Проблема "важких" учнів

План

Вступ

Розділ 1 Теоретичні основи і вивчення проблеми «важких» учнів

1.1 Поняття «важких» учнів, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості

1.2 Психологічний аспект проблеми «важких» дітей

1.3 Вікові особливості важковихованості

1.4 Діагностика «важковихованості»

1.5 Методи роботи з «важкими» учнями

1.6 Принципи роботи з «важкими дітьми» А.С. Макаренка

Розділ 2 Робота з «важкими» учнями в сучасній школі

2.1 Проблема «важких» дітей в сучасній школі

2.2 Методи індивідуальної роботи з «важкими дітьми»

сучасних педагогів

2.3 Проблема безпритульності і соціальні служби по боротьбі з дитячою злочинністю

Висновок

Використана література

Додатки

Вступ

Темою курсової роботи я обрала проблему «важких» учнів.

Постає питання, чи є ця проблема актуальною за наших часів?

В багатьох джерелах я знайшла тезу про те, що не має важких дітей, а є важкі дорослі. Звісно, не можу не погодитись з цією формулою педагогіки, але так чи інакше кожному вчителю доводиться заходити в клас і працювати з такими різними дітьми, деякі з яких вимагають великої напруги душевних сил і такої віддачі енергії, що ніяк по-іншому окрім важких цих учнів не назвеш. На основі теоретичних знань та мого невеликого досвіду можу сказати, що діти, що підпадають під визначення «важких» учнів вимагають певної індивідуальної роботи, тому що виховання в колективі на початкових етапах не дає вагомих результатів. Спочатку мене зацікавила теоретична частина цього питання, методи та прийоми, якими користувався видатний педагог - людина, яка була найбільш обізнана зі специфікою роботи з дітьми педагогічно запущеними, з долями, знівеченими помилками та недоліками дорослих - А.С. Макаренко. Але в процесі обробки матеріалу я потрапила до школи і зрозуміла, що теоретична база - це одне, а проблема важких учнів в сучасному світлі - це зовсім інше. В практичній частині своєї роботи я звернула найбільшу увагу на принципи роботи з дітьми з сімей з важким соціальним становищем, які мають схильність до скоєння злочинів або бродяжництва. Сучасні педагоги зазначають те, що в останні роки кількість дітей, що підпадають під визначення важких помітно збільшилось. На перший план в надбанні такої якості, як важковихованість, в сучасних умовах виходять зовнішні причини (на відміну від данних 20 років тому). В першу чергу це пов'язано з соціальним становищем людей. Україна - дуже молода країна. І соціальні, і політичні, і економічні принципи життя знаходяться в стадії становлення. Можна простежити, що під час революційного становища в країні та становлення певного устрою різко знижується життєвий рівень населення, і в першу чергу від цього страждають діти: зростає дитяча злочинність, збільшується кількість безпритульних дітей, дітей з психічними та розумовими вадами, з певними психічними розладами. Саме це, на думку педагогів, і відбувається в сучасній школі. Зростає рівень освіти населення, змінюються вимоги до професійних знань, адже технічний розвиток вимагає спеціалістів високого рівня. Але на фоні всього цього різко впав показник засвоєння шкільної програми учнями. Збільшилась кількість учнів середньо- і слабовстигаючих. Іще однією особливістю важковихованості за наших часів є те, що вона значно «помолодшала», тобто вік важких учнів став значно менший. Раніше він становив 14-16 років, а важковихованість була пов'язана з фізіологічними змінами, внутрішніми причинами. Але в останні роки - це діти 9-12 років. І при цьому переважають зовнішні причини.

Таким чином: мета роботи - вивчити теоретичні основи цього питання та дослідити, як практично втілюються методи роботи з такими дітьми в сучасній школі. Основні засоби - це обробка літератури та періодичних видань з цього питання, робота з документацією загальноосвітньої школи, бесіди з вчителями.

У вступі я так ретельно звернулась до причин появи «важких» учнів, тому що в подальшому буду приділяти більшу увагу методам та специфіці роботи з вже сформованою важковихованістю, але знати, в якій ситуації має працювати майбутній педагог, з якими проблемами він зіткнеться під час роботи з дітьми, чому так нестримно зростає кількість дітей, яких називаємо важкими учнями, ми повинні.

Отже, перейдемо до основної частини роботи і для початку визначимо, що ж це таке - «важкі» учні.

Розділ 1. Теоретичні основи і вивчення проблеми «важких» учнів

1.1 Поняття «важкі» учні, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості

Поняття «важкі» діти з'явилось у першій половині ХІХ ст. До важких відносили дітей з яскраво вираженими фізичними недоліками - глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими» стали називати безпритульних дітей, а в кінці ХІХ - на початку ХХ століття - дітей розумово відсталих. За наших часів «важкими» називають тих дітей, з якими важко працювати вчителю в масовій школі. Вони погано засвоюють навчальний матеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони є і невстигаючими, і недисциплінованими учнями в класі.[11,c.37-40]

Іще одним терміном користувалися педагоги на початку ХХ ст. - «морально-дефективні». Крупська Н.К. пише: «Термін «морально-дефективні » припускає, що існують якісь одвічні, непорушні етичні закони... і та людина, яка не знає їх, морально-дефективна»[9. ст.233]. Але де ж цей закон? Є затравлені,озлоблені,змучені, хворі діти, але не має морально-дефективних.

В сучасній школі є термін «діти асоціальної поведінки». Це одні з найбільш складних в роботі важких учнів. Дуже часто вчителі не можуть по якимсь причинам впоратись з вихованням таких учнів і тоді залучаються спеціальні органи по роботі з дітьми - соціальні чи правоохоронні.

Для мене найбільш точним і вірним виявився термін «важковиховані» діти. Адже складність дітей полягає не в їх поведінці, а у важкості роботи з ними для вчителів. Така дитина вимагає більше уваги. Більше часу і зусиль зі сторони педагогів. Термін «важковихованість» використовується в двох значеннях: як педагогічна запущеність, яка викликала опір виховним впливам, і як особливе співвідношення позитивних та негативних якостей, які характеризуються несприйманням виховних впливів.

Таким чином, до числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками;хворобливих дітей, які страждають розладом нервової системи (психоневротики), педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; іноді дітей з багатою, але суперечливою натурою;з порушеннями у сфері спілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією; з однобічним розумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей. [11, c.38] Чи не забагато дітей підпадає під таке визначення? Так ми всіх учнів можемо назвати важкими. Але я вважаю, що поняття «важкості» суб'єктивне і особливе для кожного вчителя. Так, не можна не погодитись, що такі діти існують, але подекуди для різних вчителів зовсім різні учні здаються важкими. Я хочу наголосити, що це і є специфічністю роботи з важкими учнями - оцінити об'єктивність поставленого вчителем діагнозу «важковихованість». (вище було розібрано, чому доцільно використовувати цей термін, маючи на увазі важких учнів. В подальшому буду використовувати ці терміни в рівних значеннях).

Однією з найважливіших задач є виявити зовнішні і внутрішні причини важковихованості.

Вже в 20-30-і роки були відокремлені три групи причин, що визначають важковихованість і відхилення в поведінці: соціальна зіпсованість, педагогічна запущеність та аномальні, хворобливі відхилення в психічному розвитку. (В.П. Кащенко, Г.В. Мурашев, Н.В. Чехов та інш.). [7, c.10] Цими причинами були і залишаються сирітство, бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм вчителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища, в комбінації зі слабкостями і відхиленнями в психіці, створюють внутрішні причини важковихованості і аморальності. Педагогічною наукою встановлено, що:

1. Ніяка окрема взята причина не може привести до негативних змінень в психіці. Важковихованим, правопорушником, злодієм асоціальною особистістю людина стає тільки під дією сукупності несприятливих причин. Таким чином система виховання і робота вчителя має бути направлена на те, щоб не дати можливості різним негативним зовнішнім впливам і несприятливим умовам з'єднатись, діяти в комплексі.

2. Переробка, перебудова внутрішнього світу людини - процес природний, необхідний по відношенню до всіх без виключення. Звісно, подолання окремих особистісних недоліків і виправлення злочинця - це різні явища. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості і поведінки. При чому важливо, щоб були визначені наукові основи перевиховання.[7, c. 12-17]

Часто трапляється, що діти живуть в ідентичних умовах, переживають одні і ті ж події, підпадають під однаковий негативний вплив, але одна дитина може пережити це і навіть стати більш цілеспрямованою, вольовою, а інша - духовно зламана, без віри в себе і людей.Виділяють чотири основні групи внутрішніх посилань, які сприяють утворенню негативних явищ.

Перша група - фактори позитивного розвитку особистості, спотворені в результаті неправильного виховання. До них відносять:

направленість особистості (якщо суспільна спрямованість не сформувалась, вихованець легко піддається будь-якому негативному впливу);

рівень загального розвитку особистості (при низькому рівні розвитку внутрішній світ стає особливо вразливим для негативного впливу);

діалектика формування внутрішнього світу особистості (позитивна якість формується одночасно з подоланням негативного);

нетиповість особистості (не всі вчителі враховують в своїй роботі своєрідність школярів).

В цілому фактори позитивного розвитку є основою виховання несприйманню особистістю і подоланню її негативних властивостей.

Друга група - фактори негативного розвитку особистості, які виникли в результаті відхилень в психічному розвитку. Діти з відхиленнями в психічному розвитку реагують лише на негативне, слабо помічають позитивне. Мляві й апатичні, вони не можуть наполегливо вчитись й працювати. Відхилення в стані психічного здоров'я у важких дітей виявлені багатьма дослідженнями. Часто в наслідок важкої сімейної атмосфери у дитини з'являються неврози.

Третя група - вже сформовані негативні якості.

Конфліктне відношення дитини з оточуючим виховним середовищем виникає також в силу цілого ряду помилок в шкільному вихованні: зайвій прискіпливості або, навпаки, слабою вимогливістю до дітей, відсутності педагогічного такту. Конфліктні відношення з'являються в результаті помилок сімейного виховання.

Четверта група - несформованість соціального цінного індивідуального досвіду особистості. Сформувати такий досвід можливо лише на основі включення вихованців в життя первинного і загальношкільного колективів.

В сучасних учнів різко звузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладати певних зусиль, щоб розширити цю базу. Якщо школою не буде організований різнобічний практичний опит, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними, некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативного життєвого досвіду.

Структура асоціального досвіду:

спотворення звичок, потреби;

зіпсовані відношення з оточуючими;

асоціальні мотиви поведінки.

В 9 випадках з 10 правопорушення підлітками здійснюються тоді, коли вони не вчаться, не зайняті суспільною справою.

Таким чином, вчителю необхідно знати і розуміти які причини стали визначними в тому чи іншому випадку. А основним принципом роботи має стати індивідуальний підхід.

Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних «больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику. [23, c.7-10] Система освіти все більше зміщує центр важкості з індивідуального на уніфіцирований підхід. Типовий психосоціологічний підхід виявився неефективним, оскільки вважається, що шкільні проблеми - відображення особистих проблем кожної дитини. «Ми не досягнемо успіхів, якщо будемо займатися лише корекцією - пише У.Глассер - Треба з раннього дитинства привчати дітей до відповідальності за своє навчання, треба давати їм шанс досягнути успіху.»[23, c.12]

В школах, де немає дійсного індивідуального підходу в вихованні та навчанні, відбувається відставання загального і етичного розвитку частини підлітків. Важка дитина - це людина, в якої в силу різноманітних причин бачимо ненормальності, якісь відхилення в поведінці, навчальній діяльності. Звичайні методи і прийоми виховання, які приводять до позитивних результатів у роботі з основною масою дітей, з важкими дітьми такого результату не приносять.

Дуже важливо знати причини, а вони завжди індивідуальні.

1.2 Психологічний аспект проблеми «важких» дітей

Багато батьків (понад 60%) навіть не здогадуються, які в них хороші діти. Через конфлікт з педагогами, членами родини проходить понад 80 % старшокласників. Отже ті, хто живе у конфлікті з оточенням шукають середовище, де їм комфортно. Це найчастіше кримінальне угрупування. В Україні 80% дітей потребують психологічної підтримки. [17, c.10] Я навела ці дані для того, щоб перейти до питання, яке пов'язане з використанням законів і принципів невід'ємної від педагогіки науки - психології.

З'являється поняття «провідна лінія аморальної поведінки». В нього входять наступні складові елементи:

спотворена спрямованість особистості;

комплекс антисоціальних потреб, що превалюють над свідомістю і визначаючих мету і мотиви поведінки;

комплекс з'єднаних егоїзмом негативних якостей і недоліків, наявність яких служить швидкому і якнайповнішому задоволенню аномальних потреб;

ведучі мотиви асоціальної поведінки, направлені не на вибір правильної поведінки, а на виправдання аморальних вчинків і дій, створення умов для їх прояву.

В результаті встановлюється такий психічний стан, при якому панують нав'язливі думки бажання, порочний характер поведінки взагалі. Падає активність важковиховуваного у всіх областях, окрім тих, які пов'язані з пануючими аномальними потребами.

Оптимальна методика вивчення типового у важковиховуваній якраз і припускає діагностику цієї провідної негативної лінії: 1. Яка вада, яка негативна якість об'єднує всі негативні прояви особи. 2. Якою мірою це визначає поведінку і відносини підлітка (завжди, в основному, зрідка, повністю, частково). 3. Якою мірою підліток чинить опір заходам виховання і перевиховання (активно ворожа протидія, відхід з поля педагогічного контролю, бездоглядність), пасивно-байдуже, байдуже відношення (несприйнятливість виховним впливам).

Індивідуальна своєрідність важковиховуваності залежить від поєднання трьох чинників; специфіки життєвого досвіду, психічного стану вихованця в даний момент, зміст провідної негативної якості.

Життєвий досвід виявляється в стереотипі поведінки. Для важких підлітків характерно декілька стереотипів:

А. Пригноблюваний, пригнічений стан з ознаками боязкості, боязкості, підлабузництва, пристосовницького (невпевнений, неврівноважений тип).

Б. Тип задираки і забіяки. Постійні конфлікт відношення в зоні найближчого соціального оточення.

В. Постійні невдачі, неприємності, застосування фізичних покарань, моралі в школі і вдома народжують затравленість: підліток усюди бачить небезпеку і всіх підозрює у ворожому до себе відношенні («вовченя», «звіря»).

Г. Тип ватажка-лідера (центральне положення в мікрогрупі, прагнення командувати і пригнічувати кожного, хто чинить опір, всіма дозволеними і недозволеними заходами).

Д. Брехливий тип виховується в обстановці сімейного лицемірства, придушення дорослими волі і самостійності дитини.

Е. В умовах бездоглядності, надмірної самостійності, захоплення «достоїнствами» дитини, некритичності зростає свавільний тип.

Індивідуальність виявляється і в темпераменті, типі нервової системи. Темперамент визначається за допомогою аналізу мови в різних психічних станах. Вокальна і темпо-ритмічна мова характерна для сангвініків, які зосереджені на собі, люблять себе; вони говорять з вигуками, нотками захоплення. Емоціонально-неврівноважена мова типова для холериків. Схвильовані меланхоліки починають говорити ще повільніше, флегматики -- обмірковано, чітко, але мислять при цьому трафаретно. За негативних умов виховання можуть розвинутися особливо швидко у флегматика -- млявість, у сангвініка -- відсутність стійкості, у холерика -- різкість, нестриманість, у меланхоліка -- замкнутість. Позитивні і негативні сторони кожного типу темпераменту у школярів можна легко виявити в процесі навчання.[10, c.247]

Є спеціальні методи визначення психічних станів. Особливо яскраво виявляються характер і темперамент при переході з одного психічного стану в інший. Але для того, щоб зробити правильні висновки, вчитель повинен володіти достатнім досвідом спостереження.

Іще одна психологічна особливість важких - це порушення відносин важковиховуваних з колективом класу. Так 74,5% важких учнів віднесені до розряду «ізольованих», 8 % - «знехтуваних». [16, c.48-60] І примирити учня з колективом - це вже педагогічна задача кожного вчителя.

1.3 Вікові особливості важковихованості

Факторами утворення негативних якостей виступають не тільки особистісні недоліки, но і спотворення вікових особливостей дітей, стійкі негативні психічні становища.

В старшому шкільному віці провідним стає прагнення до життєвого самовизначення. Але якщо ця особливість не враховується, з'являється прагнення ствердити себе протиборством з батьками, а далі - неповага до дорослих. Особливо важкий підлітковий вік, і не випадково саме в цей період формуються багато негативних якостей.

Зв'язок негативних якостей з віковими особливостями

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5