Жовтень 1917 року в сучасній літератур
79
Віруцька С.В.
Жовтень 1917 року в сучасній літературі
Зміст
І. Вступ
Розділ І. Трансформація влади в Росії в 1917 році
1.1. Передумови Жовтневих подій
1.2. Альтернативи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року
1.3. Причини захоплення влади більшовиками
Розділ ІІ. Жовтень 1917 року: проблеми і оцінки
2.1. Міжформаційна соціалістична революція
2.2. Робітничо-селянська демократична революція
2.3. Військовий переворот
2.4. Змова Жовтня
2.5. Анархічний бунт
Розділ ІІІ. Історичне значення Жовтня 1917 року
3.1. Альтернативи після Жовтня
3.2. Доля демократії в Росії після Жовтневих подій
3.3. Жовтень і світова революція
ІV. Висновок
V. Список використаної літератури
VI. Додатки
Вступ
Уважение к минувшему - вот черта, отличающая образованность от дикости.
А.С. Пушкин
Ніколи раніше проблеми вивчення історичного досвіду, його значення в житті людей не стояли так гостро, як в Росії в кінці ХХ століття. Вони хвилюють не тільки вчених, алей й простих громадян. Роздуми про природу історичного значення настільки ж старі, як сама історія. Люди завжди цікавилися своїм минулим, задавали питання про важливість цих знань. В.О. Ключевський писав: «без знання історії ми повинні визнати себе випадковостями, не знаючими, як і навіщо ми прийшли в світ, як і для чого в ньому живемо, як і до чого повинні прагнути, механічними ляльками, які не родяться, а виготовляються, не вмирають по законам природи, життя, а ламаються за чиєюсь дитячою забаганкою...» Семенникова Л.И. Россия в мировом сообществе цивилизаций. - Брянск. Курсив. - 1995. С. 8.
.
Історія не знає зворотного ходу, не признає випадковостей, будь-яка подія, яка сталася раніше не може змінити ні своєї суті, ні ролі, в ряду подій і фактів, які разом складають живу тканину історії. Навпаки, чим значніша в історії та чи інша подія, тим більше дискусій викликає вона як у сучасників, так і у наступних поколінь.
Яскравий приклад цьому Жовтневі події 1917 року. Подібно іншим епохальним подіям в світовій історії революція в Росії була, і як видно надовго залишиться центром притягнення суспільної уваги, предметом гострих дискусій і різнодумств Історична наука: термінологічний і поняттєвий довідник. - 2002. К.: Вища школа. С. 129..
Напевно, не потребує будь-яких аргументів і положення про те, що 1917 рік кардинально вплинув на долю країни (світу), явився тим поворотним рубежем, який окреслив новий історичний шлях для Росії. Безумовно, 1917 рік - це дата революції. Революційний процес, початком якого стало падіння самодержавства в лютому 1917 року, складний, багатогранний і включає в себе різні етапи. Тут і сильні стихійні рухи, і боротьба за владу, таємні інтриги і перевороти, вдалі і невдалі Семенникова Л.И. Россия в мировом сообществе цивилизаций. - Брянск. Курсив. - 1995. С. 348..
Але, що ж насправді сталося в ті жовтневі дні? Процес вивчення минулого Росії переживає поворотний момент. Протягом багатьох років дискусії щодо цього питання засновувалися на розходженні між тими, хто захищав і підносив перемогу більшовиків, з однієї сторони, і тими, хто її сприймав, з іншої. Відома нам з дитинства інтерпретація подій належала переможцям. Зараз, коли комуністичної системи влади і власності не існує, стереотипи комуністичної доктрини не панують в умах переважної частини населення. Це все дає можливість відійти від радянської концепції історії і без упереджень та емоцій розібратися в калейдоскопі революційних подій. Об'єктивність може гарантувати тільки відмова від комуністичного або антикомуністичного підходу в їх висвітленні. [16; 84]
Процес вивчення минулого Росії переживає поворотний момент. Кожен дослідник має свою власну точку зору, на дане питання. Але як відомо, саме у зіткненні думок народжується істина. [27; 9]
Актуальність теми дослідження. Доцільність наукового дослідження революційного процесу початку ХХ століття в історичному минулому Російського суспільства обумовлена сучасним станом суспільної думки, соціальної організації суспільства в цілому, його демократизації та гуманізації.
Однак, зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних з Жовтнем 1917 року, його сприйняттям та оцінками, пошук способів вирішення цього питання наштовхує на відсутність історичного досвіду, певних систематичних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об'єктивно відтворювали б роль, значення та характер Жовтня 1917 року в історії Росії. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення цього періоду в історії.
Вивчення революційного процесу 1917 року, а саме Жовтня в тогочасній історії Російської держави, і висвітлення подій з сучасних літературних точок зору, сприятиме усвідомленню глибинних зв'язків між минулим і сьогоденням.
Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням у суспільних науках одностороннього, радянського погляду на дану подію Таке тлумачення обмежує самі наукові дослідження, подає неповну та однобічну картину історичної реальності, негативно впливає на формування історичної свідомості. Тому в наукових дослідженнях має панувати об'єктивне осмислення подій Жовтня, та, зокрема повинні бути розглянуті різні точки зору на те, що ж насправді сталося в ті жовтневі дні, які причини і що їм передувало.
Об'єктом курсового дослідження є висвітлення Жовтневих подій 1917 року в сучасній літературі.
Предметом курсового дослідження є об'єктивна оцінка подій і передумов Жовтневої революції 1917 року; розгляд альтернатив розвитку до і після, революції, проблеми і оцінки Жовтня 1917 року; історичне значення цієї події.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування Жовтневих подій 1917 року в сучасній літературі. Розгляд точок зору на ці події, та доцільність їх виділення.
Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі визначені наступні завдання:
- аналіз суспільних та політичних передумов Жовтневих подій 1917 року в Росії;
- дати цільове уявлення про історичний шлях країни від лютого до жовтня 1917 року;
- висвітлення альтернатив суспільного розвитку на різних етапах історії країни, розкриття боротьби довкола проблеми історичного вибору і причини перемоги більшовиків в даний момент історії;
- розглянути основні проблеми і оцінки Жовтня 1917 року;
- висвітлити історичне значення Жовтневих подій 1917 року, його уроки.
Також, в даній роботі хотілося б звернути увагу на деякі теоретико-методологічні аспекти, на необхідність змінити, ставший вже давно традиційним, підхід до давно відомих проблем.
Хронологічні рамки роботи охоплюють 1917 рік. Нижня хронологічна мета дослідження - це кінець лютого 1917 року, коли революційна ситуація вимагала від уряду широких демократичних перетворень в політичному секторі, відбулося скинення царизму. Верхня хронологічна мета - жовтень 1917 року, коли проходить Жовтнева революція.
Наукова новизна одержаних результатів насамперед полягає в комплексному дослідженні найбільш розповсюджених точок зору на Жовтень 1917 року, зокрема, наведено оцінки поглядів сучасників на цю проблему. Розглянемо сам революційний процес з об'єктивної точки зору.
Ступінь наукової розробки. Історія Жовтневих подій 1917 року ХХ століття не була по-справжньому об'єктом спеціальних досліджень учених, хоча, звичайно, не можна сказати про неї як про «білу пляму» минулого. Розробкою даної проблеми займалися такі радянські історики, як А.П. Ненароков, Мінц, Волобуєв П.В та інші.
Наприклад, у своїй праці «Великий Октябрь» А.П. Ненароков наводить коротку передісторію Жовтневих подій, конкретні факти історії Жовтня, розглядає документи і фотографії, що стосуються цього періоду.
В книзі «Страницы истории советского общества: люди, проблемы, факты» під загальною редакцією А.Т.Кинкулькіна розглядаються статті в основному основані на тексті першопочаткових журнальних публікацій. В дану книгу включена стаття П.В. Волобуєва «Обращаясь к великому опыту» в якій автор намагається дати відповіді на питання, що стосуються Жовтня і безпосередньо розглядає передумови, альтернативи і значення цих подій.
В радянській історіографії із зрозумілих причин дана тема була висвітлена однобічно і упереджено, але, ця подія продовжує привертати увагу дослідників і сьогодні. Абсолютно нові політичні умови, дозволяють історикам по-новому оцінити дану проблему. Жодна стаття з політичними перемінами не обходиться без згадування Жовтня. Хоча навіть до сьогоднішнього часу не видано об'єктивної і цілісної праці по цій темі.
Е. Ектон у своїй статті «Новый взгляд на Русскую революцию» бачить ціль - роздивитися вплив, який політичні і інтелектуальні зміни впливають на вивчення революції. М. Рейман «Заметки по интерпретации 1917 года» він розглядає різні точки зору на дискусійні питання, що безпосередньо стосуються Жовтня: передумови, альтернативи, партію більшовиків тощо.
І недаремно, те, що історія Жовтневих подій 1917 року привертала і привертає увагу зарубіжних істориків і політологів. В останні десятиліття ряд вчених відійшли від традиційного висвітлення Жовтневої революції К.М. Первухіна в своїй статті «История Октябрьской революции в англоязычной литературе» ставить своєю метою висвітлити трактування ряду основних проблем Жовтня істориками цього нового напрямку.
Це роботи Д. Кенкер, Д. Мандела, Р. Суні, У. Розенберга. А. И. Семенникова в праці «Россия в мировом сообществе цивилизаций» конкретно розглядає найбільш поширені оцінки того, як називати події, які відбулися в Жовтні 1917 року (переворот, бунт, революція, змова і т.д.).
У Ень-Юань в статті «Октябрьская революция: неизбежность и историческое значение» викладає свій погляд на Жовтневу революцію, яку він вважає найбільшою надією ХХ століття, яка здійснила великий вплив на світовий історичний процес і т.д.
Основу джерельної бази дослідження складають праці відомих вчених-дослідників з проблем революційної історії.
Важливим джерелом для написання дослідження стали матеріали періодичної преси України і Росії.
Структура роботи визначаються метою і завданнями дослідження і вона побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, основної частини, яка містить три розділи (поділені на параграфи), висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал курсової роботи, узагальнення, висновки, дослідження можуть бути використані при проведенні спецкурсів і спецсемінарів з історії Росії, а також при подальшому і ґрунтовнішому дослідженні даної теми.
Розділ І. Трансформація влади в Росії в 1917 році.
«Трагедия Росси - это прежде всего -
трагедия власти»
Н.В. Устрялов
1.1. Події від Лютого до Жовтня.
Проблеми суспільного розвитку в ХХ столітті піднімалися особливо гостро, світова війна загострила розвиток в країні внутрішніх протирічь. Таким чином, в Російській імперії був локалізований процес демократизації революційного піднесення, який знайшов свій вихід в революційних подіях в Лютому 1917 року. Явище абсолютної монархії для Європи ХХ століття давно стало анахронізмом. Це, звичайно, привело до подій, які стали закономірною ланкою розвитку європейських народів, в їх рухові до побудови демократичного суспільства.
Зростаюча революційна криза, яка закінчилася повстаннями в Петрограді в Лютому 1917 року, мала в своїй основі гідні причини. Розрив в темпах економічного розвитку між динамічно зростаючою промисловістю і уповільнений рух аграрного сектора приводив до порушення балансу соціальних сил, породжуючи найгостріші соціально-політичні конфлікти, підсилені до того ж участю Росії у війні. Вирішення цих протиріч лежало в політичній сфері - або з допомогою наступних реформ, які буде проводити сама держава, або, у випадку відмови останньої - революційним шляхом. Неспроможність влади зрозуміти цю дилему зробила неминучою Лютневу революцію , яка поклала початок довгому революційному процесу, який розтягнувся на цілих чотири роки. [6; ]
Стихійне повстання в Петрограді завершилося 2 березня 1917 року відреченням імператора Миколи ІІ, і стало кінцем самодержавного ладу в Росії. [39; ]
Тим самим, почалася ліквідація і всієї старої державної системи управління.
Якщо ж безпосередньо розглядати події Лютневої революції, то існує три найбільш розповсюджені версії подій початку 1917 року. Перші бачили в них, як правило, «німецько-єврейську-масонську змову», затіяну вічними ворогами Росії, ліберали - «Велику безкровну» народну революцію, яка скинула «прогнившу» російську монархію, більшовики ж завжди підкреслювали буржуазний характер цього перевороту і бачили в Лютневих подіях лише перший етап всесвітньої пролетарської революції. [35; 10]
Вміле маніпулювання спогадами і іншими джерелами очевидців дозволяє і зараз прихильникам тієї чи іншої версії доказувати свою правоту. Але вже в ході вуличних бійок виникає організація нових органів влади. Практично одночасно виникають два революційних органи - Тимчасовий уряд, який сформувався на основі членів Державної думи, і Петроградська Рада із представників радикальних партій - соціал-демократів і есерів. [13; ]
Але, неможливо вести розгляд подальших подій, без визначення настроїв ідеології класів та партій після Лютневої революції.
Отже, буржуазія, поміщики, значна частина заможної інтелігенції спиралися на економічну міць, освіченість, досвід участі в політичному житті і управлінні державними установами. Вони намагалися відвернути майбутній розвиток революції, стабілізувати суспільно-політичну ситуацію і зміцнити свою власність. [12; 322]
Що ж до робітничого класу (18 млн. чоловік, то він в основному складався із міських і сільських робітників. Відчувши свою політичну силу вони були настроєні до революційної агітації і готові зі зброєю захищати свої права. Робітники боролися за введення 8-годинного робочого дня, гарантію зайнятості, підвищення заробітної плати. В містах стихійно виникали фабрично-заводські комітети для встановлення робітничого контролю над виробництвом і вирішення спірних питань з підприємцями. [26; 23]
Стоячи на захисті своїх прав селяни (130 млн. чоловік) вимагали знищення великої приватновласницької земельної власності і передачі землі тим, хто її обробляє. В селах створювалися місцеві земельні комітети і селянські зібрання, які приймали рішення про переділ землі. Відносини між селянами і поміщиками були вкрай напружені. [12; 322]
Особливою політичною силою стала армія (15 млн. чоловік), солдати виступили за закінчення війни і широку демократизацію військових інститутів. Вони активно підтримували вимоги робочих і селян, являлися головною збройною силою революції. Крайні праві *монархісти, чорносотенці) після Лютневої революції потерпіли повний крах. Історичної перспективи не мали октябристи, які безумовно підтримували промисловців в робітничому питанні, і виступали за збереження поміщицького землеволодіння. Всі вони орієнтувалися на подавлення революції, слугували опорою контрреволюційних змов. [12; 322]
Кадети із опозиційної партії стали керуючими, початково зайнявши за часи Тимчасового уряду ключові посади. Вони відстоювали те, що Росія повинна перетворитися в парламентську республіку. В аграрному питанні вони як і раніше виступали за викуп державою і селянами поміщицьких земель. Кадети видвинули лозунг збереження вірності союзникам і ведення війни «до переможного кінця». [26; 46-49]
Есери, найбільш масова партія після революції пропонували перетворити Росію в Федеративну республіку вільних націй, ліквідувати поміщицькі землеволодіння і розділити землю між селянами «по зрівнюючій нормі». Вони прагнули зупинити війну шляхом заключення демократичного миру без анексій і контрибуцій, але в той же час рахували необхідним захищати революцію від німецького мілітаризму. Згодом в партії есерів виділилося ліве крило, яке протестувало проти співпраці з Тимчасовим урядом і наполягало на негайному вирішенні аграрного питання. Восени ліві есери оформилися в самостійну політичну організацію.
Меншовики - друга за чисельністю і впливом партія - виступила за створення демократичної республіки, право націй на самовизначення, конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх в розпорядження органів місцевого самоврядування. У зовнішній політиці, вони як і есери, зайняли позицію «революційного оборонництва». [26; 49]
Отже, кадети і меншовики відкладали реалізацію своїх програмних положень до закінчення війни і скликання Установчих зборів. Есери і меншовики діяли в єдиному політичному блоці, користувалися великим авторитетом в Радах, профсоюзах, і інших суспільних організаціях, більшовики зайняли крайні ліві позиції. В березні керівництво партії було готове співпрацювати з іншими соціалістичними силами, надавати умовну підтримку Тимчасовому уряду. Вони сприйняли ідею «революційної оборони».
Однак, після повернення В.І. Леніна із еміграції була прийнята його програма («Квітневі тези»). Вони передбачали перехід від буржуазно-демократичної революції до соціалістичної. Політичним стержнем була ідея установлення республіки Рад робітників і найбідніших селян і в зв'язку з цим відмова від підтримки Тимчасового уряду. В економічній сфері помічалася конфіскація поміщицької і націоналізація всієї землі: перехід до контролю Рад за виробництвом і розпреділенням продуктів; націоналізація банківської системи. Більшовики виступали за негайний вихід Росії із імперіалістичної війни. Їх програма виключала співпрацю з «поміркованими» соціалістами і в принципі була націлена на захоплення політичної влади. [12; 333]
Отож, носіями двох основних тенденцій в розвитку революційного процесу виступав Тимчасовий уряд і Ради.
Узагальнюючи досвід і уроки перших двох російських революцій, В.І. Ленін відзначав, що в період найвищого підйому революції, народ застосовує особливі методи історичної творчості, які не є характерними для інших періодів життя суспільства. Одним із таких методів і форм боротьби, в яких особливо яскраво виявилася творча енергія мас, було створення і укріплення «вільних організацій». [36; 89]
Отже, скинувши в лютому 1917 року царизм, народ, зосередив свою енергію саме на створенні таких організацій. І на першому місці виявилися Ради - сама масова форма організації робітників, а в майбутньому, як здавалося, державна форма робітничої диктатури в Росії.
