· людина володіє потенціалом, який вона може вдосконалювати;
· людині властива потреба в здійсненні власних потенціалів;
· форма здійснення людини - це її сходження до індивідуальності;
· індивідуальність - це вищий рівень розвитку людини;
· становлення і реалізація індивідуальності відбувається в процесі духовно-практичної діяльності;
· педагогічна майстерність - це спосіб буття педагога;
· акмеологічне проектування застосовується для визначення стратегії життя, поведінки і професійного вдосконалення;
· акмеологічне консультування - це робота з керівниками і педагогами, пов'язана з наданням їм допомоги в досягненні вершин професійної діяльності, а також педагогічної майстерності, формування "Я-концепції" тощо [20].
Особистість в акмеології розглядається у функціонуючому стані, який розвивається (особистісний принцип), а тому предметом акмеології є сам момент і спосіб зміни. До того ж, існуючий стан досліджується, а бажаний проектується відповідно до теоретичних принципів і підстав. Отже, предметом акмеології виступає зміна реального об'єкту (оригіналу) від наявного, "стартового" до ідеального, "фінішного". Специфіка предмету акмеології полягає в тому, що не існує цілком онтологічно заданого об'єкта. Вона розглядає особистість одночасно в психологічній і соціально-професійній якості, з огляду на оптимальність узгодження їх одне з одним.
Одним з основних методів акмеологічного дослідження, запропонованого А. Деркачем і Н. Кузьміною [8; 9], є порівняльний аналіз у широкому розумінні високопродуктивних і малопродуктивних суб'єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в акмеології має з'ясовувати те, як особистість стає суб'єктом управління власною поведінкою в особистісній, професійній, творчій і духовній сфері [18, с. 38].
На сучасному етапі розвитку наукової акмеологічної думки можна виокремити такі акмеолого-методологічні принципи дослідження творчого потенціалу особистості: принцип суб'єкта діяльності, принцип життєдіяльності; принцип особистості як суб'єкта життя; принцип потенційного і реального, імпліцитного і експліцитного; принцип моделювання; принцип оптимізації; операціонально-технологічний принцип; принцип психосоціального дослідження і принцип зворотного зв'язку [ 9, с. 115].
Чи не основна увага відводиться принципу психосоціального дослідження, що має досить новий методологічний характер. Як підкреслює Г. Михайлов, сутність психосоціального підходу в межах вивчення феноменів професіоналізму полягає в русі до досліджуваного об'єкта не від апріорної моделі чи теорії, а від виявлення історичних, соціальних, культурних, особистісних детермінант його реального стану. Предметом психосоціального дослідження є не абстрактна особистість, а конкретний суб'єкт, що живе в конкретному суспільстві, яке характеризується певною специфікою свідомості. Ця специфіка детермінується історичними, соціальними обставинами життя, а також життєвою позицією, національною і професійною приналежністю, віком, статтю.
Акмеологія проводить саме такі дослідження, і вони відрізняються від класичних психологічних досліджень. Основна відмінність - це вибірка, що служить не основною, а додатковою перемінною. Реальні досліджувані параметри особистості як суб'єкта професійної діяльності можуть варіюватися в залежності від завдань дослідження. "Проте в основному, згідно з принципом комплексності, психосоціальний підхід в акмеології охоплює в теоретичному аспекті всі якості людини, а в конкретному - всі або основні його характеристики в інтегралі" [18, с. 48].
Цілеспрямоване формування професіоналізму, майстерності і компетентності є віддзеркаленням вирішення одного із завдань акмеологічної теорії і практики - "перешкоджати випадковому, стихійному "використанню" людиною своїх психічних ресурсів, відкрити шлях і мотивацію повноцінної самореалізації" [18, с. 44]. Вищий рівень, довершений стан або якість виводиться не абстрактно, а за критерієм оптимальності, який визначається щодо певного суб'єкта, певної сукупності умов, особливості його діяльності. Саме методологічним значенням поняття "оптимальність" (А. Деркач) знімається основна суперечливість акмеологічного знання: 1) не заданість, а проективність "вершинного" стану особистості, неможливість його визначення в якості "порога"; 2) визначеність і жорсткість цілої низки критеріїв, чинників, умов, необхідних для досягнення певного оптимального стану [18]. Оптимальним "майданчиком" є сфера формування особистості. При вивченні роботи професіоналів екстракласу в різних сферах діяльності першочерговим є пошук загальних моментів, а також розкриття змісту самого явища високого професіоналізму [2].
Метою акмеологічного дослідження є розробка акмеологічної концепції особистісного і професійного становлення представника конкретної спеціальності [2, с. 11]. Акмеологічною концепцією називається система наукових поглядів на процес досягнення особистісно-професійного акме представником конкретної спеціальності [9; 11]. Основною ідеєю цієї концепції є конструктивна інтеграція особистісної і професійної основ на підставі реалізації творчого потенціалу [2; 6; 9].
Акмеологічна модель - оптимальний варіант особистісно-професійного сходження до акме - є описом ознак результатів рівнів продуктивності [9; 11]. Її визначають: 1) акмеологічні критерії - мірило оцінки професійного становлення; 2) акмеологічні показники (вони ж акмеологічні інваріанти) - професійні завдання певного роду і конкретного рівня розвитку професіоналізму; 3) акмеологічні рівні - ступінь розвитку професіоналізму.
Шляхи і методи розвитку професійної майстерності віддзеркалюються в акмеологічних технологіях. У свою чергу, акмеологічний алгоритм - це послідовність і етапи розвитку [1; 2; 9].
К. Абульханова-Славська, О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна, Л. Лаптєв підкреслюють, що принциповим для акмеології є висновок, який стосується основного положення методологічної основи - акмеологічних закономірностей, тобто стійких зв'язків і відношень між професійним і особистісним розвитком людини (1), а також між різними рівнями організації психічних процесів у ході цього розвитку (2). Ці закони-тенденції мають варіативність за наявності спільного. Вони мають одночасно і об'єктивний, і суб'єктивний характер. Об'єктивність детермінується характером умов і чинників, а суб'єктивність пов'язана з індивідуально-особистісними передумовами з відображенням об'єктивних чинників в особистісному значенні [1; 7].
Відмінності акмеологічних закономірностей від закономірностей інших наук полягають в наступному. По-перше, це істотно менша варіативність, ніж, наприклад, у психологічних закономірностей, оскільки професіоналізм діяльності, що вивчається в межах акмеології, "характеризується стабільністю високих результатів, якостей суб'єкта праці, а також процесів і функцій, що забезпечують продуктивність діяльності" [11, с. 173]. По-друге, це технологічна спрямованість, що охоплює потенційний, актуальний і модельно-прогностичний компоненти досліджуваного об'єкта. По-третє, акмеологічні закономірності володіють потенційними, пов'язаними з можливим розвитком суб'єкта, характеристиками. По-четверте, це яскраво виражена специфічність істотних характерних зв'язків, що обумовлюється предметом науки [1].
Акмеологічні закономірності реалізуються за допомогою акмеологічних механізмів - системи, що визначає порядок професійної діяльності, а також в цілому "порядок" сходження до особистісних і професійних вершин. У свою чергу, акмеологічна динаміка виражається змінами, що спостерігаються в ході особистісно-професійного становлення. Причини і рушійні сили розвитку високого професіоналізму називаються акмеологічними чинниками (суб'єктивного характеру), а значущі обставини такого розвитку - акмеологічними умовами (об'єктивного характеру). Розвиток особистості має подвійну детермінацію: суб'єкта (внутрішня детермінація) і засобів підтримки особистості, що ним реалізуються (зовнішня детермінація). Тому акмеологічна оптимізація (акмеологічний супровід) є створенням найсприятливіших умов для вирішення завдань максимальної самореалізації особистості, зокрема - шляхом досягнення вершин професіоналізму [9, с. 15].
Джерелом саморуху і розвитку є акмеологічні суперечності, які виникають в результаті взаємодії взаємозаперечних тенденцій. Внутрішні суперечності містяться всередині самої системи як певної цілісності, а зовнішні відображають взаємодію різних систем. В акмеологічному дослідженні суперечності виявляються тоді, коли необхідно розкрити джерело, причини, типи і форми розвитку. Вирішення протиріч виводить систему на новий якісний рівень, для якого, у свою чергу, характерні інші суперечності, які також стають джерелом нових стадій розвитку [6].
У межах акмеологічної парадигми, а також парадигми психології розвитку і психології особистості, поняття "особистісне зростання", "розвиток особистості", "самореалізація особистості" трактуються неоднозначно. На нашу думку, тільки в просторі акмеології, сформованої як міждисциплінарне наукове знання, можна говорити про інтегративний підхід до вивчення реалізації професійного, творчого і духовного потенціалу особистості. Вважаємо, що поняття особистісного зростання, особистісної самореалізації містить як кількісні, так і якісні характеристики. Так, кількісний показник - це "висота", "вершина", "пік", "успіх", "діяльність", "свідомість", "особистість"; тобто, в цілому, власне "ЗРОСТАННЯ". Якісний показник - це "глибина", "душа", "людяність", "екзистенція", "духовність", "інтуїція", "творче відчуття", "благородність", "совісність", "честь" і "чесність" ("совість як Підсвідомий Бог", "людина - це більше, ніж психіка: людина - це дух" [23, с. 14]. Тобто, в цілому це, власне, "ЗРІЛІСТЬ", "АКМЕ", "ДУХОВНЕ АКМЕ". "Переконання наші відзначаються тільки одним - тією ціною, яку ми готові за них сплатити" [4, с. 44]. "Особливо треба ще раз підкреслити, що дух, душити, душевне… - це не надпсихічне, а різні якості психічного як найважливішого атрибуту суб'єкта" [13, с. 7]. Отже, у даному контексті основними є суб'єктивні зміни і вимірювання.
Системний аналіз феномена зрілості (єдність процесів професійного і особистісного розвитку) вивчає наука акмеологія, першоосновою становлення якої була психологія. Акмеологія, що виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних наук, носить інтердисциплінарний характер. Акме - це найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Досвід акмеологічних досліджень особистості і професіоналізму може бути узагальнений і коректно асимільований у контекст сучасної науки. Одне з основних місць посідає тут принцип психосоціального дослідження, предметом якого є не абстрактна особистість, а конкретний суб'єкт. Специфіка предмета акмеології полягає в тому, що для неї не існує цілком онтологічно заданого об'єкта. Проблемне поле загальної і професійної акмеології визначається суб'єктно-діяльнісним підходом. Одним з основних методів акмеологічного дослідження є порівняльний аналіз високопродуктивних і малопродуктивних суб'єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в акмеології зосереджується на виявленні того, як особистість стає суб'єктом управління власною поведінкою в особистісній професійній, творчій і духовній сфері. Акмеологічна концепція особистісно-професійного розвитку пропонує акмеологічну модель, яку, у свою чергу, визначають: акмеологічні критерії, акмеологічні показники, акмеологічні рівні, акмеологічні технології, акмеологічний алгоритм. Вищий рівень виводиться не абстрактно, а за критерієм оптимальності. Основним положенням методологічної підстави цієї науки є акмеологічні закономірності, що реалізуються за допомогою акмеологічних механізмів і акмеологічної динаміки і детермінуються акмеологічними чинниками і акмеологічними умовами. Джерелом саморуху і розвитку є акмеологічні суперечності. Реальні досліджувані параметри особистості як суб'єкта професійної діяльності можуть варіюватися залежно від завдань дослідження. Поняття особистісного зростання, особистісної самореалізації містить кількісні і якісні характеристики. Акмеологічна оптимізація створює найсприятливіші умови для вирішення завдань максимальної самореалізації особистості шляхом досягнення духовного і професійного акме.
Перспективи подальшого наукового пошуку: розробка акмеологічної ієрархії рівнів формування особистістої і професійної зрілості фахівця сфери "людина - людина".
1.2 Творчість як суттєвий аспект акме людиниНа результаті XX століття й напередодні третього тисячоріччя при виникненні глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливу гостроту здобуває пошук нових можливостей і ресурсів для їхнього раціонального рішення. Один з конструктивних шляхів пов'язаний зі створенням інноваційних високих технологій, причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологієй.
Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців - один з найважливіших властиво людських ресурсів, який стає фактором оптимального рішення насущних глобально-кризових проблем. У цьому соціокультурному контексті особливе значення набуває нова інтегративнеокомплексна наука акмеологія (греч. akme - вершина, розквіт). Тому що саме вона вивчає закономірності й технології розвитку професіоналізму й творчості як акме-форм оптимального здійснення всіляких видів професійної діяльності.
Акмеологія - наука нова, що перебуває в стадії активного становлення. Символічно. що поява цього терміна ставиться до періоду бурхливого інтелектуального і соціального пошуку 1920-х років, коли виникли такі галузі науково-практичного знання, як еврилогія (П. Енгельмейер), ергонологія (В. Мясіщев), рефлексологія (В. Бехтєрєв) і в тому числі акмеологія (Н. Рибников). Якщо соціокультурним прототипом виникнення акмеології був такий плин у російської поезії початку XX століття. як акмеізм (Н. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова й ін.), те її естественнонаучной передумовою стали дослідження Ф. Гальтона й В. Освальда [2] про вікові закономірності творчої діяльності й І. Перна [3.4], що вивчав залежність її продуктивності від різних психобіологічних факторів.
У розвитку акмеології можна виділити чотири основні етапи. Перший - латентний. коли складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові, практичні, педагогічні передумови виділення в науковім пізнанні нової сфери людинознавства. Другий етап - номінаціонний, коли соціальна потреба в такого роду знанні була усвідомлена й позначена шляхом уведення Н. Рибниковим в 1928 році спеціального терміна "Акмеологія". Третій етап - інкубаційний, його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н. Кузьміній про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики як нової області людинознання. Передумовою з'явилися систематизація й узагальнення, аналіз і диференціація людинознання другої третини XX століття в працях Б. Ананьева. Завершився цей етап висуванням програми розгортання акмеології в якості особливої дисципліни [5]. Четвертий - інституціональний - етап пов'язаний зі створенням ряду соціальних структур: акмеологічної кафедри, лабораторій у вузах і, нарешті, Міжнародної академії акмеологічних наук. У рамках цих науково-навчальних структур ведуться дослідження [б], розробляються акмеологічні технології [7] і здійснюється професійне навчання [8].
З метою вивчення й аналізу акме-форм, успішної й творчої професійної майстерності й розробки оптимальних технологій розвитку професіоналізму акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів здійснення різними фахівцями професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людині, насамперед філософії, соціології, психології, фізіології, генетики й педагогіки. Свою онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрування на виявленні, описі, аналізі феноменології акме-форм у життєдіяльності людини, у його становленні як професіонала, психологічно творчому й соціально успішнім здійсненні професійної діяльності. Акмеологический аспект феноменології творчої майстерності представлений у працях [9, 10, 2, 3, 4].
Отримане в результаті психолого-акмеологічних досліджень наукове знання про закономірності й способи досягнення вершин професіоналізму [5] і творчості [11] характеризує такий інтегративний по своїй соціокультурній природі й системоутворюючий за методологічним значенням онтологічний атрибут, як " акмеологічність" соціокультурного буття людину.
Із цього погляду акмеологічність можна розглядати в синхронічному плані у вигляді самовдосконалення людину, а діахронічно - у вигляді його професійної соціалізації. Затребуваність акмеології в сучасній Росії в умовах перехід до ринкових відносин, державотворення й демократичного суспільства здобуває особливу актуальність. Для цього необхідні активні люди, високі професіонали, що володіють ініціативою, діловитістю, організованістю й творчим потенціалом.
У справжній період активно формуються методологічні принципи, концептуальні підходи й дослідницькі стратегії, розробляються практично орієнтовані акмеологічні технології, які покликано вмонтувати акмеологію в систему сучасних наук і забезпечити впровадження отриманого нею знання в соціальну практику [12].
Акмеологія, як будь-яка інша область наукового знання, має не тільки загальнонаукові принципи, що конституюють її категоріальноеметодологічно як науку, але й конкретні дисциплінарні особливості, які характеризують її як специфічну галузь предметно-методичного знання. Оскільки вона - наукова дисципліна, що формується, визначення її предметно-методичної специфіки й категоріальнотметодологічних рамок представляє особливе проектувальне завдання, від рішення якої певною мірою залежать шляху подальшого розвитку конкретних акмеологічних досліджень. Їм властиві три основні орієнтації: загальнонаукова,технологічна й гуманітарна.
Природа творчості може бути розкрита через певні показники, а саме:
1. Істоти, у яких розвинутий пошуковий механізм, що е наріжним для процесу творчості, характеризуються мінімального агресивністю щодо свого оточення та найбільш чутливі до закликів допомоги інших істот.
2. Творчість є основою розвитку емпатійних здібностей, здатності розуміти точку зору іншої людини, формування непрагматичної ціннісно-світоглядної орієнтації особистості.
3. Творчість передбачає вихід за межі рольових установок особистості, вміння дистацціюватися від ситуації, готує умови для досягнення однієї з головних цілей розвитку людини - статусу творчої особистості, оскільки творчість є виходом у сферу багатозначного, багатомірного, парадоксального, бісоціативного розуміння реальності та її опанування; творчість передбачає актуалізацію надситуативностІ як здатності суб'єкта виходити за межі однозначних конструкцій "зовнішньої доцільності".
4. Творчість та альтруїзм позитивно взаємокорелюють та щільно пов'язані, що свідчить про відкритість творчої особистості світові.
5. Творчість є однією з цілей розвитку особистості та може бути пов'язаною з такими категоріями як самоактуалізація, самовдосконалення, самоздійснення, самовираження.
6. Творчість е цілісним утворенням, вона не, обмежується такими аспектами функціонування психіки людини як образний, логічний, поведінковий та ін., а проявляється на всіх рівнях психічної активності людини.
