- ідіоми (включаючи і приказки);
- прислів'я;
- фігуральні висловлення;
- різного роду крилаті слова тощо” [68, 273].
Друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номіна-тивні словосполуки, термінологічні вирази:
- суспільно-виробничі;
- професійно-виробничі;
- науково-технічні;
- офіційно-ділові формули висловлювання [74].
Наприклад, атомна енергія, важка вода, сонячна система, біла гарячка, чорна віспа, сільське господарство, матеріально-технічна база, майстер спорту, турнірна таблиця тощо.
Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в емоційно-експресивному плані. Однак, кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або декількох структурно-функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення і появу певного емоційно-експресивного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об'єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.
За походженням фразеологізми поділяються на спільнослов'янські (водити за носа; з голови до п'ят; як на долоні), спільносхіднослов'янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня); засвоєні з інших мов кальки (копії) (ось де собака зарита (з німецької мови) [72, 51].
Велику групу фразеологізмів складають висловлення видатних і відомих людей (Хіба ревуть воли, як ясла повні (Панас Мирний). Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлень (Сім раз одміряй, а раз одріж). Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока), а також античні вислови (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).
Визначення типів фразеологічних сполук у стилістично-семан-тичному плані здійснили зарубіжні лінгвісти Ш.Баллі й А.Сеше.
Вихідним пунктом теоретичних настанов Ш.Баллі у цій галузі є положення про те, що „стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовних фактів, які сприяють формуванню системи виразових засобів тієї чи іншої мови". Центральним об'єктом свого стилістичного дослідження Ш.Баллі обирає встановлення різниці між розумовою діяльністю та емоційними імпульсами в їх мовному виявленні. У зв'язку з цим основним методом своєї роботи Ш.Баллі оголошує метод ідентифікації, під яким він розуміє те, що в логіці назива-ється знаходженням простого поняття. „Ідентифікувати акт мовлення можна лише таким словом, яке виражає ідею, що міститься у ньому в найпростішій, найоб'єктивнішій і найабстрактнішій формі" [9, 13].
Під ідентифікацією експресивного факту Ш.Баллі розуміє прирівню-вання його до одиниці думки, визначення його шляхом підстановки неемоційного слова (слова-ідентифікатора), яке відповідає уявленню чи поняттю.
Ш.Баллі класифікує фразеологізми за різним ступенем спаяності їх компонентів, виділяючи серед них фразеологічні групи і фразеологічні єдності. Обидві категорії фразеологізмів Ш.Баллі пов'язує з певним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Учений зупиняє свою увагу на зовнішніх (формальних) і внутрішніх (смислових) ознаках фразеологічних єдностей [9]. Він вважає, що увагу дослідника повинні притягати саме внутрішні ознаки, тобто ті дані, які можна здобути із зіставлення думки з її словесним вираженням.
Отже, французький лінгвіст Ш.Баллі, хоч не вичерпав усіх можливих аспектів стилістичного дослідження фразеологізмів у складі національної мови, проте заклав основи стилістичної класифікації цієї лексико-синтаксичної категорії, здійснивши своє дослідження на матеріалі французької мови.
Основними сферами вжитку розмовно-побутових фразеологізмів є побутове усне мовлення та художньо-белетристичний стиль, у якому ці стійкі словосполуки використовуються з метою художнього відтворення розмовної мови як у авторських текстах, так і в мовних партіях персонажів, сприяючи у багатьох випадках їх типізації та індивідуалізації [6]. Проникають ці фразеологічні одиниці у вигляді прислів'їв, приказок, примовок тощо і в структуру публіцистичного стилю, зокрема в мову газетно-журнального жанру (особливо таких його різновидів, як нарис і фейлетон), та інші види масової комунікації.
Для мови наукового, офіційно-ділового та інших структурно-функціональних стилів розмовно-побутова фразеологія не є характерною. Проте розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різно-манітна, яскрава на та емоційно насичена. Вона, як і усне мовлення, в цілому характеризується також більшою емоціональною виразністю, експресивною рельєфністю, ніж писемна книжна форма літературної мови.
Скарби української народної фразеології невичерпні. Особливо „багата і колоритна вона,-- як справедливо відзначає П.П.Плющ, -- в стилях, пов'язаних з фамільярністю, жартом, безжурним гумором, а нерідко з ущипливою, нищівною іронією. З цього погляду в народній українській мові глибоко і прозоро відображається одна з типових рис національного характеру народу” [7, 4].
Основу Шевченкової мовної творчості разом із лексикою становить також і народна фразеологія, яка в поета часто зливається з його власними афоризмами й стає засобом розкриття як художнього, так і соціально-політичного кредо поета, перетворюється у невід'ємний художній компонент вираження його революційних ідей. Народні фразеологізми в творах Шевченка часто мають глибоко філософське й разом з тим гостро соціальне забарвлення. Наприклад: «Все йде, все минає і краю немає»; «Тяжко жить на світі, а хочеться жить» («Гайдамаки»), «Не дай, боже, в багатого і пить попросити» («Сова»), «Усі на сім світі -- царята і старчата -- Адамові діти» («Сон»), «Нема раю на всій землі, Та нема й на небі» («Не завидуй багатому»), «Бо хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить» («Сліпий»), « У всякого своє лихо, І в мене не тихо» («Холодний яр») [13, 52].
Перевагу над іншими стилістичними пластами фразеологізмів надає розмовно-просторічним сталим конструкціям, народним прислів'ям і приказкам також і М.Стельмах у своїх прозових творах. Письменник майстерно використовує стійкі формули усномовного походження для експресивного вираження як позитивних, так і негативних рис своїх героїв. Напр.: «Гарна молодиця -- сам чорт ложку меду вложив» («Велика рідня»), «Бісів Юхим з води вийде сухим» («Велика рідня»), «Ринувся, як ведмідь на пасіку» («Кров людська не водиця»), «Витріщився, як теля на нові ворота» («Велика рідня»), «Ти йому слово, а він тобі десять» («Коли плачуть боги»).
"Розмовна фразеологія є невичерпним джерелом створення гумори-стичного, а часто і сатиричного ефекту. Цей ефект досягається зокрема за допомогою введення в текст літературного твору просторічної, згрубілої фразеології або усталених сполук розмовного характеру з яскраво вираженою гумористичною семантикою" [37, 26]. Окремі з цих фразео-логізмів створилися внаслідок редукції народного анекдоту. Такого роду усномовних фразеологізмів дуже багато в «Енеїді» І.Котляревського, «П'ятами з Трої накивав»; «З двора в собачу ристь побіг»; «Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину»; «І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли»; «На нього всі баньки п'ялили»; «Еней піджав хвіст, мов собака»; «Анхіз кричав, як в марті кіт»; «Скрізь йорзає, як чорт в болоті»; «Пропали! Як Сірко в базарі», в гумористичних творах Г. Квітки-Основ'яненка, українських письменників-байкарів П.Гулака-Артемовсь-кого Л. Глібова, в гуморесках С. Руданського, у прозових творах І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, у драматургії М. Старицького, М. Кропив-ницького, І.Карпенка-Карого та інших творах художньо-белетристичного стилю української літературної мови XIX століття.
Дуже широко користуються розмовною фразеологією як невичерп-ним джерелом народного гумору й сучасні українські прозаїки, поети та драматурги. Так, розмовна лексика і фразеологія є основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні [28]. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чинників ні з чим не зрівнянної гумористичної сили творів цього видатного українського майстра слова. Наведемо приклади: "От подивіться і скажіть, який із цих двох колгоспів матиме сало, а який із них, замість сала, плямкатиме губами, дивлячись, як перший їстиме сало?” ("Кукурудза і сало"), "Що ж вам іще сказати? Знайте найголовніше: «Не святі горшки ліплять!» Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю, навчитися можна!" («Отак і пишу»).
Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає розмовно-побутова фразеологія і в творах багатьох інших українських письменників, які часто включають усномовні фразеологізми в контекст іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму [46]. Напр.: "Докладай по вищестоящих начальствах, що кабеля перетягли... Бачиш? А де ж ти взяв бінокля? От ловко, матері його ковінька..." (Л.Первомайський "Атака на Ворсклі"), "А мене за пораду на водоході вашому покатаєте... -- Чи ти клепку з голови загубив? -- накинулась баба Єлизавета" (О.Донченко "Вітер з Дніпра"), "...Та він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер сам на цілих двоє сіл службовець. Агент!» (В.Кучер "Трудна любов"), «Я чув дещо таке... І ти, Чумаченко, чув? -- Чув, товаришу гвардії майор. Це дійсно слабке наше місце: як оборона, так казяться! -- Із жиру вони в тебе казяться... Ах, лобури! --Майор лаявся, проте злості не чулося в його словах" (О.Гончар "Прапо-роносці").
Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах художньо-белетристичного стилю української літературної мови є випро-буваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. "Разом з тим вона є:
- одним із засобів створення мовних партій персонажів художнього твору, підкреслення окремих рис їх характеру, оцінки певних негативних чи позитивних вчинків героїв;
- усномовна фразеологія надає широкі можливості для індивідуалі-зації, а іноді й типізації мовних партій персонажів;
- розмовна-побутова фразеологія є неперевершеним і одним з основних засобів створення гумористичного ефекту" [49, 91].
Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч звичайно і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди, як суспільно-політичний та стиль масової комунікації.
Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, фразеологізмів, опрацьована В.В.Вино-градовим [23]. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення. Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і спів-віднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів.
Зважаючи на це, В.В.Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць - фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення -- семантичне неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів. Наприклад: бити баглаї - ледарювати; пекти раків -- червоніти; дати кучми -- побити; собаку з'їсти - набути досвіду; на руку ковінька -- вигідно і под. Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку, компоненти фразеологічних зрощень перебувають у зв'язках омонімічності.
За визначенням В.В.Виниградова, фразеологічні зрощення являють собою „своєрідні складні синтаксичні слова" [24, 38]. Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм станов-лення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення.
Семантична неподільність виникає або підтримується у фразео-логічних зрощеннях рядом фактів:
§ наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взяти на цугундер; ускочити в халепу);
§ наявністю граматичних архаїзмів (темна вода во облацех; притча во язицех);
§ втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку [36, 58].
“Фразеологічні єдності - теж семантичне неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне їх значення умотивоване значенням компонентів” [23, 42]. Наприклад: не нюхати пороху -- не бути ще в боях; прикусити язика -- замовкнути; кров з молоком - здоровий та ін.
Мотивованість фразеологічних єдностей опосередкована. Більшість із них є образними висловами, - причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно (тримати камінь за пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду; накрити мокрим рядном).
Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюва-тися також евфонічними чи формально-граматичними засобами - римою, алітераціями (усякої тварі по парі) тощо.
Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (нуль уваги; діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші).До цього розряду В.В.Виноградов залучає „фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, і літературні цитати, і крилаті вислови, і народні прислів'я та приказки" [24, 72].
“Фразеологічні сполучення - тип фраз, створюваних реалізацією зв'язних значень слів" [23, 44]. Фразеологічні сполучення не є безумов-ними семантичними єдностями. Вони аналітичні, наприклад: зачепити почуття; зачепити гордість; зачепити інтереси.
Слова з фразеологічне зв'язним значенням можуть поєднуватися з одним словом чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере).
Класифікаційна схема В.В.Виноградова - важливий етап у станов-ленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.
Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, Г.Л.Шелехова виділяє четвертий клас-- фразеологічні вирази, до яких належать "такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантичне подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням" [83, 10]. Наприклад: серйозно й надовго; Вовків боятися - в ліс не ходити; Не все те золото, що блищить.
Характером зв'язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються, як готові структурні і значеннєві одиниці.
Серед фразеологічних виразів О.Л.Хорошковська розрізняє дві групи [80, 39-40]:
1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження. Наприклад: Людина -- це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;
2) фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.
Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.
Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б.О.Ларіним. У становленні переважної більшості фразео-логічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні за граматичною будовою і прямі за значенням.
Класифікація Б.О.Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:
а) перемінні словосполучення;
б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стерео-типності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;
в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість” [2, 19].
Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціо-нальному аспекті здійснив С.Гаврин. Він виділяє шість основних типів:
1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда -- добре, а щастя -- краще).
Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.
2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.
3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція -- послідовна реакція) руйнує термінологічність.
4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умови-води: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.
5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В.В.Виноградова називаються фразеоло-гічними сполученнями.
6. Ідіоми -- всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти, була не була, рос. -- і под. [5, 36-37].
На думку С.Г.Гаврина, така систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови. Крім того, вона одночасно вказує і на ті функції, які фразеологічний склад мови виконує в мовленні: “образно-виразні сполуки виконують образно-виражальну і емоційно-експресивну функцію; еліптичні -- лаконізують мову; термінологічні -- забезпечують точність; сполуки з узагальнюючими умовиводами вносять у мовлення перлини народно-авторської думки; контекстологічна фразеологія виконує функцію полегшення конструювання мовлення” [8, 3].
