Наступність у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
13
Дипломна робота
НАСТУПНІСТЬ У ФОРМУВАННІ ПРИРОДНИЧИХ ЗНАНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО І МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА НАСТУПНОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ І ПОЧАТКОВОЇ ЛАНОК ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ
1.1 Теоретичні основи наступності дошкільної та початкової освіти
1.2 Вікові особливості дітей шестилітнього віку
1.3 Стан реалізації наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З забезпечення наступності у формуванні природничих знань У ПЕРШОКЛАСНИКІВ
2.1 Педагогічні умови забезпечення наступності у формуванні природничих знань у першокласників
2.2 Результати експериментальної роботи
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
У реалізації нових навчально-виховних завдань сучасної освіти початкова школа покликана стати фундаментом, на якому будується засвоєння системи наукових понять. Вона є першим етапом у розвитку інтелектуальних можливостей, формуванні творчих здібностей, самостійності учнів у навчанні, у спрямуванні їхньої навчальної діяльності.
Перший клас -- це своєрідна сходинка в системі початкового навчання. З одного боку, шестилітні учні за своїм статусом -- школярі, які навчаються за чітко визначеними вимогами навчальних програм, підручниками у певних часових нормах. А з іншого, -- це діти, які за своїм віком перебувають на межі вікових періодів -- дошкілля і молодшого шкільного. Саме це зумовлює тривалу перебудову їхньої психіки, складність адаптації до умов шкільного навчання.
Національна доктрина розвитку освіти в Україні як один із пріоритетних напрямків розвитку освіти визначає забезпечення наступності і безперервності освіти [3, 96].
Дотримання принципу наступності значно полегшує адаптацію дитини до виконання нової ролі - школяра. В.О.Сухомлинський вказував, що "школа не повинна вносити різкий перелом у життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити сьогодні те, що вона робила вчора. Нехай нове з'являється в її житті поступово і не приголомшує зливою вражень" [56, 96].
Дотримання наступності у роботі дошкільної і початкової ланок системи освіти передбачає в умовах навчання у початковій школі врахування того рівня її розвитку, з яким вона прийшла до школи, опора на нього.
У цьому процесі слід закріпити і розвинути всі позитивні надбання дошкільного дитинства: пізнавальну активність, рухливість, відкритість, контактність, схильність до наслідування і водночас до фантазії, словотворення та ін.
Шестилітній першокласник за рівнем свого розвитку значною мірою залишається дошкільником. І це виявляється в особливостях мислення, пам'яті, нестійкості уваги, нетривалості вольових зусиль, слабкості координації м'язів, відсутності стійкої мотивації до навчання, невмінні самостійно працювати.
У працях психологів В. Клименко, Г. Люблінської, О. Скрипченко та інших зазначається, що навчання у першому класі має бути побудовано з врахування психологічних особливостей розвитку шестирічних дітей.
Першокласники ознайомлюються з навколишнім світом на уроках курсу "Я і Україна", у якому синтезуються суспільні і природничі знання. А отже у змісті, методах та формах навчання курсу "Я і Україна" повинні бути закладені ідеї сприяння всебічному розвитку школярів, забезпечення повноцінного переходу до провідної в перспективі навчальної діяльності і формування особистості в кризовий - від дошкільного до шкільного дитинства - період.
Проблемі забезпечення наступності між дошкільною і початковою освітою, організації навчання шестилітніх першокласників присвячені праці таких педагогів як Ш. Амонашвілі, Н. Бібік, А. Богуш, О. Калмикової, Н. Коваль, В. Котирло, З.Онишкова, В.Онищук, О.Савченко, В.Сухомлинського та інших вчених.
Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми дипломної роботи "Наступність у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку".
Об'єктом дослідження є - навчально-виховний процес у першому класі.
Предмет дослідження - забезпечення наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Метою роботи є дослідження умов забезпечення наступності у формування природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Гіпотеза дослідження: якщо у навчанні учнів курсу "Я і Україна" будуть реалізовані умови забезпечення наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і шкільного молодшого віку, то це сприятиме ефективному засвоєнню першокласниками знань.
Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:
вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи шкіл;
виявити вікові особливості дітей молодшого шкільного віку;
визначити умови забезпечення наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку;
4) перевірити ефективність визначених умов шляхом експерименту.
З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження:
1) теоретичний аналіз методичної літератури, навчальних програм, підручників;
спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, бесіди з учителями;
моделювання в процесі розробки методики навчання шестиліток, яка реалізує умови забезпечення наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку;
експериментальний ( констатуючий і формуючий експеримент);
математичний у процесі аналізу експериментальних даних.
Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років. Умовно його можна поділити на три етапи.
На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження. На другому етапі проводився формуючий експеримент. Третій етап дослідження був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.
Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики формування природничих знань у першокласників з врахуванням наступності між дошкільною і початковою ланками освіти, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.
Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Мишковичі Тернопільського району Тернопільської області протягом 2007-2008 н.р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 5 вчителів початкової школи. У формуючому експерименті взяли участь 41 учень першого класу даної школи.
Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків. Дипломна робота викладена на 80 сторінках.
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА НАСТУПНОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ЛАНОК ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ
1.1 Теоретичні основи наступності дошкільної та початкової освіти
Цілі початкової школи зумовлені її функціями у державній системі неперервної освіти та віковими особливостями молодших учнів. Насамперед вона має забезпечити подальше становлення і формування дитячої особистості, її загальний розвиток засобами класичної та народної педагогіки. У початковій школі дитина опановує знання з різних галузей людської культури, набуває міцних навичок і гнучких умінь з читання, письма, усного й писемного мовлення, навчається лічити, розв'язувати практично значущі задачі.
Виховання і навчання на першому ступені школи тісно взаємозв'язані і зорієнтовані на те, щоб формувати в учня бажання й уміння вчитися, задовольняти безпосередні інтереси до пізнання навколишнього світу й самого себе, разом із сім'єю навчити гуманно й етично поводитися з людьми.
Одним із основних принципів навчання у початковій школі є принцип наступності і перспективності. Його реалізація потребує насамперед якнайточнішого врахування вихідного рівня готовності дітей не лише "на стиках" освітніх ланок, а й у межах кожного етапу.
Поняття наступності в педагогічній літературі має достатньо різносторонній діапазон тлумачень, проте, в основному, автори сходяться в тому, що наступність передбачає певну послідовність і поетапність знань, умінь, навичок, способів діяльності, якими має оволодіти учень "по вертикалі" навчання. У цьому понятті виділяють три взаємозв'язані елементи.
необхідний зв'язок і співвідношення меж частинами даної освітньої галузі на різних етапах навчання;
взаємозв'язок методів, прийомів, форм навчання;
певні послідовно зростаючі вимоги до результативності навчання, виховання, розвитку [2, 95].
Наступність в навчальному процесі має велике значення. Вона дає можливість поступово збільшувати об'єм понять и способів дій, а також утворювати у школярів цілісне уявлення про наукове знання даної галузі науки; впливає на мотивацію учення; дозволяє учителю застосовувати в навчальному процесі продуктивні способи навчання, дослідницькі і пошукові ситуації. Тим самим активізувати пізнавальну діяльність учнів, поступово збільшувати навантаження на школярів. Наступність за звичай з'ясовується при зіставленні і логічному аналізі змісту, форм, методів и засобів викладання навчальних предметів даної освітньої галузі на різних ступенях навчання.
Що ж розуміють під поняттям наступності у роботі дошкільної і початкової ланки школи?
Під поняттям наступності у роботі дошкільної і початкової ланки системи освіти розуміють таку систему роботи, яка спрямована на підготовку дитини до умов шкільного навчання та врахування того рівня її розвитку, з яким вона прийшла до школи, опора на нього [45, 96].
А. Богуш вважає, що наступність - це обізнаність класоводів з програмами і методиками навчання і виховання дітей в дошкільному навчальному закладі освіти, результатами розвиненості, навченості й вихованості дітей за всіма розділами програми і врахування їх у подальшій роботі початкової школи. Перспективність - це погляд знизу вгору, це обізнаність педагогів дошкільної ланки освіти з програмами і технологіями навчання і виховання учнів початкової школи, це той показник, який дає змогу визначити адекватні віку орієнтовні показники засвоєння дошкільниками знань, умінь і навичок, рівень розвиненості і вихованості дитини [10, 58].
Провідною функцією наступності є забезпечення ліричного (за термінологією Л. Виготського) розвитку дитини впродовж перехідних вікових періодів. Саме наступність запобігає кризові явища у психічному розвитку особистості.
Реалізації принципу наступності на сьогодні в значній мірі сприяє обов'язковість підготовки дитини до школи, яка може здійснюватися різними шляхами:
- через систему дошкільної освіти;
- через організацію занять з дітьми, які не охоплені суспільним дошкільним вихованням, у недільних школах або впродовж місяця заздалегідь до початку навчального року.
Сьогодні змінюються функції дошкільних закладів. Нова роль дошкільного закладу визначається як потребою підготовки дітей до навчання за чинними шкільними програмами, так і виявленими потенційними можливостями сучасних дітей до більш високого рівня інтелектуальної діяльності.
Яким же чином реалізовано принцип наступності і перспективності між першим, дошкільним дитинством, і другим-- навчанням дітей у початковій школі?
Як зазначають А. Богуш, О. Савченко та ін., не прослідковується принцип наступності й перспективності у змісті виховання і навчання дітей і учнів у державних стандартах освіти, її дошкільної початкової ланок. Кожний із розроблених документів є вагомим доробком учених і заслуговує на схвалення. Натомість жодний із них не враховує ні досягнення в розвитку, навчанні і вихованні дітей перших 6 років, ні перспектив того, що вони будуть мати у другому дитинстві.Та це й не дивно, оскільки відвідування дошкільних закладів дітьми 5-6 років не є обов'язковим, це зумовлює початкову школу починати навчання майже з нуля. Програми і підручники 1 класів не містять рівня розвитку дітей 6 років, а це цілий період першого дитинства. Варіативні програми дошкільних закладів не враховують програм початкової школи. Як наслідок -- окремі змістові лінії навчання і виховання у дошкільників переобтяжені складними і непотрібними для цього віку "ЗУНами", у шкільних програмах передбачено цей матеріал у 2-3 класах. Відсутня наступність і перспективність у взаємовідносинах у системі "вихователь -- дитина", "дитина -- вихователь" і "вчитель -- учень", "учень -- вчитель", особливо небезпечним є відсутність такої спадкоємності у взаємовідносинах з шестилітками.
А. Богуш вважає, що наступність між дошкільною ланкою і початковою повинна передбачати успадкування школою системи взаємовідносин "педагог -- дитина", "дитина -- педагог", діяльнісного й комунікативного аспектів життя дитини на його дошкільному етапі [10, 58].
Діяльнісний аспект передбачає збереження унікальної провідної діяльності дошкільного віку з поступовим її ускладненням і ліричним переходом до нової, більш складної навчальної діяльності, яка вимагає від дитини довільності всіх психічних процесів.
Комунікативний аспект передбачає збереження на перших етапах навчання особистісно-інтимного спілкування вчителя з учнями, це лагідно-довірливе, гуманне ставлення до дитини, яка щойно ввійшла в новий колектив, вступила в нову соціальну позицію, що зветься "учень", "школяр". І поступово підводити дитину до усвідомлення її нової соціальної позиції, в якій змінюється система взаємовідносин "дитина -- вихователь", що була панівною на етапі дошкільного дитинства, на пріоритетність системи "вчитель -- учень" із поступовою орієнтацією випускників дошкільних закладів на особистість учителя як стрижня особистісно-ділового спілкування у шкільному навчанні.
Отже, наступність і перспективність розвитку особистості дитини впродовж двох перших періодів дитинства (дошкільної і початкової ланок) передбачає зміну типів сумісної діяльності дитини і дорослого.
Виокремлюють три типи сумісної діяльності дитини і дорослого, які по-різному впливають на психічний розвиток дитини [32].
Перший тип-- репродуктивний, побудований на інструктивно-виконавських початках. Дорослий для дитини виступає тільки як носій соціально заданої суми «ЗУНів», яку дитина обов'язково повинна засвоїти шляхом копіювання і наслідування під безпосереднім контролем педагога [32, 147].
Другий тип сумісної діяльності-- квазіевристичний. Дорослий залишається носієм «ЗУНів», натомість намагається створити квазіпроблему для дитини, він наштовхує дитину на ті способи вирішення навчального завдання, які сам добре знає. І в середині означеного типу сумісної діяльності також не виникає справжнього спілкування дитини з дорослим.
Насамкінець третій, розвивальний тип сумісної діяльності, який передбачає відкриту проблемність як для дитини, так і для педагога, виникає ситуація невизначеності, пошук шляхів її вирішення, що зумовлює обов'язково розвивальне спілкування між педагогом і дитиною, формування здібностей, які були відсутніми як у дитини, так і в педагога. Таке розвивальне спілкування призводить до саморозвитку, до формування творчої особистості як дитини, так і педагога. За цим типом дієвою є формула: "Робимо разом", "Роби зі мною", "Роби краще за мене", що відповідає гуманістичній парадигмі освіти.
Отже, наступність та перспективність повинні передбачати орієнтацію і вихователів дошкільних закладів, і вчителів -- класоводів на третій, розвивальний тип -- сумісну діяльність з дітьми, який враховує вікову дитячу індивідуальність, спонукає її до творчого самовиявлення, зберігає унікальність і самобутність дошкільного дитинства, забезпечує ліричний, безкризовий перехід дошкільника у позицію особистості другого дитинства і водночас віддзеркалює розвивальний характер освіти.
Розглянуті нами чинники -- наступність, перспективність -- це педагогічний аспект неперервності освіти і підготовки дітей дошкільної ланки до навчання в початковій школі. Водночас не можна стверджувати про ефективну, повноцінну підготовку дітей до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічного аспекту, тобто стану внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію "школяр", у нову соціальну ситуацію розвитку "школа".
Готовність-- це усвідомлений стан організму до сприйняття певної нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ [15].
Зі вступом дитини до школи перебудовується весь хід її життя. "Перехід від дошкільного дитинства до шкільного, - пише Л.І.Божович, - характеризується вирішальною зміною місця дитини в системі доступних їй соціальних взаємин і всього її способу життя" [11, 209]. Основні зміни відбуваються у внутрішній позиції школяра, яка зв'язана з наявністю певного ступеня готовності до шкільного життя.
Психологічна готовність до школи - це комплексна характеристика дитини, яка включає ті психологічні якості, які найбільше необхідні для нормального входження її у шкільне життя.
Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у дітей певного ставлення до школи (як серйозної і соціальнозначущої діяльності), тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини [32, 162].
Основними компонентами психологічної готовності є мотиваційна, емоційно-вольова, розумова і соціальна готовність, а також готовність до взаємодії з ровесниками та учителем.
Мотиваційна готовність до школи - це готовність до нової соціальної позиції, показником якої може бути внутрішня позиція школяра, "яка з'являється у дитини на кінець дошкільного віку і являє собою систему потреб, пов'язаних з учінням як з новою, серйозною, справжньою, суспільно значущою діяльністю, що втілює в собі новий. Серйозний, справжній, суспільно значущий і, отже, доросліший спосіб життя" [44, 24].
Наявність внутрішньої позиції школяра виявляється в позитивному ставленні до змісту і форм занять у школі, до шкільного типу взаємин з дорослими, що є найважливішою передумовою благополучного входження дитини у навчальну діяльність.
Готуючи дітей до школи, на думку А. Богуш, слід уникати надмірного перевантаження дітей дошкільного віку інформаційними відомостями з різних освітніх галузей, які не узгоджуються з потенційними віковими можливостями їх засвоєння. Наприклад, такими, як знання з фізики, математики, грамоти, геометрії, історії, астрономії, географії, валеології, анатомії і фізіології тощо, якими начинені і сьогодні варіативні програми дошкільних закладів [10]. Усе частіше можна почути сьогодні, що наші діти акселерати, вони мають неабиякі потенційні можливості для засвоєння складного матеріалу, потрібно лише розробити відповідну методику навчання. Запереченням цієї сентенції є слова В. Котирло про те, що "прямої і однозначної залежності розвитку від навчання немає" [32, 164].
