Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками
2.3 Порядок проведення діагностики типів важковиховуваних дітейДіагностика типів складається з ряду етапів. На підготовчому етапі психолог збирає відомості про дитину від осіб (батьків, учителі, друзів і т.п.), що звернулися із проханням про консультацію.Перший етап - бесіда з дитиною. Головне в ході бесіди - установлення з ним контакту. Якщо це не вдається, варто переходити до застосування проективних методик, не торкаючи більше тих тем, які є аффектогенними зонами, і не нав'язуючи дитині контакт.Розмовляючи з дитиною, рекомендується дотримуватися пропонованої далі схеми. При цьому, природно, порядок пред'явлення, їхня конкретизація, питання й репліки психолог підбирає сам відповідно до індивідуальних особливостей дитини.Зовнішність дитини і його поводження під час бесіди також фіксуються відповідно до пропонованої схеми.Другий етап - діагностичне обстеження. Практично завжди цей етап здійснюється разом з першим - бесідою. Більше того, рекомендується починати бесіду з нескладних тестових завдань (навіть камуфляжних) у тих випадках, коли є ймовірність, що встановлення контакту з дитиною буде ускладнено. У кожному разі бесіда проходить більш природно й невимушено, коли вона як би випливає з обговорення результатів виконання завдань по методиках. Тому психолог уже до початку бесіди повинен скласти список методик, які він збирається застосовувати виходячи із прогнозу, складеного по відомостях, отриманим на підготовчому етапі. Важливо продумати також порядок пред'явлення методик: від нейтральних до особистісних; від легких до важких, чергуючи вербальні, невербальні, рисункові, ігрові.Третій етап - аналіз результатів, формування попереднього аналізу.Четвертий етап - перевірка правильності постановки діагнозу, відповідність його поведінковим проявам дитини. На цьому етапі психолог збирає необхідні відомості про дитину від значимих осіб його найближчого соціального оточення, з'ясовує особливості соціальної ситуації в розвитку дитини (у родині, школі), відповідність подань дитини реально існуючим відносинам у найбільш значимих сферах його життєдіяльності. При необхідності психолог може повторити перший і другий етапи з метою уточнення неясних йому питань або проведення додаткових експериментально-діагностичних обстежень.П'ятий етап - остаточна постановка діагнозу й розробкам програми психокорекційної роботи.Крім того, потрібно прагнути до того, щоб допомога з ведення бесіди з дитиною було досить коротким (щоб можна було легко орієнтуватися), простим і зручним для ведення обліку досліджень. Безумовно, задоволення всіх цих вимог - завдання дуже складне, і тому дана робота відбиває якесь компромісне рішення виконання окремих умов. Необхідність природності й невимушеності в ході спілкування з дитиною змушує прийняти деякі запобіжні заходи. Насамперед, варто якнайчастіше використовувати різні скорочення. Це доцільно в тих ситуаціях, коли пацієнт намагається "підглядати" у карту. Для цієї ж мети краще зашифрувати (латинізувати) деякі вираження, головним чином, негативні. Далі, у випадку подвійних зіставлень (наприклад, низький - високий) ефективно використовувати тільки одну характеристику й обмежити перерахування понять там, де мова йде про відбиття інтенсивності або частоти.2.4 Психокорекційна робота з молодшими школярамиЯкщо в дитини проявляються відхилення в психічному розвитку (затримка психічного розвитку, синдром дитячої гіперактивності, неврози або психопатизація), необхідні спеціальні психокорекційні заходи. Наприклад, для дітей із затримкою психічного розвитку або наявністю когнітивного дефіциту організують спеціальні заняття по розвитку сенсомоторики, пам'яті, уваги, інтелекту; проводять тренінг умінь, заняття по розвитку мови, приділяють увагу формуванню мотивації досягнення й адекватної самооцінки.Для дітей невротизованих або тих, у кого проявляються риси психопатичного розвитку, потрібні спеціальні впливи психолога, спрямовані на зміну негативних особливостей особистості.Застосування психологічної корекції в роботі з молодшими школярами має ряд особливостей, зв'язаних зі специфікою дитячого віку: високою емоційною чутливістю, недостатнім рівнем абстрактного мислення.При дослідженні загально-психологічних особливостей учнів цього віку треба насамперед звертати увагу на рівень інтелектуальної зрілості, особливості їхньої уваги й працездатності, наявність шкільної тривожності.Молодший школяр часто утрудняється у формулюванні своїх думок і почуттів, однак може розповісти про конфлікти із учителем однокласниками, про свої страхи; або це може відбиватися в його поводженні. Якщо потреба в психологічній корекції виходить від батьків або вчителів, то необхідно перед початком корекційної роботи ознайомити з нею дитини й з'ясувати його відношення до даної проблеми: "Говорять, що ти занадто часто б'єшся, тобі не хотілося б спілкуватися із хлопцями якось по-іншому?" "Здається ти небагато боїшся ходити в школу, може тобі буде приємніше, якщо ти зможеш ходити в школу із задоволенням" і т.д.Після правильного встановлення контакту в ході діагностики дитина рідко відмовляється від спільної роботи із психологом у ході корекції. У випадку категоричної відмови дитини від роботи над якою-небудь проблемою (поставленої батьками або вчителями) необхідно припинити всі спроби прямого впливу й працювати з дорослими, з їхнім відношенням до цієї проблеми.Ознаками успішного рішення проблеми може бути зміна емоційного стану дитини ("Я більше не буду боятися уроків математики" і т.п.) або його поводження ("Я не б'юся більше з однокласниками", "Я можу не лаятися" і т.п.). Важливо, щоб всі учасники психокорекційних заходів сприймали ці ознаки однозначно й радувалися успіху, а не висували відразу ж інші проблеми. Необхідно домовитися з дорослими, щоб вони не висловлювали фраз: "Так, тепер ти, здається, не б'єшся, але однаково діти тебе не люблять... ". Для рішення кожної проблеми психолог повинен мати як мінімум 3-4 різних варіанти й ознайомити з ними дитини. "Що тобі було б приємніше й цікавіше - слухати історії або займатися в групі хлопців? Писати твір й малювати картини або, може, грати в різні ігри?" Це налаштовує дитину на співробітництво й дає можливість психологові працювати найбільше ефективно, використовуючи позитивне емоційне відношення дитини до певного виду психокорекції.У ході проведення психокорекційних заходів необхідно постійне спостереження за емоційним станом дитини. Бажано, щоб усе, що ви робите, сприймалося їм як цікава гра, тренування.Якщо яка-небудь дія психолога зіштовхується із протидією дитини або викликає в нього негативні емоції (нудьгу, роздратування, гнів, почуття провини), - це помилка психолога. У цій ситуації варто негайно припинити ці дії, сказати дитині про його почуття, підтвердити їх "нормальність" і почати інше, більше успішна дія. "Мені здається, що тобі неприємно слухати цю розповідь. Так? Ну що ж, я теж не завжди з інтересом слухаю розповіді. Може краще порисуємо? Або займемося фізкультурою?У мові психолога, що особливо працює з молодшими школярами, неприпустимі слова: "ти повинен", "ти не можеш", "це обов'язково треба"; замість цього бажано використовувати вираження типу: "давай спробуємо", "зробимо, якщо хочеш", "ти можеш навчитися цьому".Із усього можливого арсеналу психокорекційних заходів бажано як можна ширше використовувати методи групової й індивідуальної ігрової терапії, малювання, твір, розповідь і показ казкових історій.Ціль корекції, яка формулюється батьками або вчителем може бути неприйнятна для дитини, що не збігається з його особистісними або психофізіологічними особливостями. Наприклад, вчителька хоче навчити дитину із синдромом гіперактивності сидіти нерухомо протягом усього уроку. У цьому випадку необхідна робота з мотивацією вчительки. Однієї з можливих причин недостатньої успішності корекції може бути вибір неадекватного методу її проведення, Наприклад, діти із труднощами в особистісному спілкуванні мають потребу в тривалій індивідуальній роботі із психологом перш, ніж їх можна включити в групові заняття. Початок роботи з ними в групі без попередньої індивідуальної психотерапії може викликати посилення психічної напруги й негативних емоційних і поведінкових реакцій.Починається робота групи із процедури знайомства: кожна дитина називає своє ім'я, розповідає про свої улюблені заняття, місця перебування, їжі, часу доби й інших переваг. Далі знайомство триває в різних іграх. Наприклад, гра "Свійські тварина", де діти поєднуються в групи на підставі ознаки, сприйманого тільки на слух. Відбувається це так: із закритими очами всі ті, хто нявкає, кукурікає, хрюкає й т.п., повинні знайти один одного, вибравши собі подібних із загального хору, і об'єднатися в групу.Однієї з важливих завдань психокорекції є навчання розпізнаванню й вираженню почуттів.Незважаючи на єдність цілей і завдань психокорекцій них заходів форми й методи їх різні й вимагають різного рівня підготовки психолога. Тому проводити цей або інший вид психокорекції може психолог, що має відповідну підготовку.Програму психокорекційних занять пише психолог для кожної групи заново, з огляду на індивідуальні характеристики учасників, особливості їх взаємодії і їхньої проблеми. Після проходження курсу психокорекції передбачається підтримуюча терапія, тобто щомісячні зустрічі групи в тому ж складі для рішення проблем, що нагромадилися, і продовження роботи над собою. При необхідності й по своєму бажанню можуть продовжити повторні курси психокорекційних занять, але вже по іншій програмі й з іншою групою.2.5 Корекція рольових позицій дитини в родиніУ неблагополучній родині дитина засвоює дезадаптивні форми поводження, які закріплюються у вигляді певних рольових позицій. Як тільки ці ролі встановляться, дітям стає дуже важко поводитися інакше. Їхнє поводження стає негнучким, що обумовлює труднощі адаптації до мінливих життєвих ситуацій. Вона стає як би панциром, що заважає дитині рости, розвиватися, удосконалюватися й спотворює його сприйняття навколишньої соціальної дійсності. Тому дуже важливо попередити закріплення дезадаптивних форм поводження дитини, для чого й призначена психокорекція. Однак допомогти дітям з неблагополучної родини може не тільки психолог.Психокорекційні заняття, які проводить із дитиною шкільний психолог, дають більше високий ефект, якщо вони доповнюються педагогічними впливами, спрямованими на ті ж мети. Якщо дитина не відвідує психокорекційні заняття (а в Україні практично ніхто з дітей не відвідує такі заняття), то вся надія покладає на вчителя або вихователя, керівника гуртка, секцій і т.п. Будь-яка людина (сусіди, батьки однокласника, далекі родичі й т.п.) може надати допомогу дитині з неблагополучної родини шляхом установлення з ним правильних взаємин і організації (у міру своїх можливостей) його життя.Оскільки засвоєння дитиною своєї ролі в родині відбувається дуже рано, педагог уже в молодших класах може визначити, яку роль взяв на себе учень.Проблемна дитина з деструктивним поводженням, або "бунтівник". З такою дитиною важко спілкуватися по гарному. Його вчинки викликають роздратування, гнів, бажання покарати й провчити. Більшість учителів прагне позбутися від таких учнів. Але якщо ви все-таки зважитеся допомогти йому, то постарайтеся зрозуміти, що деструктивне поводження проблемної дитини - це лемент про допомогу.Дуже важливим моментом у роботі з дітьми цієї групи є встановлення чітких границь дозволеного й правил поведінки. Потрібно упевнитися, чи знає "бунтівник", які вимоги пред'являються до нього, за що він повинен відповідати і яке покарання передбачене у випадку невиконання їм того, що він повинен зробити або у випадку порушення правил поведінки.Дуже важливо допомогти проблемній дитині налагодити стосунки з ровесниками. Треба поставити дитину в роль лідера в такій спільній діяльності, де може бути гарантований успіх. "Бунтівники" часто мають гарні організаторські здатності, вони можуть бути ватажками, лідерами. Однак у силу деструктивного поводження таких учнів ці здатності залишаються незатребуваними, оскільки вчителі уникають доручати їм яка-небудь справу й взагалі бояться їхнього дурного впливу на інших дітей. Тому важкі учні часто проявляють ці сховані раніше здатності вже в асоціальних угрупованнях, наприклад стаючи ватажками банд.2.6 Психокорекційна робота з підліткамиПсихокорекційна робота з підлітками заснована на тих же принципах, що й з дітьми. У той же час тут, природно, додаються нові компоненти, що відповідають віку.Приступаючи до роботи, психолог завжди повинен пам'ятати, що головне у відносинах з підлітком - це взаємоповага й довіра. Те, що говорить підліток, повинне залишатися таємницею. Його проблеми можуть бути обговорені з батьками й педагогами тільки на прохання й за згодою підлітка. Втрата довіри, розголошення таємниці, навіть мимовільне, є великою психологічною травмою й може привести до самих непередбачених наслідків.При виявленні загально-психологічних особливостей підлітка варто звернути увагу на наявність акцентуації характеру, систему самооцінок і взаємооцінок, мотиваційну структуру особистості. Обов'язкове дослідження процесів мислення. У випадку виявлення перекручувань процесу мислення психологічна корекція неприпустима, обов'язкова консультація психіатра.Підліток звичайно активно прагне до зміни, поліпшенню свого характеру, часто навіть випробовує ненависть до себе за своє "слабовілля" або "запальність". Тому однієї з основних завдань психолога є визначення провідної проблеми й чітке формулювання її механізму.Обов'язковим кроком у психокорекції підлітка є виявлення особливостей його мотивації, пошук яких-небудь видів діяльності, пов'язаних з позитивними емоціями (радістю, інтересом, захопленням). Важливо, щоб у цю діяльність не включалися елементи "проблемного", небажаного поводження. З опорою на таку позитивну мотивацію можлива робота з досягнення бажаної зміни.При підборі підліткових груп бажана невелика чисельність учасників: 5-7 чоловік, можна хлопчики й дівчинки разом.Як уже відомо, серйозним фактором ризику виникнення адиктивного поводження є психопатія й акцентуація характеру. Навіть ті діти, які живуть у гармонічній родині, у підлітковому віці можуть стати соціально дезадаптованими в силу проявів психопатичного розвитку або декомпенсації деяких акцентуацій характеру.У цьому випадку, незважаючи на те, що в підлітка їсти бажання вести себе належним чином, він у силу різних обставин, пов'язаних з міжособистісними відносинами, зробити цього не може. При неправильному підході негативні прояви збільшуються. Якщо ж до акцентуйованого підлітка здійснюється правильний педагогічний підхід, його загострені риси характеру згладжуються, компенсуються.Треба навчити збудливого підлітка й соціально прийнятним способам розрядки агресивного стану. Наприклад, відчувши в собі все наростаюче роздратування, не "зривати зло" на навколишніх, а розрядитися шляхом рухової активності: бокс, біг, вибивання пилу з килима, забивання цвяхів і т.п.Відомо, що в основі декомпенсацій психопатій і тимчасових дезадаптації, акцентуацій характеру лежить уразливість підлітків з відхиленнями в характерологчному розвитку стосовно певних ситуацій. Так, у випадку відхилення характеру по гіпертимному типі це будуть ситуації, що вимагають від підлітка вміння стримувати прояву своєї бурхливої енергії, наприклад, ретельне виконання монотонної роботи. При істероїдному відхиленні в розвитку характеру найбільш уразлива для підлітка ситуація, де він почуває недолік уваги до себе. При нестійкому - ситуація, де необхідно виявити вольові якості; при епілептоїдному і збудливому - ситуація ворожих і конфліктних відносин; при психостенічному, - необхідність прийняти рішення, зробити вибір і т.д. У всіх випадках причиною соціально дезадаптованого поводження підлітка з характерологічними відхиленнями є зіткнення підлітка зі своєю типової для нього ситуацією.Сутність психокорекційної роботи з підлітками "групи ризику", яким властиві патохарактерологічне відхилення, полягає в тому, щоб дати можливість кожному з них пережити патогенну для його відхилення характеру ситуацію й знайти шляхи підвищення здатності її дозволу. Із цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів уводиться в ситуації, які по різних причинах важкі для нього, чреваті небезпекою зриву, тобто декомпенсації. Програвання такої ситуації дає можливість як би "знеболити" психотравмуючі моменти, пережити й відреагувати психологічні конфлікти, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і способів їхнього дозволу.Завдання психокорекційної роботи полягають у наступному.По-перше. Навчання підлітка "розпізнаванню" небезпечних для нього ситуацій, тобто таких, які адресовані до його найбільш уразливому "місця найменшого опору". Досвід психотерапевтичної роботи показує, що невміння підлітка уникати несприятливих ситуацій грає не меншу роль у причинах дезадаптації.По-друге, підлітки вчаться дивитися на цю життєву колізію як би "з боку". Доводи на користь випивки стають більше знайомими для них, а значить у реальній ситуації вже не застануть "зненацька", до них буде менше довіри.По-третє, гра не тільки набудовує підлітків проти випивки, але й підказує шляхи протидії, психологічно озброює, робить їх менш беззахисними перед "умовляючими", вчить, як виявити свою волю й відмовитися від спиртного. ВисновкиПеретворення людського індивіда в особистість відбувається в процесі соціалізації. Соціалізація, таким чином, є процес входження дитини в соціальне середовище, що включає в себе засвоєння мови, норм поводження, моральних цінностей - загалом, усього того, що становить культуру суспільства. Процес входження дитини в соціальне середовище під керівництвом дорослої людини називається вихованням. Останнє являє собою комплекс впливів, що забезпечують соціалізацію індивіда. Основним завданням дорослого тут є передача дитині тих моральних цінностей і норм поводження, які відповідають вимогам суспільства. Якщо ж дитина не засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до зразків Поводження й вимогам вихователя (який у даній ситуації персоніфікує для дитини соціум у цілому), то процес соціалізації порушується, а поводження дитини стає соціально дезадаптованими.У практиці виховання існує безліч термінів, що позначають соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, важкі, педагогічно запущені, важковиховувані з відхиленнями і поведінці, схильні до правопорушень, соціально запущені й т.д. Найчастіше ці терміни вживаються як синоніми. Наприклад, спочатку недисциплінованість, потім це переходить у важковиховуваність, потім у педагогічну занедбаність, соціальну й т.д.Термін "важковиховуваність" є найбільш вдалим, оскільки семантика цього слова відбиває суть процесу соціальної дезадаптації особистості, що формується, містячи в собі три елементи: вихователь, дитина і їхня взаємодія. Вона проявляється в опірності дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність неповнолітніх є наслідком недостатнього засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду. У той же час, відзначаючи важковиховуваність учня, ми ще не вправі робити висновок про наявність відхилень у його моральному розвитку, оскільки його опірність педагогічним впливам може породжуватися іншими елементами даного явища: самим вихователем або характером взаємодії вихователя й вихованця. Ще менше підстав ми маємо для того, щоб виразно судити про відхилення в розвитку особистості або психіки важковиховуваного учня. Більше того, наші дослідження показують, що далеко не всі діти, що пручаються педагогічним впливам і порушують норми поводження (тобто по всіх ознаках соціально дезадаптовані), є важковиховуваними.Наскільки зв'язана соціально дезадаптирована поведінка (і його основний прояв - важковиховуваність) неповнолітніх з відхиленнями в психічному й особистісному розвитку? Зв'язок цей досить своєрідний. У деяких випадках патопсихологічна симптоматика пов'язана із соціальної дезадаптацією, в інших поведінка підлітків, що ставляться по своєму розвитку до психічної норми, настільки соціально дезадаптована, що викликає серйозну тривогу в навколишніх. Це обумовлено, з одного боку, складністю роботи з неповнолітніми, котрим властиво соціально дезадаптоване поводження; з іншого боку, з тим, що вчителі, вихователі, шкільні психологи обов'язково зіштовхуються з необхідністю працювати із цим контингентом учнів і часто саме їм треба здійснювати первинну диференціацію, з'ясовувати причини порушення процесу соціалізації й, по можливості, вирішувати питання про те, як усунути їх або наслідку. Список використаних джерел1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верхов. Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Феміда, 1996.
2. Закон України про державну соціальну допомогу // Час. - 1997. - № 37. - С.3.
3. Закон України про зайнятість населення від 1 березня 1991р. № 803-ХІІ // Закони України. Т.1. - К., 1996. - С.252-267.
4. Закон України про захист прав споживачів від 12 травня 1991р. № 1023 - ХІІ
5. Закон України про освіту від 23 травня 1991р. № 1060-ХІІ // Закони України. .1. - К., 1996. - С.414-433.
6. Закон України про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні від квітня 1991р. № 962-ХІІ // Закони України. Т.э - К., 1996. - С.370 - 375.
7. Закон України про свободу совісті та релігійні організації від 23 квітня 1991р. № 977-ХІІ // Закони України. Т.1. - К., 1996. - С.378-390.
8. Актуальні аспекти соціальної роботи з девіантною молоддю. Методичний посібник. - Донецьк, 1996. - 112 с.
9. Закон України “Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001. - №30. - ст.142.
10. Конвенція ООН “Про права дитини” від 20 листопада 1989 року (Ратифікована Президією Верховної Ради України 27 лютого 1991 р).
11. Архіпова С.П. Педагогічні аспекти підготовки соціальних педагогів17-19. // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.1. - С.68-73.
12. Баяновська М.Р. Соціально-педагогічні погляди Софії Русової крізь призму сучасності // Науковий вісник Ужгородського державного університету. - Випуск 1. - 1999. - С.68-69.
13. Вайда Т.С. Методологічні аспекти соціальної педагогіки // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.1. - С.68-73.
14. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1995. - 237 с.
15. Законодавство України про шлюб, сім'ю та спадкування / Упоря.: М.І. Хавронюк. - 2-ге вид., допов. - К.: А.С.К., 2000.
16. Звєрєва І.Д. Діяльність соціального педагога в середовищі: зміст, форми, методи // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.1. - С.268-271.
17. Капська А.Й., Вайнола Р.Х. Практична діяльність студентів як оптимальна їх підготовка до роботи в різних мікросоціумах // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.2. - С.281285.
18. Кляп М.І. Соціальні аспекти освіти в педагогічній спадщині О. Духновича і А. Волошина // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.1. - С.310-313.
19. Маркс и Энгельс. Сочинения. - 2-е изд. - Т.23 - С. 198.
20. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогіку. - М., 1997. -С.6-8.
21. Мудрик А.В. Социальная педагогика / Под ред. В.А. Сластеница. - М.: Издательский центр “Академия”, 1999. - С.4-7.
22. Педагогическая энциклопедия: В 4-х т. - М.: Изд-во "Советская энциклопедия". - 1968. - Т.4. - С.43.
23. Платонова Н.М. Основи соціальної педагогіки. - Санк-Петербург, 1997.
24. Соціальна педагогіка. Основи соціальної педагогіки: конспект лекцій / Уклад. А.О. Малько. - Харків: ХДІК, 1998.
25. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А. Галагузової. - М.: Гуманіт. Изд. Центр ВЛАДОС, 2000.
26. Суховєєва Н.М. Розвиток соціально-педагогічної практики в Україні та проблеми підготовки спеціалістів // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.2. - С.236-239.
27. Философский энциклопедический словарь. - Москва: Сов. энциклопедия, 1983. - С.495.
