реалізація системного підходу, що означає вміння змоделювати всі необхідні (відповідно до завдань) підсистеми в системі виховної роботи;
усвідомлення «зв'язків-відношень» між всіма підсистемами і введення їх в модель системи виховної роботи;
розуміння того, що кожна підсистема функціонує заради розв'язання своїх специфічних завдань, проте кожна з них сприяє досягненню основної мети - вихованню всебічно розвинутої, соціально-активної, творчої особистості;
система виховної роботи завжди є підсистемою значно більшої соціальної системи, саме тому в процесі розробки моделі виховної роботи необхідно передбачити зв'язки із зовнішніми системами;
моделювати систему виховної роботи необхідно після випереджаючого аналізу цілісного процесу виховання особистості, факторів, що впливають на її розвиток: створення умов для розвитку генетичних задатків; створення необхідних умов для позитивного впливу соціального середовища (від сім'ї до людства);
включення студентів у цілеспрямований виховний процес, наповнений відповідним змістом, в якому особистість має брати активну участь (тільки в такому формується активний соціальний досвід).
Система виховної роботи завжди має структуру, бо поняття «система» і «структура» - тандем. Якщо система моделюється (а будь-яка система може моделюватись), то відтворення цілісної системи виховної роботи в моделі можливе тільки через структурування підсистем і визначення зв'язків між ними. Тільки за рахунок «зв'язків-відношень» система стає динамічною, вона функціонує і розвивається.
Будь-яка гуманістична виховна система - система відкрита, тому що в її становленні, функціонуванні, розвитку велику роль грає середовище. Іншими словами, система може ігнорувати вплив ззовні, а може включати в себе. Відношення можуть мати конфліктний характер. Іноді «міцна» виховна система може змінювати навколишнє середовище відповідно своїм цілям.
Які ж етапи становлення виховної системи?
Треба починати з питання «Для яких цілей потрібна виховна система?». Ініціатор створення виховної моделі виховної системи повинен уявляти, якій навчальний заклад необхідно створити. Далі необхідно створення групи однодумців, яка формується, перш за все, в сфері особистісних відношень.
Далі необхідно введення у життя навчального закладу випереджаючої ситуації. Завдання етапу - показати бажане майбутнє, конкретний орієнтир. Для цього треба провести цікаву справу, яка показала б усім характер нової діяльності й стиль тих відношень, які формуються в її процесі. Важливо продемонструвати переваги нової системи.
Наступний етап - введення ланцюга змін. Треба дотримувати умови: зміни, які вводяться повинні бути логічно взаємопов'язані; сутність нововведення повинна бути усвідомлена викладачами і студентами; біля лідера повинно бути створено поле впевненості й захопленості; в навчальному закладі повинно бути цікаво і радісно.
Наступним етапом управління виховною системою навчального закладу є організація сумісної діяльності молоді і дорослих.
Ця діяльність повинна бути орієнтованою на загальнолюдські цінності, повинна бути колективно організованою, творчою і соціально значимою. До компонентів діяльності будь-якої виховної системи відносяться навчання, праця, елементи гри.
Гру можна розглядати з двох позицій: інструментальної, гуманістичної. Інструментальний принцип розглядає гру як: попередню спробу майбутніх фахівці, безпечне тренування, в якому відпрацьовуються уміння, необхідні в дорослому житті; «паузу» в черзі серйозних справ; псевдогру (породження сучасної індустрії розваг).
Навчання - діяльність, яка займає найбільшу долю часу студентів. Це не просто пізнавальна діяльність. Позитивно використовувати підхід, який відображає положення, статус, самооцінку студента, які змінюються, вдосконалюються. Це можна здійснити завдяки емоційній підтримці з боку викладача в системі «викладач - учень», яка передбачає:
Розвиток співробітництва в системі «учень - співучні».
Гуманітаризація змісту освіти в системі «учень - навчальний матеріал».
Працю в контексті виховання слід розглядати як сукупність фізичних, інтелектуальних, душевних зусиль, спрямованих на створення соціально значущих цінностей. Праця є фактором особистісного розвитку тих, хто навчається.
Виховним системам В.Л. Сухомлинського, С.Т. Шацького, Р. Штейнера було характерно сполучення продуктивної праці із спостереженням життя. Отже, в гуманістичній системі виховання праця повинна виступати як носій людської культури - матеріальної, духовної, інтелектуальної, як носій естетичного засобу взаємодії студентів з навколишнім світом.
Демократичний стиль управління визначає існування сприятливого психологічного клімату у навчальному закладі. Але зв'язки між процесами або людьми можуть бути або не міцними, або відсутніми зовсім, тому про існування виховної системи говорити не можна.
Створення виховної системи супроводжується визначенням мети, вибором системостворюючого виду діяльності і формуванням загальних цінностей. У процесі створення виховної системи виділяють дві тенденції.
Перша тенденція - локалізація системи. У цьому випадку створюється своя практична база, своя спортивна школа і т. п. Коло осіб, які займаються вихованням, розширюється. Друга тенденція - це вихід виховної системи за рамки навчального закладу та включення у духовне та виробниче життя навколишнього середовища. У даному випадку середовище є позитивно діючим фактором і стає компонентом системи. Виховну систему не можна створити за наказом. Вирішальним фактором стає реальна діяльність педагогічного колективу. Чи можна взяти виховну систему іншого навчального закладу? Мабуть, ні. Можна взяти ідею, але втілення її буде проходити в інших умовах, тому система буде іншою.
Будь-яка виховна система має свій розвиток. Для кожного етапу характерні свої завдання, види діяльності, організаційні форми, системостворюючі зв'язки.
Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадків виховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно, тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожне покоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити в неї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стільки об'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.
Процес навчання є основним способом виховання та важливою складовою системи. Його треба організувати так, щоб воно стало реальною умовою розвитку виховної системи. Це можливо, якщо процес навчання виступає як:
життєдіяльність студентів, яка вміщує в себе працю, творчість, спілкування;
спосіб оволодіння сучасною культурою й культурною традицією, при якому педагог виступає не як джерело інформації, а як посередник між культурою і студентом, а навчальний матеріал - не як будівельний матеріал культури, а як сама культура;
* джерело придбання різноманітного реального (життєвого) досвіду.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновки:
* для створення виховної системи необхідні спрямована на розвиток особистості студента ціль й приваблива ідея, яку приймають усі об'єкти виховного процесу, і яка осмислена з позиції філософії, педагогіки, психології;
* будь-яка виховна система в своєму розвитку проходить схожі етапи, при цьому рухомою силою розвитку виступає протиріччя між традиціями й новаціями;
* цілю та результатом функціонування будь-якої системи, показником її досконалості є особистість, яка розвивається.
Як уже говорилося, виховна система характеризується як відкрита, не-рівноважна, система, яка само організується. У зв'язку з цим, по твердженню науковців, управління нею має свої особливості.
Теоретичну основу управління розвитком виховної системи визначає синергетика - наука, яка вивчає само організовані системи. В.А. Караковський, Л.Н. Новікова, Н.Л. Селіванова, О.І. Соколова вважають головним враховувати природні властивості системи, її внутрішні якості, історію розвитку. Потрібні «невеликі впливи», котрі дадуть «великі результати».
Еволюційний шлях постійно ускладнює систему: збагачуються цілі, стають різноманітними зміст діяльності, відношення, зв'язки, організаційні, керовані процеси. Управління - це не тільки регулювання процесів становлення й розвитку системи. Самоціль - особистість людини, яка розвивається й включена в систему. Це означає, що треба управляти процесом взаємодії й взаємовпливу системи и розвитку особистості.
Цей аспект управління потребує пошуку шляхів оптимального включення кожного студента в процеси цілепокладання, сумісної творчої діяльності, вдосконалення міжособистісних і групових відношень, створення ситуацій, які збуджують кожного (як викладача, так і того, хто навчається) до рефлексії, самопізнанню, самореалізації.
Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як
трьох аспектний процес:
Управління створенням цілісної системи.
Укріплення її цілісності.
Корегуюче управління із включенням кожної молодої людини і дорослого у систему колективних справ і відношень.
Розвиток виховної системи здійснюється через:
? зацікавленість вищих органів освіти діяльністю педагогічних колективів по створенню виховної системи;
? вивчення досвіду діяльності педагогічного колективу;
? залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду з метою формування позиції громадського прийняття нової ідеї;
? моральне заохочування й матеріальна винагорода за успішні ефективні результати діяльності.
Для створення доброзичливого відношення к досвіду становлення й розвитку виховної системи можна звернутися до такого поняття, як імідж, який розуміють, як безпосередньо або навмисно створене враження про особистість або соціальну структуру.
Стосовно цього треба звернути увага на наступне:
створення привабливого для інших людей образа виховної системи школи ВНЗ;
формування в педагогічних колективах, у батьків студентів, громадськості установки на прийняття виховної системи як соціально-педагогічної цінності;
формування потреби в прагненні до творчості в педагогічної діяльності та високим виховним ідеалам.
Засобами внутрішнього управління розвитком системи є:
включення всіх студентів у колективні творчі справи;
створення ситуацій, що виховують;
гуманізація відношень між дітьми і дорослими;
регулювання пізнавального, емоційно-мотиваційного компонентів діяльності студентів.
Засобами управління розвитком виховної системи ззовні можуть бути і структурні компоненти: групові студентські колективи, гуртки, спортивні секції, а також навчальні кабінети, музеї й майстерні при умові перетворення їх в творчі центри для всього студентського колективу.
Умовами такого управління розвитком системи є оптимальне співвідношення традицій і нововведень у організацію училищного життя, опора на кадри викладачів - випускників цього ж навчального закладу, використання творчого потенціалу педагогів і студентів.
Дослідники теорії виховних систем вважають, що управління системою пов'язано із створенням у студентському середовищі різних зон, поведінка людини в яких обумовлено їх специфікою. Це зони:
* підвищеної уваги (першокурсники);
* особливої відповідальності (студенти з девіантною поведінкою);
* зміни поведінки (коли необхідно виконувати правила поведінки);
* вільною діяльності й нерегламентованої поведінки (зони хаосу).
Ці зони є моделями найбільш поширених соціальних ситуацій. Створення таких ситуацій необхідно для вправ молоді у виконанні різноманітних соціальних ролей в умовах прийняття і самостійного вироблення норм поведінки і діяльності.
Моделювання соціальних ситуацій повинно орієнтуватися на прилучення до них студентів як суб'єктів, творців.
Коли говорять про особистість у контексті виховної системи вищого навчального закладу гуманістичного типу, мають на увазі, як правило, особистість молодої людини як ціль функціонування такої системи. Під впливом виховної системи знаходиться не тільки особистість студента, а й особистість викладача. А студент виступає не тільки як ціль, а і як суб'єкт її становлення й розвитку.
Студент - ціль, суб'єкт виховної системи училища, її результат і показник ефективності.
Викладач - це теж компонент виховної системи, він особистість, яка має загальні риси з іншими педагогами, а також індивідуальність. Педагог - це теж ціль, об'єкт, суб'єкт, результат виховної системи і показник її ефективності.
Виховна система як будь-яка соціально-педагогічна система тісно пов'язана з навколишнім середовищем. Показником високого рівня розвитку виховної системи є включення навколишнього середовища у склад її компонентів. У цьому випадку навколишнє середовище системи значно розширює межі соціально-педагогічного простору, де здійснюється формування й розвиток особистості студента. При таких умовах соціально-педагогічний простір стає засобом управління розвитку особистості.
Дослідники виховних систем розглядають поняття «виховний простір» як нову педагогічну категорію.
У педагогіці склалися три варіанти визначення виховного простору. Л.М. Новікова під виховним простором розуміє педагогічно доцільно організоване середовище, яке оточує окремого студента або групу (академічна група, училище, дім, мікрорайон, селище, місто, область). Виховний же простір - це результат діяльності утворювального й інтеграційного характеру. Для того, щоб цей простір склався та виконував свою виховну функцію, треба визначити його складові частини, зв'язки між ними й включити діяльність суб'єктів виховного процесу в зв'язки, які моделюються. При даних умовах виховний простір стане суттєвим фактором розвитку особистості.
Основним механізмом створення виховного простору, на думку Л.І. Новикової, є взаємодія колективів, які керуються єдиними педагогічними завданнями, принципами та підходами до виховання. Ю.С. Мануйлов розглядає виховний простір, як частину середовища, у якому панує певний педагогічно сформований образ життя. У цьому випадку взаємодія всіх учасників визначається моделлю образу життя студента і викладача. Д.В. Григор'єв представляє виховний простір як динамічну мережу взаємопов'язаних педагогічний подій, яка представляє собою інтегровану умову розвитку особистості й дитини, й дорослого. Дії створюються зусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (індивідуальними та колективними). Колективними суб'єктами виступають професійні спільності, які займаються вихованням, індивідуальними суб'єктами - викладачі, батьки, студенти, представники різних спеціальностей, зустріч з якими може перетворитися для молодої людини у подію.
Механізмом створення виховного простору стає сумісна діяльність студентів і викладачів.
Отже, виховний простір може бути створений за ініціативою одного чи декількох навчальних закладів на основі рівноправності усіх зацікавлених закладів.
До умов ефективного функціонування виховного простору відносяться:
Ціль, яку розділяють усі учасники процесу його створення.
Єдина педагогічна концепція, орієнтована на гуманістичні цінності.
«М'яка» структура простору.
Діалоговий режим створення.
5. Розгалужена система відношень між різними компонентами, суб'єктами.
Головними суб'єктами виховного простору також є молодіжні громадські об'єднання. Н.Л. Селіванова називає можливість виховного простору як головне для розвитку особистості студентя. Це передбачає:
свободу прийняття студентами рішення про його входження у виховний простір;
свободу вибору діяльності, яка допоможе досягати найбільшого успіху, можливого самовираження;
побудову діалогових відношень з людьми різного віку та соціальних груп;
виконання різних ролей;
вибір різних колективів, можливість їх зміни.
Таким чином, виховний простір сприяє самореалізації студента.
Дослідники виховних систем головною помилкою в управлінні вважають нормативний підхід педагогів до організації виховного процесу, що виражається в ігноруванні специфічності даної системи.
Виділяють три головні якості виховної системи:
Нерівновагомість - здатність до самоорганізації, самореалізації й саморозвитку.
Відкритий характер і неминуча взаємодія з навколишнім середовищем.
Самобутність кожної конкретної системи.
Щоб уникнути помилок, науковці називають можливі шляхи і засоби. Відомо, що для будь-якої педагогічної системи першочергове значення має цілепокладання. У зв'язку з цим, педагоги повинні поступово, поетапно формувати потреби учнів, постійно вивчати студентів і відслідковувати їхній розвиток. Отриманий матеріал дає основу для формування цілей, яке не може проходити без участі молоді. Важко також обрати системостворюючий вид діяльності, здатний довести до бажаного результату. Діяльність не обов'язково повинна бути навчальною. Вона може бути спортивною, художньо-творчою, трудовою та ін. При розвитку виховної системи будуть розширюватися зони її впливу, що обов'язково приведе до включення в систему всіх значущих сфер життєдіяльності, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності.
Створення виховної системи повинно супроводжувався прогнозуванням розширення виховного простору, засвоєнням соціального, природного, естетичного середовища. Значущу роль у створенні та розвитку системи грає студентське самоврядування і колективне творче виховання.
Студентське самоврядування - добровільне об'єднання студентів, мета якого сформувати у студентів почуття господаря училища, групи, вміння співробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму [31].
1. Організація студентського самоврядування - це суспільне об'єднання студентів на основі єдності інтересів, цінностей і цілей, діяльність якого регламентована структурою, визначена програмою спільної соціальної творчості в процесі професійної освіти.
2. Модель організації студентського самоврядування у виховній системі медичного училища, що забезпечує саморозвиток особи студента, включає наступні позиції:
- чотири організаційні блоки: суб'єктно-цільовий, змістовний, функціонально
- діяльнісний, оціночно-результативний;
- чотири структурні рівні: колективне стратегічне ціліполягання, колективне тактичне ціліполягання, колективне оперативне ціліполягання, індивідуальне ціліполягання;
- критерії ефективності організації студентського самоврядування: мотиваційно - ціннісна спрямованість особи, саморегуляція, теоретичні знання і практичні навички в області управління соціальними організаціями, самовизначення в організаційній структурі студентського самоврядування, розвиненість здібностей і якостей особи для організації студентського самоврядування, наявність педагогічної підтримки.
3. Механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування, який представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльнісний, контрольно-результативний.
Студентське самоврядування - це:
метод організації студентського колективу, який забезпечує формування відносин, відповідальної залежності в колективі та організаторських якостей окремої особистості;
складова частина системи педагогічних засобів, оскільки вирішує специфічні завдання єдиного колективу;
результат педагогічної взаємодії викладацького і студентського колективів;
діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку;
принцип організації життя колективу студентів.
Вимогами для успішного розвитку студентського самоврядування науковці називають:
зацікавленість у розвитку студентського самоврядування адміністрації, педагогічного колективу та більшості студентів;
чіткий розподіл обов'язків по керівництву органами студентського самоврядування (додаток 3);
оптимальна структура студентського самоврядування з урахуванням специфіки навчального закладу;
чітка система принципів роботи студентського самоврядування в масштабі ВНЗ (єдина документація, вимоги, дні засідань) (додаток 3);
організація системи змагань через органи студентського самоврядування;
гласність у його роботі (стенди підсумків змагань, стінгазети, бюлетені тощо); - нагородження, заохочення переможців через систему студентського самоврядування.
У розвитку студентського самоврядування виділяються окремі етапи, а саме:
Організаційна робота студентського самоврядування.
Організація безпосередньої роботи студентського самоврядування.
Удосконалення організаційної діяльності студентського самоврядування.
Перший етап характеризується організаторською роботою по зосередженню уваги педагогічного та студентського колективів до проблем студентського самоврядування; вивченням науково-методичної літератури з цієї проблеми; проведенням педагогічних рад, нарад при директорі, засідань методичних об'єднань кураторів, зборів студентів з проблеми студентського самоврядування; розробка оптимальної структури студентського самоврядування, його органів з урахуванням специфіки навчального закладу; визначення мети та завдань студентського самоврядування, виходячи з його структури; розробка документації (пам'ятки, напрямки, інструкції) (додаток 3); визначення прав та обов'язків органів студентського самоврядування, вибори активу.
Другий етап розвитку студентського самоврядування передбачає організацію практичної діяльності органів студентського самоврядування; уточнення функцій кожного виконавчого органу, його членів, виходячи із їх прав та обов'язків; проведення систематичного навчання активу з питань планування, проведення засідань, рейдів, чергувань тощо.
Заключним етапом розвитку студентського самоврядування є третій етап. У межах цього етапу здійснюється удосконалення організаційної діяльності студентського самоврядування. А саме: розширення ролі студентського самоврядування в житті училища, створення нових структур у структурі студентського самоврядування (тимчасові формування, об'єднання, клуби за інтересами тощо); розширення прав та обов'язків органів студентського самоврядування, вдосконалення його структури.
Організація студентського самоврядування у виховній системі навчального закладу буде ефективна, якщо:
* враховуються особливості студентського самоврядування в структурі виховної системи навчального закладу;
* розроблена, теоретично обґрунтована і експериментально підтверджена модель організації студентського самоврядування у виховній системі, що забезпечує саморозвиток особи студентів; механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльносний, контрольно-результативний.
Для визначення рівня сформованості виховної системи використовують дві групи оцінок: критерії факту і критерії якості. Перша група дозволяє визначити, чи є у даному навчальному виховна система, а друга група дає уявлення про рівень її сформованості та ефективності.
Група «критеріїв факту» містить:
- упорядкування життєдіяльності ВНЗ (відповідність змісту, обсягу та
характеру навчально-виховної роботи можливостям і умовам даного
навчального закладу);
- наявність єдиного студентського колективу;
- інтегрованість виховних впливів, концентрація педагогічних зусиль.
- ступінь наближеності системи до поставлених цілей, реалізація педагогічної
концепції, ідей, принципів, які лежать в основі виховної системи;
- загальний психологічний клімат у ВНЗ, стиль відношень, самопочуття студента, його соціальна захищеність, внутрішній комфорт;
- рівень вихованості студентів, при цьому визначальною рисою випускника училища повинно стати почуття власної гідності.
Управління якістю виховного процесу може оперувати такими поняттями як: виховна система, виховне середовище, виховна мета, виховна програма.
Відповідно до існуючого поняття якості, під якістю виховного процесу ми можемо розуміти відповідність характеристик виховній продукції заздалегідь встановленим вимогам, наприклад, таким як надійність сформованих цінностей, якостей особи, групи, колективу, вимог до кваліфікації користувачів, технологічності.
Запропоновані критерії умовні, вони можуть бути конкретизовані в тій чи іншій виховній системі.
Система управління якістю виховної продукції
може включати наступні функції:
1. Функції стратегічного, тактичного і оперативного управління;
2. Функції ухвалення рішень, дій, що управляють, аналізу і обліку, інформаційно-контролюючі;
3. Функції спеціалізовані і загальні для всіх стадій життєвого циклу виховної продукції;
Система управління якістю виховної продукції у вузі має бути сукупністю управлінських органів і об'єктів управління, заходів, методів і засобів, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримку високого рівня якості виховної роботи і виховної продукції вузу.
2. Організація управління розвитком виховної системи навчального закладу
2.1 Управління етапами розвитку виховної системи
Виховний процес є, разом з навчанням і науковою діяльністю, одним з основних в житті вищого навчального закладу. Виховний процес здійснюється в кожному з основних підрозділів вузу (інститути, кафедри, групи) і полягає в перетворенні свідомості і поведінки співробітників (студентів, викладачів, адміністрації) відповідно до заданих вимог і норм суспільства, держави, освітньої установи на основі їх свідомого прийняття суб'єктом освітнього процесу, а також в створенні умов і можливостей для його самореалізації в різних сферах життя: науковою, культурною, суспільною, спортивною, технічною і іншій позитивно направленій діяльності.
В Україні, як і в інших країнах світу, склалася система виховання, яка ґрунтується на самобутності українського народу. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі - український ідеал. Національне і громадянське виховання є одним із головних пріоритетів і органічним компонентом розвитку освіти. Воно має бути спрямоване на формування в дітей та молоді сучасного світогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбаннях вітчизняної і світової культури. В основу національного і громадянського виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, наступності та спадкоємності поколінь. Головна мета національного і громадянського виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Національне і громадянське виховання має здійснюватися впродовж усього процесу навчання дітей та молоді. Воно має забезпечити всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності (Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті).
Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують змін у вихованні підростаючого покоління.
Стратегічною метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу соціальних ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.
Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті та Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначили пріоритетні завдання виховання й основні напрями їх реалізації на сучасному етапі. Мета виховання:
1. Мета виховання - центральне питання ідеології, діяльності всієї системи виховання. У цілях виражаються філософські, духовні, етичні, економічні, політичні, правові і естетичні уявлення про образ, про «ідеальну» людину і суспільство, в якому він живе і діє. Мета державно-суспільної системи виховання повинно бути достатньо визначеною і в той же час абсолютно універсально.
Це виключно дуже важливо сьогодні, коли у зв'язку з економічним, соціальним, національним, духовним і освітнім розшаруванням суспільства, що поглиблюється, виникло різноманіття уявлень про людину і суспільство, зіткнулися всілякі класові, групові і особисті інтереси.
Якщо ще так давно велася мова про підлеглість інтересів і якостей особи вимогам суспільства і, відповідально, про домінування зовнішньої, суспільної (фактично державного) дії на людину (одна крайність), то тепер частіше ведеться мова про те, що основною метою виховання повинні стати людина як самоціль при одночасній відмові від вимог до неї суспільства, в чому б вони не виражалися - у потребах виробництва, економіки, управління і тому подібне (інша крайність).
З'явилася безліч партій і громадських організацій, що ставлять перед собою різноманітні цілі, за яким вони трактують і цілі виховання нових поколінь. Ці цілі частіше всього знаходяться в повному протиріччі з цілями державної системи освіти (і виховання).
