Етико-правове виховання молодших школярів

Етико-правове виховання молодших школярів

4

Зміст

Вступ

1. Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів

1.1. Сутність та основні поняття етико-правового виховання

1.2. Правове виховання: зміст, завдання, принципи

1.3. Особливості правосвідомості у молодшому шкільному віці

1.4. Методи формування правової культури молодших школярів

2. Дослідно-експериментальна робота

2.1 Аналіз масового педагогічного досвіду формування правової культури

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результативності експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна кризова ситуація в суспільстві не сприяє формуванню сприятливого правового і морального середовища для виховання молоді. Неблагополучне соціальне оточення, важкі економічні умови, недоліки в організації виховання в різних освітньо-виховних системах негативно впливають на виховання підростаючого покоління. Швидко зростає кількість молоді з неповною середньою освітою, безробітних, з грубими порушеннями суспільного порядку. Спостерігається тенденція зростання дитячої злочинності, наркоманії.

Виховання правосвідомості учнів передбачає «засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини» [18, 45].

Школярі одержують знання про державне, адміністративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім'ї, власності тощо. Центральне питання змісту правової культури - «усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей» [47, 53].

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов'язковими документами є Закон України «Про освіту» (1996), Закон України «Про загальну середню освіту» (1999) та інші.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як «Конвенція про права дитини», прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, «Резолюція з прав людини» (1989 р.), рекомендації ЮНЕСКО «Про виховання в дусі миру» (1974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.

Важливе місце у правовому вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови [81, 32-33]. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

Формування правової культури тісно пов'язане з вихованням політичної культури. Також важливою характеристикою громадянської культури є моральність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов'язані. Правова освіченість людини підтримує її моральність так само, як і моральність підтримує правові норми взаємин з людьми. «Якщо правова норма не відповідає рівню морального розвитку, то вона ігнорується і не виконується. Тому в демократичних державах конституції і нормативні акти приймаються у відповідності з вимогами народу. Тільки за таких умов встановлюється гармонія моральних і правових норм та правил, люди добровільно виконують закони, стають законослухняними» [42, 29].

Актуальність проблеми - удосконалення системи правового виховання молодших школярів та залучення до цього процесу батьків визначає необхідність його проведення у соціальному середовищі початкової школи. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи.

Об'єкт дослідження - правове виховання молодших школярів.

Предмет дослідження - методичне забезпечення процесу правового виховання молодших школярів у системі взаємодії сім'ї і школи.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості правового виховання молодших школярів у процесі взаємодії сім'ї і школи.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі правового виховання молодших школярів забезпечити використання різноманітних прийомів, то рівень сформованості правової культури в учнів початкових класів значно підвищиться.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:

1) Розкрити сутність та завдання правового виховання.

2) Розкрити шляхи та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку.

3) Виявити методичні умови формування основ правової поведінки в учнів початкових класів.

4) Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу правового виховання молодших школярів.

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези ми використовували теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду) та емпіричні (педагогічні спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту) методи дослідження.

Теоретичне значення нашого дослідження полягає в обґрунтуванні експериментальної методики формування правової культури молодших школярів.

Практичне значення - одержані результати можна використовувати у навчально-виховному процесі з молодшими школярами.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів

1.1 Сутність та основні поняття етико-правового виховання

Правове виховання є одним із напрямків загального процесу виховання, що містить у собі правову освіту, виховання поваги до чинних законів і норм права, формування активної позиції щодо протиправних і антигромадських дій. Правове виховання тісно пов'язане із моральним, оскільки мораль - одна з форм суспільної свідомості, сукупність загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Право визначає напрямок поведінки людини в життєвих ситуаціях, міру можливого в її канонах, забезпечують надійну можливість реалізації кожним громадянином своїх об'єктивних прав і обов'язків (в ідеалі), сприяє вихованню в особи поваги до законних інтересів партнерів. Але «право реалізується не автоматично, а впливає на свідомість людини» [5, 49]. Набуття правових знань і відповідних переконань - елемент духовного розвитку людини.

Правова освіченість і виховання сприяють формуванню правової культури і менталітету кожної людини. В основі права лежить «принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою» [75,18]. Законодавство як зовнішнє вираження права визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому.

Отже, «право і мораль виникли з об'єктивної необхідності регулювати відносини між людьми, погоджувати їхні дії і вчинки з метою збереження цілісності певної соціальної спільноти» [47, 53]. Тобто, під правом і моральністю спід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певних ситуаціях. Дотримання їх необхідне для функціонування людського співжиття, соціальної взаємодії людей, узгодження соціальних і особистих інтересів.

Норми права конкретизуються у правових цінностях, ідеалах і принципах. Правові цінності - одна з форм виявлення правових відносин у суспільстві. Під ними розуміють, «по-перше, значення і гідність особистості, її прав і обов'язків, вчинків, а також правової характеристики суспільних інституцій; по-друге, уявлення, що стосується правової освіченості людини» [5, 49].

Орієнтиром у правовому вихованні є «загальнолюдські цінності як продукт конкретних історичних умов суспільного життя. Вони виконують функції внутрішнього регулятора, орієнтира поведінкових норм, зумовлюють переваги в прагненнях і бажаннях, впливають на життєву спрямованість особистості» [31, 23]. Цінності стають внутрішнім мотивом діяльності тоді, коли становлять ядро духовного світу людини: об'єднують почуття, думки, велю в єдине ціле.

Правове виховання можна визначити як «планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних правових установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її особистісного розвитку, підготовки до суспільного життя та активної життєдіяльності» [35, 91]. Причому цей процес не розглядається як звичайний механізм перенесення його у свідомість тих, кого виховують. Він немислимий без активного засвоєння, творчої діяльності з метою втілення в життя правових знань, умінь і навичок.

У педагогічній літературі здійснення правового виховання пов'язується з реалізацією системи взаємозв'язаних підходів до нього. Так, зокрема, діяльнісний підхід до правового виховання зумовлює цей процес як «включення особистості в активну діяльність з виконання і дотримання правових норм» [50, 7].

Враховуючи, що метою правового виховання є вироблення в особистості правової культури, вважаємо за необхідне розглянути психолого-педагогічну структуру цього процесу.

Правова культура особистості виникає не сама по собі, а є результатом процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, залучення його до правових цінностей і культурних надбань суспільства; процесу втілення культурних надбань у правомірній поведінці суб'єкта, його правовій активності, практичному перетворенні правовідносин у напрямі їх прогресивного, гуманістичного розвитку.

Правова соціалізація може «здійснюватися в різних формах: стихійного сприйняття права, цілеспрямованого правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо» [17, 107]. Однією з найважливіших форм правової соціалізації і є правове виховання.

Показний рівня сформованості правової культури - «ступінь активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян» [48, 17]. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми і засоби забезпечення прав громадян, ступінь визначення загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Зрозуміло, що «правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних спільнот, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі та утворюються нові правові цінності» [8, 181].

З метою глибшого розкриття суті правової культури варто простежити основні напрями, в яких правова культура впливає на людину. По-перше, - це процес соціалізації, тобто цілісний вплив культури на особистість, що готує її до соціального життя, вчить її поведінки, яка б відповідала прийнятим у суспільстві нормам, формує в неї здатність виконувати визначені соціальні ролі [35, 92].

Другий напрям, за допомогою якого правова культура впливає на індивіда - це формування системи цінностей, зокрема, соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. Залежно від того, яке місце займають правові норми в ціннісній системі особистості, визначається її правомірна поведінка [50, 7]. У процесі соціалізації деякі норми бувають інтеріорізовані, тобто так глибоко засвоєні індивідом, що їх дотримання є результатом його внутрішнього переконання. Проте це не завжди так: справжньої соціалізації особистості не відбулося.

Третій напрям впливу правової культури на індивіда в суспільстві - формування зразків поведінки (реакцій на визначені ситуації) [81, 19]. Це можна назвати навичками, звичками, стереотипами правової поведінки.

Вищим рівнем правової культури індивіда є його «правова активність, яка виявляється в готовності особистості до активних свідомих, творчих дій як у сфері правового регулювання, так і реалізації права, у правомірності (чи законності) поведінки (діяльності) людини» [34, 31].

Уперше поняття «правове виховання» в науковій літературі появилося у 1969 році. Воно означало «цілеспрямований, систематичний вплив на особистість для формування правової свідомості, розвитку правових почуттів, вироблення навичок і звичок правомірної поведінки» [61, 14].

Характеризуючи поняття «правове виховання», слід виділити чотири його аспекти.

По-перше, правове виховання ґрунтується на точному знанні правових фактів і явищ. Знання закону - перша і основна умова правового виховання. Проте просте засвоєння тих чи інших норм права нерідко буває нейтральним процесом, якщо правові факти і явища не відібрані з певних позицій, якщо їх вивчення належним чином не організоване, якщо вони не виховують особистість у потрібному для суспільства напрямі.

По-друге, для нормального функціонування закону і суспільства, його поваги і неухильного, добровільного виконання всіма громадянами необхідне виховання не тільки поваги до права, до закону, але й до органів міліції, суду, прокуратури, а також до осіб, які стоять на охороні законів.

По-третє, виховуючи нетерпиме ставлення до анти суспільних проявів, не слід зводити таке виховання до формування такого ставлення до людини, яка вчинила проступок.

По-четверте, правове виховання не можна зводити лише до формування правової свідомості особистості. Правосвідомість, як частина світогляду людини, відображає тільки ті явища, які регулюються нормами права, включаючи почуття громадянськості і високої відповідальності особистості за свої вчинки і поведінку [19, 23-24].

Правове виховання школяра має два тісно пов'язаних між собою аспекти [33, 108]. З одного боку, воно орієнтує на вирішення конкретних завдань, що стоять перед учнями сьогодні, а з другого, - повинно дати школяреві перспективу на майбутнє. Суть правового виховання школяра саме у перспективності: необхідно навчити кожну молоду людину не тільки виконувати вимоги закону, а проявляти активність у здійсненні законності і встановленого правопорядку.

Принциповим у правовому вихованні неповнолітніх є питання, з якого віку можна доводити до свідомості дітей суть основних правових норм. Важливим аргументом на користь введення правового виховання у школі, починаючи з молодших класів, є ставлення до цього питання А. Макаренка. Він підкреслював, що саме школа повинна з першого же дня ставити до учня тверді, незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і що не схвалюється.

«Добре відомо, - пише з цього приводу М. Фіцула, - що молодші школярі суворіше, ніж дорослі, дотримуються правил гри і дитячого кодексу поведінки (не бреши, не доноси, не будь жадібним, не будь боягузом). На ці риси почуття справедливості у дітей і слід спиратися у правовому вихованні молодших школярів. Принципи правосуддя цілком доступні дітям 8-10 років, треба тільки використовувати відповідні сюжетні приклади» [81, 28].

Правова культура особистості, як і культура взагалі, формується в дитинстві. Головне у правовому вихованні - це «виховання поваги до права і закону як стрижня демократії» [12, 3].

Соціально-правову активність особистості слід відрізняти від правомірної поведінки. Не всяку правомірну поведінку можна вважати виявом такої активності. До неї не відноситься ініціативне виконання особою своїх обов'язків. Така ініціатива є прямим службовим обов'язком, зокрема професійного юриста, і полягає в бездоганному служінні закону.

Найважливішим показником правової активності є «особиста повсякденна участь людини в підтримці і збереженні правопорядку в країні» [33, 109]. Важливо по-справжньому реагувати на будь-які відхилення від загальноприйнятих норм. Можна знати, що всі порушення - це суспільне зло, можна бути переконаним у необхідності викорінювання цього зла. Але водночас практично залишатися пасивним у цій боротьбі Отже, реальність правових знань і переконань закріплюється тільки в діях людини.

Таким чином, «правова культура відбиває рівень духовності особистості, її загальної культури, ціннісних орієнтацій і соціальної зрілості» [1, 49]. Правова культура особистості в культурологічному контексті є інтегрованою якістю, в якій сфокусована гармонія правосвідомості, морально-естетичних переживань, правових знань і морально-правової поведінки, та результатом складного цілеспрямованого багатоаспектного виховного процесу.

Правова вихованість особистості виявляється в стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей та ознак. Стиль такої поведінки «характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем та завдань і в цьому аспекті є важливим показником правової підготовки, досвіду особистості, виявляє особливості вибору варіанту правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами» [34, 32]. Науковий підхід до правового виховання, інтегруючи в собі психологічний і педагогічний аспекти, забезпечує відповідність віковим та індивідуальним особливостям учня, теоретичну обґрунтованість методики виховання, виявлення та результативності коригування виховних впливів.

Формування особистості має здійснюватися як цілеспрямований, поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто сукупність закономірно побудованих, динамічно пов'язаних компонентів (явищ, процесів, впливів), взаємодія яких породжує нову системну якість. Системний підхід у правовому вихованні охоплює всі головні сторони навчання і виховання - від постановки цілей і конструювання, навчально-виховного процесу до перевірки його ефективності та результативності.

Правове виховання забезпечує «логічне поєднання і діалектичний зв'язок головних компонентів - мети, яка є основою виховання, має суспільний характер, тобто соціальне замовлення і відзначається універсальністю та чіткою конкретизованістю; об'єкта і суб'єкта виховного процесу; умов, які забезпечують ефективність реалізації процесу виховання; змісту - комплексу ідей, думок, факторів, напрямів виховного впливу; форм і методів виховання тобто способів досягнення прогнозованих цілей і завдань; результативності виховного процесу» [54, 41].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать