Виробниче навчання у закладах професійної освіти
авчання на виробничій практиці.Цей принцип прищеплює формування професійних умінь і навичок учнів на основі активної участі на практиці. Навчання на практичних заняттях допомагає учням краще засвоїти свою професію, і зрозуміти її складність.Активність учнів в навчанні.Принципом активності є також побудова уроків, при яких учні, слухаючи викладений учбовий матеріал викладачем або майстром, самі беруть активну участь в доведеннях і формулюваннях. Викладення викладачами або майстрами учбового матеріалу, показ наглядних засобів і трудових прийомів в процесі навчання, потрібно проводити так, щоб учні не тільки слухали, дивились і запам'ятовували, але й слухали, брали активну участь у вивченні матеріалу, свідомо засвоювали викладені знання.Добрі знання умінь і навиків.В своїй роботі зустрічаються випадки, коли окремі учні, хоча й засвоїли матеріал, але не закріпили його. Такі знання являються недостатніми. Відмінними знаннями слід рахувати такі, які ми можемо згадати в любий час, коли нам буде потрібно використати їх в практичній діяльності. Важливим засобом в засвоєнні твердих знань і стійких умінь являються вправи учнів і систематичне повторення учбового матеріалу. Повторення учбового матеріалу є дуже важливою складовою частиною всього процесу навчання і його рекомендується проводити в слідуючих випадках:На протязі уроку при індивідуальному і фронтальному опитуванні учнів по раніше пройденому учбовому матеріалу, а також при закріпленні знань по даному уроку. Після закінчення вивчення теми або розподілу учбової програми особливо трудних для засвоєння, в кінці навчального періоду (півріччя або року). Важливе значення виробленню в учнів твердих знань і стійких умінь має вдосконалення методів викладання знань, а також застосування в кожному конкретному випадку найбільш раціональних методів навчання.1.3 Системи виробничого навчанняПід системою виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того щоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, коротко охарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.Виробниче навчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країні проводилось на основі різних систем. Вибір кожної з них залежить від умов, у яких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються до реальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивних сил.Порядок розчленування змісту і його групування набули такого великого значення через те, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання і виробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничого навчання такий: система -- це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.Для підготовки робітників використовуються системи виробничого навчання -- процесуальна, технологічна і процесуально-технологічна.Процесуальна система виробничого навчання виходить з ідеї розчленування змісту праці апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і послідовне засвоєння.Технологічна система виробничого навчання використовується також при підготовці робітників вузького профілю для промисловості. ЇЇ зміст полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченні технології.Постало питання про необхідність ретельнішого вибору і комбінування кількох систем виробничого навчання. На базі такого підходу і виникла комбінована процесуально-технологічна система виробничого навчання, яка поєднує переваги процесуальної і технологічної систем. Спочатку зміст навчання розподіляється на окремі компоненти з типових технологічних процесів, які вивчаються послідовно, а далі набуті знання, вміння, навички використовуються для вивчення технологічних процесів, типових для окремих галузей виробництва або для базового підприємства.Застосування тієї чи іншої системи виробничого навчання визначається рівнем його організації, змістом і методикою.Відповідаючи на питання чи можна зробити єдину для всіх більш досконалу систему навчання Д.О. Тхоржевський вважає, що виходячи з того, що на систему навчання залежно від його змісту впливають фактори виробничого і дидактичного характеру, які за своїми вимогами несумісні, систем може бути декілька. Але всі вони мають відповідати єдиним вимогам:- навчання слід будувати з урахуванням завдань політехнічної освіти;- організація навчання має відповідати рівню розвитку та особливостям організації певного професійного виду праці;- навчання слід будувати на основі продуктивної праці;- послідовність вивченні трудових операцій слід обґрунтовувати з дидактичної точки зору;- система навчання повинна відповідати психофізіологічним закономірностям формування в учнів трудових умінь і навичок;- у процесі навчання слід створювати умови, що спонукають учнів до участі в технічній творчості і сприяють розвитку відповідних здібностей;- у процесі навчання слід створювати умови для виховання учнів.С. Я. Батишевим на початку 60-х років була запропонована проблемно - аналітична система. Теоретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд переваг порівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчання розподіляють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це можливо, самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички, вивчають проблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично послідовність навчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру участі у ньому робітника відповідної професії.Метою розробки даної системи було спрямування на об'єднання розумової діяльності з фізичною працею.В її основі закладено інтелектуальний початок. Проблемно-аналітична система розбиває програмовий матеріал на окремі сегменти, які виступають самостійними завданнями і з яких складується весь процес праці по загальній проблемі.Вивчення кожної проблеми відбувається не ізольовано, а в зв'язку з іншими проблемами. Спочатку йде ознайомлення з технологічним процесом в цілому, потім його розбивають на проблему.Кожна проблема вивчається окремо, і включає в себе різні ситуації:- загальна її характеристика;- значення і місце в технологічному процесі;- обсяг матеріалу, що вивчається.Після вивчення всіх проблем переходять до вивчення технологічного процесу в цілому, але на більш високому рівні.Тобто можна виділити етапи:- вивчення окремої ситуації і виконання відповідних даним ситуаціям вправ;- вивчення проблеми в цілому і виконання вправ;- вивчення всього технологічного процесу, самостійне його ведення, регулювання і контроль.В кожному періоді є два етапи.1. Розв'язування розумових задач.2. Самостійна робота учнів під керівництвом інструктора.Велике значення має вміння планувати завдання, „дивитись наперед”.Завдання проблемно-аналітичної системи - навчити учнів виділяти суттєві властивості, які притаманні кожній ситуації. Вивчення кожної окремої ситуації включає: планування; спостереження; визначення основних властивостей; диференціація; систематизація; синтез; узагальнення фактичного матеріалу.Проблемно-аналітична система більшою мірою, ніж інші системи, відповідає вимогам науково-технічного прогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів, машин і приладів. Значне місце у роботі посідають розрахункові функції, а також функції спостереження і контролю.З кожної теми навчальної програми, зміст якої розчленовано на окремі проблеми, необхідно розробити доцільну систему трудових вправ, складність яких поступово зростає. Таким чином, полегшується не тільки розв'язання важливих виробничих проблем, а й зростає розумова активність учнів. Але до недоліків можна віднести те, що проблемно-аналітична система має інтелектуальне спрямування безпосередньо на трудовий процес, але в її основі закладена ідея проблеми та ситуації, яку можна втілити в реальній на будь-якій частині заняття. Створення ситуації в теоретичній частині уроку передбачає введення ряду факторів: експериментальний, розв'язання проблемних задач.Тренувальні вправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такій послідовності:1. вправи з вихованням рухової культури;2. вправи з створенням біологічних установок;3. вправи з установкою зв'язків;4. вправи для закріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.1 - ці вправи проводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця);2 - мають вже певні зв'язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітовані напилки).Біологічні установки - статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні (конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координація рухів), точності (точність рухів).3 - відбувається формування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанні металу -- рубання чурки).4 - проводяться у виробничих умовах, при чому робота поступово ускладнювалась ( робота з напилками - бархатний -- личкувальний -- драчовий).Увесь період навчання поділявся на чотири періоди:1. прийоми (сформувати трудові рухи);2. операції;3. період комплексів (операції у взаємозв'язку);4. самостійний період.Таким чином особливості названої системи полягали у глибокому, доведеному до повного автоматизму розчленуванні трудового процесу під час навчання, розробці вправ для формування не тільки окремих прийомів, а й окремих рухів. Перевагою системи ЦІП є правильна побудова трудових рухів і робочих прийомів при виконанні виробничих операцій. Учні настроюються на швидку, ритмічну працю. Однак системі ЦІП притаманний і ряд недоліків, зокрема, стандартний, дещо «механічний» підхід до виконання роботи, який перешкоджає свідомому удосконаленню трудових навичок. Ми можемо зробити висновок, що система ЦІПа надмірно насичена вправами, які виконуються в штучних умовах; але з іншого боку, вона включає дидактично правильні закономірності процесу праці відповідно до етапів: прийом, операція, трудовий процес. Також позитивним в застосування цієї системи є те, що в період виконання самостійних робіт учні складали технологічні карти, виходячи з креслення виробу, технологічних вимог, ЦІП ставив завдання не лише формувати в учнів виконавчі навички, але й організаційні.Майстер виробничого навчання за цією системою крок за кроком виконує роль пасивного «жорсткого» виконавця інструкції. Хоча у «чистому» вигляді система ЦІП використовується досить рідко, на її основі виник ряд популярних систем виробничого навчання, які досить широко використовуються й нині.Досить продуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання, яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їх недоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулювали появу нової, операційно-комплексної системи, основний зміст якої полягає у тому, що протягом першого етапу навчання з будь-якої професії учні послідовно вивчають потрібні операції. Так само, як і при операційній системі, ці операції здебільшого не пов'язані між собою в рамках єдиного технологічного процесу.Названа система включає наступні етапи:- тренувальні вправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучувана операція;- вправи на поєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів і прийомів, з яких складається операція;- послідовне вивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступінь у вивченні операції;- послідовне комплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовлення нескладних, але типових для певної професії виробів;- самостійне виготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалі більшої кількості операцій у складніших їх комплексах;- удосконалення і спеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.Учні за даною системою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначається попередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконують комплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учні поступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть у пригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робіт можна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконувати операції, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплексну роботу, яка відповідає даному технологічному процесу. Зміст окремих комплексних робіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначають послідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти.Основним елементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Дія системи спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, не враховується інтелектуальний зміст трудового навчання. До переваг операційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботу можна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів.Відомо, які революційні зміни в організації й ефективності промислового виробництва викликала поява поточних ліній. Принципи її роботи викликали появу так званої операційно-поточної системи виробничого навчання. Сутність цієї системи така: учень виконує одну операцію, а потім передає деталь на сусіднє робоче місце. Далі він отримує нову деталь, повторює ту саму операцію. Щоб засвоїти нову операцію, учень повинен зайняти сусіднє робоче місце на лінії. Послідовність операцій і становить зміст технологічного процесу.Підвищення продуктивності праці при операційно-поточній системі досягається лише за умови тривалого виконання кожної з операцій на кожному робочому місці і випуску стабільної продукції. До недоліків системи відносять складність організації послідовного переходу учнів з одного робочого місця на інше, зниження якості продукції при зміні умов роботи.За операційно-предметною системою виробничого навчання учні спочатку послідовно вивчають окремі операції, а потім переходять до виготовлення виробів.Ця система розроблена в ХІХ ст. С.О. Владимирським. Він запропонував застосовувати операційну систему лише на початковій стадії вивчення ремесла. На його думку увагу треба приділяти комбінаціям операцій при виготовленні корисних і типових для певної спеціальності виробів.Операційно-предметну систему можна розглядати як спробу вдосконалити операційну систему. В межах операційно-предметної системи формування певних дій відбувається у процесі виготовлення окремих виробів, складність яких постійно зростає. Скажімо, перший виріб виготовляється на базі 5--6 нескладних операцій, наступний -- такої ж кількості операцій, але більш складних та ін. Широкого застосування, однак, ця система не набрала, учні не могли виконувати операції на потрібному рівні якості, оскільки в процесі навчання не приділялося потрібної уваги вправам для формування окремих умінь і навичок. Навіть при незначних змінах технологічного процесу робота учнів значно ускладнювалась.При підготовці до виготовлення кожного з виробів спеціально вивчаються особливості відповідних операцій, і у випадку необхідності виконують спеціальні, допоміжні вправи для оволодіння особливо важкими прийомами або елементами прийомів. Але у даній системі відсутня комплексність при вивченні операцій. На початковому етапі відсутня продуктивна праця. Увага не спрямована на формування загально-трудових умінь, організацію робочого місця, планування, розв'язання проблемних задач, розвиток мислення; перевага в тому, що відбувається відпрацювання прийомів, які впливають на формування в учнів трудових умінь.На зміну предметній системі прийшла досконаліша операційна система, яка була вперше запропонована у 60--70-х роках минулого століття у майстернях МВТУ (нині МДТУ ім. М. Г. Баумана). Операційна система, яка дістала назву, ще як „російська” була розроблена в Московському училищі у другій половині ХІХ ст. групою співробітників на чолі з Д. К. Совєткіним.Ця система передбачала послідовне вивчення операцій, які характерні для певної професії. Операції розміщували в дидактично виправданій послідовності. Ця система застосовувалась і в школі, зокрема у Франції її запроваджував Г.А. Салісіус, при чому учні займалися слюсарними, столярними операціями, прийомами скульптурних робіт та ліпленням, знайомилися з токарною обробкою деревини.Суть цієї системи полягає у послідовному оволодінні прийомами виконання окремих операцій, не пов'язаних між собою в межах єдиного технологічного процесу, фактично незалежних від виду продукції, що вироблятиметься. Операційна система дає змогу оволодіти операціями, які треба сформувати, засвоїти у потрібній послідовності відповідно до вимоги поступового зростання складності їх виконання. Об'єкти вправ з професійної підготовки часто не відповідають реальним об'єктам, мають відверто штучний, учнівський характер. Перевага операційної системи у порівнянні з предметною полягає у зростанні систематичності навчання, полегшенні контролю роботи учнів.Та за даною системою результатів своєї праці у готовій продукції учні фактично не бачать, оскільки надто значний інтервал між засвоєнням окремих умінь і часом їх використання у виробничій практиці. За операціями не видно було предмету, що не сприяло формуванню здібностей переносити вміння у нові виробничі умови. У даному випадку відсутня для учня кінцева мета, нема продуктивної праці. Крім того тут не враховується, що для виготовлення виробів треба вміти не лише виконувати операції, але й застосовувати їх у комплексних роботах.Виникають певні труднощі у забезпеченні заготовками і зберіганні незавершеної продукції тощо.Недоліки операційної системи настільки істотні, що нині вона у чистому вигляді майже не застосовується.Хронологічно першою системою виробничого навчання була предметна система, яка відповідає періодові низького рівня розвитку техніки. Предметна система виробничого навчання виникла в умовах ремісничого виробництва, коли навчання проводилось у формі індивідуального учнівства. В основу навчання була покладена ідея послідовного формування умінь і навичок виготовлення окремих деталей певного завершеного виробу.Учні набувають умінь і навичок одночасно з кількох операцій, які входять до змісту конкретної професії. Складність виробів поступово зростає. Дана система впроваджувалася і для трудового навчання. Її автором є швецький діяч ручної справи Отто Саломон. Навчання базувалось на основі виготовлення школярами предметів за їх моделями. Моделі мали відповідати певним вимогам, виходячи з яких і створювались колекції даних моделей.За даними Саломона, при виконанні колекції із 100 моделей учень знайомився з 88 прийомами обробки деревини. Уся серія включає 774 вправи, тобто кожний прийом в середньому повторюється 9 разів. Причому нові прийоми вводяться поступово, за рахунок того, що складність моделей поступово зростає. Так, в одній із колекцій першою йде указка -- для її виготовлення необхідно оволодіти прийомами різання вздовж шару деревини і різання впоперек. Для виготовлення наступної моделі (указка конічної форми) додається прийом різання навскіс шару деревини. Третя модель (зубець для грабель) передбачає крім попередніх операцій вміння виготовляти фаску.Знайшла своє застосування й датська система, автором якої є Аксель Міккельсен. Відмінність датської системи від шведської полягає у тому, що в датській ручній праці вирішальне значення мають вправи (прийоми): на моделях намагаються знайти найкращі умови для оволодіння певним прийомом, а якщо такі умови не створюються при виготовленні моделі вдаються до чистих вправ.