Методика створення проблемних ситуацій
Курсова робота
на тему “Методика створення проблемних ситуацій”
Зміст
ВСТУП
1 Проблемне навчання як один із методів пошукової пізнавальної діяльності студентів
1.1 Теоретико-методологічні засади проблемного навчання
1.2 Класифікація методів проблемного навчання
1.3 Характеристика технологій проблемного навчання
2 Роль і функції проблемної ситуації в навчанні
2.1 Особливості застосування проблемної ситуації у навчальному процесі
2.2 Умови оптимального використання проблемного навчання
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Сьогодні навчання розглядається як багаторольовий процес. «Акцент на цьому виключно важливий для подолання побутової авторитарної парадигми навчання, де панує монофункціональний підхід до студента, який розглядається і оцінюється лише з боку навчальних досягнень», - стверджує О.Я.Савченко.
Організація проблемного навчання сприяє більш активному і продуктивному засвоєнню студентами найважливіших знань про предмети, взаємозв'язки і закономірності.
Проблемна активність - це одна із центральних проблем педагогіки. Вона була стержнем багатьох педагогічних теорій минулого (Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, Ф. Дістерверга, К.Д.Ушинського). І це не випадково, оскільки сам процес людського пізнання носить активний, творчий характер, а здібності людські, в тому числі і пізнавальні, розвиваються лише в активній самостійній діяльності. В проблемному навчанні створюються найбільш сприятливі умови для формування таких якостей особистості, як пізнавальний інтерес, творча активність і самостійність.
Центр тяжіння в проблемному навчанні переноситься на активність самого студента, викладач опирається на розвиток його мислительних процесів, а не тільки на пам'ять і заучування матеріалу. Навчання не можна розглядати як спільну діяльність вчителя і студентів при передачі і засвоєнні знань, умінь і навичок. Діяльність вчителя зараз не зводиться до передачі знань в готовому вигляді, а полягає в організації активного пізнання студентів, в керуванні їх пізнавальною діяльністю, а навчання в цілому як організація пізнання студентів.
Питання проблемного навчання досліджувало ряд вчених, які остаточно єдиної думки у його розв'язанні не досягли. По різному трактується розуміння особливостей функціонування проблемності, а також сам безпосередній вплив проблемної ситуації на пізнавальну активність та психологічний стан особистості. Зокрема, М. М. Скаткін, а також І. Я. Лернер розглядають проблемне навчання як один із методів навчальної діяльності, який грунтується на самостійній пізнавальній діяльності студентів, а в свою чергу Махмутов М. І. обгрунтовує особливості проблемного навчання як цілої методичної системи, яка об'єднує різноманітні методи навчання [11, 30].
Проте всі твердження науковців єдині в тому, що ядром проблемного навчання є проблемні ситуації. А все це дає змогу так визначити проблемне навчання: це така організація процесу навчання, основу якої складають проблемні ситуації, визначення проблем і їх вирішення студентами.
1 Проблемне навчання - один із ефективних методів пошукової пізнавальної діяльності молодших студентів
1.1 Теоретико-методологічні засади проблемного навчання
Досвід організації проблемного навчання накопичувався у світовій практиці протягом багатьох десятиліть Розробці методики і технології проблемного навчання значною мірою сприяли наукові праці в галузі психології навчальної діяльності (А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, Н. А. Менчинська, Н. Ф. Тализіна та ін.).
Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів
Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.
Навчання, як відомо, є особливою формою пізнання об'єктивної дійсності, яка передбачає прискорене оволодіння людиною суспільно-історичним досвідом, що нагромаджений попередніми поколіннями. Досягнення цієї основної мети сьогодні здебільшого реалізується за допомогою пізнавальної взаємодії вчителя і студента, результатом якої є інтенсивне формування знань студетами та стрімкий розвиток його індивідуальних сил і здібностей. Якість навчального процесу залежить від того, як розгортається пізнавальна активність студента й які пізнавальні процеси більше представлені в навчанні - научіння, чи учіння, тобто вияснення проблеми, що є основою оволодіння знаннями студента, процес свідомого заучування матеріалу, чи розумове осмислення його фактів [3, 44].
Проблемне навчання передбачає послідовне іцілеспрямоване висунення перед студентами пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя іпри цьомуактивно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних іекспериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.
Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в студентів; опирається на попередній досвід ізнання за принципом апперцепції.
Проблема - складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.
Види дидактичних проблем: а) за галуззю імісцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні йпозаурочні; б) за роллю в пізнавальному процесі: основні йдопоміжні; в) за способом організації їх розв'язку: фронтальні, групові та індивідуальні.
Основні способи і прийоми створення проблемних ситуацій:
а) повідомлення викладачем студентам інформації, яка містить суперечність; б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища; в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь студентів та новим фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.
Процес засвоєння знань проблемним шляхом включає такі етапи: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації іформулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.
Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів.
Проблемне навчання - це інтегроване поняття, що поєднує принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність.
Навчання, побудоване на основі проблемного уміння, є проблемне навчання. Студент одержує у ньому нові знання не в готовій формі, а як наслідок своєї розумової праці. Вони є його власним відкриттям, продуктом його розумової діяльності.
І.Лернер і М.Скаткін розглядали проблемне навчання як таке, в ході якого студенти систематично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, оволодівати досвідом творчої діяльності.
Основне дидактичне призначення проблемного навчання - в педагогічному керуванні активною пошуковою діяльністю студентів. Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.
Проблемна ситуація - психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб'єкта (студента) з об'єктом (навчальним матеріалом) і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.
Проблемна ситуація - це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал. Студенти для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення
Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох чи більше інформацій.
Залежно від властивості невідомих, які потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають: основними і допоміжними.
За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають:
ь текстовими (виникають під час осмислення студентами інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);
ь безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію - демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища);
За часом вирішення:
ь короткочасними (використовуються для оперативної активізації діяльності студентів);
ь тривалими (розв'язуються не на одному занятті, а на двох-трьох).
Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.
Створення проблемної ситуації - найвідповідальніший етап у проблемному навчанні.
Проблемне навчання - система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії педагога та студентів, вибір способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішення навчальних проблем.
Проблемне навчання полягає в пошуковій діяльності студентів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв'язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі студентів. Такий вид навчання передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості студента в пошуку невідомого результату.
Теоретичні розробки питання проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття “проблемне навчання” вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають, що воно (проблемне навчання) є принципом дидактики (Кудрявцев) [9, 12], другі вчені вважають його методом навчання (Оконь В., Брушлинський А.Н.) [18, 205], треті - типом навчального процесу (Алексюк П.В., Махмутов М.І.) [12, 34], четверті - психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу [10, 17].
Вважаємо, що всі ці теорії, всі ці підходи до визначення місця проблемного навчання в теорії і практиці освіти не позбавлені змісту, проте їх потрібно розглядати не самих по собі, а лише в сукупності, тобто у взаємозв'язку всіх цих сфер діяльності, у їх гармонійній взаємозалежності. Тут перш за все потрібно чітко розрізнити теоретичний і практичний аспекти. В науці проблемне навчання розглядається лише як теорія, а у практиці школи виділяється як система психолого-педагогічних засобів організації ефективного навчального пізнання та формування творчості особистості, що розвивається. Основна відмінність у проблемності навчання полягає у змісті й характері організації викладачем пізнавальної діяльності студентів, яка в свою чергу, передбачає особливу взаємодію навчальних проблем, проблемних завдань і запитань. Крім того, як серцевину проблемного навчання можна виділити цілісний процес спільної продуктивної взаємодії педагога і студеньів, який охоплює й виявлення проблеми, й відкриття знань студентом під час її розв'язання, і застосування відшуканих способів дії до виконання нових навчальних завдань. А все це буде залежати від особливостей студентів, власної педагогічної діяльності педагога.
1.2 Класифікація методів проблемно-розвиваючого навчання
Якість підготовки студентів залежить не тільки від глибини засвоєння теоретичних знань, практичних умінь та навичок, але й від розвитку їх творчих здібностей. Реалізації цього завдання сприяє впровадження в навчальний процес активних методів навчання, одним з яких є проблемно-розвиваюче навчання.
Проблемно-розвиваюче навчання -- система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та студентів, вибір і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішування навчальних проблем.
Полягає в пошуковій діяльності студентів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв'язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань педдагогом, у різноманітній самостійній роботі студентів. Передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості студента до пошуку невідомого результату.
Система методів проблемно-розвиваючого навчання грунтується на принципах:
- цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності);
- бінарності (складається з діяльності викладача й студентів);
- проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєнні).
Систему методів проблемно-розвиваючого навчання складають :
1) показовий (показове викладання),
2) діалогічний (діалогічне викладання),
3) евристичний (евристична бесіда),
4) дослідницький (дослідницькі завдання),
5) програмований (програмовані завдання) методи.
1.Показовий метод викладання. Це спосіб взаємодії викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими фактами, законами, правилами і положеннями з метою пояснення студетам суті нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми.
Викладач пояснює навчальний матеріал, формулює проблему, що виникла в історії науки, способи її вирішення вченими.
Студенти залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності вирішення навчальної проблеми. При цьому педагог формує низький (виконавчо-інструктивний) рівень проблемності, властивий діяльності за інструкцією (як діяти в конкретній ситуації), розкриває логіку вирішення навчальної проблеми.
Цей метод використовують за невідповідності між раніше засвоєними студентами знаннями і необхідними їм для вирішення навчальної проблеми.
2.Діалогічний метод. Виявляє себе у взаємодії викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання з метою спонукання стдентів до участі в постановці, вирішенні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії.
Виклад навчального матеріалу відбувається у формі бесіди-повідомлення. Вказуючи на суперечності між фактами, явищами, викладач створює проблемні ситуації, спонукаючи студентів до участі в постановці проблеми, висуненні припущень, доведенні гіпотези. Це сприяє формуванню в студентів умінь і навичок мовленнєвого спілкування та самостійної пізнавальної, пошукової діяльності.
Сутність діалогічного методу навчання полягає у створенні другого типу проблемної ситуації (рідше -- першого типу) -- суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання.
Цей метод є «перехідним» від методів викладання навчального матеріалу до методів організації самостійної пізнавальної діяльності студентів. При його застосуванні формують середній (виконавчо-дослідницький) рівень проблемності, характерний для діяльності з використанням дослідницьких і виконавчих процедур, необхідних для практичних робіт.
Використовують цей метод за незначної невідповідності між раніше засвоєними студентами знаннями, вміннями і необхідними для вирішення навчальної проблеми.
3.Евристичний метод. Полягає у взаємодії викладача й стдентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично, з метою організації самостійної роботи студентів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань.
Викладач, визначивши обсяг, рівень складності навчального матеріалу, викладає його матеріал у формі евристичної бесіди, дискусії чи дидактичної гри, поєднуючи часткове пояснення нового матеріалу з постановкою проблемних питань, пізнавальних завдань чи експерименту. Це спонукає студентів до самостійної пошукової діяльності, оволодіння прийомами активного мовленнєвого спілкування, постановки й вирішення навчальних проблем.
Важливо при цьому пояснити матеріал, який студенти не можуть засвоїти самостійно, формуючи високий (дослідницько-логічний) рівень проблемності, властивий діяльності в новій ситуації, коли алгоритм дії невідомий. У такій діяльності мають переважати логічні процедури аналізу, порівняння, узагальнення.
Сутність евристичного методу навчання полягає у створенні третього типу проблемних ситуацій (рідше -- другого) -- суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і практичною його нездійсненністю. Його використовують у випадку значного обсягу в студентів опорних знань та вмінь, необхідних для вирішення навчальної проблеми.
4.Дослідницький метод. Реалізується через взаємодію викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично з метою самостійного засвоєння студентами нових понять, способів інтелектуальних і практичних дій.
Викладач разом з студентами створює проблемну ситуацію, спонукає їх до самостійної практичної роботи зі збирання та систематизації фактів (фактичний матеріал студенти добирають з книг або експерименту), пошукової діяльності (аналізу фактів, постановку проблеми і її вирішення), організовує творчу, самостійну роботу, дає проблемні завдання із зазначенням мети роботи (проблемні ситуації виникають під час виконання навчальних завдань, що мають не тільки теоретичне, але й практичне значення). При цьому формується високий (дослідницько-евристичний) рівень проблемності, властивий для діяльності в новій ситуації, алгоритм якої невідомий (у діяльності переважають евристичні процедури, пов'язані з висуненням гіпотез, пошуком та використанням аналогії у розміркуваннях).
Використовують цей метод за значної відповідності між раніше засвоєними знаннями та вміннями і тими, які необхідні студентам для вирішення навчальної проблеми.
5.Програмований метод. Стрижнем його є взаємодія викладача й студентів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в студентів знань для його теоретичного обгрунтування шляхом поетапного поділу навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового (або повторення раніше вивченого) матеріалу частинами.
