нколи в науковій лінгвістичній літературі можна знайти думку про наявність тотожних за значенням слів-синонімів, так званих абсолютних синонімів. Це слова типу мовознавство, лінгвістика; вертоліт, гелікоптер; майбутнє, прийдешнє; глядіти (дитину), доглядати. Вони справді позначають однакові поняття (в межах своїх рядів), однак стилістичні відтінки різні: іншомовні слова відзначаються певною сухістю, книжністю, слово глядіти є розмовним, а доглядати загальновживаним. Отже, якщо в наведених синонімічних рядах відсутня різниця в значеннях, то в стилістичних відтінках вона є, що підтверджує думку про відсутність у мові абсолютно тотожних, взаємозамінних слів. Як свідчать наведені приклади синонімів, вони об'єднуються в синонімічні ряди (гнізда). Всередині ряду є показник, який ще має назву домінанти: він, по-перше, найбільш точно виражає суть поняття, по-друге, стилістично нейтральний. Інші члени ряду характеризують предмет з різних боків або передають різні емоційно-експресивні відтінки. Користування синонімами забезпечує досягнення кількох якостей високої культури мови. Знання слів-синонімів допомагає уникнути одноманітності викладу - усного чи письмового. В учнівських усних переказах не раз можна почути надокучливе повторення діє слова казати: він сказав, а той йому і каже... Тимчасом до слова казати можна підібрати кілька синонімів, використання яких залежатиме від змісту ситуації: говорити, висловлюватися, розповідати, наказувати, загадувати, веліти тощо. Багатство мови - це значною мірою багатство синоніміки. Українська мова має велику кількість синонімів. Людина, що хоче опанувати мову, повинна систематично збирати синоніми. Як це зробити? Завести собі правило читати художню літературу з ручкою в руках і стосиком карток. Тоді завжди можна, натрапивши на яскравий синонім, виписати його, обов'язково в достатньому для розуміння контексті. Якщо ці картки ставити в певному порядку (окремо іменники, прикметники, дієслова), то згодом непомітно назбирається словничок синонімів для власного користування.

Синоніми не лише збагачують наш словник, роблять мову різноманітною, а й допомагають висловитися найбільш точно, втілити в слова ідею, думку, висловити почуття. Ось чому доводиться витрачати часом значні зусилля, добираючи влучне слово. Автографи творів видатних письменників добре ілюструють цю думку: за ними можна пізнати напружену роботу автора в добиранні найточнішого слова. Звернімося до твору М. Коцюбинського "Дорогою ціною". Одне з речень первісного тексту мало такий варіант: "Колосисте море синіло під росою в слабому світлі". Письменника не задовольнило слово слабе, очевидно, внаслідок його надто загального, нечіткого значення. Він виправляє його на синонім тьмяне, яке точніше передає ступінь інтенсивності світла. Остаточний варіант: "Колосисте море синіло під росою в тьмяному світлі". В іншому творі, "Лялечка", знаходимо заміну слова колір на його синонім барва: "Запах і барва квіток ставали сильнішими, свіжішими... ". Очевидно, це пояснюється тим, що слово колір конкретніше, уживаніше, до того ж більш літературне; слово ж барва властиве народній мові, воно менш прив'язано до якоїсь певної сфери вживання.

Користуючись синонімами, слід пам'ятати, що кожен синонім має певне коло слів, з якими може сполучатися. Наприклад, новий сполучається з словами рік, одяг, зміст, вік, почуття, предмет, але не пов'язується з словами сонце, очі, серце. Його синонім модерний може поєднуватися з словами роман, поезія, краватка, костюм, але не може з словами рік, почуття тощо. Неврахування цієї особливості синонімів призводить до помилок, як ось у реченні: "Старий горобець намагався відхилити увагу собаки від пташеняти". Можна відхилити кватирку, двері, а увагу - відволікти.

Щоб збагатити і урізноманітнити свою мову, крім синонімів, дозволено користуватись словами, які перебувають у відношеннях роду і виду. Наприклад, до родової назви дерево видовими є дуб, береза, клен і т.д. У викладі можна чергувати слова дерево і дуб, дерево і береза і под. Ось як це робить великий майстер слова Михайло Коцюбинський: "Після того було молоко. Білий пахучий напій пінивсь у склянці, і, прикладаючи його до уст,- я знав, що то вливається в мене м'яка, як дитячі кучері, вика, на якій ще вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п'ю екстракт луки". Видову назву молоко в іншому реченні він заміняє родовою напій, а потім використовує образний вислів - парафраз - екстракт луки, перед цим обґрунтувавши, пояснивши подібне вживання.

Однак переважне вживання родової назви замість видової, особливо в тих контекстах, де потрібна саме видова назва, з погляду культури мови неприпустиме. Маємо на увазі поширене останнім часом уживання в усному мовленні транспорт, замість конкретного його виду: "Запізнився, бо транспорт погано працює" (краще: трамвай, тролейбус не ходив), або слова дитина, замість конкретного дочка, син, хлопчик, дівчина. Це збіднює мову, надає усному мовленню неприродного офіційного відтінку.

Існують слова і словосполучення, що можуть зближуватися в конкретному контексті, їх також слід використовувати, щоб уникнути одноманітного повторення. Наприклад, розповідаючи про якусь особу, крім імені та по батькові, її можна назвати за прізвищем, за професією, можна вжити певний образний вислів, наприклад, учитель - невтомний трудівник, чуйна людина тощо. Такі замінники синонімів називають перифразами (або парафразами). Вони широко вживані в поезії, публіцистиці, в усному урочистому мовленні. У парафразі намагаються відбити якусь головну, провідну рису предмета чи особи. Наприклад, у збірці статей, присвячених П.Г. Тичині, різні автори дали ось такі визначення - назви поета: "Слава нашої поезії", "Народний поет", "Поет і громадянин", "Геній народу", "Майстер поетичного слова", "Великий гуманіст" та ін. Окремі парафрази стають крилатими, тобто починають широко вживатися не лише на письмі, айв усному побутовому мовленні: зелена хвиля ("відтинок шляху, який можна проїжджати з більшою, ніж звичайно, швидкістю"), біле золото ("вода", "бавовна"), голубий вогник ("телевізор") і под.

Отже, використання синонімії та близьких до неї явищ урізноманітнює і збагачує нашу мову, служить вимозі точності і ясності слововживання.

Чистота і ясність лексики. Ці дві ознаки культури мови в лексиці досягаються за допомогою умотивованого, доцільного використання тих лексичних запасів мови, які з погляду норми є правильними, прийнятними. Але й це ще не все: перенесення мовних елементів одного стилістичного плану (хоча б вони й були нормативними) в інший стилістичний план також може створювати враження засміченості мови, її громіздкості, неясності тощо. Чистоту і ясність української літературної мови порушує невмотивоване, тобто не зумовлене потребами спілкування, вживання таких груп лексики:

Місцеві слова, або діалектизми. Норми літературної мови не допускають уживання місцевих варіантів слів, граматичних форм в усному і писемному мовленні. Особливо актуальна ця вимога для сільського вчителя, оскільки переважно в сільській місцевості зберігаються ті чи інші місцеві відмінності. Учитель не лише повинен стежити за своєю мовою, а й виправляти помилки в мові учнів. Це повинен робити і математик, і фізик, і вчитель фізкультури та будь-якого іншого предмета. Отже, не можна вживати свайба, коли є літературне весілля, вагани замість ночви, бачити замість мити (посуд), больниця замість лікарня, врем'я замість час, тута замість тут, всьо замість усе і под. Слід вивчати говірку своєї місцевості, щоб відрізняти її від літературної мови і успішніше долати вживання місцевих елементів.

Жаргонізми і вульгаризми. Потяг до оригінальності, особливо у молоді, приводить до засмічення мови різними "модними" словами, запозиченими часто з інших мов або властивих певним соціальним чи професійним групам. Вирази і слова ловити кайф, домашка (домашня робота), енка (пропуск), відик (відео), універ (університет), фак (факультет), маг (магнітофон), старі (батьки), подруга (звернення до товаришки замість імені) та інші створюють враження недбалості, фамільярності, хоча деякі з них мають просто розмовний відтінок. Якщо окремі елементи жаргону можуть бути допущені в товариській бесіді однолітків або людей одного кола, то вживання вульгарної лексики ні в якому разі не може бути виправдане, навіть якби до цього спонукав гнів, несподівана образа тощо. Лихе слово ще нікого не прикрашало, а відсутність контролю за своєю мовою поступово стає другою натурою. Не можна уявити таку людину на місці вчителя: адже лайливі, згрубілі слова в устах учителя принижують гідність учня, а це неприпустимо.

Недоцільне вживання канцелярських і книжних слів та виразів. Загальновживана літературна мова, незалежно від форми її існування - усної чи писемної, стає сухою, недостатньо ясною внаслідок перенесення в неї елементів офіційно-ділового стилю - так званих канцеляризмів. Багато хто з мовців навіть не помічає, як недоречно звучить в усному мовленні проживати замість жити, мешкати, зачитати замість прочитати, сухофрукти, склотара, рибо - чи м'ясопродукти замість конкретних видових назв. Декому може здатися, що якщо ці слова вживають в оголошеннях, на вивісках, то в них немає нічого забороненого. Так, але вся справа в тому, де доречно вживати подібні слова і вирази. Одна справа - накладна на товар, у якій, можливо, й зручно використовувати згадані назви, інша - усне мовлення. Цю різницю слід чітко усвідомлювати. Елементи офіційно-ділового та наукового стилів - це і значна частина віддієслівних іменників з суфіксами - нн (я), - тт (я), - аці (я), накопичення яких заважає швидко схоплювати зміст. Візьмімо для прикладу такий текст: "З метою прищеплення студентам - майбутнім філологам - усвідомлення важливості й необхідності реалізації на уроках української мови загально-дидактичного принципу зв'язку навчання з вихованням, ми пропонуємо їм, починаючи з першого курсу, добирати до практичних занять такий дидактичний текстовий матеріал, який відображає загальнолюдські цінності..." Тут досить близько стоять віддієслівні іменники прищеплення, усвідомлення, далі - реалізація, що робить усе речення громіздким та малозрозумілим. У таких випадках віддієслівні іменники краще заміняти дієсловами та дієприслівниками, а зайві слід вилучати. Слід вилучати і сполучник з метою, який належить до канцелярських штампів. Наведений вище текст можна виправити так: "Щоб студенти - майбутні учителі - усвідомили важливість і необхідність здійснювати на уроках української мови загально-дидактичний принцип зв'язку навчання з вихованням, ми пропонуємо їм, починаючи з першого курсу, добирати до практичних занять такий текстовий матеріал, який відображає загальнолюдські цінності..."

Уживання без потреби іншомовних слів і термінів. Ясність мови, її легке розуміння може забезпечити тільки загальновживана мова, якою спілкуються широкі кола населення. Однак жодна мова не обходиться без запозиченої лексики, яка відбиває культурні, економічні та політичні контакти народів між собою. Питання про межі вживання чужомовних слів завжди хвилювало мовознавців і всіх не байдужих до долі рідної мови. Справді, якщо мова насичена іншомовними словами, то людині доводиться робити додаткові розумові зусилля для її сприймання. Звичайно, є багато слів іншомовного походження, які вже повністю засвоєні нашою мовою і не сприймаються як чужі. Хто буде здогадуватися про іншомовне походження слів крейда, барвінок, левада, дах? Мовиться, отже, про вживання таких слів, чужомовність яких відчувається. В усному мовленні іншомовні слова справляють враження претензійності, особливо коли до них е відповідники в рідній мові. Та і в мові спеціальній, виробничій чи науковій, краще обходитися власними термінами, ніж удаватися без потреби до чужомовних. Чи варто, наприклад, уживати термін темпоральний, коли є відповідник часовий, локальний, коли є місцевий, користуватись словами дайджест, рефері, моніторинг, коли можна вживати українські огляд, суддя, стеження! Список подібних слів, до яких в українській мові є різнозначні відповідники, можна було б продовжити. Дехто намагається свідомо вживати якомога більше іншомовних слів, мовляв, так звучить по-науковому. Даремні намагання прикрити іншомовними словами відсутність глибокого змісту й оригінальних думок! Це завжди дуже легко розпізнати. Отже, можна подати такі рекомендації щодо вживання іншомовних слів:

Уникайте в усному мовленні і в писемному тексті накопичення іншомовних слів, заміняйте їх існуючими в українській мові відповідниками. Наприклад, у газетній статті читаємо: Практика економічного розвитку європейських країн свідчить, що з метою захисту власного товаровиробника вони оголошували ембарго на імпорт продуктів харчування, незважаючи на те, що імпортні продукти дешевші за вітчизняні". Звичайно, людині з економічною освітою, та й просто освіченій людині відомі значення термінів ембарго, імпорт, імпортний. Але газету читають і люди без вищої освіти. Тому краще зазначені слова замінити українськими відповідниками заборона, ввезення. Зміст речення значно полегшується для сприймання.

Якщо без іншомовного слова обійтися не можна, його слід обов'язково пояснити. Для вчителя таке ставлення до іншомовних слів має стати законом.

Не вживайте іншомовних слів, значення яких вам не відоме!

Прислухаючись до мови учнів, студентської молоді і помічаючи зловживання іншомовними (сьогодні це переважно англіцизми) словами, що перетворює мову на сленг, не лінуйтеся тактовно зробити зауваження, пояснити хибність подібного слововживання.

Обговорюючи проблему використання слів іншомовного походження, не можна не торкнутися і стосунків української мови з російською - мовою, що була до недавнього часу офіційно прийнятим засобом спілкування в межах СРСР, обов'язковою для вивчення в школах України та й мовою навчання для багатьох українців. Двомовність, як відомо, рідко коли буває рівноцінною, оскільки мовець якоюсь однією мовою володіє краще, ніж іншою. Рідна мова для українців виявилася непрестижною, такою, що перебуває на периферії спілкування. До того ж вона зазнала сильного впливу російської мови, що виявилося і в лексиці, і в фразеології, звуковому складі, в побудові словосполучень та окремих синтаксичних конструкцій. Щоб підняти престиж української мови, особливо в її усній формі, слід пильно стежити за дотриманням мовних норм, не допускаючи вживання русизмів типу бумага, пуговички, полоска, воротнік, часи, нравиться, сміятися над ним і под. Допомогти в цьому може зокрема книга за загальною редакцією О. Сербенської "Антисуржик" [1], у якій подано рекомендації щодо усунення ненормативних слів і виразів в українській мові. Однак найкращий засіб добитися високої культури українського мовлення - це постійно вживати українську мову на роботі (поганий приклад дають ті вчителі, які, провівши урок українською мовою, на перерві з дітьми, колегами говорять російською), вдома, на вулиці, в різних закладах і установах, куди доводиться звертатися в певних справах.

Літературні штампи. У газетах, журналах, зокрема в статтях публіцистичного характеру, часто можна побудувати вирази і звороти, які кочують від статті до статті, набуваючи функцій готових, "ходячих" слів і виразів, або інакше - штампів. Це здебільшого викликано особливостями журналістської праці, яка вимагає високого темпу, швидкого відгуку на ту чи іншу подію. Тому й вдаються автори газетних статей до такого готового матеріалу, внаслідок чого виникають постійні епітети типу продуктивна праця, активно відгукнулись, доленосні рішення, стратегічне партнерство або звороти підняти питання, мати місце, по лінії, з боку, в справі і под.

Літературні штампи первісне створювались як образні, влучні вислови, однак від постійного вживання образність поступово - стирається і колись свіжі та влучні епітети перестають хвилювати читача. Так, твердження "ми живемо у складний і напружений час", яке висловлюється стосовно кінця XX ст., однаково можна прикласти й до іншого періоду, епітети окладний і напружений уживаються автоматично, не відбиваючи сутності поняття.

Ще більшої шкоди завдають штампи, перенесені з офіційно-ділового стилю. Візьмімо речення: "Необхідно переглянути підхід адміністрації шкіл, заступників директорів з виховної роботи до управління і контролю за й станом" (Із збірника наказів і розпоряджень управління освітою). Зайвим тут є словосполучення з боку; два однорідні члени управління і контроль вимагають різного керування, тому краще буде до управління нею і контролю за її станом. В остаточній редакції це речення може звучати так: "Необхідно переглянути підхід адміністрації шкіл, заступників директорів з виховної роботи до управління нею і контролю за її станом".

Неприпустимо, коли штамповані слова і вирази використовують на уроках української літератури, історії, та й будь-якого іншого гуманітарного предмета. Звичні, заяложені слова і фрази знижують виразність, яскравість мови, а це означає, що промова учителя не зачепить серця учнів, залишить їх байдужими.

Ми розглянули найважливіші випадки використання лексичних (меншою мірою фразеологічних, але про них пізніше) засобів мови, які дають змогу забезпечити її багатство і різноманітність мови, точність слововживання, чистоту і ясність висловлювання. Взявши до уваги викладені положення, кожний, хто бажає вдосконалювати свою мову, може це робити самостійно, звертаючись до словників, посібників та кращих зразків української літератури.

Розділ ІІ. Формування лексико-фразеологічних умінь і навичок у мовленнєвій діяльності майбутніх вчителів початкових класів

2.1 Способи збагачення лексичного запасу мовлення студентів

Потреби часу вимагають нових підходів до викладання української мови і в школах, і у вищих навчальних закладах. Оволодіння мовою на комунікативних засадах с сьогодні суттю лінгвістичних інновацій, першочерговим завданням вищої освіти.

Уміння спілкуватися, використовуючи лексичні й фразеологічні багатства, семантичні й етимологічні глибини, граматичну виразність, словотвірні потенції, стилістичну гнучкість рідної мови в усіх функціональних сферах зумовлює комунікативну компетенцію майбутніх педагогів.

Оволодіння мовленнєвими уміннями та навичками, а також лінгвістична компетенція, яка полягає в опануванні мовою як системою, є тими визначальними чинниками, які забезпечують професійну підготовку вчителя.

Природа і суть слова, його виникнення та зміни, семантика лексем, структура словникового складу, класифікація і джерела походження фразеологізмів, принципи укладання і типи словників - усі ці питання є складовою лінгвістичної змістової лінії курсу української мови в коледжі. Однак, ознайомлення студентів з лексичним рівнем мовної системи є не самоціллю, а основою для формування комунікативних умінь і навичок, збагачення культури мовлення, плекання багатого світу особистості, у чому, зрештою, і полягає основна мета мовної освіти.

Систематизація певних педагогічних умов, покликаних активізувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, стимулювати їх творчий потенціал. Методи і прийоми, які отримали в педагогіці назву активних, дають можливість перетворити учіння на цікавий процес пошуку істини, сприяють формуванню професійних умінь майбутніх педагогів, піднесенню рівня їх мовленнєвої культури. Евристичні бесіди, проблемні запитання та завдання, диспути, навчальні дискусії на лінгвістичні та суспільні теми, дидактичні ігри, змагання, конкурси, вікторини - ось далеко не повний перелік перевірених досвідом методів і форм навчання, які в атмосфері співробітництва, взаємопідтримки, партнерства з викладачем дають змогу студентам не лише здобути й поглибити лінгвістичні знання, а й отримати мовленнєву практику. Адже саме практична діяльність відточує виразність думки, шліфує тонке чуття виражальних можливостей мови, формує якісні ознаки мовлення.

Серед норм літературної мови, дотримання яких є чи не найважливішим показником загальної культури особистості, "свідоме і стилістично точне слововживання - надійний помічник в оволодінні скарбами рідної мови" [46].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты