2) розвиток вплів діяльності дитини;
3) формування віково-психологічних новоутворень.
Оптимізація ситуації пов'язана, в першу чергу, з гуманізацією педагогічного процесу, що передбачає його раціональну та оптимальну організацію, а також особистісно-орієнтовані моделі, способи і форми спілкування, повагу до особистості й прийняття індивідуальності кожної дитини, Враховуючи той факт, що емоційно-неврівноважені діти важко переносять моралізування та жорсткість, авторитарний стиль, Л.А.Петровська та А.С.Сшваковська пропонують розглядати виховання як "спілкування-діалог", де живі, реальні емоції пронизують увесь процес в цілому, а не є допоміжними засобами щодо засвоєння норм поведінки. Такий суб`єкт-суб`єктний зв'язок сприяє збереженню та зміцненню емоційної сфери дитини, формує позитивний образ "Я", почуття власної впевненості, захищеності.Слабка соціальна рефлексія, висока тривожність, труднощів у спілкуванні та неадекватність поведінки обумовили пошук нових шляхів; питанні корекції емоційної сфері дитини. Одним із головних напрямків, що забезпечує подолання емоційних проблем, є принцип "відкритого вираження емоцій" - організація емоційно-безпечного середовища, допомога дитині в рефлексії та знаходженні засобів вираження емоцій.На думку керівника англійської міждисциплінарної лабораторії з вивчення аномалій психічного розвитку дітей М.Раттера, важко повною мірою уявити кількість внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливають на емоційну сферу та кожний раз змінюють світ переживань дитини. Найбільш впливовими факторами зовнішнього середовища, що провокують та фіксують емоційні напруження, вчений справедливо вважає стиль спілкування та виховання в сім'ї, а також шкільну атмосферу. Для ефективності він пропонує спрямувати корекційний вплив саме на зовнішні чинники. Зміна сімейної та шкільної атмосфери, як правило, частково або навіть повністю дозволяє зняти відхилення в поведінці та розвитку емоційної сфери дитини.
Водночас необхідно підкреслити, що найсприятливіші зовнішні суспільні умови самі не визначають процесу розвитку емоційної сфери. Вплив їх здійснюється через діяльність дитини, завдяки якій зовнішнє, суспільне стає її внутрішнім, особистим і тим спричиняється до її прогресивного психічного саморуху.
Організація діяльності, що органічно поєднана з щоденними життєвими стосунками дітей, € наступним напрямком корекційної роботи. Як відомо, в молодшому шкільному віці виникають та продовжують розвиватися різноманітні види діяльності: процесуальні та продуктивні, навчальні та трудові; ускладнюються та диференціюються форми спілкування [32].
Найбільш педагогічно доцільною, з точки зору здійснення корекційного виливу на емоційну сферу молодшого школяра, є його художньо-ігрова діяльність, оскільки саме вона мас великий адаптаційно-біологічний смисл. Він полягає в тому, що художня гра безпосередньо пов'язана з руховою координацією, зором, мовою, мисленням і вимагає узгодженої участі цих та багатьох інших компонентів психічної діяльності. Більше того, в молодшому шкільному віці саме гра сприяє формуванню мислительного асоціативно-мовного апарату, координації зору з руховими функціями. Саме у зображувальній формі дитячої гри найбільш виразно і зрозуміло виявляється дія компенсаторних механізмів. Ось чому художню гру слід розглядати як універсальний засіб оптимізації емоційного розвитку молодшого школяра.
Характеризуючи гру як кращу форму організації емоційної поведінки дитини, Л.О.Виготський зазначав, що "вона завжди пробуджує сильні та яскраві почуття і вчить дитину не лише сліпо йти за емоціями, а й погоджувати їх з умовами гри та її кінцевою метою". З огляду на це емоції, що виникають під час гри, і сюжетно-рольової зокрема, дозволяють дитині зорієнтуватися в ситуації та знайти адекватний спосіб її вирішення. Прийняття ж учнем певної ролі моделює важливі для нього стосунки і дає можливість зрозуміти свої вчинки через дії ігрових персоналів.Крім цього, найбільш розвиненими в молодшому шкільному віці є психомоторні функції. Тому, спираючись на цей факт, для корекції емоційної сфери можна пропонувати ще й послідовність ігрових психогімнастичних вправ. Адже будь-який фізичний рух в психогімнастиці поєднаний з фантазією та насичений емоційним змістом, але дозволяє дитині отримувати досвід управління своїм емоційним станом через механізм функціональної психофізичної єдності.
Використання ігрової діяльності з корекційною метою безпосередньо пов'язане з арттерапією -- методом психокорекційного впливу, побудованим на використанні мистецтва як символічної діяльності та заснованим на стимулюванні креативних (творчих) процесів. Зрозуміло, що дітям з недостатньо врівноваженою емоційною сферою необхідні додаткові можливості її компенсації. Саме такою компенсацією, зокрема, повною адаптацією, вивільнення від внутрішньої напруги та дискомфорту -- постає процес творчої діяльності. Арттерапевтичний творчий процес - це джерело нових позитивних переживань школяра, поєднаних з вивченням та реалізацією можливостей творчої експресії, що породжує нові креативні потреби та способи їх задоволення. Яким жй чином відбуваються ці зміни у психіці дитини?
Відомо, що спілкування з мистецтвом здійснює відчутний фізіологічний вилив на організм в цілому і, зокрема, на такі його функції, як пульс, дихання, артеріальний тиск, тонус судин та м'язів, моторну активність. Ці зміни фіксують не лише, кардіограми та електроенцефалограми, змінюється і настрій -- адже музика дозволяє вивільнити важкі, неприємні ефекти та навіть перевести їх у протилежний стан. Ритм, гармонія, особлива естетична Організація здійснюють свої функції через звуковий аналізатор у музиці, м'язову активність - у танці, рольове перевтілення-- у драматичній грі. Проте, кожному з видів мистецтва, більшою чи меншою мірою, властива інтенсивна, одночасна, об'єднуюча всі сили організму (особливо емоції, інтелект, мислення) напруга, що так необхідна для реконструкції конфліктної, травмуючої ситуації. Від дитини в цей момент вимагається певна робота волі, критичний аналіз естетичного матеріалу, а також фізичні зусилля. Інакше кажучи, важливими є не лише окремі механізми, а й загальний для всіх видів мистецтва принцип -- глибинний життєвий сенс художньої діяльності, що допомагає учневі краще пристосуватися до зовнішніх та внутрішніх обставин. Таким чином, саме художня творчість під час ігрової діяльності є найкращим способом реалізації внутрішніх можливо-степ щодо компенсації, досягнення та підтримання рівноваги психічного стану молодшого школяра і, зокрема, його емоційної сфери [32].У сучасній вітчизняній психології основним пояснювальним принципом генезису та розвитку психологічних новоутворень с закон інтеріоризації, що постає у вигляді законів розвитку та планомірно-поетапного формування вищих психічних функцій. Психологічним змістом інтеріоризації є перехід від зовнішніх форм до внутрішніх, здійснюваний через ряд послідовних перетворень. Організація узагальнених способів орієнтування дитини в предметній галузі та забезпечення умов інтеріоризації зовнішніх форм орієнтувальної діяльності складають найважливішу умову реалізації завдання формування основних психологічних новоутворень віку.
Так, на початку шкільного дитинства учень може гостро відчувати негативний вплив протиріч і амбівалентності свого емоційного стану та неможливість віднайти адекватні зовнішні форми вираження власних переживань, що безпосередньо пов'язані з виникненням найважливішого особистісного новоутворення -- внутрішньої позиції школяра. Вона є тим мотиваційним центром, який забезпечує спрямованість дитини на навчання, її емоційно-позитивне відношення до школи. У тих випадках, коли найважливіші потреби дитини, що відображають її внутрішню позицію, не реалізовані, учень може переживати стійкі розлади емоційної сфери -- хвилювання, тривогу, страх. Для профілактики та подолання цих симптомів у рамках психолого-педагогічної корекції пропонується комплекс комунікативних ігор та вправ, які поєднують прийоми психогімнастики, вчинкового та акторського тренінгів, а також елементи групової психотерапії. Засвоєння та інтеріоризація під час ігрових занять нових норм, правил та обмежень, що регулюють соціальні відношення, а також нових значень, способів діяльності та схем орієнтування в проблемній ситуації забезпечують корекційний ефект.
Таким чином, формування особистісної позиції молодшого школяра є невід'ємним компонентом мети психолого-педагогічної корекції його психічного розвитку [32].
Вищеподаний аналіз феномену психолого-педагогічної корекції емоційної сфери молодшого школяра та її основних телелогічних напрямків створює передумову для теоретичного обґрунтуйте ефективних форм та методичного інструментарію практичного застосування даного типу виховного впливу, з'ясування цієї проблеми є предметом наступного етапу наукових пошуків. 3. Рекомендації батьками і вихователям3.1 Основні аспекти виховання емоційної культури молодших школярівВідомо, що виховати культуру почуттів можливо лише під час різнобічної діяльності, в процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприймання навколишньої краси. Так, у педагогічній спадщині В.Сухомлинського ми ознайомилися з оригінальною методикою виховання культури почуттів, з його відомими методичними прийомами створення емоціональних ситуацій, опори у вихованні на "подорожі" у світ краси і добра, розвитку художньо-естетичної творчості, виховання почуття любові до праці,Для В.Сухомлинського було важливо, щоб людина не виросла з кригою в серці, і тому краса, мистецтво бачилися йому тією доріжкою, яка мала привести до дитячого серця.
Почуття -- складне утворення особистості. Воно -- вираження її потреб, інтересів, мотивів поведінки, сукупність ставлення людини до світу, інших людей. Тому виховання почуттів пов'язане з розвитком особистості в цілому, її загальнокультурної спрямованості.
Основний постулат психоаналітичної педагогіки -- необхідність зрозуміти кожну людину, створити досвід "корегуючого піклування", звільнити дитину від страху, що виникає на основі пережитого негативного досвіду.Вчитель, на думку представників психоаналітичної педагогіки, має звернутися до сфери почуттів, переживань дитини. Недостатність емоційного тепла в дитячому віці призводить до порушення розпитку особистості [39].Визначимо основні напрямки роботи вчителя у справі виховання емоційної культури школярів:
1. Навчити дитину емоційно правильно реагувати на той вплив, який вона сприймає в процесі навчання в школі, у виховній роботі, в сім'ї або під час спілкування з навколишніми.
2. Важливо, щоб у школярів у процесі виховання утворилася позитивна емоційна чуйність -- широко розвинуті такі спонукання і переживання, які пов'язані з власною особистістю, і які варто називати "голосом совісті", неможливістю ухилитись від обов'язку.3. Важливо, щоб в учнів розвивалося правильне співвідношення почуттів і емоцій, щоб вони виростали з гармонійно розвиненою системою емоційних відгуків.
4. Доцільно, щоб в емоційному житті дитини незначну роль відігравали такі негативні почуття, як злість, злорадство, заздрість, недоброзичливість, щоб ці переживання, якщо вони вже й виникли, швидко минали, викликаючи у дитини почуття сорому перед собою, докори совісті.
5. Важливим фактором, що характеризує емоційну культуру людини, є і її здатність цінувати і поважати почуття іншої людини, ставитися до них з увагою, а також здатність людини до "співпереживання", вміння поділитися своїми переживаннями з іншими, близькими людьми.Підкреслюючи складність формування емоційно-почуттєвої сфери, В.Сухомлинський писав, що вчити відчувати -- це найскладніше, що є у вихованні.
Організуючим початком має виступати любов до вихованця, вміння відчувати серцем іншу людину. Від педагога, його ставлення до предмета, до учнів, від його емоційного стану залежать інтелектуальні, моральні переживання школярів під час навчання. Тому серед необхідних якостей педагога як професіонала важливе місце займає досвід його переживань, пов'язаних із ставленням його до предмета, який викладає, до явищ суспільного життя, до самого процесу пізнання і вміння використати цей досвід з метою виховання.
В емоційному досвіді вчителя закладений великий потенціал виховання почуттів учнів. Його дійовість забезпечується здатністю школяра до співпереживання. К.Ушинський застерігав учителя про здатність дитини до наслідування, закликав відчувати почуття інших і пам'ятати про вплив його переживань на почуття вихованців [39].
Змусити учнів співпереживати вчитель може лише за умови активного позитивного ставлення до себе. В.Сухомлинський переконував учителів у необхідності впливати на учня як на особистість, що забезпечить цілеспрямоване формування ставлення до себе. Йому слід створити потрібне йому ставлення до нього колективу вихованців, як єдиного цілого.
Крім вказаного, учителю варто вміти "читати" емоційний стан дитини, який чітко відображений у міміці обличчя, пантоміміці, в поведінці під час різних дій, спілкуванні з іншими людьми. А. Макаренко стверджував, що потрібно вміти читати на обличчі дитини, і нічого мудрого чи містичного немає в тому, щоб таким чином впізнавати деякі ознаки душевного стану.Вчитель має аналізувати емоційне життя дитини на основі цілісної картини її поведінки й окремих емоційних проявів. Педагогові треба вміти знаходити правильні шляхи для потрібного впливу на учнів. У процесі свого спілкування з учнями цін повинен вміти "переключити" їх у випадку необхідності на інші емоційні стани й устремління, вміти так змінити ситуацію, створити такі психологічні умови, за допомогою яких із часом може змінити емоційне ставлення школяра до існуючих явищ.У формуванні емоційно-почуттєвої сфери учнів важливе місце займає і стиль взаємостосунків учителя з учнями. Встановлено, наприклад, що стани емоційного задоволення і радості частіше виникають у тих класних колективах, які очолюються вчителями, котрі дотримуються демократичних принципів у своєму спілкуванні зі школярами. Водночас стан пригніченості спостерігається у школярів частіше там, де їх вихователь -- особистість авторитарного складу, а переживання обурення і злості в учнів частіше помічається тоді, коли вихователі непослідовні у своїх стосунках з ними.
Дослідження вчених свідчать про те, що вчитель має демонструвати своє доброзичливе ставлення до дитини, організовувати ситуації, де вона могла б виявити себе з позитивного боку. Необхідно також учителю акцентувати увагу на позитивних якостях дитини, нейтралізувати дії негативного фактора в поведінці дітей [39].Необхідно виховувати також змістовий бік емоцій: не боятися труднощів, радіти успіхам і радощам навколишніх, співпереживати, засуджувати негативні вчинки, каятися з приводу власних помилок.
В.Сухомлинський писав, що дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності -- це перша заповідь виховання.
Реалізація викладених тут положень можлива за умови, коли педагог знає вікові та індивідуальні особливості учнів, особливості сформованості на даному етапі емоційно-почуттєвої сфери,3.2 Рекомендації щодо соціально-психологічної профілактики девіантної поведінки дітей молодшого шкільного вікуВиховання як цілісна система організації життєдіяльності особистості буде ефективним у досягненні мети: розвитку моралі, мотивації, характеру особистості, формуванні навичок загально прийнятної поведінки за умови підпорядкування цілей, завдань, змісту, методів виховання віковим особливостям особистісного розвитку дитини (щоб зерно було вкинуто вчасно, в підготовлений фунт, а виховний вплив був сприйнятий суб'єктом виховання адекватно, був останньому зрозумілим) [38].
Дитина як суб'єкт цілеспрямованого управління процесом розвитку особистості має посіяти "гірчичне зерно на полі своїм", а отже --перед учителем, вихователем, психологом стоїть завдання створити умови для саморозвитку, життєтворчості особистості, розкриття її творчого потенціалу, для набуття вмінь та розвитку навичок самопізнання, самокорекції особистісних рис, для активізації бажання до самовдосконалення та самореалізації.Система педагогічних, психологічних впливів на дитину з метою морального виховання, запобігання асоціальній, девіантній, деліквентній, адиктивній поведінці має передбачати, що людська психіка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (І.Павлов), а саморозвиток дитини відбувається завдяки діяльності (Г.Костюк). Діяльнісний підхід А.Леонтьєва передбачає єдність свідомості та діяльності. Таким чином, одним з найголовніших чинників психічного розвитку є вироблення в дітей навичок свідомого керування поведінкою відповідно до загальноприйнятих норм і, правил, передбачення послідовності подій, уміння будувати причинно-наслідкові зв'язки мотивів, бажань, вчинків. Систему ціннісних орієнтацій, уявлень, ідей, понять, переконань, ідеалів, заборон, дозволів дитина має засвоїти як власні цінності [38].
Вироблення нових способів поведінки -- джерело подолання внутрішніх суперечностей, суть яких полягає у відставанні досягнутого рівня опанування засобів, необхідне для засвоєння нових потреб, прагнень, які стають надто бажаними (Г.Костюк).
Емоційне благополуччя дитини безпосередньо залежить від рівноваги природного й соціального (Л.Виготський), тобто гармонійного співвідношення внутрішніх процесів розвитку й зовнішніх умов соціальної ситуації, розвитку особистості, яка позитивно впливатиме на нові якісні психологічні утворення, що відповідають певному віковому періоду, зокрема, у мотиваційно-емоційній та вольовій сферах.
У молодшому шкільному віці сформована стійка система ставлень дитини до себе, до оточуючого світу, до інших людей, формується новий рівень самосвідомості, світогляду та моралі, новий рівень свідомого самоконтролю поведінки, закладаються основи моральної позиції особистості.
Молодший шкільний вік психологи визнають сенситивним для розвитку мислення, організованості, дисципліни. Особливості психічного розвитку молодших школярів вирізняються такими новоутвореннями, як рефлексія, розвиток мови на письмі. У них формується суспільна спрямованість особистості, але наявна й суперечність між інтересами однокласників і свого "Я". Особистісний розвиток дитини визначається соціальним конформізмом, дотриманням соціальних норм, намаганням здобути схвалення, уникнути осуду, самоствердженням. Цей період сенситивний для розвитку моральності, основу якої складають почуття.Здійснюючи управління процесом розвитку дитини, передаючи соціальні цінності, виробляючи форми позитивної соціальної активності, які ґрунтуються на традиціях, звичаях, педагог, психолог створює педагогічну ситуацію для виникнення необхідних психічних станів дітей, створюючи емоційний образ уяви, будуючи емоційне передбачення, адже молодшим школярам притаманна висока емоційність [38].
Вікові особливості дітей 6-- 10 років характеризуються недостатнім рівнем абстрактного мислення, тому навчати їх способів саморегуляції варто на реальних життєвих ситуаціях, шляхом надання можливості вибору різних колізій, пошуку виходу з внутрішніх і зовнішніх конфліктів.
Заняття проводяться у 4-х класах.
Клас -- група. 1 раз на тиждень.
Заняття
Мета: 1. Сприяти:
* засвоєнню системи ціннісних орієнтацій;
* виробленню вмінь адекватно емоційно реагувати на соціальні цінності;
* виробленню внутрішніх морально-етичних переконань щодо правил поведінки та закріплення власних цінностей;
* вихованню самодисципліни, поваги;
2. Запобігти схильності учнів до крадіжок.
Хід заняття
1. Привітання, встановлення психологічного контакту з дітьми.2. Сьогодні, діти, ми поговоримо про прикрий випадок, який стався в нашій школі. Учень четвертого класу Микола (імена бажано вибирати ті, які не трапляються в класі) збирався після уроків додому. Учителька побачила, що він схвильований і щось шукає у портфелі. Зі сльозами на очах хлопчик пояснив, що мама дала йому 5 гривень для того, щоб купити хліба та цукру. Вона хворіла і їй важко було йти у магазин. Гроші зникли. Учителька попросила дітей сісти за парти і пояснила, що сталося. Однокласники зі співчуттям дивилися на Миколу. Одна тільки Неля почервоніла і опустила очі. Учителька непомітно для інших попросила дівчинку залишитися. Розмова була нелегкою. Неля зізналася, що вкрала гроші, а частину витратила на солодощі: цукерки, морозиво. Діти, як ви думаєте, що було далі?
3. Учні моделюють ситуацію навколо основних положень:
* дівчинка просила вибачення за негарний вчинок;
* їй було неприємно й гірко;
* батькам Нелі соромно за вчинок дочки;
* вони повернули гроші;
* неприємність: для учнів класу; для Миколки та його мами; для вчительки; для Нелі.
4. Обговорення проблемного запитання:
-- Чи знала Неля, що красти не можна? Чому вона так вчинила?
5. Психолог пропонує написати листа Нелі. (Щирість, емпатійність спілкування дітей та психолога виключає можливість відмови дітей виконувати цю роботу.) Подяка за листи.
6. Рухлива гра "Слухняні руки" на розвиток і розподіл уваги.Ведучий (бажаючий з учнів) показує вправи. Наприклад: звучить команда "руки -- вперед", а діти бачать у ведучого "руки -- вниз". Виконувати треба ту вправу, яку наказують, а не ту, яку показують.7. Психолог просить дітей зробити те, чого, напевно, вони не робили ніколи.
-- Цікаво? Я вірю в те, що ви впораєтеся з цим завданням, хоч воно несподіване, і, можливо, непросте. Напишіть листа самому собі! Можете написати про свої думки, висновки для себе щодо вчинку Нелі, або взагалі про те, як ви ставитеся до крадіжок, або щось з власного досвіду, які пригоди були з Вами, як Ви це пережили, або ж як із цією бідою впоралися.
8. Дякую за Вашу працю, за Ваші думки. Ви дуже розумні діти й багато чого навчили мене. Сподіваюся, що сьогоднішня наша розмова пройшла недаремно. Ми зрозуміли, що крадіжка -- це зло для всіх. Найголовніше, подолати у собі бажання красти, коли воно з'являється, "відрізати" корінчик зла, яке хоче прорости у нашому серці, пишатися собою за перемогу над злом.3.3 Засоби допомоги при шкільної дезадаптаціїБільшість родин, що мають дітей зі шкільної дезадаптацією, - це неблагополучні родини, у яких спостерігаються часто конфліктні ситуації, драми і трагедії, отже, важкі, нерозв'язні ситуації для самої дитини; у них необхідна робота соціального педагога разом із учителем, лікарем, психологом. Можливі наступні способи їхньої взаємодії:
· соціально-психологічна допомога родині;· соціально-психологічна допомога дітям;· медико-психолого-педагогічне консультування родини і дітей;· допомога в дозволі конфліктних ситуацій, пережитих дітьми;· психологічна корекція і діагностика поведінки;· проведення профілактичних заходів; розробка дійових заходів по реалізації охорони і захисту прав дитину і родини.Реалізація названих мір можлива шляхом:
· своєчасної діагностики соціально-емоційних порушень і шкільної дезадаптації;· диференціального підходу до дозволу ситуації і допомоги в її подоланні;· виявлення несприятливих факторів і впливів з боку оточення, що приводять до порушення поводження, своєчасна нейтралізація цих несприятливих дезадаптаційних впливів.Ускладнення в проведенні цієї роботи залежать від відсутності системного підходу, недостатності психолого-педагогічних знань про природу шкільної дезадаптації і порушеного поводження і шляхів його попередження. Аналіз спілкування вчителі з батьками показує, що педагог може підсилювати переживання батьків. Неправильне спілкування може привести до конфліктів, таке відношення педагога може бути спровоковане соціально негативною установкою суспільства і незнанням особливостей дітей із психічним недорозвиненням. Несприятливе відношення з боку педагога є серйозною перешкодою для адаптації дитини до нових умов, а також серйозною небезпекою для виникнення стійких відхилень у поводженні. Використання замість традиційної практики другорічництва різних варіантів індивідуального навчання (класи корекції і навчання, що компенсує, надомне навчання) відіграє важливу роль у соціальній реабілітації школярів-дезадаптантів в основному на першій ступіні їхнього навчання - у початковій школі. На наступних ступінях навчання - у підлітковому і юнацькому віці - основним шляхом надання допомоги дезадаптованим учнем із труднощами в навчанні, спілкуванні, поведінці повинний бути шлях послідовної соціальної інтеграції їхній у нормально розвивається середовище однолітків [40].У цьому процесі повинні бути взаємозалежні і скориговані інтереси учня, учителі, школи і родини. Створення в класі мікросоціуму, готового зрозуміти і прийняти проблемної дитини, не може бути здійснене без спеціально організованої допомоги і підтримки. Для їхньої організації необхідне впровадження в масові і спеціальні школи системи психолого-педагогічного і медико-соціального супроводу розвитку кожного учня з моменту початку навчання в школі, а краще - у дошкільній установі або шляхом раннього домашнього супроводу. Цей супровід припускає комплексну діагностику проблем дитини в динаміку розвитку, складання індивідуальної програми, що включає не тільки корекцію проблем що учиться, але й одночасну допомогу родині і вчителеві. В основу програми повинні бути покладена корекція психічних функцій і емоційно-особистісної сфери дитини, формування самооцінки, навичок адекватного спілкування з однолітками і дорослими в навколишньому соціумі.
ВисновокВ умовах навчальної, трудової, ігрової діяльності змінюється загальний характер емоцій.
Протягом молодшого шкільного віку, як правило, спостерігається збільшення стриманості й усвідомленості в прояві емоцій, підвищення стійкості емоційних станів. Сприйняття, розуміння почуттів зв'язані з підтримкою дорослими й однолітками у вираженні почуттів. Доброзичливий стиль спілкування передається й учневі.
У цілому загальний настрій молодшого школяра звичайно життєрадісне, бадьоре, світле. Життєрадісність і безпосередність учнів дає можливість учителеві швидко виявити індивідуальні особливості почуттів і відповідно на них реагувати. Емоційно стабільні учні зазвичай позитивно відносяться до навчання, тоді як при негативному відношенні в дітей спостерігаються тривожність, нестриманість, підвищена чутливість. З їх сторони можливі афективні стани, що виявляються в грубості, запальності, емоційній нестійкості.
Якщо в початкових класах спостерігаються часта нестриманість почуттів імпульсивність то з віком це поступово проходить. Усе більш усвідомленими стають почуття: моральні, інтелектуальні, естетичні.
В своїй роботі ми пропонуємо використати для експерименту тест „визначення рівні тривожності учні".Формування особистісної позиції молодшого школяра є невід'ємним компонентом мети психолого-педагогічної корекції його психічного розвитку. Наведений в роботі аналіз феномену психолого-педагогічної корекції емоційної сфери молодшого школяра та її основних телелогічних напрямків створює передумову для теоретичного обґрунтуйте ефективних форм та методичного інструментарію практичного застосування даного типу виховного впливу.
Література1. Андрушенко Т.Ю. Психологические условия формирования самооценки в младшем школьном возрасте // Вопросы психологии. 1978. №4.2. Анкудинова Н.Е. Об особенностях оценки и самооценки учащихся 1 -- 4 классов в учебной деятельности // Вопросы психологии. 1978. №4.3. Бабич Н.И. Особенности первого впечатления о другом человеке у младших школьников // Вопросы психологии. 1990. № 2.4. Березовик Н.А., Коломенский Я.Л. Учитель и детский коллектив. Минск, 1980.5. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1993.6. Вартанян Г. А., Петров Э. С. Эмоции и поведение. - Л., 1989.7. Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений. - М., 1976.8. Власова И.Н. Изучение особенностей доминирования мотивов у детей младшего школьного возраста // Вопросы психологии. 1977. № 1.9. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. М., 1979.10. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо и др. М., 1984.11. Давыдов ВЖ, Слободчиков В.Й., Цукерман Г.А. Младший школьник как субъект учебной деятельности// Вопросы психологии. 1992. № 3-412. Дубровина И.В. О единстве обучения и воспитания младших школьников // Вопросы психологии. 19;78. №6.13. Дусавицкий А.К., Портная Е.А. Об особенностях развития учения младших школьников// Психологические проблемы учебной деятельности школьника / Под. ред. В.В. Давыдова. М., 1977.14. Дусавицкий А.К., Репкин В.В. Исследование развития познавательных интересов младших школьников в разных условиях обучения//Вопросы психологии. 1975. № 3.15. Додонов Б. И. В мире эмоций. - К.: Политиздат Украины, 1987.16. Егошина Е.В. Методика исследования мотивов учения // Начальная школа. 1995. № 6.17. Загальна психологія / За ред. С. Д.Максименка. - К.: Форум, 2000.18. Изард К. Э. Эмоции человека. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.19. Кисловская В.Р. К вопросу об эмоциональном отношении школьника к коллективу //Вопросы психологии. 1971. № 1.20. Коломенский Я.Л., Жизневский Б.П. Социально психологический анализ конфликтов между детьми в игровой деятельности // Вопросы психологии. 1990. № 2.21. Кондратьева И. И. Планирование своей деятельности младшим школьником // Вопросы психологии. 1990. № 4.22. Кулагина И.Ю. Возрастная психология. Развитие ребенка от рождения до 17 лет. М., 1996.23. Люблинская А.А. Детская психология. М., 1971.24. Макаренко Ю. А. Системная организация эмоционального поведения. -М., 1980.25. Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. М., 1983.26. Нежнова Т.А., Филиппов Е.В. Исследования эмоционального отношения к школе и учителю у детей 6--7 лет // Новые исследования в психологии. 1983. № 2.27. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.28. Общая психология / Под ред. С.Д.Максименко. - М.: Рефл-бук К.: Ваклер, 1999.29. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.30. Ольшанникова А. Э. Эмоции и воспитание. - М., 1983.31. Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка - К.: НПЦ "Перспектива", 1998.32. Палій Н. Психолого-педагогічна корекція як різновид виховного впливу на емоційну сферу молодшого школяра. // Директор школи, 1999. - № 9. - С.4.33. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.34. Психология эмоций: Тексты. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.35. Сапожников Л.С. Некоторые особенности нравственной регуляции поведения младших школьников // Вопросы психологии. 1990. №4.36. Семиченко В. А. Психические состояния. - К.: Магистр-5, 1998.37. Талызина Н.Ф. Формирование познавательной деятельности младших школьников. М., 1988.38. Швець Г. Дивіантна поведінка дітей молодшого шкільного віку. // Психолог. - 2004. - № 23 - 24. - С. 24 - 26.39. Шевчук Т. Виховання емоційної культури молодших школярів.// Початкова школа. - 1993. - № 3. - С.5 - 6.40. Шипицына Л. Социально-эмоциональные нарушения у школьников: причины, средства и помощи. // Народное образование. 1998. - № 9/10. - С. 190 - 193.41. Якобсон П. М. Психология чувств. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.
