езважаючи на те, що в психолого-педагогічній літературі накопичено чимало досвіду, все ж проблема неуспішності учнів молодшого шкільного віку залишається актуальною і потребує свого вирішення.

Погодьтесь, що одним із найголовніших показників якості та рівня навчання у школі є успішність школяра. Хоча накопичено чимало досвіду роботи щодо уникнення і попередження занедбаності учнів, та чи вміємо ми вирішувати її, "бачити" причини неуспішності, застосовувати всі можливі способи та засоби при усуненні її у навчально-виховному процесі?

Проте, так чи інакше, ми намагатимемось ознайомити з усіма тонкощами та специфікою даної проблеми в дидактичному аспекті, враховуючи досвід педагогів і психологів, що займалися даною проблемою.

1.2 Психолого-педагогічні особливості педагогічної занедбаності молодших школярів

Проблема педагогічної занедбаності вимагає свого вивчення і обґрунтування із різних аспектів. Зокрема, для її успішного вирішення, слід звертати увагу на психолого-педагогічні особливості категорії педагогічно занедбаних учнів. Взагалі, явище неуспішності в сучасній школі є досить поширеним і непоодиноким. Вчителі часто стикаються з дітьми, які відчувають певні труднощі в засвоєнні знань, набутті практичних умінь і навичок, в адаптації до шкільного життя. Недостатня обізнаність вчителів загальноосвітньої школи з причинами та сутністю неуспішності молодших школярів призводить до помилкових дій, які стримують психічний розвиток. Власне, психолого-педагогічна література, розкриваючи особливості занедбаних учнів, звертає увагу як на педагогічні чинники, так і на специфіку психічного розвитку таких дітей.

В залежності від того, що є першопричиною неуспішності, визначають два типи невстигаючих: педагогічно занедбані школярі та учні зі зниженою здатністю до навчання [46, с.12].

В обґрунтуванні даного питання ми будемо звертати увагу на категорію педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку.

Діти, прийшовши до школи на свій перший урок, сідають за парти, відкривають першу сторінку підручника та нові зошити - так розпочинається їх довгий навчальний шлях. Всі вони однакові, рівні один перед одним і немає серед них "здібних" і навпаки, "відмінників" та "невстигаючих". В усіх єдине бажання - вчитися. Проте, в процесі навчання стає зрозумілим: деякі діти важко адаптуються до навчання, не засвоюють навчальну програму, як наслідок - потрапляють до категорії невстигаючих. Чимало вчителів на початку навчального року ділять дітей на дві групи - здібних і малоздібних, залишаючи поза увагою останніх. Проте, лише співпраця школи та сім'ї може допомогти занедбаній дитині уникнути труднощів у навчанні.

Слід визнати, що сучасна школа, її вимоги до учнів щодо навчання, часто відображають розходження між їх потенційними можливостями й тими вимогами, які до них ставляться. І саме тоді, коли дитині не під силу навчальна програма чи шкільний режим, вона стає невстигаючою.

Педагогічна занедбаність виникає у сім'ях, які не приділяють належної уваги власним дітям. "Якщо в дошкільному віці, - писав В. Сухомлинський, - дитина представлена сама собі, якщо старші не дають того потоку інформації, без якого немислиме звичне оточення людини, дитячий розум перебуває в інертному стані: зникає допитливість, цікавість, розвивається байдужість до всього" [84, с.515]. Як наслідок, дитина не є підготовленою до навчання у сучасній школі й дуже легко потрапляє до категорії педагогічно занедбаних.

В основі занедбаності лежить соціальна незрілість особистості. Інтелектуальна нерозвиненість таких учнів полягає у несформованості в них достатнього об'єму знань, умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання у школі.

Головною метою в навчанні є розвиток кожної особистості: розвиток всіх психічних процесів, якостей, які забезпечують перехід від простіших до складніших форм і способів навчання.

Проте, аналізуючи психічний розвиток занедбаних учнів, спостерігаємо, що вони характеризуються низьким рівнем розвитку окремих сторін психічної діяльності (сприймання, увага, мислення, пам'ять тощо).

Мислення є одним із найважливіших процесів, що відображає розуміння дитиною навчального матеріалу. Саме недоліки в розвитку мислення впливають на успішність кожного учня. Психолог Н. Мурачковський, досліджуючи особливості розвитку мислення невстигаючих учнів, встановив, що вони не володіють раціональними прийомами запам'ятовування. У них спостерігається низька концентрація уваги, важко зосереджуються на одному предметі чи явищі, швидко стомлюються. Це пояснюється тим, що в силу особливостей власного мислення, учні не залучені до активної навчальної діяльності. Внаслідок цього, на уроці вони відволікаються від процесу навчання, "замикаються" в собі, а запитання вчителя викликають у них розгубленість [38, с. 194]. При характеристиці психологічних особливостей мислення занедбаних школярів слід звернути увагу на їх вікові особливості. Шкільне навчання потребує від них вміння абстрагувати і узагальнювати. Виникає трудність у виділенні головного та другорядного. Особливо це помітно на уроках читання, розвитку зв'язного мовлення тощо. Засвоюючи поняття, діти не вирізняють суттєве від несуттєвого, намагаються однаково запам'ятати як одне, так і друге. При аналізі, узагальненні забувають головні, суттєві ознаки, що характеризують певне поняття чи явище, а усунення другорядних ознак відбувається із труднощами.

Друга особливість мислення занедбаних учнів молодшого шкільного віку - невміння вивчати, аналізувати предмет чи певну ситуацію із різних сторін, оперувати при цьому одночасно всіма необхідними для вирішення поставлених завдань даними. Тому при аналізі, узагальненні причинно-наслідкових зв'язків певного явища, якому притаманні декілька причин, - вони називають дві чи одну з багатьох [38, с. 195].

При розв'язанні навчальних завдань від учнів вимагають уміння побачити щось по-новому, з іншої сторони. Уміння подолати "одноманітність" мислення, знайти нові шляхи пошуку правильних відповідей, творчий підхід до вирішення завдань - важлива якість творчого мислення, яку слід розвивати в невстигаючих учнів, а невміння і небажання активно та творчо мислити - це та ознака, яка відрізняє їх від "звичайних" учнів.

Проте вчителеві слід цілеспрямовано вивчати особистість занедбаного школяра, щоб дидактично правильно організувати процес навчання. "Знедолена природою людина, - писав В. Сухомлинський, - не повинна знати про те, що вона малоздібна, що у неї слабкий розум. Виховання такої людини повинно бути в сто разів чуйнішим, ніжнішим, дбайливішим" [84, с.590].

Л. Славіна, Г. Антонова, Н. Менчинська та інші на основі результатів власних досліджень вважали, що значна кількість невстигаючих учнів намагаються уникати будь-якого розумового навантаження. Навіть елементарні завдання затрудняють логіку їх мислення, в результаті чого вони взагалі не виконують завдання або виконують його частково без свідомого розуміння способів виконання та розв'язання.

При запам'ятовуванні діють механічно, запам'ятовуючи лише той матеріал, який викликає інтерес або близький до їх життєвого досвіду. При відтворенні знань говорять перше, що "спаде" їм на думку. Крім того, засвоєні ними знання, через механічне, неусвідомлене, неосмислене вивчення, не є гнучким, що в подальшому викликає труднощі в засвоєнні нових знань, умінь та навичок і практичній реалізації. Причиною цього є недостатньо розвинені методи запам'ятовування, неволодіння раціональними й ефективними способами навчання. Переважно у педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку переважає короткочасне запам'ятовування, що пов'язано зі специфікою розвитку пам'яті.

Усіх невстигаючих школярів, щодо психологічних особливостей їх розвитку, можна умовно поділити на дві основних групи:

а) надмірно рухливі;

б) надмірно повільні.

Надмірно рухливі діти швидко відволікаються на уроці, неуважні при поясненні нового матеріалу. Не можуть довгий час зосередити свою увагу на деякому предметі чи явищі, що вивчається, будь-який порух, звук відволікає їх від уроку. Коли вчитель звертається до таких дітей, вони, не дослухавши запитання до кінця і не осмисливши його, одразу поспішають відповісти або задають зустрічне запитання. Такі школярі, в силу своїх психологічних особливостей, не можуть спокійно сидіти на уроці, часто порушують дисципліну. Не завершують почату ними справу до кінця.

На відміну від надмірно рухливих школярів, надмірно повільні діти ведуть себе спокійно, інертно. Уважно слухають пояснення вчителя, але, здебільшого, воно не сприймається ними. Виконують усі завдання на уроці, старанні, але самостійного інтересу, власної ініціативи на заняттях не проявляють. Вчителеві слід уважно ставитися до таких дітей, постійно залучаючи їх до роботи на уроці.

Все це пов'язано з особливостями їх нервової системи (швидка стомлюваність). Іноді навіть легке розумове навантаження викликає роздратованість і небажання його виконання.

Аналізуючи сутність психологічних особливостей у розвитку педагогічно занедбаних учнів варто звернути увагу й на інші підходи щодо визначення ступеня занедбаності.

Психологи виділяють три групи дітей за ступенем педагогічної занедбаності. Діти, що належать до першої групи, ступінь їх педагогічної занедбаності незначний. Негативні риси й якості нестійкі. Інтерес до школи в них зберігається, відношення до навчання в основному позитивне. Дітей цієї групи відрізняє легка навіюваність, нестійкість, невпевненість в собі. Їм властиві такі якості як байдужість, невміння протистояти своїм негативним ситуативним бажанням, неуважність, неорганізованість, несамостійність. Становище таких дітей у колективі може бути благополучним, вони, як правило, не є ізольованими від класу.

До другої групи молодших школярів, за ступенем педагогічної занедбаності, відносяться діти, в яких спостерігається низька успішність, конфліктні відносини з однолітками. Пізнавальні інтереси розвинені недостатньо, не можуть засвоїти елементарних способів, прийомів навчальної діяльності. Для них є характерним те, що основні інтереси спрямовані на поза навчальну діяльність. Емоційно-вольова сфера характеризується невмінням зосередитись на певному предметі чи явищі. На рівень успішності впливають успіхи і невдачі в навчальній діяльності.

Діти третьої групи характеризуються дуже низькою успішністю, нерозвиненістю якостей спілкування, низьким рівнем знань, несформованістю умінь і навичок організовувати власну діяльність: як навчальну, так і позанавчальну.

Головне протиріччя, яке притаманне особистості занедбаного учня, полягає у прагненні до визнання успіху як базової потреби. Не вирішення цього протиріччя, з однієї сторони, викликає зовнішню і внутрішню конфліктність дитини, а з другої - загострює її недоліки, призводить до виникнення комплексу неповноцінності [60, с.106].

Для невстигаючих учнів, як правило, є характерним неадекватна самооцінка, яка або завищена або занижена. Вирізняються недовірливістю, надмірною знервованістю, слабкою інтуїцією у міжособистісних стосунках. Гостро реагують на невдачі, невпевнені в собі, важко адаптуються до нових умов.

Відношення таких учнів до процесу навчання, подолання труднощів пов'язане з оцінкою власних досягнень. Сутність даного аспекту в процесі навчання виділялося як педагогами, так і психологами. Так, А. Липкіна вказує на необхідність "враховувати при аналізі просування дитини в навчанні не лише її інтелектуальні якості та особливості засвоєння системи знань, але й ті складні розумові характеристики дитини, які в концентрованій формі виражені в її самооцінці" [49, с.35].

Для успішного навчання і виховання важливо формувати в учнів адекватну оцінку власних досягнень, зміцнювати віру в власні сили. Лише така самооцінка стимулюватиме до активної самостійної та творчої діяльності.

Характерною якістю емоційної сфери занедбаних учнів є надмірна чутливість до того, як ставляться до них інші учасники навчального процесу. Цінують ласку, увагу та турботу. Психологи стверджують: якщо ці діти займуть достойне місце в шкільному колективі, вони "важкими" не стануть.

Допомогти дитині самовизначитися і самоствердитись у колективі - важлива педагогічна задача, яка потребує свого вирішення.

Часто, з метою привернути до себе увагу, невстигаючі учні можуть вчинити необдумані, ризиковані вчинки. Ставлення дорослих до себе пов'язують в першу чергу з оцінною діяльністю вчителя, орієнтуються на позитивні оцінки їх дій ("молодець", "старанний", "уважний"). Тому для занедбаних, як і для всіх інших учнів молодшого шкільного віку, прикладом для наслідування є сам вчитель.

Становлення молодшого школяра як суб'єкта спілкування, залежить від взаємодії із вчителем, однокласниками, від ставлення дитини до навчальної діяльності та рівня розвитку соціально-комунікативних якостей, як всебічно-розвиненої особистості [59, с.108].

Розглянемо особливості невстигаючих учнів щодо ставлення до навчальної діяльності. Слід зазначити, що педагогічна занедбаність учнів молодшого шкільного віку характеризується такими особливостями в навчальній діяльності [59, с.108-109]:

1- неуспішність, важкість, неактивність, низький рівень у навчанні пов'язані з незбалансованим розвитком індивідуально-психічних якостей особистості, низьким рівнем розвитку культури, пізнавальних інтересів і мотивації, непідготовленістю до навчання, зосередженістю лише на ігрових видах діяльності тощо;

2- соціально-психологічна дезадаптація в школі - полягає в слабкому оволодінні новою соціальною роллю учня.

Шкільна тривожність є характерною для всіх молодших школярів, різниця полягає в рівні її прояву та предметі переживання. "Звичайні" діти переживають через досягнення найкращих результатів, а занедбані - через труднощі в навчанні.

Мотив уникання негативних оцінок, неприємностей і намагання досягнути успіхів у навчальній діяльності, стає провідним, особистісно-значущим для невстигаючих учнів. Успішність у навчанні пов'язана, перш за все, з розвитком пізнавальної мотивації. Вони намагаються досягнути визнання. Проте, рівень навчально-пізнавальної активності все ж залишається низьким.

Пізнавальні інтереси невстигаючих учнів характеризуються нестійкістю, слабкістю та пасивністю. Пізнавальні інтереси таких учнів носять вузький характер. Це означає, що вони виникають у зв'язку з деякими окремими питаннями та зникають тоді, коли ці запитання є вичерпаними. Інтерес у даному випадку повинен викликати розвиваючий, цікавий матеріал, екскурсії, спостереження тощо [38, с.214].

У зв'язку з тим, що продуктивність пізнавальної діяльності, виявлення її рівня насамперед залежить від розумового розвитку молодшого школяра, тому несформованість його основних компонентів призводить до труднощів та неуспішності в навчанні.

Часто в педагогічно занедбаних учнів спостерігається невміння організовувати власну навчальну діяльність. Не завжди вона є правильною і раціональною. Лічба, списування букв за зразком, вивчення віршів напам'ять можна виконати різними способами. Але не завжди, стикаючись із необхідністю виконувати певний вид навчальної діяльності, дитина може обрати найоптимальніший спосіб її вирішення.

До найбільш поширених і малоефективних способів навчальної діяльності можна віднести такі, як вивчення матеріалу без попереднього логічного опрацювання, виконання вправ без засвоєння відповідних правил тощо. Неадекватні способи навчання педагогічно занедбаних школярів носять індивідуальний характер.

Можливі випадки, коли учень формально засвоює навчальні прийоми, беручи за зразок лише зовнішню сторону виконання. Тому невстигаючі учні в процесі засвоєння навчальних умінь спрощують їх. Наприклад, вони можуть поділити основні частини тексту за кількістю абзаців, а не за смисловими зв'язками у ньому.

Неуспішність учнів молодшого шкільного віку характеризується вибором неадекватних способів організації навчальної діяльності, може носити чітко визначений вибірковий характер і проявляється на окремих навчальних предметах або окремих розділах навчальної програми.

Але вона може носити й загальний характер, бути "присутньою" у прогалинах із багатьох чи з усіх навчальних предметів.

При підготовці до уроків роблять це поспішно, не аналізуючи навчального матеріалу або схиляються до кількаразового читання з метою заучування напам'ять, не розуміючи сутності вивченого. Педагогічно занедбані учні не працюють над систематизацією засвоєних знань, умінь і навичок, не вміють встановлювати зв'язки між новим матеріалом і раніше вивченим. Внаслідок цього знання таких учнів носять безсистемний, фрагментарний і тимчасовий характер.

Для шкільної практики важливі також знання психологічних причин та механізмів ставлення дитини до навчання, яке може бути позитивним, негативним чи нейтральним.

Нейтральне та негативне ставлення до навчальної праці викликане особливими процесами в мотиваційній сфері. Це може бути її односторонність, бідність домінуючої спрямованості особистості учня через наявні у нього обмежених, вузьких мотивів та недостатньої сформованості зрілих, соціально-значущих, переважання мотивів особистого самоствердження.

Така мотивація викликає дуалістичну, егоїстичну спрямованість особистості: пізнавальні мотиви - тільки першого рівня - вузько-наслідкову спрямованість (наприклад, лише для одержання задовільної оцінки вчителя); відсутнє вміння ставити мету, переборювати труднощі, віднаходити різі способи розв'язання задач тощо.

Велике значення має порівняння мотивації і форм роботи з невстигаючими.

Зниження мотивації може бути в школярів і з високим, і з низьким рівнем розвитку прийомів організації навчальної діяльності. Якщо учень з першого класу відчуває труднощі, постійно одержує негативні оцінки, то в нього згасає бажання працювати, бо занедбані способи його навчальної роботи: з часом він потрапляє до категорії невстигаючих.

В іншому випадку дитина приходить до школи з достатньо відпрацьованим вміннями та навичками, набутими ще в дошкільному віці. Уроки їм здаються нудними та нецікавими. Таке негативне ставлення до навчання закріплюється, внаслідок чого уповільнюється або й зовсім припиняється оволодіння новими способами роботи.

В учнів із різким коливанням успішності спостерігаються недоліки вольових процесів, невміння ставити мету і досягати її.

У таких випадках, коли низький рівень успішності учнів викликається ослабленістю нервової системи, підвищеною стомлюваністю, необхідно особливу увагу звертати на виховання особистісно значущих пізнавальних мотивів навчальної діяльності. Для досягнення цієї мети слід зацікавити учнів процесом і результатами навчальної діяльності, частіше заохочувати до праці, стимулювати прагнення, пробуджувати інтерес, сприяти розвитку активності, щоб отримати бажані результати. Через конкретну участь у різних видах навчальної діяльності та роз'яснення вихованцям значення і мети навчання, педагог виховує у них потребу в знаннях.

Важливо пробудити в занедбаного учня інтерес до навчання, сформувати такі мотиви, які б викликали в самої дитини бажання вчитися, пізнавати щось нове.

"У притупленні допитливості, у згасанні бачення довколишнього світу саме й полягає, - на думку В. Сухомлинського, - та ниточка, котра допомагає досвідченому педагогові добратися до клубочка - знайти способи та засоби розумового розвитку важких дітей" [84, с.516].

Проте, якщо допомога вчителя обмежується лише поясненням матеріалу, якого не засвоїв на уроці учень, воно не сприятиме розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учня, оскільки він повторюватиме те, що не зміг зробити під час уроку. Тому вчителеві слід організовувати роботу щодо подолання недоліків у знаннях як на самому уроці, так і в поза урочний час із орієнтацією на рівень і характер труднощів.

Ш. Амонашвілі наголошував, що перетворення невстигаючого учня в "учителя", наставника, що допомагає учневі з попереднього класу, викликає в такого занедбаного молодшого школяра відчуття впевненості і того, що він комусь потрібен [6, с.213].

Слід пам'ятати, що навчання повинно бути радістю для дітей. Цю думку зазначав ще В. Сухомлинський. Важливо дати відчути школяреві радість успіху, перемоги. "Від успіху й до успіху - в цьому й полягає розумове виховання дитини", - зазначав В. Сухомлинський [84, с.512].

У невстигаючих учнів основною пізнавальною діяльністю залишається гра. Слід використовувати ігрові форми в навчальній діяльності школярів.

Якщо в учня спостерігається уповільнений темп навчальної діяльності, невпевненість у собі, якщо він навіть у грі не виявляє ініціативи, вчителю необхідно тактовно знайти правильний дидактичний підхід до нього, зважаючи на його індивідуальні та психологічні особливості.

У таких випадках бажано добирати менші за обсягом завдання, спрощувати структуру та зміст навчального матеріалу, збільшувати час на виконання завдань, давати змогу завершити розпочату роботу.

Досить важливо розвивати в педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку самостійність. Це досягається тим, що педагог скорочує допомогу (пряму) та пропонує дітям переходити від максимально розрізнених дій до словесних узагальнень із поступовим нарощенням швидкості виконання окремих видів навчальної роботи - письма, лічби тощо.

Неуспішність спричиняє за собою небажання вчитися, ходити до школи, виконувати будь-які види навчальної діяльності. Здавалося б, школа, в якій діти проводять стільки часу, повинна доставляти радість, будучи місцем набуття досвіду та освіти в широкому значенні цього слова. Вчителі вважають основним своїм завданням навчити дітей читанню, письму, арифметиці, але не звертають увагу на той факт, що потрібно навчаючи виховувати, виховуючи навчаючи, тим самим всебічно впливати на розвиток кожної особистості.

Слід враховувати психологічні, емоційні потреби дітей у навчанні. Занедбані учні, не відчуваючи підтримки з боку вчителя, "замикаються" в собі, залишаються поза увагою школи.

Врахування психолого-педагогічних особливостей педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку, сприяє не лише успішному навчанню, а й допомагатиме вчителю правильно організовувати роботу як на уроці, так і в позаурочний час. І лише розуміння вчителем особливостей психології таких дітей сприятиме утвердженню їх у класному колективі, не вдаючись до поділу на "здібних" та "неуспішних".

Щоб дитина не відчувала труднощів у навчанні, успішно оволодівала необхідними знаннями, уміннями та навичками, необхідні чотири умови:

відсутність недоліків розумового розвитку;

достатня педагогічна та культурна освіченість сім'ї;

матеріальне забезпечення;

майстерність вчителів, що працюють з дитиною у школі.

1.3 Системний підхід до подолання педагогічної занедбаності в процесі шкільного навчання

В науково-педагогічній літературі немає однозначного визначення поняття педагогічної занедбаності. Разом із поняттям "педагогічна занедбаність" (Г. Медвєдєв, В. Давидов) можна зустріти "соціально-педагогічна занедбаність" (А. Бєлкін), "діти з відхиленням в етичному розвитку" (В. Обухів), "важко виховуваний" (А. Кочетов).

Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі не є досить вивченою. Саме поняття "педагогічна занедбаність" в сучасній теорії і практиці часто вживається як синонім поняттю "важкі діти". Проте між ними є певна відмінність - поняття "педагогічна занедбаність" характеризує процес навчання і виховання дитини, а "важкий" - вказує на результати такого виховання і навчання. Педагогічно занедбаний учень, який "випадає" на певний період із навчально-виховного процесу школи, рано чи пізно стає "важким".

Російська педагогічна енциклопедія поняття "педагогічна занедбаність" розглядає як стійке відхилення від норми в моральній свідомості та поведінці дітей, обумовлені негативним впливом середовища та недоліками виховання.

Педагогічний словник під редакцією Кирова це ж поняття розглядає як відхилення у нормі поведінки особистості, що обумовлене недоліками виховання. У педагогічній енциклопедії поняття "педагогічна занедбаність" розглядається як відхилення від норми поведінки, в учбовій діяльності, обумовлене недоліками навчально-виховного процесу.

С. Гіль пропонує наступне визначення педагогічної занедбаності - це нерозвиненість дитини, відставання у розвитку, викликане педагогічними причинами та піддається корекції педагогічними засобами.

Тобто, проаналізувавши дані підходи до визначення педагогічної занедбаності, виділивши загальні риси, на які вказують автори, ми будемо дотримуватися наступного визначення. Педагогічна занедбаність - це стійке відхилення від норми в поведінці, навчальній діяльності, що проявляється в нерозвиненості, неосвіченості та невихованості дитини, відставання у розвитку, що обумовлено впливом сім'ї, школи, навколишнього середовища. Власне, ця проблема викликана педагогічними причинами, і, отже, усувається за допомогою корекції педагогічними способами та засобами.

Під педагогічною занедбаністю розуміють такий стан особистості, який є наслідком неправильної організації вчителем навчальної роботи.

Вона обумовлюється такими чинниками [89, с.86]:

недоліками в навчально-практичних і соціально-етичних знаннях учнів молодшого шкільного віку;

недоліками в розвитку рис і якостей особистості;

недоліками в набутті соціальних ролей у суспільстві;

недоліками у взаємостосунках із оточуючими;

недоліками в реалізації власної особистості в шкільному колективі.

Розглянемо сутність педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку в дидактичному аспекті. Для неї є характерними певні ознаки, динаміка та прояви.

У дошкільному віці це:

а) неуспішність у рольовій грі як провідному виді діяльності;

б) непідготовленістю до навчання у школі, яка проявляється у несформованості уявлень дитини про навколишнє середовище віковим можливостям, у дисгармонійній емоційно-вольовій сфері, нерозвиненості психічних процесів, відсутністю або слабкою мотивацією навчання, невміння виділяти конкретні навчальні завдання у грі чи інших видах діяльності;

в) відхилення у поведінки.

Педагогічна занедбаність молодших школярів характеризується:

а) психологічною і етичною непідготовленістю до навчання, в основі якої - незбалансований розвиток індивідуально-психологічних якостей особистості, що є наслідком виховання у сім'ї, навчання і виховання у дитячому садку чи школі;

б) неуспішністю, важкістю у навчанні, наявністю прогалин у засвоєних знаннях;

в) несформованістю пізнавальних інтересів;

г) несформованістю особистісно-значущих пізнавальних мотивів навчання;

ґ) наданню учнями переваги грі, в якій його супроводжує успіх;

д) нерозвиненістю якостей спілкування;

е) неадекватною самооцінкою.

У зв'язку з вище зазначеним ми можемо виділити певні стадії "розвитку" занедбаності. А саме.

Перша стадія припадає на дошкільний вік і виникає у результаті неправильного виховання у сім'ї, через помилки вихователів дошкільних закладів, що призводить до несприятливого становища дитини в колективі.

Друга стадія - це наслідок низької психологічної і педагогічної підготовки до шкільного навчання. У молодших школярів з'являються початкові форми негативного ставлення до норм і правил поведінки в дитячому колективі. Основною причиною цього є відсутність успіху в навчанні.

Третя і четверта стадії проявляються здебільшого в підлітковому віці, коли учні не мають можливості не мають можливості реалізувати себе в групі тощо.

Дитина проходить через три стабільних виховних середовища: сім'я, дошкільний заклад і школа, кожне з яких створює чимало соціально-педагогічних ситуацій для її розвитку, що врешті-решт впливає на рівень успішності школяра.

Таким чином, можна зробити висновок, що педагогічна занедбаність закладається як "фундамент" ще в ранньому дитинстві в дошкільному віці, і якщо не вживати заходів щодо її подолання, то вона продовжує розвиватись і переходить на етап закріплення негативних рис і якостей у процесі шкільного навчання, і як наслідок це призводить до того, що школяр не формується як суб'єкт навчальної діяльності.

Елементами педагогічної занедбаності, в залежності від перебігу навчальної діяльності учнів є [38, с.225]:

неоволодіння мінімально необхідними операціями творчої діяльності, комбінування і використання у новій ситуації наявних знань, умінь і навичок;

небажання одержувати нові знання теоретичного характеру;

уникання труднощів творчої діяльності ;

пасивність у виконанні завдань підвищеної складності;

небажання оцінювати власні досягнення, удосконалювати набуті уміння і навички;

незасвоєння понять у системі.

Педагогічна занедбаність включає такі три компоненти:

по-перше: відхилення від норм поведінки та невиконання поставлених навчальних завдань, як наслідок проявами цього є неуспішність, невстигання, важкість у навчанні. Тут особлива роль приділяється віковим особливостям учнів, їх індивідуальному досвіду;

по-друге: відставання у розвитку пам'яті, мислення, уяви, емоційно-вольових, етичних , рис і якостей особистості. Це пояснюється віковими особливостями учнів - нестійкість настрою, швидка стомлюваність, конфліктність тощо;

по-третє: це відхилення у ставленні педагогічно занедбаних учнів до себе та до своїх власних можливостей, до однолітків, вчителів, а також батьків. Все це впливає на організацію навчальної діяльності. Тому вчителі педагогічну занедбаність визначають як непідготовленість до школи, нерозвиненість, неосвіченість та невихованість учня.

Систематична неуспішність веде до педагогічної занедбаності, під якою на сучасному етапі розвитку школи розуміють комплекс негативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства. Це явище вкрай небажане та негативне явище з моральної, соціальної, економічної позиції. Неуспішність - складне та багатовимірне явище шкільної діяльності, що вимагає різносторонніх підходів при її вивченні та обґрунтуванні.

Причини труднощів у навчальній діяльності молодших школярів у загальноосвітній школі розглядалися багатьма педагогами і психологами (М. Данилов, Н. Менчинська, Т. Власова, А. Леонтьєв, А. Смірнов, Л. Славіна, Ю. Бабанський та ін.). Вони вважали, що причинами неуспішності є

непідготовленість до шкільного навчання (соціальна і педагогічна занедбаність);

вади розумового розвитку;

вплив оточення.

У психолого-педагогічній літературі неуспішність дітей молодшого шкільного віку пояснюють багатьма факторами:

недосконалістю навчального процесу;

нестачею підручників, наочних і дидактичних матеріалів;

непідготовленістю вчителів індивідуально працювати з такими учнями.

Педагоги, які необізнані з індивідуальними та психологічними особливостями розвитку таких дітей, тимчасове відставання у навчанні пояснюють патологічними процесами, а отже, не надають їм кваліфікованої педагогічної допомоги. Не використовують значні компенсаторні можливості дитячого організму, тому з кожним наступним роком такі учні дедалі більше відстають у розвитку.

Страницы: 1, 2

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты