Педагогічна занедбаність молодших школярів

Міністерство освіти та науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра педагогіки та

методики початкового навчання

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Педагогічна занедбаність молодших школярів: дидактичний аспект

Зміст

Вступ

Розділ І. Педагогічна занедбаність молодших школярів як наукова проблема
1.1 Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі
1.2 Психолого-педагогічні особливості педагогічної занедбаності молодших школярів
1.3 Системний підхід до подолання педагогічної занедбаності в процесі шкільного навчання
Розділ ІІ. Теоретико-методичні засади подолання педагогічної занедбаності в процесі учбової діяльності
2.1 Шляхи подолання педагогічної занедбаності молодших школярів в процесі навчання масової початкової школи
2.2 Технологія експерименту
2.3 Результати та перспективи розробки проблеми подолання дидактичної занедбаності учнів молодшого шкільного віку
Висновок
Список використаних джерел
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г

Вступ
Учні молодшого шкільного віку - це діти, праця з якими викликає у нас почуття радості та задоволення. І не має різниці - це встигаючий учень чи учень, у якого виникають труднощі в навчанні. Всі вони для нас рівні, і кожна маленька особистість вимагає до себе певного підходу, змушує нас замислитись над власними потенційними можливостями співпраці з школярами.

Разом із цим, внаслідок соціально-економічних та політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві, особливо гостро постала проблема педагогічної занедбаності учнів початкових класів. Зокрема, значну увагу в вирішенні та обґрунтуванні даної проблеми приділяли такі вчені-педагоги та психологи, як Ю. Бабанський, М. Данилов, Л. Славіна, В. Цетлін, Ю. Гільбух, Н. Менчинська, С. Лисенкова, С. Логачевська, В. Сухомлинський, С. Костроміна тощо. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань занедбаності школярів молодшого шкільного віку дає можливість сформулювати актуальність даної проблеми для сьогодення: першочерговим завданням є всебічний розвиток особистості педагогічно занедбаного учня, створення умов для більш повної реалізації інтелектуального та духовного потенціалу школяра, своєчасне виявлення учнів, яким потрібна допомога та підтримка в навчанні.

Зокрема, з кожним роком поповнюється число невстигаючих учнів. Аналізуючи успішність учнів основної та старшої школи, педагоги дійшли висновку, що неуспішність, а отже втрата інтересу до навчання закладається у початкових класах. Якщо на першому етапі навчання учням не прищепити інтерес до навчання, спостерігається низька мотивація навчальної діяльності, зокрема в невстигаючих школярів поступово формується мотивація уникнення невдачі та компенсаторна мотивація, а отже відсутність інтересу.

Тому питання шкільної неуспішності є одним із найважливіших у шкільній практиці. Значення проблеми педагогічної занедбаності школярів початкової школи для науки полягає в тому, щоб з'ясувати основні риси занедбаності, її причини, фактори, що її спричиняють та проаналізувати різноманітні ефективні шляхи подолання через призму сьогодення із урахуванням практичного досвіду педагогів і психологів у даній галузі.

Для того, щоб явище педагогічної занедбаності не набувало масового характеру, а кількість невстигаючих учнів зменшувалась, слід будувати навчально-виховний процес із урахуванням різноманітних факторів, які відображатимуть сутність раціональних форм і методів, засобів роботи з категорією невстигаючих учнів із орієнтацією на особистість, її запити та роль у процесі навчання й виховання як частинки великого суспільства.

Власне, центральною і головною структурною частинкою у процесі навчання і виховання є особистість кожного учня. Вирішення проблеми педагогічної занедбаності для школярів, що відчувають труднощі в навчанні, сприятиме не лише покращенню їх успіхів у навчанні, але й формуванню позитивного ставлення до оточуючої дійсності та почуття власної значущості, впевненості в можливості досягнення очікуваних результатів.

Ми обрали проблему педагогічної занедбаності тому, щоб не лише розкрити її сутність на сучасному етапі розвитку як в психології так і педагогіці, практиці, але й щоб з'ясувати, в чому полягають основні шляхи її подолання у початковій школі.

У кожному класі є учні, які навчаються гірше, ніж вони могли б. Вони не вміють систематично працювати, з великим зусиллям опановують навчальний матеріал. Кожен крок у процесі навчання базується на певному рівні підготовки дітей, який підвищується залежно від їх успіху. Власне, наскільки кількісно і якісно накопичується досвід учнів - знання, уміння та навички, в деяких з них з'являються прогалини, недоліки в знаннях, уміннях, навичках. Якщо такі прогалини та недоліки збільшуються, то на певному етапі навчання спостерігається недостатня підготовка для подальшого успішного навчання. Зрештою й виникає явище неуспішності. Вона охоплює проблеми освіченості, вихованості та розвиненості, утворюючи єдине ціле.

Зокрема, педагогічна занедбаність характеризується певними психолого-педагогічними причинами, вивчення яких сприятиме правильній організації навчально-виховної роботи з невстигаючими школярами.

Знання та розуміння педагогом конкретних причин, які викликають педагогічну занедбаність, вимагає від вчителя вміння розпізнавати ці причини та надавати конкретну дидактико-методичну допомогу.

Як підтверджують дослідження неуспішність зумовлюється не однією, а декількома причинами, кожної з яких окремо вистачило б для того, щоб учень погано вчився. На початкову причину нашаровуються нові, вторинні явища, які виникли внаслідок педагогічної занедбаності.

Незважаючи на це, на сучасному етапі постала необхідність у визначенні конкретних шляхів, які б не лише вказували на теоретико-методологічні рекомендації щодо діяльності з занедбаними школярами, але й попереджали виникнення проблеми невстигаючих учнів початкової школи.

На нашу думку, різноманітне поєднання форм організації навчання таких учнів, дає можливість найповніше враховувати індивідуальні та типологічні особливості кожної дитини та сприятиме створенню оптимальних умов для її навчання і розвитку.

Завдання дорослих полягає в тому, щоб не ставити перед собою мету виховання дитини "вундеркінда", а дбати про загальний розвиток дитини, пробуджувати інтерес до різних видів діяльності та залучити дитину до участі в них.

Власне, працюючи над темою "Педагогічної занедбаності молодших школярів: дидактичний аспект", ми звертаємо увагу на саме поняття педагогічної занедбаності, причин, що її викликають та конкретних шляхів усунення цього негативного явища в процесі навчання.

Проблемою нашого дослідження є підвищення рівня успішності педагогічно занедбаних школярів шляхом використання ефективних дидактичних підходів, засобів.

У зв'язку з вище зазначеним, із врахуванням специфіки даної проблеми, її актуальності та значення для науки, суспільства, особистості метою даного дослідження є:

а) визначення сутності явища педагогічної занедбаності молодших школярів, її особливостей;

б) вивчення та узагальнення причин, що її викликають;

в) рекомендація щодо конкретних шляхів подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку в процесі навчання.

Для досягнення цієї мети необхідна реалізація певних завдань.

Завдання дослідження:

а) ознайомлення зі станом дослідження проблеми педагогічної занедбаності молодших школярів у психолого-педагогічній літературі, а також у практиці початкового навчання;

б) ознайомлення зі станом дослідження проблеми педагогічної занедбаності молодших школярів у практиці початкового навчання;

в) виділення, обґрунтування та аналіз причин педагогічної занедбаності;

г) розробка оптимальних шляхів подолання проблеми педагогічної занедбаності в сучасній початковій школі.

Об'єктом дослідження є: педагогічна занедбаність молодших школярів.

Предмет дослідження - шляхи подолання педагогічної занедбаності в навчальному процесі початкової школи..

Гіпотеза дослідження - система пропонованих дидактичних умов подолання педагогічної занедбаності сприятиме розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку та подоланню у них педагогічної занедбаності.

Для розв'язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, тестування, анкетування, опитування; відвідування уроків, педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання, системний, комплексний, діяльнісний підходи до навчання і розвитку особистості учня; теорія розвивального навчання; концепція індивідуального та диференційованого підходу;концепція оптимізації навчального процесу Ю. Бабанського, праці В. Сухомлинського, та М. Данилова тощо.

Дослідження проводились протягом 2003-2006 рр. у школах м. Тернополя, м. Чорткова та шкіл Тернопільської області.

Наукова та теоретична значущість проведеного дослідження полягає в уточненні змісту поняття „педагогічна занедбаність молодших школярів", в обґрунтуванні методичних рекомендацій щодо використання пізнавальних завдань у подоланні педагогічної занедбаності, в збагаченні знань про методичну роботу з категорією педагогічно занедбаних учнів.

Практична значущість дослідження: обумовлюється розробкою і перевіркою методичних рекомендації щодо роботи з педагогічно занедбаними школярами. Основні висновки щодо формування пізнавального інтересу в таких учнів можуть бути використані вчителями початкових шкіл та іншими педагогічними працівниками для роботи в оздоровчих класах.

Основний зміст роботи відображено в двох публікаціях у „Студентському науковому віснику" за 2005-2006 рр.

Структура магістерської роботи: вступ, два розділи, шість параграфів, висновки, список використаних джерел, який містить 93 позиції, додатки, один графік та дві таблиці.

Розділ І. Педагогічна занедбаність молодших школярів як наукова проблема
1.1 Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі
Труднощі в навчальному процесі, які часто проявляються в учнів початкових класів, істотно заважають оволодінню дитиною обов'язковою шкільною програмою. Саме в початковий період навчання закладається фундамент системи знань, який "надбудовується" в подальші роки, в цей час формуються розумові й практичні операції, дії та навички, без яких неможливе навчання і практична діяльність у наступних класах. Відсутність цього фундаменту, не володіння початковими знаннями та вміннями призводить до надмірних труднощів у оволодінні навчальною програмою у старших класах. І, зокрема, частина дітей, які відчувають труднощі в навчанні, потрапляють до категорії неуспішних, тобто педагогічно занедбаних учнів.

Власне, аналізуючи проблему занедбаності молодших школярів, слід звертати увагу як на досвід та дослідження відомих вітчизняних педагогів і психологів, так і педагогів новаторів, які ґрунтовно і системно вивчали дану проблему.

У психолого-педагогічній літературі дана проблема розглядалася через поняття неуспішності в навчальному процесі. Встановлено, зокрема, що неуспішність школярів закономірно пов'язана з їх індивідуальними особливостями , з тими умовами, в яких протікає їх розвиток. Найважливішою із цих умов педагоги вважають доцільну організацію навчання і виховання дітей у школі, що базується на системі принципів, які забезпечують особистісно орієнтоване спрямування.

Дослідження проблеми все більше пов'язується із широким колом соціальних питань, вимагає використання даних всіх наук про людину, індивіда, особистість. Відчувається гостра необхідність систематизації різноманітних матеріалів про умови, що породжують неуспішність і шляхи її подолання. Суттєвим завданням сучасної дидактики є розкриття сутності педагогічної занедбаності, виявити її структуру, зазначити ознаки, які свідчать про її прояви, дати обґрунтовані та розроблені заходи щодо попередження та уникнення явища неуспішності в початковій школі.

Слід зазначити, що саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, оскільки це поняття є перш за все дидактичним і пов'язане із такими основними категоріями дидактики як зміст і процес навчання.

Поняття неуспішності в психолого-педагогічній літературі в системі педагогічної занедбаності не є достатньо вивченим, дослідженим і обґрунтованим. Так, М. Данилов пов'язує неуспішність із рушійними силами процесу навчання - його суперечностями. Згідно цієї позиції вона виникає тоді, коли є суперечність між можливостями самих учнів і вимогами, що до них ставляться у навчальному процесі [35, с.132]. В. Оконь визначає неуспішність як порушення взаємодії між учнями, вчителями та зовнішніми умовами [64, с.18]. Підхід до вивчення неуспішності шляхом аналізу умов, що породжують її, на думку В. Оконя, дає можливість визначити систему завдань щодо її подолання. Проте дослідження, проведені в цьому руслі, були спрямовані лише на з'ясування зовнішніх явищ, залишаючи поза увагою внутрішні причини неуспішності.

Завдання розкриття внутрішньої сутності поняття "неуспішності" були зазначені в роботах А. Бударного, який виділив два види неуспішності, справедливо зазначає, що неуспішність є поняттям умовним, конкретний зміст якого залежить від встановлених вимог щодо переходу в наступний клас. Тобто мінімум вимог до знань, умінь і навичок, де "трійка" є достатньою, а неуспішність виражається оцінками "двійка" і "одиниця". Це так звана "абсолютна" неуспішність. Було висунуто й інше поняття, співвіднесене не тільки із мінімумом вимог, але й з можливостями окремих учнів. Цей вид неуспішності названо "відносною" неуспішністю - недостатнє пізнавальне навантаження учнів, які можуть перевищити обов'язкові вимоги.

Визначення видів неуспішності подано в роботах А. Гельмонта, який виділив три види неуспішності, залежності від кількості навчальних предметів і стійкості відставання:

загальне і глибоке відставання - це тривалий час із декількох навчальних предметів або з усіх;

часткова або відносно стійка неуспішність - один-два найскладніші предмети;

неуспішність епізодична - поодинокі випадки неуспішності з певного предмета чим предметів.

Гельмонт, виділяючи види неуспішності згідно ступеня їх занедбаності та виходячи з труднощів їх подолання, називає глибоким і повним відставанням самий складний випадок неуспішності. В багатьох інших роботах використовується тільки термін "неуспішність". Так, Ю. Бабанський виділяє короткочасну та періодичну неуспішність. Ці види наближаються до відставання, однак цей термін не був використаний.

Визначення сутності неуспішності слід розглядати через типологію невстигаючих учнів. Є цілий ряд науково обґрунтованих типологій таких школярів. Зокрема запропоновано ряд типологій, які можна класифікувати як психолого-педагогічні.

Л. Славіна виділяє такі типи невстигаючих [78, с.28]:

учні, в яких відсутні особистісно-значущі пізнавальні мотиви учіння;

діти з слабкими можливостями до навчання;

школярі з неправильно сформованими навичками навчальної діяльності.

В основі цієї класифікації покладено існуючі причини неуспішності. Згідно цього напряму щодо визначення типології неуспішних школярів Л. Славіна, А. Бударний, Ю. Бабанський та інші автори, знань про внутрішню сутність неуспішності в типологіях не зазначали.

Згідно типології П. Блонського, за основу якої було взято характеристику навчальної діяльності учнів і структуру їх особистості було названо такі типи неуспішних школярів:

учні, які не вміють і не хочуть правильно організовувати власну учбову діяльність;

невпевнені в власних силах, важко переносять труднощі в навчанні.

Р. Гінзбург спрямував свої дослідження на вивчення внутрішньої сутності неуспішності. Слід звертати увагу на те, що одні учні, в силу своїх можливостей, легше сприймають пояснення вчителя, а в _ інших навпаки, виникають труднощі в роботі з підручниками тощо.

Чимало досліджень було спрямовано на визначення сукупності причин, які породжують явище неуспішності в початковій школі. Зокрема, слід зазначити прізвища відомих дослідників, педагогів, таких як А. Гельмонт, П. Борисов, Ю. Бабанський, які при визначенні причин неуспішності враховували зовнішні і внутрішні фактори, що породжують їх.

А. Гельмонт, характеризуючи причини неуспішності, співставляв їх з відповідними категоріями, а саме з впливом зовнішнього середовища, навчанням і вихованням в школі, розумовим розвитком.

Також, класифікація причин відповідно до теоретичних вимог була зроблена П. Борисовим.

Охарактеризуємо ідеї В. Цетлін щодо причин неуспішності школярів. На основі праць Ю. Бабанського, А. Гельмонта, причини неуспішності автор визначила тими факторами, які свідчать про недоліки в навчанні чи вихованні. Також нею було запропоновано систему завдань щодо попередження явища неуспішності в масовій школі.

Сьогодні особливо поширеним є аналіз поняття неуспішності через систему ідей і поглядів педагогів-новаторів. Вони вбачали основну причину в недосконалості методів викладання. З цим не можливо не погодитися. Досвід роботи педагогів С. Лисенкової, С. Логачевської, В. Сухомлинського підтверджують цю думку.

Так, С. Лисенкова встановила, що пасивність школяра виникає на певному етапі пізнання й важливо його не пропустити. Включати кожного учня в активну діяльність протягом усього уроку, довести уявлення із теми, що вивчається, до рівня формування понять, стійких навичок - мета діяльності щодо попередження неуспішності. Невстигаючих учнів у неї не буває. А в попередженні неуспішності допомагають схеми-опори, коментоване управління навчальним процесом, логічне випереджувальне засвоєння матеріалу тощо [48].

"Урок співробітництва" в класі Ш. Амонашвілі не проходить без активної творчої діяльності дітей та їх учителя. "Урок, ти не думай, що існуєш від дзвінка до дзвінка… Ти, можливо, зовсім не закінчуєшся, бо після дзвоника ми залишаємо тебе з бажанням швидше зустрітися. Ти виряджаєш нас додому з неспокійними думками" [5, с.114].

Досить ґрунтовно зазначено думки та досвід роботи С. Логачевської щодо педагогічно занедбаних учнів. Зокрема, автор чималу увагу приділяє пізнавальним інтересам, їх формуванню у молодших школярів. Слід завжди пам'ятати, що до кожної дитини в класі потрібно виявляти чуйність, надмірно не приділяти увагу обдарованим учням і не принижувати особистості слабших: "Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це - надійний стимул подальшої навчальної роботи із захопленням, із відчуттям власної гідності" [50, с.3].

Від природи діти допитливі, тому слід роботу вчителеві в класі будувати так, щоб ця природна допитливість не зникала, а з кожним днем посилювалася.

При роботі з невстигаючими учнями потрібно "...насамперед - встановити причину незнання: неуважність учня на уроці через ослаблення організму, недодержання режиму дня й таке інше. Слід вчасно порадитись із вчителем, як можна вдома допомагати дитині в навчанні. А фізичне покарання тільки залякує дитину, придушує її ініціативу й активність" [50, с.21].

Уся робота була побудована на основі диференційованого підходу у навчанні.

Чималу увагу на проблему неуспішності учнів звернув В. Шаталов. Розроблена ним методика введення знань великими блоками завдяки опорним сигналам сприяє не лише поглибленому розумінню нового матеріалу, а й закріпленню його в пам'яті через пряму установку на запам'ятовування. При цьому реалізується одна із важливих психологічних умов формування фонду дієвих знань: неминучість і повнота контролю за засвоєнням знань і їх оцінювання.

Страницы: 1, 2

В соцсетях