Українські народні традиції та обрядовість у моральному вихованні молодших школярів

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Кафедра теорії і методики

професійної освіти

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА ОБРЯДОВІСТЬ У МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Дипломна робота

студента V курсу 52 групи

факультету початкового навчання

Марющенка Олександра Володимировича

Науковий керівник:

к.п.н., доц. Довженко Т.О.

Харків - 2008

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Теоретико-педагогічні умови використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні молодших школярів 6

1.1. Особливості організації морального виховання у початковій школі 6

1.2. Морально-виховний потенціал українських народних традицій та обрядів 20

1.3. Організація морального виховання молодших школярів на засадах народної педагогіки 43

Розділ 2. Практика використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні молодших школярів 59

2.1. Аналіз наявності досвіду використання народних традицій та обрядів морального виховання у початковій школі 59 2.2. Шляхи підвищення ефективності використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні молодших школярів 73

Висновки 77

Список використаних джерел 78

ВСТУП

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми.

Освіта - стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Вона є засобом відтворення й нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави та на міжнародній арені.

За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі приєднання до Болонського процесу .

За цих умов освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу.

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури, вихованню поваги до народів світу.

Система освіти має забезпечувати:

збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відношень;

виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відношень та інші.

Однак те, що відображено в законі “ Про освіту ”, не знаходить конкретний вияв у практиці. Наукові джерела переконливо доводять, що дитина не знаходиться під постійним виховуючим впливом матеріальної і духовної культури свого народу. До виховного процесу не повною мірою включаються: принцип національного виховання, принцип культуровідповідності, принцип народності, які передбачають створення умов для засвоєння новим покоління історії свого народу, його мови, засвоєння і примноження духовної культури, національних традицій, звичаїв, забезпечуючи духовну єдність поколінь.

Ці принципи необхідні для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей, виявлення етно-психологічних особливостей та національного і морального виховання особистості. Однак сучасна етнокультурна ситуація в Україні далека від тієї, яка потрібна для повноцінного духовного та інтелектуального відродження народу. Діти не залучаються з раннього віку до культури та історії свого народу, бо не знаходяться під прямим формуючим впливом україномовного середовища. Не використовують повною мірою своїх можливостей заклади народної освіти, хоча протягом останніх років і відбулися значні зрушення в українському шкільництві. Маємо на увазі не лише загальний процес демократизації школи, а й виникнення нових концепцій та дисциплін, до яких входить і народознавство. Звичайно, введення до шкільної програми такого предмета не вирішить остаточно виховних завдань, але принаймні дасть підґрунтя для майбутньої роботи у плані створення національної системи освіти і виховання.

Проблема морального виховання привертала й привертає увагу багатьох вчених: психологів, педагогів та методистів. Зокрема, розробкою питань морального виховання займалися такі провідні вчені: В. Гнатюк, В. Лозова, В. Сухомлинський, Г. Троцко, М. Стельмахович, В. Ковальчук, О. Матвієнко, С. Карпенчук, С. Сявавко.

Актуальність досліджуваної проблеми й обумовила вбір теми нашого дослідження - "Українські народні традиції та обрядовість у моральному вихованні молодших школярів".

Об'єкт дослідження - моральне виховання молодших школярів.

Предмет дослідження - українські народні традиції та обрядовість як засіб морального виховання молодших школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та практично проілюструвати ефективність здійснення морального виховання на засадах народної педагогіки.

Завдання дослідження:

1. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури з теми дослідження розкрити сутність поняття "моральне виховання" та виявити критерії моральної вихованості молодших школярів.

На підставі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити сутність понять: "українські народні традиції" та "обрядовість".

Теоретично обґрунтувати доцільність використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні молодших школярів.

Практично проілюструвати шляхи використання українських народних традицій та обрядовості у моральному вихованні молодших школярів у сучасній школі.

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду та досвіду народу, вивчення народних традицій та обрядовості.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ ТА ОБРЯДОВОСТІ У МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1. Особливості організації морального виховання у початковій школі

З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова система освіти, докорінне її реформування мають стати підґрунтям відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного відродження, становлення державності і демократизації суспільства в Україні.

У цей час проблема виховання та освіти підростаючого покоління набуває особливої вагомості, адже від розв'язання її значною мірою залежить майбутнє української держави [22, с.12].

Особливо ця проблема стосується морального виховання учнів у початковій школі, адже саме в цьому віці діти починають розуміти, що добре, а що погано, що таке совість, гідність, чуйність, тобто моральні норми.

Слово "мораль" прийшло з Франції (morale - моральний), а до Франції - з Давнього Риму (moralis - моральний). У словнику В.Даля визначається як "правила для волі та совісті" [12, с.345].

Проблема морального виховання привертала й привертає увагу багатьох вчених: психологів, педагогів та методистів. Саме тому і існує так багато поглядів на визначення поняття "моральне виховання". Розглянемо декілька з них.

С.У. Гончаренко дає таке визначення: "Моральне виховання -- один з найважливіших видів виховання, полягає у цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. Моральне виховання здійснюється на національному ґрунті шляхом засвоєння національних норм і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей" [10, с.216].

Дещо інше визначення дає С.Г.Карпенчук: "Моральне виховання учнів - це вивчення теоретичних основ моралі, формування в них моральних уявлень, організація досвіду їхньої поведінки і діяльності, які відповідають вимогам моралі нашого суспільства" [17,с.72].

В "Абетці морального виховання" за редакцією І.О.Каірова, О.С.Богданової ми зустрічаємо ще одне визначення поняття "моральне виховання". Моральне виховання - це найважливіший бік формування і розвитку особистості дитини, який передбачає становлення її відносин з батьками, оточуючими, з колективом, суспільством, до своїх обов'язків і до самої себе [1, с. 5].

Проаналізувавши всі визначення поняття "моральне виховання" ми вважаємо, що моральне виховання молодших школярів - одна з найважливіших задач початкової школи. І це закономірно, тому що в житті нашого суспільства все більше зростає роль моралі, поширюється сфера діяльності морального фактора.

У нашому дослідженні ми будемо дотримуватися визначення поняття "моральне виховання", яке висувають Г.В.Троцко та В.І.Лозова. На нашу думку, це визначення більш підходить до початкової школи.

Моральне виховання - це цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності учнів, їх спілкування, спрямований на оволодіння школярами моральною культурою, яка визначає ставлення до навколишнього світу [21, с. 103].

Ще за часів, коли Україна входила до складу СРСР, до змісту морального виховання відносили значення та збереження цінних традицій, обрядів та моралі. Вважалося, що вони сприятимуть тому, що в більш ефективній формі будуть передаватися підростаючому поколінню способи поведінки й досвіду, вироблені та відпрацьовані в попередні століття. І в середині суспільства формуються нові звичаї, традиції, які втілюються в невід'ємні риси національного образу життя. Вони виявляються в тому, як відзначаються свята та ювілейні дати в родині, школі, суспільстві. Все це грає велику роль в процесі морального виховання дітей [28, с. 171].

Зараз поняття "зміст" визначається як "сутність предметів, явищ, якісна визначеність і характерні особливості їх". Зміст виражає саму природу певної речі в її внутрішніх зв'язках, властивостях і ознаках (за Філософською енциклопедією).

Докутіна О.М. у журналі "Початкова школа" перелічує складові частини змісту виховання. Це -- виховання любові до рідної землі, народу, його культури та мови; братерського ставлення до інших народів, осуду національної та расової неприязні. Виховання гуманних почуттів, доброзичливого ставлення до людей, потреби надавати їм безкорисливу посильну допомогу. Формування свідомої дисципліни, відповідального ставлення до колективної праці, бережливого - до її результатів [114, с. 54].

Гнатюк В. у журналі "Рідна школа" зазначає, що зміст морального виховання учнів визначає тріада: "громадянин - патріот - гуманіст". Кожен з цих компонентів має свої специфічні ознаки:

1. Громадянин:

громадянська свідомість;

громадянська відповідальність;

громадянська гідність;

громадянська освіта.

2. Патріот.

Характерні ознаки патріота:

розуміння і сприймання української ідеї;

сприяти розбудові державної незалежності України;

любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій;

збереження і зміцнення власного здоров'я і здоров'я однолітків.

3. Гуманіст:

Характерні ознаки гуманної людини:

доброта;

толерантність;

справедливість;

щирість;

сумлінність;

взаємоповага;

принциповість;

непримиренне ставлення до фальші, цинізму, лицемірства, підлабузництва [19, с. 17-19].

Тому ми вважаємо, що змістом морального виховання буде сутність предметів, явищ, внутрішній смисл, значення моралі. На нашу думку, це визначення більше підходить до початкової школи.

І знову визначення поняття "моральної культури" ми знаходимо у підручниках В.І. Лозової та Г.В. Троцко. Моральна культура - це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють поведінку в усіх сферах життя [21, с.103]. На нашу думку, це визначення найбільше підходить до початкової школи.

Головне завдання морального виховання - формування моральної культури особистості, яка включає такі компоненти: індивідуальну моральну свідомість, моральні почуття, моральні стосунки, поведінку і спілкування. Індивідуальна моральна свідомість включає в себе ідеали, погляди, переконання, прагнення особистості, що складає духовно-моральну основу формування моральної культури особистості школяра.

Моральні почуття можуть бути як свідомими, так і стихійними. Тому важливо, щоб людина володіла своїми почуттями свідомо.

Моральні стосунки виявляють особисті якості школяра.

Культура поведінки і спілкування втілює в собі результати виховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості. Визнання школярами загальних правил поведінки, знання основних категорій етики - ще не показник моральної культури особистості. Знання повинні знайти форму виявлення в діяльності, спілкуванні, відбиваючи глибину засвоєння норм поведінки і здатність втілити їх у життя. Тому методами формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навичок, поведінки, організація діяльності і спілкування учнів, створення ситуацій морального вибору [21, с. 111].

Отже, ми можемо сказати, що найголовніше завдання школи, сім'ї - виховання особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь-яких обставинах у відповідності з моральними нормами поведінки.

В.І.Лозова та Г.В.Троцко також дають визначення поняття "моральні норми". Моральні норми - це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її [21, с.103]

Моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інші, які визначають характер поведінки людини.

Поняття "добро" відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хороший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Розкриваючи сутність поняття "добро" В.О.Сухомлинський писав: "Добро - це думка, яка помножена на волю, тільки за цієї умови отримаємо непримиримість до зла, а це і е сама сутність добра» [37, с.229].

Обов'язок - припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини - громадський обов'язок, до сім'ї - сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом [21,с.104].

Совість - почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя, спонукач доброго вчинку [21,с.104].

Честь - визначення вчинків, дій людини, її заслуг, що проявляються в шануванні, авторитеті і в той час у прагненні людини до визначення і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності.[21,с. 104].

Гідність - передбачає усвідомлення особистістю своїх високих моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність) [21,с.104].

Поняття "щастя" безпосередньо пов'язане з розумінням людиною змісту життя, бо воно визначається як стан морального задоволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, для інших - мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкретної людини визначається сенсом її життя, її потребами [21, с.104].

З організацією морального виховання у початковій школі, крім змісту та структури, ще пов'язані форми виховання, а також основні напрями морального виховання.

Поняття "форма" означає "спосіб організації і спосіб існування процесу". Форма в педагогічній науці визначається як "спосіб організації виховного процесу, що відображує внутрішній зв'язок його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців" [за Філософською енциклопедією].

Форма організації навчання -- це зовнішній вигляд організації навчального процесу, який пов'язаний з кількістю учнів, місцем і часом їхнього навчання й порядком його реалізації. В формі організації навчання органічно поєднуються мета, зміст, методи навчання. Основні форми організації навчання у школі:

урок;

екскурсія;

факультатив;

домашня робота;

заняття в навчальних майстернях;

урок-лекція;

співбесіда;

практикум;

консультація;

семінар.

Форми позакласної навчальної роботи:

предметні гуртки;