Моральне виховання старших дошкільників
1
Зміст
Вступ 2
Розділ 1. Теоретичні засади морального виховання дітей дошкільного віку 6
1.1 Теоретичний аналіз змісту морального виховання 6
1.2 Методи морального виховання 11
1.3 Народна іграшка як засіб морального виховання 16
1.4 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей 19
1.5 Висновки з 1 розділу 22
Розділ 2 Експериментальне дослідження на виявлення рівня моральної вихованості старших дошкільників 26
2.1 Констатувальний експеримент 26
2.2 Формувальний експеримент 29
2.3 Контрольний експеримент 34
2.4 Висновки з 2 розділу 35
Список літератури 37
Вступ
У вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства?
Виховання - це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. Особливої ваги сьогодні набувають такі загальнолюдські цінності, як гуманізм, патріотизм, честь, справедливість тощо. Моральні норми основні правила всякого людського співжиття, вироблені протягом тисячоліть морального розвитку суспільства, є складовою загальнолюдської моралі. Слід підкреслити її гуманістичну спрямованість: центром моралі є людина. З найдавніших часів усі ідеології і видатні мислителі зверталися до найціннішого в світі - людини, намагалися пізнати її суто людську ознаку -моральність.
Перші прості норми моралі склалися в умовах розвинутої родової общини у безпосередньо наочній формі звичаїв і лише пізніше оформилися у поняття. Протягом віків виховний досвід численних поколінь створив народну педагогіку, в якій моральні норми набули характеру традицій. Педагогіка народного виховання - це свідома діяльність, що має на меті формування у підростаючого покоління духовних якостей, що відповідають народному ідеалу особистості. Народний ідеал всебічного розвитку особистості відбито в усній народній творчості. У творах фольклору пропагуються ті риси людини, які народ схвалював, і засуджуються ті, які зневажалися народним уявленням як негідні. Центральні теми зразків народної мудрості - сімейне виховання і праця людей, тобто головні чинники морального формування особистості. Прислів'я, приказки, пісні, казки, загадки - все це скарби виховного досвіду народу, в яких влучно, змістовно і цікаво втілено моральні категорії добра і зла, правди і кривді, совісті й безчестя. Народна мораль засуджує брехунів, нечем, тих, хто не поважає старших, зводить наклепи, кепкує з інших, не надає допомоги, зраджує, лицемірить. Повага до людей, доброта, чесність, щирість, вірність, любов, відвага завжди перемагають у боротьбі проти злих сил. Виховувати дитину моральною повинні насамперед батьки.
Але не тільки в усній народній творчості відбито народний ідеал всебічного розвитку особистості. На моральний розвиток дитини у великій міри впливає українська народна іграшка. Її використання у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Засобом народної іграшки відбувається вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу.
Іграшки кожного народу мають свої традиції - педагогічні, художні, технічні. Наша держава різноманітна за етнографічним складом, тож народні іграшки характеризуються розмаїтістю, оригінальністю, неповторністю, вираженням культури й відображенням особливостей побуту різних народів, що живуть на українській землі.
Указ Президента України «Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні» 06.06.06 р. № 481 постановив здійснити заходи щодо створення сприятливих умов для творчості народних майстрів, відродження національних мистецьких осередків та центрів народних художніх промислів.
Завданням ДНЗ є виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти . Вихователі дошкільних навчальних закладів покликані навчати дітей цінувати речі, вироблені руками рідних і передані в спадщину (Змістова лінія «Предметний світ»), поважати творців народної іграшки, прилучати дітей до культурних набутків і творчої спадщини нації. У дітей необхідно сформувати вміння впізнавати народну іграшку, розуміти її призначення, роль, особливості використання. Добре, якщо дитина навчиться використовувати для розгортання ігрового сюжету власноруч виготовлені іграшки (Змістова лінія «Світ гри»), матиме чітке уявлення про такі види образотворчого мистецтва, як живопис і скульптура, щиро милуватиметься витворами декоративне-ужиткового мистецтва. Слід навчити дитину не лише на елементарному рівні аналізувати твір мистецтва, а й виражати свої почуття через формотворення. Дитина має оволодіти технічними прийомами та методами виготовлення іграшки з опорою на знання її особливостей, розуміння виразності матеріалу, техніки (Змістова лінія «Світ мистецтва»).
Колекції народних іграшок збереглись і мають місце в навчально-виховному процесі в дошкільних навчальний закладах України. Народна іграшка в дитячих руках - то важлива ланка в міцному ланцюзі, що з'єднує людину з минулим і майбутнім.
Тому тему дослідження вважаємо актуальною для педагогічної теорії і практики.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити рівні моральної вихованості старших дошкільників.
Завдання дослідження:
1) З'ясувати, яким чином у дошкільному навчальному закладі використовується народна іграшка у виховному процесі та з'ясувати як вона впливає на моральний розвиток дитини.
2) Виявити показники моральної вихованості дошкільників.
3) Виявити та охарактеризувати рівні моральної вихованості дошкільників.
4) Розробити систему роботи по визначенню показників моральної вихованості в старшій групі та експериментально їх перевірити.
5) Розробити методичні рекомендації для вихователів старшої групи щодо використання української народної іграшки.
Об'єкт дослідження: моральне виховання дошкільників у виховному процесі дошкільного навчального закладу.
Предмет дослідження: моральне виховання дітей старшого дошкільного віку засобами української народної іграшки.
Методи дослідження: аналіз наукової літератури; педагогічне спостереження; бесіда; педагогічний експеримент, який містить три етапи констатувальний, формувальний та контрольний.
Базою дослідження є дошкільний навчальний заклад № 160 м. Одеси, у якому брали участь 20 дітей старшого дошкільного віку.
Практична значимість роботи: данні дослідження можна використовувати у практиці роботи дошкільного навчального закладу.
Структура: робота складається зі вступу; двох розділів: теоретичного та практичного; висновків до 1 та 2 розділів; містить список літератури та додатки.
Розділ 1. Теоретичні засади морального виховання дітей дошкільного віку
1.1 Теоретичний аналіз змісту морального виховання
Сьогодні проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, підкорення їх потребам ринку, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів морального виховання дітей дошкільного віку.
Нині перед національною системою виховання в нашій державі постають якісно нові завдання, що вимагають практичного перетворення системи освіти. З огляду на це сучасні вчені наголошують на необхідності формування в особистості загальнолюдських моральних якостей.
Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на поняття “мораль”, “моральність”. Для того щоб окреслити головний зміст процесу морального виховання, потрібно звернутись до вітчизняної традиції тлумачення цього поняття. Поняття “мораль” і “моральність” (від лат. mor, moris - норов, вдача, звичаї) як сукупність норм поведінки, спілкування та взаємин, що прийняті в соціумі, мають фундаментальне значення для теорії морального виховання. Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного [10].
На думку І.Беха, моральність є “формою суспільної свідомості відносно двох сфер - світу людей і світу речей - може виступати і як суб'єкт-суб'єктне, і як суб'єкт-об'єктне ставлення”. Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності [4].
Термін “моральне виховання” в педагогічній науці є широковживаним, але не має “чіткої визначеності”, на що вказував І.Бех. Так, учений пояснював, що виховну технологію ототожнюють з виховними методами, а введення цього поняття вважають даниною моді.
Аналізуючи методологічні основи проблеми морального виховання особистості, ми звертали увагу на сукупність вихідних філософських, педагогічних, етичних та естетичних ідей, що знайшли прояв у основних тенденціях щодо трактування сутності морального виховання: антропоцентричної, теоцентричної, соціоцентричної. Таку класифікацію ми знаходимо у О.Вишневського та В.Білоусової. На думку О.Вишневського, антропоцентрична тенденція ґрунтується на системі вартостей віри в Людину - без Бога; теоцентрична тенденція характеризується вірою в існування Вищого Абсолюта, “що втілює ідеал Добра”; особливість соціоцентричної тенденції в моральному вихованні полягає в тому, що вона спирається на “замовлення вождів”, відповідно до потреб ідеології, та визначається суспільними умовами, нормами й принципами, що формуються або є прийнятими в даному суспільстві [9].
Цієї ж думки дотримується В.Білоусова, яка також поділяє різні підходи до систем виховання й визначає три тенденції: антропоцентричну “базові цінності цього виховання - самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність” , соціоцентричну та тенденцію, що спирається на релігійні виховні традиції [5].
Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. Тому ми розглядаємо моральне виховання особистості в педагогічному й психологічному аспектах. О.Вишневський, підкреслюючи значущість морального виховання для демократизації українського суспільства, вказував, що шлях до успіху в сучасному українському вихованні веде тільки через моральне відродження, й практичне завдання вихователя полягає в удосконаленні того середовища, в якому живе вихованець (стосунків у сім'ї, школі, інституті; змісту освіти; методів навчання тощо), а також в “демонструванні” власного ставлення до світу (до фактів, подій, людей, літературних образів, історичних постатей тощо). Учений вказував, що потрібно намагатися вчасно надати вихованцеві моральну допомогу своєю порадою та прикладом [9].
Характеризуючи національну систему виховання в умовах державотворчого процесу в Україні, моральне виховання особистості має базуватися на поєднанні освіти й національної культури, де вся система виховання розглядалася як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення й слугувала ефективним засобом, за допомогою якого держава й попередні покоління мали можливість формувати людей за своїми аналогами. Побудова ж демократичного суспільства, на думку вченого, має базуватися на національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі й спрямовуватися в площині Я-концепції особистості, творчої особистості, громадянина, патріота України [16].
У філософській, психологічній, педагогічній літературі розкривається сутність патріотизму, його конкретний історичний характер, ознаки прояву, дається характеристика форм захисту Батьківщини (В.Г Афанасьєв, І.Я. Гнатко, Н.А. Гарпиневич, Ж.Г. Голотвин, Ф.В. Константинов, А.Н Леонтьєв, Л.Т Рудченко). Подаються особливості вивчення змісту і методів виховання радянського патріотизму в виявленяються виховні можливості дитячої організаціі, її впливу на виховання (Л.І. Божевич, Е.М. Богданов, А.А. Дергач, Т.Е. Коннікова, А.І Кирьякова, В.В. Лебединський, К.Д. Радіна, Б.Е Ширвіндт, А.П. Шпона та ін) [10].
М.Стельмахович, досліджуючи виховні цінності підростаючого покоління в Україні, підкреслював, що система освіти повинна виховувати високоморальну особистість на засадах національних надбань: “ . Мудрість нашого народу йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба й світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, духу Матері-України” [11, с.131].
В.Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. “У цьому випадку, - підкреслювала педагог, - інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе” [5, с.187].
Здійснивши аналіз останніх досліджень, ми дійшли висновку, що термін “моральне виховання” розглядається як: “суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку”; “процес, специфічні функції якого здійснюються за своїми власними правилами та закономірностями”; “цілеспрямований уплив старшого покоління на молодше з метою вироблення в нього стійких моральних якостей”; “стрижень гармонійного розвитку особистості”; “форма трансформації досвіду й сфера реалізації людської моральної культури”; “корекція поведінки, виправлення бажань i почуттів, культивування чеснот на рівні мотивів діяльності”; “виховання моральних якостей, вироблення умінь i навичок моральної поведінки, формування гуманних взаємин” [15, c.182].
Моральне виховання особистості має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Завдання морального виховання ми визначили як процес трансформації суспільно значущих норм, принципів, регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські моральні цінності в індивідуальні якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.
На основі логіко-семантичного й лінгвістичного аналізу нами було визначено близько ста моральних понять, які характеризують шукані якості. Наприклад, благородство, старанність, смирення, делікатність, піклування, шанобливість, скромність, лагідність і т.п. У зв'язку з цим відзначимо, що О.Вишневський включав перелік специфічної групи вартостей, серед яких ми виділили моральні якості особистості, що покликані підвищити рівень моральної вихованості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, любов, прощення, великодушність, мудрість, самовідповідальність, вірність, толерантність, гостинність, відкритість, мужність, героїзм, злагода, рішучість, доброзичливість, правдомовність, оптимізм, поміркованість, лагідність, урівноваженість, терплячість, старанність, ініціативність, працьовитість, самостійність, шляхетність, ощадливість [9].
Слід відзначити, що визначення акцентують увагу лише на одному соціальному аспекті виховання. На наш погляд, педагогічні завдання морального виховання не можна обмежувати простим переліком моральних якостей. Ізольовані, абстрактно взяті, вони не здатні слугувати безпосередньою метою морального виховання особистості, тому що ці якості набувають свого розкриття лише в контексті цілісної особистості.
Таким чином, на основі теоретичного аналізу праць сучасних українських учених-педагогів ми визначили моральне виховання особистості як складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства. Як цілеспрямований процес, він оптимально дієвий, коли організується вихователем з урахуванням взаємодії суб'єктивних і об'єктивних чинників і здійснюється в процесі моральної діяльності, яка спрямовується на утвердження моральних принципів, норм, що регулюють моральні відносини.
1.2 Методи морального виховання
Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.
Методи морального виховання -- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.
До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки [22].
Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:
а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;
б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;
в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці -- й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;
