знань. Особливо сільське духівництво (зауважимо -- майбутні вчителі) було маловчене. З розвитком економіки, міжнародних зв'язків, культури виникає потреба у світських освічених людях. Ґрунтовні знання давали "школи підвищеного типу". Вони відомі в Києві, Галичі, Володимирі-Волинському, Чернігові, Переяславі, Львові, Луцьку, Новгороді-Сіверському.

Християнська релігія була ідеологічною основою освіти. Першочергово вивчали слов'янську і руську мову з граматичними правилами. Оволодіння граматикою вважалося основою ("підошвою") всіх наук (хитростей). За навчальний посібник служила "Книга Осмичастна" -- про частини мови. Граматику опановували шляхом словниково-граматичних і орфографічних вправ. Знали й правила застосування розділових знаків, букв-дублегів, надрядкових букв. Усі ці елементи граматики відображені в давньоруських літописах. Вивчалися також поетика й риторика. Постійні дипломатичні та церковні зв'язки з Візантією, присутність греків на високих церковних посадах (митрополити, єпископи) у Києві, читання іноземних наукових та літературних творів вимагали знання грецької мови. До нашого часу збереглися документи, написані в Україні грецькою мовою (зокрема, патріарші грамоти) та твори деяких київських митрополитів. У школах підвищеного типу вивчали грецьку й латинську мови. Найважливішою тоді була грецька. Спочатку вивчали грецькі літери та компонували з них склади, далі читали й перекладали прозу, потім поезію, врешті вивчали граматику. В середині XII ст. в Україні було 300-- 400 осіб, які досить ґрунтовно знали грецьку мову. Знання її давало змогу навчатися грецької риторики й стилю, що вважалося вершиною освіти. Можна було підвищувати свій фах або з допомогою лектури, або самостійно, читаючи в оригіналі твори грецьких авторів. У митрополита Климентія Смолятича (середина XII ст.) серед помічників були знавці грецької мови. Критерієм її знання був обсяг індивідуального словника. Київський учитель Григорій знав на кожну грецьку букву від 100 до 400 слів.

Дипломатичні і торгові зв'язки із Західною Європою вимагали знання латини, яка була міжнародною мовою на Заході. Передусім цю потребу відчули Галич і Волинь у XII ст., у зв'язку із входженням у середньоєвропейські інтереси. Незважаючи на дроблення України-Русі на удільні князівства повсюдно культура й освіта будувалися за зразком Києва. З літописів відомо про 16 шкіл у давньоруських містах. Археологами виявлено понад 700 берестяних грамот у 71 місті, у 17 містах знайдено застібки, у 26 -- графіті, зроблені більш ніж на 700 виробах ремісників. Ці фрагментарні матеріали дають підставу твердити про існування шкіл у 87 давньоруських містах.

З тогочасних джерел дізнаємося про імена вітчизняних письменників, риторів, знавців права, історії, числолюбців, дипломатів, лікарів, педагогів, художників, фортифікаторів, архітекторів. їхня освіченість не могла бути результатом навчання лише у школах грамоти. Ґрунтовні знання люди цієї нової культурної формації могли здобути у вищих за програмами та рівнем навчальних закладах. Рукописи свідчать, що школи підвищеного типу в Русі фінансували князі, казна, міська влада, бояри, які дбали про освіту в державі. Так, Ярослав Галицький витрачав па школи прибутки монастирів. Костянтин Всеволодович, князь володимиро-суздальський, виділив училищу час тину своїх маєтків, а князь Роман Ростиславич витрачав на училища власні кошти.

Претендуючи на моральне керівництво суспільством, церковна верхівка створювала школи при великих монастирях, де готували поповнення духівництва. Тільки з Києво-Печерського монастиря за п'ятдесят років XIII ст. вийшли 82 єпископи, а також багато ігуменів та інших скященнослужителів. Школи підвищеного типу не мали єдиної структури, програми чи певного спрямування. Зміст навчання становила переважно християнська релігія, яка готувала особистість до самовдосконалення. Крім того, вивчались предмети, які забезпечували участь у державно-адміністративному управлінні та інших галузях. В училищах Галича і Смоленська вчили ще й латинську мову. Вона була необхідна, зокрема, для листування канцелярії Данила Галицького з Ватиканом і королями країн Західної Європи. Існували угоди між Смоленськом та Ригою і датськими містами (1229) про вивчення латинської і руської мов торговими партнерами.

У Західній Україні знали й німецьку мову. Та, звичайно, більшість українців обмежувалась рідною мовою. Після хрещення Русі в школах підвищеного типу з богослов'ям пов'язували вивчення елементів діалектики і логіки. Вони були потрібні для тлумачення священного письма в курсі теології. Вивчався також юридичний кодекс "Руська правда".

Отже, за княжої доби освіта в Україні-Русі розвивалася в загальноєвропейському руслі. Першим ступенем навчання було читання, другим -- опанування письма й арифметики, третім -- вивчення іноземних мов, які відкривали доступ до самоосвіти шляхом читання творів світової літератури.

Володимир Мономах. "Повчання"

Володимир Мономах (Володимир - Василій Всеволодович) - видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський (1113 - 1125), воєначальник і письменник.

"Повчання" - перший педагогічний твір середньовічної Європи, написаний світською людиною. Твір вміщений в Лаврентіївському літописі. В ньому засуджуються київські усобиці, міститься заклик до єдності всіх князівських земель, вперше подасться ідея зв'язку навчання з потребами життя, гуманістичного виховання, обґрунтовується важливість позитивного прикладу у вихованні молоді. Жанр "Повчання" був досить традиційним у ті часи. Володимир Мономах змальовує образ ідеального правителя, підкріплюючи цей образ епізодами із власного життя.

Прогресивне значення педагогічних ідей твору полягає в тому, що Володимир Мономах уперше серед мислителів Європи обґрунтував необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до діяльнісного, пов'язаного з повсякденним життям, що ставить за мету творіння добра ближньому.

Повчання

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір'ю своєю [з] Мономахів у благочесті наставлений, дітям моїм удоброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що Він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто; слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,-- нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися. Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру. Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: "На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив". Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: "Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами -- то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі". І сказав я: "Хоча ви й гніваєтеся -- не можу я вам іти, ні хреста переступити".

І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: "Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?" Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби; то попередні [хоча] приймайте.

"Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити Його!"

"Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи -- і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого -- і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його [...]".

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть Чоловіколюбець-Бог милостив і перемилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожєрти і кров його пролити найскоріш. А Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого [...] Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони [...], якими перемагається зло: каяття, сльози та милостиню. А се -- мізерного, слабого ума мойого поучения. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: "Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй". І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічне -- то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,-- і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовите, то "Господи, помилуй" благайте без перестану потай,-- бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи. Усього ж паче -- убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської. Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє [...] Паче всього -- гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: "Смертні ми єсмо, нині -- живі, а завтра -- у гробі. Се все, що Ти нам, [Боже], дав єси,-- не наше, а Твоє, [його] нам поручив Ти єси на небагато днів". І в землі не ховайте [нічого],-- се нам великий єсть гріх.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать