Фізико-географічна характеристика озер Північної Америки
p align="left">Атлантична мусонна область охоплює крайню східну частину помірного поясу. Середня температура січня тут становить -5°, -10°, а на півночі області навіть -18°, -20°. Літні опади приносять вологі вітри Атлантики. Температура липня під впливом Лабрадорської течії не перевищує +20°. Влітку холодна течія зумовлює утворення густих і тривалих туманів.

Клімат внутрішніх просторів узимку суворіший. У цей період тут часто бувають хуртовини, які є результатом вторгнення арктичних повітряних мас. Ось чому в східних частинах Канади утворюється товстий сніговий покрив. Влітку, в зв'язку з проникненням тропічного повітря з Мексиканської затоки, часто спостерігається значне підвищення температури (до +45°), що супроводиться суховіями та засухами. Середня ж температура літа не перевищує +20°, Більше опадів улітку.

Тихоокеанська область помірного поясу, перебуваючи під впливом Аляскинської теплої течії, має середню температуру січня близько 0°, а влітку +15°, +17°. Влітку випадає багато опадів, переважно у вигляді дощу. Середня річна кількість їх досягає місцями від 3000 до 6000 мм.

На узбережжі Тихого океану, від Алеутських островів до Сан-Франциско, панує океанічний клімат з м'якою зимою і прохолодним літом. Тут - царство вічної осені. Опади випадають весь рік, але більше восени і взимку.

Узбережжя перебуває під впливом теплого морського повітря, яке приносять західні вітри, що дмуть з Тихого океану, північні ж холодні повітряні маси сюди проникають рідко, їх не пропускають гори Аляски.

Погода на узбережжі звичайно хмарна, туманна, вітряна і дощова. Ясні дні бувають дуже рідко, і люди, які живуть тут, майже ніколи не бачать сонця і голубого неба. На навітряних схилах гір, огорнутих туманом і густими хмарами, випадає величезна кількість опадів (від 2000 до 6000 мм на рік). Тут майже щодня йде дощ або сніг.

Велику частину Північної Америки охоплює пояс субтропічного клімату. Він тягнеться від півострова Флориди на сході і до Каліфорнійського півострова на заході. Південна межа цього поясу проходить приблизно по 30° пн. ш. В його межах можна виділити такі кліматичні області: Атлантико-мусонну, Атлантико-континентальну, Високогірну, Континентальну і Тихоокеанську.

Атлантико-мусонна область охоплює південно-східні штати США і північну частину півострова Флориди. Вона характеризується умовами субтропічної циркуляції. Влітку мусонні повітряні маси приносять з Атлантики багато опадів, а взимку сюди проникає холодне континентальне повітря. Тому зима тут суха і досить холодна, іноді із снігопадами.

Атлантико-континентальна область займає великі простори середньої і нижньої частин басейну Міссісіпі. Влітку тропічні повітряні маси приносять сюди багато вологи з Мексиканської затоки. Середні температури липня досягають +25°, +30°. Взимку тут переважає континентальне повітря, але січневі температури майже скрізь вищі від 0°, а на півдні навіть +15°. Проте майже скрізь можливі сильні похолодання (навіть до -10°), зумовлені проникненням сюди холодних повітряних мас з півночі.

Влітку і навесні, коли проходять циклони, бувають катастрофічні бурі -- торнадо. Вони утворюються в теплих секторах циклонів перед холодними фронтами.

Континентальна область охоплює внутрішні плато та плоскогір'я Кордельєр в межах субтропічного поясу. Вона характеризується сухим жарким літом і відносно холодною зимою. Тут випадає мало опадів, тому переважають пустинні ландшафти. Річні і добові амплітуди температур у цій області досить великі.

Тихоокеанська область субтропічного поясу займає вузьку смугу західного узбережжя Північної Америки, охоплюючи штат Каліфорнію і північну частину однойменного півострова. Для області характерне сухе літо і порівняно дощова зима. Літні температури тут значно нижчі, ніж на таких самих широтах Європи, що пояснюється впливом холодної Каліфорнійської течії.

У цьому районі панує середземноморський клімат, дуже схожий на клімат європейського узбережжя Середземного моря. Тут, як в Італії або Іспанії, літо тривале, жарке й сухе, а зима коротка і дощова. Влітку протягом багатьох місяців яскраво світить сонце і небо весь час яскраво-блакитне. Тоді пісок місцями нагрівається до 80° і рослинність на низовинах майже вся вигоряє. Звідси і походить назва «Каліфорнія», що по-іспанському означає «Розжарена піч».

Особливо жарко і сухо у відгородженій від океану Береговими ланцюгами великій Каліфорнійській долині. Дощі в цій долині випадають так само рідко, як у пустинях Середньої Азії. Ось чому сільське господарство тут не може розвиватися без штучного зрошення. Майже всю потрібну вологу Каліфорнійська долина дістає з вкритих багаторічними снігами схилів Сьєрра-Невади.

Простори Північної Америки на південь від 30° п.н. ш., за винятком крайнього півдня Центральної Америки, розташовані в поясі тропічного повітря. Кліматичні умови цього поясу визначаються повітряними масами Атлантичного і Тихого океанів. Вплив східної периферії Тихоокеанського антициклону в західних частинах цієї зони зумовлює тут дуже сухий клімат. Внаслідок постійного впливу холодної течії і низхідних повітряних потоків опадів тут не буває майже протягом цілого року. Амплітуди температурних коливань через близькість океану незначні.

Східна частина цього поясу характеризується майже однаковим впливом на неї області високого тиску Тихого й Атлантичного океанів. Максимум опадів тут припадає на літній час. Взимку і навесні опадів мало, що пояснюється віддаленням пасатного фронту в східному напрямі.

У внутрішніх районах, розташованих на високих плоскогір'ях, закритих із заходу і сходу гірськими хребтами, опадів буває значно менше, ніж на узбережжі.

Крайня південна частина Центральної Америки від 10-12 і до 7° пн. ш. перебуває під впливом екваторіальних тихоокеанських мусонів, які влітку приносять велику кількість опадів. Багато опадів приносить взимку також північно-східний пасат з Атлантики. Тут тримаються високі температури, які майже не зазнають сезонних коливань.

1.6. Внутрішні води Північної Америки

Північна Америка досить багата річками й озерами. Вона має найдовшу річкову систему на земній кулі - р. Міссісіпі з Міссурі, а в районі Великих американських озер - найбільше скупчення прісної води. Проте територія континенту зрошується дуже нерівномірно, що зумовлено як кліматичними, так і орографічними особливостями. Великі простори заходу і південного заходу материка внаслідок інтенсивного випаровування і несприятливих топографічних умов мають дуже слабо розвинуту річкову сітку, тобто практично вона відсутня; ряд невеликих річок цього району не досягає моря. Найгустіша сітка повноводних річок - на добре зволожуваному південному сході материка.

Річки Північної Америки належать до басейнів Тихого, Північного Льодовитого й Атлантичного океанів; частина має внутрішній стік. Більшість річок впадає в Атлантичний океан.

Вододіл між басейнами річок Атлантичного і Північного Льодовитого океанів проходить по підвищених ділянках внутрішніх рівнин і виражений слабо.

Вододіл між басейнами річок Тихого й Атлантичного океанів проходить по середньовисотних ділянках Кордельєр, не далі як на 120--150 км від Тихого океану, тому річки Тихоокеанського басейну короткі. Проте в північній частині, яка отримує достатню кількість вологи, вони багатоводні і мають великі запаси гідроенергії.

Важливим вододілом є також Аппалачські гори.

Річки басейну Північного Льодовитого океану, більша частина якого зазнала недавнього покривного зледеніння, характеризуються молодістю русел, хоч деякі з них мають значну довжину і велику водоносність. Навпаки, річкова система Атлантичного океану має зрілий характер, річки тут утворюють досить розгалужену сітку і мають значну довжину.

Більшість річок Північної Америки багата на водну енергію, має велике транспортне значення.

Залежно від особливостей клімату й орографічних умов у різних частинах материка склалися різні типи водних систем з неоднаковими річковими режимами.

Дощове живлення річок Північної Америки характерне для субтропічного півдня, для пустинь південного заходу і для великої Каліфорнійської долини. В цих областях сніг або зовсім не випадає, або випадає дуже рідко і тримається недовго. Проте кількість опадів протягом року в різних місцях різна, а тому й режим річок цього типу неоднаковий. Річки, що беруть початок з Аппалачських гір, впродовж року повноводні. Найзначніші з них Гудзон, Делавер, Саскуіхана, Потомак. Високі рівні майже протягом усього року мають також ліві притоки Міссісіпі.

Високі температури влітку зумовлюють значне випаровування, тому максимум витрат річок припадає на осінь. Це зумовлюється ще значною вологоємністю і водонепроникністю грунтів.

Річки переносять велику кількість алювію, часто змінюють течії і утворюють широкі заплави. Під час інтенсивних літніх злив на річках часто бувають катастрофічні повені.

Снігове живлення характерне для річок гірських районів заходу - Сьєрра-Невади, Каскадних гір, Берегового хребта, більшої частини Скелястих гір та ін. Максимум витрат припадає тут на весну і літо. Річки басейну Північного Льодовитого океану та Лаврентійські озера також мають переважно снігове живлення. Взимку витрати води скорочуються, весною максимально збільшуються.

На регулюванні режиму цих річок позначається озерний район. Такі озера, як Верхнє, Гурон, Мічіган, Ері, Онтаріо і Сент-Клер, забезпечують стійкі витрати річок Ніагари і Св. Лаврентія.

На режим річок басейну Північного Льодовитого океану істотно впливає багаторічна мерзлота; наявність її тут обумовлює відсутність запасів ґрунтових вод. Незважаючи на велику озерність цього басейну, спад води в кінці літа і взимку виражений досить чітко. Період повені припадає на початок літа. Особливо це типово для Маккензі з її численними притоками.

1.7. Природне районування

Північна Америка розташована в межах шести кліматичних поясів. Виділяються дві великі частини: рівнинний Позакордильєрський Схід і гірський Кордильєрський 3ахід.

У межах Позакордильєрського Сходу виділяються: Гренландія - найбільший острів на земній кулі; Канадський Арктичний архіпелаг - один з найбільших на земній кулі; Південний і західний острови за характером природних умов близькі до північних частин материка, північно-східні - до північних частин Гренландії; Лаврентійська височина - основна частина Канадського щита; Центральні рівнини займають велику (східну) частина басейну Міссісіпі; Великі рівнини - великі передгірні плато Кордильєр, вкриті сухим степом; Аппалачі - система складчастих хребтів, долин, плато і плоскогір'їв; Берегові низовини - плоский рельєф, сильна заболоченість.

У межах Кордильєрського Заходу виділяються: Кордильєри Аляски - займають північну частину Кордильєр і включають усю територію штату Аляска, частина плоскогір'я Юкон, що лежить у Канаді. Канадські Кордильєри - найбільш вузька частина Кордильєр; Кордильєри США, або Південні Кордильєри, - найбільш висока частина цих гір; Мексиканське нагір'я - у рельєфі переважають високі плато і нагір'я, місцями сильно розчленовані.

Розділ ІІ. Великі американські озера

2.1. Загальна характеристика

Озеро Верхнє - найкрупніше прісноводе озеро суші. Це справжнє прісне внутрішнє море. Перші європейські дослідники так його і називали. Відповідно розмірам озер і їх глибини, що досягають 200-400 м (окрім озера Ері, де найбільша глибина - до 64 м). Північні береги Великих озер розчленовані затоками і бухтами. Високі скелясті і обривисті, вони виглядають дуже живописно. Особливо красиві береги озер Верхнього і Гурон, складені червоними, сірими, жовтими пісковиками, гранітами і гіпсом. Південні і південно-східні береги - низькі, піщано - глинисті, місцями зайняті дюнами. Часто озера обрамляють обширні, абсолютно плоскі рівнини - колишні днища стародавніх озер. Озера Гурон, Ері, що входять до групи Великих американських озер, отримали свої назви від індіанських племен, що мешкали на їх побережжі.

Озера живуть поки одержують воду. Об'єм водної маси озера і його зміни залежать від надходження і втрат води, тобто від водного балансу озера.

Озера, одержуючи воду, одночасно і втрачають, оскільки багато хто з них дає життя річкам, що грають велику роль в житті країни. Такою є річка Святого Лаврентія, що витікає з озера Онтаріо. Цією річкою Великі американські озера сполучені з Атлантичним океаном. Ці озера таять в собі величезні багатства. Раніше всього озера - це запаси прісної води, рибальство, видобуток корисних копалин і транспортні перевезення, джерела електроенергії. Ці озера важливе джерело водопостачання, не випадково на їх берегах розташовуються крупні міста і промислові підприємства США і канади, центр чорної металургії, автомобільної, машинобудівної, хімічної промисловості - Чікаго, детройт, Буффало, Клівленд, Торонто і інші.

Особливо неприступно виглядає північне побережжя, де високі обривисті скелі складені гранітами, кварцами, гнейсами і покриті сосновими лісами. На озері Верхньому чотири національних і провінційних парків.

Озеро Гурон - займає площу 59 т км квадратних найбільша глибина 228 метрів. Озеро незвичайно по своїх контурах і дуже контрастно по будові побережжя. Північна частина відділяється від основної частини водоймища великим островом Манітулін (вважається найбільшим островом в прісноводому водоймищі), утворюючи обширну затоку Джорджіан - Бий. Північний берег затоки крутий, скелястий, покритий густим сосновим лісом. В затоці безліч кам'янистих островів, гранітних скель, вулканів, що стирчать з води. Далі на південь затоки берег займає суцільні піщані пляжі, місцями що перетинаються дюнами. В окремих місцях майже у самого урізання води можна бачити 300 метрові вапнякові обриви, що отримали назву «Голубі гори». Ю.в. беріг низький, піщаний, С-З лісистий. Територіями, що охороняються, є два провінційні парки. На північному березі затоки Джорджиан-бей парк представлений хвойно-широколистними лісами, парк на південному березі включає дюни, ліси, болота з цікавою орнітофауною.

Мічіган є третім по величині озером. Площа 58 т кв. км, найбільша глибина 281 метр. Озеро з'єднується широкою протокою з озером Гурон, через який прокладений найдовший в світі міст (8 км).

Береги переважно прямолінійні, займають дно стародавнього льодовикового озера, піднятого над рівнем сучасного Мічігану на 6-8 метрів. На цій озерній рівнині паралельно береговій лінії пнулися гряди піщаних дюн. Північна частина побережжя майже також дика і необжита як біля озера Верхнього. Південне побережжя густо заселено. Тут знаходиться найбільший промисловий центр США - місто Чікаго.

Озеро Ері - площа 26 т кв. км, найбільша глибина 64 метри. Після суворих і строгих пейзажів Верхнього і Гурона радує око відкритими піщаними пляжами, а оточуюча його рослинність має майже тропічний вигляд. Правда, вона зберігається на території національних парків і заповідників. Низький західний берег місцями сильно заболочений але більшість боліт нині осушена. Заболочені землі, що залишилися, перетворені на заповідники. Південний берег щільно заселений.

Тут розташовані крупні порти США - Толідо, Клівленд, Буффало і ін. Північний канадський берег заселений слабше, але там інтенсивно ведеться сільське господарство. З озера Ері витікає Ніагара - коротка, але повноводна річка, на якій утворився 48 метровий Ніагарський водопад, що користується світовою популярністю. За рік водопад відвідують 17 млн. туристів. За допомогою ліфта можна спуститися в спеціальний тунель, звідки видний головний струмінь водопаду на відстані витягнутої руки. Можна також піднятися на оглядовий майданчик 150 метрової башти в місті Ніагара-Фолс, з якою відкривається панорама на водопад.

Озеро Онтаріо - найменше (19 т кв км) з системи Великих озер але глибоке, максимальна глибина 244м. Береги невисокі, покриті густим листяним лісом. В південно-східній частині зустрічаються загострені скелі, в північно-східній високі дюни, круто що спливає в озеро. Велика частина південного і південно-західного побережжя зайнято садами і виноградниками. На північному канадському побережжі розташовані крупні промислові міста: Гамільтон, Торонто, Оттава, Кабург і ін. На побережжі США і канади є національні парки. З Онтаріо витікає річка Святого Лаврентія, по якій здійснюється стік з Великих озер.

В даний час тривогу людства викликає забруднення навколишнього середовища. Забруднюються атмосфера, Світовий океан, води суші. Забруднення також торкнулося і Великих американських озер, особливо в районах з розвинутою промисловістю, інтенсивним сільським господарством і великою густиною населення. Це - Ері, Онтаріо, південна частина озера Мічіган. Тільки річка Детройт щодоби скидає в озеро Ері 7,5 млн. м куб. стічних вод. Щорічно в озеро поступає 46 млн. т твердих речовин 4 млн. т хлоридів, 27 тис. тонн фосфатів, 160 тис. тонн азотних продуктів.

Вже сьогодні ці озера настільки забруднені, що буде потрібно не менше 500 років для того, щоб стан їх став задовільним. Звичайно, мається на увазі, що скидання стічних вод буде заборонено. Оскільки озера забруднюються швидше, ніж річки, тому що відрізняються сповільненим водообміном. Існує ще фізичне забруднення озерних вод, тобто забруднення за рахунок тепла. На електростанціях для охолоджування використовується озерна вода. При цьому назад скидається підігріта на 8-12 градусів. А це веде до зниження розчиненого у воді кисню, уповільнює процес її саме очищення, сприяє бурхливому розвитку водоростей і зрештою веде до погіршення якості води.

Погіршення якості води озер в результаті діяльності людини примусило його шукати шляху оздоровлення озер. Показовою в цьому значенні є історія Великих американських озер. Їх стан в результаті проведених заходів покращав, але про добру екологічну обстановку говорити поки рано. Адже ця програма розрахована на декілька десятиріч. Але пам'ятати про це щодня і берегти озера.

Адже озера є невід'ємною частиною ландшафту, живою клітинкою природи. А яку красу нам дарують ці озера! І на скільки потьмяніли б барви природи, якби раптом зникли ці озера.

Знамениті на весь світ Великі озера є унікальною екологічною системою, що складається з п'яти прісних озер. Потрібно сказати, що подібного природного явища більше немає ніде в світі, площа, яку займають озера, складає більш ніж дев'яносто п'ять тисяч квадратних миль. Свого часу Великі озера грали дуже важливу роль в житті, розвитку і історії двох країн - Сполучених штатів Америки і Канади. В той історичний період Великі озера служили транспортним каналом, по якому переправляли хутра, тим самим, дозволяючи регіону розвиватися. Так було декілька століть назад, але і зараз, знаменита на весь світ «прекрасна п'ятірка» служить одним з основних транспортних шляхів. Сьогодні по Великих озерах відправляють сталь, масло, нафту, зерно, американські автомобілі і ще незліченну безліч видів сировини і готової продукції. Довжина прибережної смуги Великих озер складає приблизно десять тисяч миль, в цій унікальній екологічній системі живе більше 350 видів риб. Також, хотілося б відзначити, що одним з найважливіших чинників є те, що ця унікальна екологічна система, якої ви просто не знайдете ніде в світі, забезпечує прісною, придатною для пиття водою населення в більш ніж сорок мільйонів чоловік.

Страницы: 1, 2, 3, 4



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать