– депресія, низька самооцінка;
– втечі з дому;
– асоціальна поведінка;
– вживання алкоголю чи психотропних речовин;
– загроза суїциду;
– сексуалізована поведінка;
– демонстрація повної відсутності страху;
– намагання справити враження людини, що живе у злиднях;
– тривожність;
– демонстрація страху перед появою батьків;
– нав'язливі страхи (фобії);
– насильство стосовно тварин, слабших істот;
– почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;
– проміскуітет (безладні статеві стосунки);
– намагання приховати причину травм та ушкоджень;
– бродяжництво;
– сприйняття себе як безпомічного, бридкого [65, с. 107].
Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми (див. додаток А1). Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
Для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.
На цьому етапі рекомендуємо такі дії: опитування за анкетою з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А3), яка ширше розкриває взаємовідносини в родині, соціальним паспортом сім'ї, який конкретизує ці дані, використати карту особистості дитини (додаток А4), що дозволить розширити та узагальнити інформацію про досліджуваного.
У психолого-педагогічній літературі перелічені загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім'ї, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в родині, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини.
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: від залучення в себе і пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Дім, в якому практикується насильство, зовсім непередбачуваний, він лякає дитину, яка не знає, коли і за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивної поведінки.
Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть зробити висновок, що насильство є спосіб, яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі діти зазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідують дорослих.
Залучення дитини в боротьбу батьків. Відомо багато випадків, коли діти втягуються в боротьбу батьків. Вони хочуть зупинити потік насильства і конфліктів в родині. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені в конфлікт сім'ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків.
Захисник матері. Не є рідкими випадки, коли дитина залучається в конфлікт сім'ї, намагаючись захистити матір, проти якої спрямований потік агресії.
Розчарування. Життя в сім'ї, де практикується насильство, супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, тому часто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть при найменших труднощах.
Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайти виправдання їхнім насильницьким діям.
Почуття непотрібності. У зв'язку з тим, що батьки багато сил та енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил, щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності, занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.
Ізоляція. В більшості сімей, де насильство застосовується як засіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навіть вважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім'я відрізняється від інших.
Суперечливі почуття щодо батька. Дитина, яка втікає з дому, або вилучається з сім'ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків, захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливо поводились з ними [75, с. 25].
Щодо першої групи дітей, окрім поведінкових ознак, описаних вище, варто провести бесіду з дітьми, та змоделювати ігрові ситуації, які допоможуть виявити рівень застосованого ними насильства.
По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, варто провести діагностичну методику на з'ясування міжособистісних стосунків серед молодших школярів та підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з 42-х малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також текстових завдань. Її спрямованість - виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце серед зображених людей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про ставлення дитини до різних оточуючих його людей (в даному випадку сімейного оточення) та явищам [25, с. 200].
Врешті, для складання цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування. Варто ознайомитися з соціальним паспортом дитини, стосовно якої маються підозри, що над нею чиниться насильство.
Висновки до другого розділу
Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:
- первинна - як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для благополучних сімей, має таі форми, як: групова профілактична робота (тренінги, інтерактивні дискусії, відеолекторії, семінари, тощо) проводиться силами спеціально підготовлених спеціалістів серед учнівської та студентської молоді, молодих сімей, військовослужбовців та зосереджена на попереджені домашнього насильства у родинах, на створення партнерської сім'ї, та індивідуальна робота з певною категорією населення, яка становить групу ризику, як, наприклад, діти з неблагополучної сім'ї.
- вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами) - це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз'яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);
- третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження - як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім'ї, залишення батьківських прав тощо. Це вже є реабілітаційною роботою безпосередньо з жертвами насильства.
Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв'язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім'ї .
Специфіка соціально-педагогічної допомоги жертвам насильства полягає в спрямованості на позитивну зміну середовища, в якому знаходиться жертва насильства.
З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сім'ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків.
На сьогодні досить гостро стоїть проблема виявлення дітей дітей, які постраждали від насильства, зважаючи на те, що не завжди воно супроводжується фізичними діями. Саме з цією метою нами запропоновано методику вияву дітей, які постраждали від насильства. В межах запропонованої методики, зважаючи на вік дитини, виокремлено декілька кроків з метою виявлення дітей-жертв насильства. По-перше, необхідно звернути увагу на поведінку дитини. Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які свідчать про насильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чи психічного розвитку, затримка мовного моторного розвитку, низька успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо.
По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, варто провести діагностичну методику на з'ясування міжособистісних стосунків підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків.
Врешті, для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.
3. Розробка і апробація методики виявлення дітей, які постраждали від насильства
У даному розділі розкрито основні етапи експериментально-дослідної роботи, подано результати проведення констатувального та формувального експериментів та опрацьовані дані комплексу обраних методів дослідження, розкрито методику вияву дітей, які постраждали від насильства, зазначено основні вимоги до соціального педагога в аспекті соціально-правового захисту дітей.
3.1 Критерії виявлення дітей-жертв насильства
У межах наукового дослідження нами було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми. Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області у вигляді анкетування. До вибірки ввійшло 50 осіб підліткового віку, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи, на основі аналізу шкільної документації. До першої групи входили підлітки з відносно неблагополучних сімей. Друга група складалася з дітей, де ризик насильства в сім'ї був не таким високим, тобто із зовні благополучних сімей. При підборі експериментальної вибірки нами було враховано, що 18 осіб серед опитуваних проживають в неблагополучних сім'ях, які з тих чи інших причин перебувають на обліку та під супроводом фахівців районного Центру ССДМ. Опитування проводилось для виявлення випадків чотирьох найрозповсюдженіших видів насильства, а саме: фізичного, психологічного, економічного та сексуального (див. додаток А1). Були підраховані результати за чотирма найрозповсюдженішими видами насильства в сім'ї (див. таблиця 3.1):
Таблиця 3.1 Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці
Відповідно вищезазначеним результатам анкетування, можемо визначити, що частота випадків фізичного насильства в експериментальній групі значно вища, ніж в контрольній, що можна пов'язувати з неблагополучністю сімей. Проте в сім'ях, які ми умовно класифікуємо як благополучні, батьки досить часто вдаються до психологічного тиску відносно дітей. Щодо економічного насильства, то діти з неблагополучних родин не вважають, що обмеження кишенькових грошей у їхньому випадку є насильством, на відміну від дітей з контрольної групи. У процесі діагностування нами також проводилась модифікована методика Рене Жиля на виявлення міжособистісних зв'язків підлітка. Зокрема, було обрано 10 шкал, за якими і виводився загальний показник:
1. Ставлення до матері.
2. Ставлення до батька.
3. Ставлення до батька та матері як наслідування.
4. Ставлення до братів та сестер.
5. Ставлення до бабусі та дідуся.
6. Ставлення до друга (подруги).
7. Ставлення до авторитетного дорослого.
8. Комунікабельність.
9. Замкнутість.
10. Соціальна адекватність поведінки.
Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точно інтерпретувати відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування. Ці емпіричні дані поєднуються з даними спостереження, а також при формуванні контрольної та експериментальної груп ми ознайомились з соціальними паспортами сімей учнів, що надало нам змогу умовно розділити дітей на вищевказані групи. Діагностування проводилось на початку навчального дня. Загальний фізичний стан досліджуваних був добрим. За допомогою анкетування було виявлено, що рівень жорстокого поводження в сім'ях не є високим, в переважаючій більшості відноситься до проявів психологічного насильства. Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, яке здійснювалося в сім'ї чоловічою його половиною, більший, що наочно продемонстровано на рис. 3.1. Згідно з результатами, продемонстрованими на рис. 3.2, можна зробити висновок, що в сім'ях, які в нашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як у контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видів насильства. Внаслідок проведеної діагностики маємо такі загальні результати:
- дітям з неблагополучних сімей властива більша турбота про своїх братів та сестер:
Рис. 3.1. Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини
Рис. 3.2. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.
- діти з благополучних родин більше цінують сімейні цінності і установки:
- згідно з результатами опитування діти контрольної групи не перебувають під значним впливом авторитетного дорослого, на відміну від експериментальної;
- діти з благополучних родин менше замикаються в собі, активні, ініціативні, люблять домінувати, і в більшості випадків мають до цього потенціал (див. додаток Б).
Детальніше зупинимось на інтерпретації обраних нами шкал, оскільки методика Рене Жиля є не лише опитувальником, а й проективною методикою, відповідно, ми маємо змогу набагато більше дізнатись про стан дитини, аніж при простому опитуванні.
Рис. 3.3. Ставлення до матері, (%).
Аналізуючи результати опитування в обох групах, можна стверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хто відчуває негативні почуття до матері.
У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамках нашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструють саме чоловіки. У нашій ситуації насторожує досить високий показник невизначеності у відповідях - 38% (рис. 3.4). Це може свідчити як про небажання стороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, так і про відсутність знань з даного питання. Діти чітко відповідають на питання "Що таке насильство?" лише з позиції застосування фізичної сили, інше за насильство не розцінюється.
Рис. 3.4. Ставлення до батька, (%).
Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім'ї, принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім'ю за прикладом власних батьків (див. рис. 3.5). Не так багато серед нашої вибірки молодих людей, для яких шлюб їхніх батьків є взірцем, і майже у всіх випадках є обмовка "якби не…". Це проблема як конкретної родини, так і суспільства в цілому.
Рис. 3.5. Ставлення до матері та батька як наслідування, (%).
Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщо брати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє в багатодітних сім'ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48% опитаних мають сім'ї з трьох чи більше дітей). Цікавим є той факт, що серед підлітків контрольної групи значно більше негативу, спрямованого на брата чи сестру, ніж в експериментальній (див. рис. 3.6). Можливо, проблеми, які можуть переживати діти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчувають відповідальність.
Рис. 3.6. Ставлення до братів та сестер, (%).
У народі побутує думка, що онуків люблять більше, аніж дітей. Звичайно, з позицій психолого-педагогічної науки так стверджувати не можемо, але зерно правди в цьому висловлюванні є. Бабусі та дідусі не відчувають такої відповідальності за онуків, в основному вона лежить на батьках, тому вони можуть потурати їх забаганкам. Окрім того, підліток може знайти підтримку в них, оскільки батьки можуть не завжди бути правими і піддаватись емоціями, а дідусь чи бабуся в деяких випадках більш тверезо оцінювати ситуацію. Звичайно, це не можна вважати за правило. Показники нашого дослідження стосовно цього питання підтверджують висунуте припущення (див. рис. 3.7).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
