Сутність опосередкованого шляху керівництва руховою діяльністю учнів полягає в тому, що „дітям пропонують різні завдання в такій по-слідовності, яка б забезпечувала відпрацювання кожної конкретної операції -- складової того чи іншого прийому діяльності” [46]. Звідси випливає, що непрямий спосіб керівництва діяльністю школярів здійсню-ється через методи та зміст навчання і спонукає учнів до самостійного виявлення функцій і структури рухових дій у загальному змісті фізичної діяльності. Керівництво фізичною діяльністю при цьому здійснюється за допомогою спеціальних завдань. Вони поступово ускладнюються, але водночас виконання попереднього полегшує роботу на наступним завданням.
Фізичний розвиток дитини, стан її здоров'я, рухова підготовленість залежать від тих умов, у яких вона живе, та запропонованого загального режиму, невід'ємною частиною якого є руховий режим. До його змісту входить комплекс організаційних форм фізичної культури (заняття, ранкова гімнастика, фізкультхвилинки), який використовується в педаго-гічному процесі початкової школи, та самостійна рухова діяльність дітей.
Дитині властива потреба у рухах. У ранньому віці вона відбувається у зв'язку з предметною діяльністю, а пізніше реалізується в різноманітних іграх, виконанні фізичних вправ та посильній праці.
Самостійна рухова активність займає у дітей незначну кількість часу від загальної їх діяльності протягом перебування у початковій школі. Проте вона менш за все стомлює дітей з усіх форм рухової діяльності. Як відмічають К.Д.Губерт та М.Г.Рисс, „жодна з усіх форм рухової активності (організовані ігри, зарядка, гімнастика) і навіть всі вони разом не покривають цю потребу так повно, як самостійна діяльність, за умови, звичайно, відповідних обставин” [53, 47].
На підвищення рухової активності дітей у самостійних іграх та вправах сприяє правильне розміщення обладнання, іграшок та посібників, новизна ігрового матеріалу, достатня площа для ігор. Бажано, щоб у дітей був доступ до гімнастичної стінки (кілька прольотів), драбинки, гімнастичної лави, кубів, м'ячів, обручів, різних іграшок, які стимулюють різноманітну рухову діяльність дітей. Вони розміщуються з таким розрахунком, щоб сприяти виникненню рухової творчості учнів, закріплення в них набутих вмінь та навичок.
Керівництво самостійною руховою діяльністю передбачає постійне спостереження вчителя за дітьми і своєчасне переключення їх на інший вид діяльності. Необхідно спонукати дітей робити самим все те, що їм під силу, привчати їх до правильного виконання рухів у побутовій діяльності, під час ігор та на прогулянці. Враховуючи швидку стомлюваність учнів на уроках від одноманітних рухів та поз, їх невміння доцільно регулювати свою діяльність, необхідно слідкувати за зміною рухів у чергуванні з короткочасним відпочинком [74, 23].
Починаючи з першого класу, викликати рухову активність у дітей допомагає створення сприятливих оточуючих умов. Якщо на майданчику є цікаві рухові іграшки, дрібний фізкультурний інвентар (м'ячі, обручі, скакалки та ін.,) та встановлені відповідні прилади, все це стимулює активність дітей і викликає бажання застосувати ці посібники в іграх та фізичних вправах. У спеціальній кімнаті (за можливістю) обладнують фізкультурний куточок, у якому встановлюють дитячі тренажери, драбинку, канат або шест. Вони дають можливість закріплювати вміння та навички у лазінні, рівновазі, розвивати фізичні якості (спритність, силу, витривалість, гнучкість та ін.) [70, 186].
Підвищення рухової активності дітей досягається перш за все заохоченням їх до індивідуальних ігор з м'ячами, іграшками, а також підвищення рухливості дітей у сюжетно-рольових іграх. Однак саме суттєве значення для створення повноцінного рухового режиму мають рухливі ігри, що організуються вчителем, та різноманітні самостійні ігри, а також вправи та ігри спортивного характеру, які виконуються дітьми під час прогулянок і в процесі позакласної і позашкільної роботи.
Успішна організація самостійної рухової діяльності дітей залежить від їх фізичної підготовленості та наявного рухового досвіду. Тому, під час прогулянок її доцільно спрямовувати на удосконалення рухів та повторення ігор, які вже знайомі дітям. Підвищенню рухової активності під час ігор сприяє і спілкування дітей. Ігри, у яких вони беруть участь всім класом, більш тривалі та рухливі, ніж індивідуальні ігри.
Основні умови підвищення рухової активності дітей в іграх (за думкою В.М.Смолевського) наступні:
правильний підбір ігрового матеріалу, зручне їх розміщення для ігор, новизна ігрового матеріалу;
своєчасна допомога дитині у виборі обладнання, сюжету та змісту гри, особливо при переході від одного режимного моменту до іншого;
збагачення рухових павичок дітей у процесі гри з різними іграшками та предметами;
організація активного спілкування дітей в іграх [67, 5].
Позакласна і позашкільна робота -- найбільш сприятливий час для проведення різноманітних фізичних вправ та рухливих ігор. Засоби фізичного виховання підбираються з врахуванням періоду року та погодних умов; раціональної використання обладнання та фізкультурного інвентарю на майданчику активізації самостійності дітей, створення у них позитивних емоцій, стимулювання індивідуальних можливостей кожної дитини [15, 62].
Протягом дня доцільно проводити 4-5 рухливих ігор, на початку осені та наприкінці весни -- 5-6. Одна з них планується на майданчику вранці під час ранкового огляду дітей. В основному, це гра середньої рухливості, яка була раніше розучена з дітьми. У цей час також можна запропонувати окремим дітям повправлятися з м'ячем, пострибати зі скакалкою. Слід заохочувати тих дітей, що проявляють самостійність, за власною ініціативою повторити вправи, які їм до вподоби. Загальна тривалість виконання вправ та участі в іграх під час прийому для дітей різного віку - від 15 до 20 хвилин.
Кожний тиждень з дітьми розучують одну рухливу гру, яка повторюється протягом місяця чотири-шість разів у залежності від складності її змісту. Крім того, кожний місяць проводиться по 8-10 рухливих ігор, які були розучені раніше. Зі старшими дітьми слід частіше проводити ігри спортивного характеру та естафети. Крім рухливих ігор, необхідно широко застосовувати різноманітні вправи в основних рухах: біг у різному темпі, стрибки, метання предметів у ціль та па дальність, лазіння по гімнастичній стінці, вправи з рівноваги та ін.
При розподілі ігор та фізичних вправ протягом дня слід враховувати співвідношення програмного матеріалу, який планується на занятті з фізичної культури (як в залі, так і на майданчику), з щоденними вправами та іграми, які виконуються дітьми під час ранкової та вечірньої прогулянок. Застосовуючи ці засоби, враховують період року та погодні умови. У теплий період (травень та вересень) реальні для виконання практично всі основні рухи, а також ігри де переважає біг та метання, ігри-естафети [22].
Восени та ранньою весною вводять різноманітні вправи з рівноваги, з м'ячами, обручами, скакалками. Їх можна організовувати у непогожу погоду і вдома - на веранді або під навісом. Взимку планують ходьбу по колоді, снігових валах, метання в ціль та ін., катання на санчатах, лижах та ковзанах. У будь-яку пору року під час прогулянок широко застосовуються рухливі ігри.
Якщо дозволяють погодні умови, з метою закріплення та удосконалення навичок в основних рухах, розвитку спритності та швидкості, починаючи з середньою групою, дітям пропонують виконання вправ у певній послідовності використовуючи полосу «перешкод» (колода, дуги, обруч для пролізання, ходьба по закопаним у землю автомобільними покришками та ін.). Оскільки вказані вправи вже вивчалися з дітьми під час занять, то виконання їх на полосі перешкод не викликає особливих ускладнень у дітей [33].
Значне місце на прогулянці відводиться вправам спортивного характеру, які планують у залежності від періоду року (взимку -- катання на санчатах, ковзання на льодових доріжках; ходьба на лижах; весною та влітку - катання на велосипеді або самокаті, роликових ковзанах). Регу-лярно впроваджуючи їх під час позакласної і позашкільної роботи, можна істотно активізувати рухову діяльність дітей, особливо в несприятливих погодних умовах (низька температура, сніг).
Поряд із вправами спортивного характеру дітям пропонують ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс, хокей з м'ячем (у теплий період року) та хокей з шайбою без ковзанів (взимку). Навчання вправ спортивного характеру та елементів більшості спортивних ігор проводиться під час занять з фізичної культури, а закріплюються вони в процесі прогулянок [29].
Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивні фізичні вправи з менш рухливими. Наприклад, якщо діти вправлялися у метанні торбинок з піском у ціль або прокочували м'яч одне одному, їм після цієї вправи пропонують гру з бігом „У ведмедя у бору” або „Знайди собі пару”. Епізодично допускається застосування одного й того ж руху під час вправлення на якому-небудь приладі та в рухливій грі. Інші діти виконують кидки великого м'яча у баскетбольний кошик, а потім вчитель розподіляє їх на 3-4 команди і пропонує позмагатися у грі „Закинь м'яч у кошик” [51, 43].
При проведенні ігор та вправ слід застосовувати різні способи організації дітей. Так, рухливі ігри вчитель проводить зі всією групою. Кожна гра повторюється 3-5 разів. У вправах спортивного характеру беруть участь також всі діти. У деяких іграх (городки, настільний теніс, серсо) та вправах (катання на велосипеді, стрибки зі скакалкою та ін.) беруть участь декілька дітей, які мають бажання повправлятися у них.
Намагаючись збагатити позакласну і позашкільну роботу рухливими іграми та фізичними вправами, треба пам'ятати, що рухову активність дітей наприкінці її слід знижувати. Тому незалежно від змісту роботи, за 10-15 хв. до закінчення рухливість дітей обмежується. Цим забезпечується спокійний перехід їх спокійної діяльності.
Необхідно доцільно розподіляти рухову активність дітей протягом перебування їх у школі. Особливої уваги потребує група продовженого дня, коли часто проводяться малорухливі та спокійні види діяльності. Тоді слід застосувати більш динамічні засоби фізичної культури (основні рухи, вправи спортивного характеру, ігри, естафети) [43, 159].
В керівництві рухової діяльності дітей під час позакласної і поза-шкільної роботи (за рекомендацією М.О.Рупової) можна виділити два етапи. Спочатку вчитель виясняє у дитини інтереси до ігор та вправ, взаємо-відношення з однолітками, виявляє її рухову підготовленість. Для розвитку самостійної діяльності дітей створюються необхідні умови: своєчасна допомога кожній дитині у виборі гри та вправ, фізкультурних посібників. На цьому етапі застосовуються такі методи та прийоми: спільне виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснення та показ більш складних елементів рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами.
На другому етапі здійснюється більш інтенсивний вплив вчителя на рухову активність дітей. Малорухливі діти залучаються до діяльності, яка сприяє в них розвитку інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовують на вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), вони стимулюють їх від занадто рухливості і сприяють формуванню уваги та стриманості. Індивідуальний підхід до дітей різного віку повинен застосовуватися з врахуванням інтересу дитини до ігор та різних видів фізичних вправ [65, 44].
Вчителю потрібно добре знати стан здоров'я, фізичний розвиток, рухову підготовленість, особливості поведінки та інші показники індивіду-ального розвитку дитини. У процесі самостійної рухової діяльності діти, в основному, самі регулюють фізичне навантаження, змінюючи більш інтенсивні рухи менш інтенсивними і при необхідності роблять паузи. Однак слід спостерігати за станом самопочуття дітей, здійснюючи індивідуальне керівництво їх діяльністю.
Індивідуальна робота повинна також спрямовуватися на активізацію малорухливих дітей, покращення фізичної та рухової підготовленості більш слабких учнів. Враховуючи індивідуальні особливості дітей, вчитель одним з них надає допомогу у виконанні вправ, а іншим нагадує, як їх робити, підбадьорює та оцінює рухові дії. Деяким дітям пропонує відпочити, попереджуючи їх втому та занадто велике перегрівання від рухової діяльності [61].
Особливого підходу потребують діти, рухова активність яких обмежується після перенесених хвороб. Слід порадитися з лікарем, які вправи їм можна виконувати і яких іграх брати активну участь. Поступово цим дітям пропонують більш інтенсивні рухи та динамічні ігри.
Треба слідкувати, щоб діти частіше вправлялися у тих способах виконання рухів, якими вони володіють гірше. Підтримувати бажання дитини допомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправою. Наприклад, стрибки зі скакалкою, кидки баскетбольного м'яча в кошик.
Таким чином, самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей формується почуття колекти-візму, виховується товариськість, доброзичливість до своїх товаришів, впевненість у своїх силах.
2.3 Підсумки результатів дослідження
З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели експериментальне дослідження особливостей самостійної фізичної діяль-ності молодших школярів у позашкільній і позакласній роботі з фізичного виховання. Практичному проведенню експерименту передував теоретич-ний етап (2007/08 н. р.), у процесі якого була визначена сфера дослід-ження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем використання різновидів самостійних робіт з фізичного виховання у 3-х класах, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.
Практичний етап (2008/09 н. р.) був пов'язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв'язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з'ясовувалися подальші перспективи формування самостійної фізичної діяльності молодших школярів у позашкільній і позакласній роботі з фізичного виховання.
Експериментальне дослідження проводилось у три етапи.
На констатуючому етапі проводилось анкетування вчителів, опитування учнів, вимірювання рівнів сформованості мотивів і навичок самостійних занять фізичними вправами у молодших школярів та їх порівняння в контрольному та експериментальному класах, формулю-валися завдання для реалізації поставленої мети.
Під час формуючого етапу експерименту визначались способи керівництва самостійною фізичною діяльністю учнів у процесі позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, проводилось експеримен-тальне дослідження на базі..................................... ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів....... району.................. області.
На підсумковому етапі узагальнювалися результати експерименталь-ного дослідження, проводилося опитування учнів, здійснювався кількісний та якісний аналіз результатів дослідження, формулювалися висновки.
Формуючим експериментом було охоплено 22 учні 3-го класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 26 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою фізичного виховання.
Розробка експериментальної методики ґрунтувалась на основних положеннях програми з фізичної культури, де зазначається, що головною метою в роботі вчителя фізичної культури в початкових класах є виховання бажання займатися фізичними вправами та навчання дітей самостійно виконувати найпростіші рухові дії та ігрові вправи.
У початкових класах здійснюється інтенсивний розвиток фізичних якостей, необхідних для зміцнення здоров'я та формування систем організму дітей. В державній програмі з фізичного виховання зазначено, що головними аспектами організаційно-методичного ходу сучасного заняття з фізкультури є „здійснення міжпредметних зв'язків, використання системи домашніх завдань на основі найбільш раціональних методів організації навчання школярів”. З врахуванням цих аспектів ми розробили систему самостійних занять, яка включає комплекси фізичних вправ з оздоровчою спрямованістю.
