В організації навчальної діяльності в одних випадках практика ви-ступає як відправний момент. Цьому сприяє робота в лабораторіях, майстернях, у кабінетах. А в інших -- формування в учнів умінь засто-совувати знання на практиці, у виробництві, побуті, розкриття перед учнями тих науково-технічних і виробничих проблем, які є актуальни-ми на найближчі 10--20 років для нашого суспільства та всієї світової громадськості, і можливих шляхів їх вирішення є одним із напрямів забезпечення єдності науки і виробництва. Істинно наукові знання -- це такі знання, які допомагають людині успішно взаємодіяти з приро-дою, оволодівати її багатствами, перетворювати її в інтересах людини, вдосконалювати техніку, піднімати культурний, економічний та соц-іальний рівень життя людей.
Одним із шляхів поєднання теорії і практики є політехнічне навчан-ня. Воно передбачає забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, основних напрямів науково-технічного прогресу, формування в них умінь застосовувати знання законів науки для вирішен-ня практично важливих завдань, сприяє розвитку конструкторських і винахідницьких здібностей, готує учнів до обрання технічних професій. Таким чином, дія принципу зв'язку теорії з життям і практикою ство-рює умови для отримання істинно наукових знань.
5.1. Принципи єдності навчання, виховання і розвитку.
Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовихо-вання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги:
1. Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може ви-конати її сам. Ця вимога дуже часто порушується, оскільки вчителеві завжди легше самому щось зробити, довести, обґрунтувати, пояснити, ніж організувати до роботи учнів.
2. Учитель повинен оволодіти умінням планувати та організовува-ти самостійну роботу учнів. Зберігаючи логічно-змістовий зв'язок, він повинен чітко виділити, що саме має бути винесене на самостійну роботу( на уроці чи вдома).
3. Учитель повинен вчити учнів продуктивній праці, тобто само-стійно визначати цілі діяльності, розробляти способи діяльності, ре-алізовувати ці способи практично, оцінювати ступінь досягнення цілей, вносити корекційні дії, спрямовані на повне досягнення цих цілей.
4. Учитель повинен дуже вимогливо ставитися до визначення об-сягу домашніх завдань. Дуже часто можна побачити, що вчитель, вва-жаючи, що його предмет є найголовнішим, і, отже, йому з боку учнів має бути приділено найбільшу увагу, тому, задає такий обсяг домашніх завдань, що навіть добре підготовлений учень не спроможний їх вико-нати, а в учнів слабших при знайомстві з таким домашнім завданням просто опускаються руки.
5. Учитель повинен стимулювати пробудження в учнів особистого інтересу до самоаналізу та самопізнання. Ще Г. Сковорода закликав: "Слухай себе", "Пізнай себе", "Поглянь у самого себе". Весь хід на-вчально-виховного процесу повинен підпорядковуватися ідеї само-вдосконалення і самореалізації особистості кожного учня.
6. Знання -- як категорія вираження цілей навчання.
Цілі навчання, як показує їх аналіз, можна конкретизувати в по-няттях, що характеризують досвід, накопичений попередніми поколі-ннями в різних видах діяльності і необхідний для передачі молодшому поколінню. Такими поняттями є знання, уміння, навички, способи творчої діяльності й емоційно-оцінні норми. Розглянемо кожну з них окремо, почавши з аналізу поняття знання.
Філософські джерела визначають знання як перевірений суспіль-но-історичною практикою і засвідчений логікою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.
Знання як результат пізнання багатоаспектне поняття. Це віднос-но завершений продукт пізнання, це інваріант (незмінність, спільність) деякої впорядкованої різноманітності предметних ситуацій. Це спосіб відтворення у свідомості суб'єкта пізнавального об'єкта, це єдність об'-єктивного й суб'єктивного, чуттєвого й раціонального, це спосіб існу-вання сутності предмета (об'єкта), явища поза самим предметом (об'-єктом), явищем. Знання -- це осмислена суб'єктом і зафіксована в його пам'яті сприйнята ним інформація про світ, це інформація, присвоєна особистістю.
Оскільки знання виявляються в уявленнях, поняттях, судженнях, теоріях, то спочатку розглянемо їхню суть.
Як відомо, інформацію про навколишній світ людина отримує у вигляді образів, відчуттів і сприймань. Перероблення чуттєвих даних у свідомості людини приводить до виникнення уявлень і понять. Однак основою їх формування є відчуття.
6.1. Відчуття.
Жива матерія володіє такою властивістю, як чутливість. Завдяки їй людина у своїй свідомості відображає навколишній світ. Вплив подразника на органи чуттів призводить до виникнення нерво-вого імпульсу, який по чутливому нерву передається в певні ділянки кори головного мозку. Кора мозку являє собою величезний аналіза-тор, певні частини якого спеціалізуються на відображенні окремих властивостей предметів. При відчуттях відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника у факт свідомості. Отже, відчуття -- це найп-ростіша форма чуттєво-образного відображення, яка виникає внаслі-док безпосереднього впливу предметів об'єктивного світу на органи відчуття. Відчуття відображають головним чином окремі зовнішні вла-стивості явищ і предметів навколишнього світу.
Отже, відчуття - це такий ступінь відображення дійсності, коли знання про навколишній світ безпосередньо пов'язані з впливом пред-метів на органи відчуттів. Розрізняють зорові, слухові, смакові та інші відчуття.
6.1.1. Зорові відчуття.
Апаратом зору є око. Світлові хвилі, відбиті пред-метом, проходячи через хрусталик ока і заломлюючись у ньому, фоку-суються на сітчатці у вигляді зображення предмета. Виділяють ахрома-тичні відчуття, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору, і відчуття хроматичні, які відображають коль-орову гаму з численними переходами і відтінками кольорів. У світло-вих відчуттях яскраво виражений і емоційний тон. Наприклад, зеле-ний колір заспокоює, червоний - зумовлює збудження, блакитний - пов'язаний із відчуттям відкритого простору тощо.
6.1.2. Слухові відчуття.
Чутливі закінчення слухового нерва розміщені у внутрішньому вусі. В основі слуху лежить явище резонансу: різні за довжиною і товщиною закінчення слухового нерва починають рухати-ся (резонують) за певного числа коливань за секунду. Звуковий аналі-затор виділяє чотири якості звуку: силу (голосно - тихо), висоту (ви-сока - низька), тембр (своєрідність голосу чи музичного інструмента), тривалість (час звучання).
6.1.3. Нюхові відчуття.
Вони дають інформацію людині про повітряне середовище. Подразниками, які спиричинюють нюхові відчуття, є мікрочастинки речовин, які потрапляють у носову порожнину з по-вітря, розчиняються в носовій рідині і впливають на рецептор. Нюхові відчуття інколи дають можливість розрізняти хімічний склад речовин.
6.1.4. Вібраційні відчуття.
Вони відображають коливання пружного се-редовища. У людини не виявлено спеціальних вібраційних рецепторів, відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища можуть усі тканини організму.
6.1.5. Смакові відчуття.
Вони виникають під час контакту предмета з органом смаку -- язиком. Уся гама смакових якостей виникає із комбі-нації чотирьох основних: кисле, солодке, гірке, солоне.
6.2. Сприймання.
Якщо внаслідок відчуттів людина отримує знан-ня про окремі властивості, якості предмета, то сприймання дає цілісний образ.
Сприймання - це відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей і частин за безпосереднього впливу на органи відчуттів. Сприймання передбачає наявність різноманітних відчуттів і відбуваєть-ся разом із відчуттями, але не може бути зведене до їх суми. Без відчуттів неможливе сприймання, однак, крім відчуттів, сприймання включає і безпосередній досвід людини у вигляді уявлень.
Результатом сприймання є цілісний образ явища, предмета. У ньо-му відображається система взаємопов'язаних відчуттів. Взаємозв'язок відчуітів залежить від зв'язків і відношень між якостями і частинками, що входять до складу предмета, явища. Сприймання - складніша фор-ма чуттєвого відображення. У процесі пізнання сприймання відобра-жає окремі відношення, притаманні предметові, які дають можливість виділити цілісний предмет із навколишнього світу, відображаючи за законами подібності й перспективи його форму, величину, положен-ня у просторі.
6.3. Уявлення.
Уявлення - це найвищий чуттєвий ступінь пізнання світу, це уза-гальнений образ предмета чи явища, підсумок чуттєвого пізнання лю-диною світу. Із багатьох образів сприймання виникає узагальнений образ або декілька їх, в яких зберігаються найбільш неповторювані вла-стивості, просторові чи часові співвідношення.
Психологія визначає уявлення як образ предметів чи явищ, що в даний момент не діють на наші аналізатори. З фізіологічного боку уяв-лення - це актуалізація слідів чуттєвих образів, які виникли раніше. Тому уявлення інколи називають вторинним образом предмета чи яви-ща, який зберігся в пам'яті. Звичайно, уявлення утворюються на ос-нові зорових, слухових, дотикових та інших відчуттів і сприймань. Од-нак мислене відображення предмета чи явища буде нечітким і фраг-ментарним у порівнянні з первинним образом на основі сприймання і відчуттів.
Уявлення відрізняється від сприймання тим, що останнє детальні-ше й яскравіше.
Уявлення -- це необхідний змістовий компонент мовного відобра-ження світу. Оволодіння мовою пов'язане із встановленням зв'язку між словом і образом предмета, який позначено цим словом.
Уявлення - це ступінь переходу від відчуттів до думки, від кон-кретного до абстрактного, від сприймань до понять. Існують уявлен-ня, які виникають на основі відчуттів і сприймань, а також на основі уяви і мислення.
Уявлення, які виникають унаслідок безпосереднього відображен-ня світу, становлять основний фонд чуттєвих знань особистості. Вони можуть виникати і в результаті роботи уяви, матеріалізуватися у вигляді графічних моделей та схем. Отже, в пам'яті людини зберігаються і взаємодіють уявлення, які виникають як на чуттєвому, так і на логіч-ному ступенях пізнання.
За ступенем узагальненості розрізняють такі уявлення: одиничні, загальні, схематизовані.
Одиничні -- це уявлення одного конкретного предмета чи явища. Як образи пам'яті, одиничні уявлення є началом впізнавання і разом з тим основою формування загальних уявлень.
Загальні уявлення -- це уявлення про загальні риси групи подібних предметів. У них можна відобразити тільки ті групи предметів і явищ, між якими є зовнішня подібність. Можна уявити птаха взагалі, собаку взагалі, будинок взагалі тощо. Для формування загальних уявлень учи-тель має влаштувати демонстрування низки різних одиничних об'єктів у різних положеннях.
Схематизовані уявлення -- це відображення предмета у вигляді умовного графічного зображення, наприклад за допомогою векторів, схем, графіків, діаграм, карти боїв та інших засобів. Схематизовані уяв-лення настільки узагальнені, що в них втрачена зовнішня подібність із предметами даного класу.
Виділяють зорові, слухові, нюхові, дотикові та інші уявлення. У навчанні переважно формуються зорові, слухові та рухові уявлення.
Утворення уявлень значно розширює можливості орієнтування людини в просторі і часі, звільняє її від обмеженості безпосередньою ситуацією. Уявлення відображають переважно зовнішні боки, зв'язки і відношення, отримані нами безпосередньо від чуттєвого пізнання. В уявленні відображаються неістотні ознаки об'єктів. Уявлення може існувати і без слова.
Уявлення -- це образ предмета, заснований на минулому сприйман-ні. Образи уявлень значно багатші за змістом наочних образів, оскіль-ки вони передбачають інтелектуальне перероблення, виділення в предметі найістотніших ознак, віднесення його до певної категорії. Вони є наслідком не одного лише сприймання, а результатом складної внутрішньої діяльності.
Звичайно, коли йдеться про уявлення матеріальних об'єктів, явищ, то запитань не виникає, всім і так більш-менш зрозуміло. Однак у прак-тиці та й у літературі можна зустріти такі вислови: уявлення про масу, уявлення про швидкість і т. ін. Чи має таке словосполучення сенс? Як це можна зрозуміти? У суворому психологічному розумінні вислів не має сенсу. Водночас не можна стверджувати, що він зовсім без сенсу. Наприклад, швидкість, маса, заряд тощо -- це фізичні величини, які є кількісними вимірами певних істотних властивостей об'єктів, явищ чи процесів. Ці властивості відображають реальні, чуттєві предмети, яви-ща. Аз іншого боку, кількість завжди пов'язана з порівнянням, вимі-рюванням тощо. Тому в "уявленні про масу" закладено певний чуттє-вий образ інертності, як істотної властивості тіла, суть якої в тому, що різним тілам потрібний різний час для зміни їх швидкості на одне і те саме числове значення при дії на них однакової сили. Можна говорити про уявлення щодо форми простого чи складного речення, про уяв-лення про площу поверхні і т. д.
6.4. Поняття.
Для кращого розуміння його природи спочатку розгля-немо сутність мислення.
Мислити -- це значить відображати безпосередньо приховані влас-тивості й відношення об'єктів шляхом порівняння, аналізу й синтезу, абстрагування їх істотних ознак і узагальнення.
Мислення -- це опосередковане й узагальнене відображення лю-диною об'єктивної дійсності. Воно спрямоване на пізнання безпосередньо не даних людині і водночас істотних для неї властивос-тей і відношень речей. Суб'єкт у думках розкладає об'єкти, щоб далі знову їх скласти, він абстрагує, тобто за допомогою слова відокремлює в об'єктах те, що в дійсності окремо не існує, щоб цим допомогти собі зрозуміти об'єкт у його конкретній цілісності. Він спирається на обра-зи, уявлення про конкретні об'єкти і водночас звільняється від не-істотних індивідуальних особливостей, щоб розпізнати в них загальне, типове, істотне, хоч і приховане. Думки, якщо вони правильні, відоб-ражають об'єктивну дійсність глибше, повніше і вірніше, ніж чуттєві образи. Результатом процесу мислення є думки, що складаються у формі суджень, умовиводів, понять, знань.
Поняття -- результат розуміння нами певних об'єктів, який склав-ся за допомогою слова і закріпився в нашому мозку. Це форма думки, яка відображає певний об'єкт або клас об'єктів у їх істотних властиво-стях. Поняття виникають на основі чуттєвого пізнання предметів і явиш об'єктивної дійсності. Багатство чуттєвого пізнання світу є необхідною передумовою змістових понять про його предмети й явища.
В уявленні відображаються й неістотні ознаки об'єктів, поняття ж відображає загальні, істотні їх ознаки, властиві всім предметам, які по-значаються певним словом. Воно виникає не як злиття чуттєвих об-разів об'єктів, а як синтез низки суджень про них. Поняття як сукупність суджень є ніби "агрегатом асоціацій", основою якого є складна систе-ма тимчасових нервових зв'язків першосигнального і другосигнального характеру.
Уявлення може існувати і без слова. Поняття ж виникає, закріп-люється, існує і виявляється в слові. Через нього воно повідомляється іншим людям, завдяки чому зберігається і збагачується. Без слова немає і не може бути поняття. Воно не утворює поняття, а є тільки засобом його утворення. Поняття -- елемент думки, слово -- елемент мови. У мові є слова, які не несуть у собі понять, це - прийменники, сполучни-ки. Поняття виражаються часто не одним словом, а двома, трьома, кількома словами.
Обсяг поняття -- це відображене у ньому коло об'єктів, а зміст -- відображена у ньому сукупність їх істотних ознак.
Поняття поділяють на загальні й одиничні. Загальні - це ті, що відображають істотні властивості цілих груп предметів (меблі, росли-ни тощо). Одиничні поняття відображають істотні властивості оди-ничних об'єктів (поняття про будь-яку країну, місто, річку, людину).
6.4.1. Конкретні й абстрактні поняття.
Перші відображають певні пред-мети, явища з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями. Абст-рактні поняття відображають ті чи інші властивості об'єктів відокрем-лено від самих об'єктів (сила, вага, хоробрість, число, відносини тощо). Конкретні поняття утворюються внаслідок абстрагування загальних, істотних властивостей від інших (одиничних, часткових, другорядних) їх властивостей, а в утворенні абстрактних понять відбувається відок-ремлення цих властивостей і від самих їх носіїв.
Розкриття змісту поняття здійснюється через визначення поняття. Визначення -- це результат або логічна дія, у процесі якої розкривається зміст даного поняття. Типові приклади допомагають виділити істотні риси об'єктів, абстрагуватися від неістотних ознак і зробити потрібні узагальнення, виражені в слові.
Важливим чинником успішного засвоєння понять учнями є струк-турна, системна організація навчального матеріалу, оптимальне співвід-ношення в ній фактів і узагальнень, зрозуміла логіка розгортання змісту.
Кожна система понять, що підлягає засвоєнню, пов'язана з сис-темою відповідних операцій. Учні повинні бути підготовлені для її зас-воєння, у них мають бути сформовані певні уміння.
Показником успішного засвоєння понять є їх застосування в по-дальшій пізнавальній і практичній діяльності, яке вимагає включення їх у нові системи зв'язків.
У пізнанні світу визначальна роль належить активності суб'єкта. Навіть готові знання, здобуті іншими людьми, суб'єкт не може просто взяти. Він повинен активно ними оволодівати. Розуміння нового, не-відомого здійснюється за допомогою старого, відомого. Співвідношення аналізу і синтезу на різних етапах процесу розуміння буває різним. Аналіз підготовлює, а синтез завершує процес розуміння. Результат цього про-цесу складається у формі судження або низки суджень.
Судження -- це думка, характерною рисою якої є те, що в ній ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність певних властивостей, відношень. У судженні виявляється рух мислення від часткового до за-гального, від частини до цілого, і зворотний, від явища до його причи-ни тощо. Судження претендує на істинність, тобто відповідність його змісту об'єктивній дійсності. Судження бувають і помилковими, тобто такими, що неправильно відображають об'єктивні властивості й відно-шення.
