Аналогічні ТКК у більшій або меншій кількості спостерігаються і в творах інших галицьких, буковинських і закарпатських письменників. Зростає продуктивність ТКК і в сучасній західноукраїнській поезії і прозі: «Ой коза-дереза, бідолаха простуджена, Як в ту пору снігами у злидні мело! Кому бубликів в'язку чи казку - що суджено» (М. Людкевич) [61, 8].
У сучасній українській літературній мові фіксується близько 80 одиниць ТКК, що мають яскраві ознаки художнього мовлення і незначну варіантність, яка в основному пов'язується не з особливостями територіального поширення фольклорних текстів, а з кількісним складом багатокомпонентних одиниць (для них характерне усічення), а також різноманітними авторськими трансформаціями.
Сфера використання ТКК у сучасній українській мові пов'язана з їх первісним значенням у фольклорному творі. Проте в новому контексті воно виявляє здатність до розвитку. Цьому сприяє функціонування ТКК як емоційно-оцінних, експресивних, стилістично маркованих одиниць, Співвідношення ТКК з новим поняттям, можливість одиниці утворювати нові синтаксичні зв'язки в ряді випадків приводить до структурно-семантичних змін. Отже, структура, функції І розвиток значення ТКК нерозривно взаємопов'язані.
Як уже відзначалося, до аналізу залучені стійкі комплекси, що складаються, як мінімум, з двох лексем, які зберігають, принаймні частково, відмінкову парадигму, їх можна розглядати як складні слова, фразеологізми, словосполучення, речення, що мають властивість постійного відтворення. Співвіднесеність ТКК з відповідним структурним рівнем мови поза казкою залежить від їх кваліфікації в фольклорному творі і розвитку значення. За структурно-семантичними ознаками серед ТКК можна виділити кілька груп:
1. Назви чарівних предметів, у яких атрибутивним компонентом номінативного словосполучення виступають слова чарівний, золотий, срібний, залізний. Прикметники в таких словосполученнях перш за все вживаються з метою вказати на незвичайність предмета, рідше - істоти, і можуть додатися практично до всіх слів, що позначають побутові предмети, природні явища. Традиційним виступає не все словосполучення, а вузьке коло означень, які використовуються в казці, проте деякі одиниці цієї групи є загальновідомими: золоті волосинки, золоте яблучко, золоте яєчко тощо. Значно більше ТКК, назва яких конкретно вказує, в чому полягає незвичайність казкового предмета,
2. До другої групи належать складні слова, екстапозити, компоненти яких синтаксично координуються (гуси-лебеді, царство-государство) або підпорядковуються (килим-самольот, чоботи-скороходи).
3. Атрибутивні словосполучення - субстантивно-ад'єктивні (калинова сопілка, жива вода) І рідше субстантивно-субстантивні (хатка на курячій ніжці).
4. На межі слова і словосполучення перебуває група ТКК - назви персонажів анімалістичних казок. Тут чимало одиниць, другий компонент яких є образною характеристикою персонажа за зовнішньою або внутрішньою властивістю (курочка-господиня), звуконаслідувальним словом або виражає функціональну ознаку (жабонька-кваконька). В одиницях вовчик-братик, лисичка-сестричка, бичок-третячок, рак-чотирдак другий компонент не виконує характеристичної ролі. Щодо структури цієї групи одиниць висловлюються різні погляди. На нашу думку, їх слід вважати лексемами, оскільки другий компонент ТКК може варіюватися (зайчик-стрибайчик, - косолапчик, - лапанчик, - побігайчик тощо), його семантика не впливає на значення цілісної одиниці; крім того, тут висувається на перший план ідея римування, яка може бути здійснена лише при наявності двокомпонентної структури слова.
5. Більшість номінацій на позначення персонажів чарівної казки, які функціонують у сучасній українській літературній мові, - це також двокомпонентні одиниці. Серед них є назви персонажів, що виступають лише в одній казці: Соловей-розбійник, Івасик-Телесик, Кирило Кожум'яка, Царівна-жаба тощо, деякі трапляються в окремих казках, проте мисляться як один персонаж, що мандрує з казки в казку. Такі номінативні одиниці є нерозкладними словосполученнями на позначення одиничних понять - казкових істот. ТКК цієї групи часто вносяться в заголовок казки і служать для розрізнення сюжетів, проте поза казкою найбільшу частотність мають ТКК, що втратили мотивованість значення - Баба-Яга, Чахлик Невмирущий.
ТФК мають свої структурні особливості. Виділення певного уривка тексту, крім плану змісту, із рядом структурних особливостей. ТФК вже у фольклорному творі сприймаються як «прикраса», щось самодостатнє, створене за законами народної поетики, чому сприяють ритмічна організація і рима. У багатьох випадках можна навіть сказати, що ритмічна організація і рима визначають межі одиниці, і характерні структурні елементи сприяють цьому. Центром ТФК можуть бути бінарні конструкції, мінімальні одиниці яких становлять, за визначенням М.М. Шанського, «парні сумарні зближення» 10 (думати-гадати, поспішитись-поскоритись, йти-поживати). Серед таких ТФК багато утворень-різних частин мови, в яких сурядний зв'язок компонентів найбільшою мірою забезпечує ритмічну організацію тексту: ні сказати, ні описати; ні здумати, ні згадати. В основі ТФК часто спостерігаються підрядні словосполучення із спільнокореневими головним і залежним словом (видом видати, мова мовиться тощо). Такі структурні особливості характеризують більшість ТФК, проте зустрічаються вони здебільшого не в «чистому» вигляді, а як елементи ТФК: скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться.
Як уже зазначалося, ТФК - це одиниці різних рівнів мови: складні слова (жити-поживати), підрядні словосполучення (слихом слихати), словосполучення з сурядними сполучниками (чи довго, чи недовго), змішані складні, словосполучення із сурядно-підрядним зв'язком (їсти, пити, хороше ходити). Більшість ТФК-речень - це прості односкладні речення (півцарства віддам), складносурядні речення (ні в казці сказати, ні пером описати), частини яких є односкладними реченнями. В окремих випадках ТФК може становити складну синтаксичну конструкцію (ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина» (І. Карпенко-Карий). Для структури ряду ТФК характерний еліпсис. Як просте речення, так і частини складних речень можуть бути неповними. Так, наприклад, у ТФК-реченні «на чолі місяць, а на потилиці зорі сяють» пропущений присудок. Такий склад одиниць є усталеним і не залежить від контексту. Поза казкою ряд ТФК може членуватися на фрагменти.
Основне призначення ТКК - художнє зображення дійсності. Через особливість семантики і стилістичну маркованість досліджувані одиниці по-різному представлені в функціональних стилях мови. ТКК поза фольклорним твором виступають символами казки, постійно зберігають з нею асоціативний зв'язок, і, відповідно, найбільша їх частотність - у розмовно-побутовому стилі та стилі художньої літератури. В залежності від авторських уподобань і специфіки контексту за межами казки ТКК можуть виконувати функції стилізації мови під казку, народнорозмовну мову, виступати як заголовки або бути їх складовими частинами, використовуватися як засіб сатиричного та алегоричного зображення, поетизації, доступний спосіб звернення до дитячої аудиторії. Всі вищеназвані функції ТКК якнайтісніше пов'язані з прямим їх призначенням: називати казкові реалії, формувати традиційні елементи сюжету, служити обрамленням тощо - і пізнанням навколишньої дійсності, усвідомленням її через засоби мови.
Поза казкою ТКК активно формують переносні значення. ТФК можуть називати дію, а частіше характеризують її, даючи якісну оцінку: «Буду їсти та пити, та хороше ходити, - звісно, так, як панові вельможному годиться» (Марко Вовчок). ТКК порівняно з ТФК активніше набувають нових значень. В асоціативні зв'язки втягуються не лише назви конкретних предметів, а й назви абстрактних понять. Це образні назви-характеристики предметів, людей, явищ тощо: «То були важкі часи. А хіба сьогодні ти вже бачиш молочні ріки з кисільними берегами?» (М. Стельмах). Однак не всі поняття реальної дійсності, названі через ТКК, співвідносяться із загальномовними словами-синонімами, мовець прагне до найбільшої концентрації думки, найвиразнішої її передачі. ТКК сприяють образному її висловленню, у ролі непрямої номінації завжди ускладнюються експресивно-оцінними відтінками значення, отже, виконують функцію оцінки і засобу створення експресії. Походження досліджуваних одиниць визначає їх зміст, образність, спосіб організації мовного матеріалу, що зумовлює особливість їх функціонування в сучасній українській літературній мові.
1.2 Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання
Програми початкової школи з літературного читання побудовані на основі двох принципів: художньо-естетичного і літературознавчого. У зміст включені такі твори літературного мистецтва, які формують у дитини відчуття прекрасного, виховують духовні якості. Вирішення цих завдань можливе через вдумливе прочитання - вивчення того або іншого художнього твору. У зв'язку з цим вчителям початкових класів необхідно прищепити дітям первинні навички аналізу твору.
Найбільш доступний і зрозумілий молодшим школярам сюжетно-образний аналіз. Він дозволяє вчителю спільно з учнями спостерігати за особливостями композиції, сюжету, авторської позиції, мови. Розглянемо це на прикладі казки. Спочатку ми визначаємо з дітьми, до якого з трьох типів належить казка (чарівна, побутова або про тварин). Далі спостерігаємо композицію казки. У більшості казок є приказка. Її роль схожа з роллю заспіву і в окремих випадках є зав'язкою сюжету. Мета приказки: підготувати аудиторію до слухання казки. (Наприклад, приказка в одній з казок звучить так: «У той давній час, коли світ наповнений був лісовиками, відьмами та русалками, коли річки текли молочні, береги були киселеві, а по полях літали куріпки, у той час жив-був цар по імені Горох…») Звертаємо увагу дітей на те, що народні казки сходять до глибокої старовини. У них збереглися стародавні вірування, уявлення про водяного царя, лісовиків і русалок (це ознаки язичництва). Ту ж мету переслідують і казкові зачини: «У тридев'ятому царстві, в тридесятому государстві» і т.д.
Ускладненість сюжету - характерна риса казки. У ній немає характерів, що розвиваються; дії героїв лише відтворюються, і лише через них розкриваються характери. Тому при аналізі доцільно поставити запитання: «За якими вчинками героя ми можемо говорити про його характер?»
Відмінна риса сюжету казки - багатоподійність. Герой має пройти через випробування, які у міру розвитку сюжету ускладнюються. Предмети і речі допомагають людям в критичні моменти їх життя.
Більшості казок властива така особливість, як триразове повторення дій, три завдання повинні виконати герой, три брати тощо). Мабуть тут відобразилося вірування людей в магічне число 3.
У міру розвитку сюжету вчитель повинен звернути увагу учнів на мовні особливості казки.
У багатьох чарівних казках є прізвиська героїв. Наприклад: «Свинка - золота щетина», «Півник - золотий гребінець, маслена голівка».
Прийомом, що найбільш часто вживається, є використання постійних епітетів. Наприклад: палац білокам'яний, добрий молодець і ін.
У сучасній методиці існує декілька підходів до аналізу казок:
1. Стилістичний (мовний) аналіз показує, як в підборі слів-образів виявляється авторське ставлення до того, що зображається. Тлумачити потрібно не слова, а образи, створені з цих слів. Робота повинна бути направлена на те, щоб допомогти дітям з'ясувати сенс твору, думки і відчуття автора. Тому для мовного аналізу вибираються ті слова і вирази, які допомагають краще зрозуміти образи твору.
2. Проблемний аналіз - це аналіз проблемних питань і ситуацій.
Постановка проблемних питань доцільна при читанні тих творів, в яких зустрічаються ситуації, що припускають різне розуміння героїв, їх дій чи вчинків, епічних проблем, які зачепив автор.
Висловивши свої думки, діти повинні зробити висновок і довести його прикладами з тексту.
3. Аналіз розвитку дії має на меті роботу над сюжетом твору. При цьому завдання вчителя - знайти разом з дітьми межі цілісності в кожній частині твору.
Аналіз подій в їх послідовності близький молодшим школярам і не представляє для них труднощів, разом з цим більшість казок в підручниках початкової школи невеликі за обсягом і прості композиційно.
При проведенні цього виду аналізу потрібно прагнути до того, щоб в уяві дітей якомога повніше, яскравіше була відтворена картина, створена автором (для цього можна використовувати фрагменти інших видів аналізу).
4. Аналіз художніх образів
У літературознавстві розрізняють образ-персонаж, образ-пейзаж, образ-річ. Розглянемо, в чому ж полягає аналіз художніх образів при роботі над казкою.
Аналіз художніх образів - це робота не стільки над словом, скільки над образами в їх взаємодії. В процесі розбору учні повинні зрозуміти і характеристику образу (героя, пейзажу і т. д.), і його сенс, тобто навантаження, яке він несете загальній структурі твору. Аналіз художніх образів має наступну послідовність:
проводиться робота над характером героя з опорою на сюжет, оскільки характер виявляється тільки у дії;
розглядаються взаємостосунки героїв. При цьому необхідно, щоб діти зрозуміли мотивацію, причини поведінки персонажів, які криються або в особистих якостях характеру, або в обставинах, що склалися.
якщо в творі є опису пейзажу або інтер'єру, розглядається їх роль в тексті;
на основі взаємодії образів виявляється ідея твору. Розуміння ідеї впритул наближає до усвідомлення позиції автора, тому що ідея - це те, що саме хотів сказати автор своїм твором;
виявляється особисте ставлення читача до описаного.
Аналіз образу героя вчить розбиратися в тому, як автор зображує персонажів: думки і відчуття персонажів, риси їх вдачі. Потрібно навчити дітей судити про основні якості персонажів, оцінювати героя не тільки за вчинками, але і за мотивами.
Діти спостерігають вчинки і співставляють з героями казки.
Таким чином, аналіз змісту твору направлений на з'ясування його теми і ідеї, сюжету і композиції, образів і художніх засобів зображення.
З'ясування ідеї - кінцева мета аналізу твору. Розкриття ідеї об'єднує всі компоненти аналізу (роботу над образом, композицією, художньо-образотворчими засобами).
Отже, вчителю початкових класів необхідно володіти всіма видами аналізу казок, щоб повніше і достовірніше донести ідею твору до дітей, виховувати інтерес і пошану до народної творчості.
Сучасні підручники з читання володіють великою кількістю різних за жанром казок. Зробимо короткий аналіз Читанок для 2,3,4 класів автора Савченко О.Я. та Букваря авторів Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. [65, 66, 67, 68, 69, 70, 13]
Клас | Назва казки | |
2 клас | Казки про тварин: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисиця та журавель», «Колосок», «Дрізд та голуб» | |
3 клас | Чарівні казки: «Кирило-Кожум'яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова» | |
4 клас | Соціально-побутові казки: «Мудра дівчина» |
Читанка для 2 класу особливо перша частина насичена народними казками. До неї входить цілий розділ під назвою «Українські народні казки», в який ввійшли казки про тварин виховного та розвивального характеру: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисичка та журавель», «Колосок», «Дрізд і голуб».
Аналогічно побудований підручник для 3 класу. Перша частина насичена українськими народними казками чарівного змісту («Кирило-Кожум'яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова»), у другій частині вміщено авторські казки.
У Читанці для 4 класу (частина перша): вміщено розділ «Усна народна творчість», в якому розглядається соціально-побутова казка «Мудра дівчина».
Загалом, практично кожен підручник з читання (при аналізі робіт різних авторів) максимально насичений народними казками, адже, по-перше, вивчення їх змісту передбачене програмою, по-друге, у казковому фольклорі закладено чимало виховних та розвивальних ідей, які беруть на озброєння автори.
2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка
2.1 Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах
Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість - у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.
Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні у вигаданих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається читанню за особами. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.
У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка - це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі - видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.
