Говорячи про необхідність розгортання досліджень в області освіти, хочеться звернути увагу на те, що стосовно до організаційно-методичних питань можливості проведення досліджень були і раніше; задача ж створення загальної теорії утворення чітко сформувалася лише в останні роки. Колись для такої постановки проблеми просто не було об'єктивних передумов. Тільки зараз стало повною мірою ясно, що діяльність школи вищої освіти розвертається в рамках не єдиної, а багатьох моделей. Така множинність випливає з неоднорідності задач, розв'язуваних школами, регіональних особливостей і т.д. Вона - наслідок множинності функцій, реалізованих школами, складності самого навчального процесу, різноманіття прийнятих форм, методів і засобів навчання.
В умовах високих темпів розвитку суспільства традиційні форми і методи прогнозування утворення вже "не працюють". Потрібно перехід до більш обґрунтованого опису закономірностей функціонування шкільної освіти. При цьому можна виділити принаймні три групи проблем, що представляють особливий інтерес.
Перша група проблем торкається проблематики власне теоретичних основ освіти школи, як часткового механізму відтворення і розвитку культури суспільства. У рамках цього напрямку увага може бути сконцентроване на вивченні змін у способах функціонування суспільства й особистості, найбільш важливих елементах життєдіяльності і людини, і фахівця, що повинні змістовно забезпечуватися системою загальної і фахової освіти. Логіка включення цих елементів у систему освіти означає не що інше, як розширення числа її функцій.
Друга група стосується розробки проблем власне сучасної науки про навчання і виховання, історично обумовленої у своїх категоріях і закономірностях. З цим напрямком зв'язаний пошук оптимальної моделі навчального процесу, що відповідає тим способам діяльності, що виявляються в сфері дії інституту утворення, їхнього співвідношення з реально функціонуючими в житті. Сюди відносяться і роботи в області прикладної теорії навчання, якими, на наш погляд, може виступити технологія навчання.
І нарешті, третя група проблем зв'язана зі створенням системи гарантованих умов для пошукових робіт у вищій школі, зокрема пріоритетних пільг для їхніх виконавців, заходів, що забезпечують поширення і впровадження в повсякденну практику отриманих результатів.
1.3 Аналіз змісту підготовки вчителя трудового навчання на ІПФ
Розширення функцій вчителя в сучасному суспільстві, ускладнення задач і змісту українського виховання молоді обумовлюють підвищення вимог до особистості вчителя. Учитель сьогодні повинний володіти найсучаснішою освітою, високим рівнем інтелектуального, морального і фізичного розвитку, глибоким знанням дітей. Від нього потрібно високий професіоналізм у роботі, соціальна активність, свідоме і творче відношення до своєї праці, уміння співробітничати з учнями. Найважливішими рисами професійного вигляду вчителя, відзначено в Основних напрямках перебудови вищої і середньої фахової освіти в країні, повинна бути ідейна і моральна чистота, вимоглива доброта, щиросердечна щедрість, любов до дітей.
Підготовка такого вчителя є завданням вищих педагогічних навчальних закладів.
Професійна підготовка педагогічних кадрів у системі вищої освіти складає органічну частину розвитку суспільства, найважливіша ланка загальної системи освіти і виховання. Вона є важливим чинником підвищення рівня виробництва, науки і культури, прискорення їхнього розвитку, забезпечує розширене відтворення матеріально-технічної і духовної бази суспільства.
Вимоги суспільства до діяльності працівників народного господарства, науки і культури, особливості та перспективи розвитку виробництва в умовах соціально-економічного прогресу і науково-технічної, технологічної революції обумовлюють ускладнення вимог до професійної підготовки кадрів. Сучасне суспільство потребує не "вузьких" фахівців -- носіїв окремих виробничих функцій, а у всебічно розвитих соціально активних людях, що мають фундаментальне наукове утворення, багату внутрішню культуру, високоморальних.
Це в однаковій мірі відноситься і до підготовки педагогічних кадрів. В умовах перебудови загальноосвітньої і професійної школи і перебудови вищого педагогічного утворення до системи підготовки вчительських кадрів постає ряд нових, більш складних вимог. Це, по-перше, необхідність глибокого відображення особливостей соціально-економічного і духовного розвитку країни, досягнень науково-технічного прогресу, педагогічної науки і шкільної практики, по-друге, посилення спрямованості на інтеграцію утворення, науки і виробництва, тісний зв'язок навчального процесу у вищій педагогічній школі з наукою і виробництвом, сполучення вивчення теорії з практичною діяльністю, по-третє, це орієнтація на особистість, на формування всебічно і гармонічно розвитий особистості вчителя.
Професійно-педагогічна підготовка повинна забезпечити функціонування вчителя як суб'єкта педагогічної праці. Модель діяльності й особистості вчителя представлена в професіограмі. Вона відбиває його основні функції, вимоги до вчителя сучасної соціалістичної школи, коло теоретичних знань, перелік педагогічних умінь і навичок, інтегративні професійно-особистісні якості. Вона, отже, моделює результат, що повинен бути досягнутий у процесі навчання і виховання у вузі і самостійній педагогічній діяльності.
Серцевиною процесу всебічного розвитку особистості фахівців є їхнє ідеологічне виховання, методологічна підготовка, що сприяє формуванню в них світогляду, ідейної переконаності, розвитку діалектичного мислення учитель повинен мати гарне знання основ дидактичного навчання, знати основні тенденції і напрямки соціально-економічного і політичного розвитку суспільства, орієнтуватися в міжнародних подіях, бути переконаним патріотом і інтернаціоналістом, займати активну життєву позицію, бути гідним представником загальнонародної соціалістичної інтелігенції. Він повинний мати глибоку теоретичну і практичну підготовку, знати основи педагогіки, психології і методики в обсязі, необхідному для рішення практичних навчально-виховних задач, безупинно розширювати суспільно-політичний кругозір і удосконалювати педагогічну майстерність, володіти методами взаємодії з студентськими, педагогічними, виробничими колективами, навичками політико-виховної роботи серед робітників, бути високо культурним, глибоко моральною людиною.
У зв'язку з інтенсифікацією виробництва, упровадженням нової техніки, збільшенням значення ролі людської індивідуальності в сфері економіки, культури, екології незмірно зростає роль зміцнення державної, трудової і виконавської дисципліни на кожній ділянці виробництва, у всіх сферах керування, підвищення організованості і діловитості в роботі.
У цих умовах підсилюється роль формування в кожного вчителя цивільної відповідальності за якість навчання і виховання підростаючого покоління, почуття боргу. Підвищується значимість підготовки педагогічних кадрів до організаційно-управлінської діяльності, формування їх як вмілих організаторів і керівників колективу, що вміють направляти міжособистісні відносини дітей, створювати і підтримувати позитивний мікроклімат у педагогічному колективі.
Століття науково-технічної революції характеризується небувалим ростом наукової інформації, генералізацією знань, посиленням інтеграції й одночасно диференціації наук. Сьогодні від педагога потрібно глибоке засвоєння ведучих ідей, концепцій, основних законів, понять, що характеризують сучасний стан ряду наукових галузей. Він повинен володіти високорозвиненим аналітичним мисленням, інтелектуальними уміннями і навичками, високим творчим потенціалом. Швидке старіння і відновлення наукових знань, техніки і технології в умовах сучасної науково-технічної революції ставить задачу формування у фахівців уміння постійно поповнювати й обновляти знання, підвищувати свою професійну кваліфікацію.
Професійна підготовка вчителя повинна стати складовою частиною цієї системи і сприяти формуванню уміння самостійно учитися. Повинно стати непорушним правилом, щоб кожен учитель визначену частину часу протягом дня, тижня, місяця і року присвячував підвищенню кваліфікації, оволодінню сучасними досягненнями науки, техніки, культури і передового досвіду.
Особливе значення в підготовці педагогічних кадрів у сучасних умовах здобуває сполучення фундаментального утворення і глибокого засвоєння наукових основ професійної діяльності з практичним оволодінням нею, з формуванням практичних умінь і навичок.
Високий професіоналізм учителя в обраній сфері праці в сполученні з його активною діяльністю в різних областях духовного і громадського життя, з одного боку, сприяє всебічному розвитку фахівця, а з іншого боку -- допомагає ефективніше працювати за спеціальністю, підвищити якість професійної діяльності.
Всебічний розвиток особистості вчителя є, отже, метою, основою й умовою ефективності його професійної підготовки, і в той же час оптимальна реалізація задач професійної підготовки сприяє всебічному розвитку особистості вчителя.
Важливою вимогою до професійної підготовки вчителя є розвиток його творчих здібностей, виховання непримиренності до формалізму, застійності форм навчання і виховання дітей. Одним з основних способів розвитку аналітичного і творчого мислення повинна стати неодмінна участь студентів у наукових дослідженнях, реальних проектних і конструкторсько-технологічних розробках. Участь майбутніх вчителів у науково-дослідній роботі з педагогічних дисциплін сприяє розвитку в них творчого підходу до педагогічної діяльності, стимулює пошук ефективних способів і прийомів навчання і виховання.
Таким чином, корінні зміни в соціально-економічному і духовному розвитку українського суспільства на сучасному етапі, ускладнення задач національного виховання в період перебудови обумовили підвищення вимог до вчителя і його підготовці.
Удосконалювання професійної підготовки педагогічних кадрів виступає як засіб і ціль соціально-економічного і духовного прогресу суспільства.
2. Організація та здійснення дидактичного процесу на ІПФ в контексті сучасних педагогічних технологій
2.1 Розвиток навчання як важлива умова інтенсифікації дидактичного процесу у вищій школі (проблемне навчання)
Освіта... Якою воно повинна стати, для того щоб повною мірою виправдати надії покладені на нього і кожну окрему людину, суспільством і державою? Які кроки потрібно почати, щоб усі ці надії - або, принаймні, більшість з них - виправдалися?
З останнім питанням сьогодні доводиться зіштовхуватися особливо часто. Точно так само, як із серією звинувачень на адресу вищої школи, що стосуються витрат прийнятих норм функціонування системи освіти, адміністративно-бюрократичних методів керівництва вищими навчальними закладами, навіть відомою професійною некомпетентністю органів, що здійснюють це керівництво.
Навчання складається, як відомо, з чотирьох складових:
1) навчальної інформації, тобто змісту утворення;
2) викладання, тобто діяльності навчальних;
3) навчання, тобто діяльності тих, яких навчають;
4) матеріальних засобів передачі навчальної інформації і контролю результатів навчання.
Перша складова відповідає на запитання що вчити?, три інших -- як вчити?
Особлива увага насамперед на першу складову. Вона складається зі знань про навколишній світ, умінь, навичок, досвіду творчої діяльності і спрямованого відношення до дійсності. Але обсяг наших знань про навколишній світ постійно росте і, що істотно, росте темпами, що збільшуються.
Для того щоб у сучасних умовах передавати тим, якого навчають, усі необхідного знання про світ, є два шляхи: а) збільшувати тривалість навчання; б) інтенсифікувати навчання.
Цілком очевидно, що перший шлях неприйнятний. Це справедливо хоча б тому, що рано чи пізно він приведе у безвихідь. Частково на це ми звертали увагу в пункті 1.1. Отже, залишається тільки другий шлях -- інтенсифікація процесу навчання, що припускає реалізацію принципу: у менший термін -- більше знань, умінь, навичок, досвіду творчої діяльності.
Незважаючи на деякі розходження точок зору фахівців у зазначених галузях, є визначена погодженість у відношенні факторів, розглянутих у якості вирішальних для успішного оволодіння новими знаннями й уміннями. Правильний облік цих факторів підвищує ефективність навчання. Ігнорування їх чи неправильне використання, навпаки, гальмує чи навчання знижує його ефективність.
Задача інтенсифікації навчального процесу може бути вирішена в сучасних умовах тільки за рахунок активного використання продуктивних методів навчання.
Необхідно мати на увазі, що зазначений вище розподіл методів навчання досить відносний: на практиці перераховані методи звичайно реалізуються в різних сполученнях один з одним, а іноді навіть і паралельно.
Справді, адже без використання пояснювально-ілюстративного методу не може початися навчання принципово нове для того, кого навчають. Без застосування репродуктивного методу не можуть бути набуті навички й уміння. Навіть тоді, коли знайомий спосіб дії включений у рішення творчої задачі, його здійснення являє собою репродукцію усередині дослідницького методу. Але не можна представити сучасне навчання без використання елементів евристики (частково-пошукової діяльності) і елементів наукового дослідження.
Прикладом комплексного використання зазначених вище методів навчання служить проблемний підхід до процесу "викладання - навчання". При такому підході відбувається як засвоєння готової інформації, так і одержання нових знань за рахунок застосування елементів творчої діяльності при рішенні протиріч, створюваних (чи виникаючих) у проблемних ситуаціях.
Нарешті, до числа прийомів навчання відносяться: робота з підручниками, вивчення першоджерел, доказу, диспути, рішення задач, виконання лабораторних експериментів і т.д.
Запорукою успіху в активізації навчання є така організація навчання, при якій форми, засоби, методи і прийоми постійно чергуються, переміняючи один одного, причому перевага віддається нетрадиційним компонентам.
Стадію "Розуміння" можна вважати кульмінацією уніфікованої моделі процесу навчання. Це найбільш уразлива, сама тендітна стадія моделі. Адже вона безпосередньо зв'язана з мозковою діяльністю тих, кого навчають, і менш всього підвладна впливу ззовні.
Говорячи про стадію "Контроль і оцінка", варто пам'ятати, що чітка постановка обліку успішності студентів є однією з обов'язкових умов стимулювання пізнавальної активності студентів. Особливо зростає значимість цієї стадії, коли число лекційних занять скорочується і збільшується частка самостійної діяльності студентів по отриманню нових знань, умінь і навичок.
Стадія "Повторення" призначена для закріплення отриманих знань і умінь, доведення їх до рівня навичок і досвіду творчої діяльності. Цій же меті, але на більш високому рівні, служить стадія "Узагальнення". Ретроспективний аналіз, використання аналогій, робота з опорними конспектами - от деякі зі шляхів активізації навчання на цих двох стадіях.
2.2 У пошуку оптимальної (уніфікованої) дидактичної моделі
Варіанти уніфікованих моделей взаємодії основних складових процесу навчання запропоновані в роботах деяких фахівців. Модель складається із шести основних стадій (фаз) придбання знань, умінь, навичок і досвіду творчої діяльності. До числа цих стадій відносяться; мотивація, організація, розуміння, контроль і оцінка, повторення, узагальнення. Сьомий компонент моделі -- порція навчального матеріалу, що підлягає вивченню. Це може бути поняття, дія, явище і т.п.
Модель припускає, що прогрес, що досягається при навчанні, забезпечується проходженням через усі стадії, що мають тимчасові і функціональні рамки, однак узяті разом вони утворять динамічне ціле. Істотно; що при навчанні всі стадії реалізуються у визначеній послідовності. Істотно також і те, що цей процес циклічний.
У моделі можна виділити цикли, що включають усі шість стадій, і цикли, що включають меншу кількість стадій. Повторення циклів містить переробку інформації на різних рівнях і з різних точок зору, нагадуючи рух по спіралі, що має великі і малі кільця. Сукупність стадій, включених у процес "викладання -- навчання", можна порівняти також зі стрічкою Мебіуса, що не має ні початку, ні кінця.
Почнемо розгляд моделі зі стадії "Мотивація" (від фр. motif -- спонукальна причина).
На успішність навчання великий вплив роблять інтереси, мотиви, ціннісні установки і потреби індивіда, його навички по переробці інформації, отримані раніше знання, уміння, навички, а також загальноосвітній рівень. Той, кого навчають, повинен мати бажання чи учитися усвідомлювати необхідність цього. Навчальний процес по своїй природі цілеспрямований, хоча і не виключає елементів випадковості.
Розуміння цілей і очікуваних результатів у значній мірі полегшує сприйняття нової навчальної інформації. Усвідомлення цього тим, кого навчають, і веде до однієї зі стадій пізнавального процесу, що називається мотивацією.
"Мотивація", "мотиви", "емоції", "прагнення" - усі ці терміни мають у своїй основі те саме значення. Будь-які зміни в зовнішній і внутрішній ситуації індивіда народжують конфлікт (протиріччя) між тим, що було, і тим, що є. Коли цей конфлікт у наявності, індивід прагне зайняти стан динамічної рівноваги, відновити баланс тим часом, що він сприймає, цінує те, що він знає, робить.
Мислення того, кого навчають, мотивовано, якщо він випробовує протиріччя типу:
а) що йому необхідно, і тим, що він може одержати;
б) що він уже робив, і тим, що він може зробити;
в) що він собою представляє, і тим, ким він може стати;
г) що собою представляють інші, що вони зробили, і тим, ким вони могли б стати і що могли б зробити;
д) що він думає з приводу обговорюваної порції навчального матеріалу, і тим, що думають з цього приводу його колеги.
До числа форм навчання відносяться: лекції, практичні, лабораторні, семінарські заняття, курсове і дипломне проектування, консультації, самостійна робота і т.п. В даний час однієї з основних форм навчання вважається самостійна робота.
До числа засобів навчання відносяться підручники, навчальні й учбово-наочні посібники, лабораторне устаткування, технічні засоби пред'явлення інформації і контролю знань, засобу обчислювальної техніки, автоматизовані навчальні системи.
Розрізняють чотири основних методи навчання:
1) пояснювально-ілюстративний,
2) репродуктивний,
