Коротенький аналіз показав, що суперечностей у поглядах на підготовку уроку не бракує. І їх не можна розв'язати так, як пропонує дехто з методистів узяти все краще з однієї системи, другої, третьої, об'єднати й видати за колективну, а отже, й правильну думку. Якби в такий спосіб можна було встановлювати істину, то пошуки раціональної системи підготовки уроку були б далеко успішнішими.
Найбільша розбіжність поглядів серед методистів, керівників шкіл, учителів існує в питанні про оформлення результатів педагогічного аналізу. Тут висловлюються діаметрально протилежні думки - від повної відміни поурочних планів до детального фіксування в них найдрібніших моментів майбутнього уроку. Крайні позиції, як відомо, завжди ортодоксальні. Слушно міркують ті, хто пропонує раціоналізувати поурочні плани, удосконалити їхню структуру й форму, оптимізувати обсяг, наповнити їх справді необхідною для проведення якісного уроку інформацією. Єдиний спосіб домогтися одностайності у вирішенні цього питання - вийти за межі суб'єктивного досвіду і розглядати питання не з позицій окремих учителів, керівників шкіл, а під кутом зору придатності плану для повної і якісної реалізації всіх багатогранних завдань сучасного уроку. План - це підсумок педагогічних роздумів, і його обсяг, як і форму, не, варто регламентувати. Кожен учитель занотовує в ньому свої міркування в такому обсязі, який вважає і і необхідним, і достатнім для якісної організації праці на уроці. Безумовно, реалізується лише одна вимога, про яку йтиметься нижче, - у кожному плані обов'язково фіксуються всі вузлові моменти педагогічного керування навчанням та вихованням учнів з урахуванням конкретних умов.
Діагноз - прогноз - план
З цієї тріади вчителям-практикам найбільше знайомий останній компонент - план. Бо ж вони складанні, його щодня. Знають: він для вчителя - те ж саме, що партитура для диригента, сценарій для режисера. Таким має бути план за призначенням. Та чи є?
Спостерігаючи за ставленням учителів до планування, як такого, цього не скажеш. Склавши його, вчитель спокійно ховає свою «партитуру» до портфеля, добре знаючи, що на самому уроці план йому не знадобиться. Так, учитель з Ленінграда Є. М. Ільїн писав в «Учительской газете» про свою готовність провести залежно від ситуації уроки як за планом, так І без плану. Чому ж виникає така парадоксальна ситуація? Чому план уроку перестав бути головним спрямовуючим документом?
На це питання вчителі часто відповідають: навчально-виховний процес - справа творча, дотримуватися тут будь-якого шаблону - шкідливо, тож неминуче доводиться відступати від плану. Нерідко вже з перших хвилин уроку стає зрозуміло: заняття «не (іде», а точніше, розвивається не так, як було передбачено. То, можливо, мають рацію наші молоді колеги, які гостро критикують «зайву писанину», відкидаючи геть саму необхідність поурочного планування?.
Такий підхід до розуміння ролі планування насторожує. Останнім часом поширилася думка, що педагогіка - наука творча, діалектична, швидкоплинна, а тому і вчити, і виховувати, і планувати можна «по-всякому». Цей сумнівний підхід виправдовує все. Дає змогу підводити «теоретичну» базу під сумнівні новації, видавати банальності за знахідки, ховатися за туманом слів про невідповідність планів і життя.
Дивлюсь на проблему без емоцій: план «не спрацьовує» тому, що він нереальний. А нереальний він тому, що складається без належного наукового обґрунтування. Ось корінь проблеми. Малообґрунтований план вплинути на хід подій принципово не може. Не буде він мати й мобілізуючої, спрямовуючої сили, а тому й перетворюється з порадника й помічника в роботі на «формальний документ» для перевіряючи, а часом - і гальмо прогресу.
Давайте відверто скажемо про те, як складають поурочні плани деякі вчителі. Похапцем перегорнули програму, погортали підручник, пригадали «актуальні» настанови вчорашньої наради й виводять: тема, мета, хід… Чим відрізняється план учорашнього уроку від сьогоднішнього? Нічим! Зате план є!
…Нещодавно довелося побувати на уроці досвідченої і старанної вчительки української літератури. Почали, як повелося, з плану уроку, присвяченого вивченню творчості Т.Г. Шевченка в 9-му класі. «Розписаний» прекрасно, відповідає всім багатогранним нинішнім побажанням. А потім був урок. З перших же хвилин стало зрозуміло: учні роману «Наймичка» - не читали. Усі спроби вчительки активізувати пізнавальну діяльність виявилися марними. Не станемо обговорювати причин читацької інфантильності нинішніх учнів. Звернімо увагу на інше - як могла вчителька будувати урок на нереальних основах? Адже ця причина, як кажуть, лежить на поверхні.
Закономірний і результат: урок «не вийшов». Не врятувала справи й висока майстерність учительки. Наштовхнувшись на байдужість і непідготовленість учнів, вона не змогла «перебудуватися», «на ходу» змінити те, що намітила в своєму плані. На цьому прикладі ще раз бачимо, як «добре» розроблений, а точніше, гарно написаний план виявився абсолютно нереальним, а тому й непотрібним.
Ніхто й ніколи не перевіряв, скільки уроків відбувається за наміченим сценарієм. А шкода! За дослідженнями, лише четвертий-п'ятий урок відбувається згідно з наміченим планом, а 75 процентів - не так, як передбачав учитель.
Коли ж учитель не враховує навіть ті причини, які лежать на поверхні, то що казати про глибинні, приховані фактори? Лише один із майже тисячі опитаних впродовж кількох років у Черкаському обласному інституті удосконалення вчителів назвав 30 факторів, які, на його думку, впливають на ефективність уроку. Переважна ж більшість учителів бере до уваги лише 3-5 факторів. Дослідження засвідчили, що педагогічний діагноз уроку виводиться (якщо взагалі виводиться) з обмеженого інформаційного матеріалу. Тим часом, на ефективність заняття впливає майже 200 факторів. І серед них немає другорядних, кожна «дрібниця» може стати вирішальною.
Виявилось, що всі без винятку «впізнають» фактори ефективності уроку, коли їх назвати. Це наштовхує на єдино правильний вихід: слід не просто закликати вчителя до аналізу цих факторів, а й озброїти його конкретною схемою, де б вони були зібрані в систему, а водночас оцінювалась би й інтенсивність їхньої дії. Логічне завершення аналіз факторів ефективності уроку дістає у діагностичній карті, її складанням завершується перший етап підготовчої діяльності вчителя. Поставивши діагноз, я максимально прояснила собі картину завтрашнього заняття.
За діагностуванням починається стадія прогнозування. Це, з одного боку, кількісна оцінка його ефективності, визначення тих результатів, які можуть бути досягнуті в наявних умовах, з другого, «програвання» варіантів проведення уроку, вибір серед них того, що забезпечує максимальну результативність за розумних витрат зусиль і часу.
На необхідність наукового прогнозування під час складання планів останнім часом звертає увагу все більше теоретиків і практиків. Видатний педагог сучасності В.О. Сухомлинський неодноразово визначав, і по суть культури педагогічного процесу в тому, щоб науково завбачати розвиток подій, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть. Своє ставлення до прогностичних роздумів він висловив гранично ясно: «У самій своїй основі педагогічна праця - справжня творча праця - стоїть близько до наукового дослідження. Ця близькість, спорідненість полягає передусім в аналізі фактів і необхідності передбачення… А без уміння передбачати педагогічна праця перетворюється для учителя в муку»
До коленого свого уроку учитель готується все життя. А напередодні - до того класу, тих учнів, до яких він прийде завтра. І якщо оголити саму суть підготовки до уроку, то головним для кожного вчителя залишається питання - як пристосувати нагромаджений ним теоретико-методичний багаж знань і умінь до завтрашнього класу. За кілька років праці учитель починає вільно орієнтуватися у навчальному матеріалі, знає він і закони та закономірності, навчально-виховного процесу, його принципи й методи діючі фактори, діючі технології навчання й виховання. Проте справжньою щоденною загадкою залишаються учні. Для успіху навчально-виховного процесу вчителеві треба знати про них якщо не все, то дуже багато: яка їхня підготовка, спрямованість інтересі мотиви навчання, поведінки, що може кожен з ним на що спроможний колектив. На десятки подібних з питань треба відповісти, перш ніж вималюється схема завтрашнього уроку, а тим більше - буде в деталях опрацьований його план.
Складання поурочного плану, яким завершується процес підготовки, нагадує виготовлення схематизованої копії з багатобарвної картини. Картину-майбутній урок, вчитель уже вималював у своїй уяві, не пропустивши жодної дрібниці. Він бачить завтрашнє заняття аж до найменших деталей, відчуває, що зуміє розкрити свої можливості, реалізувати запитання учнів. Сценарій готовий. Тепер занотувати, «зав'язати вузлики на пам'ять», щоб без помилок відтворить задум у класі. Так з'являється план уроку - після тривалих роздумів учителя, наслідок діагностування ситуації та прогнозування майбутнього результату, у якому жива дійсність зведена до опорних сигналів своєрідних дорожніх знаків-орієнтирів у складному» процесі керування думками і діями учнів. Нинішні плани майстрів більше нагадують стратегічні карти військових подій: словесної інформації в них обмаль, адже на уроці її ніхто не читатиме, зате численні стрілки, покажчики, підкреслення тощо безпомилково: виводять на напрям головного удару, беруть у лещата найстрашніших ворогів уроку - лінощі, марнотратство, неорганізованість.
Власне, до конкретного, всебічно обгрунтованого документу, який до того ж, складається більше з опорних сигналів, і слово «план» не дуже підходить. Це детальна програма керування навчанням і вихованням учнів, у якій учитель відбив стратегію розвитку процесу. Виходячи з наявних умов, реальних можливостей, орієнтуючись на вимоги державних програм, учитель змалював своє уявлення про якісне виконання поставлених завдань. Для цього він чітко розпланував, який обсяг роботи виконають його учні, що робитиме кожен з них на кожному відрізку уроку.
Традиційно невизначений «хід уроку» поступається місцем максимально конкретизованим діям учителя й учнів, вмонтованим у похвилинну сітку уроку.
Концепція підготовки
Її суть найкраще висвітлюється через алгоритмізацію. Алгоритмом у математиці прийнято називані систему операцій, послідовне виконання яких обов'язково приводить до правильного результату. Оскільки кожен учитель має прийти в кінцевому підсумку до бажаних (і найкращих) наслідків, алгоритм виявляється найбільш ефективним способом організації підготовчої процедури. Система послідовних логічних дій максимально підносить якість підготовки і водночас спрощує її.
Розробка алгоритму стає можливою завдяки виділенню обов'язкових (канонічних) моментів педагогічних роздумів. Це випливає з самої суті підготовчого процесу: як не можна порушувати принципи навчання на самому уроці, так само недопустиме порушення канонічних вимог і при підготовці. Цілий ряд необхідних моментів зобов'язані реалізувати всі. Кожен учитель має пройти одним і тим самим шляхом педагогічного аналізу.
Щодо самого алгоритму і практичного користування ним, треба зауважити, що він є скоріше канвою, орієнтиром для скерування роздумів, ніж системою суворих вказівок: а тому його вимоги сформульовані як нагадування, і виконання їх зовсім не обмежує творчу ініціативу вчителів. Досвідченіші педагоги можуть пропускати деякі кроки, початкуючі вчителі ретельно дотримуються усіх вимог, йдеться, висловимось гранично ясно, про те, що кожен учителі, зобов'язаний пройти канонічний шлях педагогічного аналізу передурочної ситуації. Але кожен проходить його самостійно, творчо, алгоритм лише скеровує хід роздумів, сам педагог наповнює його конкретним змістом. «Контрольні пункти» проходять усі. За повної реалізації алгоритму підготовки будь-які несподіванки у ході й результативності уроку виключаються.
Повний цикл підготовки уроку включає три стадії. Кожна стадія - це розгорнутий алгоритм діяльності, процедура виконання ряду послідовних операцій, яка завершується досягненням конкретної мети і цілком певними висновками. Стадії підготовки уроку:
Формулювання теми уроку, постановка мети конкретизація та коректування навчальних завдану діагностика об'єктивних умов навчально-виховної процесу, аналіз причин, від яких залежить продуктивність заняття;
Здобуття прогнозу досягнень учнів у наявних умовах та оцінка ефективності уроку;
Складання програми (плану) керування навчально-виховною діяльністю учнів на уроці на основі діагнозу, прогнозу, проектування заняття відповідно до наявних умов і можливостей.
Лишається наголосити чи не на найголовнішій умові, від якої цілком залежить успіх алгоритмічної методики підготовки уроку. Тривалі дослідження її ефективності показали що для раціоналізації підготовки уроку знання самого алгоритму недостатнє. Якщо вчитель відчуває утруднення в розумінні і практичному втіленні вимог педагогічних законів закономірностей, принципів навчально-виховного процесу, не чітке уявляє собі вплив різних причин на ефективність уроку, дію різноманітних чинників на самому занятті, алгоритм йому допомагає мало. Він вказує лише на послідовність аналізу, яку кожен учитель наповнює конкретним змістом, самого аналізу навіть найдетальніший алгоритм не замінює.
Підготовка - це розрахунок
Об'єктивному ускладненню уроку ми повинні протиставити високу, аж до найменших деталей вивірену організацію праці, яка, в свою чергу, неможлива без належного розрахунку. Данину науково-технічному прогресу урок віднині сплачуватиме бухгалтерією. Можливо ще є якісь шанси уникнути цього неприємного оброку і продовжувати життя в руслі звичних прадідівських технологій роботи «на око»? Сумне помпування голів досвідчених знавців сигналізує - іншого виходу немає. Лише високоякісний науковий розрахунок, поставлений на місце споконвічної учительської інтуїції, допоможе зробити новий якісний стрибок у примноженні ефективності.
Звернімося до практики. Багато уроків низько-ефективні тому, що вони скомпоновані абияк, елементарно не прораховані, не скоректовані за критерієм що хочемо і що можемо. Відверта байдужість окремих учителів до розрахунку уроку наштовхує на стандартизовані схеми. Дайте нам конкретні плани, готові сценарії - споживацьке прагнення багатьох. Не дивно що декого заводять у безвихідь прості запитання: «Скажіть, будь-ласка, навіщо ви включили в урок цей елемент?» Відповідають далеко не всі. Не знають. Не завдають собі клопоту оцінкою ситуацій. Справа доходить до курйозів. Один учитель покинув працювати на ЕОМ, обурившись: «Ваша машина дурна! Виявилось, що комп'ютер разів з десять завертав неуважного педагога на початок програми, бо той ніяк не міг, розподіляючи час уроку, вкластися в 45 - хвилинний інтервал: то не знає, куди діне 8 - 10) хвилин, то урок у нього сягає за 70-хвилинний рубіж. Спостерігаючи за роботою вчителів під час комп'ютерного програвання схем майбутніх уроків, видно, що рідко хто з педагогів з першого разу вводить в ЕОМ правильний розподіл часу: не звикли. Всього 45 хвилин в уроці, а лічити їх ми ще не навчилися.
З якого кінця не підходь, перебудова уроку вимагає розрахунку. Більше того, без розрахунку вона неможлива. Об'єктивному ускладненню навчально-виховної праці ми повинні протиставити міцний сплав творчої майстерності і холодної бухгалтерії. Розуміємо багатьом ріжуть вуха ці слова - розрахунок, раціоналізація. Адже ми звикли до того, що урок «безмежна творчість», а педагогіка - «високе мистецтво». Нехай вони такими й залишаються. Нагадаю лише думку К.С. Станіславського про те, що найкращий експромт той, що заздалегідь добре підготовлений, і зауваження В.О. Сухомлинського - без передбачення й наукового розрахунку педагогіка схожа на знахарство, а вчитель, який не хоче або ні вміє розраховувати - на неграмотну няньку.
Перебудова уроку під кутом наукового розрахунку вимагає серйозної перебудови мислення вчителя. Ні так лякають складні й незвичні методики, пов'язані: виконанням обчислювальних операцій (їх реалізацію зрештою, перекладемо на шкільні ЕОМ), як принципово нове спрямування роздумів, пошуків, діяльності.
Маємо усвідомити: назад до поганої, неякісної роботи вороття немає. Старими технологіями нових завдань не розв'язати. Формування підростаючих поколінь не; може, не повинне більше залежати від волюнтаризму суб'єктивізму, некомпетентності.
У справі революційного оновлення школи першим помічником і порадником учителя стає комп'ютер. Там, де можна хоч трохи рахувати, суперечки успішно замінюються обчисленнями. Девіз оновлення уроку - не просто творчість, а раціональна творчість. Комп'ютеризація підготовки уроку полягає в тому, що розробляти стратегію і тактику майбутнього заняття учитель доручатиме ЕОМ. Діагностування, прогнозування, проектування уроку, оцінка ефективності різних варіантів проведення, вибір оптимального, навіть вибір найрезультативніших методів навчально-виховної роботи перекладаються на комп'ютер.
«Коли це ще буде?» - засумнівається недовірливий педагог. Не буде, а є! Нині, у школах встановлено тисячі ЕОМ, парк шкільних комп'ютерів швидко поповнюється. Але щоб вони не припадали пилом у зачинених класах, а працювали на користь шкільного прискорення, треба вчитися спілкуватися з ними. Реалізація трьох неодмінних вимог передує широкому застосуванню ЕОМ для підготовки навчальних занять. Першої - усвідомлення того, що лише розрахунок, краща організація допоможуть нам якісно вирішувати проблеми уроку, прагнення рахувати, передбачати, перш ніж братися за справу. Друга умова вимагає вищого рівня педагогічного мислення, на якому вирішального значення набуває глибоке розуміння законів педагогічного процесу, вміння користуватися здобутками теорії під час розв'язування практичних завдань. Третя умова полягає у створенні й широкому поширенні досконалих програм комп'ютерного аналізу уроку. Створювати останні важко, але треба.
Чим довше - тим краще!
Найбільшого поширення набула думка, що чим більше часу витрачає вчитель на підготовку уроку, тим кращими будуть його результати. Вона загалом і справедлива, бо зв'язок між тривалістю підготовки і якістю уроку очевидний. Проте розроблені на цій підставі рекомендації хибують орієнтацією на зростання тривалості підготовки і тому не знаходять сьогодні підтримки серед учителів. Принаймні, мені не зустрічався вчитель, який би з ентузіазмом сприйняв заклик деяких методрозробок-подвоїти, потроїти роботу над поурочними планами, та ще й за умови, коли висока якість уроку зовсім не гарантована. Якраз навпаки: всіх турбує, що і як треба робити для зменшення витрат часу, але так, щоб обов'язково забезпечувалася висока якість підготовки уроку. Зрештою, треба конкретно відповісти на запитання - якою повинна бути оптимальна тривалість підготовки, щоб і якість уроку була високою, і марно не витрачався дорогоцінний час.
Від чого ж залежить тривалість підготовки уроку? Дослідження показали, що вона обумовлюється в основному двома сильнодіючими факторами: рівнем підготовки вчителя та ставленням його до справи - рівнем відповідальності. Нерідко досвідчений учитель, у якого, здається, є всі підстави для скорочення тривалості підготовки, витрачає на неї більше часу, ніж його молодший колега. Це й доводить, що підготовка уроку визначається не лише суто професійними, а моральними та громадськими якостями педагога. Серед інших факторів, що впливають на тривалість підготовки, - складність навчального матеріалу, рівень освоєння учителем тих форм, методів, засобів, які він має намір використати на майбутньому уроці, сприятливість умов праці, стосунки учителя з учнями та ін.
Час, який витрачають учителі на підготовку одного уроку, коливається від 0,5 години до 4 годин. Проте нерідко трапляється, що урок, на підготовку якого витрачено більше часу, виявляється менш ефективнішим за той, до якого вдалося підготуватися швидше. Чому обґрунтована відповідь на це запитання полягає зовсім не в тому, скільки часу вчитель витратив на підготовку, а що й як він зробив за цей час. Якщо учитель не володіє системою ефективного професійного аналізу передурочної ситуації, то можна заздалегідь твердити, що й витрати часу на підготовку будуть значними, і якість самої підготовки низькою! Цим і пояснюється той факт, що одні вчителі витрачають менше часу на підготовку, забезпечуючи при цьому високу якість уроку, а іншим не щастить досягти хороших результатів навіть тоді, коли вони напередодні відповідальної перевірки проводять над планом-конспектом уроку 4-5 годин.
Підготовка уроку - це значною мірою суб'єктивний творчий процес, який жодними нормами регламентувати не можна. Чи означає це, що не існує деякий середніх часових орієнтирів оптимальних витрат? Питання вимагає ретельного наукового дослідження, а тим часом повідомлю про перші наслідки його вивчення, яке хоча й проводилося не з участю досвідчених, а лише початкуючих учителів, показало - оптимальні витрати часу підготовчої діяльності існують. Під час експериментального дослідження перевірялася гіпотеза: якість уроку залежно від тривалості підготовки зростає доти, доки вчитель вносить суттєві корективи в поурочний план, після чого зростання тривалості підготовки вже не приводить до підвищення ефективності уроку. Іншими словами - існує оптимальна тривалість підготовки, справедлива для широкого кола вчителів одного й того ж рівня кваліфікації. Малодосвідчених учителів, як і вчителів-майстрів, природно, ми повинні виключати з цієї групи. Середні орієнтири не для них: так уже влаштована наша, розрахована на середнього учня й середнього вчителя, школа, в якій непересічній особистості доводиться скрутно.
Перевірка висунутої гіпотези проводилася лабораторним шляхом. Зіставлялися витрати часу на підгонку уроку, якість поурочного плану, досягнута за різний час підготовки, та якість самого уроку. Змінюючи тривалість підготовки, намагалися простежити за змінами в усій ланці час - план - урок. При ньому вивчення залежності прагнули провести так, щоб не відбилося на учнях та ефективності занять.
У досліді взяли участь студенти природничого та філологічного факультетів у період переддипломної педагогічної практики. Учителі з відомих причин взяти участь у експерименті відмовилися. Підготовка до уроків проводилася в шкільних кабінетах. Майбутнім учителям пред'являлися конкретні вимоги до складання поурочного плану. Вони повинні були максимально точно визначити й обґрунтувати свої дії, передбачити дії своїх учнів у кожну хвилину уроку, визначити, якими закономірностями обумовлюється запроектований хід навчально-виховного процесу, встановити, які принципи і як будуть реалізовуватися на уроці, які суттєві умови й фактори позначатимуться на перебігу різних його етапів, пов'язати все це з конкретним навчальним матеріалом, обрати раціональні методи й структуру уроку - словом, спроектувати свій урок на рівні сучасних вимог.
Кожен студент-практикант готував один урок. На це йому виділялося півтори години. Поурочний план писався у двох примірниках. Після закінчення обумовленого часу експериментатор збирав плани, другий примірник залишав собі, а перший незалежно від його якості (так вимагав задум дослідження) визнавав незадовільним і повертав на доопрацювання. На це відводилася ще година, після чого процедура повторювалася знову. На доопрацювання давалося ще 45 хвилин. Четвертого разу на нього відводили ЗО хвилин, а п'ятого - ще 10. Таким чином, на підготовку уроку відводилося 3 години 55 хвилин. Зазначу, що у зміст підготовки уроку не входили такі види діяльності педагога як підготовка демонстрацій, навчального обладнання, дидактичних матеріалів. Досліджувалася лише розробка стратегії і тактики уроку.
Як вплинуло збільшення тривалості на якість поурочних планів? Зіставлення їх показало, що другий варіант плану завжди був досконаліший за перший, третій - несуттєво відрізнявся від другого, а четвертий і п'ятий виявилися майже однаковими за якістю. Напрошується висновок, що студент-практикант (а може так само і вчитель?) вкладає в план з першого-другого разу все, що він знає і вміє, а далі; скільки б часу він не витрачав на вдосконалення плану, якість останнього не поліпшується.
Розроблені плани зіставлялися з якістю уроків, проведених на їхній основі. Тут ніяких несподіванок не трапилося: те, що вчитель передбачив у плані, він і реалізував, зрушень у кращий бік не було.
Усереднення результатів 25 спостережень дало можливість побудувати криву залежності якості уроку від тривалості підготовки до нього. По вертикальній осі відкладено умовні значення якості уроку, яка визначалася на основі встановлених критеріїв, а по горизонтальній - час підготовки. Добре видно, що якість уроку зростає не безмежно. Встановлено, що для студентів-випускників оптимальні витрати часу на розробку стратегії і тактики уроку лежать в межах 2 годин. А разом з підготовкою демонстрацій, дидактичних матеріалів тощо вони сягають 3-3,5 годин.
Ми, звичайно, далекі від простого перенесення цих статистично збіднених спостережень не тільки на підготовчу діяльність досвідчених, а й молодих учителів.
Все ж можна стверджувати, що час не впливає на якість підготовки доти, доки його витрати не менші за мінімально необхідні, тобто такі, що забезпечують можливість безумовного виконання всіх вимог алгоритму підготовки - діагностування, прогнозування, проектування. Анкетне опитування досвідчених учителів (зі стажем роботи в школі 15-20 років) дало змогу орієнтовно встановити цей мінімально необхідний час. І підготовка одного навчального заняття забирає не менше 1 - 1,5 годин. А якщо необхідно щодня готуватися до трьох-чотирьох уроків?
Як прискорити і спростити творення уроку? Методика, яку я пропоную, економна, бо значну частину підготовчої роботи має виконувати комп'ютер. У широкому застосуванні ЕОМ відкривається омріяний і водночас реальний шлях прискорення, на якому можливе суттєве піднесення якості уроку без додаткових витрат енергії і часу.
Страницы: 1, 2
