Створення образа школи, в рамках якого будуватиметься система (прогнозування умов).
Будування описової моделі як моделі майбутнього стану виховної системи (компоненти, зв'язки між ними, призначення компонентів); оформляється як визначений документ.
Л.Л. Кацинська на основі узагальнення досліджень та передового педагогічного досвіду розкриває технології проектування виховного процесу сучасної школи [40]. Поряд з теоретичним обґрунтуванням проблеми функціонування системи виховної роботи, яка подається в логічному зв'язку всіх елементів виховного впливу, Кацинська Л.Л. розробила інструментарій, орієнтований на шкільну практику. Автор сумісно з В. Демчуком наводить приклад української національної системи виховання.
Л.Л. Кацинська визначає системний підхід до керування процесом виховання, який передбачає:
глибоке усвідомлення загальних цілей і завдань виховання, які регламентуються директивними державними документами;
реалізацію основних принципів виховання;
всебічне вивчення особистості школяра (рівня вихованості, потреб, попиту, інтересів);
визначення на основі вивчення особистості школяра конкретизованих цілей і завдань виховної роботи в даній школі;
організацію взаємодії джерел організованого впливу: сім'ї, педагогічного і учнівського колективу, громадськості;
визначення приоритетних напрямків виховної роботи;
використання оптимальних методів і форм виховання;
створення умов ефективності виховної роботи;
кваліфіковане управління системою;
аналіз результатів.
Виховна система школи в своїй діяльності реалізує принципи демократизації, гуманізації, народності виховання, інтеграції всіх виховних інститутів, психологізації навчально-виховного процесу.
1.2 Сутність і зміст управління розвитком виховної системи
Суттєві труднощі, що неминуче виникають при намірі оптимізувати управління виховним процесом, в значній мірі, пов'язані не з її структурно-функціональними особливостями, а з глобальнішими питаннями, що зачіпають місце і роль виховання в суспільстві невизначеність його перспективної стратегії. Важливе значення для управління виховним простором має обґрунтування цілей виховної діяльності, які визначають функції всіх її значущих компонентів В той же час структура цільових орієнтації є одній з найменш розроблених проблем сучасної теорії виховання на Україні.
В даний час у вітчизняній літературі переважає підхід до її рішення з позицій концепції виховання життєздатної особи (життєздатних поколінь), розробленої українськими вченими.
При всіх позитивних рисах (облік сучасного стану українського суспільства, особливостей нинішньої молоді) цей підхід цілком орієнтований на сучасну соціальну ситуацію і слабо враховує як українські культурно-історичні традиції, так і перспективи України.
Орієнтація на дану модель додає виховній роботі ситуативний характер, змушує суб'єкта виховної діяльності адаптуватися до далеко не сприятливих суспільних стосунків., не пов'язаних з вітчизняною традицією установки і міфи.
Є доцільним визначення цілей виховання розглядати нормативну модель особи, яка може бути повною лише за умови визначення цілей розвитку всього суспільства, загальнонаціональної ідеї.
Лише дана модель, побудована з врахуванням соціальної перспективи, відбитої і узагальненої в концепції соціального розвитку і структурованої у вигляді системи соціальних цілей, здатна виступити як орієнтир всієї виховної діяльності
В силу недостатньої розробленості проблеми перспективних цілей соціального розвитку України сьогодні можна лише у загальному вигляді визначити головну мету, яка пов'язана із забезпеченням розвитку української цивілізації і культури на основі спадкоємності і розвитку національних культурно-історичних традицій.
Такий підхід дає підстави сформулювати основні якості нормативної особи, на які повинна орієнтуватися система виховання. Це - гуманізм, громадський обов'язок, патріотизм, моральність, поєднання свободи і відповідальності, інноваційний і творчий потенціал.
Відповідно до цього визначаються і цілі виховання: гуманістичне, цивільне і патріотичне виховання, виховання волелюбності і соціальної відповідальності, а також виховання етичних якостей, інноваційної готовністі і здатності до творчої діяльності.
Поряд з якостями нормативної особи при формулюванні цілей виховання в ВНЗі необхідно враховувати: специфіку сучасної соціальної ситуації; особливості об'єкту виховної роботи; готовність суб'єкта до реалізації цільових установок, міра його солідарності з ними.
Характер дії соціальної ситуації на систему виховних цілей зводиться до двох моментів. З одного боку, соціальні умови актуалізують ту або іншу мету виховної діяльності (умовно можна говорити про «позитивний» вплив). З іншого боку, специфіка розвитку суспільства створює систему перешкод для реалізації цих цілей (знову-таки з відомою мірою умовності допустимо називати це «негативним» впливом).
Результатом їх дії є дегуманізація соціуму, що відзначається дослідниками, особливо молоді, що виражається в поширенні жорстокості, агресивності, зростанні кримінальної активності.
В даний час в українському суспільстві практично відсутні достатні об'єктивні умови для виховання громадської позиції та патріотизму у молоді. Зв'язано це, в першу чергу, з послабленням ролі держави і падінням його авторитету в суспільстві і в світі, економічною кризою, з девальвацією цінностей вітчизняної історії, культури, нації в цілому.
У період оновлення системи освіти в Україні великого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу. Одним зі шляхів реформування управлінської ланки визначене «наукове обґрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління». Такою новою моделлю управління можна вважати управління розвитком навчального закладу.
Технологія управління розвитком освітньої організації запозичена із виробничого та соціального менеджменту. Р. Берхад дав визначення розвитку організації як цілеспрямованої роботи, що здійснюється вищим керівництвом для збільшення ефективності й життєздатності організації засобами планових змін у процесах, які протікають у ній, використовуючи при цьому знання і методи науки про поведінку людей і науку управління. Провідна роль у розвитку організації належить керівникові.
В.С. Лазарєв вказує на основні недоліки традиційної школи: учнів не вчать вчитись, більшість школярів просто не хочуть вчитись, у них не формується ціннісне ставлення до свого розвитку, а відтак, і до освіти і пов'язує вчений ці фактори передусім із тим, чого та як навчають [47].
Відомий російський вчений М.М. Поташник доводить, що школа - це живий організм, що постійно розвивається.
Розуміння навчального закладу та сутності змін - основа для успішного розвитку. Школа створюється суспільством (як і інші соціальні організації); покликана виконувати соціальне визначені цілі та завдання; вона не може існувати без постійного зовнішнього притоку людей (учні, викладачі, технічні працівники); не може здійснювати свою діяльність без фінансування; не може не реагувати на зовнішню ситуацію (економіка, політика, культура); не є єдиним фактором якості навчання та виховання школярів. У свою чергу, школа як соціально-педагогічна система впливає на освітню політику та суспільство в цілому.
За Г. Кунцем та С. О'Доннелом завдання управління полягає в тому, щоб спроектувати та підтримувати таке середовище, в якому людей під час спільної діяльності мотивують працювати ефективно у напрямку досягнення спільних цілей. Проте необхідно, по-перше, уточнити, як слід розуміти поняття «розвиток навчального закладу», та, по-друге, пояснити сутність поняття «управління розвитком».
Змістовне обґрунтування цих понять здійснили такі вчені, як М.М. Поташник, В.С. Лазарєв, І. М. Моїсєєв та ін. Перетворення охоплюють певні навчальні блоки, ланки діяльності, групи педагогів або в цілому всю навчально-виховну систему. Таким чином, дія закону переходу кількісних змін у якісні чітко простежується в закладах освіти, які розвиваються.
Найбільш ґрунтовно дослідили проблему розвитку освітнього закладу російські вчені, а саме: В.С. Лазарєв, М.М. Поташник, А.М. Моїсєєв, А. Є. Капто, В. І. Єрошин, О. І. Хомерікі, А.В. Лорєнсов та інші. Вивчення першоджерел дає нам можливість зробити, висновок, що розвиток освітньої установи слід розуміти як закономірну, доцільну, еволюційну, керовану, позитивну зміну закладу (його цілей, змісту, методів, форм організації педагогічного процесу та її керівної системи), яка призводить до досягнення якісно нових результатів в освіті.
Існує досить багато визначень поняття «управління». Найбільш прості такі:
управляти - це передбачати результати своєї діяльності;
вміти координувати діяльність членів педагогічного колективу;
узгоджувати діяльність співпрацівників;
кооперувати роботу членів педагогічного колективу і таке інше.
К.І. Степакіна вважає, що управління - це вміння «максимально
враховувати природу процесу, узгоджувати кожний вплив на процес з його логікою».
Дослідники проблем управління школою (Ю.А. Конаржевський, В.С. Пікельна, В.1. Бондар, Р.Х. Шакуров та ін.) підкреслюють, що сучасні керівники навчальних закладів слабо обізнані в теорії управління, теорії систем, теорії інформації. Мова йде про основи знань цих галузей науки.
Тепер необхідно зіставити поняття «управління навчальним закладом» та «управління розвитком навчального закладу».
Управління навчальним закладом - це цілеспрямована, активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метою забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш високий якісний рівень.
Управління розвитком освітнього закладу - це вид управлінської діяльності, який спрямований на переведення установи в режим розвитку та забезпечення якісно нових освітніх результатів.
Таким чином, управління функціонуванням навчального закладу покликане забезпечити використання наявного потенціалу. Його об'єктом виступає навчально-виховний процес та інші системи, які його забезпечують: матеріально-технічна, кадрова, фінансова тощо. Управління розвитком повинно забезпечувати збільшення потенційних можливостей закладу за рахунок засвоєння певних нововведень. Тому об'єктом управління розвитком виступають інноваційні процеси та процеси, що їх забезпечують. Управління функціонуванням орієнтоване на сьогоденні потреби, а управління розвитком - на майбутні.
Порівняння режимів функціонування та розвитку закладу освіти та відповідної управлінської діяльності представлено М.М. Поташником (табл. 1.2).
З огляду на вищесказане, управління розвитком школи - це частка тієї діяльності керівника, під час якої засобами аналізу планування, організації, контролю та регулювання інноваційних процесів забезпечується цілеспрямованість та узгодженість діяльності колективу освітнього закладу щодо збільшення потенціалу та, як наслідок, отримання якісно нових результатів освіти.
Розвиток закладу освіти неможливий без розвитку системи управління ним.
Таблиця 1.2 Порівняння режимів функціонування та розвитку закладу освіти та відповідної управлінської діяльності
Параметр порівняння | Режим життєдіяльності | |||
Функціонування | Розвиток | |||
1 | Об'єкт управління | Навчально-виховний процес | Інноваційний процес | |
2 | Характеристики управління | Забезпечення порядку, стабільність, дотримання норм та стандартів | Оновлення управлінських технологій, методів, підходів | |
3 | Вимоги до керівника | Справедливість, компетентність, авторитетність | Ініціативність, рішучість, творчість | |
4 | Зміст освіти | Реалізація традиційних програм | Виконання нових ідей, оновлення програм, нових предметів | |
5 | Технології навчання | Забезпечують рівень освіти, дисципліну, суб'єкт-об'єктивні стосунки між викладачем та учнем | Забезпечують здобуття освіти, яка відповідає вимогам завтрашнього дня; встановлюють суб'єкт-об'єктивні стосунки між викладачем та учнем | |
6 | Організація навчального процесу | Збереження традиційної системи навчання з чітко визначеною кількістю навчальних днів, семестрів, ступенів; | Експериментальне засвоєння нових моделей організації навчального процесу | |
7 | Кадрове забезпечення | Стабільний склад | Конкретні засади добору кадрів, контрактна основа | |
8 | Науково-методичне забезпечення | Традиційна система організації науково-педагогічної роботи, підвищення кваліфікації | Інноваційні форми та зміст методичної роботи у закладі освіти, перманентна система підвищення кваліфікації |
Розвиток системи управління передбачає:
розвиток, збагачення всіх характеристик системи;
розвиток, оновлення функцій управління та конкретних управлінських дій;
розвиток, удосконалення організаційної системи управління;
розвиток, оптимізацію технологій, механізмів управління;
розвиток (саморозвиток) керівників закладів освіти, оновлення їх
професіоналізму, особистісний розвиток.
Щоб управління розвитком закладу освіти було ефективним, система управління повинна забезпечувати:
* високу поінформованість про потенційно можливі нововведення, про можливості розвитку установи;
повноту вивчення актуальних проблем. Проблеми визначають розвиток закладу. Необхідно здійснювати їх аналіз, спираючись не тільки на сьогоднішнє становище закладу, але й даючи прогноз на майбутнє;
раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність цілей;
реалістичність планів, забезпеченість ресурсами (матеріальними,
фінансовими, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій, обов'язків, надання прав відповідно до мети розвитку;
зацікавленість всіх учасників навчально-виховного процесу, удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів, тобто мотивація всіх виконавців програми розвитку освітньої установи;
можливість здійснювати аналіз, контроль та корекцію впровадження новацій, реалізації програми розвитку закладу освіти.
М.М. Поташник довів, що управління розвитком закладу освіти може здійснюватись на основі різних підходів:
І. За суб'єктами управління розвитком:
а) адміністративний підхід - якщо у виборі інновацій (нововведень), розробці планів та програм розвитку, у виробленні рішень домінуюча роль належить членам адміністрації;
б) партисипативний - якщо у виборі інновацій, розробці планів, програм домінуюча роль належить педагогічному колективу.
ІІ. За орієнтацією:
а) на процес - керівник передбачає, що будуть позитивні результати, але в чому конкретно вони знайдуть прояв і як їх оцінити, не розуміє. Для нього важливий власне процес засвоєння нововведень;
б) на результат (цільове управління) - визначається результат, критерії його оцінки:
критерії якості;
критерії економічності (ефективності);
критерії мотивації до навчання, роботи.
ІІІ.. За інтегрованістю управління:
а) системне-розробка проекту майбутньої установи програми розвитку;
б) несистемне - відсутність чіткої програми освоєння інновацій,
розвитку закладу освіти.
ІV. За типом реагування на зміни:
а) реактивне управління - тип управління, що характеризується
реагуванням на фактичний стан справ, на певні збої;
б) випереджаюче управління - тип управління, що характеризується
своєчасним передбаченням. Досягається перш за все детальними планами.
Таким чином, оптимальне поєднання підходів щодо управління розвитком школи дає підстави стверджувати, що управління повинно бути: партисипативним, цільовим, системним, випереджаючим.
Запропонована класифікація підходів до управління дає можливість проаналізувати, який підхід доцільно реалізувати в певній установі. Для цього необхідно оцінити:
* Якою мірою і як саме педагогічний колектив може впливати на рішення, що стосуються цілей та планів закладу?
В якій ролі виступають педагоги, студенти, учні: ті, що схвалюють та впроваджують рішення та проекти, чи ті, що беруть участь у розробці та можуть впливати на процес впровадження?
Чи існує прогноз змін та вимоги до діяльності закладу в майбутньому?
Чи є чітко розроблена система цілей розвитку освітнього закладу (у цілому та його систем)?
* Чи існують детальні плани реалізації кожного нововведення, які були б скоординовані між собою за строками та місцем, цілями та виконавцями?
* Чи існує в закладі система інформації про реальний стан справ, про результати контролю за впровадженням інновацій?
Відповіді на ці питання дають можливість визначитись із доцільністю вибору підходу до управління розвитком закладу освіти. Доречно звернути увагу на те, що жоден із підходів до управління розвитком не є найкращим чи найгіршим. Залежно від умов ефективними можуть бути різні управлінські технології.
Так, партисипативне (колегіальне, демократичне) управління далеко не завжди призводить до кращих результатів, порівняно з адміністративним. Крім того, коли існує ліміт часу на планування, то адміністративний підхід більш ефективний. Системний підхід потребує високої кваліфікації керівників. Якщо ситуація відносно стабільна, то реактивне управління може давати ті самі результати, що й випереджальне.
