Формування навчальних умінь та навичок

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК

1.1 Поняття і класифікація умінь та навичок в психолого-педагогічній літературі
1.2 Характеристика навчальних умінь і навичок

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК

2.1 Дидактичні принципи і етапи формування умінь і навичок
2.2 Основні методичні прийоми формування умінь і навичок
2.3 Методи діагностики сформованості умінь і навичок

ВИСНОВКИ
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Це стосується кожної виробничої роботи, письма, читання, гри на музичному інструменті, педагогічної, спортивної діяльності тощо.

Актуальність. Програмою загальноосвітньої школи передбачаються певні вимоги до вмінь та навичок учнів, тому навчальний процес, в ході якого формуються вміння та навички постійного вдосконалення та розробки нових методичних підходів.

Об`єкт дослідження - процес навчання учнів.

Предмет дослідження - формування вмінь та навичок.

Мета дослідження - вивчити особливості процесу формування навчальних вмінь та навичок учнів у процесі трудового навчання.

Основними завданнями дослідження є:

- дати поняття про вміння та навички, їх класифікацію;

- дати характеристику навчальних трудових вмінь та навичок;

- розглянути дидактичні принципи і етапи формування умінь та навичок;

- проаналізувати основні методичні прийоми щодо формування вмінь та навичок;

- охарактеризувати методи діагностування сформованості умінь та навичок.

При виконанні даної роботи для досягнення поставленої мети були використані такі методи дослідження: збір та аналіз наукової і науково-методичної літератури; узагальнення.

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК
1.1 Поняття і класифікація умінь та навичок в психолого-педагогічній літературі

Уміння інколи зводять до знання якої-небудь справи, розуміння того, як вона робиться, ознайомлення з порядком її виконання. Проте це ще не є вміння, а тільки одна з його потрібних передумов.

Людина може, наприклад, знати правила керування автомобілем, але робить це настільки недосконало, що їй ніхто не дасть дозволу його водити. Учень може знати, як треба складати план оповідання, але досить простежити за виконанням ним цього завдання, щоб сказати, що потрібне вміння в нього ще не сформувалося [3].

Уміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю під час виконання тих дій, з яких складається ця діяльність. Уміє водити автомашину той, хто, керуючись відомими йому правилами, робить це вправно, чітко й бездоганно, той, хто має навички в цій справі. Уміє складати план та людина, в якої виробили певні навички опрацювання тексту.

Так само і вміння грати на будь-якому інструменті, малювати, виконувати фізичні та інші завдання спирається на певні навички.

Отже, вміння - це оволодіння способами (прийомами) використовувати засвоєні знання на практиці [3].

Діяльність людини часто складається з цілої низки різних дій. Тому вміння її виконувати також складається з низки часткових умінь. Так, уміння водити автомашину включає такі складові, як уміння завести мотор, регулювати його роботу, керувати рухом, стежити за ближчим і віддаленим полем дороги, за роботою машини.

Уміння учня навчатися включає: уміння планувати свою навчальну домашню роботу, братися в певні години за її виконання раціональними способами, заучувати заданий текст, виконувати письмові завдання, контролювати результат їх виконання. Комплекс часткових умінь, тісно пов'язаних між собою, становить усе те, що називають умінням: водити машину, навчатися, грати на музичному інструменті, малювати тощо.

Уміння - проміжний етап опанування нового способу дії, відповідно до певних правил (знань). Уміння співвідноситься з тим рівнем, який на початковому етапі виражається в формі опанованого знання (правила, теореми, визначення), яке зрозуміле учневі і може бути довільно відтворене. Під час використання цього знання воно набуває деяких операційних характеристик, має форму правильно виконуваних дій, що регулюються цим правилом. У разі виникнення труднощів учень звертається до правила з метою контролю над діями або перевірки допущених помилок.

На етапі уміння опанований спосіб дії регулюється знанням. У процесі тренування, яке включає розв'язання нових завдань у нових умовах, досягається перетворення вміння на навичку. При цьому відбувається зміна регуляційно-орієнтувальної основи дії, а сама дія виконується правильно, без співвіднесення з правилом (знанням).

Процес виконання дії здійснюється у формі автоматизованої (не усвідомлюваної) психічної регуляції. А звернення до знання відбувається лише у випадках утруднень у дії.

Типи дій, засновані на використанні різноманітних знань і включенні їх до тих чи інших видів діяльності (читання, письмо, лічба тощо), мають специфічні особливості як на шляху від знання до уміння, так і на шляху від уміння до навички [7].

Загальними умовами, що сприяють найбільшій ефективності формування уміння, є: а) розуміння людиною узагальненого правила; б) зворотний зв'язок у процесі розв'язання нових завдань.

Повторюючи ту чи іншу дію, людина вправляється, виконуючи її. Внаслідок цього вдосконалюється виконання нею цієї дії. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, вимагає меншого напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується.

Людина усвідомлює мету дії, шлях досягнення цієї мети, техніка її досягнення функціонує сама по собі, більш або менш автоматично, без участі свідомості.

Отже, вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.

Наявність таких навичок значно полегшує людині виконання її свідомих завдань. За свідомістю залишається можливість починати, регулювати й закінчувати дію -- сам же рух відбувається без будь-якого подальшого втручання волі, будучи реальним повторенням того, що вже робилося тисячі разів (І. М. Сєченов).

Людина може усвідомлювати й автоматизовані компоненти дії, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі потреби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою, наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво.

Можуть усвідомлюватися рухи артикуляційних органів під час вимовляння звуків мови, звичні рухи пальців при грі на музичному інструменті з метою її проконтролювати або змінити характер гри. Рухи усвідомлюються в разі труднощів, перешкод у процесі їх виконання.

Різновиди вмінь і навичок. Уміння і навички - складові будь-якої діяльності людини, їх поділяють на різновиди залежно від змісту цієї діяльності та тих потреб людини, які вона має задовольняти. Відповідно до цього розрізняють вміння і навички самообслуговування, виробничі, навчальні, мовленнєві, розумові, мистецькі, спортивні тощо.

Найбільшу групу становлять трудові вміння і навички людини, які диференціюються за окремими різновидами виробничої праці.

Психолого-педагогічні дослідження формування трудових умінь показують, що їх можна поділити на такі три групи [3]:

1) конструктивні (навчальні) вміння, пов'язані з уявленнями про продукти праці, з конструюванням їх за малюнками, моделями, описами та з виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах;

2) організаційно-технологічні вміння, пов'язані з добором потрібних знарядь праці та матеріалів, з визначенням способів їх обробки, і плануванням і контролем самої праці;

3) операційні (трудові) вміння, пов'язані із застосуванням знарядь праці пі матеріалів для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних для цього виробничих операцій.

Особливу групу складають мовні вміння та навички, які с складовими мовлення людини, спрямованими на задоволення її потреби в спілкуванні з іншими людьми, в обміні думками. Вони включають навички як усного, так і письмового мовлення [7].

Розумові вміння та навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяльності (наприклад, запам'ятовуванні певного матеріалу, розв'язанні арифметичних та інших задач, виконанні розумових операцій, дослідних завдань, теоретичній роботі в тій чи іншій галузі і т. д.). Широке коло різноманітних умінь і навичок об'єднується також під назвою мистецьких, спортивних та інших їх різновидів.

Окремі різновиди умінь і навичок тісно взаємопов'язані. Так, розумові вміння завжди тісно пов'язані з умінням володіти усним та письмовим мовленням.

Складні виробничі вміння завжди включають розумові компоненти. З другого боку, вміння проводити, наприклад, дослідну експериментальну роботу в тій чи іншій галузі спирається на навички практичного оперування потрібними для неї вимірювальними приладами та іншими знаряддями одержання інформації.

Уміння та навички відіграють дуже важливу роль у діяльності людини. Вони дають їй змогу успішно досягати поставлених перед собою завдань. Наявність у людини великої кількості вмінь і навичок є підґрунтям володіння нею своїми силами, що дозволяє їй зберігати ці сили, доцільно їх використовувати, збільшувати продуктивність діяльності, запобігати втомі.

Вироблення динамічних стереотипів у корі головного мозку прискорює надбані реакції, звільняє кору для нових індивідуальних пристосувань і створює можливість для розвитку в корі паралельних процесів.

Внаслідок автоматичності в корі великих півкуль головного мозку утворюються умови, за яких одночасно з автоматичним актом може здійснюватися ще й інша, аналітико-синтетична діяльність.

Автоматизація набутих реакцій заощаджує роботу кори головного мозку як цілого й дає змогу переміщувати фокус її активності на актуальні, процеси.

Усі вміння та навички, наявні в людини, - це її позитивне надбання. Тому вправних людей так цінують. Чим краще людина опановує вміння та навички в якійсь галузі діяльності, тим більшим майстром своєї справи вона є.

Особливо велике значення мають уміння та навички в творчій діяльності людини. Наявність умінь і навичок є необхідною умовою свідомої творчої діяльності людини. Вони є частиною творчої діяльності, використовуються під час її виконання і таким чином вдосконалюються [3].

Уміння та навички сприяють розгортанню творчої діяльності людини і, отже, стають одним із найважливіших чинників її загального розумового розвитку. Якби людина не мала можливості набувати навички, вона не могла б просунутися на жодний щабель розвитку, на її шляху невпинно виникали б незліченні труднощі.

1.2 Характеристика навчальних умінь і навичок

Навчання - це впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення визначеної мети; процес, в якому на основі пізнання, вправ і набуття досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються раніше набуті.

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки і техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються [9].

Поряд із загальноосвітніми завданнями з'являються практичні - підготовка дітей до життя, опанування практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає більш потрібною для професійної освіти, для підготовки творчих спеціалістів.

Успіх навчання значною мірою залежить від усвідомлення мети навчання і тих мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація.

Соціальна мотивація виявляється в усвідомленні значення та необхідності знань для життя та праці, пізнавальна мотивація - у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов'язані з працею.

Праця потребує знань, вона формує загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація навчання найбільше сприяє глибокому опануванню знань.

Важливою умовою успішного опанування знань є готовність і рівень підготовленості людини до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до навчання, в бажанні та вмінні навчатися, в наявності у нього необхідного для цього розвитку. Уміння навчатися виявляється в тому, що учень розуміє пояснення вчителя й керується ними, виконуючи завдання, самостійно виконує їх, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не орієнтується на те, як виконав завдання товариш.

Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще опановують знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для опанування навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі не тільки психологічно, а й з конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання в школі вимагає від учня організованості і дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільняти й наближається до трудової діяльності.

Опанування знань залежить від активності учня в навчанні. Навчання взаємопов'язане з розвитком особистості.

Навчаючись, людина розвивається, а розвиваючись - здобуває нові можливості навчання: розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше розвивається дитина тоді, коли у процесі навчання активізується навчальна самостійність дитини, коли вона стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє усвідомлювати і самостійно формулювати навчальні завдання і намагається успішно виконувати їх.

У розвитку особистості особливо важливу роль відіграє активізація діяльності мислення, а не тільки уваги, сприймання, пам'яті, уяви. Як показали дослідження проблем навчання, евристична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розв'язування навчальних завдань з кожного предмета, докази сприяють подоланню конкретності розумової діяльності та успішному розумовому розвитку.

Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці потребують тривалого навчання. Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера, потрібно після закінчення середньої школи навчатись у вищій школі. Багато часу потрібно також для опанування виробничих спеціальностей високої кваліфікації [12].

Удосконалювання формування вмінь і навичок багато в чому залежить від єдності в поглядах учителів на сутність цих понять.

Уміння, так і навички, зрозуміло, формуються і виявляються в діях. Таким чином, загальною ознакою умінь і навичок є те, що вони характеризують готовність школяра реалізувати знання, які вони одержали на основі засвоєння матеріалу.

Розходження між уміннями і навичками виявляються в процесі їх формування. Уміння формуються вправами в умовах, що змінюються, тобто в процесі переносу способів дій у трохи змінену і нову навчальну ситуацію. При удосконалюванні умінь вони в цілому не автоматизуються, оскільки цьому процесові не піддається центральна ланка рішення розумових задач: перебування принципу (основної ідеї) її вирішення на основі зв'язку відомого з невідомим. Тому відзначається, що дії, що відбуваються за допомогою умінь, завжди усвідомлювані.

Навички виробляються багаторазовими вправами в тих самих умовах діяльності. При цьому вчинена дія носить автоматизований характер, а контроль за її виконанням здійснюється головним чином підсвідомо. Це розвантажує мозок, допомагає вирішувати йому складну розумову задачу.

Варто враховувати, що високорозвинені інтелектуальні уміння мають складну структуру, містять у собі більш прості уміння і ряд навичок, які пов'язані між собою, та забезпечують цілісний акт рішення розумових задач. Розумові дії, у яких виявляються дані уміння, містять у собі аналіз умов і шляхів вирішення задач, способів дій і навичок, їх застосування в потрібній комбінації і послідовності.

Професійні уміння і навички хоча і розраховані на використання в конкретних умовах діяльності і є більш вузькими в порівнянні з загальтрудовими уміннями і навичками, однак також знаходять місце у діяльності учня.

Пам'ятаючи про умовний характер розподілів умінь на види, усе-таки корисно в практиці навчання розрізняти них по переважній ознаці. Так, якщо учні володіють способами рішення задачі коротке й економічним шляхом, те це раціональне уміння. Нераціональні уміння ведуть до довгого і неекономічного рішення задачі. До ознак раціональності умінь відносяться також їхня відповідність індивідуальним особливостям учнів, застосовність до найбільш широкого класу задач.

В основу визначення рівнів розвитку вмінь учнів, покладена характеристика пізнавальних дій. Під дією розуміють усвідомлений, цілеспрямований акт, вирішення пізнавальної задачі.

Продуктивні уміння формуються в діях, за допомогою яких учні самостійно здобувають знання і засвоюють способи навчання. Однак центральне місце даного уміння - перебування учнями принципу рішення задачі в новій ситуації. Воно і є визначальною ознакою, по якому уміння відноситься до продуктивного.

Творчі та практичні вміння: 1) сприймати й осмислювати знання (самостійно побачити проблему, сформулювати її, висунути гіпотезу доказу, реалізувати розроблений план, зробити висновки й узагальнення); 2) закріплювати і застосовувати знання (уміння творчо розробляти і використовувати оригінальні способи вирішення задач у різних ситуаціях). Уміння самостійно розробляти і застосовувати високоефективні варіанти розповіді, у тому числі і найбільш складні з них (уміння дискутувати, виступати з доповіддю і науковим повідомленням і т.п. ); 3) організаційні уміння (уміння самостійно ставити перед собою загальні цілі і задачі навчальної діяльності, розчленовувати них на частки, розробляти оригінальні плани і реалізовувати них з досягненням високих результатів, коректувати хід своєї діяльності).

Процес формування вмінь та навичок здійснюється у взаємозв'язку з вихованням мотивації навчання. Традиційно склалося роздільне вивчення педагогами і психологами цих двох взаємозалежних сторін навчання школярів.

Позитивна мотивація благотворно впливає на оволодіння школярами способами навчально-пізнавальної діяльності. Формування вмінь благотворно впливає на формування мотивів навчання учнів. Виявлено також, що способи навчально-пізнавальної діяльності є не тільки засобами задоволення пізнавальної потреби, але і самі стають ними.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК
2.1 Дидактичні принципи і етапи формування умінь і навичок

Дидактичні принципи -- це керівні положення, на основі яких будується навчальний процесу школі.

У сучасній школі запроваджено такі дидактичні принципи: науковість, зв'язок теорії з практикою, систематичність і послідовність, наочність, свідомість і активність та ін. Тому говорять про систему дидактичних принципів (додатки, схема № 2, стр.31).

Систему вбачають тут у тому, що, розв'язуючи будь-яке навчальне завдання, проводячи кожне конкретне заняття, треба одночасно враховувати дидактичні принципи і створювати умови для їх здійснення. Виконання такої вимоги полегшується тим, що дидактичні принципи взаємозв'язані між собою. Застосування кожного з них сприяє застосуванню всієї системи дидактичних принципів у цілому. Забезпечуючи принцип науковості в навчанні, легше добитися свідомості й активності учнів, і навпаки, якщо учні ставляться до навчання свідомо й активно, легше забезпечити науковий рівень навчання. Втілення принципу зв'язку теорії з практикою полегшується, якщо забезпечується наочність у навчанні. І навпаки, якщо вивчення теорії проводиться в тісному зв'язку з практикою, створюються умови для унаочнення навчального процесу. Дидактичні принципи єдині для всіх навчальних предметів, проте застосування їх у кожному конкретному випадку має свої особливості [9].

Страницы: 1, 2

В соцсетях