працьовитість;
творче ставлення до справи;
здатність до ризику;
незалежність;
здатність бути лідером;
здатність до безперервного саморозвитку;
здатність до безперервного професійного зростання;
прагнення до високої якості кінцевого продукту;
стійкість до стресових ситуацій.
Конкурентоздатність фахівця асоціюється з успіхом, як у професійній, так і в особистій сферах. Головна психологічна умова успішної діяльності в будь-якій області -- це впевненість у своїх силах. Основні напрями форму-вання впевненості у собі:
освоєння й удосконалення професійної майстерності;
адекватна поведінка в різних ситуаціях людського спілкування;
підтримка і зміцнення здоров'я і працездатності;
створення сприятливого зовнішнього вигляду, власного іміджу.
Вивчення зарубіжного досвіду дозволяє виявити підходи до підготовки, як фахівців, так і професійних менеджерів. В основі його лежить єдина педагогічна концепція. Суть її -- формування у студентів трьох груп навичок: технологічних, комунікативних і концептуальних. Технологічні навички пов'язані з освоєнням конкретної професії. Комунікативні мають безпосереднє відношення до спілкування з різного роду людьми та самим собою. Концептуальні -- це мистецтво прогнозувати події, планувати діяльність великих груп людей, приймати відповідальні рішення на основі системного аналізу. При визначенні рівня здібностей фахівця оцінюється його здатність: приймати рішення, планувати, вести бесіду, організовувати людей, здійснювати контроль за діяльністю підлеглих.
Особлива увага при підготовці фахівців приділяється розвитку такої якості, як цілісність мислення. Намітилася тенденція переходу від "homo sapiens" (людини мислячої, розумної) до "homo integrans" (людини цілісної). Підприємства несуть соціальну відповідальність за розвиток працівника, його самовдосконалення.
Для визначення ефективності співробітників, використовують тест з наступними питаннями:
Хто працює без прогулів?
Хто добре працює без тиску?
Хто постійно виконує роботу високоякісно й у визначений термін?
Хто з радістю прикладе додаткові зусилля, якщо це буде потрібно для колективу?
Кому Ви можете доручити роботу, щоб справа не стояла через чиюсь відсутність?
Хто не дошкуляє іншим своїми постійними порадами і керівництвом?
Хто працює дуже добре навіть при відсутності шефа?
Хто дає більше порад, ніж створює проблем?
Хто допомагає іншим краще виконувати їхню роботу?
Хто постійно прагне удосконалювати свою роботу?
Хто вгамовує конфлікти, сприяє співробітництву і підтримує моральний дух?
Ця опитувальна модель може виконувати функцію визначеного соціального замовлення і цілком придатна для орієнтиру в розвитку таких якостей, як відповідальність, комунікабельність, емпатія, прагнення до саморозвитку, самостійність.
2.Структура базової моделі підпорядковується наступній логіці: об'єкти освоєння в процесі підготовки; вимоги до особистісних якостей майбутнього фахівця; вимоги до умінь, навичок і способів діяльності фахівця.
Концепція моделі конкурентоздатності для використання викладачами
Елемент 1. Об'єкти освоєння в процесі підготовки (структура культури фахівця):
Мислення -- способи здійснення розумових операцій і уміння користуватися ними в різних умовах (стандартних і нестандартних).
Емоційно-вольові прояви -- емоції, почуття, вольові акти, способи їхнього вираження і досягнення, характерні для даної діяльності і конкретного співтовариства.
Способи діяльності і поводження -- уміння, навички, прийоми, стиль поводження в житті, оптимальні і значимі для реалізації особистісних і суспільних цілей у певному суспільстві і в певний час.
Цінності і ціннісні орієнтації, прийняті, домінуючі і ті, що впроваджуються на визначеному історичному етапі (найбільш значимі -- ставлення до праці, до людей, до себе й ін.).
Знання -- факти, закономірності, закони в загально-гуманітарній, природничо-науковій і професійній галузях, що забезпечують прийняття оптимальних рішень (різні науки і наукові дисципліни).
Досвід вирішення загальнолюдських і професійних проблем -- вітчизняний, закордонний, сучасний, історичний.
Традиції, норми, пов'язані з історичними способами життєдіяльності людини, родини, співтовариства, держави.
Елемент 2. Вимоги до особистісних якостей майбутнього фахівця:
Психологічні -- емпатія (здатність до співпереживання), емоційність (у межах норми для цього співтовариства і професії), автентичність, відкритість (стосовно інших людей і до нового), терпимість, розвиненість інтуіції, стійкість до стресів, оптимізм як філософія життя, розвиненість сприйняття.
Розумові -- аналітичність, рефлексивність, швидкість реакції, креативність, спостережливість, критичність мислення, цілісність мислення.
Поведінкові -- комунікативність, ініціативність, завзятість, здатність до імпровізації, здатність до релаксації, здатність йти на ризик, здатність керувати і підкорятися, відповідальність.
Елемент 3. Професійні якості (див. табл.1) [21, 54].
1. Вимоги до умінь, навичок і способів діяльності (у термінах дії)
№ п/п | Об'єкт (суб'єкт) впливу | Уміння, навички, способи діяльності | |
1 | Люди (міжособистісні ролі) | Організувати процес комунікації. Діагностувати. Створювати позитивну емоційну атмосферу при спілкуванні з людьми. Мотивувати, надихати людей. Врегулювати конфлікти Проводити переговори | |
2 | Діяльність, прийняття рішень, структура (владні ролі) | Організувати спільну творчу діяльність. Організувати власну діяльність. Приймати рішення в стандартних і нестандартних ситуаціях. Поводитися в умовах конкуренції. Користуватися соціокультурними технологіями. Розподіляти й оцінювати ресурси для реалізації поставлених цілей. | |
3 | Інформація (інформаційні ролі) | Прогнозувати розвиток. Планувати діяльність (свою і чужу). Ставити мету. Проводити аналіз, експертизу. Розробляти і користуватися документацією, типовою для професійної діяльності. Генерувати нові ідеї. Представляти і передавати інформацію. Підтримувати постійний творчий розвиток. Користуватися відповідними технічними засобами. |
Конкурентоздатна професійна компетентність випускників вузів на ринку праці у світлі міжнародних вимог може бути досягнута за умови істотних перетворень системи вищої професійної школи. Поряд зі складностями бюджетного фінансування і недостатньою увагою до вищої професійної освіти з боку держави дають про себе знати недоліки самих механізмів керування, що не спрацьовують за наявності протиріч між:
новизною в керуванні навчальним закладом і значним відставанням в організації і якості процесу навчання;
вимогами до підготовки конкурентоздатних фахівців і підготовленістю відповідних педагогічних кадрів до її здійснення;
готовністю професорско-викладацького складу до творчої науково-педагогічної діяльності і відсутністю умов для реалізації свого потенціалу.
Через безліч питань, що виникають у зв'язку з переходом навчальних закладів на новий господарський механізм, з більшою їхньою самостійністю і відповідальністю, педагогічні інновації, вони багатьма не були зрозумілі і прийняті.
У нових умовах функціональне керування має бути замінене керуванням розвитку, що забезпечує гнучкість і рухливість у виборі мети і прийнятті рішень, у самій діяльності. Тоді навчальні заклади стають навчальними закладами розвитку (не функціонування). Основними напрямами керування навчальними закладами розвитку повинні бути:
1) цілеспрямованість. В умовах невизначеності соціального замовлення і відсутності в повному обсязі стандартів вищої професійної освіти можуть здаватися нечіткими. Однак соціальне замовлення визначається ринком. Кожен навчальний заклад, здійснюючи підготовку фахівців, вибирає для себе вимоги професійної підготовки, що мають бути не нижче, а можливо навіть вище наведених у державних освітніх стандартах. Відповідно до цих вимог професійна компетентність випускників ВНЗ передбачає для себе методичну і кадрову забезпеченість, нормативи, характер навчальної і науково-вироб-ничої діяльності;
2) забезпечення прогностичного (випереджаючого) керування. Прогноз -- варіант майбутнього стану. Тільки на основі прогнозу можна виз-начити концепцію розвитку ВНЗ. Саме на основі нормативного прогнозу-вання, що враховує аналіз тенденцій розвитку навчального закладу, тен-денції соціально-економічного розвитку суспільства і світових тенденцій, можливо визначити шляхи досягнення запрограмованих результатів цінності, що дозволяє задовольняти і розвивати духовні потреби особис-тості. Практична реалізація цієї тенденції неможлива без постійного під-вищення професійно-педагогічного рівня професорсько-викладацького складу, їхньої загальної ерудиції і втілення в повсякденну діяльність оптимального співробітництва із студентами. Нині у центрі уваги і такі питання, як вимоги до рівня компетентності й освітніх стандартів і конкурентоздатності випускників, формування нового типу особистості з високими моральними якостями, відкритого до співробітництва та ін.
При забезпеченні розвитку вузу вибір цілей і прийняття рішень повинні випереджати матеріально-технічне забезпечення, підбір кадрів, організацію науково-виробничої діяльності, інформаційно-предметне забезпечення сучасних педагогічних технологій, керування якістю навчальної діяльності;
3) інноваційна діяльність і створення нових типів навчальних закладів. Тут йдеться не про зміну вивіски, деяку зміну структури керування і часткове удосконалення навчання, а про якісно новий тип навчального закладу, що забезпечує випереджальну професійну освіту і конкурентоздатність випускників.
Новий тип навчального закладу обумовлений його метою, новизна якої складається в орієнтації вищого професійного навчання на підготовку конкурентоздатного, професійно компетентного фахівця, готового до співробітництва і взаєморозуміння між людьми. Це вимагає зміни змісту і технологій навчання та їхніх диференціацій залежно від особливостей особистостей і здібностей студентів, а також від різних рівнів навчання.
7. Навчальні та виробничі практики в професійній освіті
Невід'ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у вищих аграрних навчальних закладах є практика студентів. Її метою є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професійної діяльності, формування у них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.
У "Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України" вказано, що залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна тощо [64].
Види практик для кожної спеціальності, їх форми, тривалість і терміни проведення визначаються в навчальних планах, а зміст та послідовність -- програмою, яка розробляється кафедрою чи цикловою (предметною) комісією.
Практика студентів завжди була в центрі уваги педагогів вищої школи. Зокрема, на початкових етапах розвитку вищої освіти, навчання мало переважно практичний і навіть ремісничий характер, що змінювався відповідно до розвитку науково-технічного прогресу. С.І.Зінов'єв згадує, що в перших вищих навчальних закладах ХVІІІ ст. практика студентів проводилась, переважно, в навчальних майстернях, а не на підприємствах, бо на той час заводи та фабрики не завжди мали відповідне обладнання. В інститутах, технічних училищах того часу створювали навчальні майстерні для практичного навчання студентів - механічні з паровою машиною, обладнанням для токарної, слюсарної, ливарної, столярної справи; прядильні і ткацькі майстерні; майстерні для виготовлення моделей млинів і знарядь землеробства; хімічні лабораторії тощо. Але вже в середині XIX ст. підходи до проведення практик студентів змінилися. Стрімке зростання промисловості, оснащення підприємств новітнім обладнанням внесли свої корективи в організацію проведення практик майбутніх фахівців. Вищі навчальні заклади не мали змоги постійно оновлювати свою матеріальну базу, а тому акценти у проведенні практик студентів змістилися в бік заводів, фабрик, шахт тощо.
У вищій сільськогосподарській освіті того часу практиці студентів приділялася належна увага. Практична підготовка майбутніх аграрників здійснювалася з усіх галузей сільського господарства. Студенти-практиканти працювали на полях і фермах, брали участь в роботах у садах і виноградниках, знайомилися з станом сільськогосподарського виробництва в інших губерніях через екскурсії практичного характеру. Ті, хто закінчив теоретичний курс навчання, направлялися на один рік на практику в маєтки. У звітах про практику вони описували існуючі технології виробництва сільськогосподарської продукції, розробляли заходи щодо їх удосконалення. У сучасному процесі підготовки фахівців для аграрного сектору економіки країни практика студентів є важливою, провідною ланкою.
Розглянемо організацію і методику проведення основних видів практики у вищих аграрних закладах освіти - навчальну, виробничо-технологічну та виробничу переддипломну.
До навчальної практики студентів належать:
а) практичне навчання студентів робочим професіям;
б) навчальна практика з окремих навчальних предметів;
в) комплексна навчальна практика.
Для проведення навчальної практики перед початком навчального року має бути підготовлено методичну документацію - робочий план, інструкційні, інструкційно-технічні і технологічні карти, окремі практичні завдання, перелік вправ, тести перевірки рівня знань, умінь та навичок, яких студенти мають досягти, тощо. Майстру виробничого навчання необхідно скласти перелік робіт на кожному занятті, організувати робочі місця для студентів, забезпечити їх інсрукційно-методичною документацією, необхідними приладами, матеріалами.
Навчальна практика з предмета проводиться у лабораторіях навчального закладу, навчально-виробничих майстернях, ветеринарних клініках, інколи у сільськогосподарських підприємствах. Наприклад, студенти факультету механізації сільського господарства Національного аграрного університету після першого курсу проходять такі практики, як: навчальна практика з тваринництва (навчально-дослідне господарство "Великоснітинське"); навчальна практика з технології виробництва продукції рослинництва (агрономічна дослідна станція НАУ); навчальна практика з технології конструкційних матеріалів і матеріалознавства (майстерні механічної обробки матеріалів та ливарного і зварювального виробництва НАУ).
Мета такої практики передбачає оволодіння студентами системою умінь і навичок з конкретного навчального предмета. Для цього академічна група поділяється на дві підгрупи, керує такою практикою викладач, який проводив теоретичні заняття.
У більшості випадків навчальна практика з предмета організовується після того, як студенти засвоїли необхідний теоретичний матеріал. Інколи, залежно від матеріально-технічної бази навчального закладу, особливостей предмета, кількості студентів тощо така практика проводиться почергово з теоретичними заняттями впродовж семестру чи навіть навчального року.
Комплексна навчальна практика, зазвичай, проводиться на виробництві. Вона відрізняється від предметної навчальної практики тим, що практичні роботи, що виконуються студентами, передбачають використання знань з декількох предметів. У процесі виконання комплексних завдань студенти оволодівають первинними професійними уміннями і навичками, розвивають здібності застосовувати системні знання на практиці.
Після закінчення терміну навчальної практики (як предметної, так і комплексної) студенти звітують про виконання програми та індивідуальних завдань. Комісія, яка призначається завідувачем кафедри чи заступником директора навчального закладу, приймає залік у студентів і результати вносяться до заліково-екзаменаційної відомості та залікової книжки студента. Доцільність оволодіння студентами робочими професіями обумовлена вимогами до підготовки фахівця того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня. Наприклад, молодший спеціаліст зі спеціальності 5.130107, 6.130107 "Агрономія" повинен вміти:
використовувати закони землеробства у виробництві;
визначати та регулювати основні агрофізичні показники родючості ґрунту;
визначати видовий склад бур'янів, планувати і здійснювати систему заходів боротьби з ними;
розробляти структуру посівних площ, складати схеми сівозмін та впроваджувати їх у виробництво;
розробляти інформаційно-логічні моделі забур'яненості поля та обробітку ґрунту під окремі сільськогосподарські культури в різних грунтово-кліматичних умовах;
планувати і виконувати заходи і системи ресурсозберігаючого і ґрунтозахисного обробітку ґрунту, агротехнічні заходи щодо сівби і догляду за посівами сільськогосподарських культур;
здійснювати агротехнічні заходи захисту ґрунту від ерозії;
розробляти та запроваджувати основні ланки різних систем землеробства для конкретного господарства.
Відповідно до означених вимог майбутні спеціалісти отримують робочу професію за напрямом базової освіти.
Практичне навчання студентів робочих професій обумовлене навчальним планом і передбачає вивчення теоретичного матеріалу, оволодіння відповідними уміннями та навичками і кваліфікаційні випробовування. Воно здійснюється після того, як студенти уже оволоділи уміннями і навичками з окремих навчальних предметів та виконали програму комплексної практики. Варто додати, що присвоєння кваліфікації до робочої професії сприяє більш ефективному проведенню наступного виду практики - виробничо-технологічної.
Виробничо-технологічна практика проводиться в умовах виробництва чи організації, де планується працевлаштування випускника. У випадку, коли підготовка фахівців здійснюється за замовленням фізичних осіб, бази практики забезпечують ці особи (з урахуванням всіх вимог до проведення практики) або вищі навчальні заклади, що визначається умовами контракту на підготовку фахівця. На основі навчального плану і типової програми практики складається робочий план проходження студентом виробничо-технологічної практики. У ньому вказуються всі види робіт, час, необхідний для їх виконання, керівник та місце їх виконання. Перелік робіт підбирається з таким розрахунком, щоб студенти мали можливість конструктивно використати той досвід, який вони набули під час теоретичних занять, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик [50].
Завданнями виробничо-технологічної практики є формування умінь та навичок щодо виконання трудових і виробничих процесів в цілому, розвитку професійних здібностей студентів, набуття досвіду ефективного розв'язування виробничих ситуацій, а також збирання фактичного матеріалу для виконання курсових та дипломних робіт, проектів. Під час цієї практики студенти повинні навчитись швидко і точно виконувати дії і операції, демонструвати добре скоординовані, енергійні рухи, вміло концентрувати зусилля. Такі результати досягаються при правильній, логічній, науково обґрунтованій системі практичних завдань і вправ, які сумлінно виконують студенти-практиканти.
Якість проведення виробничо-технологічної практики залежить від навчально-методичного керівництва нею з боку викладачів та виробничників. До керівництва практикою студентів залучаються досвідчені викладачі кафедр або предметних (циклових) комісій, які брали безпосередню участь у проведенні теоретичних занять. Керівник практики від вищого навчального закладу:
перед початком контролює підготовленість баз практики та проводить відповідні заходи до прибуття студентів;
забезпечує проведення всіх організаційних заходів перед від'їздом студентів на практику: інструктаж про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надання студентам-практикантам необхідних документів (направлення, програми, щоденник, календарний план, індивідуальне завдання, методичні рекомендації чи інші, перелік яких встановлює навчальний заклад);
повідомляє студентам про систему звітності з практики, що затверджена кафедрою чи предметною (цикловою) комісією, а саме: подання письмового звіту, вигляду оформлення виконаного індивідуального завдання, доповіді, повідомлення, виступу тощо;
у тісному контакті з керівником практики від виробництва забезпечує високу якість її проходження згідно з програмою;
контролює забезпечення нормальних умов праці і побуту студентів та проведення з ними обов'язкових інструктажів з охорони праці та техніки безпеки;
контролює виконання студентами-практикантами правил внутрішнього трудового розпорядку, веде (або організовує ведення) табель відвідування студентами бази практики;
у складі комісії приймає заліки з практики;
подає завідувачу кафедри (заступнику директора з практичного навчання) письмовий звіт про проведення практики із зауваженнями і пропозиціями щодо поліпшення практики студентів.
Для безпосереднього керівництва практикою студентів керівник господарства наказом призначає кваліфікованого спеціаліста, дії якого регламентовано трудовою угодою з вищим навчальним закладом. Керівник практикою від виробництва забезпечує студентів необхідним обладнанням, інструментами, матеріалами, створює відповідні умови для їх праці й побуту. Він складає докладний відгук про виконання студентами програми практики, підписує й оцінює їх письмові звіти.
Після закінчення терміну практики студенти подають письмові звіти, щоденники, характеристики та ін. на рецензування керівникові практики від навчального закладу. Звіт має містити відомості про виконання програми практики, індивідуального завдання, мати розділ з питань охорони праці, висновки та пропозиції, список використаної літератури. Оформляється звіт за вимогами єдиного стандарту конструкторської документації.
Захищається звіт перед комісією, призначеною завідувачем кафедри або заступником директора навчального закладу. При цьому виставляється диференційована оцінка, яка заноситься в заліково-екзаменаційну відомість та враховується при визначенні розміру стипендії. Якщо студент не виконав програму практики, йому може бути надане право проходження практики повторно.
Крім цього, вищі аграрні навчальні заклади проводять підсумкові конференції за результатами виробничо-технологічної практики, запрошуючи для цього керівників та спеціалістів базових підприємств і організацій. Мета таких конференцій - обмін досвідом, розробка заходів щодо покращення практичної підготовки майбутніх фахівців-аграрників.
Якщо в перебігу виробничо-технологічної практики студенти вивчали основні трудові процеси, оволодівали способами їх виконання, способами організації роботи на окремих робочих місцях, набували професійних умінь та навичок, то виробнича переддипломна практика має глибші завдання. Це, в першу чергу, вивчення способів організації праці на конкретному підприємстві, виробництві, господарстві; оволодіння студентами уміннями організаторської роботи на виробництві; узагальнення і закріплення професійних умінь і навичок; ознайомлення з економікою конкретного виробництва; добирання фактичного матеріалу для завершення дипломної роботи чи проекту.
За час переддипломної практики студенти знайомляться з умовами господарювання підприємства, його виробничою структурою, спеціаліза-цією, технологічними процесами в рослинництві і тваринництві, еконо-мікою. За наявності вакантних місць студенти-практиканти можуть бути зараховані на штатні посади за умови, що робота на них відповідає вимогам програми практики. Якщо це майбутні фахівці з механізації сільського господарства, то вони беруть безпосередню участь в організації інженерної служби господарства, знайомляться з обов'язками головного інженера, інженера з експлуатації машинно-тракторного парку, завідувача машинним двором, бригадира тракторної бригади тощо.
У цей період студенти також вивчають проблеми, пов'язані з матеріальним стимулюванням праці відповідних працівників, економічною доцільністю виробництва тієї чи іншої продукції на конкретному підприємстві, підвищенням продуктивності праці, екологічною безпекою виробництва тощо.
Важливим завданням переддипломної практики є збір фактичного матеріалу для дипломної роботи (проекту), а також підготовка до державних кваліфікаційних випробувань. Для цього студенти-практиканти аналізують звіти фінансово-господарської діяльності підприємства, проводять спостереження за явищами, об'єктами, процесами, які є предметом дослідження в їх дипломних роботах, збирають іншу інформацію. Керівництво практикою, підведення підсумків здійснюється аналогічно до виробничо-технологічної практики.
Список літератури
Агиенко И.В. Ценности гумманитарной культуры в свете структурной антропологии К. Леви-Стросса / Тези доповідей ІV Міжнародної наук.-прак. конф. - Дніпропетровськ: Поліграфія, 1997. - С. 47-50.
Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: Курс лекцій: Модульне навчання. - К.: Вища шк., 1993. - С. 4-12.
Алексюк А.М. Педагогіка: Навч. посібник для студентів університетів. - К.: Вища шк., 1995. - 296 с.
Алферов Ю.С. Роль общественности в управлении образованием в зарубежных странах //Педагогика.-1994.-№3.-С.5-8.
Арзамасцев А., Фарбер Р. Рейтинг для студентов // Вестник высшей школы. - М.,1990. - №3. - С. 19-21.
Бейли А. От интеллекта к интуиции / Пер. с англ. - Новочеркасск: Сагула, 1994.-224 с.
Боднарчук Ю.В. Рейтинг-контроль у логічних блок-структурах нових технологій навчання: Рейтингова система оцінки успішності навчання студентів. - К.: НМКВО, 1992. - С.70-77.
Болюбаш Я.Я., Гуховська Л.П. Освіта в країнах Заходу // Рідна шк.- К.,1994.-№9.- С. 22-24.
Бромлей Ю.В. Этнос и этнография.- М.:Наука, 1973.-283с.
Булах І.Є., Лесько Л.Г. Тестовий контроль та проблеми його стандарти-зації // Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку, 1996. - Ч.4.- С.112-114.
Буреннікова Л.Ю., Шинкаренко С.О., Юшкова Л.С. Активізація пізнавальної діяльності студентів з використанням методів педагогіки співробітництва // Сучасні педагогічні технології у вищій школі. - К.,1995. - С. 88.
Вербицкий А., Попов Ю., Подлесков В., Андросюк Е. Самостоятельная работа студентов: проблемы и опыт // Высшее образование в России. - М., 1995. - № 2.- С.138.
Вербицкий А. Активные методы обучения в высшей школе: контекстный подход. - М.: Высшая шк., 1990. - 96 с.
Верещак Є.П., Лозова О.М. Диференціація навчання за системою рейтингу // Педагогіка і психологія. - 1996.- № 1. - С. 112-113.
Верхола А.П. Критерії і норми якісної оцінки знань, умінь, навичок студентів // Проблеми освіти: Наук.-метод.зб.- ІСДО, 1995. - С. 169.
Воскресенская Н.М. Поиски государственных образовательных стандартов за рубежом // Педагогика.-1991. - №8.- С.27-29.
Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку / Матер. Міжнародн. наук.-практ. конф., 17-18 квітня 1996 р.: Част. 1-4. - К., 1998. - 255 с.
Высшее образование во Франции. - М.: Фр.орг.техн.сотрудн., 1993. - 102с.
Володько В.М., Солдатенко М. М. Індивідуальність навчання студентів //Педагогіка і психологія.-1994.- № 3. -С. 31.
Вульфсон Б. Л. Последипломное образование в развитых странах //Педагогика.-1993.-№3-.С 22-28.
Габрусевич С., Зорин Г. От деловой игры - к профессиональному творчеству, Минск, 1989. - 96 с.
Глухова З.В. Индивидуализация процесса обучения - основа развития творческого мышления студентов // Сб.: Интенсификация учебного процесса на основе развития творческого мышления. - Иваново, 1990. - С.46-48.
Гончаренко С.І., Мальований Ю.І. Педагогічна сутність гуманітаризації шкільної освіти // Рідна школа. - К.: Вид-во Освіта. - 1994.- №10. -С. 30-33.
Гончаренко С.І. І все-таки гуманітаризація // Педагогіка і психологія. - 1995. - №1 - С. 3.
Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376с.
Гончаренко С.І. Методика як наука. - К.: Либідь, 2000.- 156с.
Гурова Р.Г. Методи соціолого-педагогічних досліджень в освіті //Советская педагогика. - 1974. - №8. - С.77-86.
Державна національна програма Освіта (Україна ХХІ століття): Заходи до її реалізації. - К.: Освіта. - 1993.- № 44-46. - С. 224.
Доклад о развитии человечества за 1995 год / ПРООН - Нью-Йорк: Оксфорд юниверситети пресс, 1995. - 229 с.
Доклад о развитии человечества за 1996 год / ПРООН - Нью-Йорк: Оксфорд юниверситети пресс, 1996. - 229 с.
Ерецкий М.И. Методика совершенствования обучения в техникуме. - М.: Высшая шк., 1987. - 263 с.
Журавель В.Ф., Ільїн В.А., Кузнецов В.О., Сухарніков Ю.В. Рекомендо-вана практика конструювання тестів професійної компетенції випускників вищих навчальних закладів / За загал.ред. Ю.В. Сухарнікова - К.: Аграрна освіта, 2000. - 38 с.
Журавська Н.С. Індивідуалізація навчання як засіб поліпшення організації самостійної роботи студентів у системі післядипломної освіти. - Придніпровський науковий вісник. - 1999. - № 45(112).- С.110-112.
Журавська Н.С. Курс лекцій з дисципліни "Теорія і методика професій-ного навчання (загальна методика)". - К.: НАУ, 2003. - 90 с.
Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 416 с.
Закон про вищу освіту // Освіта. - 20-27 лютого 2002 р.
Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії. - К.: МАУП, 2000. - 180 с.
Зязюн І.А. Культура і культура політики // Рідна шк., 1994. - №12. - С. 21-28.
Кыверялг Я.Л. Методы исследования в профессиональной педагогике. - Таллин.: Варгус, 1980.- 334 с.
Козаков В.А. Самостійна робота студентів як дидактична проблема. - К.: НМКВО, 1990. - 47 с.
Концепція розвитку аграрної освіти на період до 2000 року. - К.: Мін. сільського госп. і прод. України, 1992. - 30 с.
Кобернік С.Г. Дидактичні можливості опорних схем для вдосконалення навчання з курсу Географія України // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Суми: ВВП Мрія, ЛТД, 1998. - С.153-156.
Ілюшина Є.Я. Ідеї французьких постмодерністів у теоретичній соціології // Тези доповідей ІУ міжн. наук.-прак.конф.-Дніпропетровськ: Поліграфія, 1997. -С. 128-130.
Лабунська С.П. Тестовий контроль знань і вмінь студентів. Методичні рекомендації. - Львів: Вид-во Львівського технікуму харчової промисло-вості, 1994. - 41 с.
Лігоцький А.О. Формування соціально-педагогічних умов розвитку різно-рівневої фахової підготовки у вищих закладах: Метод. реком. - К.: Либідь, 1994. - 22 с.
Левченко Т.И. Современные дидактические концепции в образовании: Монография. - К.: МАУП, 1995. - 163 с.
Лысова Е.Б. Новые тенденции в подготовке учителей на Западе //Педагогика. - 1994. - №3. - С.10-11.
Луговий В.І. Управління освітою: Навч.посібник для слух., асп., докт. Спеціальності Держ.управління. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 80 с.
Лузан П.Г. Формування активності студентів у навчанні // Матеріали доповідей наукової конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів. - К.: Вид.центр НАУ, 1994. - С. 64.
Лузан П.Г. Методи і форми організації навчання у вищій аграрній школі. - К.: Аграрна освіта, 2003. - 224 с.
Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: Історія, досвід, уроки (1917-1985) / За ред. В.І.Лугового. - К.: Либідь,1992. - 196 с.
Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе: Книга для учителей. - М.:Просвещение, 1977. - 240с.
Микаберидзе Г.В. Учительство Японии в зеркале исследований //Педагогика. - 1992.- №11-12.
Митина В.С. Качество образования в современных школьных реформах на Западе // Сов.педагогика, 1991.- №10.- С.7-12.
Методика обучения предмету Плодовые, ягодные культуры и технология их возделывания / П.Н.Олейник., Р.Р.Балан., В.П.Соловей., Э.А.Верхо-венский, В.М.Андриенко; Под ред. П.Н.Олейника - М.: Агропромиздат, 1991. - 139 с.
Методичні рекомендації з курсової роботи (для підготовки магістрів педагогічного спрямування) / П.М. Олійник., Н.С.Журавська., Р.Р.Балан та ін. - К.: Вид-во НАУ, 1999.- 19 с.
Сучасні педагогічні технології у вищій школі: Наук.-метод. зб.. - К.: Аграрна освіта, 1995. - С. 30.
Образование в мире на пороге 20-го века: Сб.научн.тр. / Под ред. З.А.Мальковой, Б.Л.Вульфсона.- М.: АПН ССР, 1991. - 97 с.
Освітньо-кваліфікаційна характеристика бакалавра (сільського господар-ства). - К.: Вид-во НАУ, 1999. - 5с.
Освітня система сільського регіону: проблеми та перспективи розвитку: Зб.наук.праць/Уклад. Н.І.Клокар, М.С.Солодуха. - К.: КВВД "Педагогіка", 2000. - 264 с.
Педагогіка / За ред. М.Д.Ярмаченка. - К.: Вища шк., 1986. - 600 с.
Педагогика Эразма Роттердамского: открытие мира детства. Педагогическая система Хуана Луиса Висеса / За ред. В.М.Меньшикова: Учеб. пособие. - М.: Народное образование, 1995. - 136 с.
Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн та ін. - К.: Вища шк., 1997.
Положення про організацію навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах // Студент і закон. - К., 1995. - С. 92-115.
Про державні стандарти освіти в Україні // Всесвітня література. -1996.-№ 5.
Реформа профессиональной школы: опыт, поиск, задачи, пути решения. - М. - Высш. шк., 1987. - 343 с.
Рогов Е.И. Настольная книга практиканта-психолога в образовании. - М.: ВЛАДОС, 1995. - С. 25-30.
Система образования во Франции и организация ее администрации. - М.: Фр.орг.техн.сотрудничества, 1993. - 140 с.
Сидоренко В.К., Харламенко В.Б. Системний підхід до визначення компонентів профорієнтаційної роботи з молоддю / Зб.: Науковий вісник НАУ. - К.: Вид-во НАУ.- 2000.- N 30. - С.230-238.
Судзуки С. Реформа образования в Японии // Педагогика,1992.-№3.-С.12-14.
Тхоржевський Д.О. Методика трудового та професійного навчання. - К.: РННЦ ДІНІТ, 2000. - 248 с.
Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. - К.: Вид. центр Академія,2001. -515 с.
Фурман А.В. Модульно-розвивальне навчання - система педагогічних інновацій // Педагогіка і психологія. - 1995. - №3. - С. 96-107.
Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе. - М: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 437 с.
Шевцов В.Е. Французская школа готовится к 2000 году // Педагогика.-1992. - №1-2. - С.12-14.
Шпильовий В.Д., Жила В.Г. Створення тестів та проведення тестового контролю якості підготовки. - Луганськ, Вид-во Східноукр. держ. ун-ту, 1997. - 78 с.
