Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи
Житомирский державний педагогічний університет ім. І. Франка
Кафедра дошкільного виховання та інноваційних технологій
Курсова робота
Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи
студентки ІІІ курсу 31 групи
факультету іноземних мов
Бондарчук Аліни Іванівни
Науковий керівник:
доцент,
кандидат педагогічних наук
Басюк Наталія Анатоліївна
Житомир 2010
Зміст
Вступ
1. Диференційований підхід у навчанні. Його місце у гуманізації освіти
1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки
1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи
1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне
1.4 Характеристика основних форм диференціації
Висновки до розділу
2. Дослідження диференціації на сучасному етапі
2.1 Дослідження диференціації навчання на сучасному етапі в середній школі
2.2 Використання різнорівневих завдань як ефективний метод забезпечення диференціації навчання
2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання у початковій школі
Висновки до розділу
Загальний висновок
Додатки
Список використаних джерел
Вступ
Ідея диференційованого підходу до учнів у процесі навчання належить до вічних проблем школи і є найважливішим із загально-дидактичних принципів, необхідність реалізації якого в шкільній практиці зумовлена тим, що забезпечити формування особистості дитини, засвоєння нею знань з усіх навчальних дисциплін та вироблення в неї практичних умінь і навичок, розвиток її здібностей та обдарувань можна лише шляхом індивідуалізації навчання. Особливого значення набуває індивідуалізація навчально-виховного процесу в початковій школі, бо остання є фундаментом на якому будується подальше навчання та виховання.
Актуальність проблеми полягає в тому, процес засвоєння знань індивідуальний, але багато в чому однаковий у дітей окремої групи чи навіть класу. Враховуючи загальні психологічні особливості їх, ми тим самим забезпечуватимемо розуміння матеріалу кожним учнем. Але досягти цього нелегко, оскільки здібності до навчання в дітей різні. Щоб учень на уроці постійно був зайнятий виконанням посильного завдання, слід, глибоко вивчивши індивідуально-психологічні відмінності наших вихованців, відповідним чином поєднувати фронтальні, індивідуально-групові та індивідуальні форми роботи. Велику допомогу тут надають диференційовані завдання.
Все сказане послужило основою при визначенні об'єкта, предмета, мети, робочої гіпотези і завдань дослідження.
Об'єктом дослідження є диференціація навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх класів.
Предмет дослідження - диференційований підхід до школярів середніх класів при засвоєнні ними іноземної мови.
Метою дослідження є виявлення оптимальних шляхів організації навчання німецької мови, що враховують індивідуальні розходження учнів і рівень розвитку їх здатності до навчання; визначення ефективних методів і прийомів застосування індивідуального підходу до учнів середніх класів на уроках іноземної мови.
Задачі дослідження: виявити можливості уроку іноземної мови для застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів; проаналізувати досвід учителів іноземної мови із застосування диференціації процесу навчання на уроках іноземної мови; вивчити вітчизняний і закордонний досвід індивідуалізації й диференціації навчання; дібрати методи й прийоми із застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів на уроках іноземної мови; перевірити ефективність застосування диференційованого підходу до учнів середньої школи на уроках іноземної мови.
Гіпотеза дослідження: індивідуалізація навчально-пізнавальної діяльності учнів середньої школи у процесі засвоєння знань з іноземної мови буде здійснюватися успішно і разом з тим підвищиться якість навчання, якщо в основу моделі навчального процесу покласти ідеї особистісно-орієнтованого навчання , поетапного формування розумових дій, понять практикувати парні, групові та колективні форми навчання.
Методи дослідження:
· вивчення й аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури з досліджуваної теми;
· емпіричні методи: цілеспрямоване спостереження за навчально-виховним процесом (вибіркове й систематичне), анкетування та інтерв'ювання, порівняння;
· вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (педагогічної документації, планів-конспектів уроків учителів початкових класів, учнівських зошитів);
· педагогічний експеримент .
Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні психолого-педагогічних умов, які забезпечують реалізацію принципу індивідуального підходу в шкільній практиці.
Практична значущість полягає в розробці методичних рекомендацій для вчителі початкових класів, які дозволяють реалізувати принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі вивчення іноземної мови в початкових класах. Матеріали дослідження можуть бути використані викладачами педвузів та педучилищ, які викладають педагогіку, а також методику викладання іноземної мови в початкових класах і в шкільній практиці вчителями початкових класів.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота містить сторінки, ілюстрована схемами, таблицями.
1. Диференційований підхід у навчанні. Його місце у гуманізації освіти
1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки
В період з 1958 по 1988 рр. диференціація навчання співпадає з фуркацією, тобто під диференціацією розуміють розділення навчальних планів з метою такої спеціалізації учнів, яка сумісна з збереженням загальноосвітнього характеру школи. Види, форми диференціації першого періоду вказані на схемі (рис.1.1).
Рис.1.1 Диференціація навчання першого періоду
1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи
Нове розуміння диференціація навчання бере початок після проведення Всесоюзного з'їзду працівників народної освіти (1988), на якому була прийнята Концепція загальної середньої освіти. Основними напрямками розвитку школи були проголошені гуманізація і демократизація, в зв'язку з чим однією з першочергових задач була названа саме широка диференціація навчання, спрямована на розвиток індивідуальних творчих запитів учнів, повну реалізацію всіх природних задатків і схильностей особистості. На сучасному етапі диференціація навчання визначається комплексно на психологічному, педагогічному і методічному рівнях. Сутність диференціації навчання сучасного періоду покажемо у виді схеми (рис. 1.2).
Рис. 1.2 Диференціація навчання сучасного періоду
1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне
У національній доктрині розвитку освіти наголошено " Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя"
Перед кожним поколінням життя ставить усе складніші завдання , і для їх розв'язання потрібен все вищий рівень освіченості особи . Для забезпечення високого рівня освіченості школяра необхідно застосовувати такі методи навчання та виховання, які б розвивали індивідуальність дитини, індивідуальні особливості учня, забезпечували б йому необхідні умови гармонійного розвитку особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей. Урахування індивідуальних особливостей учнів - це не пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальної особистості, з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші умови для росту пізнавальних сил, активності, схильності та обдарованості учня. Такого підходу потребують не лише важкі вихованці, малообдаровані школярі, але й обдаровані діти, діти середнього рівня розвитку.
Незважаючи на те, що проблемі індивідуалізації навчання в психолого-педагогічній науці приділяється велика увага, в шкільній практиці в процесі навчання залишається майже нездоланною тенденція до усереднення, тому що в умовах класно-урочної системи навчання орієнтуватися на індивідуально-психологічні особливості кожного учня надзвичайно складно.
Педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання часто виявляються непосильними для учнів з низьким рівнем научуваності, розвиток інтелектуально обдарованих дітей гальмується, усереднення не дозволяє їм реалізувати свої потенційні можливості. А це в свою чергу може призвести до непоправних наслідків, бо культура суспільства, яка стала на шлях уніфікації (усереднення), усічення своїх "здібностей", приречена на еволюційний регрес.
На даний момент багато шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів орієнтуються на середнього учня. Але педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання виявляються непосильними для дітей з низьким рівнем навченості та розвиток дітей гальмується. Усереднення не дозволяє їм повною мірою реалізувати свої потенціальні можливості. Індивідуальний підхід використовується в таких випадках дуже рідко. Особливо критичне ситуація з цим у сільських школах, де матеріальна база та наповнюваність педагогічного колективу не дозволяє здійснювати диференціацію на належному рівні. Суттєві труднощі в роботі сільських вчителів викликають нестандартні умови функціонування малокомплектних шкіл, відмінності їхньої структури, режимів навчання. Класно-урочна система організації навчання за умови низької наповнюваності класів є малоефективною.
Реально ж диференційоване навчання в наших школах знаходиться в ембріональному стані. Ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для Індивідуального і диференційованого навчання.
При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:
а) усі учні трактуються однаково;
б) усім учням подається та сама інформація;
в) перед усіма учнями ставляться однакові вимоги;
г) від усіх учнів вимагаються однакові вимоги;
д) до всіх учнів стосуються однакові стимули.
Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред'явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності.
Диференціація навчання дозволяє організувати навчальний процес на основі урахування індивідуальних особливостей особистості, забезпечити засвоєння всіма учнями змісту освіти, яке може бути відмінним для різних учнів, але є обов'язковим для всіх, виділенням інваріантної частини.
Ціль диференціації процесу навчання - забезпечити кожному учню умови для максимального розвитку його здібностей, нахилів, задоволення пізнавальних потреб і інтересів в процесі засвоєння їм змісту загальної освіти.
В розумінні диференціації виділяють три основних аспекти:
§ урахування індивідуальних особливостей учнів;
§ групування учнів на основі цих особливостей;
§ варіативність навчального процесу в групах.
Перший аспект - урахування індивідуальних особливостей учнів характерний і для диференціації, і для індивідуалізації. Проте індивідуалізація і диференціація далеко не одне і те ж. Індивідуалізація - це реалізація принципу індивідуального підходу до учнів, який передбачає врахування індивідуальності кожної дитини як виявлення особливостей психо-фізіологічної організації в її неповторності, своєрідності, унікальності.
Диференціація - це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо.
Індивідуалізація - це граничний варіант диференціації, коли навчальний процес будується з урахуванням особливостей не груп, а кожного окремо взятого учня.
Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, при якому враховуються індивідуально-типологічні особливості особистості (здібності, інтереси, нахили, особливості інтелектуальної діяльності і ін.). Диференціація характеризується створенням груп учнів, в яких елементи дидактичної системи (цілі, зміст, методи, форми, результати) розрізнюються
Диференціація навчання має зміст і форму. Зміст диференціації навчання - це спеціально організований навчальний процес для певної групи учнів. Спеціальна організація навчального процесу може виявлятися в різних формах.
1.4 Характеристика основних форм диференціації
Диференціація може здійснюватись на різних рівнях. Рональд Де Гроот виділяє три рівня, а саме:
1-й мікрорівень, коли різний підхід здійснюється до окремих груп учнів внутрі класу. Цей рівень диференціації інколи називають внутрішньою або внутрікласною;
2-й рівень мезорівень - рівень школи, коли диференціація здійснюється внутрі школи між окремими класами, профілями, напрямками;
3-й макрорівень, коли диференціація здійснюється між школами, створення різних типів шкіл. Другий і третій рівні є диференціація зовнішня.
Якщо врахувати наявні в практиці форми диференціації і вказані рівні, то результат класифікації можна представити так:
диференціація за загальними здібностями:
1.на мікрорівні ( внутрішня диференціація) це виконання завдань різного рівня складності. Рівнева диференціація. Групова робота в рамках моделі повного засвоєння знань;
2.на мезорівні (зовнішня диференціація) це гімназичні класи, класи різного рівня навчання. Корекційно-розвиваючі класи, загально освітні класи.
3. на макрорівні (зовнішня диференціація) це гімназії;
диференціація за спеціальними здібностями:
1. -----
2. групові заняття з обдарованими дітьми;
3. спеціальні школи для обдарованих дітей;
диференціація за індивідуальними психо-фізичними особливостями:
1. врахування фізіологічних особливостей дітей при конструюванні і організації навчального процесу в класі;
2. -----
3. спеціальні школи;
диференціація за інтересами:
1. виконання творчих дослідницьких завдань, пов'язаних з інтересами учнів;
2. класи з поглибленим вивченням окремих предметів. Профільні класи, факультативи, гуртки. Вибір альтернативних дисциплін. Класи гнучкого складу.
3. -----
диференціація за проектуючою професією:
1. виконання творчих дослідницьких завдань, які пов'язані з проектуючою професією учнів;
2. класи спрофільовані на вуз. Ліцейські класи. Групові заняття по підготовці в вуз;
3. ліцеї, коледжі, підготовчі курси при вузах;
диференціація за національною ознакою:
1. ----
2. ----
3. національні школи;
диференціація за релігійною належністю:
1. ----
2. ----
3. православні школи;
диференціація за майновим та соціальним станом батьків:
1. ----
2. ----
3. недержавні загальноосвітні заклади з високим рівнем оплати.
Для полегшення роботи учителю існує також внутрікласна диференціація учнів. Вона не лише активізує діяльність учнів на уроці, але й забезпечує включення абсолютно всіх школярів у навчальний процес на уроці. Представимо її і вигляді таблиці.
Існують такі форми внутрікласної диференціації як виконання завдань різного рівня складності та дозування допомоги учителем учням. Способами включення диференційованих завдань в навчальний процес у виконанні завдань різного рівня складності є такі варіанти, коли учитель дає сам завдання кожному учню або учні самостійно вибирають завдання; в дозуванні допомоги учителем учням: учитель пропонує завдання але об'єм дозування допомоги визначає сам учень. Спрямованість диференційованих завдань у завданнях різного рівня складності це:
· завдання на ліквідацію програми в знаннях учнів;
· завдання, які враховують наявні в учнів знання з даної теми.
У дозуванні допомоги спрямованість це:
· розбивка тексту або вправи на самостійні частини;
· завдання з письмовою інструкцією;
· робота з підготовчими вправами, з наочним матеріалом.
Диференційоване навчання вимагає від учителя не тільки вміння правильно дифернціювати клас, розробляти завдання та знати індивідуальні особливості учнів, а й вміти організувати навчальний процес, тобто організувати роботу на уроці. Для цього йому потрібно використовувати всі можливі види роботи на уроці. Головними видами роботи на уроці є : фронтальна, індивідуальна та групова.
Фронтальна діяльність полягає у виконанні класу під безпосереднім керівництвом вчителя спільних завдань, та є незамінною на первісному етапі засвоєння нового матеріалу.
Індивідуальна робота це одноосібне вирішення школярем навчальних задач, повна самостійність у набутті знань. Індивідуальна робота переважає при виконанні домашніх робіт, самостіних та контрольних робіт в класі.
Групова діяльність учнів це сукупна навчальна діяльність невеликих за складом груп учнів, що діють у межах одного класу. Вона дозволяє реалізувати природне прагнення до спілкування , взаємодопомоги та співробітництва. Завдяки груповій діяльності успішно реалізуються розвиваючі цілі навчання. Найбільший вплив діяльності у групі справляє на мислення школярів, оскільки контакти та обмін думками істотно стимулюють його.
