Під творчим потенціалом , як правило , розуміють здатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчого потенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходити аналогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміня й починати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнів спрямовувати мислення , хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією до відомого або шляхом перестановок, об єднання чи роз єднання , суттєвих замін і змін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів , треба розвинути їх мислення. Недаремно К. Ушинський зазначав : той, хто хоче розвивати в учнів мовні здібності, повинен розвивати в них насамперед уміння мислити. З проблемою розвитку мовлення тісно пов'язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких всесвітньо відомих педагогів , як Ян Амос Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатними педагогами . а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів, застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити учнів молодшого шкільного віку розв'язувати нові незвичні завдання шляхом аналізування й комбінування;активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання , а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом. Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови.
Комбінувати мовний матеріал-це значить поєднувати букви у склади, склади у слова, слова у речення, речення в тексти, кілька текстів - у новий текст, що має кілька сюжетних ліній. Складання комічної історії-це один із видів вправ на комбінування. Головне у складанні таких історій - показати учням , як можна руйнувати стереотипи. Щоб досягти комічного ефекту, потрібно скомбінувати героя розповіді та ситуації, в якій у житті він ніколи не опиниться.
Учні початкових класів здатні аналізувати і комбінувати. Необхідно рекомендувати їм вправи на реконструювання. Після кількох разів прочитання й аналізу оповідання дітям пропонується його реконструювати. Можна замінити головного героя оповідання . Скажімо , в оповіданні йшлося про учня першого класу , як він не хотів учити уроки й отримав двійку. Ми замінимо героя ( скажімо, буде дівчинка Галинка, яка дуже любила ходити до школи та була відмінницею).
Джанні Родарі пропонує змінювати відомі сюжети. Це допоможе учням навчитись придумувати власні казки і розповіді, а за допомогою цієї розповіді знаходити вихідну точку для нової розповіді.
Можна реконструювати слова, які «загубили» букви, загублені букви повинні бути на якесь правило. Під реконструкцією розуміють ще і зміну слів, сюжетів тощо. До всіх прикметників можна додати префікс «най-» і прочитати відомий текст у новому вигляді.
Початкова освіта як складова частина загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток дитини, який включає розвиток творчого потенціалу. Творчі здібності формуються в діяльності та зумовлюють кількісні та якісні показники знань , умінь і навичок. Важливим є те, що творчі здібності мають загальний характер, тобто сформовані в певній галузі, можуть використовуватись і в інших видах творчої діяльності.
Дидактичні ігри, з одного боку, сприяють формуванню уваги, спостережливості, розвитку пам'яті, мислення, самостійності та ініціативності. З іншого, розв'язують чітке дидактичне завдання: сприяють засвоєнню нового матеріалу чи повторенню та закріпленню вивченого, формуванню навчальних умінь і навичок. Гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликає в них позитивні емоції у процесі навчальної діяльності, сприяє розвитку асоціативного мислення та фантазії.
Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню.
Урок читання , як і будь який урок рідної мови , в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечити дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов'язково передбачається робота з розвитку мовлення учнів , причому всіх видів - слухання, говоріння, читання і письма. Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором , його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-популярного твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей : вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції.
Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).
У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією. Знання, яких набувають учні, мають стати основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.
Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мовленням, правильно вживати слова.
У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням. У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.
У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх вживанням у художніх текстах.
Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.
Словникова робота в початкових класах має своїм завданням:
збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих раніше слів чи нових значень відомих слів:
уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів:
активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний;
усунення з мовлення нелітературних слів - діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.
Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені словникові вправи.
Під час виконання словникових вправ вчитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів вибирати потрібне слово для власного висловлювання.
Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні усні вправи.
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:
I. Лексичний (словниковий аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.
II. З'ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.
Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.
Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.
Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.
Словникова робота в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значення слова, як і в усякій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли не слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ з читання і, нарешті, вжили його самостійно в потрібній ситуації.
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова. Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.
Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:
демонстрація предмета чи малюнка;
використання контексту;
найпростіший словотворчий аналіз;
тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника).
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами:
а)показ натуральних предметів (дзиґа, бриль, канни, баклажан);
б)показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж, шпак);
в)показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула, окунь, ясен, явір,рись, козуля).
Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів.
а) самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаюся: «Доброго ранку!» учні пояснюють як «ввічливо», «з повагою»:
б) конкретизація значення слова, поясненого учнями на основі контексту, не зовсім точно. Наприклад ,у реченні :Періщить дощ, як із відра. Діти пояснюють слово періщить як те. ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить - це сильно б'є ,січе:
в) введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснити значення слова ґудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення Пальто було застебнуте на всі ґудзики.
Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: «Від якого слова утворене пояснюване слово. Чому даний предмет назвали саме так?» Наприклад: очеретянка -- пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі) та ін.
Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) -- дружний клас, дружна сім'я, дружній (приятельський, схвальний) -- дружній погляд, дружня усмішка.
Тлумачення слів -- найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:
а) розчленування загального поняття на часткові (тканини -- це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові -- це апельсини, лимони, мандарини);
б) підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок, цегла -- будівельні матеріали; муха, оса, ґедзь -- комахи);
в) розгорнутий опис (колектив -- це група людей, зв'язаних спільною працею, спільними інтересами: батьківщина -- це країна, в якій живуть народжені в ній люди, що є її громадянами);
г) добір слів-синонімів. До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний:
д) добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток -- через зіставлення із словом радість);
є) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити з допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки -- носки, окуляри -- очки, ковзани -- коньки;
є) з'ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).
Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або за допомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понять під загальні (панчохи -- це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи -- чулки), чи розгорнутим описом (панчохи -- це виріб машинного або ручного в'язання, що одягається на ноги за коліна).
Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.
Учні часто плутають пряме і переносне значення слова і тому роблять помилки, вживаючи слова з значення слова, переносним значенням. Завдання класовода -- навчити школярів:
розрізняти пряме і переносне значення слів;
вживати слова з переносним значенням у мовленні.
Щоб упоратися з цими завданнями, вчитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.
З терміном «пряме і переносне значення слова» учні знайомляться в З класі. У 1--2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням.
Для організації спостереження школярів за вживанням слів із переносним значенням учитель може використовувати той лексичний матеріал, який є у вправах підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частин мови і іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанок та дидактичних посібниках.
Ознайомлення школярів з прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель.
Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів .
Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні з іменниками, вчитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показує на конкретному прикладі вживання цього прикметника і в прямому значенні зіставляє пряме і переносне значення. Таке зіставлення дає можливість практично показати учням засоби виразності прикметників. Так, пояснюючи переносне значення прикметника шовковий, вчитель пропонує для спостереження за значенням цього прикметника такі речення: Вітер колише трави шовкові (П. Тичина) та У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко: шовкова спідничка, білі черевички (Н. Забіла).
Учні виписують словосполучення, до складу яких входить прикметник шовковий. Зіставляючи значення цього прикметника в обох словосполученнях (шовкові трави і шовкова спідничка), учні доходять висновку, що в першому випадку прикметник ужитий не в своєму звичайному значенні, а в переносному. Щоб школярі переконалися в тому, наскільки виразнішим стає мовлення від використання того чи іншого слова, вжитого в переносному значенні, вчитель вдається до порівняння двох речень з нейтральними в одному і образними в другому синонімами: У моєї мами працьовиті руки і У моєї мами золоті руки.
Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям також завдання на самостійне відшукування у реченнях чи текстах слів -- різних частин мови із переносним значенням. Наприклад: визначте слова, вжиті в переносному значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібною росою).
З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів із переносним значенням слід пропонувати вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення (замініть виділене слово словосполученням із дужок: Настала весна (прийшла, стала на порозі, прилетіла на зелених крилах), а також вправи на самостійне складання речень із словами у переносному значенні (складіть речення із словом сміятися, щоб воно було вжите у прямому і переносному значенні). Такі вправи не тільки збагачують словниковий запас дітей, а й виховують у них уважне ставлення до слова, розвивають мовленнєве чуття.
Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів.
Робота над вивченням багатозначності слів передбачає:
а) усвідомлення того, що слово може мати не одне, а кілька значень;
б)точність уживання багатозначних слів у мовленні. Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, вчитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами.
Діти з'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова. Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель -- птах і журавель -- пристрій для набирання води з колодязя, груша -- плід і груша -- спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшениці чи жита. Учні розглядають перші дві пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли на основі подібності предметів. Учитель запитує, чи можна до наступної пари малюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб і між цими словами існує внутрішній зв'язок: з жита і пшениці печуть хліб). Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язок предметів.
Наступна робота над багатозначністю слів передбачав самостійне з'ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях і реченнях. Наприклад, учитель пропонує пояснити значення слова іде в текстах для читання Людина іде (пересувається). Літак іде на посадку (летить). Урок іде (триває). Дощ іде (ллє) і т. ін.
З метою розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характер), як-от: скласти речення, у яких слово нести було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та і н).
Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжують спостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:
-- усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаково звучать, мають різне значення;
-- точне вживання однозвучних слів у мовленні.
Ознайомлення учнів із словами, які однаково звучать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель може використати малюнки букваря, на яких зображені, наприклад, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (на вербі кошенята) чи лист (дерева і поштовий). Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.
У 2--4 класах учні не раз мають змогу зустрітися з омонімами. Щоб розширити уявлення школярів про явище омонімії, вчитель може запропонувати їм скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображенням різних предметів, назви яких однозвучні (ключ -- предмет, яким відмикають двері, джерело, музичний і т. ін.), скласти словосполучення і речення із певними словами, показавши при цьому, що значення слів різне (нота, пара, літній і т. ін.), а також розповісти, які б малюнки намалювали діти до слів лисичка, коса, кран.
Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні. У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати у дітей уміння:
розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;
добирати синоніми;
замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом;
самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово:
самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонім.
Завдання вчителя під час роботи над синонімами полягає в тому, щоб забезпечити успішне оволодіння кожним із визначених умінь і тим самим піднести рівень мовленнєвої культури школярів.
Робота над синонімами повинна проводитися систематично і планомірно. Система роботи над синонімами розвиває у школярів навички уникати повторення тих самих слів, одноманітності викладу. Від уміння з ряду синонімів вибрати одне слово, яке б найповніше передавало думку, залежить правильність, точність, образність вислову.
Уміння користуватися синонімами формується в учнів поступово протягом тривалого часу. У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ:
1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням. Щоб навчити учнів розрізняти слова, близькі за значенням, доцільно давати завдання на спостереження і виділення з невеликих за змістом текстів чи окремих речень слів-синонімів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку і знайти в ній слова, близькі за значенням
Хто дід?
З'їжджалися дочки у гості до діда: Ось там Завірюха санчатами їде . За нею Метелиця сліпо бреде. Хурделиця Хугу з собою веде. А тільки-но вітер у полі гуляє. Як стануть на лижі Хуртеча й Завія, Нарешті удвох з Заметіллю приїхала Найменша -- улюблена донечка Віхола. (Дід Мороз.)
Вправи на групування слів, близьких за значенням. Такі вправи
допомагають усвідомити синонімічні відношення між словами, їх
синонімічну близькість. Наприклад, учні повинні згрупувати синоніми з
поданого ряду слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний,
робота, хоробрий, Вітчизна.
Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивності
ознаки. Увазі учнів пропонуються слова: огрядний, посміхатися, повний,
реготатися, товстий, сміятися. Треба спочатку погрупувати слова-
синоніми, а потім записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсив
ності ознак (повний, огрядний, товстий) чи дії (посміхатися, сміятися,
реготатися).
4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Виконуючи з учнями вправи такого типу, вчитель повинен домогтися, щоб діти осмислено вибирали слово, яке найкраще підходить до даного випадку. Працюючи, наприклад, над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою, вчитель запитує: «Яке з слів, поданих у дужках, не може бути використане? Чому?» (нудьгують).
5.Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті. Ці вправи мають на меті показати дітям, що заміна в тексті повторюваних слів їх синонімами усуває його одноманітність, робить мовлення стилістично досконалішим. Робота на уроці складається з таких етапів:
а)читання тексту;
б)бесіда-аналіз прочитаного:
в)добір синонімів до слова:
г)створення тексту із заміною, де потрібно, слова відповідним синонімом.
д)читання і аналіз учнівських робіт.
6. Вправи на самостійний добір синонімічних слів. Такі вправи є кінцевою метою вправ із синонімами. Вони мають на меті формування навичок самостійного добору слів із власного лексичного запасу і використання їх у власному мовленні.
Цій меті підпорядковані вправи на складання словосполучень чи
речень з одним Із дібраних синонімів, на заміну слів самостійно дібраними
синонімам (стилістичне редагування), на вживання синонімів під час
написання переказів, творів.
У процесі виконання вправ такого типу слід показати учням, що місце слова в синонімічному ряду визначається багатозначністю. Так, залежно від лексичного значення слово може бути членом різних синонімічних рядів. Наприклад: свіжий - сьогоднішній (свіжа газета, свіжий хліб) холодний (свіжий вітер, свіже повітря).
Спостерігаючи за такими словами, учні повинні зрозуміти, що для правильного добору синонімів до поданого слова, його потрібно ввести в контекст. Важливо також організувати спостереження за лексичною сполучуваністю синонімічних слів. Учні повинні усвідомити, що синоніми мають неоднакову здатність поєднуватися з іншими словами. З цією метою слід використовувати вправи на утворення словосполучення із синонімічними словами (наприклад: коричневий, карий, плаття, очі, костюм).
Серед різноманітних видів вправ важливе місце посідають вправи з антонімами, мета яких -- збагатити словниковий запас учнів, виробити в них уміння яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи з антонімами, школярі користуються такими логічними операціями, як порівняння, зіставлення, протиставлення, які сприяють розвиткові розумових здібностей дітей
За програмою 1--4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у реченні , використовувати антоніми у своєму мовленні. Отже, програма передбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами.
Для того , щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях, реченнях і зв'язних текстах.
У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:
виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням
(антонімів) і групування антонімів парами;
добір антонімів до поданих слів;
заміна в тексті виділених слів антонімами;
дописування речень словами, які мають антонімічний смисл;
* складання речень з антонімами.
Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях: Від маленької іскри може загорітися великий ліс. Для щастя свого народу не страшно у вогонь і є воду. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можна організувати на уроках читання.
Вправи на спостереження за вживанням антонімів можуть виконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієслова, прислівника.
Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою вчитель пропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум, низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низький, сміх, плакати)
Звичайно, робота над антонімами не обмежується тільки виділенням чи добором їх із готового матеріалу. Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель використовує різні варіанти вправ, серед них:
а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зима--..., старий--..., чорний--...;
б) у словосполученнях чи реченнях замінити виділені слова антонімами: радісна подія, зимові канікули, ледачий хлопчик або Почався урок. У класах і в коридорах -- тиша. Замовк шкільний радіовузол, стихла музика. Школярі працюють:
в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні словосполучення: темна ніч -- …………хвалять за працю -- …......, весняний ранок --………..;
г) продовжити почате речення антонімами: як є початок, то й ... буде. Де багато слів, там ... діла;
д) складання невеличких зв'язних текстів із використанням у них антонімів (наприклад, про спортивні змагання, роботу на пришкільній ділянці тощо).
Як і під час роботи над синонімами, при вивченні антонімів учитель зобов'язаний показати дітям, що вибір антонімів часто визначається контекстом. Це зумовлено тим, що багатозначні слова можуть утворювати кілька антонімічних пар. Так, наприклад, до слова солодкий можна дібрати кілька антонімів: солодкий -- гіркий (перець), солодкий-- кислий (виноград), солодкий -- солоний (огірок).
Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повторює синоніми. Для цього найкраще використовувати комбіновані вправи: учні спочатку добирають до поданих слів синоніми, а потім антоніми, як-то: сумний, зажурений, похмурий -- веселий; цікавий, захоплюючий -- нудніш. Як видно з наведених прикладів, до кількох синонімів можна дібрати один антонім. Однак з допомогою антонімів можна показати дітям різницю в значенні синонімів. Наприклад, різницю в значенні синонімів плакати й ридати можна показати за допомогою антонімів сміятися, реготати.
Робота над вивченням словникового матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мовлення -- словом, є головним джерелом збагачення словника дітей. Словникова робота розвиває увагу учнів до значення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова для точного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до слів виховується інтерес до мови в цілому.
Список використаної літератури
Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. - 1989.-№11.-С. 65-67.
Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С. 31-36.
Бадер В.І., Василина С.В. Редагування як засіб розвитку мовлення // Поч. школа. - 1991. - №8. - С. 24-27.
4. Богун М.І. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. - К.: Вища школа, 1993. - 328 с.
5. Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальних классах // Нач. школа, 1989. - №2. - С. 18-21.
6. Бородич А.М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение, 1981.-255 с.
7. Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. - 1991. - №8. -С. 44-46.
8. Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальная школа. - 1992. - №2. -С. 14-19.
9. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. - 1991. - №2. - С. 28-31.
10. Василевська М.В. Інтегровані уроки // Поч. школа. - 1996. - №11. - С.11-12.
Страницы: 1, 2
