Конкретні уявлення про природу, які створюються в учнів під час екскурсії в наступних класах при вивченні біології рослин, тварин, людини, допоможуть розкрити перед ними прості, доступні їхньому розумінню зв'язки між окремими предметами і явищами природи.
Відомо: на різних етапах свого життя учні по-різному усвідомлюють і сприймають навколишній світ. Тому для досягнення певної мети в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, комплексно підходити до вивчення довкілля з використанням міжпредметних зв'язків.
Досвідчені вчителі спонукають учнів до активного екологічного мислення за допомогою завдань і запитань типу «Чому ти так думаєш?», «Доведи, що… «, в яких певною мірою виявляються пізнавальні потреби, духовні запити, нахили і здібності. Під час розв'язання таких запитань в учнів виникають власні міркування, аналітичні підходи.
З метою активізації пізнавальної діяльності учнів учитель використовує репродуктивні, пошукові і творчі завдання.
На першому етапі роботи ставляться репродуктивні запитання, спрямовані на відтворення знань. Такими запитаннями при вивченні біології рослин можуть бути: «Яку роль відіграли вищі спорові рослини в утворенні кам'яного вугілля?», «Які хвойні рослини поширені у вашій місцевості?», «Які дерева найчастіше зустрічаються в лісах України?», «Що вам відомо про бук і дуб? До якої родини вони належать?». Такі запитання сприяють становленню рівня запам'ятовування та механічного відтворення засвоєних фактів.
На другому етапі екологічного навчання переважають запитання пошукового характеру. Вони здебільшого починаються словами: чому, для чого, навіщо. Мета таких завдань - встановлення взаємозв'язків між явищами, фактами та процесами. Наприклад: «Чому космічна біологія цікавиться одноклітинними водоростями? Що вам про це відомо?», «Чому там, де з'являється сфагнум, ґрунт заболочується?», «Чому деякі рослини вимирали, інші давали початок новим групам, а треті залишалися незмінними? Чи відбуваються зміни рослин у наш час? Якщо так, то як і чому?».
Аналіз зв'язків - це джерело становлення учнями нових, доти невідомих істин, і спрямований він на глибше і краще пізнання об'єктивної дійсності. Становлення та формування взаємозв'язків ставить високі вимоги до інтелектуальних можливостей учнів особливо тоді, коли йдеться про самостійний аналіз явищ, фактів, процесів, між якими існує даний взаємозв'язок [7].
Інші завдання сприяють формуванню критичного і функціонального мислення учнів і скеровують їх на діалектичне пізнання природної дійсності, її причинної зумовленості. Наприклад: «Рослини можуть діяти одна на одну. Яким чином?», «Відомо, що єгипетських фараонів ховали в тисових саркофагах? Як ви думаєте, чому?». Значення цих завдань у психологічному плані полягає передусім у тому, що завдяки своєму формулюванню вони дають учням можливість самостійно і до певної міри творчо розкривати взаємозв'язки і взаємовідносини. Оскільки у відповідях учні здебільшого користуються поясненнями, з якими їх у свій час ознайомив учитель, таке формулювання завдання змушує їх зосередити мислительні та інші психічні процеси на даній проблемі у зв'язку з рівнем її складності, порівняно із завданнями, які вимагають лише простого відтворення матеріалу. На третьому етапі варто ставити творчі завдання, які містять у собі проблемність. Наприклад, учитель зачитує рядки вірша, на які учні повинні дати відповідь.
Пекучий жаль серця людські бере, коли безвинно падають берізки, коли на чорнім цвинтарі дерев жовтіють пнів загнилі обеліски.
Та б'ється під корою дух творця, сліди дерев ніщо не може стерти.
Дерева не вмирають до кінця, вони, як люди, входять у безсмертя.
Або:
У лузі калина
Як пісня свободи.
Не руш? Ти ж людина….
Живи для природи.
Вчитель, зачитуючи ці рядки, створює проблемну ситуацію про взаємозв'язки всього живого на Землі. Ці рядки вказують на нерозривний віковічний зв'язок природи і людини, сприяють формуванню в учнів усвідомлення, що наш рідний край потребує справжніх друзів-охоронців.
Велике значення для екологічного виховання мають завдання, які спонукають учнів працювати з іншими логічними прийомами, і ставиться вимога зробити висновки. Наприклад: «Уявімо, що на Землі зникли усі живі організми, крім вищих рослин. Опишіть подальший розвиток подій». Під час обгрунтування цього завдання учень має включитися в такі ситуації, в яких він діятиме як у реальному житті. Це допоможе викликати у школярів співпереживання до всього живого, сприятиме реалізації набутих екологічних знань, спонукатиме до самовиховання, виховуватиме в них наполегливість дослідників.
Під час опанування таких прийомів нестандартного мислення необхідно, щоб учень самостійно переніс знання та вміння в нові умови, побачив нові проблеми у знайомих ситуаціях.
Осмислюючи такі завдання, учні закладатимуть підвалини обережного, дбайливого ставлення до природи, породжуватимуть неприйняття психології насильництва над нею. Саме так школярі будуть усвідомлювати закони розвитку природи, відчувати свою відповідальність за все живе на Землі.
1.3 Методи формування екологічної культури
Виховання - процес творчий. О. Вишневський мав рацію, порівнюючи процес виховання з роботою художника, який малює всю картину одночасно - спочатку весь сюжет штрихами, а відтак через деталізацію домагається очікуваного результату. Зусилля вихователя завжди зорієнтовані на всю систему цінностей. Можливо, саме тому, спрямовуючи їх на «систему екологічних цінностей, ми автоматично впливаємо на моральні пріоритети учнів. Одним із загальних методів виховання є визначення цінностей. Серед кодексу цінностей сучасного українського виховання ми не знайдемо окремо екологічних, але, якщо добре поміркувати, екологічність в широкому розумінні цього слова є в будь-якій цінності сучасного виховання.
Отже, представимо основні форми, методи та засоби екологічного виховання з огляду на концепцію демократизації українського виховання.
Серед засобів екологічного виховання учнів слід назвати структурні вправи тренінгу як самостійні одиниці, що можуть бути використані в структурі інших форм екологічного виховання, зазначених вище.
Прикладом тренінгових вправ є екологічні казки. Учням пропонують згадати в своєму житті якісь факти або події, пов'язані з природою (асоціації можуть бути як позитивні, так і негативні), які вразили їх настільки, що залишились у пам'яті. Приблизно через 10 хв. роздумів можна починати слухати «екологічні казки». Для допомоги учням можна запропонувати папір, олівці або фломастери [9].
Заняття, присвячені темам про біосферу, слід проводити на відкритому повітрі, в мальовничому природному куточку (бажано неподалік від школи). Це дає можливість учням глибше відчути свій зв'язок з живою природою. Крім того, вправи та режими, передбачені тренінговою формою роботи, найвдаліше реалізуються саме в природі. Особливого значення при проведенні таких занять набуває робота з відчуттями, коли учні після відповідного завдання обмінюються своїм почуттєвим досвідом перебування в природі.
Наприклад, мотивацією до діяльності може слугувати такий аргумент: з усіх відчуттів людина частіше і більшою мірою використовує зір для ознайомлення з довкіллям. Але при цьому значно менше уваги приділено відчуттям звуку, дотику. Учням пропонують розійтися на невелику відстань один від одного (так, щоб всі були в полі зору вчителя), влаштуватись зручніше і спробувати змалювати «звукову малу» на аркуші паперу акварельними фарбами (інтерпретація може бути іншою: учням зав'язують очі і вони малюють фломастерами або кольоровими олівцями).
Серед інших дієвих засобів екологічного виховання можна виділити такі:
Творча «терапія» - відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можуть бути використані засоби образотворчого мистецтва, ліплення (глина, пластилін), моделювання природними матеріалами, музика. Доцільно використовувати творчу «терапію» в структурі екопсихологічного тренінгу після вправ на емпатію (співпереживання) та ідентифікацію з природними об'єктами. В структурі уроку творча «терапія» вдало інтегрується на будь-якому етапі його залежно від інформації, яку подає вчитель.
Імітаційне моделювання - прогнозування та демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом відбиття створеної моделі через особистісну включеність у неї.
На основі міждисциплінарного підходу до вирішення екологічних проблем рядом дослідників було розроблено та апробовано імітаційні екологічні ігри, спрямовані на моделювання предметного змісту екологічної діяльності. Але слід відзначити той факт, що більшою мірою імітаційні екологічні ігри досить успішно використовують у процесі екологічної освіти і мають на меті вдосконалення практичних навичок застосовувати знання в конкретній ситуації. Ми пропонуємо суттєво відмінний шлях моделювання через призму особистісного ставлення та почуттів, що стимулює екоатрибутивну поведінку особистості та є ефективнішим засобом у формуванні екологічного типу мислення учнів у процесі екологічного виховання їх на уроках або позакласних заходах з біології та екології. В процесі імітаційного моделювання беруть участь не один чи декілька, а всі учні класу. Прикладами можуть бути: імітація дощу (в структурі пояснення кругообігу води), складання листів-описів за слідами тварин та птахів на снігу (під час екскурсії в природу), імітація дерева, його росту та розвитку. Особливого сенсу тут набувають почуття, які посідають дуже важливе місце в екологічному вихованні учнів [11].
Пошук відповіді на питання - як вчити - виводить на категорію методів навчання. Без методів неможливо досягти мети, реалізувати зміст, наповнити навчально-виховний процес пізнавальною діяльністю. Роль методу в системі мета - зміст - методи - форми - засоби навчання є визначальною.
Метод навчання та виховання - це впорядкована діяльність педагога та учнів, спрямована на досягнення поставленої мети навчання та виховання.
В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання.
Розглянемо психолого-педагогічні методи екологічного виховання, запропоновані В.А. Ясвіним та С.Д. Дерябо [8].
Метод екологічних асоціацій (від лат. з'єднання) полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв'язків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь-якими проявами природних об'єктів і відповідними соціальними проявами. Уявлення, що виникає при цьому, сприяє розвитку суб'єктивного ставлення учнів до феномена, що вивчається. Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем або керівником гуртка такі асоціативні образи, як «танці» бджіл, «шлюбний» сезон у тварин, екологічна «піраміда» тощо.
Метод художньої репрезентації природних об'єктів (від франц. представництво) полягає в актуалізації художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва. Особливе значення в процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам. Скажімо, ставлення учнів до луки, озера чи лісу буде формуватися значно ефективніше, коли поряд з науковою інформацією вчитель буде використовувати поезію, класичні літературні твори, музичні п'єси, твори живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.
Метод екологічної лабілізації (від лат. нестійкий) полягає в цілеспрямованій корекційній дії на певні взаємозв'язки в образі світу особистості, внаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності. Лабілізаційні прийоми можуть бути найрізноманітнішими. Один з таких прикладів наводить дослідник екологічної свідомості В.А. Ясвін. Зоолог Михайло Пупиньш, створюючи біотопні експозиції в природничому музеї, цілеспрямовано «додавав» до природного ландшафту кілька недопалків, залишки молочних пакетів тощо. В.А. Ясвін стежив за психологічними реакціями відвідувачів музею, які, милуючись чудовими панорамами, несподівано помічали ці «прикраси». Люди BJKG були налаштовані на милування, а сміття в експозиції блокувало цей процес: виникала внутрішня напруга. Саме в невеликому об'ємі панорами особливо гостро відчувалася неприродність, чужинність цих слідів індивідуальної людської діяльності, відвідувачі відчували дискомфорт, у них починалися лабілізаційні процеси.
Метод екологічної рефлексії (від лат. відображення) полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, як поведінка людини може «виглядати» з погляду тих природних об'єктів, яких вона стосується. Скажімо, якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні квіти, його можна запитати: «Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослин він «виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.
Метод екологічної ідентифікації (від лат. ототожнювати) полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває. Метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об'єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення школярів про даний об'єкт. Крім того, такий механізм актуалізує відповідну поведінку стосовно об'єкта.
Ілюстрацією використання цього методу може бути така педагогічна ситуація. Під час вивчення риб у зимовий період учням пропонується затиснути пальцями власний ніс і, не відкриваючи рота, протриматися, скільки можливо, потім відпустити один палець і відкрити доступ повітря в одну ніздрю. Свої відчуття в цій ситуації учні проектують на стан риб, які перебувають під льодом, коли їм не вистачає кисню. Звільнення однієї ніздрі для дихання супроводжується значним полегшенням, моделюючи стан риб після того, коли будуть пробиті лунки в товщі льоду.
Метод екологічної емпатії (від грец. співпереживання) має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об'єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об'єкти через ототожнення з ними (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних об'єктів (співчуття). Таким чином, формується суб'єктивізація природних об'єктів.
Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, що актуалізують прояви емпатії до живих істот, на кшталт «Що він тепер відчуває?», «Який він має настрій?».
Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об'єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об'єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності - до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному об'єкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити.
Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній організації традицій і ритуалів, пов'язаних з діяльністю, спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів, Різдвяні та Новорічні свята з традиційним Дідухом замість ялинки). Цей метод дає можливість мотивувати і структурувати діяльність учнів через організацію екологічних клубів, рухів тощо. Важливою умовою реалізації цього методу є наявність відповідної символіки, ієрархії, статуту.
Метод екологічних експектацій (від англ. очікування) полягає в педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи.
Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються в гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.
Найефективніше реалізація цих методів відбувається в умовах еколого-психологічного тренінгу, спрямованого на корекцію екологічної свідомості його учасників.
Розглянемо загальноприйняті методи виховання:
Метод бесіди:
o обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;
o формулювання запитань, які б спонукали до розмови;
o спрямування розмови у правильному напрямку;
o залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;
o підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.
Фронтальна бесіда з класом може проводитись на будь-яку тему. Але особливі труднощі виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів у помилковості їх поглядів і переконань, неправильності їх поведінки. Тому педагогу слід знати різні прийоми, що підвищують ефективність фронтальної бесіди.
Одним з таких прийомів є розгляд допущеного учнем вчинку і оцінка його на основі вже відомого всім випадку.
Особливу трудність для педагога викликає індивідуальна бесіда, її треба проводити так, щоб ніхто не заважав. Бесіду треба проводити за наперед наміченим планом.
В індивідуальній бесіді важливо, щоб учень не тільки усвідомив зміст моральних аспектів, які доводять до його свідомості, а й переживав їх. З цією метою доцільно використовувати переконливі приклади. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти, усвідомити, що всі зусилля вчителів у його інтересах, що вони знають, як допомогти стати кращим.
Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного прикладу у вихованні.
Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю.
