Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях

151

Магістерська робота

Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях

Зміст

Вступ

Розділ 1. Стан проблеми дослідження в педагогічній теорії та практиці
1.1 Історія становлення й розвитку проблеми дослідження
1.2 Психолого-педагогічна характеристика процесу формування уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях
1.3 Стан дослідження проблеми в сучасній практиці початкового навчання
1.4 Педагогічні умови формування уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Зміст і результати експериментальної методики формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання в нових навчальних ситуаціях
2.1 Характеристика експериментального комплексу пізнавальних завдань як засобу формування в учнів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях
2.2 Процес формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях
2.3 Вплив експериментальної методики на оволодіння молодшими школярами умінням застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

Вступ
Актуальність дослідження. Сучасна педагогіка і шкільна практика спрямована на реалізацію принципу креативності - розвиток творчих здібностей підростаючого покоління. Творчі здібності формуються протягом всього життя людини, проте в генезисі його становлення існує оптимальний час для удосконалення вищих психічних функцій. До них належать дошкільний і молодший шкільний вік (П.Я. Гальперін, Є.М. Кабанова-Меллер, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та інші). Оскільки розвиток креативності відбувається в творчій діяльності, то перед учителями початкової школи гостро стоїть завдання спеціальної організації процесу навчання з метою формування в учнів досвіду творчої діяльності.

Досвід творчої діяльності - складне утворення, однією із процесуальних характеристик якого є уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що до 70-х років ХХ століття проблема формування у школярів зазначеного уміння вивчалась вченими переважно опосередковано. Окремі її положення знайшли відображення в багатьох дослідженнях інших проблем, зокрема: процесу застосування знань учнями; ролі переносу знань, умінь і навичок у розумовому розвитку школярів; розвиток самостійності мислення учнів. У даний період більшість вчених, вивчаючи процес формування у школярів уміння застосовувати знання, розглядали його поза зв'язком із розвитком творчих здібностей особистості. При цьому більш активно дана проблема досліджувалась стосовно середньої і старшої ланки навчання (В.І. Зикова, Є.М. Кабанова-Меллер, З.І. Калмикова, Т.В. Кудрявцев, Е.А. Флешнер, П.М. Якобсон). Значно менше дослідників проводили експериментальну роботу з учнями молодшого шкільного віку, зокрема на граматичному матеріалі (Д.М. Богоявленський, С.Ф. Жуйков) і на матеріалі математики (О.М. Боцманова, В.В. Давидов, Н.О. Менчинська).

У спеціальну галузь дидактичних досліджень проблема формування у школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації виділилась, у 70-х роках ХХ століття. Цьому сприяли наукові пошуки шляхів розвитку творчих здібностей учнів, що з'явились у розробці ідей проблемного навчання (Л.С. Айзерман, Д.В. Вілъкеєв, Н.Г. Дайрі, С.Ф. Жуйков, Т.В. Кудрявцев, І.Я. Лернер, А.М. Матюшкін, М.І. Махмутов, Н.О. Половнікова, М.М. Скаткін та ін). При цьому в дослідженнях психологів (З.Я. Калмикової, Я.О. Пономарьова, І.С. Якиманської та інших) та педагогів (Ю.К. Бабанського, І.Я. Лернера, В.О. Онищука, М.М. Скаткіна та інших) уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації розглядається як умова розвитку творчих здібностей учнів, як компонент досвіду творчої діяльності.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з позиції сутності й структури уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації дає підстави визначити досліджуване уміння як здатність молодших школярів самостійно використовувати отримані знання в новій навчальній ситуації.

Хоча спеціальних праць, присвячених формуванню в учнів початкової школи уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації, нами не виявлено, проте, на наш погляд, на даний час є теоретичні база, яка дозволяє провести таке дослідження. Зокрема, в працях учених розкриті особливості формування у молодших школярів різних видів спеціальних (предметних) умінь, а саме: орфографічних умінь (Д.М. Богоявленський, С.Ф. Жуйков, М.Р. Лъвов), умінь зв'язного мовлення (Т.О. Ладиженська, Р.І. Нікольска, Г.І. Сорокіна), обчислювальних умінь (Н.Ф. Вапняр, Н.Б. Істоміна, Н.О. Менчинська), умінь розв'язувати математичні задачі (І.І. Аргінська, М.І. Моро, А.М. Пишкало). Досліджені також особливості формування у молодших школярів інтелектуальних умінь, які спрямовані на оволодіння розумовими операціями: аналізу і синтезу (Г.П. Антонова, Г.І. Вергелес, Т.В. Косма, Г.О. Люблінська), порівняння (А.І. Кагальняк, Л.І. Румянцева, О.Я. Савченко) класифікації (В.Р. Беспалова, Ф.Д. Важеніна, З.Д. Яковенко), узагальнення і конкретизації (В.В. Давидов, Л.І. Ліпкіна, О.В. Скрипченко), доведення (Г.С. Овчинніков, О.В. Філь, М.М. Шардаков). Оскільки кожен із видів навчальних умінь у школярів не існує незалежно один від одного, а має певні зв'язки і взаємодії з іншими, то зазначені дослідження, розширюють наукові знання про механізм формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

Безпосереднє відношення до проблеми, що розглядається, мають дослідження, в яких зроблена спроба узагальнити і систематизувати відомості про уміння як компоненти навчальної діяльності (І.І. Кулібаба, Н.О. Лошкарьова, І.Я. Лернер, А.В. Усова, В.С. Цетлін, Т.І. Шамова та інші).

Особливе значення для розв'язання завдань нашого дослідження має також проблема розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів, що розробляється в дидактиці і методиках початкового навчання. Доведено, що важливим засобом її цілеспрямованого формування є система пізнавальних завдань як найбільш доступного засобу організації пошукової діяльності молодших школярів; обґрунтовано ефективність включення в навчальний процес пізнавальних завдань із читання (Н.О. Воскресенська, Н.Г. Каневська, О.Я. Савченко), математики (А.І. Смагіна), природознавства (Т.М. Байбара, І.К. Блінова, Н.С. Коваль).

Не дивлячись на певні успіхи в теоретичному дослідженні проблеми розвитку творчих здібностей молодших школярів, в працях багатьох учених (І.І. Аргінської, Т.В. Кудрявцева, З.О. Кулъко та інші) відзначається недостатня розробка технологічного аспекту формування в учнів уміння застосовувати знання під час розв'язування нестандартних навчальних і практичних завдань. Ці ж учені зазначають причини низького рівня розвитку в учнів даного уміння: недостатня розробка наукових основ формування уміння; переважання в шкільній практиці тенденції вчити конкретним способам розв'язування завдань певного виду; неволодіння учнями узагальненими уміннями; методичні помилки учителів під час формування в учнів даного уміння.

Актуальність проблеми дослідження та її недостатня розробленість як в теоретичному, так і в практичному плані зумовили вибір теми магістерської роботи: "Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях".

Об'єктом дослідження є процес засвоєння учнями початкової школи нового навчального матеріалу, а предметом - змістова і процесуальна основа формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

Мета дослідження полягає в розробці системи пізнавальних завдань і процедури її включення в навчальний процес початкової школи, спрямований на ефективне формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

Виходячи з мети дослідження, на основі аналізу проблеми і результатів констатувального експерименту було сформульовано гіпотезу: ефективність формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації суттєво підвищується за умови включення в навчальний процес комплексу пізнавальних завдань, типологія якої відповідає структурі узагальненого уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації, а процес керівництва виконанням пізнавальних завдань передбачає поетапне формування в учнів досліджуваного уміння на різному навчальному змісті.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження визначені наступні завдання:

1. Вивчити стан проблеми формування в учнів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації у педагогічній теорії і практиці початкового навчання.

2. Обґрунтувати педагогічні умови формування в учнів уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях.

3. Розробити комплекс пізнавальних завдань для формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

4. Експериментально перевірити ефективність методики включення у навчальний процес розробленого комплексу пізнавальних завдань.

Вихідними теоретичними положеннями під час розробки питань проблеми формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації були результати психолого-педагогічних досліджень про співвідношення між засвоєнням знань і розвитком школярів у процесі навчання (Л.В. Занков, М.В. Звєрєва, І.І. Аргінська, А.В. Полякова, І.П. Товпинець та інші), про шляхи оволодіння школярами розумовими прийомами (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, З.І. Калмикова, Є.М. Кабанова-Меллер, Н.О. Менчинська, В.Ф. Паламарчук, Н.Ф. Тализіна та інші), уміннями і навичками навчальної праці (Ю.К. Бабанський, Н.О. Лошкарьова, А.В. Усова та інші), про способи формування пізнавальних потреб (А.К. Маркова, Н.Г. Морозова, Г.І. Щукіна та інші).

Для перевірки висунутої гіпотези і розв'язання поставлених завдань ми скористалися теоретичними та емпіричними методами.

Теоретичні методи: аналіз, зіставлення, узагальнення даних із проблеми дослідження на основі вивчення педагогічної, психологічної і методичної літератури, чинних навчальних програм та підручників для початкової школи; моделювання (конструювання типів пізнавальних завдань).

Емпіричні методи: спостереження за навчальним процесом із метою вивчення засобів формування уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації в досвіді вчителів початкової школи; анкетування; бесіди з учителями й учнями; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний), який проводився протягом 2006-2008 н. рр.; вивчення результатів діяльності учнів.

Наше дослідження проводилось у три етапи.

На першому етапі (2006-2007 н. р) було здійснено теоретичний аналіз проблеми формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації і проведено констатувальний експеримент, метою якого було: вивчення стану досліджуваної проблеми, що передбачало виявлення в масовому досвіді педагогічних засобів для формування уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації і ставлення вчителів початкової школи до досліджуваної проблеми.

На основі результатів констатувального експерименту і аналізу змісту навчального матеріалу з природознавства для 3-4 класів, ми розробили комплекс пізнавальних завдань з метою формування у молодших школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

На другому етапі дослідження (2007-2008 н. р) здійснено включення в навчальний процес експериментального комплексу пізнавальних завдань, в ході виконання яких передбачалось оволодіння учнями експериментальних класів необхідними пошуковими уміннями, що входять у структуру узагальненого уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

На третьому етапі (кінець 2007-2008 н. р) з метою визначення впливу експериментальної методики на оволодіння молодшими школярами умінням застосовувати знання в новій навчальній ситуації в експериментальних і контрольних класах було проведено підсумковий зріз із наступним аналізом результатів формувального експерименту; оформлені результати дослідження та сформульовані висновки.

Розділ 1. Стан проблеми дослідження в педагогічній теорії та практиці
1.1 Історія становлення й розвитку проблеми дослідження
Проаналізувавши наукову літературу, можна зазначати, що питання про методологію формування в учнів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях, про їх зміст та розвиток, про методи та методичні прийоми застосування цих знань у школярів були предметом досліджень у теорії навчання на різних етапах розвитку. Вивчення історії їх становлення дає змогу використовувати цінні науково-практичні досягнення минулих років для розв'язання навчально-виховних завдань у сучасній школі, у розробці ефективної методики їх формування, у науково-методичних дослідженнях.

Історичні аспекти проблеми формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях пов'язані з удосконаленням та реорганізацією початкового навчання, дають можливість виявити традиції та поетапність розвитку вчення про процеси застосування учнями природничих знань. Аналізуючи етапи поступового проникнення наукової думки у сутність досліджуваної проблеми, можна визначити вихідні теоретичні положення нашого дослідження, і це сприяє розкриттю дидактичних основ технології формування уміння застосовувати природничі знання, розробці системи пізнавальних завдань, а також умов та способів її використання у навчальному процесі для формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях.

Здатність і уміння школярів користуватись засвоєними раніше знаннями у нових навчальних ситуаціях відбувалося у кілька етапів. Тому в педагогічній і психологічній науках проблема застосування учнями знань не є новою. Вчені завжди приділяли цьому питанню значну увагу, оскільки формування гармонійно розвиненої особистості неможливе без оволодіння уміннями застосовувати раніше набуті знання.

Вихідні теоретичні положення цієї проблеми можна знайти у працях класиків педагогіки Я.А. Коменського [50], Й. - Г. Песталоцці [87], А. Дістервега [23]. Вони висловили ідеї про творче застосування учнями знань, розглянули шляхи формування уміння застосовувати знання у навчально-пізнавальній діяльності та частково розкрили роль цього уміння.

Я.А. Коменський [50] вважав, що практичне застосування учнями вивченого, і притому виключно тільки їх новими власними способами є необхідною складовою частиною процесу засвоєння знань. Він писав, що "у всіх діях і вправах у школі слід прагнути, щоб юні кандидати в життя навчились усе, що їм зустрінеться в житті:

1) знати,

2) уміти,

3) висловлювати,

4) застосовувати" [50, с.243]. Також Я.А. Коменський вказував деякі конкретні шляхи навчання школярів застосовувати знання, наприклад: показувати дітям, як і де знаходить застосування те, чого їх навчають. На думку вченого, таким шляхом формується потреба в діях, заснованих на знаннях.

Проти навчання, що озброює учнів знаннями, але одночасно не формує в них уміння діяти на основі цих знань, виступав Й. - Г. Песталоцці. Він підкреслював, що знання повинно супроводжуватись умінням діяти, а "словесні знання без здатності використовувати їх на ділі, без умінь застосовувати їх у житті суперечать самій сутності людини" [87, с.75].

Та сама думка про формування у дітей уміння застосовувати знання на практиці знайшла своє відображення в працях А. Дістервега, який вважав, що навчання полягає не в кількості знань, а в повному розумінні і майстерному використанні всього того, що знаєш, у життєвій практиці. "Сумне явище, - писав А. Дістервег, - коли голова учня наповнена знаннями, але він не навчився їх застосовувати, тому про нього ми змушені сказати, що хоча він дещо знає, проте нічого не вміє" [23, с.165].

Академік В.Ф. Зуєв, який був автором першого шкільного підручника з природознавства, виданого у 1786 році, у передмові до підручника [32], призначеній для вчителів, він наголошував, що природознавство повинне давати учням лише ті знання, які вони зможуть застосувати в житті. Вирішуючи практичні питання викладання предмета, В.Ф. Зуєв уперше торкнувся таких важливих теоретичних проблем у вивченні природознавства, як послідовність та система змісту навчального предмета, доступність його викладення, активне, осмислене й міцне засвоєння знань учнями, а також зв'язок шкільного природознавства з практичною діяльністю людей.

На початку ХІХ століття, зазначає Ф.С. Кисельов [47], природничі знання подавались школярам без методичного опрацювання матеріалу відповідно до вікових особливостей учнів. Основна увага у навчанні приділялась систематиці та опису зовнішніх ознак тіл та явищ природи. Як зауважують В.М. Пакулова і В.І. Кузнєцова [84], описово-систематичний напрям у навчанні характеризувався тим, що підручники були наповнені великою кількістю морфологічних і систематичних назв, поданих декількома мовами; у школах були відсутні будь-які засоби наочності; учні могли засвоювати зміст предметів лише шляхом запам'ятовування; а вимоги вчителів якнайточніше запам'ятати зміст підручників викликали в учнів небажання вчитись.

В.М. Федорова [124] зауважує, що у ХІХ столітті упорядники навчальних програм намагались подати учням молодших класів якнайбільше природничих знань, але часто не враховували вікових особливостей учнів 6-10-річного віку, користь знань, умінь і навичок, що формуються. Тому підручники містили матеріали, складні для розуміння, недоступні, а отже, недосконалі. Ці недоліки враховувались методистами, які розробляли спеціальні посібники для вчителів та підручники для учнів.

На розвиток методичної спрямованості формування уміння застосовувати природничі знання у ХІХ столітті великий вплив мав розвиток прогресивної дидактики та праці педагогів того часу - В.І. Водовозова, О.Я. Герда, Д.Д. Семенова, Д.І. Тихомирова, К.Д. Ушинського. Вони вважали, що учням слід давати правильні наукові знання про природу, які відзначаються ясністю, систематичністю й послідовністю, а також підкреслювали, що учні повинні навчитися їх застосовувати у житті.

Одним із найважливіших завдань навчання в школі, на думку К.Д. Ушинського, є формування в учнів осмислених знань і уміння "розпоряджатися знаннями", тобто застосовувати їх. Він вказував, що одним із шляхів формування цього уміння є поєднання у процесі навчання повідомлення теоретичних знань із самостійною практичною діяльністю школярів під керівництвом учителя. Лише в такому випадку, зазначав учений, навчання буде збагачувати людину знаннями і в той же час привчати її користуватися цими багатствами.

О.Я. Герд [15] вважав, що сформувати в учнів міцні знання про тіла та явища природи можна за умови, якщо діти під керівництвом учителя навчились порівнювати, описувати, обговорювати те, що спостерігається, робити висновки, узагальнення і в міру можливостей перевіряти це простими, доступними для учнів дослідами. На думку вченого, інтерес учнів до науки про природу підвищується за умови активного оволодіння природничими знаннями, а самі знання будуть міцними. Усі знання, набуті людством шляхом спостережень, порівнянь і дослідів, за допомогою висновків та узагальнень, що поступово розширюються. Тільки таким шляхом, а ніяк не читанням статей підручника, можуть бути передані ці знання дітям.

Таким чином, аналіз поглядів класиків педагогіки та методики з досліджуваної проблеми дає змогу зробити висновок, що з другої половини ХІХ століття у їхніх працях питання про формування у школярів уміння застосовувати знання у навчально-пізнавальній діяльності займає важливе місце. Своє відображення у цих творах знаходять також окремі педагогічні положення, орієнтовані на розвиток мислення та творчої активності школярів.

Страницы: 1, 2

В соцсетях