Методика ознайомлення учнів 1–4 класів з мистецтвом художньої кераміки

Вступ

Розділ I Кераміка як вид декоративно-прикладного мистецтва

I.1 Історія розвитку української кераміки

I.2 Традиції давньої та сучасної української народної керамічної іграшки

Розділ II Методика проведення занять вивчення мистецтва кераміки в початковій школі

ІІ.1 Декоративно-прикладне мистецтво

ІІ.2 Методика проведення уроків сприймання мистецтва

Розділ IІI Методика проведення занять ліплення в початковій школі

II.1 Матеріали та інструменти для створення кераміки малих форм

II.2 Методика проведення занять ліплення з глини

II.3 Процес створення керамічної іграшки на уроках образотворчого мистецтва

Висновки

Література

ВСТУП

Соціально-політичні перетворення сучасного періоду розвитку України, докорінні зміни засад, розбудова освіти дали поштовх до відродження та оновлення народного декоративно-прикладного мистецтва, яке становить унікальне явище національної культури. Завдяки йому, усвідомлюється народна етика, смаки, поняття прекрасного і загалом образ життя, оскільки в ньому відбито вікові надбання художніх геніїв української нації.

В контексті дослідження головну увагу звернено на форми творчої діяльності в галузі декоративно-прикладного мистецтва, зокрема художньої кераміки, як зі сторони народного мистецтва, так і з позиції професійного ставлення. З метою вивчення методів, які б сприяли накопиченню і розвитку позитивного досвіду в роботі початкової школи в галузі декоративно-прикладного мистецтва, особлива увага звертається на своєрідність кераміки як виду мистецтва, пошуки та рекомендації щодо ведення занять ліплення у процесі уроків образотворчого мистецтва.

Вивчення творчих доробків народних та професійних майстрів, керівників дитячої творчості, допомагають повніше відтворити процес зародження, становлення й розвиток української кераміки, зокрема кераміки малих форм, народної іграшки, техніки та способів її декорування, композицію, стильове скерування.

На сьогоднішній день до цієї теми звернені праці мистецтвознавців В. Скуратівського, Д. Степовика, Р. Дреботюка, В. Отковича, В. Островського, Г. Гончаренко та ряду інших науковців. Але не тільки мистецтвознавців, етнографів та майстрів декоративного мистецтва турбує ця тема. Сучасна педагогіка скерована на відродження народної освіти та виховання. І саме декоративно-прикладне мистецтво є чудовим засобом залучення підростаючого покоління до вивчення історії, мистецтва, звичаїв і традицій нашого народу. У цьому напрямі працюють науковці та практики педагогіки. Серед них С.Коновець, В.Тименко, Л. Масол, Л. Денисенко, Є. Антонович, В. Шпільчак, Л. Маслій та інші. Їх наукові праці та публікації стосовно практичної реалізації впровадження різних видів народного декоративного мистецтва в освітню галузь заслуговують на подальше впровадження в шкільній системі навчання та виховання. І в першу чергу це стосується початкової школи.

Відомо, що опанування національними, духовними цінностями, сприяє формуванню й вихованню підростаючого покоління, бачення шляхів до самосвідомості і розуміння традицій, звичаїв.

Сучасний рівень народної культури поставив перед суспільством нові завдання - відродження та становлення національної культури, народного мистецтва у справі художнього виховання підростаючого покоління.

Декоративно-прикладне мистецтво, виступаючи оберегом національної народної культури, і, малюючи яскраво виражений національний колорит, повинно стати сьогодні засобом національного відродження й художнього виховання молоді. В ньому закладено великий художньо-творчий і педагогічний потенціал, нехтування яким, як свідчить досвід попередніх десятиліть, руйнує народну культуру, збіднює духовність суспільства і окремої особистості. Сприяти культурному і мистецькому розвитку має відповідна система виховання дітей і молоді. Цією ідеєю об'єднані сьогодні педагоги, народні мистці, діячі культури і мистецтва. Вони намагаються створити оптимальне середовище для існування і розвитку традиційної культури, намагаються не тільки зберегти народні культурні скарби, але й передати їх наступним поколінням.

Велика роль у розв'язанні цього питання відводиться художньому вихованню та навчанню учнів на уроках образотворчого мистецтва у відповідності з освітньою галуззю “Мистецтво”. А також творчим колективам школярів, які можуть за певних умов виконувати надзвичайно важливі функції: пізнавальну, виховну, дозвіллєву, ціннісно-орієнтаційну, розважальну тощо. Такі колективи (середні загальноосвітні школи, художні школи, студії, гуртки, факультативи) повинні включатись у загальну соціокультурну діяльність, залучаючи до цінностей народного мистецтва як учнів молодших класів, підлітків, так і молодь загалом, і сприяти їх естетичному збагаченню.

Актуальність проблеми. Художня кераміка - один з найпоширеніших видів українського декоративного мистецтва. Зародившись у глибокій давнині, вона за тривалий час свого розвитку досягла високого художнього рівня й технічної досконалості. Вивчення історії розвитку мистецтва кераміки, техніки та технології створення, функціонального призначення керамічних виробів, змісту орнаментальних мотивів, композиції та колориту дає можливість всесторонньо пізнати традиції побуту, культури українського народу.

Такий вид художньої кераміки, як мала пластика, типологічна група - іграшка, дозволяє опановувати техніку ліплення з глини, знайомитись з цим видом мистецтва школярів. В цілому художня кераміка виступає одним із важливих засобів вивчення народних традицій декоративно-прикладного мистецтва. Керамічна іграшка проста, лаконічна за формою, зрозуміла дітям і, безперечно доступна для виготовлення учнями у шкільних умовах.

Сучасний стан проблеми. Сучасна кераміка збагатилася новими рисами, які відбивають традиції минулого в оновлених формах, а саме у декоративному вирішенні предметів утилітарного та художньо-декоративного призначення, відроджується народна іграшка. Іде активний пошук притаманних кераміці, як видові декоративного мистецтва, своєрідних форм мистецького вислову. Українська народна кераміка, гончарство зажило великої популярності у формі малої пластики, яка є чудовим твором наповнення інтер'єрів, доступною формою навчання ліпленню, розвитку об'ємно-просторового бачення, продовження керамічного ремесла.

Актуальність та значимість використання декоративно-прикладного мистецтва у навчально-виховному процесі початкової школи визначили вибір наукового дослідження на тему: “Методика ознайомлення учнів 1-4 класів з мистецтвом художньої кераміки”

Мета дипломної роботи - теоретичний аналіз історії, традицій народної кераміки, гончарства України, типів та функціонального призначення кераміки малих форм; використання традицій народної керамічної іграшки у навчально-виховному процесі.

Об'єкт дослідження - мистецтво народна керамічна іграшка як типологічна група декоративного мистецтва.

Предмет дослідження: народна керамічна іграшка як засіб навчання основам ліплення, формування та розвиток в учнів об'ємно-пластичних умінь та навичок.

Завдання дипломної роботи:

- проаналізувати історію розвитку та сучасний стан української народної кераміки та керамічної іграшки;

- висвітити проблему збереження та використання народних традицій в навчально-виховному процесі уроків образотворчого мистецтва;

- описати техніку та технологію виготовлення кераміки малих форм;

- розкрити методичні основи проведення занять ліплення в початковій школі;

- реалізував на практиці послідовність виготовлення керамічної іграшки;

- розробити композиції, ескізи керамічних фігурок - іграшок та виконати їх в матеріалі.

Методи дослідження. В ході виконання дипломної роботи використані теоретичні та емпіричні методи дослідження:

- теоретичний: метод аналізу та синтезу, вивчення та узагальнення мистецтвознавчої, народознавчої, методичної літератури;

емпіричний: вивчення зразків української кераміки гобелену, опрацювання технологічних прийомів ліплення з глини та випалювання, спостереження, перегляд учнівських робіт, бесіди з учителями та школярами.

Структура дипломної роботи включає теоретичну та практичну частину. Теоретична частина - вступ, два розділи, висновки, список літератури, додатки; практична - декоративні керамічні іграшки.

У вступі обгрунтовано вибір теми дипломної роботи, оприділено актуальність та сучасний стан досліджуваної проблеми, визначено мету, об'єкт, предмет дослідження, подано завдання дипломної роботи та вказано методи дослідження.

У першому розділі - “Кераміка як вид декоративно-прикладного мистецтва” проаналізовано основні етапи розвитку традиційної народної кераміки, типи та функціональне призначення керамічних виробів, зроблено історичний огляд народної керамічної іграшки.

У другому розділі - “Методика проведення занять ліплення в початковій школі” охарактеризовано матеріали та техніки створення кераміки малих форм, розкрито методику проведення занять ліплення, процес створення керамічної іграшки.

У висновках сформульовано основні результати опрацювання та дослідження проблем і питань, які розв'язувалися в ході науково-методичного дослідження, вказано на значимість та актуальність даної теми в системі сучасної освіти.

Додатки включають ілюстративний матеріал - зразки кераміки малих форм народних та професійних майстрів; ескізи керамічних іграшок та фотографії закінчених виробів з глини. Робота в матеріалі - теракотові фігурки - додаються до теоретичної частини дипломної роботи.

Апробація. Результати наукового дослідження заслуховувалися на науковій студентській конференції, під час проходження педагогічної практики на ІУ та У курсах були проведені уроки ліплення керамічної іграшки в 3 - 4 класах.

Розділ І Кераміка як вид декоративно-прикладного мистецтва

I.1 Історія розвитку української кераміки

Освоєння людиною глини -- першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення місткостей (посуду) та магічно-ритуальних фігурок -- припадає на епоху палеоліту. Гончарне виробництво первісних культур виходило переважно з практичних потреб. І лише згодом, внаслідок удосконалення технології, черепок став тоншим, Урізноманітнюється форма, звертається увага на зовнішнє оздоблення.

На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стильових відмін. Перший має ярості одноманітні форми горщиків і мисок, розписаних прямолінійно-геометричними мотивами у вигляді горизонтально-лінійних, ялинково-діагональних та інших мотивів, вкритих наколками або відтисками гребінця -- поширений на півночі та лівобережжі України. Другий відзначається різноманітністю типів і форм посуду, декорованого червоною, білою або чорною фарбами, переважно спіральними і меандровими мотивами орнаменту -- поширений на правобережжі України, Подунав'ї та Балканах.

Майстри ранньослов'янської кераміки (середина І тис.) користувалися ручним гончарним кругом, що давало їм змогу виготовити тонкостінні вироби урізноманітнених форм. Такі вироби рясно оздоблені рельєфом і штампиковими візерунками у вигляді кружалець, ромбів, трикутників, дужок тощо.

Високим художнім рівнем форми і засобами орнаментування відзначалися вироби черняхівської темно-сірої кераміки кухонного, столового і тарного призначення. До окремої групи слід виділити ритуальний посуд, котрий виготовляли з особливою ретельністю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. На думку вітчизняного вченого Б. О. Рибакова, таємничі знаки на чарі з Лепесівки і глечику з Ромашівки є не просто прикраси, а найдавніший східнослов'янський календар, що містить основні місяці хліборобського циклу [ 1, 45 ].

Інтенсивний розвиток кружальної кераміки у III--VI ст. змінюється її занепадом у VII--IX ст. Майже зникають традиції високохудожньої черняхівської кераміки, збіднюється асортимент, спрощується форма виробів. З незрозумілих причин майстри перестають користуватися гончарним кругом, задовольняючись кухонним посудом, виготовленим стрічково-ліпною технікою. Дехто зі вчених пов'язує занепад гончарства з виникненням деревообробного токарства і витісненням гончарних виробів зручним дерев'яним столовим посудом та виробами повсякденного вжитку.

З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово збільшується кераміка, виготовлена на крузі, особливо в містах. На виробах появляється спочатку непрозора, а згодом прозора полива.

Найважливішою типологічною групою посуду, що знайдені на території західної України, були горщики для приготування їжі. Вони мали кілька типів, котрі різнилися розмірами, співвідношеннями плічок до висоти та особливостями ритованого декору (в основному зосереджується на плічках у вигляді ліній та нескладних відбитків) [1, 65].

З другої половини X ст. керамічний посуд і глиняні плитки покривають кольоровою прозорою поливою. У наступних століттях виробництво поливаної кераміки збільшується. Виникає поліхромний розпис глухими поливами (емалями) мисок, чаш тощо. Наприклад, чашу, розписану кольоровими емалями, знайдено під час розкопок 1931 р. на давньоруському поселенні XI ст. на березі Таманської затоки. У центрі чаші міститься світлий круглий медальйон із зображенням двох птахів обабіч дерева життя. Прийоми розпису нагадують так звану перегородчасту емаль, де замість металевих переділок наведені чорні контури, а чисті поля заповнені синьою, жовтою, зеленою, білою і чорною емалями. Подібні зразки творів знайдені в Києві і Гньоздові. У XII ст. форми посуду набувають присадкуватої і опуклобокої тектоніки.

Названі нові тенденції у розвитку кераміки Київської Русі характерні насамперед для міських центрів гончарства, тоді як сільські провінційні осередки зберігали давні традиції у формуванні виробів та їх оздоблення [43, 32 -35].

Щоденний і святковий посуд Київської Русі XII--XIII ст. відзначався багатством і різноманітністю форм, виготовлений на ножному крузі та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Українська кераміка післямонгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузі, випалювалась у двох'ярусному горні, тобто це продукт значно вищого ремісничого виробництва. Удосконалення технології дало змогу створювати тонкостінний посуд нових форм. Основні типологічні групи виробів цього періоду -- горщики, дзбанки, миски, кухлики та ін.-- мають все ті ж найменування виробів, що були в Київській Русі. Однак типів в окремих групах значно більше.

У XIV ст. переважно виготовляли сірі вироби, дешеві й зручні для приготування страв, їх оздоблювали лощенням (гладженням) і дерев'яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, листочками тощо. Загальна композиційна схема декорування посуду нічим не вирізнялася від композиції попередньої епохи: стрічковий орнамент певної ширини розташований у верхній частині виробу.

У XV--XVI ст. із застосуванням свинцевої поливи зеленого й жовтого кольорів усе частіше з'являється посуд з різноколірним черепком та поліхромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували і лише згодом нею поливали частину або повністю весь виріб [1, 75 -76].

У XVI ст. на українських гончарних виробах, крім вже відомих технік декорування, з'являються нові: ріжкування та фляндрування. Зразком поєднання цих технік є фрагмент миски з Білої Церкви (кінець XVI--початок XVII ст.): береги миски оздоблені великими зубцями зеленої та червоної барв, виконаними ріжкуванням, а на дні -- фляндровані розводи плям білого, зеленого, червоного, сірого кольорів.

Із податкових реєстрів кінця XIV--XV ст. відомі прізвища й імена міських гончарів, які виготовляли посуд, кахлі та ін. У XV--XVI ст. на Україні славилися чимало керамічних центрів: Кам'янець-Подільський, Бар, Біла Церква, Київ, Миргород, Чигирин, Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля, Хотин та ін.

Первісні кахлі на Україні появились у другій половині XIV ст. Вони були спочатку циліндричної, трубчастої форми, тонкостінні, з пласким дном, виточені на крузі і без жодних прикрас.

З другої половини XV ст. поширюються плитковидні кахлі з доліпленою румгіою -- прототипи сучасних, їх відтискали з пластичної глини у дерев'яних або гіпсових формах (найхарактерніший зразок -- кахлі XV ст. з Кам'янець-Подільського музею; одні кахлі з цієї колекції оздоблені контррельєфними геометричними мотивами, інші горельєфними зображеннями фігур тощо).

Зростання попиту на кахлі у XVI ст. сприяв розширенню їх виробництва. Якщо спочатку кахлі були ознакою панського інтер'єру, то у кінці XVI ст. кахлеві печі все частіше зустрічаються у міщанському і навіть селянському житлах. Але кахлі різняться виготовленням і декором.

У XVII--XVIII ст. виробництво кераміки на Україні набуло вищого рівня розвитку. Удосконалилися технічні прийоми та художні засоби виразності. Досить поширилися розпис, фляндрування, зелена і коричнева полива. Крім цього, вироби розписували ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколірного декору. Панівне місце посіли рослинні квіткові орнаменти, (вигадливі картуші та традиційні геральдичні знаки-мотиви; були популярними фігурні композиції, передусім на мисках і кахлях. У цей період у давніх керамічних осередках України (Київ, Васильків, Умань, Чернігів, Батурин, Глухів, Миргород, Полтава, Харків, Бар, Бубнівка, Кам'янець-Подільський, Смотрич, Коломия, Снятин, Львів, Хуст, Ужгород та ін.) створені гончарські цехи.

Київ разом з околицями у той час становив один з найбільших центрів керамічного виробництва, який забезпечував заможних людей високоякісним і дорогим посудом. Тут виготовляли з білих глин глечики, дзбанки, вази, миски, ринки, барилка, кухлі та ін., покриваючи їх звучною зеленою поливою або розмальовуючи по жовтому тлі черепка барвисті рослини й квіти. З поповненням у XVIII ст. київського гончарного цеху кількома приїжджими іноземцями вироби київських майстрів набувають ще більшої пишності, у композиції розписів уводять постаті людей.

У Гончарній Слободі -- своєрідному осередку на півдні Правобережжя --- виготовляли необхідні запорізьким козакам предмети: глечики для води, олійні лампи й каганці, люльки із зображенням жіночих голівок, тварин тощо.

Протягом XVIII ст. на поліхромний розпис перейшли гончарні цехи в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Батурині, Глухоаі, Ічні, Переяславі та ін. Так, посуд новгород-сіверських майстерень вишуканими округлими формами і поливаним розписом нагадує фаянс. Маленькі букетики квітів рівномірними плямами розміщувалися по сферичних площинах посуду, надаючи йому урочистої привабливості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5