Помічається, що діти старшого дошкільного віку, навіть із незначними мовленнєвими порушеннями, ведуть себе інакше: проявляють хвилювання, соромляться, не вірять у свої сили, не вміють поставити собі ціль. Вони частіше виступають у іграх та колективних завданнях глядачами або беруть на себе значно неважливі ролі. З віком вони стають все замкнутішими. Деякі діти, у якості компенсації невпевненості, проявляють в іграх недоречні фантазії, резонерство, відмовляються признавати помилки.
Для дітей-дошкільників, що мають мовленнєві вади, ігрова діяльність має своє значення як необхідна умова рівностороннього розвитку особистості та інтелекту. Існує думка, що недоліки звуковимови, обмеженість словникового запасу, порушення граматичної будови, а також зміна темпу мовлення, її плавності - все це впливає на майбутню діяльність, породжує певні особливості поведінки, ставлення до майбутнього навчання у школі [28].
Такі діти втрачають можливість спільної діяльності із однолітками через неправильну звуковимову, невміння виразити свої думки, бояться виглядати смішними, хоча правила і зміст гри для них зрозумілі. У колективі гарно розмовляючих однолітків, вони тримаються осторонь або виконують підкорені ролі.
1.3 Прояви адаптації до шкільного навчання у дітей з порушеннями мовлення
Зі вступом дитини до школи наступає абсолютно новий етап її життя і до цього етапу вона повинна бути достатньо підготовленою. Раніше за все‚ повинні бути готові виконувати серйозну діяльність, що дає їй не тільки нові права, але й покладає нелегкі обов'язки. Маленький школяр в праві розраховувати на пошану тих, що оточують його на учбових заняттях і сам зобов'язаний систематично виконувати всі завдання вчителя, поводитися відповідно до шкільних правил незалежно від того, хоче він цього в даний момент чи ні [33].
Сучасна школа не починає навчання з нуля. Вона розраховує на те, що діти приходять в 1 клас з достатнім колом знань і навиків, а головне -- з розвиненим сприйняттям і мисленням, що дозволяє систематично спостерігати явища, що вивчаються, виділяти в них істотні особливості, міркувати і робити висновки. Це пред'являє певні вимоги до рівня розумового розвитку дитини, яка повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до матеріалу, що вивчається, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Крім того, дитина| повинна володіти початковими уміннями в області учбової діяльності (увагою не до результату, а до самого способу виконання учбових завдань, самоконтролем і т. д.).
Легко побачити, що адаптація до школи, -- яку б її сторону ми не узяли, є підсумком всього передування психічного та мовленнєвого розвитку дитини, результатом всієї системи виховання і навчання в сім'ї і дитячому садку. Якості, необхідні для успішного навчання, виникають не відразу. Вони формуються поступово, починаючи буквально з моменту народження. Потрібно підкреслити значення, яке мають для формування цих якостей такі дитячі види діяльності, як гра, малювання, конструювання та ін. Адже саме в них вперше виникають суспільні мотиви поведінки, складається ієрархія мотивів, формуються і удосконалюються дії сприйняття і мислення, розвиваються взаємини між дітьми. Звичайно, це відбувається не само собою, а при постійному керівництві діяльністю дітей з боку дорослих, які передають підростаючому поколінню досвід суспільної поведінки, повідомляють необхідні знання і виробляють навики [42].
Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного навчання є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем навчального матеріалу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов'язків і доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність процесу адаптації до школи -- активного пристосування дитини до класу, вчителя, свого місця у школі [15].
Період соціально-психологічної адаптації триває від 10--18 днів до 1--3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруженості, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо). Низький рівень адаптації проявляється у негативному ставленні до шкільного навчання, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до навчальних занять, недбалому виконанні завдань, небажанні самостійно працювати. Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини -- прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об'єктивного і суб'єктивного статусу в школі та сім'ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому [15].
Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені нерівномірностю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують особливої уваги, індивідуальної роботи вчителя. Складно адаптуються також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мовленнєво-мисленневих операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в оволодінні письмом (С. Ладивір). Особливо важко першокласникам, які мають проблеми розвитку мовлення, когнітивних операцій (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, умовисновки, розмірковування).
З огляду на це в роботі зі старшими дошкільниками вихователі повинні уважно аналізувати особливості розвитку, прогнозувати імовірні проблеми в школі, спрямовувати зусилля на розвиток їхніх знань, умінь і навичок, що максимально полегшило б адаптацію в шкільному середовищі [21].
За якими показниками визначається адаптованість дитини до навчання? Звичайно, це не шкільні навички: читання, письмо, математичні дії, а ті передумови, завдяки яким ці навички успішно формуватимуться у процесі навчання. Такими передумовами є загальний психічний розвиток дитини, що відповідає певній віковій нормі. Він виявляється в загальній обізнаності, тобто певному запасі знань і уявлень про навколишній світ, у сформованості пізнавальних процесів, у емоційно-вольовому розвитку і соціально-комунікативних навичках. Усі ці сторони загального психічного розвитку досить тісно пов'язані і впливають одна на одну під час свого становлення [36]. Наприклад, у дитячому віці, коли бурхливо йде процес інтелектуального розвитку, загальна обізнаність і формування пізнавальних функцій, таких як увага, пам'ять, сприймання, мислення, мовлення, уява, перебувають у прямій залежності, бо, з одного боку, всі ці функції розвиваються завдяки нагромадженню досвіду дитиною, її ознайомленням з властивостями предметів і явищ навколишнього світу, а з іншого -- чим більше розвинені пізнавальні функції, тим систематизованіше і продуктивніше нагромаджується досвід [27].
Для оцінки рівня загального психічного розвитку дитини не такі вже й важливі якісь конкретні знання. Набагато важливіше, як вона оперує тими знаннями, що має. Так, діти, які виховувалися в селі, можуть знати багато чого такого, чого не знають міські діти, і навпаки. Але про їхню інтелектуальну готовність та адаптованість до навчання в школі будемо судити з того, як вони вміють порівнювати відомі їм предмети, бачити в них схожість і відмінність, чи можуть вони знайти для групи предметів спільну ознаку і об'єднати їх, якось назвавши.
Про достатній інтелектуальний розвиток дитини свідчить і її здатність орієнтуватися в змісті доступного для її віку оповідання, сюжетного малюнка, що виявляється в умінні пояснити дії персонажів, відповідаючи на поставлені запитання, або побудувавши самостійну розповідь з двох-трьох коротеньких речень. Тут-таки можна зробити висновок і про розвиток мовлення у дитини: правильність вимови, узгодження слів у реченні, поширеність речень, вживання різних частин мови, словниковий запас. Якщо привертають увагу якісь недоліки мовлення, то є підстави проконсультуватися з логопедом [21].
Дуже важливим для успішного навчання показником загального розвитку дитини є рівень сформованості її сприймання. Цей психічний процес є провідним упродовж дошкільного дитинства і виступає основою для формування наочно-образного мислення, а далі й словесно-логічного. У готової до шкільного навчання дитини сприймання вже добре розвинене. Вона легко оперує сенсорними еталонами: кольором, формою, величиною, що виявляється у вправному виконанні практичних завдань на розрізнення та об'єднання предметів за цими ознаками, складанні фігурок із частин -- відома зараз дидактична гра «пазли». Саме завдяки добре розвиненому сприйманню створюються передумови для оволодіння читанням, адже, щоб навчитися читати, потрібно, насамперед, добре розрізняти зображення літер.
Не менш важливою для успішного навчання в школі є вправність дрібних рухів руки дитини особливо у поєднанні із зоровим сприйманням, тобто зорово-моторна координація. Завдяки здатності відтворювати на письмі побачене вона може навчитися писати, малювати. Ця функція посилено розвивається впродовж усього дошкільного дитинства у малюванні, починаючи з примітивних черкань та каракулів дво-трирічної дитини, а далі більш охайного штрихування та розфарбовування контурних зображень, виконання малюнків за власним задумом. Про важливість зорово-моторної координації як показника готовності дитини до навчання свідчить те, що перевірка цієї функції включається майже в усі методики діагностики шкільної зрілості [16].
Надзвичайно важливою складовою готовності дітей до навчання є певний рівень їхньої емоційно-вольової та соціальної зрілості, який виявляється у довільності поведінки. На відміну від імпульсивних дій дітей раннього віку, які опосередковуються предметною ситуацією, недостатньо усвідомленим спонуканням, довільна дія -- це дія, що керується свідомо прийнятою вимогою, правилом, або навпаки -- відмова від дії теж відповідно до певних обставин. Якщо зважити на те, що все шкільне життя дитини і, насамперед, процес навчання, є суцільним підпорядкуванням правилам, то стане зрозумілим, чому такі видатні дитячі психологи, як Л.А. Венгер, О.В.Запорожець, Л.І. Божович вважали, що саме соціальна зрілість -- наріжний камінь готовності дитини до навчання. Довільність позначається і на якості пізнавальних процесів, які стають усвідомленими і підпорядкованими поставленим цілям. Наприклад, вивчити вірш, уважно слухати педагога та ставити запитання, коли щось є незрозумілим [3].
Здатність до свідомої регуляції поведінки формується разом із розвитком особистості дитини протягом усього її дошкільного життя. Досягненням на цьому шляху напередодні вступу до школи є виникнення у неї почуття дорослості та позитивної шкільної мотивації такої як бажання виконувати серйозні і важливі справи -- вчитися.
Під час знайомства з дитиною про достатність її соціальної зрілості та сформованість довільності свідчить уся її поведінка: стриманість, почуття дистанції щодо дорослих, з якими довелося щойно познайомитися, і водночас, готовність уважно слухати, відповідати на запитання. Про її здатність невдовзі приймати навчальні завдання свідчить те, як вона виконує під час діагностичного обстеження ігрові завдання, адже в них теж є правила. Якщо дитина вислуховує інструкцію, на якусь хвилинку робить паузу для роздумів, а потім послідовно виконує відповідні дії або звертається із запитанням, щоб уточнити незрозуміле, це -- добрий знак, який свідчить, що вона вміє співпрацювати з дорослим. А саме це і потрібно у навчанні [9].
Навпаки, інфантильні, тобто недостатньо соціально розвинені діти, потрапивши в незвичне середовище, виявляють надмірну боязкість чи імпульсивність, відсутність почуття дистанції: звертаються з недоречними запитаннями, намагаються щось розповідати, тоді як треба слухати дорослого і виконувати його розпорядження. Для інфантильних дітей часто правила гри чи виконання якогось завдання бувають недостатньо значущими, а тому вони не утримують їх у свідомості. Цей недолік у розвитку дитини може створити дуже серйозні проблеми в її навчанні.
Отже, адаптованість дитини до шкільного навчання складаються з багатьох компонентів, Недостатня сформованість якогось із них не може не позначатися на її адаптації до школи. Ще складніше, якщо неготовність виявляється за багатьма показниками.
Висновок до Розділу І
Отже, адаптація до шкільного навчання -- цілісне утворення, яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності. Відставання в розвитку однієї з них веде за собою відставання розвитку інших.
За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина з порушеннями мовлення набула відповідного особистісного, мовленнєвого та інтелектуального, фізичного розвитку, який забезпечує її адаптацію до школи. Отже, квінтесенцією всього розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до школи. Характерною рисою цього періоду є здатність підпорядкування мотивів своєї поведінки. Це дає можливість дитині керувати своєю поведінкою, яка необхідна для того, щоб включатися у спільну діяльність, приймати систему вимог, яку ставить школа і вчитель. Довільність поведінки -- один з найважливіших показників готовності до навчання в школі. Л.І. Божович вважає одним із критеріїв адаптації і готовності дитини до школи -- «внутрішню позицію школяра». Це психологічне новоутворення виникає в кінці дошкільного віку і є сплавом двох потреб -- пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослим на новому рівні. Саме поєднання цих двох потреб дозволяє дитині свідомо формувати свої наміри і цілі та виявляється в довільній поведінці тощо.
РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1 Експериментальне дослідження адаптації дітей старшого дошкільного віку з мовленнєвими порушеннями до навчання у школі
Як і з чим допомагати шестирічній дитині у школі, враховуючи складність вікового періоду та індивідуальні особливості? Це питання особливо гостро постало перед педагогами та психологами сучасних шкіл. Тому ми вважаємо за необхідне визначитись з тим, що саме слід розуміти під терміном «адаптація до школи», на що спиратись при відборі дітей, щоб попередити майбутні проблеми у дитина? На сформованість навичок письма, читання, лічби чи на загальний і мовленнєвий розвиток; на психофізіологічні особливості чи на те, як почуватиметься дитина у школі, чи буде їй комфортно, цікаво, чи досить легко буде вчитися?
Звичайно, у початкових класах у дитини вже є прагнення зайняти певне положення у системі колективних відносин, але часто діти важко переживають невідповідність між бажаннями в цій області й фактичним станом, через певні проблеми і вади мовлення. В старшому дошкільному віці проходить зміна, що пов'язана з загостренням потреби у спілкуванні з однолітками. Це знаходить своє вираження у тому що у всіх дітей дуже яскраво з'являється прагнення до спілкування з товаришами, бажання брати участь в усьму, що проходить у колективі - потребі піти до школи. Діти прагнуть знайти у колективі, у стосунках з товаришами якесь своє місце - не просто бути поряд, а бути визнаним товаришами, не дивлячись на індивідуальні відмінності, такі як порушення мовлення.
Поділяючи думку провідних науковців, що працюють у цьому напрямі, ми вважаємо, що під терміном «адаптація до навчання» слід розуміти не вміння читати й писати, а розвинене мислення й мовлення, здатність розрізняти звуки, слухати й чути, спостерігати й помічати, орієнтацію у просторі, координацію рухів тощо. Такі погляди є особливо важливими при підготовці дитини з мовленнєвими вадами до майбутнього навчання у школі разом із своїми однолітками.
Досліджуючи проблему адаптації до навчання у старших дошкільників з порушеннями мовлення та апробуючи різноманітні методики визначення готовності та адаптування дитини до навчання, ми дійшли висновку, що ця адаптованість визначається не обсягом знань, умінь, навичок, а тим, наскільки в дитини розвинута розумова діяльність, чи може вона аналізувати, порівнювати, узагальнювати, систематизувати, виражати це у зв'язному мовленні. Саме ці вміння є підґрунтям для подальшого свідомого засвоєння знань і розумового розвитку.
Тому ми та творчий колектив однієї школи м. Полтави (на базі якої проходило наше експериментальне дослідження) зупинився саме на пропонованій та розробленій нами нижче структурі дослідження адаптації дітей старшого дошкільного віку з порушеннями мовлення до навчання у школі.
Дослідження проблеми адаптації дітей старшого дошкільного віку з мовленнєвими порушеннями до навчання у школі здійснювалось впродовж вересня-жовтня 2009 року, відповідно визначеної мети і завдань. Експериментальна робота здійснювалась поступово і містила три етапи: констатувальний, формувальний і узагальнюючо-порівняльний.
Була проведена підготовча робота: відділені діти на базі школи-гімназії № 28 м. Полтави. Було обрано 60 дітей віком 6 років. Діти були зараховані до 1х класів. Проведення опитування дітей та бесіди з батьками з приводу адаптованості дітей до навчання у школі проводився через 1 місяць після вступу до школи - початок жовтня. На етапі констатувального експерименту вирішувались наступні завдання:
- Визначено критерії особливостей прояву адаптованості до навчання у старших дошкільників;
- Розробка БЛОКУ 1. Оцінювання психосоціального стану за тестовою бесідою;
- Розробка БЛОКУ 2. Дослідження розумового і мовленнєвого розвитку. Обстеження стану комунікативної адаптації дітей старшого дошкільного віку з порушеннями мовлення до навчання у школі;
· Констатувальний експеримент складається з двох частин:
1. Підбір діагностичного матеріалу та складання, комплектування діагностичних питань.
2. Визначення стану адаптованості дітей старшого дошкільного віку до подальшого навчання у школі: відбір контрольної та експериментальної групи. Діти пройшли дослідження адаптування до навчання у школі, за розробленою програмою та провелися подальші бесіди і обстеження дітей для фіксування стану адаптованості дітей старшого дошкільного віку з мовленнєвими вадами до навчання у початковій школі, проведено бесіди з батьками.
· На етапі формувального експерименту вирішувались наступні завдання:
Після розподілу дітей на групи, з дітьми проводилися додаткові заняття з логопедом, психологом, робота з батьками, які враховували результати дослідження, передбачали певний індивідуальний підхід щодо всебічного адаптування дітей з порушенням мовлення до навчання у школі, протягом 2-х місяців (з жовтня по листопад), тоді як із дітьми контрольної групи вони не проводилися;
