РПС Туреччини

РПС Туреччини

28

РПС Туреччини.

ПЛАН

  • Вступ 3
  • 1. Економіко-географічне положення та природні ресурси 4
  • 2. Загальна характеристика господарства 9
  • 3. Географія промисловості країни 13
  • 4. Географія транспорту 21
  • 5. Зовнішньоекономічні зв'язки 23
  • Висновок 27
  • Список використаної літератури 28
Вступ

Туреччина - це країна, розташована між Європою й Азією. Вона простягнулася від Едирне на болгарській границі до Карса на вірменській 1700 кілометрів і на 1000 кілометрів від Чорного моря до Середземного. Туреччина граничить із Грецією, Болгарією, Грузією, Вірменією, Іраном, Іраком і Сирією. Ландшафт країни різноманітний: пустелі з оазисами, гори, степи, звивисті ріки, родючі сільськогосподарські землі і скелясте, що простирається на 8400 км, узбережжя роблять Туреччину привабливої.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей розміщення продуктивних сил Туреччини.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань, а саме:

· дослідити особливості економіко-географічного положення країни та дати його господарську оцінку;

· проаналізувати господарство країни;

· розглянути особливості економічного районування;

· проаналізувати зовнішньоекономічні зв'язки країни.

Робота складається із п'яти розділів в яких послідовно розглядається поставлена проблема.

1. Економіко-географічне положення та природні ресурси

Туреччина розташована на східній півкулі, між 250 40` і 440 48` східної довготи та 350 51` і 420 06` північної широти. Її площа (включаючи внутрішні водоймища) становить 779452 км2. Основна частина території Туреччини - 97 % - знаходиться в Азії і тільки 3 % - у Європі. Географічна особливість Туреччини - розташування на перехресті важливих шляхів, зі стародавності з'єднуючих Європу з Азією, чорноморські країни і народи зі середземноморськими. Нині через територію Туреччини пролягають шосейні і залізничні магістралі, що зв'язують Європу з багатьма країнами Азії. Максимальна довжина турецької території зі заходу на схід 1600 км, з півночі на південь 600 км. Туреччина із трьох сторін омивається морями: на півночі - чорним морем, на заході - Егейським, на півдні Середземним.

Європейська й азіатська частини Туреччини відділений одна від одної водяною системою, що утворює морський прохід з Чорного моря в Егейське і включає Мармурове море, протоки Босфор і Дарданелли. У Південній частині Босфору і Золотого Рогу Мармурового моря, розташоване одне з гарніших міст світу і найбільше місто Туреччини - Стамбул.

Рельєф. Туреччина - гірська країна. Середня висота її території над рівнем моря складає 1132 м. Майже вся територія Азіатської Туреччини зайнята Малоазіатським нагір'ям, до складу якого входять високі, розчленовані питомими й увінчані могутніми вершинами гірські хребти, великі сухі нагір'я і плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони розташовані на окремих ділянках морських узбереж, як правило, в устях рік.

Корисні копалини. У Туреччині виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. На долю Туреччини приходиться 25 % загальносвітового запасу ртуті. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді. З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є озеро Туз.

Територія Туреччини розташована в межах Сереземноморського геосинклінального пояса. На Півночі і Півдні протягаються альпійські складчасті системи Понтійських гір і Тавра. У їхній будівлі беруть участь осадові і вулканогенно-осадові породи мезозою і палеогену, що підстилаються комплексом магматичних ультраосновних і основних порід і прорвані місцями гранітами. У Таврі широко розвиті тектонічні покриви. Між ними розташована Центрально-анатолійська складчаста проміжна зона, у якій виділені серединні масиви (Мізійско-Галатскій, Мендересскій, Киршехирський), складені кристалічними породами докембрія і почасти палеозою, і Ізміро-Анкарський геосинклінальний прогин.

Південно-сході Туреччини проходить крайовий прогин древньої Африкано-Аравійської платформи, виконаний кайнозойскою мелассою. Територія Туреччини характеризується підвищеною сейсмічністю. Основні корисні копалини Туреччини - хроміти (Тавр, Західно-Понтійські гори, Ізміро-Анкарський прогин), борати (Західно-Понтійські гори), боксити (Тавр, Понтійські гори), вольфрам, ртуть, сурма (Мендерес, Киршехир, Західно-Понтійські гори), мідь (Понтійські гори, Тавр), кам'яне вугілля (Понтійські гори). Відомі промислово розроблювальні родовища нафти (на Південно-сході в крайовому прогині), марганцю, заліза, свинцю, цинку, асфальтита, бурого вугілля, магнезиту, бариту, корунду, азбесту, флюориту, сірки, фосфатів, кам'яної солі й ін. Запаси трьохокису вольфраму 60 тис. т, хромітів - 10 млн. т, ртуті - 27 тис. т, сурми - 110 тис. т.

Клімат. Територія Туреччини знаходиться в межах середземноморського субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф, дуже важкі умови циркуляції повітря, наявність кліматичної поясності - усе це визначило велику розмаїтість кліматичних районів. На внутрішніх нагір'ях клімат континентальний. Опади переважають у степу до 500 мм у роки.

Річкова система й озера. Територія Туреччини, за винятком Канійської рівнини, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Велика швидкість плину робить їх майже незамерзаючими, навіть у високогірних районах. Основні ріки: Єфрат (2800 км), Тигр (1900 км), Кизил-Ирмак (1355 км), Сакарья (824 км).

Близько 9,2 тис. кв. км. Площі Туреччини займають озера: Кратерні, карстові, лагунові, тектонічні, запрудно-вулканічні. Самі великі Ван (3713 км кв.) - солоне, бесточне, Туз (1500 кв.км.) - солоне.

Туризм. Туризм є однією з найбільш динамічно розвиваючих ся галузей турецької економіки. Достаток унікальних історичних пам'ятників на території Туреччини, виняткової краси середземноморські пляжі, сприятливий клімат - усе це відкриває широкі перспективи для туристичного бізнесу. Щорічно країну відвідує близько 9-10 млн. туристів майже з 80 країн. Доход державної казни від туризму складає майже чверть обсягу турецького експорту.

Туризм приносить країні значні валютні дивіденди. Даний сектор відноситься до числа нечисленних галузей, що в умовах загальноекономічної кризи залишаються в сприятливому положенні: у 2005 році країну відвідали 12,5 млн. іноземних туристів (у порівнянні із середньорічним показником у 250 тис. у 80-х роках), а приплив доходів від їхнього обслуговування вперше історії перевищив 10 млрд. дол..

Річний приріст обсягу послуг з початку 80-х років складав у середньому 17%, у 2005 р. він досяг 40%, а в поточному році очікується на рівні 20 чи навіть 25%. Росту сприяли державні кредити, низькі ціни на земельні ділянки, податкові пільги. У той же час навряд чи удасться досягти аналогічного високого показника в майбутньому, оскільки галузь має гостру потребу в припливі нових інвестицій, при цьому ставка робиться на приватні капіталовкладення, що ж стосується держави, то на неї покладається відповідальність за створення умов, які сприяють припливу додаткових інвестицій.

Міністерство туризму розробило план вкладення 3 млрд. дол. у розвиток туристичного бізнесу Стамбула, потенціал якого використовується поки в недостатній мері. На думку проектувальників, існує можливість для збільшення числа туристів у 20 разів - з 2,5 млн. у даний час до 50 млн.(для порівняння: аналогічні показники по Парижу і Лондону досягають у даний час 65 млн. і 75 млн. відповідно). У ході реалізації загальнонаціональної програми розвитку туризму доходи від даної галузі Туреччини в найближче десятиліття можуть бути доведені до 20 млрд.дол..

Таким чином, Туреччина - країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увага туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн.

Економічне районування. Захід (понад 1/4 територію країни, близько 2/5 її населення) промислово-аграрний район, найбільш розвита частина республіки, її індустріальне ядро; тут (головним чином у Стамбулі, Ізмірі і їхніх околицях) зосереджено 66% усіх промислових робітників і випускається 69% продукції обробної промисловості. Центр (близько 2/5 території країни, близько 2/5 її населення) - аграрно-промисловий район, де провідна галузь економіки - сільське господарство - значною мірою товарного напрямку; промисловість розвита слабкіше; на район приходиться 25% промислових робітників і 24% продукції промисловості (головним чином район Анкари). Схід (понад 1/3 територію країни і близько 1/5 її населення) - відсталий аграрний район, у господарстві якого головне значення має тваринництво (25% доходу від тваринництва); 16% збору зернові країни, менш 10% - садових і технічних культур. На район приходиться 9% промислових робітників і 7% промислової продукції; тут зосереджена основна частина видобутку нафти, залізної і мідної руди, хромітів і поліметалів.

Населення. Населення Туреччини складає близько 62 млн. чоловік, і велика частина з них по національності турки.

Крім турків тут проживають біля мільйона арабів (уздовж сірійської границі), кілька десятків тисяч вірменів і євреїв, у Стамбулі - близько 100 тис. греків.

Усього в країні проведено 12 переписів. З 1927 р. населення Туреччини зросло в 4,4 рази, причому тільки з 1950 по 1985 - у 2,5 рази. Різко зросла і щільність населення: з 1,8 до 7,7 чоловік на 1 кв. км. Швидкий ріст населення залишається важливою проблемою країни.

Розподіл жителів по території Туреччини відбувається вкрай нерівномірно. Найбільше густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, потім - райони, що прилягають до Егейського моря. Саме густонаселене місто - Стамбул і саме малонаселене - Ханяри.

Основне населення країни - турки (приблизно 90 %). У відповідності зі статтею 66 конституції 1982 р., турками вважаються всі "хто пов'язаний узами громадянства з турецькою державою". Діти, що народилися від турка чи матері-туркені, вважаються турками. У країні ще проживають понад 25 національні меншості: курди, араби, греки, черкеси, вірмени, євреї, грузини, лази і т.д.

Міське населення в Туреччині складає 48 %.

2. Загальна характеристика господарства

Туреччина - аграрно-промислова країна. Значна залежність від іноземних монополій. У таблиці 1 наведено дані щодо виробництва найважливіших видів промислової продукції в країні.

Таблиця 1

Виробництво найважливіших видів промислової продукції

Види продукції

2003

2004

2005

Електроенергія, млрд. квт-Ч

Кам'яне вугілля, млн. т

Буре вугілля, млн. т

Нафта, тис. т

Хромова руда 1, тис. т

Залізна руда 2, тис. т

Сурм'яна руда 2, тис. т

Марганцева руда 2, тис. т

Мідь чорнова, тис. т

Нафтопродукти, млн. т

Чавун, тис. т

Сталь, тис. т

Цемент, тис. т

Папір і картон, тис. т

Бавовняні тканини, млн. м

Вовняні тканини, млн. м

Цукор, білий, тис. т

0,8

2,8

0,7

17,0

207

143

1,3

16,0

12,0

-

113,0

91,0

396,0

18,0

152

9

141

2,8

3,6

1,3

375

221,0

444,0

1,4

17,5

27,0

3,5

248

265,0

2040,0

56,0

517

22

644

15,6

4,8

6,2

3100

232

1297

5,9 3

6,6 3

27

12,3

1300

1809

10850

367

1225

49

806

Галузева структура турецької економіки характерна для індустріально-аграрних країн: на частку промислового виробництва в загальному обсязі ВВП приходиться близько 28%, сільського господарства - 15%, будівництва - 6%, послуг - 51%.

Таблиця 2

Дані про галузеву структуру ВВП Туреччини (%)

2003 р.

2004 р.

Сільське господарство

Видобувна промисловість

Обробна промисловість

Електро-, газо- і водопостачання

Будівництво

Транспорт і зв'язок

Торгівля

Сфера фінансів

Нерухомість

Інше

13,9

1,5

24,0

3,2

5,2

13,4

21,5

2,6

5,1

9,6

13,5

1,4

23,7

3,2

5,1

13,1

22,4

2,5

4,8

10,3

Сільське господарство. Сільське господарство Туреччини, незважаючи на дуже помітне позитивне зрушення в індустріальному секторі, продовжує займати серед галузей економіки по ряду параметрів чільне положення: у землеробстві, тваринництві й інших, що примикають до них сферах економічної діяльності (лісове господарство, рибальство) зайнято понад половину всього самобутнього населення і створюється п'ята частина валового національного продукту. Частка сільськогосподарських товарів в експорті країни за останні роки помітно знизилася, але проте не опускається нижче 20-25 %. У землеробстві створюються майже дві третини всього доходу даної галузі. На другому місці знаходиться тваринництво (33,4 %), а роль лісового господарства (1,9 %) і рибальства (1,7 %) незначна.

Таблиця 3

Посівна площа і збір найважливіших сільськогосподарських культур

Основні сільськогосподарські культури

Площа, тис. га

Збір, тис. т

1997-1999

2000-2001

2002-2005

1997-1999

2000-2001

2002-2005

Пшениця

Ячмінь

Кукурудза

Бавовник (бавовна-волокно)

Тютюн

Цукровий буряк

Виноград

Маслини

4770

1972

599

474

122

50

579

318

7959

2791

674

660

204

147

794

614

8808

2575

620

838

377

187

830

740

4770

2270

747

119

91

752

1500

267

8585

3447

950

273

130

3403

3081

537

11080

3330

1200

598

179

5707

3120

814

Туреччина також входить в десятку найбільших експортерів чаю (табл. 4).

Таблиця 4

Перші десять країн по розмірах виробництва чаю наприкінці 1990-х рр.

Країна

Збір чаю тис. т.

Індія

Китай

Кенія

Шрі-Ланка

Індонезія

Туреччина

Японія

Іран

Бангладеш

Аргентина

800

650

280

270

150

120

90

60

55

50

Тваринництво. Тваринництво - друга по важливості галузь аграрного сектора. На відміну від землеробства, тваринництво (крім птахівництва) розвивалося майже винятково на екстенсивній основі, за рахунок росту поголів'їв худоби.

У скотарстві серед домашніх тварин першість по чисельності й економічному значенні належить вівцям: вони складають більш половини поголів'я череди і вівчарство забезпечує 45 % усього доходу який надходить від скотарства. Коза, звичайна й ангорська, займає в Туреччині друге, після овець, місце серед рогатої худоби.

Велика рогата худоба, що нараховує 13 млн. голів, включає корів і бики, буйволів і молочних корів. Інше тяглова і транспортна худоба, а також молодняк. Робочу і транспортну худобу в Туреччині складають: осли, мули, і особливо незамінні в умовах гористої місцевості верблюди.

Птахівництво в останнє десятиліття в зв'язку з підвищенням ринкового попиту на біле (пташине) м'ясо і яйця одержало значний розвиток. За допомогою ізраїльського капіталу створені птахівницькі комплекси по виробництву на промисловій основі 100 млн. бройлерів і близько 1 млрд. яєць у рік. Підвищилася і роль домашнього птахівництва, особливо в районах Чорного, Мармурового й Егейського морів (кури й індики).

Рибне господарство. Великі потенційні можливості для прогресу рибальства, оскільки країна з трьох сторін оточується морями. Цьому сприяє і наявність внутрішніх водойм: озер і водоймищ. Однак через відсталість техніки лову, ця галузь ще не досягла бажаного результату. Приблизно 90% улову дають Чорне і Мармурове моря. Основні породи риб: хамса, ставрида, сардина, кефаль, скумбрія, тунець. Основні породи прісноводної іхтеофауни: сазан, форель, кефаль і т.д.

У цілому на душу населення в рік приходиться 11 кг риби.

Лісове господарство. Ліси і чагарники займають 25,9 % усієї території країни, і по площі лісів Туреччина знаходиться в Європі на 4-ом місці (після Росії, Швеції, Фінляндії). У результаті прийнятого в 1937 р. "Закону про націоналізацію лісів" практично всі ліси 99,9 %) знаходяться нині в руках держави. Забезпеченість різних територій лісами вкрай-нерівномірна. Майже половина площі лісів приходиться на смугу шириною в 150 км уздовж Чорноморського узбережжя (райони рясних опадів); інша частина лісу приходиться, на гори Тавра й узбережжя Егейського моря.

Відносно висока питома вага площі, зайнятої в Туреччині лісами, аж ніяк не показник розвитого лісового господарства і сприятливих можливостей для його прогресу. По-перше, частина лісових масивів - це чагарники і низькосортні ліси придатні для заготівлі дров, а не для ділової деревини.

По-друге ліси не відрізняються високою якістю порід. В основному це сосни і їли (78%), листяні(14%) і змішані ліси (8%). Якісний у всіх відносинах ліс займає 30,6% усієї площі лісів.

На заході країни виростає валовий дуб, жолуді якого містять дубильну речовину (Танин), уживане в шкіряній і фарбувальній справі. Лісу поставляють і інші продукти: деревину, деревну смолу, солодковий корінь, росний ладан і ін.

3. Географія промисловості країни

Промисловість і інфраструктура. У Туреччині розвивається текстильна промисловість, харчосмакова, металургійна, хімічна промисловість, а також видобувна, нафтопереробна і машинобудівна промисловості.

Видобувна промисловість забезпечує 7,2 % вартості промислової продукції і будівництва. У галузі близько 72 % виробництва забезпечується державними підприємствами (без нафтових).

Паливна сировина - кам'яне вугілля; магніт і нафта - йде на внутрішні потреби. Видобуток кам'яного вугілля ведеться на Чорноморському узбережжі. Буре вугілля добувається в шахтах в Афішіні - Ельбістані, у Сейтомирі, Тунчбілеці (чи Кьютахья). На 80 % видобуток здійснюють державні підприємства.

Видобуток нафти в порівнянні з розмірами її внутрішнього споживання недостатній. Державні підприємства в сполученні з іноземним капіталом здійснюють розшукові роботи, а також іноземні компанії, приватні і змішані компанії. Найбільш важливий район знаходиться в Південно-Східній Анатолії. Так як поклади знаходяться у віддалених районах, то витрати на видобуток і траспорт зростають.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать