Ринолалия, обумовлена вродженим незрощенням губи й піднебіння, що дуже утрудняє акт ссання у дітей. Особливі труднощі він представляє в дітей з наскрізною ущелиною губи й піднебіння, а при двосторонніх наскрізних ущелинах цей акт взагалі неможливий.
Утруднене вигодовування приводить до ослаблення життєвих сил, і дитина стає сприйнятливою до різних захворювань. Найбільшою мірою діти з ущелинами схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, рахіту, анемії.
Нерідко в таких дітей спостерігаються патологічні зміни: скривлення носової перегородки, деформації крил носа, аденоїди, гіпертрофії (збільшення) мигдалин. Найчастіше в них виникають запальні процеси в носовій області. Запальний процес може перейти зі слизуватої оболонки носа й глотки на евстахові труби й викликати запалення середнього вуха.
6. Дизартрія
Дизартрія (від грец. dis Ї префікс, який означає розлад, arthon Ї сполучати) Ї порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми Ї косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовлення, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід диференціювати від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).
Причинами дизартрії Ї органічні поразки ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на розвиваючий мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні поразки, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною.
Причиною дизартрії може бути несумісність по резус-факторі. Трохи рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини.
Дизартрія підрозділяється на форми:
1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus Ї цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).
Характерним є параліч або поріз м'язів глотки, гортані, язика, м'якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м'якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.
У дітей із цією формою дизартрії спостерігається атрофія м'язів язика й глотки, знижується також тонус м'язів (атонія). Такий стан м'язів язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечітка, упо-вільнена.
2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м'язового тонусу йінаявність гіперкінезу.
Гіперкінез Ї насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються при мов-ному акті.
Мінливий характер м'язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наяв-ність гіперкінезу обумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «про-риваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мови страж-дає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а також через порушення тембру й сили голосу.
Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мови. Іноді при цій формі в дітей спостерігається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.
3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко.
4. Коркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артику-ляційного апарата. Насамперед порушується вимова складних по звуко-складовій структурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приго-лосних звуків. При прискореному темпі з'являються запинки, що нага-дують заїкуватість.
При корекції обертає на себе увага той факт, що дефектні звуки швидко ви-правляються в ізольованому проголошенні, але із працею автоматизують у мові.
5. Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкою провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого і під'язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульбарного.
У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається, захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.
Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії:
1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується відсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції поля-гають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляється не яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.
Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуко-вому аналізі.
Основним дефектом у дітей, що страждають псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.
Діти з подібним порушенням, що мають нормальний слух і гарний розумовий розвиток, відвідують логопедичні заняття в дитячій поліклініці, а в шкільному віці Ї логопедичний пункт при загальноосвітній школі. Істотну роль в усуненні цього дефекту можуть зробити батьки.
2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Руху язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання.
Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із силь-ним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються.
Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здій-снюється індивідуальний підхід.
3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії Ї анартрія Ї характери-зується глибокою поразкою м'язів і повною бездіяльністю мовної апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, маскообразне нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обме-жені. Утруднено акти жування й ковтання. Мова відсутня повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки.
Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де завдяки спеціаль-ним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.
7. Афазія
Афазія (від грец. а Ї частка, яка означає заперечення, phasis Ї мова) Ї цілковита або часткова втрата раніше сформованого мовлення (Синоніми Ї розпад, втрата мови). Як правило, до афазії відносять мовне порушення, якщо воно відбулося після трирічного віку.
Причини афазії полягають у різноманітних органічних порушеннях мовних систем головного мозга в період уже сформульованої мови. При даній патології спостерігаються ушкодження в лобових, тім'яних, потиличних і скроневих частках кори лівої півкулі.
Афазія є результатом:
a) важких травм головного мозку;
b) запальних процесів і пухлин мозку;
c) судинних захворювань і порушення мозкового кровообігу.
Форма афазії, важкість дефекту й характер його протікання залежать від факторів:
a) просторість вогнища поразки і його локалізація;
b) характер порушення мозкового кровообігу;
c) стан непотерпілих відділів мозку, які виконують компенсаторні функції.
Афазія найчастіше виникає в дорослому віці. Але іноді вона спостерігається й у дітей. Дитяча афазія буває двох видів: моторна й сенсорна.
1. Моторна афазія виникає при поразці мовнорухового центра (центр Брока). Характерним є те, що хворий або зовсім втрачає здат-ність говорити, або в нього зберігаються дуже незначні мовні можливості. Моторний афазик чує мову, розуміє її, але сам не володіє здатністю відтворювати мовлення. Йому важко пра-вильно повторити підказані слова, пропозиції, хоча в ряді випадків він може вимовити випадкові склади, слова, обривки речень («От»; «Це»; «Я сам» і т.п.). Таке явище зветься емболофразія (від греч. еmbol Ї вставляння, вторгнення, phases Ї мова).
Поряд з такою важкою картиною експресивної мови при «чистій» формі мо-торної афазії розуміння мови зберігається.
При моторній афазії в дітей частково або повністю розпадаються навички письмової мови. Читання порушується більше чим письмо. При голосному читанні проявляються порушення читання («вона» Ї замість ворона).
У дітей з моторною афазією поряд з неможливістю відтворювати ряди складів і речень нерідко відзначається правильне написання цифрових рядів, складання з розрізної абетки свого ім'я, прізвища й т.д.
2. Сенсорна афазія. При сенсорній афазії в першу чергу порушується сприйняття мови (центр Вернике). Тому страждає і її розу-міння. Афазик чує мову, але не розуміє, про що говорять. Тому що у цих випадках виявляється органічне ураження переважно сенсорних (сприймальних, чуттєвих) центрів мовлення.
На ранніх стадіях захворювання мозку відзначається більш глибокий розлад розуміння мовлення, на більш пізніх етапах захворювання афазики утрудняються в розумінні лише окремих значеннєвих структур. Сенсорний афазик втрачає здатність дізнаватися раніше виучені слова.
Словесна продукція в дітей із сенсорною афазією сильно відстає від норми слова спотворені, часто зустрічаються заміна одного елемента мови Ї складу, слова Ї іншими).
При сенсорній афазії розпадаються навички письма й читання: дитина не впізнає написаних слів, навіть тих, які він раніше добре знав; розрізняючи окремі букви, він не може зрозуміти змісту складених з них слів.
Ритміко-мелодійна сторона мови при сенсорній афазії, як правило, не страждає; мова дітей досить інтонована.
Діти з різними формами афазії повинні навчатися і виховуватися в спеціальних навчально-виховних закладах системи Міністерства освіти України, де створено оптимальні умови логопедичної та загальної корекційно-виховної роботи, які сприяють виправленню цих тяжких мовних порушень.
Внаслідок загального системного порушення мови органічного центрального характеру (алалії або афазії), а також через деякі інші мовні порушення, пов'язані, головним чином, із дефектністю фонематичного (мовного) слуху, в дітей можуть виникнути повні або часткові розлади в оволодінні читанням і письмом.
8. Алалія
Алалія (від грец. а Ї частка, яка означає заперечення, лат. lalia Ї мова) Ї відсутність або недорозвиненість мовлення. (Синоніми Ї дислалія, рання дитяча афазія, афазія розвитку, глухонімота). Це один із найскладніших дефектів мови, при якому ушкоджені операції відбору та програмування на всіх етапах сприймання та відтворення мовного висловлювання. При цьому система мовних засобів (фонематичних, граматичних, лексичних) не формується. Порушується управління мовленнєвими рухами, що відбивається на відтворенні звуків і складів.
Велике значення в практиці логопедичної роботи має відмежування алалії (як первинного дефекту) від вторинних порушень мовного розвитку при розумовій відсталості і порушенні слуху.
Причини, що викликають порушення формування мови, пов'язані з органічними поразками ЦНС. До них відносяться:
§ виникає при ураженнях мовних зон великих півкуль головного мозку (центр Брока і центр Верніке).
§ запальні, травматичні поразки головного мозку (ускладнення після мінінго-енцефаліту, краснухи, травм);
§ крововиливу в мозок внаслідок важких і швидких пологів;
§ обмінні порушення в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час родового акту, а також у період раннього розвитку дитини у віці від одного місяця до одного року;
§ можливо при перенесенні дітьми складні захворювання дихальної системи, важкого рахіту, порушення сну й харчування в ранні місяці життя.
Розрізняють дві форми алалії: моторну й сенсорну. Моторна алалія пов'язана з порушенням діяльності мовнорухового аналізатора, а сенсорна Ї з порушенням мовнослухового аналізатора.
1. Моторна алалія. Моторна алалія Ї результат органічного порушення центрального характеру. Таке нездорове неврологічне тло в сполученні із грубим відставанням у мовному розвитку приводить до зниження мовної активності, виникненню мовного негативізму (небажання говорити), поступовому відставанню в психічному й інтелектуальному розвитку.
У таких дітей недостатні навички самостійного побутового само обслуго-вування: вони погано одягаються, не вміють защібати ґудзики, шнурувати черевики, зав'язувати бант і т.д. Порушена й загальна моторика: діти ніяково рухаються, частіше звичайного спотикаються й падають, не можуть пострибати на одній нозі, пройти по колоді, ритмічно рухатися під музику й т.п. Відстає розвиток моторики артикуляційного апарата. Дитина утрудняє відтворення певних артикуляційних ру-хів (підняти язик верх і удержати в такому положенні, облизати верхню губу, похлопати язиком й т.д.), а також перемикання.
Для дітей з алалією характерно недостатній розвиток психічних функцій, як увага й пам'ять. У них підвищена стомлюваність і низька працездатність.
Характерною ознакою моторної алалії є перевага розладів експресивного мов-лення (вираження, висловлення), різке зниження можливостей самостійних зв'язних висловлень. У дітей відзначаються утруднення в оволодінні активним словниковим запасом, граматичним порядком мови, звуковимовлення і тридцятимільйонною структурою слова.
Мова дітей-алаліків для неспеціаліста при короткочасному спілкуванні зде-більшого незрозуміла. Аморфні утворення типу «тя бах»; «дека мо» (чашка впала; дівчинка миє) можуть бути тямущі тільки в безпосередній ситуації, при підкріпленні мови відповідними жестами й мімікою.
Моторна алалія ділиться на три рівні:
1-й рівень. Дитина не може виразити дії, події, бажання не пов'язані з на-очної щохвилинної ситуацією й у такий спосіб виявляється поза мовним спілкуванням.
2-й рівень мовного розвитку дає дитині можливість виразити свої окремі спостереження, судження в більше доступній для навколишній формі. Наприклад: «Сік. Ипята. Сябака бизит гоки. Матики таюта изя, сянька, канька» Ї Сніг. Хлопці. Собака біжить із гірки. Хлопчики качаються на лижах, санках, ковзанах.
3-й рівень містить у собі більше розгорнуті висловлення. Однак при їхньому аналізі чітко виділяються помилки в лексико-грама-тичному й фонетичному оформленні. Наприклад: «Быя в бабути Ані. Моя тота Нада, вона ботея, деевне, зивот. Катоски сеяи, кятные ягоди.» ? Була в бабусі Ані. Моя тітка Надя, вона боліла в селі. Живіт. Картоплі сіяли. Червоні ягоди.
При моторній алалії розуміння зверненої до дитини мови відносно збережено. Діти адекватно реагують на словесні звертання дорослих, виконують прості про-хання й доручення.
Для дітей-алаліків є важкими завдання, що передбачають розуміння:
§ форм однини й множини дієслів і іменників («Покажи, про кого говорять пливе й про кого Ї пливуть»; «Дай мені гриб, а собі візьми гриби»);
§ форм дієслів чоловічого й жіночого роду минулого часу («Покажи, де Сашко пофарбував літак, і де Сашко пофарбувала літак»);
§ окремих лексичних значень («Покажи, хто йде по вулиці й хто переходить вулицю»);
§ просторового розташування предметів («Поклади ручку на книжку, поклади ручку в книжку»);
§ установлення причинно-наслідкових зв'язків.
Помилки у виконанні подібних завдань пояснюються тим, що діти переважно орієнтуються на лексичне значення слів, що становлять інструкцію, і не враховують граматичних і морфологічних елементів (закінчень, приводів, приставок та ін.), що уточнюють зміст.
Порушення значеннєвої сторони мови в дітей з моторною алалією вимагають тривалої й систематичної корекції. Поза спеціальним навчанням цей дефект не переборюється. Вихователь зобов'язаний направляти дітей з моторною алалією на консультацію до логопеда для наступного пристрою в спеціальний дитячий садок.
2. Сенсорна алалія. При сенсорній алалії головним у структурі дефекту Ї порушення сприйняття й розуміння мови при повноцінному фізичному слуху. Сен-сорна алалія обумовлена поразкою скроневих областей головного мозку лівої пів-кулі (центр Вернике).
Діти або зовсім не розуміють зверненої до них мови, або розуміють її вкрай обмежено. При цьому вони адекватно реагують на звукові сигнали, можуть розріз-няти після невеликого тренування різні по характері шуми (стукіт, скрегіт, свист идр.). Разом з тим діти зазнають більших труднощів у визначенні напрямку звуку.
У дітей із сенсорною алалією відзначається явище эхолалії Ї автоматичне повторення чужих слів. Найчастіше замість відповіді на питання дитина повторює саме питання, неправильно виконують прохання.
Провідним дефектом для цієї рідко, що зустрічається категорії, дітей є пору-шення фонематичного слуху (сприйняття фонем рідної мови), що проявляється в різному ступені.
Недостатність фонематичного слуху може проявлятися в тому, що діти не роз-різняють слова, близькі по звучанню, але різні за змістом (бочка Ї дочка; мишка Ї миска; рак Ї лак), не вловлюють різницю в граматичних формах.
Незважаючи на те що в практиці випадки сенсорної алалії зустрічаються вкрай рідко, ці діти вимагають до себе пильної уваги, тому що тільки у відповідних умовах і при тривалій корекції можлива часткова компенсація даного дефекту й підготовка дитини до навчання в спеціальній школі для дітей з порушеннями мови.
9. Порушення письма й читання
Поряд з патологією усного мовлення існує й порушення письмового мовлення. Це порушення письма й читання.
Оскільки письмо і читання тісним образом взаємозалежні, порушення письма, як правило, супроводжуються порушеннями читання. Щоб контролювати своє письмо, дитина повинна читати написане, і, навпаки, при читанні вона користується написаним нею або іншим текстом.
У цей час установлено, що порушення письма й читання в дітей найчастіше виникають у результаті загального недорозвинення всіх компонентів мовлення: фонетико-фонематичного й лексико-граматичного.
Це пояснюється тим, що діти недостатньо розрізняють на слух фонеми, близькі по артикуляційних або акустичних ознаках. Крім того, володіючи вкрай обмеженим словниковим запасом, дитина не розуміє значень деяких навіть най прос-тіших слів і тому спотворює їх, пропускає, заміняє, змішує. Недостатня сфор-мованість граматичного порядку мовлення приведе до пропусків, замін або пере-кручувань речень, до помилок у керуванні і узгодженні й ін.
Порушення писемної мови можна поділити на дві групи залежно від того, який вид її порушено Ї продуктивний (порушення самого акту письма) або рецептивний (розлади читання).
9.1 Дислексія
Дислексія (від грец. dis Ї префікс, який означає розлад, і lego Ї читаю) Ї порушення читання, пов'язане з ураженням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при розпізнаванні букв, при злитті їх у склади і складів у слова, що призводить до уповільненого, часто відгаду вального характеру читання, до неправильного відтворення звукової форми слова, неправильного розуміння навіть найпростішого тексту. Тяжкий ступінь цього порушення являє собою алексію Ї повну нездатність до оволодіння читанням.
9.2 Дисграфія
Дисграфія (від грец. dis Ї префікс, який означає розлад, і grapho Ї пишу) Ї часткові специфічні розлади процесу письма. Проявляються в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складового наповнення слова і структури речення. В основі дисграфії у дітей лежить недорозвиненість усної мови (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимовлення, які перешкоджають оволодінню фонетичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення Ї аграфія Ї являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма.
Висновок
У психічному розвитку дитини мовлення має велике значення, виконуючи три головні функції: комунікативну, узагальнюючу й регулюючу.
Відхилення в розвитку мовлення відбиваються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони утрудняють спілкування з навколишніми, нерідко перешкоджають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу. Під впливом мовленевого дефекту часто виникає ряд вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому. Вторинні прояви мовленевої недостатності переборюються педагогічними засобами, і ефективність їхнього усунення прямим образом пов'язана з раннім виявленням структури дефекту.
Подолання й попередження мовленевих порушень сприяють гармонійному розгортанню творчих сил особистості, відстороняють перешкоди для реалізації її суспільної спрямованості, придбання знань. Тому логопедія, будучи областю де-фекттології, в той час беруть участь у рішенні загально педагогічних завдань.
Спеціальне навчання в логопедії тісно пов'язане з корекційно-виховним впливом, напрямок і зміст якого визначаються залежністю мовленевих порушень від особливостей інших сторін психічної діяльності дитини.
Логопедія має тісні міждисциплінарні зв'язки з іншими науками, насамперед із психологією, педагогікою, лінгвістикою, психолінгвістикою, мовознавством, фізі-ологією мовлення, різними областями медицини.
Комплексний підхід до вивчення й подолання мовленевих порушень при-пускає знання теоретичних досягнень кожної з вищезгаданих галузей науки, коор-диновану розробку практичних заходів.
Корекція мовленевих дефектів у дітей здійснюється методами навчання й виховання. Велике значення має вміле використання загально-дидактичних прин-ципів, розроблених у загальній і дошкільній педагогіці.
У логопедії розроблені різні форми впливу: виховання, навчання, корекція, компенсація, адаптація, реабілітація. У дошкільній логопедії переважно вико рис-товуються виховання, навчання й корекція.
Отже, величезне значення для здійснення повноцінного логопедичного впливу має рівень педагогічної кваліфікації вихователя й логопеда. Працюючи зі складними контингентом дітей, педагог повинен мати професійні знання в області логопедії й дефектології, добре знати психологічні особливості дітей, проявляти терпіння й любов до дітей, постійно відчувати громадянську відповідальність за успіх їхнього навчання, виховання й підготовки до життя й роботи.
Використана література
1. Основы логопедии: учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Педагогика и психология (дошк.)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина. Ї М.: Просвещение, 1989. Ї 223 с.: ил.
2. В. М. Синьов, Г. М. Коберник Основи дефектології: Навчальний посібник для вузів. Ї К.: Вища школа, 1994. Ї 143 с.
3. Буянов М. И. Беседы о детской психиатрии: Книжка для учителей и родителей. Ї 2-е изд. Ї М.: Просвещение, 1992. Ї 255 с.: ил.
