Але найбільш важливою професійно-значущою якістю вчителя є комунікативність, тому що вміння спілкуватися є необхідним для педагогічної діяльності, адже він працює у сфері “людина-людина”, яка передбачає здатність успішно функціонувати у системі міжособистісних стосунків.
У вузькому розумінні під комунікативністю (комунікативною компетентністю) розуміють здатність організовувати інформаційний процес між людьми як активними суб'єктами, з врахуванням стосунків між ними, тобто здатність до організації комунікативного процесу. Сама назва виникла завдяки пануванню такої точки зору. Подальше вивчення цього феномена привело до розширення змісту поняття. Тому сучасні трактування різних учених терміну “комунікативна компетентність” розбігаються. Існуючі в психології та педагогіці визначення комунікативності відображають його окремі аспекти, що можна побачити з наведеної нижче таблиці (див. табл.1.2).
Таблиця 1.2
Визначення поняття “комунікативність” у психолого-педагогічній літературі
Автор | Зміст | |
1 | 2 | |
Є.С. Кузьмін В. Є. Семенов | - орієнтованість у різних ситуаціях спілкування, що базується на знаннях і чуттєвому досвіді індивіда; - здатність ефективно взаємодіяти з оточуючими, завдяки розумінню себе та інших при постійному видозміненню психічних станів, міжособистісних стосунків та умов соціального оточення | |
Ю.М. Жуков Л.А. Петровська | - адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, в ситуації та завданні; - готовність та вміння налагоджувати контакт - система внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій | |
Ю.С. Крижанська | - вміння та навички конструктивного спілкування |
Продовження таблицi
1 | 2 | |
М.К. Кабардов Є.В. Арцишевська | - система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікаційної дії у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії; - здатність налагоджувати необхідні контакти з іншими людьми | |
А.М. Богуш | - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально - побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуаціях спілкування, ініціативність спілкування | |
В.О. Сластьонін | - обізнаність людини, певна система знань, практичних мовленнєвих умінь і навичок, мовленнєвих здібностей людини - конгломерат знань, мовних і немовних умінь і навичок спілкування, які людина набуває під час природної соціалізації, навчання та виховання | |
Н.В. Кузьміна М.В. Кухарев | - здатність до продуктивного спілкування в обмежених та продиктованих умовах |
Велике значення для сучасного вчителя має його громадянська відповідальність. Ще С. Русова говорила про те, що “що далі люди живуть упорядкованими громадами, то все більше вони відчувають велике значення громадського життя для кожного окремо взятого громадянина, для кожної окремої особи, бо все ширше громадське життя захоплює людину та задовольняє її різноманітні потреби й вимоги” [30: 16].
У сучасних умовах змінюються соціальні функції молоді. Вона все більш стає каталізатором соціально-політичних та економічних процесів. Головна роль в становленні державності України належить саме їй, її громадянській відповідальності. Формування патріотизму і громадянськості в молодого покоління починається з виховання любові до рідного краю, міста, навчального закладу, історії країни, рідної мови, соціально-культурних надбань, з виховання поваги до таких національних символів, як прапор, герб, гімн.
Під громадянською відповідальністю ми розуміємо сукупність громадянської та соціальної зрілості людини. Професія вчителя, призначення якої виховувати підростаюче покоління, вимагає від людини бути громадянсько зрілою особистістю. На думку Р.І. Хмелюк, поняття “громадянська зрілість” визначається не віком, а поглядами, вчинками, поведінкою в суспільстві, в системі суспільних відносин, коли людина виступає як повноважний суб`єкт громадянських прав і обов`язків. При цьому автор структурує громадянську зрілість на: патріотизм, інтернаціоналізм, відповідальність, обов`язок, цілеспрямованість, організованість, самостійність, працелюбство, наполегливість, а також високий рівень самосвідомості [38].
Дослідники також дотримуються думки, що процес виховання молоді повинен бути спрямований на формування в неї громадянської зрілості, що характеризується ними як сукупність ідейно-моральних якостей, усвідомлення своїх прав, обов`язків, відповідальності перед державою, суспільством, самим собою, високого рівня національної самосвідомості, знання культури та історії рідної країни, соціальної відповідальності, високого професійного рівня, стійких переконань.
Підготовка вчителя невід`ємна від його практичної участі у суспільному житті, рішенні завдань соціально-економічного будівництва. В.В. Радул, досліджуючи проблему соціальної зрілості молодого вчителя, робить висновок, що вона передбачає активну життєву позицію й досягається завдяки постійному поєднанню виховання, самовиховання й бажання самої особистості швидше досягти соціальної зрілості [29].
Як відомо, громадська активність є показником і діючим засобом підготовки соціально активних учителів. За своєю природою вона представляє собою діяльне ставлення людини до життя суспільства. Ця активність передбачає наявність інтересу до громадської роботи, організаторські здібності, відповідальність за виконання доручень, ініціативність, вимогливість до себе й готовність допомагати іншим під час виконання громадських завдань. У той же час більша або менша міра соціальної активності особистості обумовлена відповідною мірою громадянської зрілості. Можливості посилення соціальної активності особистості виникають не самі по собі, а при відповідному цілеспрямованому вихованні.
Сучасний учитель повинен одночасно усвідомлювати себе носієм національних цінностей і мати планетарне мислення. За своєю природою - це новий погляд на світ, його проблеми, можливі шляхи їх вирішення, боротьба за виживання людства, збереження довкілля, шлях до миру й благоденства, відмова від застарілих стереотипів і норм, від усіх видів егоїзму. Це мислення, спрямоване на усвідомлення цілісного, взаємопов`язаного та взаємозумовленого світу.
Необхідність формування в майбутніх учителів полікультурності пов`язана з тим, що на початку XXI століття все більш нагальною постає проблема мирного співіснування й продуктивного співробітництва людей різних націй, віросповідань, прибічників різноманітних стилів життя, представників різних культур, - тобто проблема діалогу культур. Тенденції розвитку світового співтовариства свідчать про те, що у глобальному масштабі єдиним шляхом до прогресу людства є інтеграція на рівні виробництва, споживання, формування національної самосвідомості, розвитку міжкультурних зв'язків. Багато людей сприймають культуру ідентичності у мультиполярному просторі не як дещо гарантоване, а як суперечливе і процесуальне. Водночас сприймання розбіжностей між культурами веде до необхідності міжкультурного діалогу.
Діалог культур поступово стає визначальним у різних сферах нашого життя. Однак найбільш важливим він є для формування пріоритетів розвитку сучасної освіти. З одного боку, це формування в суб`єктів навчання толерантності по відношенню до інших людей, їхніх традицій, звичок, національних цінностей тощо. З іншого - гуманітаризація освіти, зокрема необхідність опанування іноземними мовами.
"Сучасна концепція іншомовної освіти базується на інтегрованому навчанні мові та культурі країни, мова якої вивчається, на діалозі рідної та іноземної культур. Мета такої освіти - навчання мови - через культуру, культури - через мову, формування homo moralis: людини із совістю, що розрізняє добро і зло, має високі, стійкі моральні орієнтири, якими керується у своїй діяльності" [23: 17].
Зазначимо, що за останнє десятиріччя значно збільшилась чисельність європейців, що володіють двома чи трьома іноземними мовами. Багатокультурне й багатомовне європейське співтовариство однією з найбільш важливих цілей сучасної освіти вважає обов`язкове знання кожною молодою людиною іноземних мов. Як зазначається в заключній доповіді проекту Ради Європи: “Навчання іноземної мови для європейської громади необхідно для полегшення вільного пересування людей, інформації та ідей в Європі з метою побудови взаєморозуміння та сприйняття культурного й мовного розмаїття в багатомовній та багатокультурній Європі та виховання поваги до національного самовизначення ” [43: 202].
Вищесказане свідчить про те, що полікультурна освіта повинна стати сьогодні для школи однією з приоритетних, а здійснювати її покликані вчителі зі сформованим полікультурним мисленням. Як відомо, полікультуризм (в освіті) передбачає побудову освіти за принципом культурного плюралізму, визнання рівноцінності та рівноправності всіх етнічних і соціальних груп, які складають суспільство, неможливості дискримінації людей за ознаками національної чи релігійної приналежності, статі чи віку. Безумовно, особливе місце в цьому процесі посідає вчитель іноземних мов у зв`язку з тим, що у специфіці його предмету закладені змістовні можливості полікультурної освіти.
На наш погляд, до необхідних принципів здійснення полікультурної освіти майбутніх учителів іноземних мов можна віднести такі:
· орієнтація на обов`язкове полікультурне й полілінгвальне навчання;
· інтегративний комунікативно-діяльнісний підхід до мовної освіти під час співвивчення мов як інструменту спілкування, засобу міжкультурної взаємодії;
· узагальнення досягнень матеріальної та духовної культур цивілізації людства;
· залучення найсучасніших технологій у розвитку засобів масової комунікації з метою полікультурної освіти.
На нашу думку, ознаками сформованості полікультурності є: сформоване світосприйняття студентів; усвідомлення себе носіями національних цінностей; розуміння взаємозалежності між собою та всіма людьми; розвинута комунікативна культура студентів, а саме, знання етики дискусійного спілкування й взаємодії з людьми, які дотримуються інших поглядів, віросповідань, з представниками інших культур; загальнопланетарний спосіб мислення; толерантність, повага до мови, релігії, культури різних націй.
Оскільки підготовка майбутніх учителів має за мету комплексну реалізацію практичної, виховної, освітньої та розвиваючої цілей, слід розглянути, які зміни мають мати місце при їх реалізації в умовах полікультурної освіти Так, виховна мета може бути інтерпретована з наступних позицій: орієнтація на гуманізацію освіти; навчання у дусі діалогу культур; виховання взаєморозуміння й терпіння щодо інших культур, здатності ставитися до них з повагою; прояв інтересу до контакту з іншими культурами.
Тлумачення освітньої мети може бути доповнене більш глибоким засвоєнням рідної культури через зіткнення з іншою культурою та взаємодію з нею, а також розширенням мовного, соціального та інтелектуального горизонту тих, хто навчається.
Досягнення розвиваючої цілі навчання передбачає: розвиток уміння проникати в культуру країни, мова якої вивчається, під час зіткнення суспільних, культурних і мовних реалій, використовувати соціокультурний фон для розуміння й тлумачення соціокультурних елементів, розуміти приналежність до національного і світового співтовариства, формулювати власну точку зору; розвиток здатності орієнтуватися в ціннісних категоріях власного та чужого суспільства.
На нашу думку, до практичних завдань навчання іноземним мовам з метою формування полікультурності студентів можна віднести, насамперед, такі:
· формування уявлень про культуру усного та писемного спілкування мовою, яка вивчається;
· формування знань про лінгвістичну та лінгвокраїнознавчу варіативність іноземної мови з метою здійснення офіційного й неофіційного спілкування;
· навчання дотриманню правил формальної та неформальної мовленнєвої поведінки іноземною мовою;
· формування понять про еквівалентну і безеквівалентну лексику;
· формування та розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструменту міжкультурного спілкування;
· навчання вмінню адекватно описувати свою культуру іноземною мовою;
· знайомство зі стратегіям самонавчання на основі використання дистанційних засобів навчання іноземних мов (включаючи спілкування з представниками інших культур через систему Інтернет).
Багатство, різносторонність та емоційна насиченість педагогічної діяльності змушують майбутнього вчителя прискіпливо вивчати самого себеяк професіонала. При цьому відбувається усвідомлення важливості володіння певним складом професійно-значущих якостей особистості й формується певне самовідношення: по-перше, в системі професійної діяльності; по-друге, в системі власної особистості.
РОЗДІЛ 2. ОРІЄНТАЦІЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ НА САМООЦІНКУ ПРОФЕСІЙНО-ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙСамооцінка в процесі формування професійно-значущих якостей вчителя грає виключно важливу роль. “Без самооцінки важко або навіть зовсім неможливо самовизначитися в житті. Вірна самооцінка передбачає критичне ставлення до себе, постійне примірювання своїх можливостей до вимог, які висуває життя, вміння самостійно ставити перед собою цілі, які можуть бути досягненні, суворо оцінювати хід своїх думок та їх результати, старанно перевіряти здогадки, які висуваються, вдумливо зважувати на всі докази “за” і “проти”, відмовлятися від гіпотез та версій, які не виправдалися” [34: 300]. На думку П.Р. Чамати, основні знання про себе людина отримує внаслідок порівняння своєї поведінки з поведінкою інших людей, усвідомлення оцінок, які дають їй інші люди, колектив людей, в якому вона живе і працює або навчається [40]. Слід зазначити, що здатність до самооцінки себе як майбутнього професіонала стихійно не формується. Більшість студентів молодших курсів педагогічних ВЗО ще не має досвіду професійної діяльності, тому вперше студент оцінює себе як педагога під час проходження педагогічної практики, коли він на ділі знайомиться зі своєю майбутньою професією. На основі аналізу власних успіхів і невдач, оцінювання іншими людьми, порівняння з професіоналами відбувається розвиток самооцінки в сторону її адекватності, і, разом з тим, розвивається потреба в постійному самоаналізі, в професійній рефлексії. 2.1. Використання занять з психолого-педагогічного та професійно науково-предметного циклів дисциплін для формування професійно-значущих якостей учителяМи вважаємо за необхідне організувати навчальний процес таким чином, щоб студенти були в змозі адекватно оцінювати рівень своїх професійно - значущих якостей. Робота має складатися з двох взаємопов`язаних етапів. Так, на першій стадії студенти мають навчитися оцінювати своїх однокурсників, на другій - вони оцінювали власні якості. На нашу думку, необхідно проводити педагогічні та психологічні тренінги. Ми виходимо з того, що тренінг - це активний метод навчання в тренувальному режимі роботи, який позитивно впливає на розкриття й вдосконалення особистісного потенціалу майбутніх учителів, на коректування засобів впливу та взаємодії вербального і невербального самовиявлення. Цей метод сприяє активізації рефлексування особистісних можливостей студентів, розвиткові адекватної самооцінки, комунікативних вмінь, формуванню емоційної гнучкості майбутніх учителів, їх професійної мобільності тощо. Під час проведення тренінгів можна використовувати такі групи прийомів:· “програвання” в уяві моделей поведінки, які виникають у свідомості учнів в процесі навчального процесу залежно від рівня їх знань, умінь та психічних якостей;
· згадки про свої учнівські контакти з учителем для того, щоб уявити цілі вчителя і свої думки та дії у відповідь;
· уявлення себе на місті учня, опис картини його розумової діяльності під час виконання завдання, пояснення вчителя;
· самозвіти - свідоме контролювання у себе рефлексії;
· тренування в рефлексуванні протягом навчальної роботи;
· осмислення того, як сприймають тебе учні як особистість, й формування уявлення про зустрічні рефлексії;
· вправи на самооцінку і порівняння з оцінкою інших;
· аналіз причин “успішного” і “неуспішного” застосування рефлексивної інформації (накопичення досвіду);
· усвідомлення того, що рефлексія може бути діючим інструментом комунікації та запобігання конфліктів;
· застосування правила: якщо розміркування, роздумування, аналіз результатів не привели до задовільного рішення, необхідно уточнити свої цілі, враховуючи цілі інших учасників комунікації;
· усвідомлення, аналіз і контроль результатів рефлексії;
· спостереження проявів рефлексії в інших осіб та уявлення про їх результати.
Отже, тренінгова практика, може мати декілька різновидів, які містять різні вправи, які входять як у психологічний, так і в педагогічний тренінг, останній містять також розв'язання педагогічних задач.
Перша з них полягає в тому, що кожен студент повинен на картці написати одним словом та/або зобразити декілька фактів зі свого життя, які він вважає найбільш значущими. Це можуть бути його захоплення, найважливіші дати біографії, вказати члени сім`ї, друзі та інше. Потім кожен член групи вибирає собі партнера за критерієм спільності, і віч-на-віч, у формі діалогу між ними проходить бесіда. Студенти ставлять один одному уточнюючи запитання, намагаючись, як можна більше дізнатися один про одного. Наприкінці кожен студент представляє свого партнера іншим студентам групи.
Друга вправа полягає в тому, що кожен студент оцінює себе - описує свої сильні і слабкі професійно значущі якості. Те ж саме він пише про одного зі студентів групи, обраного методом жеребкування. Автори робіт не вказуються. Після цього викладач зачитує обидві характеристики, і всі студенти дають оцінку, який з двох описів більш вірний. Цінність цієї вправи полягала в тому, що студенти виявляють, чи адекватна їх самооцінка і, як їх оцінюють оточуючі.
