Окрім милування та розширення знань про мистецтво, екскурсії та прогулянки несуть і практичне навантаження. Під час екскурсій в ліс, парк, по вулицях міста, діти роблять зарисовки з натури, збирають природні матеріали для занять з образотворчого мистецтва. Щоб усвідомити плановість простору, будову та колір спостережуваних об'єктів на екскурсії можна використовувати видошукач. Він виготовляється з щільного паперу або картону розміром приблизно 15x10. Прямокутний отвір має такі ж пропорції, що і лист паперу, на якому буде зображений малюнок. Розмір отвору приблизно 8x7. Для дітей І класу робота з видошукачем -- це ігровий момент, гра в “фотографування” і разом з тим, початок навчання.
Учні старших класів знайомі з цим прийомом, можуть бути “фотографами-інструкторами”. Вони навчають молодших школярів і розповідають приблизно так: подивися на різні дерева, небо, травичку, кущі. Вибери найцікавіше, щоб красиво намалювати і розмістити на папері, використовуй свій “фотоапарат”. Подивися одним оком через отвір на те місце, яке ти хочеш намалювати. “Фотоапарат” можна рухати вгору, вниз, управо, вліво до того часу, поки не вибереш найцікавіше. Віддаляючи або наближуючи “фотоапарат”, ти побачиш через отвір в одному випадку багато предметів, в іншому -- мало.
Учнів з І класу потрібно вчити спостерігати за природою, переживати радість від побаченого і відображати це в малюнку.
Звертаючи увагу на красиве, гармонійне поєднання кольорів, можна побачити в природі безліч різних кольорових поєднань. Наприклад, квітка братки. На одній квітці можна налічити декілька відтінків фіолетового -- від насиченого фіолетового, який здається майже чорним, оксамитовим, до світлого рожево-фіолетового кольору. Також і в жовтих відтінках кольору можна відмітити тонкі переходи від лимонно-жовтого до жовто-оранжевого. Секрет чарівності криється в тому, що в забарвленні квітки кольори є сусідами у колірному колі. Для кожного основного кольору є свій додатковий і ця особливість також виражена у природних об'єктах - жовто-фіолетові тюльпани, червоний захід сонця на зеленому фоні лісу та ін.
Після малювання на уроці іграшок тварин і птахів з натури або по пам'яті, проводяться заняття в живому куточку, в парку. Спочатку вони уважно розглядають тварину або птаха, звертаючи увагу на характерні особливості. Враховуючи особливість цієї натури, її рухливість, вчитель рекомендує малювати відразу на одному листі декілька положень тварин і птахів.
На екскурсії на тему “Птахи -- наші друзі”, яка проводиться з предмету Я і Україна виконується інтегроване завдання, оскільки дана тема пов'язаною і з образотворчим мистецтвом, учні дізнаються про зміни в житті птахів з настанням весни, про користь птахів, про те, як допомогти пернатим взимку. На прогулянці учні також спостерігають за зовнішнім виглядом, звичками птахів і роблять зарисовки.
Ці зарисовки учні можуть використовувати в тематичному малюванні і у випуску стінгазети, наприклад, “Вікно в природу” та ін.
Під час прогулянок і екскурсій діти малюють з натури листя верби, осики, горобини, тополі, берези; квіти (ромашка, календулу та ін.); ялину і сосну; ялинові шишки, жолуді і т.д. Вони замальовують об'єкти олівцем, восковою крейдою в блокнотах або на листах паперу, прикріплених до фанери.
Учні збирають красиве листя і складають осінній букет. Проводиться конкурс “Чий букет красивіший?”, завдяки чому дається поняття декоративної композиції.
Під час прогулянок звертається увага також на красу зимової природи. Діти спостерігають за деревами в зимовому “одязі”, за кольором неба і снігу, освітленого сонцем, в сутінках, а також через кольорові окуляри.
Цікаві зміни в природі відбуваються навесні. Потрібно звернути увагу дітей на красу льодоходу, відтінків талого снігу, появу бруньок, на приліт птахів, на працю людини (прибирання снігу, підрізування гілок дерев і чагарників, і т.д.).
На прогулянках і екскурсіях учні II класу закріплюють уміння і навички в малюванні листя дерев складнішої форми, наприклад, листя дуба. З правого боку листа паперу малюється лист дуба, а поряд -- лист іншого дерева для порівняння. Квіти беруться також складнішої форми.
Під час весняних прогулянок діти малюють два різні дерева з їх характерними особливостями, грачині гнізда, приліт птахів або що-небудь за власним бажанням.
На прогулянках і екскурсіях діти III класу закріплюють уміння малювати листя складнішої форми, наприклад, клена. В живому куточку вони малюють птахів і тварин. Взимку, під час прогулянки, можуть зліпити із снігу казкових героїв. Навесні малюють з натури, наприклад, вербу і тополю з бруньками. Роблять також зарисовки окремих предметів за своїм бажанням і за завданням вчителя. На прогулянках і екскурсіях учні IV класу малюють восковою крейдою осінній пейзаж з натури (з урахуванням перспективних змін: ближче -- дальше, більше -- менше), замальовують птахів і тварин (у парку, в лісі).
У теплу пору року під час прогулянок і екскурсій четвертокласники роблять короткочасні замальовки олівцем жанрових сценок.
Під час прогулянок малювання повинно чергуватися з іграми та іншими видами відпочинку (особливо це стосується першо- та другокласників).
Бачимо, що позашкільна робота з образотворчого мистецтва більш різноманітна, ніж позакласна. Відповідно, завдяки їй діти отримують ширші знання про красу навколишнього світу та мистецтво, отримують глибші знання з образотворчого мистецтва.
Висновки з другого розділу
Позакласна робота з образотворчого мистецтва є значущою частиною всієї навчально-виховної роботи школи. Вона повинна направляти самостійність і активність молодших школярів на підвищення особистого культурного рівня, поглиблення знань про образотворче мистецтво і отримання повноцінних навичок і умінь з предмета.
Позакласна робота з образотворчого мистецтва має різноманітні форми. Вона може бути пов'язана з суспільно-корисною працею дітей (оформлення приміщень до дитячих свят, виставки т.д.), сприяє поглибленню знань дітей про видовий та жанровий поділ мистецтва, художні техніки та матеріали, сприяє усвідомленню мистецтва як особистісної цінності, розширює знання з окремих розділів програми. Виконання окремих завдань (конструювання іграшок, колективне виготовлення панно), читання літератури про мистецтво і про художників, розгляд окремих картин, перегляд кіно- та діафільмів з образотворчого мистецтва - все це позитивно впливає на розвиток особистості школяра.
Образотворче мистецтво пропонує широкі можливості для виконання ряду завдань як на уроках, так і у позакласний час. Колективна образотворча діяльність приносить дитині творче задоволення, дозволяє їй повірити в свої сили, відчути корисність своєї роботи. Діти вчаться бути творцями прекрасного.
Позашкільна робота з образотворчого мистецтва передбачає відвідування учнями художніх шкіл, будинків дитячої творчості, екскурсії, прогулянки. Мета і завдання цих занять співпадає з метою позакласної роботи у школі. Особливість екскурсій і прогулянок у тому, що завдяки їм діти отримують більш глибокі знання про навколишнє та мистецтво, про красу природи рідного краю, більш глибоко усвідомлюють мистецькі цінності, набувають деяких графічних навиків.
Розділ 3. ВИДИ ПОЗАКЛАСНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ПРОВЕДЕННЯ
3.1 Методика роботи з дітьми в умовах позашкільної та позакласної діяльності педагога
Заняття позакласною та позашкільною образотворчою діяльністю має ті ж психолого-педагогічні механізми, що й інші форми навчальної діяльності. Тому як на уроках образотворчого мистецтва, так і у позаурочній та позакласній діяльності педагог повинен формувати наступні уміння, які забезпечать вирішення навчально-виховних завдань: спостерігати, відчувати, виражати оцінне судження, творчо вирішувати поставлені завдання. Оскільки головне завдання занять позакласної та позашкільної роботи - творчий розвиток школяра, саме такого педагогічного забезпечення вимагає робота педагога.
Знаючи про те, що відвідування гуртка є добровільним (не всі діти відвідують гуртки), а заняття у гуртках сприяють кращому засвоєнню особливостей образотворчого мистецтва, першочергове завдання вчителя - зацікавити дітей образотворчим мистецтвом, тобто сформувати естетичний інтерес школярів, зорієнтувати їх на спілкування з прекрасним у навколишньому та мистецтві, сприяти пізнанню прекрасного у житті та творах мистецтва, створити умови для творчої активності та творчого самовираження. Можливості вчителя при формуванні естетичного інтересу необмежені, тут підійде будь яка форма роботи, що емоційно впливає на свідомість дитини, її розум та почуття - нетрадиційні форми подання завдань, доброзичлива інтрига, диференційовані завдання, оригінальні художні техніки та ін., але разом з тим кожен вчитель повинен знати і враховувати у своїй роботі антистимули інтересу - „... надмір репродуктивного матеріалу, домінування словесних форм роботи, повільний темп уроку, погана організація, одноманітність прийомів заохочення та оцінювання, неувага до переживань дитини ”[55, с. 165].
Не менш важливим завданням є навчити дитину здатності бачити, чути, а не лише спостерігати. Таке уміння ще називають естетичним спогляданням. У більшості випадків діти, що прийшли у школу вже психологічно готові до цієї діяльності. „Головне завдання естетичного споглядання - розвиток у школярів здатності належним чином сприймати й оцінювати прекрасне під час безпосереднього спілкування з ним, збагачення їх уявлень чуттєво-образною інформацією. Для цього необхідне цілеспрямоване створення певних педагогічних умов, ситуацій ”[35, с. 7].
Споглядання - це перший етап у складному процесі осягнення світу мистецтва. Цей процес є безконечним. Свідомість людини не лише відображає об'єктивний світ - будь що, що сприймається, викликає емоційний відгук, в залежності від особливостей естетичного досвіду, естетичних інтересів він може бути як активним, так і пасивним. На споглядальному етапі роботи вчителі зосереджують свої зусилля на організації безпосереднього контакту школярів зі світом прекрасного, не залежно, чи це сприйняття мистецьких творів, власних образотворчих робіт, чи сприйняття прекрасного у навколишній дійсності. Саме у спостереженні має місце єдність сприймання та мислення, оскільки спостереження вимагає осмислення того, що бачимо чи чуємо. „Спостереження та різні види чутливості, що входять до її складу, розвиваються в учнів успішно, коли вони виконують завдання, які потребують самостійного, керованого словом учителя здобування знань про зовнішній вигляд предметів, їх форми, кольори просторове розміщення та інші особливості ”[35, с. 63-64]. Можна сказати, що спостереження є ефективним при умові переосмислення дитиною побаченого, відчутого.
Починаючи з першого класу найбільш доцільним визначене спостереження у природі, оскільки діти вже мають певний досвід такого спостереження. Вибирає куточки природи сам вчитель. Головна мета такого спостереження - одержання естетичної насолоди від побаченого, на основі якої можна поступово сконцентрувати увагу школярів на окремих об'єктах, явищах. При цьому обов'язково, учні разом з вчителем повинні дати естетичну оцінку побаченого. Крім того, спостереження, споглядання необхідно супроводжувати діями - малюванням, аплікацією, ліпкою, конструюванням. Такий двосторонній підхід дозволить краще опанувати естетичну інформацію. Бажано проводити спостереження одного і того ж об'єкту в різні пори року, завдяки чому діти зможуть не лише порівняти і осмислити естетичні властивості природних форм, але й побачити й засвоїти природну палітру - багатство кольорів та відтінків (хоча вони запам'ятають і зможуть назвати лише деякі з них, та емоційний відгук сприятиме формуванню почуттів), поєднання кольорової гами, а також перспективні співвідношення. Згодом це виражається у творчих роботах дітей. Спостереження на природі дає змогу розвивати уяву та фантазію школярів. Цьому сприяють асоціативні порівняння на основі завдань вчителя за типом: що на що подібне, впізнай на дотик, який колір чи предмет лишній та ін. Такі вправи допомагають дитині освоїти багатство навколишнього світу, виробляють уміння аналізувати, порівнювати, і відповідно оцінювати і обґрунтовувати свою естетичну оцінку. Крім вище перелічених вправ на думку Г.С.Костюк хорошими вправами на спостереження є розглядання учнями об'єктів на віддалі, при недостатньому їх освітленні, словесні описи явищ природи, пейзажів, зовнішності людини, а також її художнього зображення, малювання з натури. Одночасно це не лише можливість для спостережень, але й можливість збагатити пам'ять дитини „... конкретними образами, потрібними для розвитку різних здібностей”[35, с. 64].
Так у першому класі при вивченні кольорової гами проводяться ігри „Хто стер фарби” (порівняння хроматичних і ахроматичних кольорів), „Складемо фарби для кольорів”, „Вогняна квітка”, „Осіннє листя”. Поступово діти на учуються не лише змішувати фарби для досягнення певного кольору, а й розрізняти основні та похідні кольори, називати їх, розрізняти виражальні можливості та символіку кольору. Аналогічно будується робота для усвідомлення цілісності форми, взаємозв'язку форми і частин, виразності силуетів, виразні можливості лінії, крапки, плями та ін.
Починаючи з другого класу діти вивчають засоби виразності різних видів мистецтв, їх особливості та симбіоз, поглиблюють свої знання з кольорознавства. Якщо для першого класу характерна робота гуашшю, то у другому вибір матеріалу для виконання завдань більш ширший - фломастери, кулькові ручки, дерев'яні палички, туш, різноманітні матеріали для аплікації (нитки, папір, тканина та ін.). Вводяться словники образотворчих термінів. У другій половині навчального року для роботи починають використовувати акварельні фарби. Більш глибоко школярами освоюються жанри та види образотворчого мистецтва („Які бувають художники?”, „У художника-живописця” та ін.), вивчають виражальні можливості об'ємних, силуетних та плоских форм, можливості їх поєднання у одній творчій роботі, на елементарному рівні ознайомлюються з різновидами рельєфу. Поступово вводяться різноманітні техніки, притаманні видам та жанрам мистецтв, що з одного боку ускладнюють виконання завдання, з іншого дають можливість виявити здібності дитини, розширюють її знання, а також підвищити рівень інтересу до творчої та оцінної діяльності. У третьому класі вводиться поняття перспективи на основі освоєння просторових явищ (ближче - нижче, далі - вище, з поняттям „лінія горизонту”, з поняттям “лінія зламу” діти ознайомилися ще у першому класі); поняття декоративно-прикладне мистецтво та дизайн, вивчаються можливості цих різновидів мистецтва, їхні основні особливості, характеристики (ритм, симетрія, асиметрія, композиційний центр, художній образ в народному декоративному мистецтві, засоби художньої виразності та ін.). Образотворчі роботи фарбами ускладнюються. Крім цього школярі ознайомлюються з пластанатомічною будовою (на основі лінійних силуетів) тварин і людей в спокої та русі.
Четвертий клас умовно можна назвати „перехідним”. На даному періоді навчання дітей образотворчому мистецтву не лише поглиблюють їхні знання про види та жанри мистецтва, специфіку художнього образу, їх підводять до розуміння та сприйняття образотворчого мистецтва як художньо-естетичної цінності у власному житті. Це відбувається завдяки тому, що діти ознайомлюються з прийомами роботи професійних художників, пробують самі використовувати ці прийоми, викладання вчителем образотворчого мистецтва набуває так званої „академічної манери”.
Окремо слід виділити ознайомлення з творами мистецтва. Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів („Яка буває графіка”, „По снігу на оленях” та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити „що там за кадром”, обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.
Виконання навчальних завдань сприяють розвитку спостережливості, формують інтерес та образотворчі уміння, і, відповідно, закладають смакові критерії, еталони, на кожному уроці діти розвиваються емоційно, завдання вчителя - сформувати почуттєву сферу школяра, оскільки саме емоції та почуття, сприйняття та уявлення є основною формою чуттєвого відображення, яке дуже необхідне при оцінно-творчій роботі. Як це відбувається?
Формування емоційно-почуттєвої сфери учнів залежить від багатьох факторів. На відміну від відчуття, сприйняття, мислення, завдяки яким у свідомості відкладаються різноманітні предмети, явища, характерні для них деталі та взаємозв'язки, у емоційних станах виявляється ставлення особистості до побаченого, зробленого чи осмисленого. Будь які емоції та почуття можна умовно поділити на дві групи:
1) ті, які виражають позитивне ставлення людини до об'єктів та явищ дійсності (задоволення, радість, любов та ін.);
2) ті, які виражають негативне ставлення на будь що (страх, переляк, огида та ін.). Емоції, як негативні, так і позитивні по-різному впливають на особистість. Але у більшості випадків саме позитивні сприяють активній діяльності, дають поштовх до творчості. Крім того емоції та почуття виявляють себе тоді, коли у людини існує реальний інтерес чи потреба у чомусь. На основі даного твердження можемо зробити висновок, що сформувати позитивне ставлення до мистецтва, його емоційне сприйняття можливо лише при наявності естетичного інтересу, потреби. Крім естетичного інтересу на формування почуттєвої сфери дитини впливає ряд інших факторів. На думку О. Я. Савченко їх можна поділити на внутрішні, психологічні особливості дитини та зовнішні, при чому „... зовнішні ... дають лише імпульс для яскравих емоцій і почуттів ”[49, с. 164]. До зовнішніх автор відносить емоційну підготовку учнів (тобто попередньо набутий емоційний досвід), емоційну насиченість навчального матеріалу та обраних методів, незвичність способу постановки завдання, а також його чіткість, динамічні переходи від одного виду діяльності до іншого, вчасний перехід від пояснення вчителя до дій учнів При вивчені образотворчого мистецтва взагалі, а на заняттях гуртка, зокрема, емоційній насиченості змісту навчального матеріалу сприяє добір:
а) ілюстрацій - твори повинні бути високохудожніми, тематично актуальними, цікавими для дітей, а також педагогічно доцільними;
б) предметів для спостереження та натурних постановок, які можуть викликати у дітей естетичні почуття, образні уявлення, зацікавлення, подив, захоплення. Необхідною умовою є мовлення самого вчителя - емоційне, образне, лагідне. Позитивним емоціям зацікавленості сприяють нетрадиційні способи подання завдання.
На першому етапі навчально-виховної роботи увага вчителя спрямована на те, щоб сформувати у дітей такі дві основні якості: позитивна емоційна чуттєвість та предметність естетичного почуття. Педагоги вважають, що найбільш ефективними при вихованні емоційно-почуттєвої сфери є так звані „малі" педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань та творчих завдань.
