агаторазове відтворення контролю в стандартних умовах з будь-якою кількістю учнів. Під стандартизованим контролем розуміють такий контроль, в якому чітко визначені і матеріально забезпечені однакові для всіх учнів об'єктивні умови: мета, засоби і способи контролю, критерії оцінки успішності.

Для дидактичної реалізації стандартизованого контролю особливе значення мають програми-завдання - комплект спеціально підібраних навчаючих і контролюючих вправ, які дають можливість разом із засобами контролю автоматизувати зворотний зв'язок і в поєднанні з традиційним контролем всебічно перевірити знання, уміння і навички всіх учнів з конкретної теми.

Програми-завдання - це новий вид вправ з вибірковою або конструктивною формою відповідей (вони є добрим доповненням до традиційних), які дають можливість за допомогою засобів контролю забезпечити автоматизований зворотний зв'язок і самоконтроль учнів.

Головна функція програм-завдань - це діагностика стану знань і умінь учнів, результати якої повинні сприяти керуванню процесом навчання, засвоєння певних знань.

Успіх і ефективність стандартизованого контролю залежить від якості контролюючих програм-завдань. За своїм змістом програми-завдання повинні бути такими, щоб стимулювати, розвивати активність учнів, творче мислення, вони повинні примушувати учнів міркувати, сприяти якісному засвоєнню матеріалу, тобто не просто відтворювати дану інформацію, а активно перероблювати її. Якщо учням даються різні варіанти контрольних завдань, то слід, особливо при підсумковому контролі, порівнювати ці варіанти за ступенем їх складності.

При складанні програм необхідно скласти групу питань (завдань) так щоб по відповідях про них можна було б судити не тільки про ступень засвоєння цього матеріалу в цілому. Необхідно, щоб вправи вимагали короткої відповіді, були конкретними і чіткими, бездоганними в стилістичному відношенні. Якщо при традиційному опитуванні учень, який не зрозумів даного питання, може звернутися до вчителя за поясненням то при програмованому контролі він не може цього зробити. Програми-завдання повинні бути різноманітними за змістом, включати питання теоретичного і практичного характеру, різні задачі та вправи, які сприяли б засвоєнню теоретичного матеріалу і виробляти в учнів уміння та навички застосовувати математичні знання на практиці

Контролюючі програми можуть бути складені за лінійною або розгалудженою схемою. Більшість програм мають лінійну схему, і кожне наступне завдання, дане учневі, не залежить від того, чи правильно виконано попереднє. Такі програми легко складаються.

Однак в ряді випадків, особливо при поточному контролі доцільно користуватися розгалуженою схемою, при якій кожне завдання залежить від того, як учень виконав попереднє завдання (правильно чи ні, а в останньому випадку вибір залежить від характеру допущеної помилки). Користуючись такими програмами можна більш точно оцінити рівень знань учнів, виявити не тільки "ступінь незнання", а й причини допущених помилок. В цьому випадку час на контроль витрачається більш економно і раціонально, враховуються індивідуальні розбіжності учнів

Кожна програма-завдання з тієї чи іншої теми повинна ставити мету, перевірити в учнів певні уміння та навички або їх комплекс.

При стандартизованому контролі кожному учневі даються вправи з вибірковою або конструктивною формою відповідей, які він виконує, як правило, письмово, а для вчителя зазначає кінцевий результат учитель вигляді числа, елементарного виразу, номера відповіді тощо

Найбільш повне визначення знань учнів забезпечується при застосуванні конструктивних відповідей. Самостійне конструювання відповіді на запитання - це складніша за своєю структурою діяльність, ніж розпізнавання її серед інших, близьких до неї, але неправильних відповідей. Вона більше відповідає цілям навчання і більш дає для засвоєння понять, формування вмінь оперувати ними. Складання відповідей - надійніший показник успіхів учнів в навчанні, ніж їх вибір. Однак практично вони можуть застосовуватися тільки в окремих випадках, тому що автоматизувати контроль при використовуванні конструюємих відповідей дуже важко.

Тому найбільш часто користуються вибірковим типом відповіді, який більш легко реалізується порівняно з іншими типами. Таку відповідь легко ввести в контролюючий пристрій і оцінити його правильність. Вибіркова форма відповіді може застосовуватися з метою уточнення, шліфування здобутих учнями знань. Ця мета досягається тоді, коли для вибору визначаються близькі, але неправильні або менш правильні відповіді. Такий їх вибір потребує попереднього вивчення типових помилок, що трапляються в учнів при розкритті змісту засвоюваних понять і оперуванні ними. При збільшенні кількості альтернатив, з яких доводиться вибирати правильну відповідь надійність їх підвищується.

Стандартизований контроль здійснюється систематично і фронтально, є активною формою повторення і закріплення навчального матеріалу Він дозволяє вчителю оперативно коректувати хід поточного навчання, тобто, якщо вчитель з'ясує, що учні недостатньо засвоїли матеріал, він приймає відповідні заходи, вести процес засвоєння знань необхідним руслом, вимагає для перевірки правильності виконання завдання порівняно невеликої виграти часу і праці.

Стандартизований контроль дає найкращий ефект в процесі навчання, коли він буде оперативним і органічно включатиметься в процес пізнання, йдучи безпосередньо за поданням навчальної інформації або здобуванням учнями її самостійно.

Практика показує, що перевірку знань постійного і специфічного матеріалу, гнучкості і творчості мислення, здатності вільно викладати свої думки слід виконувати за допомогою усного і письмового опитування, а найстійкіший і найтиповіший матеріал (що наполегливо і неодноразово повторюється), набуття умінь і навичок - за допомогою стандартизованого контролю.

Якщо навіть через недосконалість програм-завдань чи засобів автоматизації результати контролю не досить точно відображають дійсний рівень засвоєння матеріалу, вони будуть засобом активізації учнів, засобом корекції методики викладання, дадуть можливість оперативно виявляти відстаючих і своєчасно надавати їм допомогу.

При достатній кількості стандартизованих опитувальних матеріалів та засобів автоматизації є можливість оперативно проводити контроль під час уроків, практичних занять та після вивчення кожної теми (тематичний контроль)

Доведено, що витрати часу учителя на стандартизований контроль скорочуються в три - чотири рази в порівнянні із звичайним опитуванням. Крім того підвищується якість підготовки учнів до уроків, значною мірою зростає їх активність та організованість під час самостійного опрацювання матеріалу.

Стандартизований контроль як засіб раціоналізації праці вчителя і розширення його можливостей при правильному поєднанні з традиційним контролем допомагає інтенсифікувати діяльність учнів, дає змогу розширити можливості керування навчально-виховним процесом.

Для успішної організації стандартизованого контролю потрібно розв'язати два взаємно пов'язані завдання:

а) скласти якісні контролюючі завдання (картки-тести);

б) доцільно автоматизувати функції контролю.

Таким чином стандартизований контроль охоплює всі основні питання теми (а не окремі, як це буває при усному опитуванні), він є ефективним засобом виявлення та вимірювання результатів навчання, знижує вплив суб'єктивних якостей вчителя (особливої думки його на рівень знань учнів) на виставлення оцінок, дає змогу більш об'єктивно виявляти відмінність у підготовці учнів, значно підвищує продуктивність праці вчителя і його можливості в керуванні навчально-виховним процесом.

Крім цього стандартизований контроль дає найбільший ефект, коли він поєднується з традиційними методами контролю. Виконання програм-завдань повинно займати лише частину навчального часу, що відводиться за планом на опитування учнів і на закріплення матеріалу учитель вигляді вправ (приблизно 50%).

Розділ 2. Психолого-педагогічна реалізація стандартизованого контролю знань

2.1 Кібернетичний підхід до навчання

Навчання - складний і діалектико-суперечливий процес. В ньому поєднуються три взаємопов'язані між собою компоненти: зміст навчання (програм і підручників, наочних і дидактичних посібників, збірників вправ, карток), викладання (педагогічна діяльність), і навчання (навчально-пізнавальна діяльність учнів).

Навчання - не просто передача учню знань, умінь і навичок. Знання, уміння і навички формуються в дитини в результаті його власної діяльності. Завдання будь-яких навчальних впливів - викликати певну фізичну і психічну активність учня і спрямовувати її так, щоб в нього сформувались знання, уміння і навички.

Зовнішні впливи, які викликають активність учня, називаються стимуляцією. Зовнішні впливи, які спрямовують активність, називаються керуванням. Тому навчання - це процес стимуляції і керування зовнішньою і внутрішньою активністю учня. Процес навчання - цілеспрямоване керування не тільки засвоєнням знань, формуванням умінь і навичок, але й розумовою діяльністю учнів, що сприяє їх подальшому розумовому розвитку.

Традиційна система навчання вимагає подальшого удосконалення, але вона має ряд переваг: простота і економічність організації навчання, можливість швидкої зміни матеріалу, який викладається, наявність відпрацьованих на основі досвіду форм і методів навчання. колективні форми навчання і т.п.

Традиційна методика навчання математики спрямована здебільшого на розвиток пам'яті учня, а не на творчий розвиток їхнього мислення.

Об'єктом керування в навчальному процесі є завжди діяльність учнів. Але вона довгий час залишалася поза увагою дослідників. Останні чотири десятиріччя досліджуються проблеми формування в учнів навичок самостійного поповнення знань, підвищення пізнавальної активності і творчої ініціативи, підсилення розумового розвитку в процесі навчання. З'явились роботи з питань програмованого, проблемного і дослідницького навчання, прийомів алгоритмізації, механізації та автоматизації навчального процесу.

Навчання - один із видів керування. Дійсно, в самокеруючий системі "вчитель - учень" є все, що необхідно мати будь-якій кібернетичній системі:

1) орган керування - учитель;

2) керований об'єкт - пізнавальна діяльність учнів;

3) прямий зв'язок - передача інформації від учителя до учнів, зворотний зв'язок - від учнів до учителя;

4) пристрої для збереження і переробки інформації - голови вчителя і учнів;

5) пристрої для прийому інформації (вхід) - органи зору і слуху;

6) пристрої для видачі інформації (вихід) - це органи мови і руху;

7) пристрої зовнішньої пам'яті - журнал обліку, щоденник, посібники, конспекти тощо.

Керування навчанням повинно бути гнучким. Ступінь участі школяра в постановці окремих цілей навчання повинна змінюватися за віком. В молодшому віці учень з бажанням приймає цілі, запропоновані вчителем. Психологічно грамотне керування з необхідністю викликає зустрічну активність школяра, без якої взагалі неможливий процес формування знань, умінь, навичок і розумовий розвиток.

Розвиток сучасного суспільства, науково-технічний прогрес вимагають прогнозування змісту навчально-виховного процесу, пошукової експериментальної роботи. Головне завдання будь-якого керування - дати основні поняття з предмету, що викладається, і вказати, в якому напрямку слід вивчати його докладно і чому важливе таке вивчення. Найважливіше завдання школи - давати учням глибокі і міцні знання основ наук, відпрацьовувати навички і вміння застосовувати їх на практиці, формувати матеріалістичний світогляд.

При навчанні основним поняттям, найважливіше - допомогти дитині послідовно переходити від конкретного мислення до використання найбільш високих способів мислення. Навчання науковим поняттям навіть в елементарному вигляді не повинно довільно слідувати за природним розумовим розвитком дитини воно може і повинно вести за собою розумовий розвиток дитини, створюючи можливості просування вперед.

Навчання (згідно з визначенням процесу керування, яке застосовується в кібернетиці), як і будь-який процес керування, включає сприймання, переробку, зберігання і обмін інформацією між двома учасниками процесу (вчителем і учнем).

Учитель одержує інформацію із навчальної програми, наукової навчальної і методичної літератури. Крім цього він повинен мати інформацію про рівень і можливості мислення учнів, про знання, які вони мають. Ця інформація певним чином перероблюється в навчальну і повідомляється школяру.

Учень приймає і опрацьовує інформацію, одержану від учителя, підручника та інших джерел, передає інформацію, яка дозволяє вчителеві судити про рівень знань учнів.

Таким чином, в процесі навчання здійснюється передача інформації в двох протилежних напрямках: від учителя до учня (прямий зв'язок) і від учня до вчителя (зворотний зв'язок), який є суттєвою складовою частиною процесу навчання.

прямий зв'язок

Учитель Учень

зворотний зв"язок

У загальному процесі керування особливо велике значення має зворотний зв'язок.

З тим, як здійснюється між учителем і учнем зворотний зв'язок, тісно пов'язані результати навчання, він дає змогу класоводу оперативно реагувати на допущені помилки, визначати шляхи їх усунення, привчати школярів до контролю, самоконтролю та взаємоконтролю.

Зворотний зв'язок підвищує зацікавлення учнів до матеріалу, що вивчається, мобілізує увагу дітей, сприяє міцнішому запам'ятовуванню матеріалу, і дає можливість зробити урок цікавим, багатшим за змістом, частіше здійснювати перевірку знань, більш глибоко виявити знання учнів і залучати до роботи одночасно всіх учнів. Крім того, він заощаджує час, захоплює учнів, заставляє замислюватися, розвиває самостійність, волю, а також привчає до дисципліни. Неуважні стають активними. Діти знають, що під час зворотного зв'язку, вони демонструють свої знання і тому прагнуть бути особливо уважними.

Розрізняють чотири види зв'язків між учителем і учнем:

1) прямий зовнішній зв'язок - передача інформації від учителя до учнів;

2) прямий внутрішній зв'язок - дія учня як особистості на свою діяльність (бажання вчитися);

3) зворотний зовнішній зв'язок - одержання вчителем інформації про характер пізнавальної діяльності учнів (ступінь успішності її);

4) зворотний внутрішній зв'язок - одержання учнем від керуючого органу (учителя, машини, програмованого посібника тощо) інформації про ступінь правильності засвоєння навчального матеріалу.

Отже, необхідною умовою ефективності керування пізнавальною діяльністю учнів на уроці є ритмічність та надійність реалізації внутрішнього, зовнішнього і зворотного зв'язку.

2.2 Інші психологічні підходи і концепції

Деякими математиками-педагогами спеціально з психологами були проведені комплексні психолого-педагогічні дослідження в галузі початкового навчання математики, відомі, наприклад, спільні дослідження психологів В.В. Давидова і Б.Д. Ельконіна і математика Н.Я. Віленкіна. Цікаві результати в галузі навчання математики і логіки дітей дошкільного і молодшого шкільного віку одержані відомим психологом і математиком З. Дьєнешем.

Багаточисленні психолого-педагогічні дослідження, які були проведені серед населення за кордоном, підтверджують неможливість приписування учням певного рівня мислення, обумовлений віковими особливостями. Хоча вікові особливості враховуються, але в результаті спеціальної підготовчої роботи можна значно розвивати здібності учнів до узагальнення й абстрагування, виконання певних логічних операцій.

Відомий психолог Занков Л.В. стверджував: "Принцип навчання на високому рівні труднощів характеризується не тільки і не стільки тим, що перевищує "середню норму" труднощів, але, перш за все, тим, що розкривав духовні сили дитини, дає їм простір і напрям. Не будь-яка складність, а складність, що полягає в пізнанні суті явищ, що вивчаються,. у вивченні програмного матеріалу йти вперед швидкими темпами. Наступний діалектичний принцип нової системи - ведуча роль теоретичних знань"

Для здійснення правильного контролю знань треба добре знати теорію Виготського Л.В., який висунув ідею про дві взаємопов'язані зони розвитку: актуального і найближчого.

Для наочного уявлення взаємозв'язку цих зон скористаємося моделлю.



ЗНР

ЗАР

ЗАР (зона активного розвитку) - є результатом уже завершених циклів розвитку і дає змогу дитині самостійно розв'язувати інтелектуальні завдання.

ЗНР (зона найближчого розвитку) - пов'язана з тими процесами, які перебувають на стадії становлення і дозрівання. Цей рівень виявляється у розв'язуванні тих завдань, з якими дитина не може впоратися самостійно, але вона може їх вирішити за допомогою дорослого, в колективній діяльності, шляхом наслідування. Те, що дитина сьогодні вміє робити лише за допомогою інших, завтра вона зуміє зробити самостійно.

Зона найближчого розвитку - це завтрашній день дитини. При збігу сприятливих обставин вона раніше чи пізніше самостійно увійде в свій завтрашній день.

Від навчання, його змісту, форм і методів залежать темпи переходу учня від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. Спеціальними дослідженнями і практикою шкільного навчання доведено, що добре організоване (за своїми змістом і методами) навчання в школі значно прискорює переходи дітей від нижчих до вищих етапів розумового розвитку. В наш час ці переходи прискорюються в порівнянні з тим, як вони відбувалися колись. Причиною цього прискорення є передусім нові суспільні умови життя, завдяки яким діти на кожному віковому етапі засвоюють значно більше, ніж колись, обсяг інформації, що доходить до них різними шляхами.

Зона актуального розвитку з віком дитини все більше наближається до зони найближчого розвитку, тобто потенційні можливості завершують своє становлення.

З двома зонами розвитку зв'язане розв'язання питання про співвідношення навчання і розвитку. Отже, між навчанням і розвитком існує взаємозв'язок. Навчання активно сприяє розвитку школярів і водночас використовує його результати для досягнення нових своїх Цілей. Навчання не лише сприяє розвиткові, а й саме залежить від нього. Воно спрямовує розвиток, спираючись на його досягнення.

Учіння, в якому учневі все дається легко, стає для нього нецікавим і не приносить йому радості пізнання і успіху. Пізнавальні завдання, розв'язування яких не вимагають від дитини належних зусиль, не можуть викликати позитивні емоції, бо вона при цьому не відчуває руху вперед, задоволення своїх потенціальних можливостей, спрямованих на розвиток, Їй все зрозуміло і нудно. В результаті виникає небажання розв'язувати такі вправи. Зникає мотив учіння. Вона не бачить користі від такого проведення часу. Пізнавальне завдання, що відповідає ЗНР у відповідному віці, вимагає пізнавальних зусиль, пошуку нових підходів, актуалізує визрівші і готові до дії функції. У дитини викликає зацікавленість до завдання, яке імпонує її віковим особливостям, прагнення оволодіти способом його розв'язання, бажання будь-що, перебороти реальну, але посильну складність завдання.

"Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє в процесі навчання викликати до життя ті процеси, які зараз лежать в ЗНР. Тільки те навчання в дитячому віці добре, яке забігає вперед розвитку і веде розвиток за собою"

Завдання справжньої педагогіки, як свідчать вищеописані дослідження, націлити дитину на свій завтрашній день. Реалізація цього завдання залежить від майстерності вчителя, від його вміння вчасно прийти на допомогу, встановити відношення співробітництва з учнем. "В співробітництві, - пише Л.В. Виготський, - під керівництвом, з чиєю-небудь допомогою дитина завжди може зробити більше і розв'язати більш важкі завдання, ніж самостійно. Центральний для всієї психології навчання момент є можливість підніматися у співробітництві на вищу інтелектуальну ступінь, можливість переходу від того, що дитина вміє, до того, чого вона не вміє.".

Страницы: 1, 2, 3

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты