1.2 Ефективність і доцільність проведення позакласних та позашкільних занять з образотворчого мистецтва
Виходячи з мети та завдань позакласної та позашкільної роботи, виховання формування естетичного світогляду - це не тільки навчання бачити красиве, а й намагання викликати бажання діяти, брати посильну участь у створенні прекрасного, тобто творити самостійно. Творчість - важлива складова не лише навчально-образотворчої діяльності, але й необхідна передумова адаптації до дорослого життя, передумова духовного розвитку.
Творча діяльність потребує формування певних здібностей дитини - сприйняття, відчуття, вміння аналізувати, оперувати образами, створювати щось нове. Дуже важливим є розвинути емоційно-почуттєву сферу дитини, оскільки саме вони є виразником ставлення людини до навколишнього світу, мистецтва, під впливом емоцій у дітей розвиваються фантазія, уява.
Психолого-педагогічні дослідження доводять, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і в молодшому шкільному віці у процесі навчання, якщо воно організоване належним чином. Досить значну роль відіграє у формуванні творчих здібностей належно організована позакласна та позашкільна образотворча робота. Це підтверджують і дослідження Л.Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, О. Леонтьева та ін. Вивчаючи праці Г. Єрмаша, Ж. Лейтеса, Я. Пономарьова, В. Сухомлинського можна проаналізувати етапи творчого розвитку та якості особистості, що є його структурними компонентами.
Безпосередність дитячого сприйняття світу і його відтворення у мистецтві (музика, танець, живопис) зумовлена синкретизмом художніх образів. Тому дитині потрібно дати матеріали: глину для ліплення, олівці і папір для малювання і навчити працювати з ними. В малюнках, ліпленні, аплікації учні не лише відображають світ, а й власне ставлення до дійсності, що є основою художньої творчості. Думки про те, що дитина за своєю психологічною будовою є “вродженим” художником, висловлювалися Ф.Лоркою, М. Пришвіним, Я. Корчаком, В. Вансловим,
К. Станіславським, В. Сухомлинським. Так, Сухомлинський писав: “Дитячий малюнок, процес малювання -- це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а й живуть в цьому світі, входять в нього, як творці краси, насолоджуються цією красою”[56, с.521].
Творчість завжди індивідуальна, і в ній переплітаються свідомі й несвідомі, інтелектуальні й емоційні, пізнавальні й оцінювальні процеси. Отож, якою б індивідуальною творчість не була, у ній проглядаються деякі загальні закономірності та етапи, що входять у поняття сутності творчого розвитку учнів засобами образотворчого мистецтва.
На початковому етапі творчий розвиток (за В.Сухомлинським) залежить від таких творчих якостей учнів: спостережливість, здібність уявляти і фантазувати, здатність відчувати гумор, дотепність, вміння абстрагуватися, наполегливість у доведенні справи до кінця, вміння зберегти в пам'яті знання, творчо застосовувати їх на практиці, місткість і гнучкість мислення, здатність аналізувати і синтезувати, критична оцінка своєї діяльності, здатність знаходити різноманітні способи розв'язання творчого завдання, широта думки, відчуття краси [56, с.521].
Важливу роль у творчому розвитку школярів відіграють емоції і почуття. Особливо це стосується їх ставлення до всього яскравого, нового, незвичайного, цікавого, насиченого живими образами.
Багато позитивних емоцій викликає в школярів спілкування з природою. Навколишній світ приваблює дитину розмаїттям та різнобарв'ям своїх об'єктів і динамічністю процесів. Шум лісу, спів пташок, кольори квітів та листя, різні способи пересування живих істот -- усім цим діти цікавляться, за всім спостерігають з піднесеним настроєм, радістю, запам'ятовуючи на все життя.
За словами І. Єрмаша, “творчий процес у мистецтві є індивідуальним і включає цілеспрямовану працю, певну систему свідомих планомірних дій” [22, с.36].
Перший етап творчості -- це попереднє художнє накопичення знань, спостережень, вражень, навичок, майстерності. Результатом усього переліченого, на думку Г. Єрмаша, є виникнення задуму або кількох задумів майбутніх творів.
Другий етап творчості -- художній задум -- евристичне прозріння у художника, початок цілеспрямованої роботи над картиною. Задум ґрунтується на уяві окремих частин майбутнього твору як цілісного образу. Причому задум -- лише його ескіз. Щоб утілити задум в життя, потрібно багато працювати. Але саме задум визначає мету і напрям усієї роботи, стимулює діяльність фантазії та уяви, викликає прилив творчої енергії й натхнення.
Третім етапом творчості (за Г. Єрмашом) є період виношування, коли сконцентровуються досвід вражень і уява художника. Тобто він зосереджується на внутрішніх переживаннях, звертається до напрацьованого матеріалу, власного досвіду. Четвертий етап включає плани, чернетки, етюди, ескізи, пробні варіанти. Така робота пояснює структуру майбутнього твору, зміст, характер образів.
П'ятим етапом є фаза кінцевої розробки. У цей період відбувається становлення твору як цілого. Підготовчий матеріал витісняється кінцевим його варіантом. Проявляється евристичний характер творчої дії, народжуються великі і малі відкриття, знахідки тощо. Художник досягає найбільш вільного володіння матеріалом, підпорядковує його ідейно-емоційній атмосфері.
Тепер твір уявляється як єдине ціле, хоча художник потребує використання нової інформації та фактів, перевірки й уточнення матеріалу, збагачення додатковими враженнями. А це вже шостий етап творчості -- авторедагування.
Займаючись дослідженням процесу художньої творчості, П.Якобсон визначив шість його етапів:
1) поява задуму;
2) розробка задуму;
3) наявність досвіду життєвих вражень;
4) пошук форм втілення задуму твору;
5) реалізація задуму;
6) доопрацювання твору [62, с. 18-46]. Проте на цьому творчий процес не закінчується. Та коли завершується якась його частка, виражена у художньому творі, певний період оцінюється, аналізується зроблена робота. І за потреби її доопрацьовують (скорочення, заміна, пошук нових виражальних деталей), після чого художник відчуває задоволення або, навпаки, незадоволення своїм твором. Настає така мить, коли у нього виникає потреба у нових задумах. Таким чином, наявний процес творчості. А з'являється нова картина тоді, і лише тоді, коли людина відчуває внутрішню потребу творити.
Цікаво визначає етапи творчості Я. Пономарьов. На його думку, першим етапом (свідомою роботою) є підготовка -- особливий діяльнісний стан, який є передумовою для виникнення нової ідеї. Другий етап -- дозрівання -- підсвідома робота над проблемою, інкубація ідеї. Перехід підсвідомого у свідоме є третім етапом творчості -- натхненням -- коли в результаті підсвідомої роботи у сфері свідомості виникає ідея винаходу, відкриття (спочатку в гіпотетичному вигляді). І четвертий етап (свідома робота) -- розвиток ідеї, її остаточне оформлення і перевірка [53, с. 24-32]. В естетиці художньо-творчий процес схематично поділено на такі етапи: загальне пізнання і спостереження; виникнення задуму; спостереження і пізнання, обмежені задумом; безпосереднє втілення художнього задуму в мистецькому творі.
Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію, внаслідок чого художник творить. І завдяки його наполегливій творчій праці те, що склалося в уяві, передається на полотно і стає витвором мистецтва. Щоб навчити так працювати дітей, потрібно проводити уроки, враховуючи такі компоненти: мотиваційний (стимули для підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).
Описані вище схеми творчого процесу є вказівником для вчителів, вихователів, батьків. Побудувавши навчально-виховний процес саме таким чином, можна досягнути розвитку творчих якостей особистості. Визначенню цих якостей присвятили наукові дослідження вчені О. Лук, В. Моляко, В.Сухомлинський; американські психологи К. Бейттел, В. Лоунфельд. Актуальним у виокремленні творчих якостей школярів є розроблена В.Сухомлинським власна система творчої особистості, яку він назвав “гармонією педагогічних впливів”. Суть її полягає у вираженні однієї з найважливіших закономірностей виховання: засобів впливу на особистість і реалізація цих виховних впливів на практиці.
Відомо, що художні твори викликають образи, які ґрунтуються на емоціях автора і впливають на емоції того, хто їх сприймає. З іншого боку, психологи давно помітили, що емоції втілюються автором у відомі образи. І вона мовби наділена здатністю підбирати враження, думки і образи, співзвучні тому настроєві, який ми маємо в даний момент. Таким чином, почуття впливають на уяву так само, як і уява на почуття.
Картини, що вимальовуються в уяві людини у процесі мовлення, К. Станіславський називав “баченням”. Згодом до цього терміну почали вдаватися і майстри художнього читання, і вчителі та автори посібників. К.Станіславський називав баченням увесь комплекс образних і почуттєвий уявлень, які мають бути динамічними. Звідси його порада акторам прокручувати у своїй уяві кінострічку бачень. Для визначення згаданого комплексу уявлень педагог вживав також вираз “образні уявлення” [ 46, с.21 -24].
Сміливість уяви і фантазії є однією із найважливіших якостей творчої особистості. Без цієї якості процес, не можна назвати творчим. Завдяки здатності уявляти і фантазувати особистість надає своїм уявленням художньої форми, подумки вимальовуючи усі об'єкти. А розвинені уява і фантазія допомагають мріям втілитися у художньому творі.
З розвитком уяви і фантазії, розвивається і творче мислення. Адже художньо-творча діяльність -- це не просте копіювання дійсності, а художнє її переосмислення через інтенсивну творчу роботу мозку. Більшість учених, які займаються дослідженнями дитячої творчості, вважають, що творчий розвиток здійснюватиметься за умови творчої свободи (внутрішня свобода і впевненість у собі). Ці якості особистості, які формуються у шкільному віці, зумовлюють рішучість і стійкість у досягненні життєвих успіхів.
Через малюнок набувається певне вміння відкрито і без страху виражати власні ідеї та почуття, бо саме художня творчість тут є синтезуючим, конструктивним, об'єднуючим й інтегруючим засобами, від яких залежить внутрішній світ особистості.
У художньо-творчій діяльності провідну роль відіграють механізми відображення і зображення. Тому засвоєння дітьми правил, законів та образотворчого мистецтва має бути обов'язковим. Володіння образотворчою грамотою є фундаментом будь-якого творчого процесу, -- це конструктивно-знакова та формоутворююча сторони творчої діяльності.
Отже, у творчому розвитку школярів засобами образотворчого мистецтва ми виділяємо такі творчі якості особистості, які потрібно виховувати: емоційність; сміливість уяви і фантазії; творчий склад мислення; творча свобода особистості. Одночасно творчий розвиток особистості, її творча діяльність є однією із складових естетичного смаку, духовного розвитку.
Висновки з першого розділу
Позакласна та позашкільна робота узагалі спрямована на задоволення потреб, інтересів, природних нахилів дітей в процесі ознайомлення з різноманітними науками. Її можливості, у порівнянні з звичайними уроками більш ширші, оскільки заняття в різноманітних гуртках є внутрішньою потребою дитини.
Основні напрями позакласної та позашкільної освіти реалізується у наступних видах діяльності: соціокультурний, художньо-естетичний, дослідницько-експериментальний, науково-технічний, дозвілево-розважальний, еколого-природний.
Художньо-естетичний напрям діяльності реалізується в процесі вивчення образотворчого мистецтва - його видів та жанрів, основних виражальних засобів, художніх технік, творців мистецтва, власній образотворчості. Можливості образотворчого мистецтва - необмежені. Основним завданням, яке необхідно вирішити в процесі реалізації позакласної та позашкільної роботи є становлення творчої особистості. Це в свою чергу передбачає розвиток умінь сприймати, відчувати, мислити, оперувати образами, створювати щось нове. Такі уміння формуються під час навчання образотворчому мистецтву. Це підтверджує ефективність та доцільність проведення позакласних та позашкільних занять в цій галузі мистецтва.
Творчість є основою естетичного смаку дитини, духовним новоутворенням, яке забезпечить естетичне ставлення до навколишнього світу, до мистецтва, до життя в цілому, а також є основою творчої самореалізації в майбутній професійній діяльності.
Розуміння вищеназваних особливостей позакласної та позашкільної роботи, ролі та завдань образотворчого мистецтва у цьому навчально-виховному процесі дозволить вчителям та керівникам гуртків розв'язувати поставлені перед ними завдання в вихованні підростаючого покоління.
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАКЛАСНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
2.1 Суть, мета і завдання позакласної роботи з образотворчого мистецтва у початковій школі
Як вже згадувалось - позакласна робота - це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва. Ця діяльність базується на інтересі і бажанні дітей її виконувати, тому вона необов'язкова для всіх учнів класу.
Позакласна робота ґрунтується на добровільній ініціативі й активності молодших школярів. Зміст її виходить за межі шкільної програми. Позакласна робота має бути цікавою для учнів, задовольняти їхні інтереси й запити.
Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки:
- розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва, формування у дітей позитивного ставлення до образотворчої діяльності;
- виявлення найпростіших образотворчих закономірностей;
- встановлення зв'язків і взаємозв'язків між окремими мистецькими елементами та явищами;
- розширення уявлень дітей про єдність природи і мистецтва;
- забезпечення застосування знань і вмінь на практиці. [59, с. 39]
Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Позакласна робота сприяє розвиткові мислення молодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до мистецтва. Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до мистецтва, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити молодших школярів, учитель має досконало знати мистецтво і бути готовим відповісти на будь-яке запитання дитини.
Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі. І справді, без відповідних знань і вмінь, а також без прагнення та бажання з боку вчителя позакласну роботу організувати неможливо, адже вона ґрунтується на добровільній ініціативі та активності молодших школярів. Тому все залежить від учителя і його активності.
Особливостями позакласних занять слід вважати: добровільність участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів [49, с. 239].
За своїм змістом, формами організації та методами проведення позакласна робота з образотворчого мистецтва різноманітна. Виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальні, групові, масові.
Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями, які виявляють інтерес до об'єктів і явищ образотворчого мистецтва. Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у збиранні марок, листівок, кольорових фотографій, на яких зображені твори мистецтва; читанні дитячих книжок про них; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемне, нецілеспрямовано. Завдання учителя - вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна. Розпочинається вона з побудови завдань на тому змісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, якщо вона збирає кольорові листівки про мистецтво, рослини, то їй пропонується зробити з них тематичні підбірки, знайти до кожної з тем загадки, прислів'я, цікаву інформацію. Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товаришами й учителем.
Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.
Індивідуальна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до образотворчого мистецтва. Учителеві слід виявити дітей, що цікавляться мистецтвом, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібне русло з тим, щоб потім спиратись на таких дітей при організації гурткової і масової позакласної роботи. Для них можна добирати окремі завдання: прочитати ту чи іншу книжку, провести не передбачені програмою спостереження в куточку живої природи або в природі, виготовити певну наочність і намалювати те, що бачили.
Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слід використовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесі позакласної роботи.
Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіх початкових класах. Учитель повинен допомогти дітям намітити об'єкти зображення, скласти план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи. Уже в 1-му класі він може доручити дітям оформити колекцію гілок і листків різних дерев як майбутню наочність, провести за планом спостереження. Завдання можуть мати практичну спрямованість.
Зміст позакласної роботи кожного наступного класу розширюється та поглиблюється залежно від набутих на уроках знань і вмінь. Тому поступово практикуються види занять, коли діти об'єднуються в невеликі тимчасові групи для спільного виконання певної роботи
