Це був глибоко продуманий термін в тому розумінні, що по-перше, не вказувалася країна, де відбулася революція, через те, що її ареною задумувався весь світ, по-друге, очікувалося багато соціалістичних революцій, в тому числі і Жовтневих. Але творці цього терміну марно рахували історію своєю служницею, вона пішла «іншим шляхом» і з'явилася проблема назви події. [2]
Однак подібна оцінка революції неминуче піде в минуле, разом з епохою, яка її породила. Життя складне і багатогранне, і воно, звичайно, не зводиться до діяльності партії більшовиків. Ця партія, як і будь-яка інша, не володіла істиною в цій інстанції. Важливим є і наступне: неможливість змістити сімдесятирічний шлях нашої країни навіть з марксистським класовим, робітничим соціалізмом, не говорячи вже про соціалізм як гуманістичний ідеал. [33; 344]
Досвід Жовтневої революції 1917 року в Росії показав, що соціалістична революція була соціальною утопією. Замість втілення в життя проголошених гасел вона встановила диктатуру партії більшовиків, яка силою пов'язала радянську владу на території колишньої Російської імперії, розв'язала нечуваний геноцид проти власного народу. Тоталітарний режим у СРСР, створений внаслідок цього, не витримав випробування часом, і виявив свою неспроможність. [11; 332]
Соціалізм як реальне суспільство неможливий, як неможливий рай на землі. Соціалістична ідея - це суспільний ідеал, породжений конфліктами і протиріччями сильної і жорстокої реальності, яка відіграє важливу роль в соціалізації, гуманізації людського суспільства і розвивається разом з суспільством. [33; 344]
2.2. Робітничо-селянська демократична революція.
Існує і така точка зору, що в жовтні 1917 року відбулася робітничо-селянська, демократична революція. Таку оцінку пропонує та частина суспільствознавців, яких прийнято називати шістдесятниками, наприклад А.П.Бутенко, П.В.Волобуєв. Одухотворені ідеями ХХ з'їзду КПСС, в 60-ті, і навіть в 70-ті роки вони підривали ідеологічне благополуччя брєжнєвської епохи, розбиваючи партійні догми, які затверджувалися в науці. Ця діяльність для свого часу була повістині революційною. На даний час ця позиція виглядає уміреною, фактично вона близька до першої, відсікає лише самі очевидні протиріччя. Вони також розглядають революцію з категорії теорії формації і більшовицької доктрини. [33; 345]
Величезний прогрес демократії в Росії після Лютого був на лице, в країні не тільки склався механізм представницької демократії, він і окремі його елементи поступово поступалися місцем різним формам організацій - політичних, професійних, національних тощо. Але ж, термін демократія, означає народовладдя - і нічого більше. Ніяких конкретно-державно-правових форм, вона не передбачає, більш того по суті своїй протистоїть абсолютизації тих з них, які були відомі іншим народам. Чим більш масовим являється революційний рух, тим більш різні форми демократії вона спроможна виявити, тим більш складними будуть шляхи політичного самоутвердження народу. Але разом з тим, революція вибирає прямі форми демократії, в зв'язку з цим заслуговує уваги точка зору одного з радянських істориків. Демократія в Російській революції, пише Розенберг, далеко не зводилася до представницької політики і громадянських свобод, а означала безпосередню участь мас у вирішенні деяких питань. Але, як така демократія, чи точніше процес демократизації, передбачав контроль над усіма сторонами суспільного і громадянського управління з допомогою нових створених масами інститутів. [28; 227]
Прихильники цієї точки зору, відмовляючись характеризувати революцію як прямо соціалістичну, вони тим, не менш рахують, що вона відкрила шлях переходу в майбутньому до соціалізму в Росії. Завдання після революції заключалося в тому, щоб формувати передумови для цього переходу. Однак, більшовики, як твердиться, не зразу це зрозуміли, і стали форсувати перехід до соціалізму. Вони рахують, що зараз, можна виправити помилки більшовиків і перейти від казарменного соціалізму до справжнього. [33; 345]
Як твердить Волобуєв: «Відсталість і слабкість капіталізму забезпечили його революційний штурм. Частково тим, що пролетарська революція проти буржуазії з'єдналася з селянською революцією проти поміщиків. [27; 70]
Умови в світі ускладнилися, а особливо це було виражено в передумовах Жовтня. Нових рис набрала політика, змінилося уявлення про суспільство і перспективи його розвитку. Все це поклало свій слід на характер суспільних «низів», на їх склад, їх соціальну характеристику, орієнтацію і на ідеологію, сприйняття ними соціальних і політичних інтересів. Крім того, нові економічні і політичні умови в світі, новий інструментарій державної влади, як і нові функції іделогії, створити для робітничих класів нові можливості організації в структурі державної влади. [29; 5]
Рабінович вказує на підтримку більшовиків зі сторони робітників і селян зразу після перемоги Жовтня. «Потік резолюцій присланих заводами, робітничими організаціями, частинами столичного гарнізону, говорив про те, що на хвилі цих перших перемог над контрреволюцією підтримка радянської влади серед робітників, солдат і матросів Петрограду посилилася як ніколи раніше і рівно як і ворожість до всього, що нагадувало співпрацю з буржуазією. В умовах коли праве крило і центр есерівської і меншовицької партії вже не були представлені в Радах (а есери очолювали збройне протидіяння Радянській владі), коли ліві есери тимчасово відмовилися ввійти в ленінський уряд, коли на кінець, більшовики здійснювали контроль над ЦЛК, виступили на захист Радянської влади, були в крайньому випадку на деякий час, рівнозначні підтримці більшовицького режиму. [28; 222-223]
Хоча робітники і не були перевіреною «соціальною опорою» більшовицької партії, вони відіграли роль її тимчасового, хоча і незамінного трампліна при захопленні влади. І ті ж робітники, не дивлячись на те, що у переважній своїй більшості вони вийшли із селян, не були простою субкатегорією селянства, чиє поводження в політиці можна прирівнювати до російського «бунту» чи анархічному сільському повстанню. Міський заводський досвід надав поведінці цих робітників справжню самобутність, наділивши їх підвищеною спроможністю до організації і відкривши для них ідеологію соціалізму, - вчення чуже селянству. Військові все-таки зіграли велику роль, оскільки вони не просто викликали селянський бунт, але обдумано підняли рух проти державної влади. Але і самі селяни не були тією статистичною масою, якою їх зображують, але суспільством в процесі еволюції, спроможним на розраховані дії, які використовував у власних інтересах. [23; 183]
Західні історики відмічали видатну роль партії більшовиків у перемозі Жовтневої революції, а також розглядали дії робітничих організацій, дії народу. У відповідь на традиційне переконання радянських істориків, в тому, що більшовики маніпулювали масами для захоплення влади, заперечуючи це Сміт доводить, «що не більшовики створили народне незадоволення і революційну свідомість. Вони зросли із власного досвіду мас в результаті економічних і соціальних здвигів, політичних подій». Сміт переконує, що сам робітничий клас явився могутнім фактором політичних подій 1917 року. Він надає велике значення організаціям, створеним самими робітниками, бачить в них «зародок нового соціального порядку, називає не тільки Ради «створені спочатку робітниками і солдатами, а пізніше селянами, і також фабричні комітети, профсоюзи, робітничу міліцію, Червону гвардію, кооперативи, культурні організації». Своїм тісним зв'язком з народом - більшовики прийшли до влади навіть раніше Тимчасового уряду. [28; 223-224] Дані пояснення є основоположними в розумінні визначення оцінки подій, як робітничо-селянської демократичної революції. Отже, на протязі багатьох років радянська історія переписувалася особливо на рівні метаісторичних «великих проблем». В результаті Жовтень зробився істинно пролетарською революцією викликаною в життя «поляризацією» класів робітників і капіталістів, цю тезу відстоювали Леопольд Хеймсон, Уільям Розенберг і багато інших дослідників. Партія, якою вона була в 1917 році уявлялася ними недисциплінованою, плюралістичною, а звідси демократичною, на чому особливо наголошували О.Рабінович і Рональд Суні. [23; 180]
Питання про демократизм в Жовтневій революції, як і вцілому до долі демократії в СССР, після неї, відноситься до числа самих гострих. Зарубіжні історики переконують, що наступ на демократію розпочався вже в перші дні після перемоги збройного повстання і почалося це з розвитку Установчих зборів. В якості аргументу наводиться лист Ради Люксембургу, в якому вона засуджує цей факт. Хоча з упевненістю можна сказати, про завищення демократизму Установчих зборів під знаком якого об'єдналися всі контрреволюційні сили. [30; 257]
Але постає звичне і логічне запитання, чи можна рахувати цю революцію демократичною, якщо вона не тільки не встановила демократії, але й заклала в Росії основи тоталітарного ладу. [29; 5]
Але поворот Леніна до терору і до повальної націоналізації в роки «військового комунізму (1918-1921рр.) трактувався як тимчасові затримки, викликані громадянською війною, істинним наслідком оголошувалася «змішана економіка» належна новій економічній політиці 20х рр. єдиним ж законодавчим наслідником Леніна оголошувався Микола Бухарін. Самими визначними прихильниками цих поглядів були М.Левін і Стівен Коен. Ленінізм не був тоталітарним, а Сталін не вписувався в колони історії більшовизму. [23; 180] Так, по крайній мірі, трактує це основна течія ревізіонізму, основним же його положенням можна рахувати повне відділення Леніна і Жовтня від Сталіна.
Таким чином, в ієрархії більшовицьких цінностей ранг революції настільки знижений, вона за даною оцінкою не соціалістична, а демократична. Рушійними силами рахується не тільки пролетаріат і найбідніше селянство, але й все селянство вцілому. Отже, не пролетарська, а народна. При цьому соціалізм признається кінцевою ціллю розвитку суспільства, хоча в історичній перспективі. І в результаті, фактично, одержується перша позиція, але злегка осучаснена з урахуванням реалій. Ця оцінка навряд чи надовго затримається в історичній науці. [33; 345]
2.3. Військовий переворот
Поширеною, особливо в публіцистиці являється характеристика революції як військового перевороту, здійсненого більшовиками з опорою на революційну частину армії і флоту. Така оцінка з'явилася давно. Вперше вона була проголошена зразу ж після повстання більшовиків, в тому числі марксистами. Відомий в минулому діяч більшовицької партії А.Богданов (Маліновський) назвав в листі до А.Луначарського збройне повстання «солдатським повстанням», «здачою соціалізму солдатчині». [33; 345]
Але щоб досліджувати дане питання потрібно перш за все визначити, що ж таке переворот, і які його риси. А отже, переворот - це спеціальна форма захоплення влади певним угрупуванням, що передбачає корінні зміни у персональному складі правлячої еліти. [11; 321]
Якщо ж конкретно розглядати поняття «військовий переворот», то можна зробити логічний висновок, що це організоване, сплановане, а не стихійне захоплення політичної влади невеликою групкою військових. Його наслідком є швидке захоплення центрів представницької влади (напр., міністерств), апарату подавлення і засобів зв'язку (комунікація і транспорт) [15; 51]
Дана позиція спирається на реальні факти: роль армії і флоту в момент взяття влади більшовиками була велика. [33; 345] Навіть, цю оцінку можна підтвердити словами Троцького, де він відкрито заявляв, що «на всіх зібраннях як робітничих так і солдатських, питання стояло однобічно. А конкретно, що 25 жовтня збереться ІІ Всеросійський з'їзд Рад; петроградський пролетаріат і гарнізон вимагатимуть від з'їзду, щоб він на перше питання поставив, питання про владу, і вирішив його з тієї точки зору, що з даного часу влада належатиме Всеросійському з'їздові, а у випадку, коли уряд Керенського намагатиметься розігнати з'їзд - так проголошували численні резолюції - петроградський гарнізон скаже своє останнє слово.
Отже, назначивши з'їзд на 25 жовтня і поставивши першим і майже єдиним «пунктом» порядку для здійснення (не обговорення, а здійснення) переходу влади до Рад, тобто призначивши державний переворот на 25 жовтня, більшовики відкрито, на очах суспільства і його влади готували військову силу для цього перевороту.
Якщо ж конкретно розглядати прихильників даної точки зору, то варто згадати Річарда Пайнса. Він говорить, що «Жовтень був не пролетарською чи будь-якою іншою революцією, а істинно державним переворотом. Але як наслідок, переворот не був логічним розвитком історичного процесу в Росії, як характеризували його марксисти, а насильницьким перетворенням багатообіцяючого руху цієї країни в сторону конституційної демократії. А диктатура партії Леніна з демократії. А диктатура партії Леніна з неминучістю вела до Сталінізму, з його насильницькою колективізацією, прискореною індустріалізацією, узаконеним терором. Система яка склалася в результаті цього всього була «тоталітарною» і з точки зору моралі ідентична нацизму і фашизму - такого погляду найбільш чітко дотримувалася Ханна Арендт. [23; 179]
І хоча Жовтень, був безумовно переворотом, такий переворот став можливим тільки в ситуації істинної суспільної революції, яку більшовики могли експлуатувати чи використовувати, але яку самі б не могли б розв'язати чи навіть з легкістю провести у потрібному їм напрямі. Хоча військові і робітники не були перевіреною «спеціальною опорою» більшовицької партії вони відіграли роль її тимчасового, хоча і незамінною трампліна при захопленні влади. [23; 183]
Безумовно, можна наводити ще безліч фактів, які будуть задовольняти дану точку зору, однак потрібно прислухатися до реалій сьогодення. Але факт залишається фактом, що протриматися в 170-міліонній, мозаїчній країні на штиках було неможливо. Більшовики ж протрималися майже 75 років. Значить були і інші факти, які обумовили хід подій, які ця точка зору не враховує. [33; 345]
2.4. Змова Жовтня.
Без розгляду неможливо замінити і тону позицію, що: Жовтнева революція - це змова, захоплення влади групою більшовицьких лідерів, які нав'язували країні трагічний шлях розвитку. Подібна точка зору широко розпросторована в публіцистиці, хоча вона з'явилася також зараз же після Жовтневих подій, була широко поширена в зарубіжній історіографічній літературі і саме звідти прийшла до нас в час перебудови.
Подібне твердження можна знайти в книзі відомого американського політолога З.Бжезинского. «Саме через відсталість Росії, ні суспільство вцілому, ні відносно мало чисельний клас промислових робітників не рахувалися підготовленими до соціалізму. Історію потрібно було підкріпити за допомогою воєнізованого «авангарду» відданих революціонерів, які точно знають в чому суть наказу історії і готові присвятити себе служінню історії. Розглядаючи цю позицію слід відмітити, що Росія дійсно не була підготовлена до соціалізму, як і будь-яка інша країна. Саме питання про передумови соціалізму не має значення. В.І.Ленін дійсно ретельно відбирав, готував, консолідував коло революціонерів професіоналів, які повинні були взяти владу. Дійсно в час збройного повстання елементи змови були на лице: розроблений план повстання, створені збройні сили із революційних солдат, матросів і частин робітничої Червоної гвардії, розподілені сили і т.д. Але елементи змови є в будь-якій революції в момент взяття влади. Влада ніколи не падає в руки випадково, її беруть: збройним чи мирним шляхом - це вже інше питання. [33; 346]
В дусі встановлених традицій зарубіжні історики одночасно переконували, як це відмічає відомий англійський історик Р.Сервіс, що «більшовицька партія маніпулювала неспокушеною суспільною думкою», що вона захопила державну владу засобом змови, що більшовики «були дисципліновані і централізовані і слугували своєму вождю Леніну з сліпою відданістю і, що російські маси були підведені до сприйняття Жовтня, як перевороту дуже маленькою і інтелектуальною елітою, яка страждала манією величі». [29]
Д.Кайзер в передмові до книги «Революція в Росії 1917 року», заявляє, що переважаюча точка зору, яка видвинута політиками і вченими містить цілком вдалі і точні переконання про маленьку групу активістів, яка «контрабандою» захопила владу в російській столиці «без згоди чи допомоги неусвідомлених мас». [29]
Захоплення влади меншістю стало можливим тільки внаслідок серйозних поразок в І світовій війні, які підірвали і без того хиткий політичний і суспільний лад Росії. Ця змова була здійснена монолітною і дисциплінованою більшовицькою партією. [23; 179] В цій ситуації група ідеологів скористалася довірливістю лібералів і незрілістю мас для того, що захопити владу в жовтні 1917 року більшовиками, в першу чергу Леніним керувала безгранична жага влади і всепоглинаюча ненависть до всіх своїх противників із «буржуазного» лагеря. В громадянській війні, яка швидко розпочалася більшовики перейшли до «завоювання Росії» в процесі якого вони перейняли на озброєння терористичний варіант старого ладу, для того, щоб в наступному побудувати новий комуністичний лад. Вину за трагедію можна в рівній частині приписати державі, дикості мас і фанатизму інтелігенції. Вся ідея зводиться до того, щоб знайти винуватця, через те, що Російську революцію не здійснили ні сили природи, ні анонімні маси, а в повній мірі конкретні люди, які керувалися власними інтересами, а через це вони можуть і повинні піддаватися оцінці. [23; 182]
Отже, заколот, путч - це збройний авантюрний виступ групи змовників, які не мають опертя, підтримки в масах, з метою вчинення державного перевороту. [11; 321]
Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лише в умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масової підтримки. [33; 346] Після самого перевороту багато говорили про захоплення влади групою змовників за спиною Рад і робітничого класу. Але, ж розглядаючи цей факт потрібно пам'ятати, що більшовики привселюдно оголошували про з'їзд Рад, і навіть називали точну дату і питання, які хотіли порушити. Незаперечним залишається і те, що, знаючи цю ситуацію всі говорили: «Що ось неозначено переворот», а коли Петроградська Рада відмовилася вивести свої полки - було сказано. «Це початок збройного повстання». А коли був створений військово-революційний комітет, всі констатували - це апарат збройного повстання». Коли ж повстання все-таки сталося, всі проголосили «Купка змовників здійснила переворот за спиною робітничого класу». Якщо ж всі події прослідкувалися наперед, то хіба можливо цю подію називати змовою?
Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лише в умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масової підтримки.
Можна не сумніватися, що спроба змови незалежно від ІІ з'їзду Рад і Військово-Революційного комітету, могла б в той період тільки внести безлад в хід подій, навіть тимчасово зірвати переворот. Наприклад, гарнізон в складі якого були політична неоформлені полки, сприйняв би захоплення влади шляхом змови, як щось йому чуже, і вороже, в той час як відмова виступити з Петрограду і рішення взяти на себе захист з'їзду Рад, якому належить стати владою в країні, був для тих же самих полків ділом зрозумілим.
