Відомий спеціаліст в області вікової педагогічної психології в області вікової педагогічної психології Д.Б. Ельконін зазначає, що обмеження форм навчання на ділі призводить процес розвитку дітей до вправ. Далі вказує: «Якщо основним змістом навчання в школі залишаються емпіричні знання, то на скільки активними і ефективними не були б способи навчання, воно не набуває визначного впливу на формування розумових новоутворень школярів» [28].
Отже, вчитель завжди повинен пам'ятати, що для ефективності навчання необхідною умовою є активізація навчального процесу. Справжній педагог повинен вміти викликати емоційний інтерес тому, що саме він дарує радість творчості, пізнання [64]. Формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою навчального процесу.
Учителю потрібно постійно прагнути зробити навчання зрозумілим, надавати переваги розвивальній функції навчання, культу самостійності, нестандартності думки, які б забезпечили здоровий інтелектуальний клімат.
А це практично неможливо без дотримання диференціації навчально-виховного процесу. Диференціація навчання [62] - проблема досить складна для вчителя-практика не стільки з точки зору диференціації змісту навчально-виховного процесу, діагностики індивідуальних особливостей дітей, скільки з точки зору організації навчання учнів з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей, тобто з точки зору технології внутрішнього диференційованого навчання та виховання.
Диференціація навчання - це розрізнення діяльності тих, хто навчається за такими мотиваційними позиціями особистості як «можу» і «хочу». Залежно від цього диференціація поділяється на рівневу і профільну. Рівнева - це диференціація за здібностями та успішністю в навчанні. Профільна - за нахилами та інтересами [71, с. 12].
Сучасна українська педагогіка і школа переживають своєрідний бум диференціації освіти. Дітей поділяють за здібностями, зміст освіти репрезентують все більшою кількістю дисциплін, методи класифікують на групові й індивідуальні, навчально-виховні заклади - на елітарні та звичайні. Це захоплення диференціацією вже має потужні організаційні наслідки: раннє профілювання дітей в гімназійних та ліцейних класах, професійна освіта уже після дев'ятого класу, безпрецедентні пільги в отриманні вищої освіти переможцям шкільних олімпіад, конкурсів Малої академії наук України.
Аналіз різних підходів до проблеми диференціації дає змогу виділити
її основні позиції:
1. Диференціація передбачає обов'язкове врахування індивідуальних особливостей дитини.
2. Індивідуалізація в умовах класно - урочної системи здійснюється через диференціацію навчання і виховання.
3. Мета диференціювання - створення оптимальних психолого-педагогічних умов для виявлення і розвитку нахилів і здібностей кожного учня або дошкільника.
4. Вона передбачає створення принципово нової педагогічної технології навчання, яка сприятиме широкому впровадженню ідей диференціації в практику школи, дитячої установи.
5. Методи навчання в умовах диференційованого навчання змінюються відповідно до індивідуально-типологічних особливостей учнів або дошкільників та змісту навчання і виховання.
6. Диференціація оптимізує, гуманізує процес навчання і виховання дає можливість для розвитку творчих здібностей дітей, забезпечує їхню максимальну пізнавальну активність на основі самостійної роботи, постійного зворотного зв'язку, об'єктивізації контролю та оцінки знань [11].
Отже, для ефективного формування психічної індивідуальності школяра педагогу важливо знати особливості розвитку дітей класу. Всі вони повинні стати предметом виховних зусиль учителя, належить одне із центральних місць. Для цього вчитель, звичайно ж, повинен приділяти значну увагу їх діагностиці й формуванню тому, що навчальний процес - це складна динамічна система, у якій в організації єдності відбувається взаємопов'язана діяльність педагога і дитини [3, 14]. Ця система стає ефективною, якщо вчитель знає індивідуальні відмінності в розвитку мислення школярів, оперативно враховує готовність дитини до опанування нового матеріалу, забезпечує для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчальної роботи.
Пропонуємо комплекс діагностичних методик для дослідження інтелектуального розвитку молодшого школяра (див. табл. 3).
Для поглибленого вивчення інтелектуального розвитку школяра пропонуємо ряд найбільш доцільних і цікавих діагностичних методик.
Дані методики дають можливість розв'язати питання про створення психолого-педагогічних характеристик, які так необхідні учителю. Використовуючи їх, педагог повинен враховувати, як кожна з цих методик впливає на розвиток дитини і який інтелектуальний заряд несе.
Таблиця 3. Комплекс діагностичних методик для дослідження інтелектуального розвитку молодшого школяра
Діагностика сенсомоторики | · методика «Квадрат і коло»; · методика «Крапки в кружечках»; · методика «Обмацування предметів»; · тести копіювання безглуздих складів; · графічний диктант; · методика «Чоловічки»; · методика «ХХХХХ»; · методика «Назви ім'я»; · методика «Будиночок»; · методика визначення ступеня шкільної зрілості; | |
Діагностика уяви | · методика «Незакінчені фігури»; | |
Діагностика уваги | · методика «Повторення цифр»; · методика «Крапка в квадраті»; · проба Мюнстенберга; · методика «Стійкість уваги»; · методика «Переключення уваги»; · методика «Геометричні фігури з цифрами»; · тест «П'рона-Рузера»; · коректурна проба | |
Діагностика пам'яті | · методика діагностики типу пам'яті; · методика «Запам'ятай фігури»; · фіксація і збереження образів; · методика «Зорова пам'ять»; · методика «Змістова пам'ять»; · характеристика динамічних особливостей процесу запам'ятовування; · методика «Повторення цифр». | |
Діагностика мислення | · виключення зайвого; · послідовність подій; · методика «Хто ким буде? Що чим буде?»; · методика «Схоже і відмінне»; · завдання на узагальнення; · вивчення рівня розвитку арифметичних умінь; · комплекс математичних задач; · тест вербального мислення. | |
Діагностика мовного розвитку | · методика «Відчуття слова»; · методика «Контраст»; · методика «Яка дія?»; · тест фонематичного слуху; · методика «Склади»; · методика «Звуки»; · методика «Яке слово?»; |
Загальна мета запропонованих діагностичних методик - одержання інформації про рівень інтелектуального розвитку школяра. Підкреслимо, що така інформація необхідна для побудови ефективного процесу навчання і створення умов для всестороннього розвитку особистості школяра. Знання особливостей пізнавальної діяльності дитини допоможе педагогам організувати для неї оптимальні умови розвитку і одержання нових знань.
Маючи результати досліджень, об'єктивні психологічні характеристики на учнів, учитель знав би, до чого схильна кожна дитина, з якими труднощами вона стикається, її здібності, рівень самостійності, слабкі й сильні сторони особистості.
Висновки
Розумове виховання - одна з найважливіших сторін підготовки до життя і праці підростаючих поколінь, яка полягає в керівництві розумових здібностей шляхом цікавості до інтелектуальної діяльності; озброєні знаннями, методами їх. пошуку та використання на практиці, прививанням культури розумової праці. Турбота про виховання розуму підростаючої людини є завданням сім'ї, школи, педагогічної науки на всьому їхньому шляху історичного розвитку.
Завданням школи на сучасному етапі є виховання культурної, інтелігентної людини, самостійної і творчої особистості - тобто людини розумної, людини - інтелектуала.
Проблема розвитку розумових здібностей та впливу їх на формування інтелекту була і залишається в центрі уваги науковців, педагогів, вчителів-практиків. Вона широко висвітлюється в наукових працях Б.М. Теплова, Я.А. Пономарьова, В. Штерна, які намагаються визначити грані інтелекту. Надзвичайно цікавими є наукові праці М.А. Холодної та Р. Стерберга, в яких розкриваються властивості інтелекту людини. Дуже цінними не тільки для теорії, але й для практики є дослідження умов та факторів впливу на розвиток інтелекту Ж. Піаже.
Зрозуміло, що такі науки, як психологія і педагогіка дуже взаємопов'язані. На основі досліджень видатних психологів Л.С. Виготського, Л.І. Божовича, С.Л. Рубінштейна, Г.С. Костюка, відомих педагогів Л.В. Занкова, Н.Ф. Тализіної, П.Я. Гальперіна та інших сучасні педагоги-практики мають можливість розуміти та впроваджувати ідеї розвивального навчання.
Проблема інтелектуального розвитку є досить актуальною. Вона широко висвітлюється в наукових працях, на сторінках психолого-педагогічних та періодичних видань. Однак, повної систематизації в різних напрямках досліджень не існує вчені ще в пошуку, практики намагаються експериментувати.
Треба сказати, що при дослідженні даної проблеми прослідковується постійний перегук думок, теорій, висновків як психологів, так і педагогів. Це говорить про важливість психологічних знань для вчителів початкових класів і навпаки: психологам необхідно добре орієнтуватись в педагогічних дослідженнях.
На сьогоднішній день актуальні праці класиків, які віддавали чільне місце інтелектуальному розвитку дитини. Серед них Й.Г. Песталоцці, Ж.Ж. Русо, І.Р. Герберт, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський.
Одним із завдань розумового виховання є розвиток інтелекту, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, який може реалізуватися як в навчальній діяльності так і в позаурочній і позашкільній роботі. Його рішення тісно пов'язане з формуванням цікавості до навчальної діяльності, активного відношення до життя, прагнення до розширення та творчого застосування знань.
Проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, твори видатних вчених, вчителів практиків, щодо розвитку інтелектуальних здібностей дитини, ми прийшли до висновку, що надзвичайну роль у формуванні інтелекту відіграють загальні здібності, які розвиваються під впливом різноманітних факторів:
· спадковість;
· середовище (суспільне, сімейне, природне);
· виховання і навчання;
· фактор активності;
· діяльність (ігрова, навчальна, трудова, побутова).
Величезну роль у формуванні інтелекту відіграють особливості розвитку молодшого школяра. У цьому віці покращується робота органів чуття; нечітке сприймання поступово стає чітким; увага з мимовільної перетворюється в довільну; мислення і пам'ять наочно-образні. У цей віковий період активізується діяльність другої сигнальної системи, що є фізіологічною основою мовлення; з'являється абстрактне мислення; удосконалюються пізнавальні процеси.
Сучасні тенденції розвитку початкової ланки освіти передбачають орієнтацію на індивідуальні особливості дитини. В процесі навчання і виховання повинні максимально враховуватись інтереси і здібності кожного учня. А сам навчальний процес якомога більше повинен сприяти всебічному розвитку, зокрема розвитку інтелекту школярів.
Для того, щоб якомога ширше розкрити можливості розвитку інтелектуальних здібностей необхідно активізувати навчальний процес вдалим підбором найефективніших методів і прийомів навчання:
· словесні (розповідь, розповідь-пояснення, опис, доповнення, бесіда);
· наочні (ілюстрація, демонстрація, використання кінофільмів, телепередач);
· практичні (завдання для розвитку мовлення, логічного мислення, вправи на розвиток уміння висвітлювати здогади, припущення, використання цікавинок на уроці, організація змагань, культпоходів, КВК, різних ігор, заходів розвиваючого характеру).
Для ефективного формування інтелектуально розвиненої особистості вчителю важливо володіти особливостями розвитку кожного учня. А в цьому йому допоможуть діагностичні методики, які визначають рівень інтелектуального розвитку. Якщо педагог знатиме можливості, рівень розвитку, інтелектуальну сферу школяра, то це сприятиме вибору ним такої методики, яка допоможе, враховуючи індивідуальні особливості школярів, впливати на розумовий розвиток кожного учня зокрема.
Список літератури
1. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.) - К., 1994.
2. Закон України «Про освіту» - К., 1996
3. Концепція національного виховання. - К., 1996
4. Айзенк Г.Ю. Інтелект: нові погляди // Питання психології - К. - 1995. - №1.
5. Акімова М.К., Козлова В.К. Психологічна корекція розумового розвитку школярів. - М, 2000. - С. 23-42.
6. Актуальні питання формування інтересу у навчанні / За ред. Г.І. Щукіної. - М., 1984.
7. Варшавський І.А. Основи вікової періодизації // Вікова фізіологія. - Л., 1989.
8. Ахмеджанов З.Р. Психологические тесты. - М, 1997.
9. Безлюдна Н. Розвиток мислення у спадщині В. Сухомлинського // Початкова школа, 1998, №4.
10. Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика? - М, 1991.
11. Бех І. Наукове розуміння особистості як основа ефективності виховного процесу // Початкова школа. - К. - 1998. - №1. - С. 2-6.
12. Бітянова М.Р., Азарова Т.В., Афанасьєва Е.І., Васильєва Н.Л. Робота психолога в початковій школі. - К., 1999. - С. 179-210.
13. Братани О. Проблема дефініцій базових понять у теорії диференційованого навчання // Рідна школа. - К. - 2000. - №7. - С. 43-45.
14. Бурлачук Л.Ф., Блейхер В.М. Психологічна діагностика інтелекту особистості. - К., 1978.
15. Васецька Т. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодших школярів // Початкова школа. - К. - 2000. - №6. - С. 7-8.
16. Вікова психологія /За ред. Г.С. Костюка - К., 1976.
17. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995.
18. Пльбух Ю.З. Навчально-виховний процес у диференційованих класах початкової школи, психологічні аспекти. - К., 1991.
19. Пльбух Ю.З. Розумово обдарована дитина. - К., 1993.
20. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: (Діагностика, педагогіка). - К., 1992.
21. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К., 1997. - С. 98-146.
22. Грейс Крейг Психологія розвитку. - С._П., 2000. - С. 77.
23. Данилова Е.Е. Практикум по возрастной и педагогической психологи. - М., 1998.
24. Доналдсон М. Мислительська діяльність дітей - М., 1985. - С. 17.
25. Дружинін В.Н. Психологія загальних здібностей. - М., 1995.
26. Друзь З.В. Завдання для інтелектуального самовдосконалення молодших школярів // Початкова школа. - 1994. - №3. - С. 5-7.
27. Ельконін Д.Б. Інтелектуальні можливості молодших школярів і зміст навчання. - М., 1989.
28. Ельконін Д.Б. Особливості психічного розвитку дітей 6-7 річного віку. - М., 1988. - С. 132.
29. Журавльов В.І. Педагогіка / За ред. П.І. Підласого - М., 1996.
30. Завалишина Д.Н. Психологічна структура здібностей. - М., 1991. - С. 14.
31. Загальна психологія / За ред. В.В. Богословського - М., 1981.
32. Загальна психологія / За ред. А.В. Петровського - М., 1976.
33. Занков Л.В. Вибрані твори. - М., 1990.
34. Захарова Г. Розвивальне навчання // Початкова школа. - 2000. - №4.-С. 7-8.
35. Киричук О.І. Виховання в учнів інтересу до навчання. - К., 1986.
36. Карпенко З.С. Діагностика психічного розвитку дітей 6-7 років. - Івано-Франківськ, 1993.
37. Кичук Н.В. Активізація навчальної діяльності молодших школярів // Початкова школа. - 1998. - №4. - С. 2-4.
38. Колесіна Т. Діагностика і корекція психічного розвитку дітей // Початкова школа. - К. - 2000. - №6. - С. 40-43.
39. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. - М., 1988.
40. Костюк Г.С. Про роль спадковості, середовища і виховання в психічному розвитку дитини. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К., 1989. - С. 98-194.
41. Кузьма М.І., Талапканич М.І., Химинець В.В. Основи психодіагностики пізнавального розвитку учнів молодших класів. - Ужгород, 1994.
42. Кузьменко В. Індивідуалізація виховання і навчання // Дошкільне виховання. - К. - 2000. - №10. - С. 5-7.
43. Лейтес Н.С. Розумові здібності і вік. - М., 1971.
44. Леонтьєв А.А. Психологія особистості. - М., 1981.
45. Ломов Б.Ф. Методологічні та теоретичні проблеми психології. - М., 1984.
46. Люблінська А.А. Вчителю про психологію молодшого школяра. - М, 1987. - С. 35-108.
47. Майборода В., Друзь З. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів // Початкова школа. - 1998. - №6. - С. 10-11.
48. Матюшина М.В. Мотивация учення младших школьников. - М, 1984.
49. Онещук Л. Підвищення професійної активності вчителя // Початкова школа. - 1998. - №5. - С. 5-8.
50. Онисюк О. Моральна поведінка дитини в ігровій діяльності // Початкова школа. - К. - 2000. - №6. - С. 9-11.
51. Панок В., Титаренко Т., Рибалка В. та ін. Основи практичної психології. - К., 1999.
