2. Стандарти вищої освіти
Кожна країна так чи інакше має законодавчо закріплені стандарти надання освітніх послуг своїм громадянам, наприклад, в Законі України про «Вищу освіту» маємо цілий розділ, що присвячено зазначеному нами питанню. Відтак ми пропонуємо розглянути три класифікації стандартів освітніх послуг, що надаються громадянам задля вдоволення потреби людини:
ь державні уявлення про стандарти; [7]
ь виклад системи освіти у баченні міжнародної стандартної класифікації освіти; [23]
ь європейські стандарти та рекомендації щодо внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. [6]
Зазначимо, що останні є саме рекомендаціями, розробленими для надання допомоги та визначення орієнтирів як для навчальних закладів при розробці власних систем забезпечення якості, так і для агенцій, що здійснюють незалежні перевірки. Для нас їх розгляд є концептуально важливим, адже наразі ми реформуємо свою систему освіти задля створення єдиного європейського простору і маємо бачити чи відповідають наші стандарти стандартам, проголошеним в Європі.
Отож, коли мова зайшла саме про європейські стандарти, то й почати пропонуємо саме з них. Так, в документі проголошено, що метою стандартів є, перш за все, стимулювання розвитку ВНЗ, що провадять активну дослідницьку та освітню діяльність. Не останньою є також мета створення спільної системи поглядів щодо надання вищої освіти та забезпечення її якості в межах Європейського простору вищої освіти (далі ЄПВО). Також, як справедливо зазначається в документі, дані стандарти сприяють створенню культури якості кожного окремо взятого навчального закладу, стимулюють його прозорість та відкритість щодо фінансування, підзвітності як державі, так і міжнародній спільноті, розробки та втілення нововведень, що призводять до якісно нових перетворень на царині розвитку освітніх систем та свідомості громадян, які прагнуть отримати освіту.
Перейдемо до розгляду стандартів внутрішнього забезпечення якості у ВНЗ. Нам пропонують до розгляду декілька пунктів, перелічимо їх:
1) політика закладу, тобто це певна система, стратегія, що спрямована на вироблення та забезпечення якості освіти, що надається закладом. Вона має бути доступною для широкого загалу й мати офіційний статус, не говорячи вже про зацікавленість самих студентів в участі при розробці та втіленні обраної політики;
2) затвердження, моніторинг та періодичний перегляд навчальних програм і дипломів. Це головним чином стосується вироблення механізму перегляду та моніторингу як навчальних програм закладу, так і його дипломів;
3) навчальні ресурси та підтримка студентів, тобто ВНЗ має гарантувати, що наявні ресурси, які забезпечують навчальний процес, є достатніми і відповідають змісту тих програм, які пропонує заклад. На нашу думку, це концептуально важливе положення, адже це розширює навчальні можливості студента, надає йому змогу опрацьовувати матеріал і самостійно, і під наглядом. Дуже важливо, щоб весь спектр таких ресурсів був легкодоступним і ураховував потреби студентів та їх відгуки;
4) інформаційні системи. Навчальні заклади мають збирати, аналізувати та втілювати в життя відповідну інформацію для ефективного управління своїми навчальними програмами та іншою діяльністю. Вони повинні постійно порівнювати себе з іншими суб'єктами надання освітніх послуг як в ЄПВО, так і за його межами для покращення якості надання освітніх послуг;
5) публічність інформації, тобто постійне оприлюднення інформації щодо навчальних програм та кваліфікації, котрі вони пропонують.
До питання про зовнішнє забезпечення якості вищої освіти зауважимо декілька принципів, що пропонуються нам до розгляду. Відтак, першим пунктом постає використання процедур зовнішнього забезпечення освіти, тобто зовнішні критерії, шляхи та засоби забезпечення якості надання освітніх послуг базуються на внутрішніх і мають враховувати їх ефективність. Важливо, щоб власна внутрішня політика і процедури уважно оцінювались в ході зовнішніх процедур для того, щоб визначити, на скільки ці стандарти дотримуються. [6] Не менш важливі й розробка процесів зовнішнього забезпечення якості, що передбачає вироблення цілей та завдання вищезазначених процесів всіма зацікавленими сторонами та їх оприлюднення, критерії для прийняття рішень, що мають бути також оприлюдненими, чітко регламентованими, з тлумаченнями кожного окремого положення, процеси, що відповідають своєму призначенню, тобто розроблені та втіленні задля забезпечення максимальної реалізації цілей і завдань, які передбачені ними, звітування, що має бути доступним широкому загалу, тобто і стиль, і побудова звітів, так само як і інформація, що міститься в них, повинна бути доступною всім соціальним прошаркам спільноти. Ми думаємо не варто коментувати, такі стандарти, як то подальші процеси, що мають обов'язкову чітку та струнку систему послідовних дій до втілення їх у життя, періодичність перевірки, невід'ємними рисами якої виступають публічність та регламентованість, загальний аналіз систем, що містить певну узагальнену інформацію щодо результатів моніторингу, оцінок, здійснених перевірок і т.д.
Надалі пропонуємо розглянути варіант Міжнародної стандартної класифікації освіти (далі МСКО), що був затверджений сесією ЮНЕСКО в кінці 1997 р. одразу вкажемо, що дана програма створювалась та використовується в інтересах отримання статистичних даних. Вона являє собою інтегровану та досить струнку структуру для збору та розповсюдження порівняної в міжнародному масштабі освітньої статистики. МСКО ґрунтується на двох головних компонентах: концепціях та визначеннях, що були розроблені за участі міжнародної громади, та на перемінних перехресної класифікації. Перш за все основний документ названої класифікації містить дефініцію «освіта», яка передбачає усі види свідомої, навмисної та систематичної діяльності, котра спрямована на задоволення освітніх потреб людини. Термін «освіта» у регламентуванні його МСКО виключає комунікацію, що не передбачає цілей навчання, а також різноманітні форми навчання, котрі не носять організаційного характеру. Не менш вагомим є те, що взятий нами до розгляду варіант МСКО зосереджує увагу саме на виголошених цілях освітніх програм ат на їх тривалості. В ньому встановлені сім ступенів, проте вони не визначаються як суворо регламентовані, перелічимо їх.
О. Допочаткова освіта визначає стартовий вік на рівні 3 років, але разом з тим не виключає можливість реалізації окремих програм в більш ранньому віці.
I. Початкова освіта.
II. Перший етап середньої освіти (характеризується початком навчання різними вчителями з різних предметів).
III. Другий етап середньої освіти. Стандартний вік входження на цей етап - 15-16 років. Також для цього рівня характерна наявність певної кількості програм, спрямованих на підготовку для проходження наступних етапів освіти.
IV. Післясередня не вища освіта.
V. Перший етап отримання вищої освіти. Тут варто сказати, що на цьому ступені не ведуться науково-дослідницькі роботи, як наслідок цей рівень не веде до отримання більш високої кваліфікації.
VI. Другий етап отримання вищої освіти, що передбачає отримання більш високої кваліфікації, а отже і проведення науково-дослідницької роботи.
Сьома ступінь МСКО не пропонується, проте в нашій країні вона визначається як після дипломна освіта, а в зарубіжних країнах сюди відносять здобуття докторського звання. А тепер порівняймо дану модель з описом систем освіти України та Великобританії.
Отож, бачимо, що дана класифікація практично повністю відтворює систему освіти нашої країни та де в чому схожа на систему, що функціонує у Британії, проте забагато й розбіжностей. Так, якщо в Великобританії наявні спеціальні програми, що мають різний ступінь складності й проходження яких визначає подальший розвиток на царині освіти, то в Україні наші діти спочатку йдуть до дитсадка, потім складають іспити для вступу в загальноосвітню школу, яка надає комплекс певних знань, що визначені за обов'язків мінімум, а потім вступає залежно від здібностей та бажання чи то до професійно-технічних закладів надання освіти, чи то на обраний факультет ВУЗу. Звичайно за останні роки в нас з'явилися такі установи як коледжі, гімназії, збільшилася кількість спеціалізованих та приватних шкіл, проте основна маса дітей вчиться у державних загальноосвітніх школах і більшість з них звертаються по допомогу до репетиторів задля підготовки до вступу у вищій навчальний заклад. Але хочемо також сказати, що наразі в Україні функціонують 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, які охоплюють 39% від загальної кількості дітей дошкільного віку; 1,3 тис. спеціальних і 507 санаторіїв, що задовольняють потреби дітей з вадами у психофізичного розвитку; понад 1,7 тис. профільних дитсадків. В галузі середньої освіти функціонують 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів; 401 школа-інтернат для дітей з розумовими та фізичними вадами у розвитку та 221 школа приватної форми власності. Що ж до вищої школи, то до мережі навчальних закладів І - ІІ рівнів акредитації відносять 979 установ, до мережі ІІІ-ІV рівня акредитації - 315. [20]
У Великобританії маємо такі статистичні дані:
ь в Англії понад мільйон дітей віком до 4 років відвідує дитячі садки. Це становить 50% від загальної кількості, в Уельсі - понад 70%, в Шотландії - 38%, а в Північній Ірландії - 15% дітей;
ь у Англії та Уельсі знаходиться приблизно 30 тисяч державних шкіл, в котрих навчаються 805 мільйонів дітей; в Шотландії - 2741 школа, в Північній Ірландії - 1300;
ь в приватних школах країни навчається понад півмільйона дітей;
ь загалом в державі 30% випускників вступають до вищої школи, 10% студентів складають іноземці.
Тепер пропонуємо розглянути стандарти, вироблені нашою країною.
3. Стандарти регламентовані законом України «Про вищу освіту»
Стандартам вищої освіти України присвячено третій розділ Закону України «Про вищу освіту». Відтак, Стаття 11 містить загальні положення та описує систему стандартів освіти, в подальших статтях (12-й, 13-й та 14-й) маємо детальний опис викладених в одинадцятій статті положень.
Систему стандартів вищої освіти України формують: по-перше, державний стандарт, далі галузеві стандарти й стандарти ВНЗ. В Законі проголошується, що «стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання». [7]
Для порівняння дамо визначення, запропоноване в Проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». Отож, «Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти за певними освітньо-професійними (освітньо-науковою) програмами відповідних освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів усіх типів незалежно від їх підпорядкування і форм власності». [14] Спостерігаємо певні відмінності й надалі: якщо в ще діючому законові нам запропоновано наступний поділ:
I. Державний стандарт містить такі складові:
a) перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;
b) перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;
c) вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;
d) вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;
II. Галузеві стандарти вищої освіти містять:
a) освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ВНЗ;
b) освітньо-професійні програми підготовки;
c) засоби діагностики якості вищої освіти;
III. Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів складаються з:
a) переліку спеціалізацій за спеціальностями;
b) варіативної частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників ВНЗ;
c) варіативної частини освітньо-професійних програм підготовки;
d) варіативної частини засобів діагностики якості вищої освіти;
e) навчальних планів;
f) програм навчальних дисциплін, - натомість, у новому варіанті пропонується включити такі складники, як освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми та засоби діагностики якості освіти. Відповідно до цього змінюється і зміст стандартів, зафіксованих в обох документах. Ми пропонуємо зупинитися на стандартах діючого закону, проте не оминемо увагою й пропозиції щодо змін в ньому.
Докладніше розглянемо державний стандарт, в якому ми знаходимо, по-перше, перелік назв кваліфікацій, що визначаються назвами тих робіт, які має виконувати людина, отримавши ту чи іншу кваліфікацію на первинній посаді; по-друге, перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищій школі, тобто в ньому зміст освіти та професійної підготовки конденсується з виробничими функціями, здійснення яких в майбутньому буде вимагатися від споживача освітніх послуг. Також одним із складників державного стандарту надання послуг з питань освіти та розвитку особистості є вимоги до рівня сформованості у особи соціальних та громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності та вимоги до формування її патріотичного почуття до Батьківщини, а також знання української мови. І цей аспект на мою думку не варто ані вилучати, ані якось коректувати, бо в сучасних умовах дуже важливо показати молоді, що українська культура має свою захоплюючу історію, що вона не менш модна та актуальна, аніж західна, що для того, щоб нам жилось не гірше ніж в країнах Європи, ми самі маємо розвивати рідну державу, а не мріяти про виїзд на постійне місце проживання та роботи за кордон. На нашу думку, в молоді варто утвердити девіз-питання «Хто, як не ми?». А от в Проекті Закону… ми не знайдемо навіть згадки про це досить важливе положення. Натомість ми бачимо сухе перерахування документації, що забезпечує базу для визначення якості надання освітніх послуг.
Проте розгляньмо галузеві стандарти, які відображають цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначають місце фахівця в системі галузей, вимоги до його компетентності, систему виробничих функцій і типових завдань, що має вміти розв'язувати суб'єкт дії. Тобто ця складова визначає весь комплекс знань і вмінь, якими має оволодіти особа, щоб виконувати свої функції на царині певної діяльності, відповідно до цього визначається термін надання освітніх послуг, зміст навчання, виробничі практики, тут же маємо нормативно-правову базу, якою послуговуються для задоволення потреб зацікавлених сторін. Що ж до стандартів вищої освіти, то вони забезпечують підготовку фахівця відповідно до особливостей соціального поділу праці України та вимог ринку праці та їх швидкої зміни. Також тут знаходимо положення про послідовність та час вивчення певних дисциплін, про матеріали, котрими послуговуються студенти у навчанні, про інформаційно-технічне забезпечення тощо.
Тепер порівняймо це з новою редакцією закону. Одразу хочемо зауважити, що зміни в даному Законі були просто необхідні, адже час, як і суспільство не стоять на місці й в нових умовах нам необхідне законодавство, що адекватно реагує на прецеденти та здатне здійснювати регламентацію життя громади, також зауважимо, що в новій редакції стандарти викладені більш наближені до новітніх умов і принципів, про які йшлося вище.
Почнемо зі зміни в структурі самого розділу. В запропонованому варіанті стаття 11 містить зміст вищої освіти (Зміст вищої освіти зумовлюється суспільними вимогами до рівня кадрів з вищою освітою і визначається стандартами вищої освіти для освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів з напрямів і спеціальностей, зазначених у відповідному переліку напрямів і спеціальностей. [14]), далі у статті 12 подано перелік напрямів та спеціальностей вищої освіти України, що майже точно відтворює частини другу та п'яту статті 12 за старою редакцією. У статті 13 знаходимо повний опис стандартів вищої освіти та розмежування на державний складник та складову ВНЗ, галузеві ж стандарти повністю виключені, але в зміст перших не внесено змін, просто написано більш новітньою термінологією.
Відтак, як держава контролює та регламентує якість надання освітніх послуг, так і вищі заклади долучаються до цього, проте в нас ще не виникла система стандартів, яка б стимулювала конкуренцію між ВНЗ, немає в нас рейтингових систем доступних широкому загалу, хоча, звісно, негласна боротьба за майбутніх студентів точиться між навчальними закладами вищої школи й кожен ВНЗ зацікавлений в своїх студентах, які представляють його на державних олімпіадах, з'їздах, конференціях, конкурсах. Проте, на нашу думку цього недостатньо, необхідно, щоб кожен заклад прагнув не тільки отримати вищій рівень акредитації, а ще й увійти до престижніших ВНЗ країни, щоб мати змогу виходити на міжнародний рівень, адже за змістом і рівнем підготовки наша вища школа надає потужну базу для виконання не тільки тих функцій, що покладаються на особу, як на фахівця в тій чи іншій галузі, а й інші функції, виконання яких забезпечується набутим комплексом знань.
4. Якість та контроль системи освіти Великобританії
Кажучи про систему оцінки якості у Великобританії, необхідно відмітити її відкритість та доступність для широкого загалу.
Королівська інспекція доповідає уряду про стан надання якісних освітніх послуг державними школами, а також про досягнення запланованих стандартів та рівнів. Варто сказати, що кожна школа інспектується раз на чотири роки групою незалежних експертів, в склад якої входять як спеціалісти з певних предметів, так і людина абсолютно не пов'язана з питаннями шкільництва та освіти. Групу очолює зареєстрований інспектор. Те, що інспекція проводиться на контрактній формі, стимулює розвиток конкуренції між групами та зацікавлення в наданні якомога кращих результатів (ми маємо на увазі, найоб'єктивніші данні по результатам моніторингу).
Стосовно ж вищої школи скажемо, що оцінка успішності провадиться на предметній основі за трьохбальною шкалою: відмінно, задовільно, незадовільно. Власне від вищих навчальних закладів вимагається проводити самооцінку своєї діяльності та визначати свій рейтинг. Друга справа, коли ВНЗ присуджує собі оцінку «відмінно», то може з впевненістю чекати гостей - групу незалежних інспекторів.
Університети, що ведуть науково-дослідницьку роботу, оцінюються за п'ятибальною шкалою кожні чотири роки. Оцінка «5» позначає працю на міжнародному рівні, а оцінка «І» показує, що робота навіть не сягає національного рівня.
Рада по якості вищої освіти отримує фінансування за рахунок внесків окремих університетів та коледжів вищої освіти, котрим вона надає такі послуги:
ь забезпечення якості, що містить регулярний аудит напрямів, за рахунок яких заклад отримує високу оцінку стандартів та якості надання освітніх послуг;
ь підвищення якості, що включає розповсюдження позитивного досвіду.
Рада співпрацює з комітетами по оцінці якості при трьох Радах з фінансування (Англії, Шотландії та Уельсу) та з Міністерством освіти Північної Ірландії. Вартий уваги і той факт, що за останні десять років в Англії була створена ефективна система тестування, причому національного, котра зазнала широкого застосування для оцінки успішності учнів та оцінки якості.
В рамках програми Національної оцінки на основі єдиних національних тестів оцінюється також якість індивідуальної підготовки учня, класу та школи. Не дивлячись на централізацію, система оцінки якості надання освітніх послуг Англії є найбільш збалансованою, бо містить два складники:
ь зовнішній контроль за досягненнями учнів за допомогою централізовано розроблених тестів;
ь обов'язків внутрішній контроль, що здійснюється вчителем.
Результати контролю та оцінка, отримана закладом, доступна для широкого загалу, також всі навчальні заклади, починаючи від дитячого садка і кінчаючи вищою школою, зацікавлені в якомога більшій оцінці, адже це впливає як на вибір споживачів освітніх послуг, так і на національний рейтинг закладу, що створює йому певну рекламу задля залучення іноземних студентів. Наразі в світі добре знають університети Великобританії, а реформи, що провадяться уже десять років, забезпечили покращення системи освіти та її спроможність до конкуренції на міжнародній арені. Проте не можемо оминути ми й ті проблеми, котрі британській системі освіти потрібно ще подолати. Це викликано почасти негативними наслідками реформування освіти, писачки зміною в зовнішніх умовах розвитку людської цивілізації. Перелічимо кілька питань, що потребують вирішення:
ь ризик втрати університетами значної частини своїх автономій як наслідок посилення зовнішнього контролю;
ь небезпека погіршення якості освіти через її «массовізацію»;
ь невизначеність перспектив університетського сектору, причиною якого є стрімкий скачок в розширенні мережі вищих навчальних закладів;
ь інвестиційне відставання в галузі фінансування ВНЗ;
ь зростаюча міжнародна конкуренція на ринку дослідницьких послуг й можливе падіння конкурентоспроможності у сфері інновацій;
ь недостатня фінансова стійкість вищих навчальних закладів;
ь ускладнення в побудові єдиного освітнього простору.
Проте держава не збирається відступати та в'язнути в болоті реформування реформ, в «Білій книзі» британської моделі освіти зазначено, що подальші реформи будуть, враховуючи негативний фактор, спрямовані, з одного боку, на продовження розвитку лінії модернізації 90-х, тобто на досягнення 50% рівня залучення молоді в отримання вищої освіти, зближення ВНЗ ті інститутів ринку праці, інтернаціоналізацію, а з другого боку, на збільшення фінансування, створення спеціальних фондів, посилення конкурентоспроможності на міжнародному ринку інновацій. [19]
Висновки
В результаті проведеної роботи ми проаналізували нормативно-правові документи, зокрема Закон України «Про вищу освіту», Державну програму «Вчитель», Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, ознайомились з чисельними публікаціями у пресі, з думкою таких науковців як Курило В., Фокін Ю., проаналізували ті зміни, що пропонуються у проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». Звичайно, цього недостатньо для накреслення повної картини реформаторських впливів, що їх зазнала система освіти України. Так, без уваги ми залишили і перехід на 12-річний термін навчання у школі, і кредитно-модульну систему запроваджену в ВНЗ України, й міжнародну співпрацю та постанови спрямовані на входження України до ЄС та утворення Європейської зони вищої освіти. Наразі з цього приводу існує безліч інформації. Проте ми ознайомились з законодавчим боком створення стандартів для української вищої освіти, ознайомились з різними моделями стандартів, що функціонують чи наявні в світовій та педагогічній думці, простежили функціонування Українського центру оцінки якості освіти, дізнались результати та заплановані зміни в незалежному зовнішньому тестуванні, переконались в життєспроможності масштабних проектів українського суспільства.
Проте не варто забувати, що кінцевою метою запроваджених реформ є модифікація системи освіти, а не повний відхід від вже існуючих і досить міцних традицій. Ми маємо взяти все те позитивне, а старе відкинуту, але це не означає зовсім відійти від звичної системи, модифікація вітчизняної освіти повинна забезпечити вихід українському студентові на європейський рівень праці, а також, на нашу думку, довести, що власна система освіти не менш якісна та престижна, ніж та ж американська чи британська. Наразі зроблено перший крок, щоб забезпечити нашому абітурієнтові рівний доступ до вищої освіти, щоб надати можливість нашому студентові працювати не тільки на теренах України, а й на території Європи, проте головне - зміцнення держави та трансформація системи освіти у таку, яка б задовольнила потреби людини ХХІ століття. Адже якщо подивитися на рейтинги, то українські ВНЗ просто не потрапляють до них, а українські роботодавці не задоволені випускниками вищих навчальних закладів, бо це люди, що нездатні виконувати повноваження покладені на них, які не знають специфіки своєї роботи. Та це не саме страшне, декотрі роботодавці нарікали на низький загальний рівень знань й дуже низьку грамотність вчорашніх студентів. Проте ситуація обіцяє змінитися, вже цього року більшість вищих навчальних закладів отримала більш підготованих студентів, які успішно пройшли зовнішнє оцінювання та довели фундаментальність того мінімуму знань, з яким вони прийшли до ВНЗ.
Список використаних джерел
1. Бельмаз Я.М., Бойко В.В. Вища освіта України і Болонський процес. Методичні рекомендації до лекцій та семінарських занять для студентів І курсу денної та заочної форми навчання. - Горлівка: ГДПІІМ, 2007. - С. 44
2. Галіцина Л. Зовнішнє оцінювання - найбільша реформа в освіті України за роки незалежності // Управління освітою. - 2008. // http://www.osvita.org.ua/ukrtest/articles/51/
3. Глазиріна В.М. Педагогіка сучасної школи: Навч. Посібник для студентів педагогічних ВНЗ. - Донецьк: Норд-Прес, 2006. - С. 220
4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К: Либідь, 1997. - С. 376
5. Державна програма «Вчитель» від 28 березня 2002 р. №379. //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=379-2002-%EF.
6. Європейські стандарти та рекомендації щодо внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. // http://www.enqa.eu.
7. Закон України «Про вищу освіту». //http://www.osvita/org/ua/pravo/law_05/part_13.htlm.
8. Закон України «Про дошкільну освіту». // http://www.mon.gov.ua/laws/ZU_2628.doc
9. Курило В. Куди вказує стрілка освітнього компасу? // Освіта Донбасу. - 2007. - №4. - С. 5
10. Леновицька О. Визначення університецьких рейтингів «Топ-200 Україна» за 2007 рік // Дзеркало тижня. - 2008. //http://www.osvita.org.ua/abitur/entrance/ratings/28.html
11. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті. //http://education.gov.ua/pls/edu/educ.project_info.show? p_part_num=18p_back_link=educ.docs.ukr&p_lang=ukr.
12. Опис системи вищої освіти України. // http://education.gov.ua/pls/edu/docs/common/higher_educ_ukr.html
13. Опис системи освіти України. // http://education.gov.ua/pls/edu/docs/common/education_ukr.html
14. Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». // http://www.mon.gov.ua/newstmp/2008/03_06/1/doc2.doc
15. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» від 25 серпня 2004 р. №1095. // http://www.moippo.mk.ua/upload/iblock/000/P_KM_1095_5F25082004.pdf
16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1312-2005-%EF
