Культура мислення молодших школярів
52
Зміст
Вступ
Розділ I. Теоретичні основи проблеми формування культури мислення молодшого школяра
1.1 Поняття про культуру мислення
1.2 Інтелектуальна культура мислення
1.3 Аналіз педагогічного досвіду з проблеми
Розділ II. Технологія формування культури мислення молодшого школяра
2.1 Культура мислення молодшого школяра як організаційно-методичний інструментарій навчально-виховного процесу
2.2 Діагностична основа технології формування культури мислення молодшого школяра
2.3 Дослідження з даної проблеми
Висновки
Використана література
Вступ
Тема формування культури мислення в учнів початкових класів, яка розглядається в цій курсовій роботі, за своєю актуальністю заслуговує увагу не лише спеціалістів, а й батьків, вихователів, вчителів.
Гіпотеза: вважається, що є зв'язок між чинниками, які діють на дитину, і її культурою мислення.
Цілю праці є вивчення культури мислення учнів початкових класів.
Об'єктом вивчення є культура мислення молодшого школяра.
Предмет вивчення - внутрішні і зовнішні чинники, які впливають на культуру мислення.
Для досягнення цілі курсової роботи потрібно: дослідити технологію формування культури мислення у молодшого школяра. Вияснити рівні розвитку культури мислення молодшого школяра.
Щоб змогти навчити дитину, потрібно розуміти як вона мислить Адже кожна людина неповторна і до кожної потрібно знайти свій підхід. Та щоб знайти цей підхід потрібно знати, що впливає на дитину, стати на її місце.
Кожен урок має відбуватися як урок мислення-спілкування, де істина постає як суперечка про істину, тобто як діалог. Саме такий діалог, що призводить до певного „відкриття”, до знаходження раціонального рішення, зародження оригінальної ідеї, точки зору є освітній простір ситуації розмірковування.
Діагностична основа технології є організаційно-методичним інструментарієм контрольно-регулюючого та оцінно-результативного компонентів навчально-виховного процесу. Зазначену основу технології складають емпіричні методи і методи контролю та самоконтролю. Саме вони допомагають відстежити, проаналізувати і відкоригувати результати щодо формування культури мислення молодшого школяра. А це означає - відстежити динаміку розвитку мотиваційної, пізнавальної та соціальної сфер культури мислення молодшого школяра.
Розділ I. Теоретичні основи проблеми формування культури мислення молодшого школяра
1.1 Поняття про культуру мислення
Важливою складовою частиною загальної культури людини є культура мислення. По своїй сутності культура мислення виступає як визначений рівень розвитку здатності людини до адекватного відображення в поняттях і інших розумових формах об'єктивної логіки буття і свого власного існування.
Культура мислення - не уроджена якість. Вона не дана людині в готовому вигляді, а формується і розвивається в результаті освоєння їм навколишньої дійсності й оволодіння знаннями, накопиченими людством.
У розпорядженні людини мається цілий спектр можливих способів підвищення культури мислення, наприклад, збагачення власного розумового досвіду розумовим досвідом інших шляхом читання художньої і наукової літератури. Але недоліком подібного способу розвитку культури мислення є, по-перше, те, що таке читання, як правило, носить безсистемний характер і, по-друге, не сприяє усвідомленому засвоєнню законів, форм, правил, прийомів пізнавальної діяльності мислення, що і складають зміст культури мислення.
Найважливішим засобом подолання відзначених недоліків є вивчення логіки як теорії мислення.
Культура мислення як визначений рівень розвитку розумових здібностей людини значною мірою залежить від того, наскільки розумова діяльність людини відповідає законам і вимогам логіки. Варто підкреслити, що оволодіння в досконалості законами і вимогами логіки є тим мінімумом, без якого взагалі неможлива культура мислення.
Виникає питання: чи так вже необхідне знання особливої теорії для того, щоб правильно мислити? Можна міркувати логічно, і не вивчивши правил логіки, подібно тому, як найчастіше люди викладають свої думки мовою, не знаючи правил граматики. (Великий німецький філософ-ідеаліст Гегель іронічно помітив з цього приводу, що переварювати їжу можна і без знання фізіології.)
Дійсно, переважна більшість людей додержується логічних законів мимоволі, не усвідомлюючи їх і навіть не знаючи про їхнє існування. При цьому вони додержуються природної логіки, застосовуючи логічні закони стихійно, що породжує в них ілюзію того, що мислення настільки ж не має потреби в аналізі і контролі, як, наприклад, подих і травлення. Але якщо задача фізіології, за словами І. П. Павлова, полягає в тому, щоб «навчити людину, як правильно їсти, дихати, як правильно працювати і відпочивати, щоб прожити як можна довше», то задача логіки - навчити людину правильно мислити, не робити власних логічних помилок і виявляти їх у міркуваннях інших людей.
Стихійно сформоване уміння міркувати не гарантує правильності навіть повсякденного мислення, не говорячи вже про мислення наукове. Оволодіння ж основами логіки дає можливість свідомого застосування логічних законів до вирішення конкретних практичних задач, дозволяє правильно організувати розумову діяльність і тому сприяє підвищенню рівня логічної культури, а разом з тим і дієвості нашого мислення. Відомий німецький філософ і вчений XVII ст. Г.В. Лейбніц відзначав, що якщо досягнення науки великі без спеціального застосування логіки, то вони значно збільшаться при її свідомому вивченні і використанні. «Поганий кресляр, - говорив він, - за допомогою лінійки проведе строго пряму лінію, але навіть самий умілий кресляр не зробить цього без лінійки». Логіка саме і виступає подібним інструментом розумової діяльності, своєрідним «органом», тобто знаряддям пізнання.
Розглядаючи питання про значення логіки для розвитку культури мислення, необхідно відзначити, що сучасна логіка являє собою дві взаємозалежні і разом з тим відносно самостійні науки - діалектичну логіку і формальну логіку. Обидві логічні дисципліни мають один об'єкт вивчення - мислення. Тому правильне розуміння діалектичної і формальної логіки виключає як їхнє протиставлення, так і ототожнення.[8
Діалектична логіка - це наука про закони і форми теоретичного мислення. Вона досліджує розумові форми в їхньому виникненні, розвитку і взаємозв'язку. Вивчаючи закони розвитку людського мислення, діалектична логіка формує відповідні їм методологічні принципи і вимоги. Найважливішими з них є:
1) вимога об'єктивності і всебічності вивчення предмета;
2) розподіл єдиного на протилежності;
3) сходження від абстрактного до конкретного;
4) принцип історизму;
5) принцип єдності історичного і логічного.
Дані принципи і вимоги у своїй сукупності виступають змістом культури мислення на рівні діалектичної логіки як діалектичної культури мислення, що являє собою високий ступінь розвитку розумових здібностей людини.
Однак для оволодіння вимогами і принципами діалектичної логіки потрібне і бездоганне знання формальної логіки. Закони і правила останньої являють собою той мінімум, без якого неможлива логічна культура мислення.
Предметом дослідження формальної логіки є форми мислення як закінчений продукт, при розгляді яких конкретний об'єкт осмислення не важливий.
Перш, ніж перейти до висвітлення ролі формальної логіки в процесі розвитку культури мислення людини, розглянемо питання про походження терміна «логіка» і про виникнення логіки як науки.
Термін «логіка» походить від надзвичайно багатозначного грецького слова logos, що у різних контекстах може позначати і переводитися по-перше, як «слово» (мова, розмова), «умова» (договір), «усна розповідь», «письмова розповідь» (історія, книга), «положення», «визначення» (у філософському змісті), «навчання»; по-друге, як «рахунок» (число), «звіт», «співвідношення» (розмірність); і, по-третє, як «розум», «думка» (розумна підстава, причина) міркування, припущення, поняття, зміст, закономірність.
Логіка - одна із самих древніх наук, чия історія нараховує близько 2,5 тис. років. Зародившись в Древній Індії і Древній Греції, логіка спочатку не була самостійною наукою. Вона була підлегла риториці (мистецтву красномовства) і служила засобом переконання слухачів під час змагань в ораторському мистецтві. Засновником логіки як науки вважається давньогрецький філософ Аристотель (384-322 р. до н.е.), що у своїх працях аналізував основні форми мислення, приділяючи особливу увагу одержанню правильного висновку з прийнятих за істину вихідних посилок. Заслуга Аристотеля полягає в тому, що він відкрив найважливіші закони логічного мислення.
Логічне навчання Аристотеля надалі було покладено в основу формальної логіки, що визначають як науку про закони і форми правильного мислення. Оволодіння формальною логікою дає можливість свідомого застосування логічних законів і підвищення рівня логічної культури мислення, а отже, і загальної культури людини. Знання логіки є умовою правильної побудови досить складних міркувань (наприклад, доказів наукових тез). Воно дозволяє не допускати логічних помилок у міркуваннях або вчасно виявляти них.
Властивості і закони логіки.
Логіку цікавить головним чином питання про найбільш загальні властивості правильного мислення (властивості визначеності, несуперечності, послідовності і доказовості), що виступають, у свою чергу, змістом основних законів логіки, що виражають ці найбільш загальні властивості.
Отже, правильне мислення як показник розвитку культури мислення характеризується такими рисами, як визначеність, несуперечність, послідовність і доказовість.
Визначене мислення є мислення ясне, точне, вільне від двозначності. Несуперечливе і послідовне мислення - це мислення, що не допускає протиріч, що порушують зв'язок між думками. Доказове мислення - це мислення обґрунтоване, тобто не таке, що тільки формулює істину, але й вказує підстави, за якими вона визнана істиною.
Необхідною умовою правильності мислення, а отже, його визначеності, несуперечності, послідовності і доказовості є строге дотримання вимог основних законів логіки - закону тотожності, закону непротиріччя, закону виключення третього і закону достатньої підстави.
Основними ці закони називаються тому, що вони виражають найбільш загальні і необхідні умови не тільки логічної правильності кожного конкретного зв'язку між різними формами мислення, але і самої можливості мислення як пізнавальної діяльності.
Формально-логічні закони мислення за своїм змістом об'єктивні, не залежать від свідомості людей. Поступово сформувавшись в результаті суспільно-виробничої практики людини, вони використовуються нею з метою підвищення культури мислення, виявлення й усунення логічних помилок. Знання законів логіки є умовою правильної організації й упорядкування нашого мислення.
Які ж вимоги законів логіки? Закон тотожності говорить: у процесі міркування всяка думка повинна бути тотожна сама собі. Це означає, що не можна ототожнювати різні думки, як не можна і розрізняти думки, що збігаються по своєму змісті.
Дотримання закону тотожності гарантує визначеність, ясність, недвозначність мислення, а невиконання його вимог чревате цілим рядом логічних помилок.
Міркування, що засноване на навмисному порушенні законів логіки, але видається при цьому за правильне, називається софізмом. За допомогою софізмів стверджується істинність свідомо помилкових тверджень.
Найбільше часто закон тотожності порушується внаслідок неправильного вживання омонімів, тобто слів, що мають однакове звучання, але різне значення. Подібні помилки, пов'язані з особливостями язикового вираження думок, прийнято поділяти на три види:
1) еквівокацію,
2) логомахію,
3) амфіболію.
Еквівокація виражається в тім, що багатозначне слово в процесі міркування вживається в різних своїх значеннях, хоча при цьому вважається, що воно використовується однозначно.
Логомахія, або «суперечка про слова», полягає в тім, що сперечальники вживають багатозначне слово, причому один з них використовує його в іншому значенні, ніж інші.
Амфіболія - це вживання багатозначного судження при усвідомленому або ненавмисному ігноруванні цієї багатозначності. Як приклад приведемо наступне оголошення: «Ательє приймає замовлення на виготовлення трикотажних виробів з вовни замовника».
Отже, у всіх випадках, коли порушується вимога закону тотожності, міркування стає неправильним. Воно містить у собі невизначеність, неточність, двозначність.
Одним з основних законів формальної логіки є закон непротиріччя. Його дотримання виступає гарантом таких властивостей правильного мислення, як несуперечність і послідовність. Відповідно до даного закону, «...неможливо, щоб те саме в той самий час був і не був властивий тому самому в тому самому відношенні». Це значить, що не можуть бути одночасно щирими дві заперечуючі одна іншу думки; одна з них помилкова.
Відзначимо, що, встановлюючи хибність, принаймні, одного з двох заперечуючих одне одного суджень, закон непротиріччя залишає відкритим питання про логічне значення другого. Інше судження може виявитися як щирим, так і помилковим. Наприклад, із двох суджень - «Усяке небесне тіло існує в просторі» і «Деякі небесні тіла існують за межами простору» - перше істинне, друге ложне. А от судження «Усі планети мають супутники» і «Жодна планета не має супутників» не можуть бути одночасно помилковими. Вірним же є третє судження: «Деякі планети мають супутники, а деякі їх не мають».
Необхідно розрізняти формально-логічні і діалектичні протиріччя. Формально-логічні протиріччя - це протиріччя плутаного, непослідовного, неправильного міркування, що ускладнюють пізнання навколишньої дійсності.
Діалектичні протиріччя - це джерело і рушійна сила розвитку як об'єктивного світу, так і самого людського мислення. Дотримання вимог закону непротиріччя є необхідною умовою вірного відображення діалектичних протиріч у свідомості людини.[12,c.53]
Обов'язковим критерієм несуперечності і послідовності мислення, поряд із законом непротиріччя, виступає закон виключення третього.
Його можна сформулювати в такий спосіб: із двох суперечних суджень одне істинне, інше ложне, а третього не дано. Суперечними називаються такі два судження, в одному з яких про предмет щось затверджується, а в іншому - те ж саме про той же самий предмет заперечується.
Очевидно, що область визначення закону виключення третього - вже сфера застосування закону непротиріччя. За її межами залишаються протилежні судження, що не можуть бути одночасно вірними, але можуть бути одночасно помилковими.
Закон виключення третього жадає від нас розуміння того, що два суперечні судження не тільки не можуть бути обидва вірними (на це вказує і закон непротиріччя), але і не можуть бути обидва помилковими. Одне з них істинне, інше - ложне, а третє судження виключене. Дотримання даного закону означає неможливість відповідати на одне й те ж питання в той самий час і в тому самому змісті «так» і «ні», а також неможливість пошуків якоїсь середньої відповіді між ними. Дійсно, з пари суперечних суджень - «Усяка планета сонячної системи рухається по еліпсу» і «Існує така планета сонячної системи, що не рухається по еліпсу» - одне є вірним, інше помилковим, а третього не дано.
Однак закон виключення третього не встановлює, та й не може встановити, яке саме з двох суджень є вірним, а яке - помилковим. Рішення цього питання виходить за рамки компетенції формальної логіки. Воно здійснюється в процесі пізнання за допомогою такого критерію істинності, як практика, що встановлює відповідність або невідповідність судження об'єктивної дійсності.
Однією з найважливіших рис правильного міркування є доказовість. Доказовість, або обґрунтованість мислення, виражається законом достатньої підстави. Він говорить: усяка вірна думка повинна бути досить обґрунтованою.
Ми вже знаємо, що вірною є думка, зміст якої адекватно відбиває щось, що існує в об'єктивній реальності. Отже, вимога розглянутого закону зводиться до необхідності встановити відповідність думки, що претендує на істинність, з дійсністю. Повинні бути зазначені підстави, у силу яких не можна не визнати дане міркування таким, що не відповідає об'єктивній реальності.
Закон не встановлює, яку саме підставу слід привести в кожному конкретному випадку. Достатньою підставою думки може бути особистий досвід людини. Це можливо в тому випадку, коли істинність міркування підтверджується шляхом її безпосереднього зіставлення з фактами дійсності. Досить, наприклад, глянути на книгу, щоб встановити істинність або хибність судження: «Це - книга в синьому плетінні».
Однак індивідуальний досвід обмежений, тому людина змушена прибігати до знань інших людей. Вона обґрунтовує свої думки, спираючись на попередній досвід людства, закріплений у законах і аксіомах науки, а також у принципах і положеннях різних областей людської діяльності. При цьому людині не потрібно співвідносити зі своїм особистим досвідом кожне окреме міркування. Достатньою підставою думки може бути інша думка, істинність якої вже доведена.
Отже, дотримання вимог законів тотожності, непротиріччя, виключення третьої і достатньої підстави є необхідною умовою правильного мислення.
У практиці людського мислення закони формальної логіки діють не ізольовано, а у взаємозв'язку. Якщо порушується вимога одного якого-небудь закону, стає неможливим і застосування іншого. Так, порушення вимог закону тотожності веде до неможливості застосування закону непротиріччя. Застосування закону виключення третього з необхідністю припускає дотримання вимог закону непротиріччя. Точно так само, щоб діяв закон достатньої підстави, варто виконувати вимоги і закону виключення третього.
Безумовно, знання основних законів і застосування їх у розумовій діяльності має винятково важливе значення для підвищення логічної культури мислення. Однак навчання про основні закони являє собою лише один з розділів формальної логіки. Логічна культура мислення, понад це, містить у собі знання й уміння оперувати поняттями, правильно формулювати питання і відповіді, робити твердження й умовиводи, доводити вірні судження і спростовувати помилкові. Теоретичне вирішення цих питань входить до завдань інших розділів формальної логіки. Вивчення формальної логіки у всій її повноті є необхідною умовою всебічного розвитку логічної культури мислення людини.
1.2 Інтелектуальна культура мислення
Інтелектуальна культура включає інтерес до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; розвинені розумові сили, мислення, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності.
