Виробниче навчання у закладах професійної освіти

рийом -- це центр, колекція моделей є приблизним набором предметів, що можуть бути застосовані для оволодіння потрібними прийомами.

За даною системою робота учнів може включати три етапи: чисті вправи, попереднє застосування вправ, остаточне застосування вправ.

Основний недолік впровадження цієї системи полягає у такій послідовності засвоєння операцій, за якої ігнорувались раціональні вимоги до наступності, систематичності. Формування виробничих операцій, перехід від однієї операції до наступної визначались не поступовим ускладненням змісту виробничого навчання, а особливостями технологічного процесу виготовлення даного виробу. За таких обставин досить рідко виникала можливість побудувати навчання за принципом поступового переходу від простого до складного, в напрямі удосконалення майстерності. Навчальна мета практично повністю підпорядкована виробничій меті.

Позитивні риси предметної системи полягають в тому, що відкрились можливості раннього включення учнів у продуктивну працю. Крім того, учні наочно бачили конкретні результати своєї праці, що сприяло виникненню пізнавального інтересу до оволодіння конкретною професією.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
2.1 Практичні заняття у виробничому навчанні

Усі робочі операції здійснюються за допомогою трудових дій. Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою і закріплені в знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією -- це означає засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), за допомогою якого виконується певна дія. Розрізняють два ступені засвоєння: первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується непевним і сповільненим виконанням дії з свідомим контролем кожного її елемента і називається вмінням.

Уміння в процесі навчання вдосконалюється, досягаючи свого найвищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко і впевнено, з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Найвищий ступінь засвоєння її називається навичкою.

Отже, вміння і навички характеризують певний ступінь засвоєння трудових дій.

Уміння переходять у навички. Навичка -- це закріплене вправами вміння виконувати ту або іншу дію.

Дані психофізіологічних досліджень свідчать про те, що на формування трудових практичних умінь і навичок впливає структура змісту трудового навчання, тобто те, як зміст подрібнюється на окремі елементи в процесі його вивчення, як ці елементи групуються і в якій послідовності вивчаються.

З аналізу основних систем трудового навчання видно, що це питання розв'язували (і розв'язують) по-різному: предметна система зовсім не передбачає проведення вправ у виконанні трудових прийомів; система ЦІПа (Центрального інституту праці), навпаки, подрібнює трудові операції не лише на прийоми, а й на окремі рухи; інші системи займають проміжне місце.

Чим же слід керуватися? На це питання дають відповідь сучасні психофізіологічні дослідження.

Серед фізіологів праці була досить поширена думка, що кожний вид конкретної робочої діяльності можна розкласти на «елементи роботи», які мають сталі, притаманні їм характеристики. З цього закономірно випливало уявлення, що будь-яку робочу операцію можна розглядати як просте механічне поєднання «елементів», тобто можна розглядати операцію в статиці, а не в динаміці, не як процес, яким є насправді всяка цілеспрямована робоча дія.

Таку точку зору тепер спростовано. Доведено, що робоча операція являє собою звичайно складний комплекс прийомів, в якому кожна наступна складова має характеристики як самостійні, так і залежні від попередніх і наступних складових.

Дослідження, проведені С. О. Косиловим, показали: при виробленій навичці руху підіймання вантажу з укладанням його на підставку можна помітити, що вже на початку руху вантажу вгору кисть займає відносно передпліччя положення, яке потрібне для укладання вантажу. Таке передбачення руху виробляється поступово внаслідок вправ і стає можливим, коли елементарні процеси, з яких складається цілий робочий рух, відбуваються не ізольовано, а як складові частини єдиної системи.

Ураховуючи це, фізіологи і психологи одностайно прийшли до таких практичних висновків:

1. Робоча операція, як правило, являє собою складний комплекс прийомів, оволодіти яким відразу учневі буває дуже важко. Тому доцільно розділити операцію на окремі прийоми і починати навчання з послідовного оволодіння найскладнішими з них (складні прийоми поділяють відповідно на окремі рухи).

2. Операції як комплекс рухів треба поділяти в такому напрямі, щоб окремі її елементи, які при цьому утворюються, можна було тренувати так, як це потрібно для цілісного руху.

3. Елементи складного руху перебувають в органічному взаємозв'язку. Елемент складного руху, якщо він виконується ізольовано, не набуває всіх тих характеристик, які властиві йому при комплексному виконанні з іншими елементами. Тому ізольоване вивчення окремих елементів складного руху слід обмежувати формуванням навичок у принциповій структурі руху.

Численними психологічними дослідженнями встановлено також, що успіхи у формуванні трудових практичних умінь і навичок залежать значною мірою від того, наскільки усвідомлюють процес навчання самі учні і наскільки активну участь вони в цьому беруть. Тому останнім часом психологи і педагоги провели дослідження, спрямовані на визначення умов, що сприяють підвищенню свідомості в навчанні й активізації учнів у процесі навчальної роботи, на створення таких умов у навчанні.

Учені вже давно встановили, що формування вмінь і навичок починається з виникнення образу дії, образу умов і способів дії, які впливають на процес формування вмінь і навичок. З фізіологічної точки зору такий вплив пояснюється процесом саморегуляції, потребу якої як процесу досягнення і підтримання відповідності між заданою дією і її поточним станом обґрунтував І. М. Сєченов. Він підкреслював, що в процесі сприймання дії іншої людини в «суб'єкта» утворюється образ, який є «міркою» для наслідування. Цей образ визначає рухові спроби учня, який пристосовує свої рухи до «мірки», поки «мірка» і здійснювані рухи не стануть тотожними.

Думки І. М. Сєченова про регуляцію рухів знайшли своє експериментальне обґрунтування в працях І. П. Павлова і його учнів.

Свідомість учнів у процесі формування трудових практичних умінь і навичок ґрунтується на орієнтовній основі діяльності, яка в свою чергу базується на образі дії. У зв'язку з цим фізіологи і психологи спеціально вивчають умови, при яких відбуваються формування образу дії і саморегуляція останньої.

Проблема формування образу в процесі орієнтовної діяльності і її ролі в регуляції поведінки суб'єкта вивчають радянські вчені-психологи на фоні проблеми розвитку довільних рухів. При цьому вони виходять з рефлекторної теорії психіки І. М. Сєченова і І. П. Павлова, зокрема з їх учення про «орієнтовні» або «дослідницькі» рефлекси.

Психофізіологічні дослідження і узагальнення практичного досвіду навчання трудовим умінням і навичкам показують, що основними умовами успішного їх формування є: 1) визначеність завдання, розуміння мети і засобів її досягнення; 2) відповідність методів навчання основним особливостям видів умінь і навичок; 3) ефективність інструктування; 4) достатня кількість вправ; 5) своєчасність і об'єктивність оцінок діяльності учнів і знання ними результатів вправ; 6) активний характер діяльності учнів; 7) самоконтроль учнів за своєю практичною діяльністю.

Отже, у формуванні вмінь і навичок вирішальне значення мають такі методи трудового навчання, як вправи та інструктування. Розглянемо докладніше їхню суть.

2.2 Розробка уроку на тему: „Пісочне тісто й вироби з нього”

Мета: ознайомити учнів з асортиментом виробів із пісочного тіста, набором продуктів для його приготування, технологією приготування тіста й формуванням виробів із нього, із видами й причинами дефектів виробів; навчити випікати вироби з пісочного тіста; розширити уявлення щодо особливостей приготування виробів із пісочного тіста, розвивати художній смак під час оформлення виробів і сервірування столу.

Обладнання: таблиці «Правила безпечної роботи в шкільних майстернях», ілюстрації із зображенням виробів із пісочного тіста, таблиці «Температура й тривалість випікання виробів із пісочного тіста», «Дефекти виробів із пісочного тіста».

Інструменти та матеріали: сито, емальована миска, ложка, обробна дошка, качалка, формочки для печива, дисковий ніж, посуд для сервірування столу.

Основні поняття: пісочне тісто, температура й час випікання, прянощі, дефекти виробів.

Тип заняття: комбіноване.

Хід заняття

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ

Бесіда.

1) Охарактеризуйте пісочне тісто за способами приготування й замішування, консистенцією.

2) Які види розпушувачів використовують під час приготування пісочного тіста?

3) Наведіть приклади виробів із такого тіста.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Асортимент виробів із пісочного тіста.

Розповідь учителя.

Пісочне тісто використовується як основа для фруктових тортів (із полуницею, персиками, чорною смородиною, повидлом, абрикосами). Фрукти можуть бути свіжими або консервованими, входити до складу кремів або застосовуватися в жельованому вигляді для прикраси. Із пісочного тіста випікають різноманітні печива з додаванням фруктів, горіхів, варення, цукатів, шоколаду, сиропів, сиру, меду, маку, родзинок тощо.

Дуже красивими й оригінальними є пісочні тістечка у вигляді корзинок із різними кремами, фруктами, начинками із салатів із сиром! м'ясом або крабами.

2. Технологія приготування пісочного тіста.

Розповідь учителя.

Пісочне тісто виготовляють із великим вмістом масла (26 %) і цукру (18 %). Тісто виходить дуже густе. Основним розпушувачем пісочного тіста є масло. Воно надає тісту розсипчастості, обволікаючи частки борошна й не даючи їм склеїтися.

Для більшого розпушення тіста до нього додають харчову соду або вуглекислий амоній, які при нагріванні виділяють вуглекислий газ.

Технологія приготування пісочного тіста має деякі особливості:

-- усі компоненти мають бути охолодженими;

-- масло необхідно добре розтерти;

-- замішування проводять швидко, не більше двох-трьох хвилин, інакше тісто осяде й вироби з нього будуть твердими і несмачними;

-- якщо при замішуванні тіста його температура не перевищує 20 °С, то з нього можна відразу формувати вироби. Інакше тісто охолоджують до 15--18 °С (надають форми кулі, загортають у фольгу або поліетиленову плівку і ставлять у холодильник на 25--30 хвилин. Це полегшить оброблення тіста);

-- для тортів і печива товщина тіста має бути 6--8 см, для тістечок -- 3 см;

-- температура й тривалість випікання пісочних виробів залежать від їх розмірів.

Далі вчитель продовжує свою розповідь за матеріалами таблиці.

Температура й тривалість випікання виробів із пісочного тіста

Назва виробу	Температура випікання, °С	Тривалість випікання, хв.
Коржі для тортів	220	15--20
Печиво	220--240	12-15
Тістечка (корзиночки, трубочки)	230--240	10-13

3. Вимоги до якості тіста й готових виробів. Види й причини дефектів виробів із пісочного тіста.

Розповідь учителя.

У добре вимішаному тісті не повинно бути грудочок борошна або шматочків масла, так званого невимісу. Тісто має бути однорідною щільною, еластичною маслянистою масою приємних жовтуватих кольорів.

Поверхня випечених виробів повинна бути світло-коричневого кольору із золотавим відтінком, структура виробів -- розсипчаста, пориста. Але іноді вироби з пісочного тіста не відповідають критеріям якості.

Учитель знайомить учнів із можливими видами дефектів виробів і причинами їх виникнення, використовуючи наведену таблицю.

Дефекти виробів із пісочного тіста

Вид дефекту	Причини виникнення
Виріб твердий, малорозсипчастий, склоподібний	Кількість цукру й масла не відповідає рецепту; тривалий час замішування
Виріб погано пропечений, має підгорілу поверхню	Температура випікання завищена, недостатній час випікання за потрібної температури
Виріб має бліду поверхню	Низька температура випікання; недостатній час випікання

Додаткова інформація

Для поліпшення якості кондитерських виробів застосовуються прянощі. Додавати їх треба в невеликій кількості, щоб не зіпсувати смак виробу і не перебити їхній характерний аромат. Більшість прянощів зростають у Єгипті, Індії, на Близькому Сході, у країнах Середземномор'я, Мексиці тощо.

Прянощі являють собою висушені плоди, квіти, ягоди, корені, насіння або кору різних запашних рослин. Продаються прянощі вже в готовому для вживання вигляді (висушені, здрібнені в порошок). Зберігають прянощі в сухому приміщенні, у щільно закритій тарі, кожну окремо, тому що вони легко збирають сторонні запахи.

Аніс. Використовують насіння, аромат і солодкуватий смак якому надають і фірні масла. Насінням анісу обсипають кренделі, булочки, печиво. Настій анісу уводять до складу деяких видів тіста.

Ваніль -- висушені плоди (стручки) тропічної ліани, що не дозріли. Усередині них міститься велика кількість дрібного насіння чорного кольору, яке є більш ароматним, ніж сам стручок. Сильний аромат ванілі спричинений вмістом у ній ваніліну (до 3 %). Зараз широко застосовується синтетичний ванілін, але натуральна ваніль за ароматом значно його перевершує. Ванілін кладуть у вироби в дуже невеликій кількості або у вигляді ванільного цукру (суміші ваніліну із цукровою пудрою).

Гвоздика -- пряність із висушених бутонів гвоздичного дерева. Застосовують у меленому й цілому вигляді при виготовленні пряників, фруктових начинок.

Кориця -- висушена кора гілок коричного дерева. Має приємний аромат і солодкуватий смак. Застосовується у вигляді порошку при виготовленні пряників, булочок, печива.

Шафран (куркума) -- висушені тичинки квіток лілового крокусу. Використовується також як барвник. Уводиться при замішуванні тіста для виготовлення виробів із дріжджового тіста й кексів, пряників і тістечок, надаючи їм теплого жовтого або жовтогарячого кольору.

IV. ПРАКТИЧНА РОБОТА. Виготовлення пісочного печива Інвентар і посуд: сито, емальована миска, ложка, обробна дошка, качалка, виїмки для печива, дисковий або кухонний ніж, кондитерський лист.

Продукти: борошно -- 250 г, цукор -- 50 г, масло вершкове або маргарин -- 100 г, яйце -- 1 шт., ванільний цукор -- 5 г, кориця -- 10 г.

Методичні рекомендації.

Перед початком роботи доцільно повторити правила безпечної роботи під час користування духовкою.

По ходу роботи вчитель контролює дотримання учнями технології приготування тіста, правил безпечної роботи під час користування духовкою.

Послідовність приготування.

1) Замішування тіста: розім'яти масло, цукор розтерти з яйцем і з'єднати з маслом. Борошно просіяти й поступово ввести в отриману масу, швидко замішуючи тісто.

2) Оброблення тіста: дошку посипати борошном, розкатати тісто завтовшки 6--8 см. Вирізати печиво спеціальними виїмками або розрізати дисковим ножем. Покласти його на сухий кондитерський лист.

3) Випікання виробів: випікати за температури 220--240 °С протягом 10--12 хвилин. (Готовність визначається за світло-коричневим кольором виробу.)

4) Подача на стіл: готове печиво посипати цукровою пудрою, змішаною з корицею або ванільним цукром, скласти у вазу.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ

Бесіда.

1) У чому полягають особливості приготування пісочного тіста?

2) Які види розпушувачів використовуються при його приготуванні?

3) Які продукти входять до складу пісочного тіста?

4) Оцініть якість приготованого печива.

5) Поясніть причини виявлених дефектів.

Учитель оцінює результати практичної роботи.

ПІДСУМКИ ЗАНЯТТЯ

Заключне слово вчителя.

Пісочне тісто має певні переваги порівняно до інших видів тіста: воно швидко готується, завжди вдається, має особливий ніжний смак.

Виявивши фантазію, будь-яка господарка зможе приготувати із пісочного тіста оригінальні вироби.

VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Підготувати продукти для практичної роботи.

2) Написати рецепт приготування виробу із пісочного тіста (для «Збірки цікавих рецептів»).

ВИСНОВКИ
Метою виробничого навчання є формування в учнів основ професійної майстерності в області визначеної професії або групи професій, закріплення отриманих учнями первинних навичок та професійних умінь самостійного виконання робіт, оволодіння сучасною технікою, механізмами, інструментами, технологією, опанування передовими формами організації праці.

Специфічною особливістю процесу виробничого навчання є поєднання навчання учнів у спеціально організованих, у тому числі змодельованих умовах (навчальні майстерні, навчальні лабораторії, полігони, навчальні господарства, тренажери, навчальні установки і т.д.), і в умовах виробництва. На рівні з дидактичними засобами особливе значення має учбово-матеріальне оснащення учбово-виробничого процесу: обладнання, робочі і контрольно-вимірювальні інструменти, прилади, технічна документація і т.д.

Всі ці специфічні особливості, що характеризують процес виробничого навчання, необхідно враховувати при визначенні конкретного змісту, форм, методів і засобів виробничого навчання учнів, тобто системи.

Використовуються наступні системи виробничого навчання: процесуальна, технологічна і процесуально-технологічна.

Процес виробничого навчання відбувається на основі тісної взаємодії теорії і практики. Практичні уміння і навички формуються на основі знань, що поглиблюються, вдосконалюються. Це визначає необхідність, по-перше, координації вивчення спеціальних предметів і виробничого навчання таким чином, щоб теорія випереджала практику, по-друге, високого рівня спеціальних знань майстрів виробничого навчання, по-третє, наявність тісних між предметних зв'язків у діяльності майстрів і викладачів спеціальних предметів (спеціальної технології).

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ - порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями.

СИСТЕМА -- це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.

ПРОЦЕСУАЛЬНА СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ - система, яка виходить з ідеї розчленування змісту праці апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і послідовне засвоєння.

ТЕХНОЛОГІЧНА СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ - полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченні технології.

ПРОБЛЕМНО-АНАЛІТИЧНА СИСТЕМА - відповідає вимогам науково-технічного прогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів, машин і приладів.

ПРИЙОМ -- це центр, колекція моделей є приблизним набором предметів, що можуть бути застосовані для оволодіння потрібними прийомами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К.: Вид. центр „Академія”, 2001. - 576 с.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - Київ, Вища школа, 1999.

3. Дидактика производственного обучения. /Под ред. О. Ф. Федоровой. -- М.: Высшая школа, 1973. -- 418 с.

4. Дидактика средней школы. / Под ред. М.Н. Саткина. - М.: Просвещение, 1982

5. Древс У.М., Фурманн З.Н. Организация урока (в вопросах и ответах). Век X. - М.: Просвещение, 1984

6. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. - М, 1991

7. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. -- К: Форум, 2002.

8. Зайченко І.В. Педагогіка: Навч. посібник. - Чернігів, 2003. - 528 с.

9. Зотов Ю.Б. Организиция современного урока. - М., Просвещение, 1984

10. Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций. - М.: Просвещение, 1984

11. Индивидуализация и дифференциация обучения. - М.: Педагогіка. - 1990. - 70 с.

12. Ковальский М. И. Производственное обучение учащихся средней школы. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.

13. Липова Л., Ренський С. Інтеграція індивідуальної роботи з іншими формами навчальної діяльності. // Рідна школа, №1. -- 2002. - С. 25-31.

14. Онищук В.А. Урок в современной школе. - М., Просвещение, 1980.-- 70 с.

15. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.: Радянська школа, 1976.

16. Организационные формы обучения/ Под ред. Ю.И. Малеваного. - К., 1999.

17. Паламарчук І.Н. В.Ф., Румянцева Д.І., Антипова О.Й. У пошуках нестандартного уроку// Рад. школа. - 1991. - №1. - С.66.

18. Педагогіка. / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986

19. Педагогіка. / Под ред. Ю.К. Бабанского . - М.: Просвещение, 1983.

20. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. - К.: А.С.К., 2004

21. Психология и педагогика: Учебное пособие / Под ред. А.А.Радугина. - М.: Изд-во „Центр”, 1997. - 255 с.

22. Страхов И. С. Психология труда. - М.: Учпедгиз, 1963. - 240 с.

23. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. - К., 1995. - 280 с.

24. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. - К.: Вид-во „Академія”, 2000. - 544 с.

25. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. - К.: Освіта, 1992. - 160 с.

26. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. - М.: Юристь, 1997. - 512 с.

27. Чебышвва В. В. Психология трудового обучения. -- М.: Просвещение, 1969. - 303 с.

28. Шведов А. Активизация учащихся на уроках производственного обучения. - Профессионально-техническое образование, 1965, №2,с. 8 - 10.

29. Якиманская И. С. Формирование интеллектуальных умений в процессе производственного обучения. -- М.: Высшая школа, 1979. -- 88 с.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях