3.3 Імовірнісна мова географії
У географії імовірнісний підхід використовується з двох точок зору. Перша стосується застосування терміну для визначення конкретної філософської позиції відношенні знання і пізнання. Значення терміну тут, хоча і декілька розпливчате, є більш спеціальним і, безумовно, представляє великий інтерес в тому відношенні, що грає важливу роль у визначенні цілей географічного дослідження. Друге виключення пов'язане із застосуванням математичної мови теорії імовірності як модельної мови, придатної для обговорення географічних проблем. Дедуктивні властивості цієї мови знайшли вживання при моделюванні географічних явищ, тоді як недедуктивні мови забезпечили кількісну перевірку, деяку міру істинності висунутої гіпотези в світлі отриманих даних.
Філософський вміст імовірнісних обґрунтувань в географічному пізнанні. У науці немає єдиної думки з питання про те, чи обов'язково в основі будь-якої адекватної теорії дійсності повинна лежати вірогідність, або ж сама теорія вірогідності функціонує лише як зручне модельне відображення процесів реального світу, які при необхідності можуть бути пояснені за допомогою теорії, що зовсім не звертається до імовірності. Використання імовірнісних уявлень в науці знаходить декілька різних філософських пояснень:
1. Світ управляється незмінними випадковими процесами.
2. Наше невідання таке велике, що ми вимушені вдаватися до імовірнісних обґрунтування.
3. При дослідженні масових подій теорія вірогідності більш зручна за будь-яку іншу теорію.
4. Світ підкоряється точним законам, але складні взаємодії краще всього досліджувати за допомогою теорії імовірності.
Не можна довести, чи керується світ законами випадку або ні, але важлива переконаність в конкретній філософській інтерпретації, бо ця переконаність визначає відправну точку дослідника в його діяльності.
Дедуктивна побудова імовірнісного числення і аналіз географічних явищ. Імовірність розглядається як функція множини, задана на підмножинах простору вибірок. Теорія імовірності розглядає стосунки між невизначуваними об'єктами.
Придатність дедуктивної вірогідності як моделі географічних явищ повинно відбуватися по схемі, що відображує на рис.3
Рис.3 Дедуктивна модель імовірності (8, с. 251)
Географічні явища і частотна імовірність. При частотній інтерпретації імовірності вибірковий простір найзручніше тлумачити як те, що містить всі можливі результати деякого експерименту.
Частотна версія теорії імовірності дає зручну модель для опису множини даних, а також цілу низку стаціонарних і динамічних моделей, корисних при вирішенні деяких географічних завдань. Обговорення цих моделей може вести до нових гіпотез, а також гіпотетико-дедуктивному об'єднанню гіпотез. Потрібно мати на увазі, що ці гіпотези є статистичними, і що формулювання географічних гіпотез на цій мові зв'язана з важливими припущеннями. Відповісти на питання, як далеко можна заходити у використанні теорії імовірності при вивченні географічних явищ, можна лише після ретельного зважування вигод, що набувають, і кількості інформації, що втрачається при такому підході.
Географічні явища і суб'єктивна імовірність. Суть даної мови - знаходити рішення в умовах їх невизначеності. Ця інтерпретація забезпечує дослідника емпіричною теорією, що дозволяє глибоко проникнути в суть реальних ситуацій, що вимагають ухвалення рішень. Якщо вірно, що форми просторового розподілу, які вивчає географія людини, є результатом свідомих рішень, і що всю багатоскладовість взаємодіючих сил, що створюють ці форми, можна спіткати шляхом аналізу вирішених задач, то така нормативна схема дослідження процесу ухвалення рішень набуває великого значення.
Навіщо в географії необхідний облік суб'єктивної вірогідності? Наведемо приклад. Фермер бажає максимізувати свій урожай при невизначених умовах оточуючого середовища. Об'єктивний апріорний розподіл можна отримати або з огляду кліматичних даних, або з інтуїтивної оцінки попередньої практики. Потім фермер може оцінити корисність опадів, що випали в різні періоди року, і, можливо, ця оцінка буде неоднаковою у декількох фермерів. За прийнятими апріроними ймовірностями слід міняти його діяльність у міру накопичення нових даних. Такий аналіз завдання допомагає зрозуміти сутність ситуації перед лицем невизначених обставин, що змінюються.
Імовірнісний висновок в географії. Застосування формальних недедуктивних мов до виводу в географії пов'язане з низкою припущень. Географ стикається з необхідністю вибору з низки різних основних мов, а в межах кожної мови - з необхідністю вибору «якнайкращих» вивідних. Придатність конкретної вивідної процедури в даній ситуації визначається:
1. Можливістю надати суто географічному завданню форму, потрібну цією процедурою
2. Здійснимістю необхідних припущень.
Більшість вживаних в географії методів статистичного виводу відносяться до методів, отриманих «географами-статистиками». Розглянемо географічні методи:
а) Специфікація географічних гіпотез у вигляді, придатному для формального недедуктивного виводу, пов'язана з перетворенням суто географічного твердження в припущення про частотну функцію деякої перемінної. Для цього статистична гіпотеза має бути виражена на основній мові теорії імовірності. Але географічні гіпотези можуть бути сформульовані на різних мовах. Тому, щоб застосувати методи математичної статистики, потрібно потурбуватися про те, щоб переклад початкового твердження в імовірнісне твердження був точним.
б) Специфікація географічної сукупності є важливою в двох відношеннях. Така специфікація, виконана стосовно певної групи гіпотез, встановлює наочну сферу гіпотез. Єдине, що ми передбачаємо, коли указуємо сукупність при перевірці деякої даної гіпотези, - це те, що сукупність підкоряється гіпотезі. При цьому можливі три випадки:
1. Гіпотеза повністю управляє сукупністю.
2. Гіпотеза не управляє сукупністю.
3. Гіпотеза управляє частково або тільки часткою вказаної сукупності.
Очевидно, що вказати наочну сферу гіпотези наперед дуже важко. Третя ситуація, мабуть, є найбільш характерною для наукового дослідження, особливо на ранніх стадіях, і якраз в цьому випадку ми стикаємося з найбільшими понятійними труднощами. Таким чином, проблема зводиться до перетворення власне географічної гіпотези в гіпотезу (виражену у вигляді частотної функції) про географічну сукупність. Кажучи про географічні сукупності, не можна не вказати також, що вони складають основу для вибірки, а вивід на основі вибіркової сукупності є однією з важливих форм недедуктивного висновку.
Необхідно чітко уявляти собі, що розуміється під специфікацією географічної сукупності. Для географа-статистика сукупність складається просто з абстрактної множини. Але для дослідника сукупність містить групу об'єктів, подій або чисел які викликають його безпосередній інтерес. Специфікація географічної сукупності і вимірів, які можуть бути в ній виконані, цілком є турботою географа. Звідси ясна необхідність чітких понять в географії як істотної передумови формального математичного аналізу. Без такого аналізу вживання формальних недедуктивних мов може виявитися безглуздим. Взагалі кажучи, географічні сукупності ми можемо віднести до двох типів: що охоплює просторово індивідуалізовані об'єкти і якісно індивідуалізовані об'єкти. В деяких випадках ми можемо розглядати перший тип як складну версію другого типа, але при цьому в процесі виводу можна зустріти значні ускладнення. Наприклад, сукупність об'єктів, утворюючих прибережну смугу, можна визначити або як (1) окремі певні об'єми піщаних зерен, або як (2) окремі зерна.
