Історія України
141
Зміст
Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України
Східні слов'яни -- предки українців напередодні утворення держави
Впровадження християнства як державної релігії. Місце Володимира Великого в історії України
Культурно-освітня та зовнішньополітична діяльність Ярослава Мудрого
Піднесення Галицько-Волинської держави. Князь Данило Галицький
Історичне значення Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
Політичне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського
Утворення козацької республіки -- Запорозької Січі
Люблінська унія, її наслідки для українських земель
Причини та початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.
Українсько-московський договір 1654 р. та його наслідки для України
Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст.
Значення Запорозької Січі в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки в останній чверті XVIII ст.
Остаточна ліквідація гетьманства та решток автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.
Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні
Історичне місце Кирило-Мефодіївського товариства в українському національному відродженні
Початок національного відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця»
Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848-1849рр. в Австрійській імперії
Створення і діяльність політичних партій у Наддніпрянській Україні наприкінці XIX -- на початку XX ст.
Український національний рух у роки революції 1905-1907 рр. в Російській Імперії
Політика російського самодержавства щодо України в 1907-1914 рр.
Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період Першої світової війни
Початок української революції, утворення Центральної Ради
Внутрішня та зовнішня політика Української Держави за часів П.Скоропадського
Внутрішня і зовнішнії політика Директорії УНР
Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.
Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика
Політика більшовиків в Україні в 1919-1920 рр. «Воєнний комунізм»
НЕП і особливості його впровадження в Україні
Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні
Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально-економічні наслідки
Громадсько-політичне життя в Україні у 30-х роках
Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини у 20-30-х рр.
Об'єднання українських земель та радянізація західних областей України в 1939-1941 рр.
Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 рр. Звільнення України від нацистської окупації
Діяльність радянських партизан і ОУН-УПА в роки Другої світової війни
Втрати України в роки Другої світової війни. Внесок українців у перемогу над фашизмом
Голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1947 р. в Україні: причини та наслідки
Радянізація західних областей України в 40-50-х роках. Репресивні акції радянської влади в регіоні
Стан економіки України наприкінці 50 -- у першій половині 60-х рр.
Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині 50-х -- на початку 60-х рр.
Опозиційний рух в Україні у другій половині 60 -- першій половині 80-х рр.
Загострення економічних проблем у 70-80-х роках. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
Процес «гласності» в Україні наприкінці 80 -- на початку 90-х років. Поява громадських неформальних об'єднань
Декларація про державний суверенітет України та її історичне значення
Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991 р.; результати та історичне значення
Становлення багатопартійної системи в Україні наприкінці 80 -- у 90-х рр.
Конституційні традиції в Україні. Прийняття Конституції України в 1996 р. та її історичне значення
Пріоритети зовнішньої політики України на зламі XX-XXI ст.
Вибори Президента України у 1999 р. Референдум 16 квітня 2000 р., його результати
Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України
У VI-V тис. до н.е. племена, що населяли територію сучасної України, вступили в епоху неоліту (нового кам'яного віку). Збиральництво і мисливство вже не могли забезпечити різноманітних потреб людей. На півдні України, де були сприятливі природні умови, зароджуються скотарство та рільництво. Епоху, коли люди перейшли від збирання рослин до їх вирощування і від мисливства до розведення тварин, називають неолітичною революцією.
Першими землеробськими племенами на Україні були племена Буго-Дністровської культури, які розселялися на території між Дністром і Південним Бугом. Також до землеробських племен належали племена культури лінійно-стрічкової кераміки. Вони у V тис. до н.е. займали територію західних областей України і вирощували, крім пшениці і ячменю, просо, овес і жито.
Розквіту землеробство і скотарство зазнали в наступну історичну епоху -- добу енеоліту, або мідно-кам'яним віком. На теренах України в цю добу розселилися племена трипільської культури. Ця назва походить від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. археологами було виявлено поселення цих племен. Трипільці заселили території від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середнього Наддніпров'я і Надчорномор'я приблизно за 3,5 тис. рр. до н.е. У межах України виявлено близько тис.ячі трипільських поселень, їх населення становило близько одного мільйона чоловік. Злившись із місцевими племенами, які вже мали розвинене землеробсько-скотарське господарство, трипільці утворили культуру з такими високими досягненнями, яких не було навіть у племен, що населяли Україну пізніше.
В основі господарства трипільців лежало землеробство і скотарство. Землю трипільці спочатку обробляли мотиками, а пізніше перейшли на орний обробіток. Завдяки використанню рала трипільці згодом змогли перейти до перелогової системи обробітку землі, почали застосовувати ярі та озимі посіви. Трипільці-орачі вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Врожай збирали серпами із крем'яними лезами. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах або пристосованих до цього приміщеннях. Його перетирали на муку кам'яними зернотерками.
Трипільцям було властиве і розвинене скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, а також овець і свиней. Продукти скотарства задовольняли потреби трипільців у м'ясі, молоці. Вівці забезпечували їх вовною. Воли використовувались як тяглова сила.
Крім землеробства і скотарства, трипільці займались полюванням на оленя, косулю, кабана, риболовлею за допомогою кістяних і мідних гачків. Домашніми ремеслами трипільців були чинбарство (виправлення шкір), кушнірство, вироблення взуття, прядіння, ткацтво. Про це свідчать знахідки давнього одягу, глиняних веретен від примітивного ткацького верстата. Трипільці ткали тканину з вовни, коноплі, льону.
Знаряддя праці у трипільців спочатку були крем'яні, але пізніше вони освоїли способи кування і зварювання міді. З неї виготовляли ножі, шила, рибальські гачки, прикраси. Однак мідь не набула широкого поширення.
Високого технічного і художнього рівнів у трипільців досягло виготовлення кераміки. Трипільські гончарі випалювали керамічний посуд у спеціальних печах, знали вони вже і гончарний круг.
Після трипільців на території України проживали різні племена. Але саме трипільці заклали основи формування української нації як нації землеробської, народу-трудівника.
У II тис.ячолітті до н.е. території України входять у новий історичний період -- добу бронзи, яка характеризується появою першого штучного металу -- бронзи (сплав міді й олова). Рільницько-скотарські племена займали в той час величезні території лісостепової смуги України.
До землеробських племен належали племена культури шнурової кераміки (територія Прикарпаття, Волині, Подністров'я), а також комарівської (південні райони Прикарпаття і Волині) і тшинецької (долина Середнього Дніпра, басейн Прип'яті і на заході -- на території Польщі) культур. Ці племена, на думку багатьох учених, можна вважати предками східних та західних слов'ян.
Наприкінці II тисячоліття до н.е. тшинецько-комарівська культура перероджується в кілька нових окремих культур. Однією з них була праслов'янська білогрудівська культура. Племена цієї культури займали лісостепову частину Правобережної України від Збруча до Дніпра.
Скотарством у добу бронзи займалися племена, які вели кочовий і напівкочовий спосіб життя і розселялися у степових районах. Вони розводили велику рогату худобу, а також овець. Табуни худоби випасали у степах, пересуваючись з місця на місце. Важливу роль у господарстві відігравали коні. Окремі племена освоїли коня як упряжну тварину. Для пересування і перевезення майна використовували дерев'яні вози з дерев'яними колесами, у яких запрягали волів.
Східні слов'яни -- предки українців напередодні утворення державиУ V-VI ст. н.е. розпочинаються процеси великого розселення слов'ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються у придунайські землі і там діляться на дві групи. Одна йде на південь, на Ватіканський півострів, інша -- вгору вздовж течії Дунаю. Слов'яни Лівобережжя України поступово заселяють нові землі на півночі і на північному сході, до цього зайняті балтами й угро-фінами.Східнослов'янські племена і племінні об'єднання формуються на просторій території -- від Карпат до верхів'я Волги. Ці нові утворення включають у себе вже 15 різних племінних груп, більша половина яких пов'язана з Україною. Нестор у літописі «Повість минулих літ» зазначає: «.ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші -- деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами (від «дрегва» -- драговина, болото); а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами -- од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїми іменами (словенами). А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами». Потім на сторінках літопису з'являються повідомлення про інші східнослов'янські племена: кривичі жили на верхів'ях Волги, Західної Двіни і Дніпра; дуліби, волиняни і бужани -- у Побужжі; радимичі -- на річці Сож; в'ятичі -- у басейні р. Оки; хорвати, уличі і тиверці у басейні р. Південний Буг, Карпатах і пониззі Дніпра аж до Чорного моря. В історії утворення Київської держави основну роль відіграли поляни. Прямими предками українців стали такі племена, як поляни, сіверяни, древляни, тиверці, уличі, дуліби, волиняни тощо, полочани і дреговичі стали предками білорусів, а словени, кривичі, радимичі, в'ятичі -- предками росіян.Східнослов'янські племена утворили в VІ-IХ ст. великі племінні союзи, які поступово переросли в утворення більш високого рівня -- племінні княжіння. Княжіння стали підґрунтям для формування у IX ст. ранньофеодальної єдиної східнослов'янської держави -- Київської Русі. Ці ранні переддержавні утворення слов'ян візантійці називали Славініями, або Славіями.Суспільний устрій слов'ян цього часу -- військова демократія. Слов'яни постійно ворогували не тільки із сусідами, а й між собою. Війни приносили військову здобич вождям, служили джерелом поповнення рабів. Об'єднати східних слов'ян вдалося лише в наступний період історії з піднесенням племені полян з центром у Києві.На чолі племінного княжіння стояв князь, який мав свою дружину. Вони мешкали в укріплених племінних центрах, які досліджені археологами у Києві, Чернігові, Зимному (на Волині) та інших місцях. Найбільш важливі питання княжіння вирішувала рада старійшин. Віче поступово втрачали свою роль. Влада князя ставала спадковою, відбувалося майнове розшарування суспільства, формувалася родова знать.Основною галуззю господарства східних слов'ян було землеробство. Вони вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, коноплі, льон, горох, ріпу. Важливу роль відігравало скотарство, розводили велику рогату худобу, овець, свиней, коней. Сільське господарство не лише забезпечувало населення продуктами харчування, але й створювало додатковий продукт для продажу.Розвивалися ремесла: гончарне, ювелірне, залізообробне. Існували центри добування залізної руди (Григорівка, Гайворон) і центри обробки заліза (Зимне, Пастирське). Місцеві майстри виготовляли землеробські знаряддя (наральники, чересла, серпи, коси), ремісничий інструмент, зброю.Східні слов'яни VІ-ІХ ст. були язичниками. Язичництво було не лише релігією, а й світоглядом, тобто цілісною системою уявлень про світ, людину та її місце в світі. До найдавніших богів східних слов'ян належить Род. Він був «богом богів», тобто володарем людей та інших богів. Його зображення у вигляді кам'яної статуї знайдено на р. Збруч (Тернопільська обл.). Це славнозвісний Збруцький ідол. Триярусна композиція зображень на ньому відповідає уявленням слов'ян про три світи: небо, землю і підземний світ. Стародавні слов'яни вірили у загробне життя і тому велику увагу приділяли поховальним обрядам. Померлих у VІ-VIII ст. спалювали на вогнищі, а попіл і залишки кісток складали у горщик і закопували біля жител і з проникненням християнства покійників стали ховати у землю. У могилу клали речі, які повинні були служити у загробному житті: посуд з їжею, предмети особистого вжитку (напр., гребінці), прикраси, іноді -- зброю.Велике місце у духовному житті стародавніх слов'ян займали обрядові свята, пов'язані з виробничим циклом: весняне свято на початку польових робіт, день літнього сонцестояння, свято збирання врожаю, зимові колядки в час збільшення світлої пори доби та ін. Із цими святами пов'язана значна частина українського фольклору, що дійшла до наших днів. Впровадження християнства як державної релігії. Місце Володимира Великого в історії УкраїниІдея проведення релігійної реформи виникла у Володимира Святославича ще на початку його правління. В одному святилищі він зібрав та об'єднав верховних богів окремих племен. Однак язичництво стало на заваді об'єднавчій політиці київського князя, тому що воно не лише роз'єднувало східнослов'янські племена, а й протиставляло на релігійному ґрунті Русь іншим державам.Релігією, яка б могла об'єднати різноплемінну Київську Русь у єдину державу, стало християнство. На Русі існували сприятливі умови для прийняття нової віри. Християнами були князь Аскольд, частина дружинників князя Ігоря. Християнкою також була і бабка Володимира -- княгиня Ольга. Чимало християн було і в оточенні князя Святослава. Тобто ще до визнання державною релігією християнство пустило на русі глибокі корні.У 988 р. склалися сприятливі політичні відносини для введення християнства. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою допомогою, щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні. Тут же відбулось обручення з візантійською царівною.Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі. Язичницьких ідолів за наказом князя було знищено. На місцях колишніх язичницьких святилищ будувались християнські церкви. Процес запровадження християнства на Русі був тривалим і болісним. Часто нова релігія вводилась «огнем і мечем». Літописи свідчать, що язичницьким ідолам поклонялись аж до XIII ст. Однак християнство поступово входило у свідомість і побут наших предків, витісняючи або поєднуючи в собі дохристиянські язичницькі вірування.Запровадження і поширення християнства відіграло величезну роль у подальшій історичній долі українського народу. Розташована на перехресті між християнським Заходом та мусульманським Сходом, Київська Русь остаточно зв'язала себе з Європою. Християнство ввело Русь у коло європейських держав, а правлячу київську династію -- у середовище християнських королівських родин.Християнство сприяло політичному і культурному об'єднанню східнослов'янських племен, а отже, і формуванню українського етносу. З ним у Київську Русь прийшли грамота, мистецтво книжкової справи (виготовлення пергаменту і паперу, переписування і оздоблення книг), церковний хоровий спів, розвинулися архітектура, кам'яне будівництво, художні ремесла мозаїки і вироблення скла, фрески, іконопису тощо.Прийшовши до влади в 978 (980) р. , Володимир розпочав упровадження адміністративно-політичних реформ, які мали на меті зміцнити державу, посилити великокнязівську владу. Адже влада племінних князів і вождів у своїх землях, віддалених від Києва багатоденним водним чи кінним шляхом, була ще дуже сильною. Вони неохоче давали частину данини на користь Києва, самі здійснювали судочинство на своїх землях, молилися кожен своєму богові.За часів правління Володимира завершився тривалий процес формування території Київської Русі. Спочатку (981 р. ) Володимир повернув до складу Русі західні руські землі хорватів і дулібів, Перемишль і Червенські городи. У наступні роки була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в'ятичів. Київська Русь за Володимира перетворилася у найбільшу європейську державу. Її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів.Після цього Володимир провів державну реформу щодо управління земель. Вождів і князів племінних княжінь він замінив своїми синами. Володимир посадив 12 своїх синів княжити у різних містах Київської Русі. Таким чином, було остаточно подолано окремішність місцевої племінної верхівки. З кінця 80-х років X ст. Київська Русь стає дійсно об'єднаною державою. Великому князеві Київському підпорядковувались намісники (сини і старші дружинники), які сиділи в найбільших містах держави, збирали данину, управляли й чинили суд від його імені. Їм підпорядковувались урядовці у волостях.Володимир почав карбувати свої монети, срібні і золоті, на яких з одного боку було його зображення, а з другого тризуб і напис: «Володимир на столі, а се його срібло». Таким чином, з часів Володимира тризуб, як знак князівської власності, перетворився на державний символ.З метою розширення кордонів своєї держави та їх зміцнення Володимир Великий здійснював військові походи проти сусідніх племен і народів. У 983 р. він воював на західних рубежах своєї держави з литовським племенем ятвягів. У 985 р. здійснив похід на Волгу проти болгар. Для захисту південних земель Київської Русі від войовничих печенігів Володимир наказав збудувати цілу систему укріплень вздовж рік Трубеж, Сула, Стугна та ін. Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення, фортеці й укріплені міста.Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
