Музичні ігри у початкових класах

Музичні ігри у початкових класах

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування ролі музичних ігор в розвитку особистості

1.1 Суть і значення ігрової діяльності на уроках у початкових класах

1.2 Фізіологічні особливості молодих школярів

Розділ 2. Особливості ігрової діяльності на уроках музики у початкових класах

2.1 Методичні рекомендації щодо проведення музичних ігор на уроках музики

2.2 Різноманітність в уроках засобами словесної творчості

2.3 Досягнення єдності видів діяльності з допомогою теми уроку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У шкільній практиці є, в основному, два погляди на побудову уроку музики. Представники одного з них вважають, що урок має бути різноманітним (комплексним), іншого - одноплановим. В обох випадках ідеться про структуру уроку, тобто співвідношення його складових компонентів.

Одноманітно побудовані уроки розраховані на якийсь один вид музичної діяльності: хоровий спів або слухання музики, сольфеджування (сольмізацію). Вони дають змогу забезпечити міцне засвоєння навчального матеріалу, і вчитель використовує для розучування тих або інших вправ (пісень) стільки часу, скільки потрібно для розв'язання поставлених завдань. З іншого боку, витрачаючи на будь-який вид діяльності урок, учитель фактично перетворює кожний його компонент на самостійну дисципліну, що й зумовлює одноманітність навчального процесу.

Актуальністю дослідження є то, що якщо педагог не тільки розв'язує вузькотехнологічні завдання, а й дбає про загальномузичний розвиток школярів, то він, певно, прагнутиме подолати одноплановість занять. Про це свідчить практичний досвід учителів, які вважають: щоб навчитися гарно співати, зовсім немає потреби тільки й робити, що співати. Як для художнього виконання, так і для формування співацьких навичок велике значення має загальний музичний розвиток.

Мета вчителя - навчити дітей рухатися у характері музики, передаючи темпові динамічні, метроритмічні особливості. Виразною передачею рухами характеру музики досягалось втілення образного змісту музичного твору. Заняття ритмікою мали сприяти засвоєнню головних музично-теоретичних понять, розвивати музичний слух і пам'ять, відчуття ритму, активізувати сприймання музики. У процесі роботи над рухами під музику формується художній смак дітей, розвиваються їхні творчі здібності, почуття прекрасного в мистецтві та дійсності, виховується увага, зосередженість, прагнення досягти мети, виробляється злагодженість дій усього колективу. Крім ритміки і сольфеджіо, до занять старших дітей входили танець, хоровий спів і музична імпровізація на фортепіано. У такий спосіб була створена широка система музично-творчого виховання, яка отримала визнання ще до першої світової війни.

Об'єктом дослідження є процес музичного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - методична проведення музичних ігор на уроках музики у початкових класах.

Музично-ритмічне виховання ґрунтувалося у Жак-Далькроза на імпровізації як методі музичного виховання. Він вважав, що часте використання, однієї й тієї ж музики унеможливлює спонтанні, індивідуальні вияви рухової активності, сприяє утворенню штампів рухових форм емоційного відгуку на знайому музику. Саме сприймання втрачає гостроту і напруженість слухової уваги.

Відзначимо особливу увагу Жак-Далькроза до індивідуальних виявів музикальності дитини. "Моя мета, - підкреслював він, - на основі слухового сприймання пробудити в ньому (учневі) засобами спеціальної гімнастики почуття його власного ритму, що виявляється в його фізичній природі". На основі колективних занять Жак-Далькроз всіляко прагнув до виявлення своєрідності особистості кожної дитини і розвитку її музичності відповідно до психофізіологічних якостей.

На його думку, ритміка, як засіб виховання, складає перший (елементарний) рівень, на якому здійснюється масове музичне виховання дітей. Другий рівень ставить завдання підготовки до професійного навчання і ґрунтується на сольфеджіо та імпровізації на фортепіано. Навчання сольфеджіо спрямовувалося на розвиток слуху до абсолютного, оволодіння музичною грамотою, під якою розумілося вміння "бачити те, що чуєш, чути те, що бачиш". Жак-Далькроз розширив межі традиційного сольфеджіо використанням рухів.

Як зазначалось, імпровізація у педагогічній системі Жак-Далькроза виконувала функцію головного методу осягнення музики. Ставилося завдання засвоїти метроритмічні, мелодико-гармонічні й поліфонічні елементні музики, і на цій основі розвивати навички вільного музикування, творчу фантазію. У такий спосіб у рамках однієї музично-педагогічної системи були поєднанні завдання масового і професійного музичного виховання, освіти й навчання.

Наголосимо на глибоко гуманістичній спрямованості системи Жак-Далькроза, який прагнув виховати особистість через залучення до мистецтва, звеличити її духовне життя. Зазначимо, що попри всю прогресивність, гуманістичну спрямованість та принциповість новизни методична система Жак-Далькроза перевороту в музичній педагогіці не здійснила. По-перше, Європа на початку XX ст. була далекою від практичного втілення ідей швейцарського педагога і музиканта. У результаті ритміка втратила глибокий виховний сенс, дух радісного, звеличеного спілкування з мистецтвом, що стимулює моральне очищення і художнє потрясіння. По-друге, педагогічна практика дедалі більше виявляла певну однобокість і зрозумілу обмеженість музично-ритмічного виховання. Тому система Жак-Далькроза поступово ніби розчинилася в багатьох інших системах музичного виховання. Окремі її елементи трапляються у сучасних методиках навчання художній гімнастиці, використовуються в дошкільних закладах і загальноосвітніх школах тощо.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування ролі музичних ігор в розвитку особистості

1.1 Суть і значення ігрової діяльності на уроках у початкових класах

Намагаючись проникнути у таємниці природної музикальності людини, К.Орф виходив з того, що кожен крок в осягненні духовного у мистецтві є водночас утвердженням його елементарної першооснови. Першоджерелом музики він вважав ритм, якому не можна навчити, але який можна вивільнити у людині як живу силу організму і всього біологічного життя.

На думку Орфа, музичне виховання не повинно обмежуватися розвитком слуху, ритму, слуханням музики, навчанням співу і гри на інструментах. Завдання музичного виховання - стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, уміння імпровізувати, творити у процесі індивідуального і колективного музикування. У цій роботі слід опиратися па зв'язок музики з жестом, словом, танцем, пантомімою.

Результатом півстолітніх зусиль К.Орфа і його соратниці Г.Кеетман стала струнка концепція відродження і виховання природної музикальності людини, раціональні організаційні форми її реалізації, знайдені й удосконалені засоби втілення педагогічного задуму. Педагогічні принципи К.Орфа втілені у методичному посібнику під назвою "Schulwerk", (Назва походить від двох німецьких дієслів "wirken" і "schulen" - "діяти" і "навчати", тобто "навчати в дії"). Це п'ятитомне зібрання найпростіших партитур для дитячих інструментів, пісень для хорового виконання в інструментальному супроводі, вправ у вимові та декламації, ритмічних вправ, театралізованих сценок. Збірки побудовані на народних піснях, фольклорних текстах (приказках, загадках, лічилках, дражнилках тощо). Партитури написані зовсім не для того, щоб діти їх розучували і демонстрували своє вміння. Це моделі, створені професійним композитором і призначені для стимулювання музичної творчості дітей. Це споріднює "Шульверк" з народним музикуванням, учасники якого також нерідко продовжують творити на основі вже складених у народних традиціях зразків. У посібнику даються також рекомендації щодо залучення дітей до музики, активної творчої діяльності, яка б приносила радість і задоволення.

Власна дитяча творчість, навіть найпростіша, власні дитячі знахідки, навіть найскромніші, власні дитячі думки, навіть найнаївніші, - ось що створює атмосферу радості, формує особистість, виховує людяність, стимулює розвиток творчих здібностей, - така одна з головних ідей музично-педагогічної концепції К.Орфа. З нею нерозривно пов'язана й інша ідея - закласти міцний фундамент музикальності, під яким розуміється музично-ритмічне відчуття і музичний слух, що дають змогу переживати і розуміти музику та вільно в ній орієнтуватися і творити.

Одноманітно побудований урок ускладнює розвиток музичних здібностей учнів. Відомо, що для кожної дитини властиве певне поєднання музичних здібностей, які розвиваються нерівномірно. Кожний з видів музичної діяльності сприяє удосконаленню тих або інших музичних здібностей. Різні види діяльності, об'єднані в комплекс, ефективніше впливають на формування й розвиток музичних здібностей.

Треба мати на увазі, що музичні здібності дітей розвиваються за принципом компенсації. За теорією Б.Теплова, відносна слабкість будь-якої здібності може бути компенсована іншою, розвиненішою в дитини. Отже, залучення учнів до різноманітних видів діяльності доцільно розглядати як умову, що сприяє формуванню й розвиткові музичних здібностей.

Одноманітна структура уроку небажана й тому, що призводить до втомлення учнів молодшого шкільного віку. Як відомо, увага дітей ще нестійка, їм важко зосередитися на виконанні однотипових завдань. Різноманітність форм і методів роботи є одним з найважливіших чинників уважності учнів протягом усього уроку, посилення їхнього інтересу до занять.

Якщо заняття присвячують одному компонентові дисципліни (найчастіше співу), то ставлять багато навчальних завдань, для розв'язання яких знадобиться цілий урок. У таких випадках доцільно обмежити обсяг вимог до учнів або спростити їх, тоді для досягнення поставленої мети буде потрібно менше часу, і з'явиться можливість для занять іншими видами музичної діяльності.

Наприклад, учитель має розучити з дітьми складну пісню. Якщо він планує зробити це протягом двох уроків, то їх треба повністю присвятити тільки розучуванню пісні. Доцільніше спланувати роботу над піснею на трьох-чотирьох уроках. Перше ознайомлення з твором можна розглядати як попереднє прослухування: учитель виконує пісню й проводить коротку бесіду, присвячену їй. Бажано запропонувати учням підспівувати найпростіші фрази (частіше вони трапляються в приспіві). На другому уроці можна розучити приспів пісні (заспів вони слухають у виконанні вчителя). На наступному уроці розучують заспів) і виконують пісню загалом.

Методика поступового розучування пісні дає змогу тривалий час «спілкуватися» з нею, що сприяє кращому її запам'ятовуванню. Перевага такої методики в тому, що пісня майже місяць на вустах в учнів. За цей час вони краще запам'ятовують її текст, мелодію і мають змогу повторювати вдома. До того ж, пісню розучують без надмірних зусиль.

Те саме стосується й слухання музики. Захоплюючись цим видом діяльності, окремі вчителі намагаються вирішити на одному уроці кілька завдань, спрямованих на формування навичок музичного сприймання. Вони пропонують учням для прослухування на одному уроці різні твори, вдаються до їх аналізу, прагнучи активізувати пізнавальні процеси учнів. Проте на певному етапі уроку в молодших школярів настає втома. Діти не можуть протягом тривалого часу зосереджуватися на одному виді діяльності.

Бувають уроки, на яких учитель захоплюється музичною грамотою, сольфеджуванням. Діти записують у зошити музичні приклади, повторюють правила, вчаться сольфеджувати (сольмізувати), тобто виконують низку одноманітних завдань, характерних для занять із сольфеджіо або теорії музики в спеціальній музичній школі. Якщо в музичних навчальних закладах професійного спрямування такі уроки можливі (хоча бажано їх урізноманітнювати), то в загальноосвітніх школах вони нецікаві.

Очевидно, захоплення вчителя одним видом музичної діяльності можна пояснити тим, що він здобув освіту хормейстера, теоретика або виконавця-інструменталіста й залежно від цього розробляє методику уроків. Професійна спрямованість спеціальної освіти вчителя, звичайно, впливає на його педагогічну діяльність, це природно. Більше того, у роботі з дітьми бажано максимально реалізувати свої потенційні творчі можливості. Втім головним орієнтиром для вчителя мають бути не стільки власні професійні інтереси й нахили, скільки усвідомлення завдань виховання, навчання й розвитку школярів. Якщо педагог розуміє перевагу комплексних уроків порівняно з одноплановими, він прагнутиме подолати однобічність своєї музичної підготовки. Б.Асаф'єв писав, що вчитель музики у загальноосвітній школі не повинен бути «спецом» в якійсь одній галузі музики. Він має бути й теоретиком, і регентом, і водночас музичним істориком, і музичним етнографом, і виконавцем, який володіє інструментом, щоб завжди бути готовим спрямувати увагу в той чи інший бік.

Однією з хиб уроків музики є відсутність взаємозв'язку між різними видами музичної діяльності, коли компоненти уроку ізольовані один від одного, й незрозуміло, чому саме використовують ті чи інші твори, за яким принципом їх поєднують в єдине ціле. Сутність комплексної структури уроку в тому й полягає, що застосовані види музичної діяльності мають бути взаємозумовлені і взаємопов'язані між собою. Якщо урок ділять на частини, естетичне чуття цілого в учня не задовольняється.

Цікаві спогади про відомого вчителя-методиста Н.Гродзенську однієї з її учениць: «...взаємозв'язок усіх видів роботи такий, що неможливо говорити про „розділи" уроку; практично їх немає, а є єдиний цілісний процес, що йде нібито на одному диханні... Але це не завжди і не всім вдається. Нелегко буває знайти те єдине, що може об'єднати весь урок».

Плануючи структуру уроку й музичний матеріал, доцільно враховувати, що тривале перевантаження будь-яким одним видом діяльності спричиняє втому. Втома розвивається, якщо не враховують емоційне забарвлення творів для виконання і слухання.

Досвід роботи багатьох педагогів свідчить, що одним з найкращих варіантів побудови уроку музики є такий, коли спочатку вчитель розучує або повторює з дітьми пісні сумного характеру, а потім слухає з ними радісну, веселу музику. Деяке закономірне зниження працездатності в середині уроку компенсує її підвищення наприкінці. Якщо на початку заняття розучують або повторюють бадьорі, енергійні пісні, то в другій половині можна послухати твори спокійного, наспівного звучання. Такий варіант побудови уроку також сприяє збереженню працездатності учнів.

Якщо на початку уроку вчитель планує слухання сумної музики, то потім треба співати веселі пісні. Коли виконують і сприймають однохарактерні пісні, працездатність наприкінці уроку спадає. Деяке зниження працездатності має місце, якщо після слухання веселої музики співають пісні сумного характеру. Вдалою є побудова уроку, на якому використовують твори для співу і слухання жартівливого, веселого, енергійного звучання.

Наш досвід переконує, що в молодших класах уроки бажано закінчувати в мажорних, світлих тонах. Через те на першому зі згаданих уроків діти спочатку розучували веселу, жваву «Пісню Лисички», потім слухали спокійну, ліричну «Колискову» й наприкінці - жартівливу, мажорну пісню «Два півники». У середині другого уроку звучали мінорна колискова «Котику сіренький», потім жартівлива «Веселий музикант». Слухання творів веселого характеру наприкінці уроків доповнювали музично-ритмічними рухами.

У побудові уроку музики важливо, крім методичної структури, враховувати й дидактичну.

Відомо, що дидактична структура комбінованого уроку не може бути універсальною. Це стосується й занять з музики. Так, можливі різні структурні варіанти уроку музики. Наприклад:

хоровий спів - музична грамота - слухання музики;

музична грамота - хоровий спів - слухання музики;

слухання музики - хоровий спів - музична грамота.

Водночас гра на дитячих музичних інструментах і музично-ритмічні рухи можуть супроводжувати будь-який з таких компонентів комбінованого уроку, як опитування, актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу та ін.

Іноді методична структура уроку музики буває ще складнішою. Якийсь вид музичної діяльності через деякий час може повторитися (на основі іншого музичного матеріалу), наче проникаючи в інший. Такий взаємозв'язок компонентів методичної структури уроку дає змогу планувати безліч варіантів, що важко піддаються чіткій класифікації. Готуючись до уроку, вчитель обирає той із них, який допоможе йому краще розкрити тему, досягти мети, розв'язати поставлені навчально-виховні завдання.

Отже, новий матеріал може бути в одному з багатьох видів діяльності на будь-якому часовому відрізку уроку. Це стосується й опитування, яке може передувати поясненню нового матеріалу або, навпаки, закінчувати його.

Специфічним для уроків музики є традиційне опитування. Оскільки його мета - виявити, яких знань набувають школярі, його бажано проводити на уроці неодноразово, згідно з видами музичної діяльності, що чергуються. Учитель повинен знати, як школярі засвоїли навчальний матеріал і зі співу, слухання музики, інструментального музикування. Мета опитування на уроках музики та з інших предметів збігається лише частково. На заняттях мистецтва вона відображає зовнішній, формально-логічний бік навчання. Хоча й сьогодні ще немало архаїчних уроків музики, коли вчителя цікавить лише знання дітьми літературного тексту розучуваних пісень. Внутрішня сутність опитування в іншому, а саме, в тому, щоб допомогти дітям висловити власні думки про музику. Це зумовлено особливостями сприймання музики, що становить основу будь-якої музичної діяльності.

Один із шляхів забезпечення цілісності уроку - визначення наперед його драматургії: зав'язки, розвитку, кульмінації, розв'язки. Кульмінація уроку заснована здебільшого на проблемній ситуації і буває найчастіше, коли минуло дві третини уроку (як і в художньому творі).

Отже, урок музики - складне цілісне утворення, в якому нерозривно пов'язані різні компоненти методичної та дидактичної структур. Особливо багатопланова методична структура уроку. Кожний з видів музичної діяльності має свої, часткові навчальні завдання. Якщо вчитель зможе інтегрувати на уроці згадані види діяльності, підпорядковуючи часткові завдання загальним, він виконає головну мету - забезпечить виховання в учнів естетичного, творчого ставлення до мистецтва й дійсності.

1.2 Фізіологічні особливості молодих школярів

На наш погляд, подоланню ізольованості видів діяльності на уроці музики сприятимуть такі напрями їх взаємозв'язку залежно від навчально-виховних завдань: розуміння учнями змістової сутності музики; ознайомлення з основами музичної грамоти; формування виконавських умінь і навичок; розвиток творчих здібностей.

Розуміння змістової сутності музики. Виділення цього напряму взаємозв'язку видів діяльності зумовлене завданням музичного виховання - забезпечити розуміння учнями того, що музика відбиває життя в різних його виявах. Стосовно учнів молодших класів - це зображення картин природи, птахів, тварин, казкових персонажів, характерів людей.

Як правило, кожний музичний твір пройнятий певним настроєм, породжує ті чи інші емоції. Навчити дітей переживати музику - важливе завдання, реалізація якого сприяє формуванню естетичних і моральних рис школярів.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать