Предмет акмеології, як узагальнено відзначає Н.В. Кузьміна, є цілісна людина в пору самореалізаціЇ її творчої зрілості. Зрілість - період у житті людини від самостійного вибору професії і навчального закладу до самостійного планування ритму і режиму роботи, самостійної організації свого часу і способу досягнення шуканих результатів. У цей період процеси виховання, навчання постійно замінюються процесами самореалізації у формі самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення, спрямованими на розвиток творчого потенціалу. Так, процеси саморегуляції в педагогічних кадрах проходять у духовній, фізичній і професійній сферах на трьох рівнях: 1) на етапі здобуття професійної освіти у навчальному закладі; 2) в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; 3)в період самостійної професійної діяльності (з перших кроків професійної діяльності - до досягнення вершин у реалізації творчого потенціалу).
Творчий потенціал, як приховані можливості у вирішенні спроектованих завдань, спочатку розвивається, нагромаджується, пізніше реалізується у творчій діяльності. В процесі виявлення творчого потенціалу зріла людина його формує, розвиваючи здібності й особистісні якості, напрацьовуючи власні інтегративні схеми синтезу знань із різних джерел; системи знань у формі вигідній для застосування при вирішенні практичних і теоретичних завдань; способів здійснення внутрішнього зворотного зв'язку (мета - діяльність - результат, їх узгодження і непогодження). Отже, самореалізація творчого потенціалу проходить за допомогою суб'єктивних інтегративних схем, систем, моделей. Суб'єктивні інтегративні схеми, системи формуються під впливом систематичного навчання під керівництвом викладача і власних . вольових, інтелектуальних фізичних зусиль у процесі розвитку людини. Як стверджується вченими-акмеологами (0.0. Бодальов, Г.І. ХозяЇнов, і Н.В. Кузьміна, С.Д. Пожарський та ін.) важливим є визначення тих характеристик, які повинні бути сформовані у людини в дошкільному і шкільному віці, щоб пізніше у період зрілості вона змогла проявити себе всебічно. Це важливо, адже характеристики людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності на певних етапах зрілості пов'язані причинно-наслідковими залежностями з особливостями розвитку на попередніх етапах. Одночасно все це пов'язано і певним способом обумовлено загальними і частковими обставинами, в яких проходить життя людини. Глобальним завданням, як підкреслює О.О. Бодальов, є розробка такої стратегії організації життя людини, яка дала б їй змогу досягнути творчих вершин [5]. Далі вчений додає, що стан зрілості не з'являється у людини несподівано і зразу. На нього і на те, який він, "працює" все попереднє життя людини. Не тільки від природної схильності, але і від прожитого життя більшою мірою залежить, з яким запасом фізичної міцності пройде людина до ступеня зрілості; які ціннісні орієнтації і відношення стануть ядром її особистості; які здібності, а також який запас знань, умінь і навичок будуть характеризувати її як суб'єкта діяльності, коли вона буде дорослою.
На думку Г.І. Хозяїнова, основними елементами виявлення творчого потенціалу вважається: рівень продуктивності; інтегративні схеми; психологічні передумови у вирішенні творчих завдань; здібності; структура компетентності; когнітивні, емоційні, вольові властивості суб'єкта, вирішення творчих завдань; структура умілості; соціальний вплив на досягнення творчого результату; психологічна готовність до перебудови в діяльності; способи обліку обмежень і розпоряджень у вирішенні творчих завдань, які диктуються професією, виробництвом і моральними принципами. А.О. Деркач результати своїх досліджень у цьому аспекті обґрунтовує з таких позицій. Він вважає, що високий творчий потенціал, який виявляється в професійній діяльності, творчому пошуку, вмінні приймати ефективні і нестандартні рішення, прямо пов'язані з рівнем професіоналізму особистості та діяльності. Вчений підкреслює, що пріоритетними характеристиками творчого потенціалу є: творча спрямованість професійних інтересів; потреба в новаторській діяльності; здібність до новацій; високий рівень загального і деяких спеціальних видів інтелекту; здібність до формування асоціативних зв'язків; розвинена уява; сильна вольова регуляція поведінки і діяльності; самостійність; уміння управляти своїм станом, в тому числі стимулювати свою творчу активність [2,171 ].
Н.В.Кузьміна виділяє такі елементи вияву творчого потенціалу спеціалістів:
1) індивідуальні властивості досліджених (стать, вік, структура сім'ї, порядок народження, стан здоров'я);
2) рівень продуктивності діяльності у вирішенні досліджуваних класів, творчих завдань (вищий, високий, достатній, середній, нижчий від середнього);
3) інтегративні схеми інформаційного самозабезпечення, рольової взаємодії, аналізу зворотного зв'язку у вирішенні творчих завдань;
4) психологічні передумови продуктивного вирішення творчих завдань (система відношень, настанови, цінності, спрямованість, мотивація);
5) здібності, структура компетентності;
6)когнітивні, емоційні, вольові властивості суб'єкта реалізації творчих завдань;
7) структура умінь (гностичні, проектні, конструктивні, комунікативні, організаторські);
8) вплив контексту (тобто професійного, непрофесійного, сімейного і оточення);
9) соціальний вплив - оцінка, заохочення, соціальна роль;
10) психологічна готовність до перебудови діяльності в пошуках нових способів вирішення творчих завдань (самооцінка, інтегральність, екстремальність, догматизм, інтуїція);
11) способи обліку системи обмежень і наказів (приписування до вирішення творчих завдань, які диктуються професією і виробництвом);
12) способи обліку системи приписів і обмежень до вирішення завдань, які диктуються моральними принципами [12].
Відомо, сучасна епоха глобалістики потребує педагогічних кадрів, які повноцінно реалізують соціальний і професійний ефект освіти щодо формування особистості учня, здібного до творчості, самореалізації і підготовляє його до стрімких перемін у планетарному просторі. Це, безумовно, ставить нові професійні завдання вдосконалення як самого педагога, так і учня. Нагадаємо, самовдосконалення освітньої творчої діяльності педагогічних кадрів традиційно здійснюється на трьох рівнях (зміст їх - далі).
Процеси самореалізації в професійній сфері (починаючи зі вступу у вищий навчальний заклад), характеризується тим, що на зміну процесам виховання, навчання пріоритетну роль займає самовиховання, самонавчання, самопізнання. Відповідні названі процеси сприяють самовдосконаленню майбутнього спеціаліста чи вже працюючого педагога. Самовдосконалення, як відомо, завжди пов'язується із усвідомленням необхідності здійснювати успішну діяльність в інтересах суспільства. А останнє потребує вироблення проекту щодо розвитку творчого потенціалу, чітке визначення її усвідомлення цілей самовдосконалення. Оригінальне, на нашу думку, процес самовдосконалення обґрунтовують ІО.М. Орлов, Г.І. Хозяїнов [15; 17].
Самовдосконалення людини розглядається вченими як одна з основ досягнення вершин творчого потенціалу. Цілями самовдосконалення вважаються: прагнення до гармонії власних рис; досягнення згоди із самим собою; досягнення гармонії й навколишнім світом; ліквідація поганих звичок; контроль своїх потреб; розвиток здібностей; оволодіння саногенним мисленням; сходження до індивідуальності. Деталізуємо окремі з них. Безперечно, провідним є вміння здійснювати аналіз власних рис, визначати, яка з них перебуває у початковому стані, а яка надмірно розвинена, що може деформувати характер і виявляти себе в поведінці. Тому слід систематично задуматися і при потребі коректувати їх та прагнуги до гармонізації власних рис. Велика місія належить досягненню злагоди з самим собою. Адже це потребує прийняття самого себе таким, який я є, та виробити в себе терпимість до змін з наступною корекцією в Я - концепції окремих положень.
Вагомим пріоритетом у професійній діяльності є вміння людини розвивати загальні та часткові здібності. Особливо це важливо з позицій реалізації можливостей людини у творчості. Останнє пов'язано із формуванням індивідуальності людини і оволодіння саногенним мисленням. Для досягнення названих цілей самовдосконалення необхідна зміна мислення, що пов'язано з більш глибоким усвідомленням самого себе. Відповідно, з цього погляду психологи розділяють мислення на два типи: 1) патогенне, 2) саногенне. Перше з них - це звичайне мислення, що перебуває у силі звичного і програмується логічним підходом. Крім того, таке мислення характеризується відсутністю рефлексії як здібності розглядати себе зі сторони. Такому мисленню характерне збереження в собі негативних утворень (ревнощі, образи, страх...). Важливо вміти ослабити риси патогенного мислення і оволодівати саногенним мисленням. Воно буде сприяти оздоровленню психіки, тобто збереженню і зміцненню здоров'я людини та спрямовує її активність на творчу діяльність. Саногенне мислення - це мислення, що народжує здоров'я [Ю.М. Орлов].
Кожна людина, яка займається самовдосконаленням, повинна чітко визначити свої цілі таким способом, щоб у будь-якому випадку і різних обставинах їх досягнення сприяло успіху. Розглядаючи самовдосконалення людини як розвиток творчого потенціалу, зосередимося на суті поняття самовиховання. Якщо сприймати це .поняття як свідому діяльність, яка спрямована на реалізацію людиною себе як особистості, то самовиховання в цьому аспекті охоплює і самонавчання, і пізнання людиною власного Я. Виходячи з цих позицій та враховуючи досягнення вчених у відповідному напрямі, розкриємо коротко етапи і методи самовиховання.
Перший етап - вивчення і пізнання себе як особистості. Основні методи цього етапу самовиховання; самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, застосування тестів, які дають можливість вимірювати рівні розвитку психологічних властивостей особистості (тести досягнень, тести інтелекту і креативносгі, тести критеріально-орієнтовані та особистісні).
Другий етап - розробка програми самовиховання. Напрями професійного самовиховання: вдосконалення загальних особистісних якостей і властивостей та спеціальних і професійних якостей; розвиток індивідуальних рис; зміцнення здоров'я. Визначення мети і завдань за кожним напрямом самовиховання.
З метою розроблення програми професійного самовиховання, особливо молодими педагогами, наводимо для прикладу можливі орієнтовні блоки якостей особистості у відповідності зі структурою особистості, зокрема:
1. Загальні якості особистості:
1.1. Ідейність. Громадянськість. Моральність.
1.2.. Педагогічна моральність. Педагогічна переконаність.
2. Спеціальні якості:
2.1. Теоретична і методична підготовка із спеціальності.
2.2. Психолого-педагогічна підготовка до професійної діяльності.
3. Індивідуальні якості особистості:
3.1. Особливості пізнавальних процесів, їх педагогічна спрямованість.
3.2. Емоційно-моральна чуйність.
3.3. Вольові та інші якості.
3.4. Культура темпераменту.
Наголошуємо, що цей етап самовиховання покликаний максимально враховувати особистісні і спеціальні якості педагога, щоб ефективно проект реалізувати та правильно передбачати свій розвиток.
Третій етап - реалізація розробленої програми. Основними методами є: особиста відповідальність, самонавіювання, самонаказ, самопереконаність, самоконтроль, самозвіт.
Широкої масштабності на цьому етапі повинно надаватись у системі роботи зі студентами і початкугочими педагоі'ами, зокрема: формування в них прагнення до самовиховання; ознайомлення з методами самовиховання; організація практичних занять з метою оволодіння методами самовиховання; ознайомлення з технологією визначення співвідношення поставлених завдань з їх вирішенням і здобутими результатами.
Самореалізація творчого потенціалу вчителя проходить в освітній системі. Спочатку вона виступає як чинник професійного становлення і розвитку творчого потенціалу, пізніше - як об'єктивний чинник професійної самореалізації творчого потенціалу. Лише досягнення високого рівня професіоналізму дає змогу педагогу розробляти свої власні інтегративні схеми, системи, моделі різних видів. Відповідні суб'єктивні розробки є засобами реалізації творчого потенціалу. Творчість завжди має широкий діапазон, вона (творчість) віддзеркалюється у педагогічному досвіді. Фундаментом досягнення вершин творчої самореалізації педагога є його досвід. Тому до його формування повинен бути досить усвідомлений підхід, який пізніше стає опорою у творчій діяльності педагога.
Зауважимо, що підготовка майбутніх спеціалістів (будь-яких: педагогів, лікарів, інженерів, юристів, менеджерів...) у професійних навчальних закладах може бути продуктивною, якщо озброїти їх теорією саморуху до вершин професіоналізму і продуктивності. Але щоб "озброїти" теорією інших, вона, по-перше, повинна бути створена; по-друге, засвоєна викладачами навчальних закладів; по-третє, застосована ними до себе самих. Тоді вони переконаються в її ефективності. З метою реалізації сказаного вище, Н.В. Кузьміною розроблена оригінальна ідеалізована модель образу результату в навчанні спеціаліста. Зміст її - це взаємопов'язана ідеалізована модель образу результату у навчанні спеціаліста - це взаємопов'язана система суб'єктивних ознак, достатній рівень розвитку яких забезпечує йому творчу готовність до саморуху до вершин професіоналізму і продуктивності майбутньої творчої діяльності. Єдиний критерій якості навчання повинен бути сформований в ознаках психічних новоутворень в особистості, діяльності, індивідуальності випускника. У зв'язку з цим суттєвим є питання про структуру "психічних новоутворень", які забезпечують саморух до виділено 7 елементів: 1) оціночний; 2) ідеали, цілі, цінності; 3)енерго-потенціали, здібності; 4) відповідальність; 5) мотиви, спрямованість; 6) компетентність; 7) вміння в створенні продукту, що задовольняє вимоги якості [11,135].
Аналіз перших етапів дослідження в цьому напрямі зі студентами і педагогічними кадрами столиці (Київський педагогічний університет імені
Б.Д. Грінченка) дає можливість зробити позитивний висновок про результати експерименту, що висвітлюється на сторінках преси [3; 8-10; 16]. Реалізація вищевикладеного творчого підходу з позицій акмеології в системі підготовки і підвищення професійної майстерності освітянських кадрів уможливлює розвиток в них творчого потенціалу професійної свідомості та рефлексії, самовдосконалення професіоналізму до рівня досягнення власного "Акме". Останнє, як відомо, сприяє формуванню нового мислення, світосприймання та розвитку творчого потенціалу в молоді, а це, в свою чергу, сприяє стабілізації і розвитку суспільства та забезпечує його прогрес в планетарному просторі.
Актуальні завдання сучасної акмеології
1. Формування фізичних і психічних станів, що передують зрілості, які стали б передумовою успішного руху до індивідної особистісної і суб'єктно-діяльнісної зрілості. Дорослість тут розуміється як кількість прожитих років (кількісна характеристика), а зрілість - як здатність перетворювати нагромаджений життєвий і професійний досвід на вищі досягнення (якісна характеристика). Поняття "прогрес розвитку" означає: а) зміни в мотиваційній сфері особистості, що обумовлюють домінування загальнолюдських цінностей; б) зростання уміння на рівні інтелекту планувати і здійснювати "діяння", які відповідають духу цих цінностей; в) формування здатності мобілізувати себе на подолання труднощів об'єктивного характеру; г) об'єктивніше оцінювання власних сильних і слабких сторін, готовність бути відповідальним, а також постійне прагнення до професійного зростання [4, с. 22-23].
2. За допомогою комплексних розробок необхідно запропонувати "найбільш технологічні" стратегію і тактику організації і практичного здійснення переходу молодого фахівця на все вищі рівні професіоналізму, майстерності [4, с. 12].
3. Створення методичного інструментарію, що дозволив би виявити рівень професіоналізму, досягнутий людиною чи групою людей [4, с. 13].
4. Простежити особливості прояву суб'єктно-діяльнісних характеристик у професіоналів високого рівня, враховуючи конкретну сферу діяльності - наприклад, "людина - людина" тощо [4, с. 21]. Суб'єктно-діяльнісний підхід визначає проблемне поле як загальної, так і професійної акмеології: а) загальне розуміння суб'єкта дає особистості орієнтацію на ідеал; б) конкретне розуміння розкриває психологічні і акмеологічні механізми реального досягнення оптимуму в професії, а також властиві суб'єкту принципи саморегуляції і самоорганізації. Акмеологія (на основі принципу суб'єкта діяльності) розкриває шляхи якнайповнішого самовираження особистості в професії, а також дозволяє їй забезпечити щонайвищу соціальну, професійну ефективність діяльності [18].
5. Завдання акмеології як навчальної дисципліни: по-перше, запропонувати наукові характеристики основних параметрів і типологій людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності на етапі зрілості; по-друге, виокремити найбільш поширені варіанти досягнення людиною вершини в своєму розвитку на даному етапі. Час виходу на рівень акме людини як індивіда, особистості і суб'єкта творчої діяльності не збігається. Акмеологія пояснює своєрідність чинників, що обумовлюють індивідуальну цілісну картину зрілості людини. Їй, спільно з педагогікою, необхідно: а) з'ясувати, які особливості мають бути в "мікроакме" людини на кожному етапі її життєвого шляху, щоб відбулося її "велике акме"; б) запропонувати оптимальну систему виховних розвиваючих засобів [4, с. 13].
Обставини, що склалися на певному етапі розвитку людини, можуть виявитися несприятливими, і вона не вийде на рівень піку в своєму розвитку (піку, який був би можливим для неї). У такому випадку акмеологія у співпраці з педагогікою має виявити шляхи компенсації недосягнутого оптимуму в розвитку людини на певному етапі життєвого шляху. Обставини впливають на людську долю не за формулою "стимул - реакція". Ступінь і характер будь-яких індивідних, особистісних чи суб'єктно-діяльнісних змін, що відбуваються в людині, тісно пов'язані з особливостями психологічного ґрунту, який утворився на попередньому відтинку її життєвого шляху в її внутрішньому світі.
Ю. Гагін запропонував концепцію педагогічної акмеології, яка базується на таких принципах: принцип потенційної самореалізації людини; принцип індивідуальності; принцип педагогічної майстерності; принцип здоров'я.
Категорія суб'єкта розкриває значеннєво-життєві і спонукально-значеннєві якості особистості в її ставленні до діяльності. На думку Г. Михайлова, "відповідальність одночасно визначається як комплексний регулятивний механізм діяльності і як особлива діяльна якість особистості. Відповідальність - це гарантування особистості збереження певного рівня і якості діяльності впродовж певного часу" [18, с. 41].
