Велике значення в організації правового виховання підростаючого покоління має поєднання загальнолюдських та національних цінностей. Правове виховання є «частиною національного, тобто виховання молоді на культурно-історичному досвіді рідного краю, його традиціях звичаях, моральній, багатовіковій народні мудрості» [33, 108]. Водночас воно спирається на спільні для всіх народів правові засади, однакові в законодавстві різних країн (зокрема європейських), що єднає Україну з демократичними націями світу. В цьому й полягає поєднання загальнолюдського та національного.
Людинознавчий підхід забезпечує демократизацію і гуманізацію шкільного життя, появу нового типу відносин між педагогом і школярем, що ґрунтуються на взаємній повазі, довірі, співпраці любові. «Учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється…», - писав В.О. Сухомлинський [72, 56]. Завдяки реалізації людинознавчого підходу в правовому вихованні учні глибше осмислюють свої права, дані їм від народження, усвідомлюють себе як вільну особистість, пізнають самоцінність людини та її права.
В основі особистісного підходу до правового виховання лежить «повага до дитини, необхідність врахування індивідуальних особливостей кожного учня, його правосвідомості, ставлення до інших людей, глибоке знання душі, рівень особистісної сформованості, передбачуваність її вчинків» [28, 66].
Ефективність реалізації будь-якої системи, в тому числі й правового виховання, забезпечує технологічний підхід, що досить популярний в зарубіжній педагогіці, і передбачає організацію виховного процесу з орієнтацією на чіткі виховні цілі, моделювання правового виховання, способів досягнення його кінцевого результату.
У правовому вихованні формується й виявляється сприйняття, яке поєднується з логікою, пізнання - з потребами, потреби - з емоціями, емоції - з цінностями, ціннісні орієнтації - з діяльністю. Тому концепція правового виховання ґрунтується на ідеї інтеграції рівня розвитку правової діяльності з розвитком інтелектуального, морального, естетичного й емоційного потенціалу особистості
Наприклад, Г.П. Давидов виділяє а системі правового виховання три головні аспекти: інтелектуально-інформаційній, морально-вольовий та особистісно-діяльнісний [21, 9-11]. На думку автора, правове виховання повинно включати такі компоненти, як формування правосвідомості учнів, оперування правовими знаннями, засвоєння позитивного ставлення до права, правові переконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи, самооцінка поведінки; правова поведінка; правові дії; правова вихованість як моральна норма поведінки, в нові якої лежить єдність свідомості (усвідомлення справедливості закону, сприйняття правової поведінки) і правової узгодженої діяльно-природної основи життя та професійної діяльності.
Отже, правове виховання особистості аж ніяк не одномірне поняття. Ми погоджуємося з твердженням, що «основним виміром ефективності правового виховання є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.), ступінь або рівень володіння ними й практичного впровадження в правову систему відповідної діяльності» [47, 53].
З іншого боку, правове виховання виступає засобом суспільно-правової діяльності. Таким чином, для того, виокремити компоненти правового виховання особистості, необхідно відповідно з психологічною теорією діяльності визначити окремі елементи структури самої правової діяльності, а саме мотиви; планування, включаючи вибір мети й прийняття рішення; впровадження, реалізація плану; зворотний зв'язок і контроль результатів.
1.2 Правове виховання: зміст, завдання, принципи
У системі національного виховання важливе місце займає правове виховання школярів. Ця проблема перебувала у полі зору багатьох науковців (М.М.Фіцули, І.Д. Беха, І.Г. Запорожана, Н. Кусайкіної, І.Іванюка, А.М. Токаревої, Л. Веремій, В. Загреви, Є.А. Певцової, О. Шешені, Л. Дацюка, С. Ратушняка та інших).
У педагогічній науці під поняттям «правове виховання» розуміють цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правової о виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.
Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання - моральним, політичним, естетичним та іншими. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.
Визначені основні ознаки правового виховання:
1) будується на засадах системи норм права;
2) передбачає певні складові елементи упорядкованих суспільних відносин (права, обов'язки, заборони) у правовій свідомості учнів. Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, правами, обов'язками, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
4) охоплює суб'єкти права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;
5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;
6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.
Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.
Під змістом правового виховання розуміють процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має у своєму розпорядженні суспільство.
Основні завдання правового виховання (за А.І. Кузьмінським, В.Л. Омельяненком):
* доведення до вихованців законів і нормативних актів України та їх усвідомлення;
* систематичне інформування вихованців з поточних і актуальних правових питань;
* формування у них правової свідомості;
* прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;
* доведення до вихованців правових норм, які стосуються правових основ їхньої діяльності;
* вироблення у вихованців навичок і вмінь правової поведінки;
* формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, залучення вихованців до посильної участі у боротьбі з негативними явищами, які мають місце у життєдіяльності колективу;
* подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливом негативних явищ тощо [44, 136-137].
Завдання правового виховання у сучасній школі:
1) передача учням певної суми правових знань, умінь та навичок;
2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку;
3) прищеплення учням поваги до держави і права;
4) вироблення навичок і звичок законослухняності як продукту свідомого ставлення до громадянського обов'язку;
5) формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам;
6) подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.
Реалізація цих завдань у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення.
Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин. Та не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулювання с головним чином відносини - вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права - її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків.
Враховуючи особливості дітей молодшого шкільного віку слід виходити з певних принципів їх правового виховання:
Організація правового виховання учнів вимагає дотримання як загальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правового виховання.
Реалізація загальнопедагогічних принципів у правовому вихованні має свої особливості. Так принцип зв'язку правового виховання з життям вимагає врахування стану дисципліни і порядку в колективі класу і школи, дотримання правопорядку в мікрорайоні села чи міста у здійсненні право виховної роботи.
Сама специфіка правового виховання вимагає тісного поєднання його з практичною діяльністю школярів. Адже знання права нерозривно пов'язані з повсякденною діяльністю і поведінкою учнів. Кожен з них має певні права і обов'язки, про які треба пам'ятати в школі, на вулиці, в громадських місцях, у крамниці, в тролейбусі. Всюди школяр вступає в правові відносини з іншими людьми чи установами. Тому і роз'яснення конкретних законів повинно завжди пов'язуватися саме з життєвими інтересами людей, виходячи з їх досвіду, брати аргументи з умов, які склалися в даний момент. Оскільки життя не стоїть на місці, змінюються соціальні відносини, вдосконалюється правова наука, приймаються нові законодавчі акти - про все це потрібно своєчасно інформувати учнів.
Реалізація цього принципу має на увазі ознайомлення учнів не тільки з тими правовими нормами, які стосуються школярів, а й з тими, що регулюють життя і діяльність дорослих. Цим забезпечується знання учнями сьогоднішніх вимог суспільства до них і знання правових норм, якими їм доведеться керуватися в майбутньому [14, 38].
Принцип виховання особистості в колективі вимагає регулювання складної системи моральних і правових взаємин учнів, виконання ними своїх прав і обов'язків на основі Статуту школи, правил поведінки учнів, усунення причин можливих конфліктів, порушень вимог шкільного режиму.
Використання виховної сили колективу у правовому вихованні не повинно призводити до зниження особистої відповідальності учнів. Інколи основна відповідальність за погану поведінку того чи іншого учня повністю покладається на колектив. У правовому вихованні важливо наголошувати на особисту відповідальність неповнолітнього за аморальний вчинок, чи правопорушення. Адже всяке правопорушення є вольовим, вибірковим вчинком особистості, яка саме тому в повній мірі відповідальна за це [14, 40].
Принцип опори на позитивне в особистості школяра і його досвіді має свою специфіку у правовому вихованні, коли йдеться про учнів, які допускають порушення дисципліни і порядку. Виховну роботу з такими учнями нерідко перетворюють у щоденне моралізування, виставлення їх недоліків, у боротьбу з ними. Таке ставлення до них тільки призводить до їх озлоблення, не спонукає їх до кращої поведінки.
Кращих результатів домагаються ті педагоги, які навіть у порушника дисципліни знаходять позитивні якості, намагаються опиратися на них у виховній роботі [14, 43].
Поєднання високої вимогливості з повагою до учнів у правовому вихованні маг на меті дотримання сформульованого А.С. Макаренком принципу «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї» [14, 50].
Успіх правового виховання залежить від вимогливості всіх працівників школи. Детально продумані, педагогічно обґрунтовані вимоги повинні бути усвідомлені всіма працівниками ніколи, стати життєвим кодексом закладу освіти. Єдність вимог допомагає забезпечити виконання кожним учнем вимог шкільною режиму і встановленого порядку, контроль за їх поведінкою.
Єдність, систематичність і послідовність педагогічних впливів у правовому вихованні викликається тим, що в їх здійсненні беруть участь педагогічний колектив, батьки і самі учні. Всі ці впливи повинні створювати єдину систему, спрямовану на виховання в учнів правової свідомості і правомірної поведінки.
Дотримання цього принципу полягає й в тому, що, приступаючи до правової о виховання нового учня чи класу, вчитель встановлює рівень їх правової культури, ступінь сформованості тих чи інших якостей, що до цього робилось іншими педагогами, щоб визначити, з чого розпочинати, на чому зосередити свої виховні зусилля, що підтримати, продовжити, розвинути [14, 55].
Успіх правового виховання учнів залежить від урахування їх вікових особливостей, життєвого досвіду. Так, у молодших, класах ураховується, що діти тільки поступово починають засвоювати розпорядок дня, правила поведінки, виконання перших доручень учителя. Згодом обсяг обов'язків збільшується, у них підвищується інтерес до морально-правових проблем, відповідальність за свою поведінку перед класом і батьками. Далі поглиблюється увага до морально-правових проблем, активізується їх участь у шкільному житті, набувається досвід поведінки.
Таким чином, реалізація цього принципу вимагає, щоб зміст правового виховання враховував не тільки вік учня, а й його правовий статус на даному етапі його розвитку. Характер норм права і глибина їх пізнання обумовлюється не тільки віком і розвитком учнів, а й необхідністю їх використання в щоденному житті.
Суть системного підходу стосовно правого виховання учнів полягає в: єдності мети, завдань і змісту правового виховання; єдності методів, прийомів і форм правовиховної роботи; єдності та узгодженості дій всіх зовнішніх виховних впливів і самовиховання особистості учня; єдності правової свідомості і поведінки школяра; урахуванні вікових і індивідуальних особливостей учнів: вивченні, аналізі рівня вихованості учнів і відповідному корегуванні правовиховної роботи; вивченні, узагальненні і поширенні кращою досвіду правового виховання учнів.
Аналіз педагогічної, психологічної і юридичної літератури, досвіду роботи школи дозволяє виділити й специфічні принципи правовиховної роботи школи. Одним з них є єдність правового і морального виховання. Цей принцип випливає з гою, що в основі моралі і права має місце єдність, яка виражається в спільності їх основних принципів, у тому, що право і мораль є виразниками передової свідомості і волі народу.
Принципи і норми моралі мають загальний характер, охоплюють всі сторони суспільного життя і регулюють взаємовідносини між людьми, їх ставлення до суспільства і до держави. Ці моральні норми лежать в основі права і правових відносин. Тільки право і правосвідомість охоплюють вужче коло відносин між людьми і їх взаємовідносин із суспільством і державою, ніж мораль. Це також обумовлює тісний зв'язок між правом і моральним вихованням.
Необхідність поєднання правового і морального виховання пояснюється й тим, що окремі люди не володіють всіма моральними нормами, нерідко неправильно розуміють ті чи інші з них, особливо це стосується молоді, а тому допускаються відхилення від них у поведінці. У такому разі правовими нормами здійснюється контроль за тими, хто порушує моральні норми. Тому правове виховання, як засіб профілактики правопорушень неповнолітніх, повинно постійно здійснюватися як складова частина морального виховання, а не як «автономна» правова освіта [14, 57].
У реалізації цього принципу важливо вміло поєднувати моральну і правову оцінку поведінки школяра. На жаль, нерідко використовують тільки правові оцінки відхилень у поведінці школяра (законно чи незаконно). Оцінка поведінки тільки з правової позиції однобічна, обмежена. Вона звужує ефективність права. Проявляється ця однобічність часто в тому, що переконання починається з погрози покарання або, пояснюючи закон, робиться наголос на правових санкціях, на їх каральній силі, а не пояснюється чому саме потрібно дотримуватись правил поведінки, вимог законів. Таке переконання не завжди добре сприймається з емоційної й психологічної точки зору. Переконувати треба не тільки силою закону, погрозою покарання (про це говорити, звичайно, також треба, але не в першу чергу), а передусім розумністю, доцільністю, необхідністю встановлених у суспільстві норм моралі.
В основі правового виховання мас бути передусім виховання культури спілкування з людьми, повага до людей, до праці, природних багатств, до матеріальних і духовних цінностей, а вже потім, як висновок, як наслідок, має бути виховання поваги до закону, права [14, 67] бо в правових нормах, правилах поведінки виражені моральні цінності нашого суспільства. Звідси висновок що кожен вчинок учня, його поведінку слід оцінювати перш за все з позиції моральних норм. За їх засвоєння, прищепленні звички їх дотримання і розпочинається процес виховання взагалі Для цього не треба особливих знань. Адже насправді кожному з дитинства відомо, що аморально красти, грабувати, вбивати ґвалтувати. Але як часто під час пояснення неправильно поведінки чи правопорушення ми задовольняємося відповідь неповнолітнього, що не знав про відповідальність перед законом за той чи інший проступок. Таке помилкове пояснення злочину протиправної поведінки досить часто зустрічається в практиці правового виховання. Свідчить це про відрив правової оцінки від моральної. Адже досить поставити питання: а хіба не відомі було, що такий вчинок не можна допускати, тому що це аморально? І наведене пояснення - віра має силу. Моральна оцінка має бути основою правової оцінки вчинку. Переконувати і необхідності дотримання законів треба, але тільки виходячи і моральних норм. Тісний зв'язок між моральним і правовик вихованням дає можливість глибше зрозуміти правові норми внутрішньо сприйняти ведучі правові положення, а не просте засвоїти їх. Моральна переконаність у необхідності то гриманні правових норм зміцнює повагу до права, сприяє виробленню шкільної молоді своєрідного кодексу поведінки.
Одним з важливих принципів правового виховання і оперативність. Реалізація цього принципу передбачає своєчасні і вміле пропагування і роз'яснення прийнятих законів чи нормативних актів. Вона також має на увазі організації цілеспрямованої правовиховної роботи в тій чи іншій школі або класі у зв'язку з виявленням певних випадків порушенні правил поведінки чи правопорушення. І, нарешті, цей принцип вимагає, щоб педагог, одержавши нові відомості про конкретного учня, корегував виховну роботу з ним у залежності від змісту одержаної інформації.
