Логопедія, її предмет і задач
Міністерство освіти і науки України
Житомирський Державний Університет ім. Івана Франка
Кафедра теорії та методики виховання
Діти з порушенням мовлення
(основи логопедії)
Реферат
Студентка 4-го курсу
44 групи
Педагогічного факультету
заочного відділення
Теодорович Олена Сергіївна
м. Житомир
2008р.
План
Вступ. …………………………………………………………………
Основна частина. Логопедія, її предмет і задачі. ………………..
1. Дисфонія ……………………………………………………………
2. Порушення темпу мовлення ……………………………………..
2.1 Брадилалія ……………………………………………………….
2.2 Тахилалія…………………………………………………….……
3. Заїкання ……………………………………………………............
4. Дислалія ………………………………………………….…………
5. Ринолалія …………………………………………………..............
6. Дизартрія …………………………………………………..............
7. Афазія …………………………………………………….………...
8. Алалія ………………………………………………………………
9. Порушення письма і читання ……………………………….........
9.1 Дислексія …………………………………………………….…....
9.2 Дисграфія ………………………………………………………....
Висновок. …………………………………………………..…………
Використана література ……………………………………………
Вступ
Найважливішою психічною функцією людини є мовлення Ї основний засіб спілкування людей. За допомогою мовлення людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й особистому розвитку. На основі мовлення та її смислової одиниці Ї слова Ї формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам'ять.
Розвиток мислення значною мірою зумовлений розвитком мовлення і, нав-паки, розвиток мовлення залежить від розвитку мислення. У багатьох дефект-тологічних дослідженнях доведено велику роль мовлення в розвитку компенса-торних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій.
До окремої групи відносять дітей із значними порушеннями мовлення при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей Ї діти з порушеннями мовлення.
Порушення мовлення характеризується тим, що:
· з'явившись, самостійно не зникають, а закріплюються;
· не відповідають вікові мовця;
· потребують логопедичної допомоги залежно від їхнього харак-теру;
· виникнення неправильного мовлення може позначатися на по-дальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його.
Дефектологія Ї це наука про закономірності та особливості розвитку, ви-ховання та навчання різних категорій аномальних дітей.
Аномальні діти Ї це діти у яких порушено нормальний перебіг загального розвитку, що спричинено наявністю фізичного або психічного дефекту.
Таким чином, порушення мовлення, з якими має справу дефектологія, слід відрізняти від тих чи інших її тимчасових розладів, пов'язаних з особливостями вікового розвитку дітей, з окремими неправильностями вимовляння, які викликані звичкою, що сформувалася під впливом мовного середовища.
Різноманітні мовленеві дефекти, які є первинними у дітей з порушеннями мовлення, спричинюють вторинні відхилення в їх загальному і мовному розвитку.
Формування мовної функції є складним процесом, в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мовних) сигналів, бере участь також мовноруховий аналізатор, який складається з периферійної частини (периферичний мовний апарат, котрий включає три відділи Ї дихальний, голосовий і артикуляційний), провідних шляхів і клітин в центральній частині кори головного мозку.
Мовлення в своєму формуванні проходить ряд послідовних етапів:
1-й Ї підготовчий Ї до одного року;
2-й Ї перед шкільний Ї від одного року до трьох років;
3-й Ї дошкільний Ї від трьох років до сіми;
4-й Ї шкільний Ї з сіми років до вісімнадцяти.
Мовні порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер.
· Центральний, якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мов-лення.
· Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарата.
До факторів, що зумовлюють мовленеві порушення, відносять:
1. Різна внутрішньоутробна патологія, що приводить до порушення роз-витку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при пору-шенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.
2. Родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрі-черепних крововиливів.
3. Різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менін-го-енцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.
4. Травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.
5. Спадкоємні фактори. У цих випадках порушення мовлення можуть ста-новити лише частину загального порушення нервової системи й сполу-чатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.
6. Несприятливі соціально-побутові умови, що приводять до намагнітити педагогічній занедбаності, вегетативної дисфункції, порушенням емо-ційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.
При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.
Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком». До таким ставляться:
1) сім'ї, де вже є дитина з тим або іншим дефектом;
2) сім'ї з розумовою відсталістю, захворювання шизофренією, порушенням слуху в одного з батьків або в обох;
3) сім'ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захво-рювання, важкий токсикоз;
4) сім'ї в яких діти перенесли внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе голо-дування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.
В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.
Основна частина. Логопедія, її предмет і задачі
Логопедія Ї наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й по-передження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання.
Логопедія є одним з розділів спеціальної педагогіки Ї дефектології. Термін логопедія утворена від грецьких слів: logos (слово, мовлення), paideia (виховую, навчаю), що в перекладі позначає «виховання мовлення».
Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними від-хиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкіль-ну й логопедію дорослих.
У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню й внутрішню.
1. Зовнішня форма мовлення включає наступні види: усну (діалогічну й монологічну) і письмову.
Усне мовлення.
a) діалогічне мовлення, психологічно найбільш проста й природна форма мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні двох або декількох спів розмовників і складаються в основному в обміні репліками.
Репліка Ї відповідь, заперечення, зауваження на слова співрозмовника Ї відрізняється стислістю, наявністю питальних і спонукальних речень, синтаксично не розгорнутих конструкцій.
b) монологічне мовлення Ї ----послідовний зв'язний виклад одною особою системи знань. Для монологічного мовлення характерні: послідовність і доказовість, які забезпечують зв'язність думки; граматично правильне оформлення; виразність голосових засобів.
Виділяються три основних види монологічного мовлення: оповідання, опис і міркування. При дефектах мовлення монологічне мовлення порушується більшою мірою, чим діалогічна.
Письмове мовлення Ї це графічно оформлене мовлення, організоване на ос-нові буквених зображень. Вона позбавлена ситуативності й припускає поглиблені навички звукобуквеного аналізу, уміння логічно й граматично правильно передава-ти свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.
Повноцінне засвоєння письма й письмового мовлення тісно пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвиненні мовлення, як правило, виникають порушення письма різної тяжкості.
2. Внутрішня форма мовлення (мовлення «про себе») Ї це беззвучне мов-лення, що виникає, коли людина думає про що-небудь, подумки складає плани. Внутрішнє мовлення відрізняється по своїй структурі згорнутістю, відсутністю дру-горядних членів речення.
Внутрішнє мовлення формується в дитині на основі зовнішньої і являють со-бою один з основних механізмів мислення.
Переклад зовнішнього мовлення у внутрішню спостерігається в дитини у віці близько 3 років, коли вона починає міркувати вголос і планувати в мовленні свої дії. Поступово таке проказування редукується й починає протікати у внутрішнім мовленні.
За допомогою внутрішнього мовлення здійснюється процес перетворення думки в мовлення й підготовка мовного висловлення. Підготовка проходить кілька стадій. Вихідним є мотив або задум, що відомий мовцеві лише загалом. Потім у процесі перетворення думки у висловлення наступає стадія внутрішнього мовлення. Далі з більшого числа потенційних значеннєвих зв'язків виділяються самі необхідні й відбувається вибір відповідних синтаксичних структур.
Розвиток мовлення дитини може бути представлене в декількох аспектах, пов'язаних з поступовим оволодінням мовою.
Перший аспект Ї розвиток фонематичного слуху й формування навичок проголошення фонем рідної мови.
Другий аспект Ї оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису. Активне оволодіння лексичними й граматичними законо-мірностями починається у дитини в 2-3 р. і закінчується до 7 р. У шкільному віці відбувається вдосконалювання придбаних навичок на основі письмового мовлення.
Третій аспект, пов'язаний з оволодінням значеннєвою стороною мовлення. Найбільше яскраво він виражений у період шкільного нав-чання.
Основні завдання логопедії полягають у наступному:
2) вивчення закономірностей спеціального навчання й виховання дітей з порушенням мовного розвитку;
3) визначення поширеності й симптоматики порушень мовлення в дітей дошкільного й шкільного віку;
4) дослідження структури мовних порушень і вплив мовних розладів на психічний розвиток дитини;
5) розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів і типології мовних розладів;
6) розробка науково обґрунтованих методів усунення й попередження різних форм мовної недостатності;
7) організація логопедичної допомоги.
Дефекти мовлення діляться на дві групи:
1-я група Ї фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичне недо-розвинення; загальне недорозвинення мовлення.
2-я група Ї заїкуватість, при якому основою дефекту є порушення кому-нікативної функції мовлення при збереженні язикових засобів спілкування.
Кожна група дефектів у свою чергу різниться за формою (природі) порушення й ступеня його виразності.
1. Дисфонія
Дисфонія (афонія) (від грец. dis Ї префікс, який означає розлад, і phone Ї голос; а Ї частка, яка означає заперечення) Ї відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. (Синоніми Ї порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дистонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центрального або периферичного характеру, виникає на будь-якому етапі розвитку дитини. Порушення може бути самостійним (ізольованим) або входити до ряду інших порушень мови.
2. Порушення темпу мовлення
Одним з виразних засобів усного мовлення є її темп. Нормальному темпу мовлення властиво то вповільнення, то прискорення. Зазначені коливання у швидкості висловлень будуть залежати від швидкості проголошення фонем, слів, фраз і від частоти й тривалості пауз між словами й реченнями.
Необхідною умовою для нормального темпу мови є правильне співвідношення основних процесів, що відбуваються в корі головного мозку, Ї порушення й галь-мування.
Більшість дітей не відразу опановують нормальним темпом мовлення. Багато дошкільників говорять занадто швидко. Це пояснюється тим, що в них ще слабкі гальмові процеси й контроль за власною мовою. Часта недосконалість темпу мовлення виникає в результаті наслідування навколишнім. Дитина говорить те дуже швидко, те занадто повільно навіть у межах однієї фрази. Але в більшості випадків такі явища з віком зникають.
У дітей може виникати патологічне порушення темпу мовлення: або зайве його вповільнення Ї брадилалия; або надмірне його прискорення Їтахилалия.
2.1 Брадилалія
Брадилалія (від грец. bradis Ї повільний, лат. lalia Ї мова) Ї патологічний повільний темп мови. (Синонім Ї брадифразія). При брадилалії мова надмірно вповільнена, з розтягуванням голосних звуків, із млявою, нечіткою артикуляцією, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. Більшості дітей з такою патологією властива загальна млявість, загальмованість, повільність. Часто відзначається вповільнений темп не тільки зовнішньої, але й внутрішньої мови. У дітей із брадилалією звичайно бувають і порушення загальної моторики, уваги, пам'яті, мислення. За своєю природою може бути органічною або функціональною.
М. Е. Хватцев відзначав, що патологічно вповільнений темп мовлення нерідко зустрічається в розумово відсталих дітей.
Зайво повільне мовлення викликає нетерпіння й подразнення з боку навко-лишніх. Тому діти з такою мовою взагалі намагаються не говорити. А це ще більше затримує їх мовлення, а отже, і розумовий розвиток.
Брадилалія в дітей часто супроводжує монотонність голосу, недостатньо мо-дульоване мовлення.
Причини брадилалии. М. Е. Хватцев вважав однією з головних причин патологічне посилення гальмівного процесу, що починає домінувати над процесом порушення.
Брадилалія може передаватися в спадково разом з порушенням внутрішнього мовлення.
Так само може виникати й у результаті наслідування або неправильного виховання.
2.2 Тахилалія
Тахилалія (від грец. tachis Ї швидкий, лат. lalia Ї мова) Ї патологічно прискорений темп мови. (Синонім Ї тахифразія). Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центрально обумовленою, органічною або функціональною. При прискореному темпі мовлення здається поспішливою, стрімкою, напористою. Часто від швидкості висловлення відбувається повторення складів або, навпаки, їхній пропуск, перекручування звуків, а іноді слів. Але всього цього мовець, як правило, не помічає. Бурхливий потік звуків і слів вимовляється без перепочинку, до повного видиху. Іноді непомірковано швидкий темп мовлення супроводжується швидкими, часом безладними рухами рук, ніг або всього тіла.
Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють як самостійне порушення Ї батаризм (від франц. batter Ї бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується необґрунтованими паузами, запинками, вона позначається терміном полтерн.
Тахилалія може виникнути вже в дитинстві і, якщо не проводити спеціальної корекційної роботи, підсилиться в перехідному віці й залишиться на все життя.
Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.
Причини тахилалії. Найчастіше виникає в дітей нервових, збудливих, рвучких, не зрівноважених.
М. Е. Хватцев затверджував, що центральною ланкою в патогенезі тахилалії є розлад темпу зовнішнього й внутрішнього мовлення за рахунок патологічної переваги процесів порушення над процесами гальмування.
Тахилалія може передаватися в спадщину.
Так само виникати в результаті наслідування швидкого мовлення навколишніх, і неправильні прийоми виховання дитини, його мовлення.
Спотикання. Незвичайно швидка, стрімке мовлення при тахилалії іноді нагадує по зовнішній картині заїкуватість, тому що мовець часто повторює звуки, склади або слова. При спотиканні, як і при заїкуватості, можуть виникати й невиправдані паузи, зупинки. На відміну від заїкуватості спотикання не має судорожного характеру.
3. Заїкання
Заїкання Ї порушення темпоритмічної сторони мови. (Синонім Ї лого-невроз). Є центрально обумовленим, найчастіше виникає в процесі мовного роз-витку дитини в період переходу до фразової мови і пов'язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим грунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов'язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги м'язів тих або інших органів мов-лення в момент вимови (губ, язика, м'якого неба, гортані, грудних м'язів, діафрагми, черевних м'язів). Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов'язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини Ї підвищеною збудливістю або, навпаки, апа-тичністю, млявістю.
